Для більшості Чорноморських країн процес модернізації та підвищення бойової готовності Військо-Морських Сил був стимульований діями Російської Федерації у 2014 році проти України, а також інцидентом у Керченській протоці 2018 року. На сьогодні Болгарія та Румунія мають незначні спроможності та застарілі платформи. Водночас для Болгарії та Румунії стратегія розвитку ВМС значною мірою пов’язана з їх участю у НАТО та відповідними зобов’язаннями. Для Туреччини пріоритетом є контроль Чорного моря та конкуренція з РФ. Неможливо об’єктивно оцінити військово-морський потенціал Туреччини та РФ у Чорному морі через наявність баз та угруповань і поза його межами та можливості переброски відповідних платформ та сил у разі необхідності до Чорного моря.
ВІЙСЬКОВО-МОРСЬКІ СПРОМОЖНОСТІ ЧОРНОМОРСЬКИХ КРАЇН
Військово-морські спроможності чорноморських країн обумовлюються трьома компонентами – фізичними спроможностями платформ (кораблі, допоміжні судна тощо), наявністю військо-морських баз на Чорному морі, членством у військових альянсах та наявними механізмами дво та багатосторонньої взаємодії. Крім того, потенціал ВМС включає не тільки морський (корабельний) елемент, а й морську авіацію, морську піхоту, і деяких країнах – берегову артилерію.
ГРУЗІЯ
Переважна більшість грузинських ВМС була знищена під час серпневої війни з Росією у 2008 році у порту м. Поті. У 2009 році було прийнято рішення про об’єднання залишків ВМС з Береговою охороною Прикордонних сил. Незважаючи на значний розвиток грузинських ЗСУ відповідно до стандартів НАТО, Грузія не може рахуватися військово-морською державою до через відсутність відповідних спроможностей. У 2015 році був відновлений морський директорат в МО, оголошені наміри про можливе відновлення ВМС, але до сьогодні цього не відбулось. У 2016 році міністр оборони Грузії заявив, що Грузія поки відмовляється від планів відновлення ВМС через занадто високу вартість. Водночас, Грузія намагається брати участь як на політичному рівні, так і на рівні навчань у військово-морських заходах.
До складу Берегової охорони входять патрульні кораблі виробництва Грузії, США, Туреччини, Греції та УРСР – 21 катер, а також 2 корвети та декілька мінних тральщиків. У 2008-2009 Туреччина передала Грузії 2 патрульні катери, а у 2016-2018 Грузія отримала чотири катери типу «Айленд» від США. Кораблі оперують з двох баз у Поті та Батумі.
РУМУНІЯ
Більшість румунських кораблів були побудовані у 1970-1980 рр. В останні роки Румунія почала оновлення свого флоту, що пов’язано як з російською агресією проти України, так і з бажаннями мати вагому позицію в середині НАТО. Саме з оглядом на останнє Румунія і планує розвиток своїх ВМС, які повинні мати спроможності не тільки діяти у Чорному морі, а й за його межами. З цією метою, у 2018 році було оголошено про плани придбання чотирьох кораблів та трьох підводних човнів.
Румунські ВМС складаються з фрегатної флотилії для операцій на морі та річкової флотилії для операцій на Дунаї. Головна військово-морська база розташована у Констанці, а також бази в Тульче, Браїлі та Мангалії. Корабельні платформи представлені 1 підводним човном, 6 фрегатами, 3 корветами, 3 торпедними катерами, 4 мінними тральщиками, 8 річковими патрульними катерами та додатковими допоміжними суднами[1].
У 2019 році МО Румунії оголосило про підписання контракту з франко-румунським консорціумом на будівництво 4 нових фрегатів, модернізацію 2 корветів, створення центру логістики та навчального центру для ВМС (вартість контракту 1.2 млрд євро).[2] Також перед румунськими ВМС зараз стоїть завдання щодо придбання систем протиракетної оборони, посилення спроможностей щодо спостереження та розвідки.
На території Румунії розміщені американські бази. Офіційний Бухарест сподівається, що у наслідку рішення США щодо виведення свого контингенту з Німеччини частина військ може бути переміщена до Румунії, але шанси є незначними.
БОЛГАРІЯ
Болгарські ВМС отримали найменшої уваги у процесі реформи ЗСУ Болгарії, здебільшого через брак фінансування та незначну увагу офіційної Софії до питань чорноморської безпеки. 3 з 4 підводних човнів були законсервовані. До складу ВМС входять 4 фрегати, 3 корвети, 12 мінних тральщиків та більше 10 допоміжних суден. Більшість кораблів були побудовані ще у СРСР. Останні фрегати (придбані у 2005-2007 у Бельгії, побудова 1970-х) були модернізовані у 2014. Зараз в операційній готовності знаходяться фрегати, корвети, мінні тральщики, ракетні катери, катери берегової охорони (Болгарської будови). У 2020 році МО Болгарії підписало контракт на будівництво 2 нових патрульних катерів, які повинні бути готовими у 2025 та 2026 рр. Болгарія має дві військово-морські бази – у Бургасі та у Варні.
У 2016 році Уряд Болгарії затвердив програму закупівель вартістю 1.4 млрд дол. США для отримання нових літаків та кораблів[3], що повинно включати щонайменше 2 нові корвети та 16 літаків. Основну увагу Болгарія приділила модернізації військово-повітряних сил, а не ВМС. Не в останню чергу це пов’язано із загальною низькою увагою Болгарії до Чорного моря і основною орієнтацією на Балкани.
Що стосується оцінки спроможностей ТУРЕЧЧИНИ ТА РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ, то необхідно враховувати той факт, що їх ВМС розташовані не тільки на Чорному морі, відповідно неможливо чітко оцінити баланс військово-морських сил в регіоні. З одного боку, обидві країни можуть швидко посилити свої сили завдяки перебросці сил з нечерноморських військово-морських баз. З іншого, завдяки обмеженням, які накладені Конвенцією Монтрьо, Туреччина не обмежена у таких пересуваннях, в той час як РФ може бути заблокована Туреччиною за певних умов.
Туреччина
Туреччина має найбільший флот серед приморських країн та постійно наголошує на намірах мати повний контроль моря у разі конфлікту. На сьогодні Туреччина також знаходиться у процесі модернізації свого флоту, маючи наміри побудови нових фрегатів, швидких патрульних катерів та десантних кораблів. Водночас Туреччині не вистачає потенціалу щодо берегової розвідки, спостереження та розвідки на морі, а також спроможностей нанесення ударів на дальню відстань (такі як є в Криму у РФ). Крім того, турецькі ЗСУ значно постраждали після чисток 2012 та 2016 років, у наслідок чого втратили до третини професійних офіцерів, зокрема постраждали ті, хто мав західну освіту.
Загалом Туреччина має 9 військово-морських баз, 2 з яких розташовані на Чорному морі (за іншими даними 14 і 4, що пов’язано з різним визначенням баз). При чому, База Бартин є базою підводних човнів, а База Сюрнеме біля Трабзону поки є лише логістичним центром – плани про її розбудову були оголошені у 2018, планується, що вона зможе приймати фрегати, підводні човни та торпедні катери і стане базою для патрульних кораблів Східного Причорномор’я. Крім того в Стамбулі розташоване Стамбульське командування протоками, а в Зондулдаке – Чорноморське командування. Ще три бази на Мармуровому морі знаходяться на короткій відстані для швидкого задіяння кораблів, які там розташовані.
Загальна кількість кораблів турецьких ВМС сьогодні складає – 12 підводних човнів, 16 фрегатів, 10 корветів, 19 малих ракетних кораблів, 16 патрульних катерів, 11 мінних тральщиків, 33 десантні кораблі та значна кількість допоміжних суден. Крім того, морська авіація складається з більш ніж 50 літаків. При чому більшість турецьких кораблів є значно новішими за російські.
За даними деяких ЗМІ до 2023 рок у (сторіччя Турецької Республіки) планується спустити на воду 24 нові кораблі, включаючи 4 фрегати[4]. У 2021 планується поставка великого універсального десантного корабля з льотною палубою, який Туреччина замовила в Іспанії. Незважаючи на менш у кількість турецьких кораблів, порівняно з російським флотом, вважається, що вони є більш спроможними та краще обладнаними.[5]
Головною особливістю розвитку турецьких ВМС є максимальне залучення турецьких виробництв та верфей, що на додаток сприяло значному розвитку військово-промислового комплексу[6].
Російська Федерація
Модернізація Чорноморського флоту ВМС РФ розпочалась ще до 2014 року, і була визнаною одним з найбільш амбітних елементів Державної програми закупівель озброєнь на 2011-2020 роки. Планувалось будівництво 18 нових кораблів та модернізація інфраструктури. Головна мета – створення об’єднаних сил, які будуть спроможними не допустити сили НАТО до Чорного моря, та проецирувати силу на Чорноморський регіон, Близький Схід та Середземномор’я. Важливо пам’ятати, що РФ не розглядає Чорноморський регіон як окремий театр бойових дій, а лише як частино Чорноморсько-Середземноморського, і що спроможності, які є в наявності у Криму, спрямовані не тільки на Чорноморський регіон, а й розбудовуються для ведення операція на Близькому Сході та у Середземномор’ї.
У 2015 році була затверджена нова Морська доктрина РФ[7], в якій, зокрема, визначено, що «На Чорному і Азовському морях основою національної морської політики є прискорене відновлення і всебічне зміцнення стратегічних позицій Російської Федерації, підтримання миру і стабільності в регіоні […] З цією метою повинні бути забезпечені: […] в) вдосконалення складу і структури сил (військ) Чорноморського флоту, розвиток їх інфраструктури в Криму і на узбережжі Краснодарського краю».
Крім того, Основи державної політики Російської Федерації в області військово-морської діяльності на період до 2030[8], опубліковані у 2017, серед основних завдань військово-морської діяльності щодо запобігання військових конфліктів і стратегічного стримування, визначає «е) підвищення оперативних і бойових можливостей Чорноморського флоту за рахунок розвитку на території Кримського півострова міжвидового угруповання сил (військ)».
За період з 2014 до 2019 року РФ збільшила свої спроможності в Криму, зокрема особового складу з 12500 до 31500 (не тільки ВМС), кораблів з 26 до 71, підводних човнів з 2 до 7, що складає трішки менш е половини загальної кількості російських ВМС. Водночас, РФ активно розвивала військову інфраструктуру та спроможності інший родів військ, розташованих у Криму. Посилення спільної операційності наземної та морської компоненти в останні роки вивела РФ на перше місце в Чорному морі щодо спроможностей та можливостей контролю.
Останні придбання кораблів Чорноморського флоту свідчать про рішення РФ зосередитись на поєднанні підводних човнів і менших кораблів, оснащених спроможними ракетами великої дальності, для чого не потрібно використання кораблів великих тоннажів, які не мають можливості для нормального оперування у Чорному та Середземному морях[9].
При цьому, важливо наголосити, що окрім Кримського півострова російські сили, які можуть бути задіяні на чорноморському напрямку, також розташовані у Новоросійську та в непідконтрольній Абхазії.
СПІВПРАЦЯ У ВІЙСЬКОВО-МОРСЬКІЙ СФЕРІ З УКРАЇНОЮ
Для України на сьогодні залишається пріоритетним співробітництво у військово-морській сфері з двома чорноморськими державами Туреччиною та Румунією та країнами-членами НАТО, які залучені до патрулювання та допомоги у сфері безпеки у Чорноморському регіоні, в першу чергу, з США та Великою Британією.
ВМС України мають налагоджений робочий діалог з ВМС Румунії та Туреччини. Туреччина надає допомогу українським ВМС, а у 2020 році був підписаний контракт на будівництво турецьких корветів для України. Велика Британія активізувала свою допомогу після 2018 року, як тренувальну, дорадчу, так і технічну. Крім того, у жовтні 2020 Україна і Велика Британія підписали меморандум про співпрацю з розвитку та підвищенню можливостей ВМС України.
Два механізми багатосторонньої співпраці ВМС Чорноморських країн (Блексіфор та Чорноморська гармонія) на сьогодні не є актуальними через наявність там РФ, але Україна формально не декларувала свого виходу з цих форматів.
У 2016 році Румунія оголосила ініціативу створення Чорноморської флотилії, яка повинна була об’єднати Румунію, Болгарію, Туреччину та Україну. Однак, через опір Болгарії ця ініціатива не була реалізована.
Україна бере активну участь у всіх навчаннях в Чорному морі, головним з яких є щорічні американо-українські навчання «Сі Бриз», які залучають представників всіх країн-партнерів. Останні 3 роки важливим елементом є спільні україно-румунські навчання на Дунаї «Riverine». Крім того, у Чорному морі постійно відбуваються навчання типу PASSEX, в яких ВМС України беруть активну участь.
Підготовлено: Ганна Шелест, директорка безпекових програм Ради зовнішньої політики «Українська призма». Додаткову інформацію можна отримати е-mail: annashelest@hotmail.com, +380503336058.
[1] https://www.navy.ro/despre/nave_en.php
[2] https://www.naval-group.com/en/romania-chooses-joint-offer-naval-group-and-santierul-naval-constanta-corvettes-programme-666
[3] https://www.upi.com/Defense-News/2016/04/05/Bulgaria-approves-14-billion-for-new-warships-fighters/9181459885322/
[4] https://www.yenisafak.com/gundem/donanmagucleniyor-3412063
[5] https://www.sipri.org/sites/default/files/2018-12/bp_1812_black_sea_turkey_0.pdf
[6] https://www.defensenews.com/native/turkish-defence-aerospace/2020/09/21/the-rise-of-turkish-naval-industry/
[7] http://docs.cntd.ru/document/555631869
[8] https://www.garant.ru/products/ipo/prime/doc/71625734/
[9] https://warontherocks.com/2018/07/is-a-new-russian-black-sea-fleet-coming-or-is-it-here/