Гостра фаза політичної кризи в Молдові, що супроводжувалася фактичним двовладдям і неодноразово загрожувала перерости у пряме громадянське протистояння, закінчилася перемогою новоутвореної парламентської коаліції у складі проєвропейських сил на чолі з Маєю Санду та проросійських соціалістів президента країни Ігоря Додона.
Буквально за добу так звана “глибинна держава” Влада Плахотнюка – олігарха, очільника керівної Демократичної партії та фактичного господаря країни – пішла в небуття: Плахотнюк разом з найближчими соратниками залишили Молдову, ряд активів олігарха опинилися під арештом, чиновники та силовики переприсягнули новій владі, а Демпартія не подає ознак життя.
Водночас, ні в кого не викликає сумнівів, що неприродня та строката коаліція не є і не може бути сталою, і боротьба за вплив, посади, ресурс, врешті-решт – за те, куди буде вказувати зовнішньогполітичний вектор Кишинева, рано чі пізно призведе до конфронтації та переформатування політичної сцени країни над Дністром. Про те, що зараз відбувається всередині керівної коаліції, які підкилимні ігри йдуть у Кишиневі, та про роль постплахотнюківської Молдови у регіональних та геополітичних розкладах говоримо з членом правління Групи стратегічних та безпекових студій, заступником голови правління ради зовнішньої політики “Українська призма” Сергієм Герасимчуком
Нещодавно у Молдові влада перейшла до рук нової коаліції у складі у складі про європейських політиків на чолі з Майєю Санду та проросійських соціалістів президента Ігоря Додона. Скажіть, що зараз відбувається всередині такої суперечливої коаліції? Які реальні позиції Майї Санду?
Якщо говорити про нинішню Майю Санду, то як на мене, вона у новому уряді, незважаючи на посаду прем’єр-міністра, є фігурою найбільш вразливою. І не тільки через соціалістів Додона, але й через свого партнера Андрея Нестасе з “Платформи DA”. Ситуація склалася так, що Санду – це обличчя, якому вірять на Заході, у Європейському Союзі і США. Майя Санду так само спромоглася сформувати команду з людей, які мають репутацію у Європі і Штатах. Це і міністр закордонних справ Ніко Пепоску, і керівник його кабінету Діну Тодераску, і її новопризначена радниця з питань безпеки [Вікторія] Букетару. Однак, всі ці люди насправді є заручниками того, що по-перше, у коаліції більшість мандатів має Партія соціалістів, і Партія соціалістів разом з “Платформою DA” переважають невеличку фракцію Майї Санду.
По-друге, як на мене, хибним кроком було те, що коаліція погодилася віддати під керівництво соціалістів, під безпосередній вплив Додона, Службу інформації та безпеки (це їхній аналог СБУ) та Міністерство оборони. Крім того, пан Нестасе, який став віце-прем’єром та міністром внутрішніх справ, також не є фігурою певною і, відповідно, контроль над МВС теж є під питанням. Так само неоднозначна ситуація з призначенням віце-прем’єра з питання реінтеграції Молдови, пана Васілія Шови, який до цього був радником президента Додона, і вочевидь теж належить до його команди. Складається враження, що під керівництвом Майї Санду ми маємо значне посилення проросійських політичних сил – соціалістів; ми маємо зростання амбіцій лідера “Платформи DA” Нестасе, який ймовірно прагне скористатися нинішньою посадою віце-прем’єра як трампліном до прем’єрства уже у новому уряді. І ми маємо ситуацію, коли існує ризик того, що Майя Санду або не зможе втримати амбіції своїх партнерів по коаліції – зокрема, не втримати їхні пориви до прагматичних відносин з РФ; або ж, якщо вона їхню спробує стримати і це їй не вдасться, вона просто сама втратить посаду прем’єра, і Молдова піде на дочергові парламентські вибори. Тобто, ситуація виглядає так: Санду є головною вивіскою, людиною, якій довіряють, але Санду при цьому втрачає контроль над власним урядом. І вона може або протидіяти таким тенденціям ціною власної посади і дострокових виборів, або ж може погодитися з прагматичністю у підходах до РФ. Однак тоді останню політичну силу, яку сприймають як повністю проєвропейську, буде дискредитовано в Молдові.
Тобто Андрея Нестасе та його політичну силу не можна сприймати такою ж проєвропейською, як Майю Санду?
У мене особисто завжди були застереження щодо проєвропейськості “Платформи DA”, і ці застереження виникли ще тоді, коли під час протестів проти влади олігарха Плахотнюка Андрей Нестасе не посоромився виступати на одній сцені з одіозним проросійським Ренато Усатим. Тобто, якщо Санду сприймається відверто проєвропейським політиком, то Нестасе можна скоріше назвати політиком, який об’єднував своїх однодумців проти панування Плахотнюка, проти панування Демпартії, і на цих гаслах будував свою політичну кар’єру. Остаточною крапкою у моєму сприйнятті Нестасе – думаю, як і багатьох моїх колег – стало голосування ним за повернення РФ до Парламентської асамблеї Ради Європи, де з представників молдовської делегації за повернення Росії проголосував він і соціалісти, а проти – тільки представники партії “Дія і Солідарність” Майї Санду (це був віце-спікер Міхай Попшой).
Тобто, ви вважаєте, Майя Санду все більше і більше перетворюється на таку собі ширму?
Майя Санду все більше і більше опиняється у пастці, із якої у неї є три виходи. Перший – змиритися з тим, що Молдова буде поступово розвертатися у відповідності до вказівників, які виставляє Ігор Додон. Другий вихід – не змиритися з цим і піти на розвал коаліції. І третій шлях – найбільш привабливий, але найменш ймовірний – це все-таки переломити ситуацію під себе і змусити уряд працювати на неї як прем’єра, а не на своїх лідерів – чи то президента Додона, чи то віце-прем’єра Нестасе.
Якщо говорити об’єктивно, ресурсів і можливостей у соціалістів Додона зараз більше, ніж у Майї Санду?
Очевидно так, тому що соціалісти мають більшість у парламенті, соціалісти здобули контроль за силовим блоком, соціалісти контролюють процес реінтеграції, соціалісти мають підтримку Москви, і у соціалістів немає чвар між лідерами – на відміну від того, що потенційно починає вимальовуватися у відносинах між Нестасе і Санду.
Ви сказали, що розвал коаліції і, відповідно, дострокові вибори – одна з реальних опцій. А на чиєму боці у такому випадку будуть симпатії виборців – Додона, Санду, Нестасе?
Я думаю, що соціалісти збережуть, якщо не посилять, свої позиції, тому що крім наявних до них симпатій населення у них зростають можливості впливу через ті органи влади, які вони тепер контролюють. Нестасе так само має шанси зберегти свої позиції. І тут треба зауважити що, за великим рахунком, більшу частину організаційних робіт під час виборчої компанії блоку ACUM, до якого входили і партія “Дія і солідарність”, і “Платформа DA”, виконували саме штаби “Платформи DA”. Тобто Нестасе, за великим рахунком, був орговиком (талановитим, треба сказати) – і цей ресурс залишається в нього. Санду може апелювати лише до ціннісно орієнтованого електорату; Санду може апелювати до західних партнерів і сподіватись на їхню підтримку. Тому розклад сил може покращитись для соціалістів, зберегтись або покращитися для Нестасе. Ну і, Санду вочевидь буде в новому парламенті, якщо відбудуться позачергові вибори. Проте мені важко говорити про те, наскільки сильною буде її фракція і чи матиме вона достатньо потенціалу, щоб відновити себе на позиції прем’єра. Вирішальною буде осінь – я не думаю, що до осені будуть позачергові вибори, оскільки восени у Молдові мають бути місцеві вибори. Я думаю, що всі політичні сили захочуть використати місцеві вибори як тест – подивитися, який рівень їх підтримки і чи є сенс іти на розвал коаліції, чи варто ще почекати, аби покращити свої позиції в політичному просторі Молдови.
Якось ви цитували одного з молдовських політологів, який казав, що російські танки не зможуть дійти до Кишинева, тому що вони загрузнуть у квітах, які їм будуть кидати молдавани..
Тоді я цитував Оазу Нантоя, який зараз є членом парламенту від PAS (партія Майї Санду “Дія і солідарність” – ред.).
Так ось, щодо проросійських настроїв у Молдові – вони продовжують залишатися сильними?
Проросійські настрої у Молдові залишаються сильними. Понад те, ті, хто позиціонував себе відверто антиросійськими політиками – як, скажімо, той же пан Оазу Нантой – зараз у рамках урядової коаліції змушені іти на прагматичні кроки. І я зі здивуванням бачив, як пан Нантой – відомий критик російського режиму, відомий критик Придністров’я – був у складі молдавської парламентської делегації до Москви.
З великим здивуванням я побачив, що Плахотнюк майже повністю здав свої позиції – при тому, що у нього було чимало важелів впливу, щоб утриматися принаймні, у політичному дискурсі Республіки Молдова. Плахотнюк повністю від цього відмовився, зараз Демократична партія навіть відмовилась від свого центрального офісу у зв’язку з тим, що вона не має коштів на його оплату. Днями у Молдові були арештовані медіа-активи та бізнес-активи Плахотнюка, було арештовано відомий готель “Нобіль” у Кишиневі, було арештовано декілька телеканалів, які належать Плахотнюку. Говорити про те, що Плахотнюк плете інтригу з повернення до влади, по-моєму, наразі не доводиться. Демократична партія фактично зіграла роль, яку грали більшість партій влади в наших державах – тобто, коли лідер пішов на дно, партія йде слідом за ним.
Тобто, вже можна казати, що вона вже зникла або зникає з електоральної мапи і не буде серйозним фактором політичного життя?
Принаймні, для того, щоби повернутися у велику гру, демократам доведеться провести суттєве реформування політичної сили, суттєвий ребрендинг. Тому що у нинішньому форматі та партія, що була орієнтована на Плахотнюка, вона вже не може грати ту роль, яку вона грала раніше.
А у них взагалі є якесь стале електоральне ядро?
Підтримка демократів останні роки завжди була дуже невисокою, тому це електоральне ядро навряд чи дозволить їм без – ребрендингу, без зміни стратегії – подолати прохідний бар’єр у разі проведення дострокових виборів до парламенту.
Щодо переслідування Плахотюка: як ви гадаєте, чи буду воно спущене на гальмах, як дуже часто відбувається в Україні, чи коаліціанти все ж сповнені рішучості дотиснути колишнього “господаря Молдови”?
У мене складається враження, що з одного боку коаліціанти таки справді сповнені рішучості “добити” Плахотнюка як політичного гравця – і докладають до цього максимальні зусилля. Водночас, той факт, що Плахотнюк залишив країну, не застосувавши ані силового ресурсу, ані будь-яких інших ресурсів; залишив країну, не йдучи на жодні публічні домовленості – він не вимагав для себе гарантій безпеки, він просто залишив країну – свідчить про те, що домовленості все ж таки були. Ці домовленості були тіньовими, завуальованими, і я думаю, що гарантії особистої безпеки Плахотнюк отримав. І тому я не очікую ані на його арешт, ані на його ув’язнення.
А від кого він міг би отримати подібні запевнення?
В будь-якому випадку, це буде спекуляцією, однак країну він покинув після 15-хвилинної розмови з послом Сполучених Штатів у Молдові.
А видно якісь, хоча б формальні, ознаки реформування країни новим урядом?
Одним з перших рішень нового парламенту було ухвалення декларації про захоплену державу, в якій йшла мова про необхідність деолігархізації; зараз Майя Санду виступає з ініціативами припинення контрабандних потоків, які йдуть через тіньову зону в Придністров’ї і звертається по допомогу в цьому питанні до України. Так само Санду вже відвідала Бухарест, де зустрілася з румунськими прем’єром і президентом і очевидно хоче переймати від України та Румунії досвід у боротьбі з корупцією – хоча ми з Румунією, можливо, і не досягли якихось блискучих результатів, однак ми можемо поділитися тими уроками і пояснити, чому ми не досягли тих результатів і що вони мають робити по іншому, аби цих результатів досягти. Поки що це перші кроки. І, безумовно, треба віддати належне Ніку Попеску – він відомий політолог, який працював і в Брюсселі, і в Лондоні, і в Парижі. Я сподіваюсь, на посаді міністра закордонних справ він так само зможе принаймні втримати на декларативному рівні проєвропейський курс. І, мені здається, індикатором буде його відставка – якщо Ніку Попеску піде у відставку, це свідчитиме про те, що він не може “вирулити” Молдову у європейське русло, і Молдова поступово розвертається до Росії.
А хтось із зовнішніх гравців має якийсь монопольний вплив на нову владу в Молдові?
Боюсь, що ні. І це результат домовленостей, коли всі сторони погодилися, що жодна з них не буде мати монополії. Молдова так чи інакше досі фінансово залежна від Європейського Союзу; Молдова так чи інакше залежить від Російської Федерації, яка має тут своїх агентів впливу. Прикро тільки те, що після кризи у Молдові дещо послабилися позиції України та Румунії. Однак будемо сподіватись, що молдавська влада зробить все, щоб відновити довіру і Бухаресту, і Києва – і засвідчити, що нова коаліція не є коаліцією Козака (російський віце-прем’єр, який зараз відповідає за цей напрямок; свого часу ініціював так званий “план Козака”, меморандум Козака 2003 року), а є молдавською коаліцією.
Тобто, позиції Бухареста в Молдові також стали слабшими?
Справа в тому, що і Україна, і Румунія під час кризи вели поговори з обома сторонами протистояння – і з Демократичною партією, і з новою коаліцією. Від України Молдову відвідав уповноважений з питань придністровського врегулювання посол Крижанівський, від Румунії це був радник президента з питань зовнішньої політик Богдан Ауреску. І на рівні риторики попервах молдавська сторона казала, що ось такі жести, спроба говорити з обома сторонами – це була зрада блоку ACUM, це була зрада нової коаліції. Хоча насправді це була не зрада, а дві держави-сусідки намагалися вплинути на вирішення ситуації з користю для Молдови і не в такому ключі, який би посилив позиції РФ. Однак ці пропозиції були відкинуті, і, як ми бачимо, позиції Росії все-таки посилюються.
Восени минулого року я мав розмову з Юліаном Кіфу (колишнім радником екс-президента Румунії Траяна Бесеску з питань безпеки – ред.). Коментуючи перспективи майбутніх виборів і приходу до влади соціалістів, він казав, що Україна та Румунія мають проводити узгоджену політику стосовно Кишинева з метою збереження проєвропейського курсу Молдови. Тож – чи відбувається щось на зразок координації політики Києва та Бухареста на молдавському напрямку?
Мені здається, що між Києвом і Бухарестом є розуміння, що безпекова ситуація в Молдові і зовнішньополітичний курс Молдови впливає і на нас як двох єдиних сусідів Республіки Молдова. Мені невідомо про уже запущені формати такої кооперації, але мені здається, що в будь-якому випадку, такий формат має бути не двостороннім, а тристороннім – з включенням Молдови. І ми маємо безумовно координувати свою позицію, але так само маємо дати право молдавській стороні довести, що вона лишається відданою курсу на європейську інтеграцію, і що вона не буде своїми внутрішньополітичними рішеннями створювати якихось ситуацій, які б впливали на безпеку чи Румунії, чи України.
А що зараз загалом відбувається на придністровському напрямку?
На придністровському напрямку на фоні кризи в Молдові особливого розвитку ситуації не було. На рівні риторики подекуди виникають навіть перепалки між так званим “лідером” Придністров’я Красносєльським і Додоном. Однак насправді ми розуміємо, що той факт, що пан Козак брав активну участь у врегулюванні політичної кризи; той факт, що Козак уже відвідував Молдову після кризи свідчить про те, що очевидно ідея федералізації Молдови досі лишається на порядку денному для Росія, і Росія намагатиметься просунути цю ідею в тому числі з допомогою прихильних до неї соціалістів і на порядок денний уряду республіки Молдова. І вочевидь Росія має інтерес до того, щоб перетворити процес федералізації республіки Молдова у прецедент для України, чому Україна має інтенсивно опиратися, тому що цей прецедент – це те, проти чого Україна бореться останні п’ять років, це те, що відразу пропонувала Росія нам у ситуації з Донбасом.