21/03/2019
Тема: Двосторонні відносини
Регіон: Російська Федерація та Центральна Азія
Публікація: Статті
У відносинах Білорусі з Росією відкрився новий фронт інформаційного протистояння. Цього разу головною дійовою особою став посол РФ у Білорусі Михаїл Бабич, який розвинув небувалу медійну активність та претендує на особливу роль у російсько-білоруських відносинах, що виходить за рамки діяльності очільника дипломатичного представництва.
Геннадій Максак, координатор Української національної платформи Форуму громадянського суспільства “Східного партнерства”, голова Ради зовнішньої політики “Українська призма” для “Європейської правди”
Білоруське керівництво намагається всіма силами поставити Бабича на місце, проте це дається нелегко, адже російський посол не просто проявляє власну ініціативу, а демонструє новий консолідований підхід Кремля до побудови комунікацій із союзником.
Прохолодні відносини союзників – не така вже й новина на тлі перманентних перемовин за економічні та енергетичні бонуси для Білорусі і небажання Росії надавати ці преференції як просту благодійність. Тому, попри новий виток загострення в грудні минулого року, можна було спрогнозувати, що зрештою білоруський президент вийде з перемовини трохи “пом’ятим”, але при своїх інтересах – саме так, як відбувалося і досі.
Втім, подальший розвиток подій у лютому-березні 2019 року може свідчити про формування зовсім іншої траєкторії двосторонніх відносин, де на кону стоїть вже не просто збереження економічних преференцій, але й утримання суверенітету та збереження при владі Александра Лукашенка.
Нині можна виділити дві магістральні лінії білорусько-російського протистояння. Назвемо їх умовно горизонтальною та вертикальною осями непорозуміння.
Горизонтальний вимір протистояння
Горизонтальну лінію представляє напруження та обмін публічною критикою між офіційним Мінськом та Москвою, втілені у складному, але традиційному форматі дискусій на рівні президентів двох держав.
Тут, в принципі, усе зрозуміло. Александр Лукашенко та Владімір Путін мають довгий трек двосторонніх робочих зустрічей, під час яких як виникали, так і вирішувались питання двостороннього політичного діалогу та економічної кооперації.
Тут треба повернутися трохи назад і схематично пояснити фундамент нової фази погіршення відносин.
Білорусь, свідомо погоджуючись на роль стратегічного союзника Росії в політико-безпекових питаннях, традиційно розраховує на преференційне становище в економічній та енергетичній кооперації. Крім більш відкритого доступу на російський ринок білоруських товарів та російських кредитів, Мінськ також протягом десятиліть отримує російські енергоносії, а це приблизно 20 млрд кубометрів природного газу, а також 18 млн тонн нафти за пільговими цінами.
І якщо газ йде на потреби внутрішнього споживання в Білорусі, то нафтопродукти, вироблені з російської нафти на білоруських НПЗ, складають левову частку експорту на Захід, в тому числі в Україну.
Природно, завданням Мінська є утримання такого пільгового становища, в тому числі за рахунок використання процедур таких російських інтеграційних проектів, як Євразійський економічний союз. Москва ж зацікавлена як у посиленні політичного впливу на сусідню державу, так і в обмеженні свободи діалогу Білорусі з ЄС та США.
Для цього Кремль використовує перегляд газових та нафтових контрактів на періодичній основі, інструменти тимчасових обмежень окремих позицій білоруського експорту до Росії, а також затягування виділення кредитної допомоги. Виходячи з таких позицій, після періодичних сварок і торгів за умови російської підтримки сторонам вдавалося знаходити компроміс, який все ж дозволяв говорити про збереження статус-кво.
У 2018 році ситуація дещо змінилася. Крім традиційних больових точок кооперації значну загрозу для Мінська створила російська ініціатива так званого податкового маневру.
З 2019 року протягом шести років Росія запланувала внести зміни в розрахунок експортного мита та податку на видобуток корисних копалин. З поточних 30% мита в кінцевій ціні сирої нафти до 2024 року планується вийти на його повне скасування, в той час як до 2021 року має відбутись аналогічне за розміром зростання вказаного податку. Такий крок керівництво Росії планувало задля пожвавлення експорту нафти та заохочення її переробки на внутрішньому ринку.
За білоруськими підрахунками, за шість років маневру Білорусь може недорахуватися $8-10 млрд. Погодьтесь, подарунок не дуже приємний для союзника, яким себе вважає Білорусь.
Тому в кінці 2018 року традиційно проблемні перемовини про умови поставок енергоносіїв були доповнені бажанням Мінська отримати компенсацію від Москви за втрати від податкового маневру.
Стартом нового етапу публічного протистояння можна назвати засідання Вищої ради Євразійського економічного союзу 6 грудня, де білоруський лідер вдався до низки публічних звинувачень на адресу свого російського колеги, в тому числі і щодо нехтування нормами інтеграційних проектів, де передбачено питання виходу на умови спільного ринку до 2025 року. Йшлося переважно про ціну на газ.
Хоча публічні звинувачення російського керівництва – не дивина, цей демарш Лукашенка зіграв із ним злий жарт. Реакція Путіна хоч і була доволі стриманою у присутності ЗМІ, проте мала жорстке продовження, судячи з облич лідерів держав-членів ЄАЕС після завершення закритої частини.
А далі вже Мінськ був змушений перейти у глибоку оборону. 13 грудня під час засідання Ради міністрів Союзної держави Росії та Білорусі російський прем’єр-міністр Дмитрій Медведєв зробив пропозицію, від якої важко відмовитися.
Офіційний Мінськ сприйняв це як шантаж, і в інформаційній сфері поповзли чутки про можливий аншлюс Білорусі Росією.
Дві передноворічні робочі вояжі білоруського президента до Росії вказували на незвично серйозний градус напруги. Питання компенсації так і не вирішили, а робочу групу з посилення інтеграції в рамках Союзної держави таки довелося створити.
Російським спецслужбам вдалося створити задушливу інформаційну атмосферу, мовляв, у новорічну ніч “бацька” відмовиться від президентства.
Саме в запропонованому Росією офіційному дискурсі й доводиться рухатися Білорусі від початку 2019 року. Ціни на енергоносії не знижуються, компенсацій поки не передбачається, але робочі групи з інтеграції активно працюють.
Вертикальний вимір протистояння
До офіційного діалогу по лінії президентів активно підключився новий посол РФ у Білорусі Михаїл Бабич, добре відомий українцям через відмову в агремані в Україні, куди хотів його направити Путін.
Мінськ теж довго вагався, чи погоджувати кандидатуру такого посла, але зрештою таки погодився. При цьому Бабич поєднує посади керівника диппредставництва зі званням спеціального представника президента Росії з розвитку торгово-економічних відносин з Білоруссю.
У Бабича дуже специфічний стиль представлення російських інтересів у Білорусі. Він офіційно відвідує регіони країни, білоруські державні підприємства, проводить зустрічі з представниками білоруської опозиції, офіційно критикує політику білорусизації та вказує на невідповідність фактам білоруської риторики щодо окремих аспектів російської підтримки країни.
Звичайно, це негативно сприймається білоруським керівництвом, особливо беручи до уваги досвід роботи попередніх російських послів.
Свіжий березневий скандал є тому яскравим свідченням. Як реакцію на відповіді Александра Лукашенка під час його багатогодинної “Великої розмови” з журналістами та експертами Бабич дав розгорнуте інтерв’ю агентству “РИА Новости”, де знайшов низку “фактологічних невідповідностей” у словах білоруського президента щодо рівня підтримки Росією Білорусі.
МЗС Білорусі намагалося в достатньо недипломатичній формі пояснити російському послу, що йому не варто перескакувати на рівень вище і коментувати слова президента, а також закидало йому звуження розуміння білорусько-російських відносин. Такі слова не залишися непоміченими: надійшла швидка реакція як самого посла Бабича з симетричними звинуваченнями білоруських колег у непрофесійності, так і керівництва МЗС РФ.
Апогеєм інформаційного натиску російського дипломатичного представництва можна вважати проведення 18 березня прес-конференції, присвяченій 5-й річниці російської окупації Криму. Такий захід дійсно є провокативним, оскільки офіційно Мінськ не визнав анексію та окупацію Криму Росією, хоча в тактичному плані дотримувався дипломатичної лінії під час голосування в ГА ООН.
До честі білоруської медіа-спільноти, переважна більшість незалежних ЗМІ свідомо не прийшли на цей захід. Звісно, крім теми російського окупаційного перебування на території півострова, Бабич ще раз пройшовся з критикою щодо білоруської сторони.
І тут немає сумнівів, що в таких відверто демонстративних діях російського посла перш за все проглядає зміна російської парадигми роботи з союзною державою, а не вдалі експромти дипломата.
Одним із підтверджень, що це добре розуміють у Мінську, може бути затвердження концепції інформаційної безпеки РБ. Дуже хотілося б, щоби не запізно.