У цьому дослідженні було здійсненно аналіз розвитку військово-промисловго комплексу (далі – ВПК) в Чеській Республіці від її заснування в 1993 році до сьогодення. Було взято до уваги історичні передумови для розуміння зв’язку між минулими та сучасними подіями. Відбувся аналіз головних викликів та ризиків, які існують в оборонній сфері Чехії починаючи з 2022 року. Окрім цього, до уваги бралися діяльність окремих компаній та перспективи їхнього розвитку. Таким чином, читач вводиться в контекст промислового ландшафту Чехії та формує комплексне уявлення про динаміку змін та сучасний стан цієї сфери. У кінці надані рекомендації та можливі сценарії розвитку приватних чеських підприємців, що працюють в оборонній сфері, щодо подолання виділених ризиків.
Зміст
Вступ
Після 2022 року відбулися події, які призвели до частково відходу США від ролі «світового поліцейського» та підйому так званого Глобального Півдня та Китаю. Це створило підґрунтя для фрагментації сучасного порядку, де конкуренція буде цінуватися більше за кооперацію. На цьому фоні Європа відстає від своїх конкурентів – Пекіна та Вашингтона. До прикладу, це спостерігається в сфері штучного інтелекту, де загальні інвестиції в розробку ШІ Європейським союзом сягають приблизно 6.5 млрд євро на фоні інвестицій КНР та США, які сягають 7.3 та 62.5 млрд євро відповідно.
Важливим фактором є функціонування оборонно-промислового комплексу, від якого залежить безпекова політика країн Європи. У цьому плані «Старий Світ» теж займає не перші позиції. Відповідно до звіту SIPRI (англ. – Stockholm International Peace Research Institute) за 2022 рік, у якому описуються ТОП-100 компаній у сфері ВПК, континентальна Європа поступається по об’єму доходів американським, китайським, російським та британським фірмам. У цьому списку присутні лише 3 компанії, які є транс’європейськими (Airbus, KNDS, MBDA). При цьому загальний дохід компаній у Німеччині – провідній європейській країні – склав лише 9.1 млрд доларів в 2022 році, що набагато менше, ніж дохід США, який складає 302 млрд доларів. Варто зазначити, що з країн Центральної Європи лише Польща входить у цей список, де компанія PGZ (пол. – Polska Grupa Zbrojeniowa SA) займає 71 місце. Крім того, ЄС не має єдиної ядерної доктрини, адже з держав-членів лише Франція має ядерну зброю і поки її намір заступатися за інші 26 країн Союзу обмежується політичними заявами.
Паралельно з цим геополітичні та геоекономічні тертя між Заходом та «Не-Заходом» посилюються. До цих аспектів входять повномасштабне вторгнення Росії в Україну, зміна політичної кон’юнктури в США, електоральні зміни в країнах ЄС, більша залежність від рідкоземельних металів та пакети санкцій проти РФ. На цьому фоні Вашингтон та Пекін цілком зможуть існувати найближчі десятиліття, забезпечуючи своє існування за рахунок інновацій, військової сили та зброї масового ураження. Тим часом об’єднана Європа наразі не має такої переваги.
Військово-промисловий комплекс є екзистенційно важливим для сучасної Європи. Це поняття отримало популярність через прощальну промову президента США Ейзенхауера 1961 року. Воно позначило стан оборонних підприємств, які впливали на політику через лобізм у державних інституціях, а також працювали з військовими. У ЄС, існують великі компанії в сфері ВПК, але орієнтація на пацифізм, яка інерційно існувала з 90-их років ХХ століття, та well-being state зіграли злий жарт. Інвестиції та загальні витрати трималися на низькому рівні до початку пандемії COVID-19. Вже після 2022 року ці показники почали зростати експонентно.
Сучасна ситуація складається таким чином, що європейські держави стикаються з потребою переорієнтуватися та приділяти розвитку ВПК більше ресурсів. Країни Західної Європи вже мають доволі розвинуті підприємства, які потребують інвестицій та інноваційних рішень (R&D). Разом із тим, кількісне збільшення конвенційних озброєнь ЄС може бути здійснене за допомогою розвитку ВПК в країнах Центральної Європи. Серед цих країн виділяється Чехія, яка в складі Чехословаччини була одним з найбільших виробників зброї в світі. Створення нових або розширення існуючих підприємств у цій країні сприятиме не тільки безпековій політиці ЄС, але й регіональній безпеці в Східній Європі. Прага, незважаючи на зміни урядів, може стати ключовим партнером Києва у посиленні обороноздатності. Кооперація в оборонній сфері може варіюватися в різних форматах, починаючи від існуючої ініціативи з постачання боєприпасів та закінчуючи створенням венчурних підприємств на території України.
Саме тому розгляд розвитку та перспектив ВПК Чехії є важливим аспектом у вивченні тенденцій у цій сфері, які існують у Центральні Європі.
Історичний контекст
На початку 20-их років ХХ століття, ВПК Чехословаччини входив до трійки найбільших виробників зброї у світі. У 1935 році Едвард Бенеш, тодішній очільник держави, підтримував тісні зв’язки з СРСР та підписав радянсько-чехословацький договір. Тоді Прага відігравала роль ключового міста в діяльності радянської розвідки.
Вже після окупації Чехословаччини німецькими військами в 1939 році залишки чеських військ та опозиції на території Польщі перемістилися в Радянський Союз, де було сформовано 1-й Чехословацький армійський корпус, який воював на боці комуністів. Хоча формально він діяв від імені уряду в екзилі, який розташовувався в Лондоні, на практиці з 1944 ним керував Людвіг Свобода – близький друг та прихильник майбутнього комуністичного лідера Чехословаччини Готвальда. Саме тому після звільнення Праги чехословацькі комуністи були одними з найбільш лояльних Москві. Тому Кремль вирішив надати Чехословаччині роль промислового «центру». Через це не відбувалося експропріації індустріальних потужностей на Схід, як це було з Польщею, Східною Німеччиною чи Угорщиною. У перші післявоєнні роки економіка інших країн Центральної Європи трималася на основі аграрного сектора, поки чехи та словаки мали фабрики та багаті природніми ресурсами Богемію та Моравію.
Вже після лютневого перевороту в 1948 році, коли Клемент Готвальд змінив на посту Едварда Бенеша, до влади прийшли комуністичні сили. Розпочиналися процеси, які знову зробили Чехословаччину важливим експортером зброї, але вже в соціалістичні країни. У цьому процесі, ключовою персоною був Алексей Чепічка, міністр оборони з 1950 по 1956 рік. Він склав план, який мав у максимально короткі темпи почати відновлювати військово-промисловий комплекс. Через наявність звʼязків на вищих щаблях влади (Чепічка був одружений на Марті Готвальд), лобіювання цього плану не було великою проблемою. З іншого боку, ціною його втілення було зниження обсягів виробництва цивільних товарів та послуг.
У 1948 році Чехословаччина мала індустріальну товарну структуру іноземної торгівлі, де на експорт готової продукції припадало 53,6%. На той час 39,7% торговельного обороту припадало на країни з плановою економікою, а на капіталістичні країни – 60,3%, тож Прага сильно залежала від Західної Європи. Але вже в 1960 року, географія чехословацької зовнішньої торгівлі зазнала кардинальних змін. Тоді на капіталістичні країни припадало вже лише 28,2% зовнішньоекономічної діяльності Чехословаччини, а на соціалістичні – 71,8%. Подібна ситуація протрималась аж до Оксамитової революції в 1989 році.
Незважаючи на таку статистику, Чехословаччина бажала мати більшу автономність від Москви. З точки зору зовнішньої політики, Прага отримала важіль впливу на СРСР. Ключовим інструментом цього важеля став розвинутий індустріальний сектор, який не так сильно постраждала під час Другої Світової Війни. З іншого боку, через лояльність Москва дозволяла Празі певну автономність. Саме тому деякі дослідники розглядають відносини між СРСР та Чехословаччиною, не як вертикальні відносини, де Прага відіграє роль підлеглого, але як горизонтальні, тобто партнерські. Країна доволі часто могла проводити власну політику, у тому числі внутрішню.
Головною особливістю такого статусу-кво стала можливість виробляти техніку, яка розроблялася в СРСР, на своїх підприємствах. Крім того, було отримано дозвіл на проведення власних глибоких модифікацій подібної техніки. До таких прикладів входить виробництво танка Т-55 та його наступні модифікації Т-55АМ1 та Т-55АМ2. Чехословаччина була єдиною країною в Організації Варшавського договору, якій дозволили виробляти радянські реактивні винищувачі МиГ на підприємстві Aero Vodochody. Важливою продукцією, яку почало виробляти це підприємство стала серія навчально-військових літаків L-29 та L-39, які досі широко використовуються в багатьох країнах світу.
Іншим важливим досягненням Чехословаччини стало виробництво тягачів фірми Tatra. Вона стала основою для самохідної артилерійської установки (далі – САУ) DANA ShKH vz. 77. Ця САУ стала першою у світі колісною самохідною установкою з восьмиколісною базою Tatra та автоматом заряджання. ЇЇ глибока модифікація словацького виробництва Zuzana використовується Збройними Силами України з 2022 року.
Створення фреймворку
Після процесу, який називають «оксамитовим розлученням», на початку 1993 року відбулось утворення Чехії та Словаччини, внаслідок чого Прага втратила частину виробництв. Разом із цим, із розваленням соціалістичного блоку Чехія втратила й головних імпортерів продукції ВПК. Наприкінці 80-их років ХХ століття Чехословаччина входила до топ-10 головних експортерів зброї у світі. Але тепер стояло питання адаптування оборонної індустрії до умов капіталістичної системи.
Паралельно з цим 19 листопада 1990 року було підписано Договір про звичайні збройні сили в Європі, який обмежив кількість конвенційних озброєнь держав-учасниць договору. Він був підписаний президентом Чехословаччини, першим президентом Чехії та колишнім дисидентом Вацлавом Гавелом. Вже після 1993 року відбулися скорочення кількості військової техніки та військовослужбовців. На 1 березня того ж року чеська армія складалась зі 117 838 людей в особовому складі. З кінця 1992 по 16 листопада 1995 року, було утилізовано 1179 танків, 1470 бронеавтомобілів, 1498 артилерійських систем та 64 бойових літаків. Для порівняння, у 1988 році в Чехословацькій армії було не менше 210 тисяч військовослужбовців та 80 тисяч цивільних, залучених до обслуговування армії. Загалом, Прага мала в наявності 4500 танків, 700 літаків та 3400 артилерійських систем.
Зважаючи на наведену вище статистику, новоутвореній Чеській Республіці не були потрібні великі державні підприємства, тому приватизація залишалась питанням часу. У 1993 році 23 підприємства з 43, які представляли основу забезпечення чеської армії, були приватизовані. Додатково, Міністерство оборони Чехії в 1995 році оголосило перший план із розвитку озброєнь після Холодної Війни. Його особливістю було використання американської системи бюджетування PPBS (англ. – American planning, programming, and budgeting system). Так, Чехія стала першою країною з колишнього соціалістичного табору, яка прийняла західну систему бюджетування.
Колишня система бюджетування збройних сил в Організації Варшавського договору була фрагментованою. Фактично вона складалася з окремих закритих «кілець», які не могли окремо сформувати повний бюджет. Велика кількість витрат на оборону записувалися до бюджету міністерства фінансів. Таким чином, бюджет армії був не прозорим та не публічним. Це було зроблено, щоб унеможливити розкриття бюджету західними розвідками, а також надати більше повноважень військовим всередині кожного «кільця». З іншої сторони, не було чіткої уніфікації, що призводило до хаосу всередині системи Міністерства оборони.
Саме тому багато професійних військових та представників міністерства оборони були прихильними введення PPBS, хоча уніфікація та прозорість бюджетування і могли зашкодити інституційним інтересам збройних сил. Ця система була прийнята без розгляду альтернативних систем, як британської чи французької. Окрім цього, PPBS надавала цивільним посадовцям та спеціалістам більше повноважень, ніж військовим.
План озброєння за 1995 рік зацікавив багато компаній, таких як ČKD, RDG Group та Přerovské strojírny, які були приватизовані під кредит своїми керівниками. Ці юридичні особи потерпали від скорочення попиту на озброєння. Але представники ВПК в Чехії сподівалися, що розширення НАТО зможе надати їм преференції, подібні до тих, які існували для Чехословаччини всередині соціалістичного табору.
Паралельне скорочення військових та офіцерів, які мали комуністичне минуле, призвело до утворення великого пулу військових експертів та спеціалістів, які долучалися до політичних сил або приватного сектору. Одним з найбільш впливових персон став відставний генерал Карел Куба. У 1997 році він обійняв посаду генерального секретаря в Асоціації оборонної промисловості (чеськ. – Asociace obranného průmyslu; англ. – Defence industry association (DIA). Ініціатором заснування став Річард Хава – власник холдингу OMNIPROL, який спеціалізується на аерокосмічних технологіях та радіотехніці. Паралельно з цим була заснована ще одна організація, яка конкурувала з асоціацією Хави. ЇЇ засновником став Іржі Марусек, голова компанії Inpro, яка приватизувала в 1994 машинобудівну компанію ČKD. Ці дві асоціації конкурували за вплив та лобіювання своїх інтересів в уряді в Празі. Пізніше конкуренція призвела до того, що організація Хави отримала можливість співпрацювати з владою.
Генерал Куба став радником міністра оборони Міхала Лобковича в тимчасовому кабінеті прем’єр-міністра Йозефа Тошовського. Вже уряд Земана, який прийшов після Тошовського в 1998 році, вирішив розширити кооперацію з DIA. Була прийнята резолюція № 259 «Про принципи партнерства з Асоціацією оборонної промисловості», яка встановила партнерство уряду з асоціацією. Таким чином утворився «залізний трикутник», який характеризує відносини між ВПК, Урядом та армією. Особливістю цього трикутника є постійний рух кадрів з одного сектору в інший. У такий спосіб система взаємодії цих трьох акторів подібна до системи, яка існує всередині США. Уряд Земана зумів кристалізувати рамки взаємодії з ВПК та лобіювати його інтереси.
Після прийняття резолюції № 560D від 9 червня 1999 Міністерство оборони мало отримувати бюджет, який складає не менше 2.2% від ВВП за рік до 2004 року. Після 2004 року рівень витрат зменшився до менш ніж 2% відсотків. За період з 2004 по 2012 рік жодного разу не було досягнуто порогу 2.2% витрат від загального ВВП. Це стало системною особливістю ВПК Чехії, яка свідомо обмежувала витрати в оборонний сектор, що було пов’язано зі вступом в ЄС в 2004 році. З іншого боку, це негативно вплинуло на сектор ВПК, який одразу почав шукати нові ринки, де їхня продукція була б більш актуальною. Така ситуація протрималася до 2022 року.
Теперішній стан
На 2020 рік DSIA (чеськ. – Asociace obranného a bezpečnostního průmyslu; англ. – Defence and Security Industry Association), правонаступник DIA, складалась з 126 членів, серед яких 119 належали до приватного сектору, 6 були в державній власності, а один член знаходився в публічній власності. Особливо варто звернути увагу на те, що 8 юридичних осіб були іноземними за своїм походженням. Тож, більшість компаній, які були в державній власності, були успішно приватизовані або ліквідовані. Окрім цього, компанії контролюються переважно чехами, що зумовлено специфікою оборонного сектору та безпековими факторами.
Головним індикатором розвитку ВПК стали міжнародні виставки, де найголовнішою є IDET (англ. – International Defence and Security Technologies Fair), яка проводиться щорічно в місті Брно. За 2007 рік на виставці взяли участь 278 компаній, із яких було 102 компанії іноземного походження. Вже в 2015 році на виставці було представлено 159 компаній, у тому числі 72 компанії з 22 країн світу. В 2019 році на тій самій виставці, вже було представлено 175 компаній, де 91 компаній були іноземними. З цієї інформації можемо зробити висновок, що до 2022 року інтерес до інвестицій в сферу ВПК згасав. Але вже на виставці IDET 2025 буде представлено 217 компаній, з яких серед інших буде 2 компанії з України (NDA; DOLYA & CO. LTD). Це підтверджує тезу про зростання ВПК Чехії та загальний інтерес до оборонного сектору, зумовлений у першу чергу безпековою ситуацією в Європі. Якщо на початку «дев’яностих» та «нульових» була популярна практика приватизації західними компаніями різних підприємств (кейс з Aero Vodochody чи Skoda), то вже з початку війни в Україні ми можемо спостерігати підйом спроможності чеського ВПК, як суб’єкта на ринку, а не об’єкта.
Головним бенефіціаром цих змін є компанія CSG (чеськ. – Czechoslovak Group). Вона була утворена в 1995 році, як Excalibur Army, а вже в 2014 було створено холдинг, у який входить більше 100 компаній, у тому числі за межами ЄС. Таким чином, холдинг розподіляється на наступні відділи:
- CSG Defence;
- CSG Ammo;
- CSG Mobility;
- CSG Aerospace;
- CSG Business project
Excalibur Army існує як частина холдингу, що виготовляє та модернізує танки
(Т-72 SCARAB) та артилерійські установки, як DANA з калібром 151 мм, DITA та MORANA з калібром 155 мм. Дочірня італійська компанія Fiocchi Munizioni може забезпечувати військових набоями малого калібру. Близько 70% пакету акцій Fiocchi Munizioni було придбано CSG в 2022 році. Вже в 2024 році, чеською компанією було викуплено The Kinetic Group – групу компаній, яка є ключовим гравцем в сфері виробництва патронів в США. Серед інших, до цієї групи входять американські фірми Remington та Speer.
Окремої уваги заслуговує компанія Tatra – один з найстаріших виробників автотранспорту, який функціонує з 1897 року. У 2013 році мажоритарну частку компанії було викуплено CSG, яка виробляє тягачі для різних потреб, в тому числі як базу для різних САУ (DITA; MORANA) та як багатоцільову вантажівку. До цієї категорії входить модель Т815 в різних модифікаціях та з різноманітною колісною базою (4х4; 6х6; 8х8).
Іншою лідируючою чеською компанією є STV Group – це холдинг, який складається з 20 компаній. Особливістю цієї компанії, на відміну від CSG, є орієнтація на внутрішній ринок, тобто забезпечення чеської армії та поліції. Через це її дочірні компанії розташовуються переважно в Чехії або в сусідніх країнах, як Польща (STV POLSKA) чи Словаччина (STV Machinery). Основна спеціалізація – це виробництво артилерійських снарядів стандарту НАТО (155 мм) та колишнього Варшавського блоку (152 мм), а також ракет РМ70 для ракетної системи залпового вогню (РСЗВ) «Град». У своєму розпорядженні, компанія має РСЗВ з системою РМ-70 на основі тягача Тatra T813. Ще одним продуктом компанії є танки, а саме модифікований Т-72М1 та Т-55.
Крім того, дочірня компанія STV Group DEUS Automation займається автоматизацією виробництва набоїв для стрілецької зброї різних калібрів, у тому числі калібру 7,62×39 мм. Штаб-квартира цієї компанії знаходиться в місті Закупи.
Лідером у сфері авіації є Aero Vodochody, яка знаходиться в Одолена-Вода. Компанія існує з 1919 року та виробляє реактивні навчально-військові літаки L-39 Skyfox; L-39 Albatros; L-159 Alka. Останній літак знаходиться на озброєнні чеських повітряних сил та може використовуватися, як легкий реактивний винищувач. Важливо зазначити, що Aero Vodochody намагається диверсифікувати кооперацію з різними компаніями. До її стратегічних партнерів входили різні організації: від Boeing до Еmbraer. У 2004 році, компанія Boeing володіла часткою Aero Vodochody, але пізніше продала її через незадоволення чеського уряду щодо виконання послуг. А вже з бразильською компанією Embraer було заключено меморандум та угоду про співпрацю у 2022 та 2023 роках відповідно. Чеська сторона виробляє ключові компоненти для бразильських військово-транспортних літаків С-390. У 2024 році два С-390 були поставлені до чеських повітряних сил.
Щодо БПЛА та БпАК, варто зазначити про діяльність УАК (англ. – UAC) в Чехії, яка є філією української компанії DeViRo. Як зазначається в ЗМІ, на початку липня 2024 року, вони розпочали виробництво БпАК STORK LR для українських збройних сил. З цього можна зробити висновок, що війна в Україні принесла інновації в сектор ВПК Чехії, і в подальшому може спостерігатися тренд на збільшення інтересу та інвестицій в сферу БПЛА та БпАК.
Виклики та ризики
Головні ризики для чеського ВПК є подібним до тих, які стосуються усієї сфери на європейському рівні. У першу чергу вони пов’язані з відсутністю власної сировини та вразливістю ланцюгів постачання. З іншого боку, присутній ідеологічний фактор, коли на хвилі пацифізму кількісні показники виробництва зменшувалися, хоча на якісному рівні ВПК Європи та Чехії зокрема зумів зберегти технологічний розвиток.
Китай контролює світовий ринок рідкоземельних металів. Ця категорія металів розділяється на важкі та легкі рідкоземельні метали. До першої категорії входить диспрозій, тербій та ітербій, а до другої – лантан, церій і неодим. Перша категорія є більш рідкісною, і станом на 2024 рік ЄС імпортує з Китаю 100% металів цього типу, а легких рідкоземельних металів – 85% від загального імпорту. Таку залежність можна частково компенсувати родовищами таких країн, як Швеція чи Норвегія. В останній у червні 2024 року було повідомлено про виявлення одного з найбільших покладів рідкоземельних металів в Європі. Щодо інфраструктурної спроможності, то одним з лідерів виробництва є Естонія. На її території розташоване підприємство NPM SILMET, яке є власністю канадської компанії Neo Performance Materials Inc. Підприємство отримує сировину з родовищ із Північної Америки та з Росії. Воно є великим виробником танталу та ніобію.
Із вищеперерахованого, залежність від рідкоземельних металів є найбільшим викликом для Чехії, адже ЄС знаходиться в одній з найбільш невигідних позицій. Якщо деякі країни, мають вплив на цю сферу, як Норвегія чи Естонія, то Чехії залишається лише проводити диверсифікацію логістики та постачання. Окремо варто врахувати, що Україна теж має великі поклади рідкоземельних металів та може представляти інтереси для Праги, але це питання недостатньо вивчене, особливо з точки зору технічних аспектів.
Ще одним важливим викликом для європейського ВПК є дилема, пов’язана з екологією. Адже велика кількість приватних підприємств в цьому секторі недоотримали достатніх інвестицій через свою непривабливість та обмеження, які встановлюються екологічними нормами ЄС. Додатково, через моральні причини та загальний тренд, який обрали країни Європи, зокрема Чехія, цей сектор економіки перебував у постійній стагнації до 2022 року.
Гібридні загрози є серйозною проблемою, у першу чергу з боку спецслужб Росії. Чеські склади амуніції неодноразово виступали ціллю для здійснення диверсій. Найбільш відомим прикладом цього є атака на склади артилерійських боєприпасів компанії IMEX Group у Врбетицях. Сама компанія є частиною Асоціації та функціонує з 2010 року. Вона спеціалузується на виробництві артилерійських снарядів 155 мм та ракет для ЗРК. Серія диверсій відбулась в 2014 році, коли 16 жовтня відбулось знищення складу № 16 на якому зберігалося 58 тон боєприпасів. Менше ніж за два місяці, 3 грудня, пролунала ще одна серія вибухів на складі № 12, на якому знаходилося 12,8 тон боєприпасів. За результатами розслідування, 17 квітня 2021 року Прем’єр-міністр Андрей Бабіш заявив про причетність російських спецслужб до диверсії. Було висунуто обвинувачення двом агентам ГРУ РФ Анатолію Чепізі та Александру Мішкіну. Наслідком стало видворення частини дипломатів із російського посольства. Натомість, Кремль включив Чехію в список недружніх країн поруч зі США.
Вже в 2024 році було опубліковано розслідування від The Insider про причетність російських мігрантів до організації диверсії. Але попри ці фактори, на розслідування та реакцію в політичній площині було витрачено 7 років. Враховуючи екстенсивний розвиток чеського ВПК, для підприємців, державного сектору та місцевих спецслужб важливим викликом буде не тільки створення кращих систем безпеки та запобігання диверсіям, але й запровадження алгоритмів швидкого реагування в майбутньому, у тому числі в економічній та політичній сферах. Враховуючи обмеження в рамках запроваджених санкцій на пересування громадян РФ, а також нагляд європейських спецслужб за дипломатами, російська розвідка з певною ймовірністю буде здійснювати вплив через свою діаспору в Чехії. Таку діяльність може бути активізовано за умови, якщо на парламентських виборах в 2025 році виграє Андрей Бабіш, очільник партії ANO, яка може зайняти позицію подібною до тої, яку займає Фіцо в Словаччині. Зміна політичного балансу зможе сформувати відповідне середовище в діаспорі, де її представників легше буде завербувати до диверсійної діяльності.
Інвестиції з боку ЄС
Відсутність прозорого кредитування стартапів у сфері ВПК є важливою сферою, у якій мають відбутися зміни. Вже з початком повномасштабного вторгнення в Україну та зміни політичної кон’юнктури, ЄС вирішив посилити здатність кредитування ВПК різними ініціативами. У березні 2022 року Європейським інвестиційним банком (англ. – European investment bank) була прийнята Strategic European Security Initiative, яка має надавати фінансування близько 8 млрд євро в оборонний сектор країн Європи з 2022 по 2027 рік. За період з 2022 по 2024 рік було профінансовано проекти на більше ніж 2 млрд євро. Вже від березня 2024 року була прийнята перша стратегія стосовно європейського оборонного сектору (англ. – European defence industrial strategy (EDIS). У її межах було запропоновано створення фонду для кредитування підприємств ВПК країн ЄС на суму близько 100 млрд євро.
Ці події стали важливими для Чехії та її приватного сектору. Хоча віднайти пряму кореляцію буде доволі складно, другорядні показники, які можуть свідчити про підйом ВПК присутні. Варто звернути увагу на новину, що частина бюджету, яка була виділена Міністерству оборони та збройним силам вперше за 20 років перевищила 2%. Ще одним показником розвитку ВПК Чехії є звіт SIRPI за топ-100 компаній за 2023 рік. На відміну від попереднього звіту за 2022 рік, у ньому вже присутні дві компанії з Центральної Європи, серед яких є чеська Czechoslovak Group на 89 місці та згадана раніше PGZ на 64 місці. Щодо самої CSG, її загальний дохід за 2023 рік, в порівнянні з 2022 роком, збільшився на 71%, що склало 1.7 млрд євро. При цьому 23% доходу йшло від надання продукції та послуг Україні. Таким чином, майже ¼ доходу був пов’язано з однією країною в Східній Європі. Ще 13% товарів та послуг припадало вже на США.
Висновки
Одним з головних бенефіціарів початку мобілізації оборонного сектору в країнах Центральної Європи стане Прага та компанії, які успішно змогли адаптуватися до поточних змінних обставин. На початок 2025 року спостерігається певне «відродження» ВПК в Чехії. З іншого боку, зазначені в цьому дослідженні ризики можуть призвести до негативних тенденцій. Зокрема, проблемою може стати залежність Праги від політики Європейського Союзу, який має програшну позицію в контексті рідкоземельних металів через відсутність інфраструктурних спроможностей та необхідних запасів.
Головними ризиками для чеського оборонного сектору залишатиметься вразливість ланцюгів постачання та дефіцит ресурсів. Така тенденція буде притаманна в найближчій перспективі, себто наступні декілька років. Варто відзначити, що через географічне розташування Чехії диверсифікація ланцюгів постачання буде важкою задачею. Паралельно з цим Прага може диверсифікувати виробництво, через купівлю різних холдингів та компаній за кордоном. Так сталося з The Kinetic Group, яка виробляє через дочірні компанії патрони в США. З іншого боку, Чехія, яка має розвинуту залізницю, може створювати інфраструктурні проекти в сусідніх країнах або на регіональному рівні. З такої перспективи, Україна, яка багата природніми ресурсами та має зацікавленість і досвід розвитку підприємств ВПК, може представляти інтерес для Праги.
З даної перспективи, Чехія може здійснити кількісне збільшення виробництва тої продукції, яку оборонний сектор спроможний виготовляти з мінімальними ризиками. У першу чергу мова йде про боєприпаси, ракети для РСЗВ та патрони для стрілецької зброї. Але, разом із тим, враховуючи великий прибуток, приватні підприємці в оборонній сфері можуть розпочати розширювати свій вплив в інші сфери, як видобуток корисних копалин чи їхню переробку. Таким чином, ці гравці на ринку зможуть розвивати інфраструктурні проекти, які зможуть зменшити відповідні ризики. Окремий інтерес у цьому контексті можуть становити країни Центрально-Східної Європи. Тому для української сторони важливо зберігати наявні та налагоджувати нові платформи комунікації як на закритому, двосторонньому рівні, так і на відкритих майданчиках на кшталт виставки IDET.
Аналітична записка підготовлена експертами дослідницької програми Регіональних ініціатив і сусідства Ради зовнішньої політики «Українська призма» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Вона представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».