У 1995-му році армія цієї Балканської країни після 3 років умовного перемир’я під час великомасштабної операції «Буря» за 84 години повернула територію Сербської Країни — на той час невизнаної сепаратистської держави, яку населяли етнічні серби.
Згадки про «Хорватський сценарій» в українському політикумі з’являються не перший рік в контексті збройного повернення Донбасу, як визначення успішної воєнної операції модернізованої за час затишшя армії.
Це формулювання знову поширюється в інформаційному просторі в умовах інформаційного вакууму щодо законопроекту «Про державну політику відновлення суверенітету України над тимчасово окупованими районами Донецької та Луганської області».
Громадське звернулося до експертки Ради зовнішньої політики “Українська призма” Ганни Шелест, яка зокрема спеціалізується і на Балканських конфліктах, щоб та пояснила, що ж насправді означає цей план.
1. У війні, що почалася в червні 1991 року та, активна фаза якої тривала до весни 1992-го, залишалося кілька територій, які Хорватія не контролювала. Їхня доля вирішувалася по-різному. Десь це був фактичний протекторат ООН. Та сценарій повернення Сербської Країни — варіант, який навряд чи можна застосувати для України. Ті, хто про нього говорять — просто не вивчали Балканську історію.
Сербська Країна була заселена сербською меншиною. Під час шестиденної війни у серпні 1995 року, разом з хорватськими військами воювали окремі підрозділи боснійської армії, і операція відбувалася на кордоні з Боснією і Герцеговиною.
Вважається, що операція планувалась за участі та при інструктажі американської військової компанії на чолі з відставними генералами. Водночас, хорватська армія не вдалася до воєнних дій в Східній Славонії, яка була населена етнічними сербами, бо ця територія межувала з Сербією та існував страх, що Сербська армія втрутиться на захист.
2. За різними даними, десь двісті тисяч сербських біженців були виселені зі своїх домівок. Більшість з них прийняла Сербія.
3. Операція виглядає успішною лише на папері — «три роки хорватська армія посилювалася і за шість днів повернула територію».
Питання — як саме повернули, вдаючись до яких злочинів, що мали наслідки. Щонайменше три хорватських генерали постали перед Міжнародним трибуналом і були видані Хорватією для розслідування військових злочинів після застосування так званого «Хорватського сценарію».
Реакцію європейських країн швидше показує те, що, коли Хорватія почала переговори щодо членства в ЄС, видача воєнних злочинців, зокрема й керманичів операції «Буря», стала однією з основних вимог для початку переговорів Загреба з Євросоюзом.
4. Після операції розпочалися нові мирні переговори та нова мирна угода, а також довелось залучати ООН не тільки як миротворців, а й як Тимчасову Адміністрацію у Східній Славонії (47% хорвати, 32% серби). А території, заселені хорватами, ще якийсь час лишалися непідконтрольними Хорватії. Лише на початку 2000-х можна було говорити про вирішення ситуації.
5. Міжнародні партнери підтримали Хорватію щойно та отримала незалежність. Та на час проведення операції «Буря», вже на території всіх Балкан, відбувались військових дій, а міжнародна спільнота намагалася загасити щонайменше 5-6 осередків вогню. На той час, у сусідній Боснії та Герцеговині тривали бойові дії та велися Дейтонські переговори з врегулювання цього конфлікту, за участі США та Британії.
Переговори щодо Хорватії велися не тільки стосовно Сербської країни, а й щодо повернення інших території — Західної та Східної Славонії. Вже починалися проблеми в Косово, а також в Македонії (між албанським і македонським населенням).
6. Європейська спільнота кинула всі зусилля на допомогу Хорватії, адже сприймала цю країну, як той «кордон» мирної Європи, звідки Балканський конфлікт міг просунутися далі. Велика кількість біженців з Балкан вже була на території інших країн. Однак, сама операція «Буря» була засуджена ЄС.
На фото ліворуч: генерал-лейтенант хорватської армії Марьян Марекович (ліворуч) вітається з генерал-лейтенантом армії Боснії і Герцеговини Атіфов Дудаковичем у Тржачка-Раштелі 6 серпня 1995 року після зняття облоги міста Біхача у північно-західній частині Боснії і Герцеговини. На фото праворуч – полковник армії Сербської країни Чедо Булат (в центрі) підписав документ про здачу 21-го Кордунського корпусу генерал-лейтенанту хорватської армії Петару Стипетичу (ліворуч) у Гліні 8 серпня 1995 року. Фото: wikipedia/Operation Storm
7.7.Росія була залучена до різних процесів, і як постійний член Ради Безпеки ООН, і як союзник Белграда. Вона намагалася стати посередником, хай і враховувала власні інтереси: бодай трохи співпрацювала з міжнародною спільнотою, аби вирішити ситуацію, але не була прийнята хорватською стороною. У нашому випадку, Росія є стороною конфлікту, а не просто зацікавленою стороною.
8. Американці знали, що буде така операція. Декілька миротворців ООН постраждали та загинули під час цієї операції.