Про особливості співпраці з КНР

Досить цікавою і своєчасною виявилась нещодавня презентація дослідження «Україна — Китай після 2014: нова сторінка у відносинах», підготовленого Радою зовнішньої політики «Українська призма» після міжнародного круглого столу та консультацій з українськими та китайськими експертами. «ЗУСТРІЧ ЛІДЕРІВ УКРАЇНИ ТА КНР МОЖЕ СТАТИ «ТРИГЕРОМ» ДЛЯ ІНТЕНСИФІКАЦІЇ ВІДНОСИН» Усі експерти, які брали участь в обговоренні дослідження, переконані в […]

Підписатись на новини "Української призми"

 

Досить цікавою і своєчасною виявилась нещодавня презентація дослідження «Україна — Китай після 2014: нова сторінка у відносинах», підготовленого Радою зовнішньої політики «Українська призма» після міжнародного круглого столу та консультацій з українськими та китайськими експертами.

«ЗУСТРІЧ ЛІДЕРІВ УКРАЇНИ ТА КНР МОЖЕ СТАТИ «ТРИГЕРОМ» ДЛЯ ІНТЕНСИФІКАЦІЇ ВІДНОСИН»

Усі експерти, які брали участь в обговоренні дослідження, переконані в тому, що двосторонні відносини потребують нового поштовху. Саме зустріч лідерів України та КНР може стати «тригером» для інтенсифікації відносин, зокрема наголосив у своєму виступі заступник Голови Ради зовнішньої політики «Українська призма» Сергій ГЕРАСИМЧУК. За його словами, Україна має поступово виходити на рівень стратегічного партнерства, яке, до речі було проголошено на папері, але так і не було втілено на практиці.

Він також зауважив, що великий потенціал двосторонніх відносин на сьогодні використовується не до кінця. І це на тлі того, що останніми роками Китай входить у п’ятірку найбільших торговельних партнерів США.

За його словами, наразі велика динаміка співпраці між Україною та Китаєм спостерігається у сільськогосподарській галузі та сфері високих технологій. Зокрема, наголосив пан Герасимчук, Україна є одним з головних постачальників кукурудзи у Китай, обійшовши США. Серед основних гравців у цій сфері є китайська компанія Noble Agri, яка володіє комплексом з переробки соняшникової олії в Маріуполі та портовим терміналом в Миколаєві.

ДЕКЛАРАТИВНІСТЬ УЧАСТІ УКРАЇНИ В ІНІЦІАТИВІ «ОДИН ПОЯС, ОДИН ШЛЯХ»

Цікавим є те, наголосив експерт, що Україна залишається для КНР перспективним та цікавим партнером у сфері високих технологій. І підтвердженням цього є підписана у квітні 2016 року Довгострокова програма українсько-китайської співпраці в космічній галузі у 2016—2020 роки. Цей документ передбачає спільну реалізацію понад 70 проектів, більшість із яких стосується створення ракетно-космічної техніки з урахуванням реалізації КНР Місячної програми з дослідження планет Сонячної системи, а також співробітництво у сфері створення нових матеріалів та дистанційного зондування Землі.

Разом з тим Герасимчук звернув увагу на декларативність участі України в ініціативі Китаю «Один пояс, один шлях», в рамках якої Пекін проявляє велику зацікавленість до реалізації та інфраструктурних проектів в Україні.

За словами експерта, у підписаних торік урядом Гройсмана документах про участь України в розбудові «Одного поясу, одного шляху» не говориться, що Україна стане повноправним членом цієї китайської ініціативи. Крім того, додав він, План дій Україна—КНР з реалізації ініціативи побудови «Економічного пояса Великого шовкового шляху» не містить конкретних китайсько-українських проектів, які передбачається реалізувати.

І це при тому, що за підсумками згаданого вище засідання Комісії зі співробітництва між урядами Китаю та України, прес-служба КМУ повідомила про вихід на нову новий стратегічний рівень взаємодії, який передбачає реалізацію спільних проектів на загальну суму $7 млрд.

ЧОМУ УКРАЇНІ ВАЖЛИВО ПРИЄДНАТИСЬ ДО ФОРМАТУ «16+1»

Іншою перспективною формою співпраці України з Китаєм, на думку Герасимчука могло би стати приєднання України до формату «16+1», започаткованого Китаєм у 2012 році і перетворення його у формат «17+1». Нагадаємо, що цей формат крім Китаю включає держави Центрально-Східної Європи, Балтики та Балкан (Болгарію, Чехію, Хорватію, Угорщину, Естонію, Латвію, Литву, Польщу, Румунію, Словаччину, Словенію, Боснію, Македонію, Сербію, Чорногорію та Албанію). У листопаді минулого року Китай створив 10-мільярдний інвестиційний фонд, мета якого інвестувати у держави, що входять до об’єднання «16+1».

За словами експерта, перешкодою до вступу нашої країни в це об’єднання є невизначеність України на державному рівні, хоча експерти давно пропонували зробити це. І на першому етапі це могла би бути участь у статусі спостерігача, що вже зробила Білорусь.

І найбільшими бенефеціаторами, зазначив Герасимчук, від участі в форматі «16+1» є Угорщина, Сербія та Румунія. 

Відповідаючи на запитання «Дня» щодо доцільності приєднання України до створеної у 2001 році Шанхайської організації співпраці (ШОС) хоча б у статусі спостерігача, експерт навів приклад Угорщини, яка вступає у будь-які організації з метою, аби її голос було почуто, або іншими словами впливати на ухвалюванні рішення. За його словами, Україні теж варто поступати подібним чином, приєднуватись до різних організацій, щоб донести свій голос. І таким кроком, може стати приєднання в якості спостерігача у ШОС, яка не стала грати за сценарієм Москви, а правилами Китаю, який зацікавлений у збереженні міжнародного права.

«ДУЖЕ МАЛО ЗРОБЛЕНО АБИ ПАРТНЕРСТВО МІЖ КИЄВОМ І ПЕКІНОМ СТАЛО СТРАТЕГІЧНИМ»

Керівник секції Азійсько-Тихоокеанського регіону Центру дослідження армії, конверсії та роззброєння Юрій ПОЙТА у своєму виступі також відзначив, що українсько-китайські відносини мають великий потенціал для співпраці. Водночас він додав, що дуже мало зроблено аби партнерство між Києвом і Пекіном насправді стало стратегічним, а не залишалось декларативним, показником чого є дуже низький рівень китайських інвестицій у нашу країну.

Лише реальне стратегічне партнерство, підкреслив Пойта, може дати значний поштовх двосторонній співпраці та реалізації проектів у стратегічних галузях. Позитивним кроком у цьому напрямку, за його словами, стало засідання державної комісії в Києві, за результатами якого було оголошено про намір Китаю інвестувати $7 млрд в економіку України, а також оголошення 2019 року Роком Китайської Народної Республіки в Україні.

Вважається, що Україна має вигідне розташування і є вікном КНР в Європу, але чому співпраця між нашими країнами є кволою, риторично запитує експерт. І дає відповідь, що існує три причини цього.

1.  Військовий конфлікт з Російською Федерацією.

2.  Нестабільна економічна ситуація.

3.  Корупція.

Водночас він зауважив, що Китай активно працює та інвестує в інші країни, де внутрішня ситуація є набагато гіршою, нестабільнішою, ніж у нашій країні.

На його думку, це пояснюється, по-перше, тим, що Україна не хоче помічати того, що для прориву у відносинах необхідні політичні контакти на найвищому рівні між лідерами обох країн.  І по-друге, українські політики мають зрозуміти, що для України означає співпраця  з Китаєм і відповідно проводити політику.

«КИТАЙ ПОВЕРНУВСЯ В ЄВРОПУ І Є АКТИВНИМ ГРАВЦЕМ»

Зі свого боку пан Герасимчук вважає, що Україні потрібно сприйняти думку, що Китай повернувся в Європу і є активним гравцем, відтак активно долучатись до всіх форматів, ініційованих Піднебесною.

Тим часом завідувач відділу Далекого Сходу Інституту сходознавства ім. А. Кримського НАН України, старший науковий співробітник, доктор філософських наук, президент Української асоціації китаєзнавців Віктор КІКТЕНКО, підбиваючи дискусії наголосив на тому, що будь-які із згаданих пропозицій про інтенсифікацію співпраці з Китаєм та реалізації стратегічних проектів можливі лише після ухвалення рішення на рівні глави КНР, який я главою КПК. «Державу Китай називають партійною країною, де все вирішується на партійному рівні, а також готуються контакти на найвищому рівні. Тож лише після таким чином підготовленої зустрічі лідерів наших держав можна сподіватись на зміну політики», — сказав він.

І саме цей урок, здається, не вивчили деякі наші найвищі політики. Зокрема, президент Віктор Ющенко відмовся свого часу від запрошення взяти участь у з’їзді Комуністичної партії Китаю. Більше того, як сказав «Дню» Кіктенко, Ющенко також відмовився від запрошення тодішнього глави КНР побувати на урочистій церемонії відкриття Олімпійських Ігор у 2008 році, натомість вимагаючи повноцінного візиту.

Микола СІРУК, «День»