05/03/2018
Тема: Двосторонні відносини
Регіон: Російська Федерація та Центральна Азія
Публікація: Статті
Наприкінці лютого Росія опинилася в центрі “кокаїнового скандалу”, який не тільки кинув тінь на оточення нинішнього очільника Кремля, але й завдав істотної шкоди іміджу РФ в Латинській Америці, який вона активно формувала упродовж кількох останніх років.
Позначатиметься він, безперечно, і на російсько-аргентинських відносинах.
Наталія Шевченко, кандидат історичних наук, доцент історичного факультету КНУ імені Тараса Шевченка, асоційований експерт ГО “Рада зовнішньої політики “Українська призма” для “Європейська правда”
Особлива дружба без причини
Раптовий розквіт російсько-аргентинської дружби пов’язують із президентством Крістіни Елізабет Фернандес де Кіршнер у 2007-2015 роках.
За підсумками першого ж її візиту до РФ у 2008 році сторони підписали Спільну заяву про розбудову відносин стратегічного партнерства між обома країнами, а вже під час другого візиту, у квітні 2015-го, усього за півроку до нових президентських виборів в Аргентині, було ухвалено Спільну заяву про встановлення російсько-аргентинського всеохоплюючого стратегічного партнерства.
При цьому видимих сигналів для таких “особливих відносин” між обома країнами не спостерігалося.
Та й з огляду на динаміку економічної співпраці, ми не бачимо вагомих причин для “раптової дружби”, частих обмінів державними візитами та регулярних зустрічей “на полях”, організації телемосту між президентами РФ та Аргентини з нагоди 130-ї річниці встановлення дипломатичних відносин.
Втім, як свідчать нещодавно оприлюднені дані журналістського розслідування “кокаїнової справи” RT, підступні “злочинці” намагалися налагодити наркотрафік саме під прикриттям постачання церковних предметів для православних храмів під егідою товариства “Русских православных меценатов в Латинской Америке” та за сприяння російськомовного співробітника столичної поліції.Можна було би припустити, що ця “дружба” активізувалася за рахунок консолідації “російськомовного” населення Аргентини. Однак не слід забувати, що російськомовні аргентинці – це нащадки старообрядців, білоемігрантів, розкуркулених, колаборантів, дисидентів, економічних мігрантів 1990-х років, тобто тих соціальних груп, які, якщо спираються на історичну пам’ять, можуть ностальгувати за історичною батьківщиною, але точно не мають великого пієтету до російських владних структур.
До того ж, російська преса ніколи не скупилася на усілякі лестощі на адресу пані президента, називаючи її “королевою Крістіною”, “іконою стилю”, “найяскравішою жінкою світової політики”.
Для формування позитивного образу російська пропагандистська машина активно використовувала порівняння Кіршнер з іншою харизматичною аргентинкою – Евою Перон, дружиною колишньою президента Хуана Домінго Перона. До останнього державного візиту Кіршнер до Росії в Державному історичному музеї навіть підготували тематичну виставку, присвячену Еві Перон.
Очевидно, що в основі такої небаченої в російській новітній історії взаємної приязні лідерів обох країн та обрання курсу на стратегічне всеохоплююче партнерство між державами лежать приховані від суспільного ока мотиви.
Венесуельський слід?
Активізація російсько-аргентинської “раптової дружби” збіглася з нарощуванням позицій РФ в Латинській Америці, і зокрема, з її інтересом до країн “Боліваріанського альянсу” – АЛБА, створеного у 2004 році за ініціативи Венесуели і Куби з перспективою формування “лівої вісі” в регіоні.
Зовнішньополітичний курс Крістіни Кіршнер також орієнтувався на співпрацю з Венесуелою. І хоча це пояснювалося потребою забезпечення країни енергоносіями, втім, неоднозначно сприймалося в аргентинському суспільстві, адже у 2007 році ледь вдалося подолати міжнародний скандал щодо можливого фінансування президентської кампанії Кіршнер венесуельським лідером Уго Чавесом.
Розслідування нинішньої “кокаїнової справи” цілком ймовірно може привести до Венесуели. За інформацією аргентинських ЗМІ, вилучений порошок – перуанського або колумбійського походження.
Уряд Уго Чавеса та його правонаступника Ніколаса Мадуро звинувачують у підтримці наркоторгівлі. Зокрема, восени 2013 року із Каракаса до Парижа літаком авіакомпанії AirFrance було доправлено 30 валіз із 1,3 тоннами кокаїну, це рекордна партія наркотиків, яка дісталася Європи повітряним шляхом.
Саме тоді й було привернуто особливу увагу до венесуельських високопосадовців, оскільки така оборудка без їхнього відома видається малореалістичною. Під підозру американських спецслужб потрапив колишній очільник Національного агентства по боротьбі з обігом наркотиків, нинішній міністр внутрішніх справ, юстиції та миру – Нестор Ревероль Торрес.
Новий президент спалив мости?
Сам президент Аргентини Маурісіо Макрі навряд чи буде налаштований утаємничувати можливість причетності російських офіційних осіб до “кокаїнової справи”, якщо на це вказуватиме розслідування.
Нині він докладає багато зусиль для формування позитивного іміджу Аргентини на міжнародній арені, і, зокрема, орієнтується на співпрацю із США та ЄС. У грудні минулого року Аргентина приймала у себе міністерську конференцію Світової організації торгівлі (СОТ), а нинішнього – є головою “Великої двадцятки” і планує провести саміт G-20 30 листопада – 1 грудня у Буенос-Айресі.
Логічно очікувати, що він виявить рішучість та доведе розслідування “кокаїнової справи”, попри можливі гучні викриття.
Вочевидь, саме це він хотів продемонструвати своєму російському колезі, заїхавши до Москви 23 січня 2018 року дорогою на Давоський форум. На той час вже відбулися перші затримання підозрюваних у “кокаїновій справі”.
Реакція Володимира Путіна була показовою: на протокольному заході та під час спільної прес-конференції він ледь стримував роздратування, що видавали інтонації в його голосі. Це так дисонувало з атмосферою, в якій відбувалися зустрічі з попередницею.
Нинішній президент навряд чи буде вагатися, якщо розслідування “кокаїнової справи” приведе до оточення його попередниці.У процесі спільного розслідування “кокаїнової справи” ФСБ Росії та Міністерством безпеки і Національною жандармерією Аргентини в грудні 2017 року до Аргентини прибув секретар Радбезу Ніколай Патрушев. Вочевидь, його місію слід розглядати як спробу запобігти резонансним викриттям.
Макрі вже піддав ревізії деякі “досягнення” російсько-аргентинської дружби часів правління Кіршнер.
Зокрема, в червні 2016 року російський пропагандистський канал Russia Today було виключено із безкоштовної державної телемережі (нині він присутній у кабельних, комерційних мережах) а восени того ж року Аргентина відмовилась від російського кредиту на будівництво ГЕС “Чіуїдо-1”, посилаючись на те, що фінансові умови за кредитом, запропоновані російською стороною, “перестали бути привабливими”.
Під час свого короткого візиту до Москви у січні 2018 року президент Макрі, певно, склав уявлення про настрої в Кремлі, а рівно місяцем пізніше міністр безпеки Аргентини Патрісія Буллріч оприлюднила деяку інформацію щодо розслідування.
Показово, що цьому передував візит до Аргентини держсекретаря США Рекса Тіллерсона, що дало підстави одному із затриманих говорити про “сплановану американсько-аргентинську провокацію”.
І хоча у справі поки офіційно не фігурують російські високопосадовці, окрім хіба що посла РФ в Аргентині Віктора Коронеллі, складається враження, що у Заходу з’явився важливий інструмент впливу напередодні президентських виборів в Росії.
Питання тільки у тому, як він ним скористається…