Геннадій Максак для Free Voice IAC
Ви є головою правління аналітичної організації. У глобалізованому світі аналітичні структури вже давно не є спостерігачами: вони є суб’єктами процесів. І дипломатія у цьому сенсі так само не оминула самоглобалізації. Які важливі тенденції для українських експертів Ви можете відзначити?
Україна розвивається з точки зору побудови конструктивного діалогу між громадянським суспільством і владою. Революція Гідності додала більше впливовості громадським активістам та експертам у процесі прийняття рішень. Окремі представники експертного пулу увійшли до владних коридорів. Інші об’єдналися в горизонтальні мережі, які бачать своєю метою впливати на порядок денний реформ країни. У цьому сенсі аналітичні центри стають точками тяжіння. Як комунікаційні майданчики, що можуть формувати альтернативну точку зору, чи як зворотній зв’язок на стратегічні та поточні дії влади. Зовнішня політика не є винятком. Швидше навпаки, оскільки саме через призму зовнішньої політики наші закордоні та міжнародні партнери сприймають нас та наші успіхи. Тому, що швидше будуть інституціолізовані зв’язки дипломатів та експертів, то якісніше Україна зможе посилити свої позиції у світі.
Ми можемо спостерігати певну кризу ефективності держави та падіння рівня довіри до неї серед партнерів України. Чи розширює це, на Вашу думку, простір для експертної дипломатії?
Так, адже саме від якісної комунікації України зі світом залежить і її сприйняття. Звичайно, що комунікація не допоможе подолати корупцію в нашій країні, але зможе зробити більш зрозумілими кроки, які ми вже зробили. Насправді, багато зроблено, але корупційні скандали затьмарюють все пов’язане з Україною. Через пояснення конкретних кроків, окремих реформ можна в стратегічно продуманому форматі створити образ країни, яка йде вперед, хоча й із боями, у прямому і переносному значеннях. Тут би й експерти підключилися. Хоча, власне, завдяки їм уже зроблено немало для образу нашої країни.
Що, на Вашу думку, сьогодні є експертною дипломатією? З чого складається і як взагалі має працювати цей механізм?
Для пояснення я б просто розділив цей термін «експертна дипломатія» на дві складові. Перша частина – «експертна» – указує на те, що тут є особливе середовище, яке має експертні знання з певної проблематики, займається виробленням напрямків реалізації політики. Друга частина – «дипломатія» – указує на особливу роль цих експертних спільнот, які можуть принести користь у поглибленні відносин України із зовнішніми партнерами, якщо їх про це просять і їм допомагають. Тобто йдеться про цілеспрямовану роботу профільних інститутів вироблення і реалізації зовнішньої політики щодо побудови системної співпраці з експертами задля досягнення зовнішньополітичних цілей.
Як цей механізм повинен взаємодіяти з державою? Яка тут має бути обрана система співпраці/взаємодоповнення?
Це радше не механізм, а інструмент держави. Держава має зрозуміти додану вартість співпраці з експертами, незалежно від їхньої інституційної приналежності. Після наявності такого розуміння наступним кроком має стати об’єднання всіх конструктивних експертних спільнот у мережу, яка безпосередньо буде задіяна у виробленні зовнішньої політики. Далі на основі спільного планування та поєднання ресурсів виходимо на новий рівень посилення й іміджу держави, і просування головних для країни меседжів до іноземних експертів, а відповідно і урядів. Нічого важкого, але потребує розуміння. Розуміння ж упирається в політичну волю.
Очевидно, що темпи розвитку/реформ державної дипломатичної системи не мають відставати від темпів розвитку експертної дипломатії. Які основні проблеми на сьогодні Ви бачите на полі держави?
Ну хоча б відсутність чітких орієнтирів зовнішньої політики, які підкріплені нашими інтересами та ресурсами. Україна не має, на жаль, чіткої концепції зовнішньої політики на середньострокову перспективу. А шкода. Тут можна повчитися у наших партнерів.
Уже на основі такої концепції варто було б будувати план реформування дипломатичної служби. До речі, процес реформування був запущений ще в 2014 році, а плану досі ніхто не бачив, крім самих дипломатів. Хочеться вірити їм на слово, що він таки у них є. Закритість цього процесу є лише ознакою пострадянського підходу до зовнішньої політики. Хоча, як жартують, дипломатія є занадто важливою справою, щоби дозволити її реформування самим дипломатам.
Що необхідно зробити для того, щоб держава у сфері зовнішньої політики та дипломатії була більш ефективною? Який Ваш рецепт?
Простих рішень немає, особливо коли воюєш. Мінімально необхідно розуміння Президента України як очільника зовнішньої політики, що не лише Збройні сили захищають Україну. Дипломати теж. Тож ставити їх на грань виживання – це дуже недалекоглядно і стратегічно програшно. Якщо ж говорити про саме Міністерство закордонних справ, то тут не завадить більше стратегічності, відкритості та підзвітності в роботі.
На сьогодні усім зрозуміло, що, окрім російської агресії, саме європейська інтеграція України є одночасно ключовим викликом та шансом для України. Що, на Вашу думку, сьогодні є основними нашими завданнями у цьому векторі?
Європейська інтеграція вже давно не є частиною зовнішньої політики України. Це вже невід’ємна частина внутрішньої політики, яка має системно виконуватися. Власне, для цього створені і політичні, і інституційні передумови. З’явилася посада віце-прем’єра з питань європейської інтеграції, є урядовий офіс із питань європейської інтеграції, призначені на конкурсній основі заступники міністрів до міністерств, які імплементують Угоду про асоціацію та Порядок денний асоціації. Головне завдання для влади – вчасно виконувати взяті на себе зобов’язання щодо реформування країни. Зовнішньополітичне відомство, крім профільних своїх пунктів з реалізації, має бути головним інформаційним каналом у поширенні відомостей про успіхи на цьому шляху.
Які інструменти ми можемо використати, щоб досягти своїх зовнішньополітичних цілей на європейському напрямку? На що чи на кого нам варто спиратися?
Тут всі інструменти варті уваги, якщо вони наближають до означеної мети. Та без внутрішніх реформ (передусім у сфері антикорупції) будь-яка зовнішня політика зазнає краху. Тож реформи на першому місці. А далі – весь набір, що може бути потенційно доступний у сфері дипломатії: класична дипломатія, публічна, культурна, експертна, народна і т.д.
Ми знаємо, що Ваші аналітичні структури є дуже активними у міжнародних процесах Східного партнерства. У якому стані перебувають на сьогодні ці активності і які перспективи майорять найближчим часом?
В Україні створено дві мережеві структури, які пов’язані зі Східним партнерством. По-перше, це Українська національна платформа Форуму громадянського суспільства Східного партнерства. По-друге, це громадянська платформа Україна-ЄС, що створена у відповідності до норм Угоди про асоціацію. Кожна з цих платформ об’єднує від 100 до 200 громадських організацій, які у свій діяльності пов’язані з просуванням європейського напрямку розвитку України. Кожна з цих платформ має свою специфіку діяльності. Якщо Українська національна платформа Форуму громадянського суспільства Східного партнерства орієнтована на широкий спектр завдань, у тому числі й у рамках багатосторонньої співпраці, то Громадянська платформа Україна-ЄС орієнтується на моніторинг виконання Угоди про асоціацію. Члени платформ – це відомі в Україні аналітичні центри та громадські організації.
Які питання здебільшого Ви можете чути від своїх закордонних колег? Які Ваші чи їхні тези є найбільш цікавими в міжнародній взаємодії? Поділіться, будь ласка, основними висновками з власного досвіду експертної дипломатії.
Закордонні колеги мають різне уявлення про події в Україні, і їхні питання здебільшого залежать від їхньої країни перебування та фахової підготовки. У цілому, якщо говорити про людей, які цікавляться подіями в Україні, то з їхнього боку все частіше лунає розчарування відсутністю реформ в Україні. Тому, зі свого боку, ми долучаємося до проведення інформаційних кампаній, що покликані не бомбувати наших партнерів мантрою про необхідність грошей та війною як відмовкою від реформ, а на формування збалансованого бачення. Ми намагаємося говорити, що наша держава має успіхи в реформах, хоча не всі, звичайно, досягли бажаного рівня імплементації. Говоримо про потреби України у сфері міжнародної безпеки. Не завжди знаходимо розуміння, але чесно намагаємося на конкретних фактах відстояти українську позицію. Тому і виникає потреба в об’єднанні зусиль дипломатів і експертів, щоб ефект був системним. Однак тут м’яч на половині поля МЗС.
У своєму десятирічному прогнозі 2015-2025 аналітичний центр Stratfor відвів особливу роль Польщі та новому потенційному союзу, що може бути утворений на теренах Східної Європи. По суті, йдеться про проект Міжмор’я та модифікації чорноморсько-балтійських доктрин. Які міркування у Вас є щодо таких європейських перспектив України? І чи може таке нове утворення держав стати реальним та альтернативним геополітичним проектом для Європи та Росії?
Я не є великим апологетом цих проектів, насправді, бо може йтися лише про окремі ініціативи, які будуть мати невеликий вплив на формування ситуації в регіоні Центральної і Східної Європи. Досвід показує, що, вибираючи між НАТО і регіональними блоками, Польща чітко визначилася на користь євроатлантичної співпраці. Україна може брати участь у всіх ініціативах; водночас треба розуміти, що наразі немає альтернативи вступу України в ЄС та НАТО з точки зору економічних та безпекових перспектив.
Крім того, не виключено, що така регіональна політика нинішньої керівної еліти Польщі може довго не протриматися, зважаючи на внутрішньополітичні процеси в країні та погіршення іміджу Варшави всередині ЄС.