Балканські артерії. Перспективні проєкти для енергетики Південно-Східної Європи

Підписатись на новини "Української призми"

Гарміш Володимир-Назарій, Клімов Ростислав

25/03/2025

Енергетична безпека є одним з ключових компонентів економічної стабільності та суверенітету країн Південно-Східної Європи. Регіон переживає глобальні зміни в енергетичному контексті, спричинені в першу чергу збройною агресією Росії проти України, зростанням цін на енергоносії та дедалі активнішою політикою Європейського Союзу щодо скорочення залежності від російських енергоносіїв.

У 2024 році Європа імпортувала рекордні 19,05 млн тонн зрідженого природного газу (англ. LNG – liquefied natural gas) з Росії, що на 10% більше, ніж у 2023 році, за даними Eurostat, 2024. Це демонструє, наскільки глибокою залишається залежність регіону від російських енергоресурсів.

Автори

Гарміш Володимир-Назарій
Клімов Ростислав

за ред. О. Краєва

Південно-Східна Європа має унікальне стратегічне положення, оскільки саме через цей регіон проходять ключові маршрути для транспортування енергоносіїв з Каспійського регіону, Близького Сходу та Середземномор’я до Центральної та Західної Європи. Успішна реалізація масштабних енергетичних проєктів, таких як інтерконектори між Грецією, Болгарією та Румунією, а також Вертикальний Газовий Коридор, може значно знизити залежність країн від одного постачальника, створюючи гнучку та диверсифіковану інфраструктуру, дозволити Україні ефективно отримувати газ від Балкан. Наприклад, завершення будівництва газового інтерконектора Греція-Болгарія (IGB) вже дозволило Болгарії суттєво знизити частку імпорту російського газу, що є істотним досягненням у порівнянні зі 100% залежністю лише кілька років тому.

Роль інфраструктурних проєктів у контексті енергетичної незалежності регіону та підсилення торгівельно-економічних спроможностей не може бути переоціненою. Будівництво інтерконекторів, LNG-терміналів, а також перспективні плани використання газових родовищ у Чорному морі створюють умови для розширення ринків енергоресурсів і покращення енергетичної стійкості регіону, пришвидшують його економічне піднесення, яке може бути підсилено ще більше у разі завершення будівництва залізничної дороги вздовж Пан’європейського Коридору №8. Окрім підсилення економіки Балканського регіону, цей проєкт також ставить на меті об’єднати порти Адріатичного та Чорного моря залізничною дорогою, що потенційно становить інтерес і для України.

Таким чином, енергетичні та інфраструктурні проєкти Південно-Східної Європи є вкрай актуальними як для розуміння процесу адаптації регіону до нових викликів і можливостей, так і з перспективи економічного співробітництва всередині регіону та з Україною. Розуміння ключових проуесів у цих секторах дозволяє визначити стейкхолдерам ключові напрямки розвитку, які забезпечать стійкість енергетичної системи, підвищення рівня енергетичної безпеки сприятимуть економічному зростанню для всього ЄС та України.

ЕНЕРГЕТИЧНО-ІНФРАСТРУКТУРНІ ПРОЄКТИ

Залежність Європи від імпорту енергоресурсів, особливо природного газу, залишається серйозним викликом для енергетичної безпеки та стабільності регіону загалом. Хоча країни-члени ЄС активно прагнуть зменшити залежність від російських енергоносіїв, зокрема зрідженого природного газу (LNG), ці спроби досі не принесли суттєвих результатів. Протягом останніх двох років низка офіційних осіб ЄС та держав-членів закликала вжити заходів для обмеження імпорту дорогого охолодженого російського газу. Однак, замість зменшення, його обсяги суттєво зросли в першу чергу через відсутність повної заборони на імпорт російського зрідженого природного газу.

У цьому контексті для країн Південно-Східної Європи стає вкрай важливим реалізувати масштабні енергетичні проєкти, спрямовані на диверсифікацію джерел постачання. Розвиток інтерконекторів між Грецією, Болгарією та Румунією, LNG-терміналів, таких як в Александруполісі, а також проєктів з відновлювальних джерел енергії формують основу для зменшення залежності від традиційних постачальників енергоносіїв.

Інтерконектори: енергетичні артерії

Інтерконектори — це фізичні енергетичні зв’язки, як електричні кабелі або газопроводи, які з’єднують енергетичні мережі різних країн. Вони дозволяють передавати електроенергію або газ з однієї країни в іншу відповідно до змінних потреб у попиті та пропозиції. Основна перевага інтерконекторів полягає в можливості транспортувати енергію в будь-якому напрямку, що підвищує енергетичну стійкість країн, збільшуючи їхні можливості імпорту та експорту енергоносіїв за межі традиційних “внутрішніх” ринків.

Ця технологія швидко розвивається, оскільки не обмежується стандартним з’єднанням “точка-точка” (P2P), а характеризується багатофункціональним з’єднанням (“MPI”). Такі інтерконектори дозволяють інтегрувати відновлювальні джерела енергії, зокрема вітрові установки, для створення хабів “зеленої енергії”, що підвищує ефективність використання чистої енергії в глобальному масштабі.

Одним з найбільших таких інтерконекторів у регіоні є газовий інтерконектор Греція — Болгарія (IGB). Він з’єднує мережу транспортування природного газу Греції та Трансадріатичний трубопровід (TAP) поблизу міста Комотіні з болгарською мережею транспортування поблизу міста Стара Загора. Інтерконектор будувався протягом 2019–2022 років, а комерційну експлуатацію розпочав у жовтні 2022 року. Він має довжину 182 км, технічну потужність 3 млрд кубометрів газу на рік з можливістю розширення до 5 млрд. Проєкт спрямований на диверсифікацію маршрутів і джерел постачання газу для Болгарії та регіону, зокрема, через доступ до газу з Каспійського регіону та LNG-терміналів, таких як Александруполіс. IGB є частиною Південного газового коридору, створює нові ринкові можливості, сприяє енергетичній безпеці, конкурентності ринку й, у перспективі, зниженню цін для споживачів. Він інтегрований із такими проєктами, як TANAP і LNG-терміналом Александруполіса, що розширює регіональні можливості з постачання газу.

Загальна вартість проєкту становить 253 млн євро, з яких 60% профінансовано за рахунок Європейської енергетичної програми для відновлення (EEPR) та позики від Європейського інвестиційного банку.

Іншим та не менш важливим інтерконектором є Газовий інтерконектор Болгарія-Сербія (IBS). Його потужність становить від 1 до 1,8 млрд кубометрів газу на рік із Болгарії до Сербії та 0,15 млрд кубометрів на рік у зворотному напрямку. Будівництво трубопроводу розпочалося в лютому 2022 року, а введення в експлуатацію відбулося в грудні 2023 року. Цей трубопровід забезпечує новий маршрут постачання газу між Болгарією та Сербією, з можливістю його подальшого транспортування до інших країн регіону. Він дає змогу доступу до ключових джерел природного газу, а саме до LNG-терміналів у Греції, Азербайджанського газу через Південний газовий коридор та газу з видобутку на шельфі Чорного моря. Проєкт вже інтегрується з деякими регіональними ініціативами, зокрема з Балканським потоком і LNG-терміналом в Александруполісі, що дозволяє забезпечити ширшу енергетичну незалежність від традиційних постачальників.

Більша частина проєкту була профінансована коштом гранту Європейської комісії у розмірі 49,6 млн євро та кредиту Європейського інвестиційного банку. Цей інтерконектор став символом співпраці між Болгарією, Сербією та Азербайджаном. Загалом він сприяє диверсифікації джерел енергії для зниження залежності від одного постачальника, зміцненню енергетичної безпеки не лише для Болгарії та Сербії, але й для всього Південно-Східного європейського регіону та зниженню цін для кінцевих споживачів шляхом підвищення конкуренції на ринку природного газу. Планується, що до 2027 року Азербайджан подвоїть експорт газу до Європи, а цей трубопровід дозволить додатково транспортувати газ до Сербії та інших країн регіону.

Інтерконектор також підтримує плани Сербії диверсифікувати свої джерела енергії та збільшити імпорт газу з Азербайджану до 400 млн кубометрів на рік до 2026 року, з можливим зростанням обсягів у три рази після 2027 року. Це дозволить країнам регіону бути менш залежними від енергетичних криз, які часто впливають на постачання традиційними маршрутами.

На фоні енергетичної кризи в Республіці Молдова максимально актуальним став газовий інтерконектор Румунія-Молдова. Проєкт, відомий також як газопровід Ясси–Кишинів, відіграє ключову роль у забезпеченні енергетичної безпеки Молдови. Газопровід має загальну довжину приблизно 150 км і складається з двох основних етапів (Дод. 1):

Етап I (Ясси–Унгени): Відкритий у 2014 році, цей 43-кілометровий відрізок з’єднує місто Ясси в Румунії з містом Унгени на заході Молдови.
Етап II (Унгени–Кишинів): Цей 120-кілометровий відрізок продовжує газопровід до столиці Молдови, Кишинева. Проєкт завершений у 2019 році.

Загальна пропускна здатність газопроводу становить 1,85 млрд кубометрів на рік, що більше ніж у 2 рази перевищує річний рівень споживання газу в Молдові. Проєкт отримав фінансування з грантів Європейської Комісії в розмірі 7 млн євро та від румунського уряду у розмірі 21 млн євро.

Хоча газопровід був технічно завершений у 2014 році, він не використовувався до грудня 2022 року, коли Румунія почала постачати природний газ до Молдови цим маршрутом.

Інтерконектор відіграє надважливу роль: він зменшує залежність Молдови від Росії, оскільки до реалізації проєкту Молдова на 100% залежала від російського газу, який постачався через компанію “Газпром”. Крім того, газовий зв’язок з Румунією надає доступ до європейських енергетичних ринків і альтернативних джерел, включаючи LNG-термінали, що своєю чергою посилює і регіональну енергетичну та інфраструктурну інтеграцію.

“Вертикальний Газопровід”

Враховуючи потребу ЄС у доступі до дешевих енергетичних ресурсів і альтернативу російському газу, у 2016 році газові оператори Болгарії, Румунії, Греції, Угорщини та України, за підтримки Брюсселю, підписали меморандум про взаєморозуміння щодо будівництва “Вертикального Газопроводу” (далі — ВГ) або також відомого як “Вертикальний Коридор”. Цей газопровід дозволить постачати газ з півдня (термінал LNG Ревітусса, Греція) на північ регіону. Водночас у прямих планах цього проєкту було інтегрувати газовий інтерконектор Греція — Болгарія (IGB) та під’єднати Південно-Східну Європу до Каспійського газу, який проходитиме до регіону через Трансадріатичний газопровід.

У 2017 році було підписано новий, оновлений меморандум, який підсилив реалізацію цього проєкту, а вже на початку 2024 розпочалась активна робота над ВГ. Важливою частиною проєкту стала зустріч в Афінах, де до нього офіційно доєднались Україна, Словаччина та Молдова. Наразі відбувається серйозне політичне лобіювання Коридору перед Єврокомісією, яке може дозволити покрити майже 450 млн євро витрат на реалізацію Газопровіду. Варто також зазначити приєднання та підтримку проєкту з боку вже колишнього Помічника міністра енергетики США (Assistant Secretary of State for Energy Resources) Джеффрі Паєтта, який, коли був на посаді, зазначав про плани проведення аналізу цієї ініціативи, що дозволило б підключити до нього фінансування USAID. Враховуючи нещодавні рішення адміністрації Трампа щодо USAID, це джерело фінансування проєкту знаходиться під великим питанням, але не повністю виключене через потенційну вигідність цього проєкту для американських постачальників LNG.

Протягом 2024 року, країни-підписанти меморандуму активно працювали над встановленням зв’язків з країнами видобувачами газу та нафти (наприклад Греція з Єгиптом та Болгарія з Азербайджаном). Безсумнівно, проєкт зустрічав деякі проблеми на своєму шляху, особливо коли дешевий російський газ зробив потенційно невигідними інвестиції у ВГ (ще більш підсилений маркет аналізом, який підтвердив побоювання про велику вартість проєкту та його потенційну нерентабельність), проте робота дипломатів, ініціативність окремих компаній та визнання стратегічної важливості цього проєкту призвели до підписання у червні контрактів для початку роботи. Тодішній міністр енергетики Болгарії, Владімір Малінов, пообіцяв виконання проєкту достроково, до кінця 2025 року.

У вересні 2024 року, газові компанії та оператори повторно підтвердили свою впевненість у проєкті, що також підтримала Єврокомісія, США та Україна у жовтні під час воркшопу, який проходив у столиці Греції. Наступного місяця були надані більш реалістичні строки повного виконання проєкту: до 2026 планується підвищити наявні потужності ВГ з 2 млрд м³ газу до 10 млрд м³ та побудувати додаткові потужності, які б проходили вертикально від Греції через Болгарію та Румунію до України та Молдови на сході й Угорщини та Словаччини на заході (Дод. 2, 3). Водночас варто зважати на план ЄС повністю позбутись енергетичного впливу з боку РФ до 2027 року, який безперечно є одним з найважливіших мотиваторів для будівництва ВГ.

Не менш важливими задля економічного розвитку та підсилення як дипломатичних, так і торговельних зв’язків є інфраструктура. Це є особливо важливим для території Балкан, враховуючи рельєф та, порівняно з країнами Західної Європи, економічну ситуацію. Зокрема, реалізація інфраструктурних проєктів може створити джерело інвестицій які перетікатимуть з більш розвинутих регіонів Європи до тих, що розвиваються; підсилити вже наявні та створити нові торгівельно-економічні зв’язки в самому регіоні.

Серед таких проєктів неможливо не виділити актуальний та важливий для регіону, зокрема Албанії, Північної Македонії, Болгарії та ЄС, проєкт залізничної дороги вздовж Пан’європейського Коридору №8, який дозволить наситити регіон товарами з Адріатики та під’єднати порти Адріатики до портів Чорного морям (Від Дурресу до Бургасу та Варни).

Залізнична Дорога Пан’європейського Коридору №8

Це є одним з найдовготриваліших проєктів який досі залишається на етапі будівництва. Історію спроб реалізації залізничниці за цим приблизним маршрутом можна відстежити починаючи з кінця XIX сторіччя, надалі за часів Югославії та й вже після здобуття незалежності Республіки Македонія. У 2004 році робота над залізницею була призупинена через недостатню кількість фінансування, але у 2007 році, проєкт залізниці по Пан’європейському Коридору №8 було визнано національним пріоритетом в Республіці Македонія. Проєкт ставив на меті з’єднати Адріатичне та Чорне море залізницею (Дод. 4), скоротити тривалість подорожей порівняно з дорогою, підвищити товарообіг (за підрахунками, в еквіваленті 10 поїздів = 400 вантажних автомобілів) в регіоні, створення альтернативних торгівельних шляхів та інші позитивні зміни, які в себе несе розвинута інфраструктура для Албанії, Республіки Македонія, Болгарії, ЄС та іншим країнам регіону загалом.

В рамках проєкту розглядались два варіанти будівництва, кожний зі своїми підводними каменями (зокрема, потреба в оновленні вже існуючої інфраструктури), але зі схожою дистанцією (Дод. 5). Приблизна протяжність проєкту складає від 80.2 км до 88.1 км, залежно від маршруту. Маршрути згруповано у три секції: 1) Куманово-Беляковце, яке потребувало повного оновлення в обох альтернативних проєктах; 2) Беляковце-Крива Паланка, де можна як оновити за одним варіантом, так і побудувати нову дорогу за іншим; 3) Крива Паланка-Деве Баїр, де була потрібна нова дорога за обома проєктами. (Дод. 6, 7, 8)

У жовтні 2020 року з’єднання Скоп’є та кордонів Болгарії залізничною дорогою по Коридору №8 було названо одним з основних проєктів в рамках Інвестиційного Плану для Західних Балкан (“Flagship 1 Connecting East to West”). У жовтні 2021 болгарський міністр транспорту Хрісто Алексієв, разом із колегами з Албанії, Беліндою Балуку, та Республіки Північної Македонії Благоєм Бочварським, підписали меморандум про взаєморозуміння щодо кооперації у створенні сприятливих умов для розвитку інфраструктури на маршруті Коридору №8.

На момент березня 2022 року, робота над залізницею та під’єднання її до електричної системи продовжувалась. В середині 2022 планувалось розпочати тендер на 3-тю секцію залізничного шляху, водночас автомобільний шлях від Кривої Паланки до Нанкове та до болгарського кордону вже був добре розвинутий. Цей відтинок був офіційно завершений на початку 2025 року. Зі сторони Албанії розробляється залізниця від Кіцево до Ліна (Албанія). (Дод. 9)

Як можна наразі зрозуміти, проєкт реалізується дуже повільно. На момент вересня 2024 року, практично завершеною частиною залізничного шляху була лише перша секція, тоді як роботу над другою планується завершити до 2026 року. Варто також пам’ятати, що окрім інфраструктури через саму Македонію, задля максимальної реалізації проєкту потрібна повноцінно добудована інфраструктура ще й в Албанії, яка дозволить під’єднати залізничну дорогу до портів Адріатичного моря, але така наразі відсутня.

У жовтні, за підтримки Єврокомісії та партнерів, Болгарія та Північна Македонія підтвердили свою готовність продовжувати працювати над проєктом, проводити регулярні зустрічі та координовано будувати міжкордонні секції залізниці. Проте, на думку експертів, основними проблемами та причинами повільності реалізації проєкту залишаються: складні відносини Північної Македонії та Болгарії (зокрема блокування з боку Болгарії вступу Республіки до ЄС), нездатність ЄС ефективно врегулювати цей конфлікт, політична нестабільність у регіоні та відсутність постійного ефективного фінансування (як для будівництва, так і для модернізації того, що вже збудовано).

У разі успішності реалізації проєкту, можна очікувати, крім вищезгаданого економічного піднесення регіону, пришвидшення процесу вступу Північної Македонії та Албанії до ЄС, а також підсилення логістичних та безпекових можливостей НАТО на Балканах і, опосередковано, в Чорному морі.

СЦЕНАРІЇ

Успішна реалізація вищезазначених проєктів призведе до економічного піднесення та посилення товарного й енергетичного обігу між країнами Балкан та Східної Європи. Безпосередній доступ до газу через термінали та газопроводи знизить вартість опалення та закупівель газу перед опалювальним сезоном. Це, своєю чергою, сприятиме зниженню собівартості продукції згаданих країн завдяки запобіганню надмірним витратам на опалення та електроенергію. Покращення інфраструктури за проєктом Пан’європейського Коридору №8 збільшить обсяги перевезення товарів та ресурсів завдяки залізничному транспорту, скоротить час автотранспортних та залізничних перевезень і, як наслідок, позитивно вплине на витрати компаній і споживачів.

Водночас нереалізація цих проєктів матиме негативні наслідки для регіону. Якщо інтерконектори між Грецією, Болгарією, Румунією та Сербією не будуть модернізовані або припинять роботу через фінансові труднощі, політичні блокади чи конкуренцію з дешевим російським газом, регіон залишиться залежним від постачань «Газпрому». Це загрожує, як мінімум, підвищенням цін на газ та посиленням політичного впливу Росії. Логічно, що підвищення вартості газу через відсутність альтернативних джерел, таких як LNG-термінали в Александруполісі, негативно позначиться на промисловості та енергомістких секторах, що призведе до збільшення витрат і, відповідно, подорожчання кінцевої продукції. Водночас Росія отримає додаткові важелі впливу на Болгарію, Грецію та інші країни, що може підірвати санкційну політику ЄС. Це, своєю чергою, може викликати протести серед членів ЄС, економіка яких постраждає від зростання цін на газ.

Економічні втрати від закриття інтерконекторів також будуть значними. Наприклад, Болгарія щорічно отримує близько 120 млн євро на транзиті через газовий інтерконектор Греція-Болгарія (Eurostat, 2024). Сербія втратить доступ до азербайджанського газу, а Україна та Молдова залишаться без додаткового маршруту постачання.

Геополітично ослаблення енергетичної незалежності регіону у разі деградації газових інтерконекторів посилить вплив Росії, Китаю та Туреччини. Україна втратить важливий напрямок енергетичної співпраці з Європою, що вплине на її стійкість та спроможність захищати свої території. Відсутність енергетичної незалежності також загальмує інтеграцію балканських країн до ЄС.

Якщо ж питання стосуватиметься ВГ, то без доступу до терміналів у Греції Європа не матиме прямого зв’язку на південному сході з Каспійським морем і не зможе зміцнити свою енергетичну незалежність завдяки постачанню газу звідти. Це також створить передумови для зближення деяких країн ЄС із російськими енергетичними компаніями, даючи важелі впливу політикам на кшталт Віктора Орбана та Роберта Фіцо, які можуть виправдовувати залежність від російської енергетики відсутністю альтернатив. Це підриває загальну доктрину ЄС щодо відмови від російських енергоресурсів. Прямим наслідком цього є продовження війни РФ проти України, оскільки Росія зберігатиме фінансові потоки для спонсорування своєї армії, а вищезгадані політики продовжуватимуть шантажувати Україну та ЄС кожного разу, як мова заходитиме про відправлення допомоги Україні. Як ще один негативний наслідок нереалізації проєкту ВГ, Україна та Молдова не матимуть додаткового джерела для постачання газу з Європи.

Очевидним є той факт, що енергетичні проєкти, з економічної перспективи, мають бути підкріплені розвитком інфраструктури. У цьому контексті варто розглянути проєкт Пан’європейського транспортного коридору №8, який може стати як значним досягненням для ЄС, так і його великою невдачею. Якщо проєкт буде реалізований у встановлені строки, це сприятиме зміцненню економік країн-членів та кандидатів на вступ до ЄС, посилюючи їхні перспективи інтеграції та ампліфікуватиме економічний розвиток регіону. Однак у разі його скасування або постійного перенесення строків це може зашкодити репутації інституцій ЄС та посилити євроскептицизм на Балканах. Однією з основних проблем реалізації залізничного коридору є його фінансування, на яке Єврокомісія та всі зацікавлені сторони повинні звернути увагу. Інакше вже наявна інфраструктура буде простоювати без діла, старіти та збільшувати вартість завершення будівельних робіт з кожним роком через необхідність ремонту та модернізації обладнання, яке вже було встановлене.

ВИСНОВКИ

Південно-Східна Європа відіграє ключову роль у зменшенні енергетичної залежності від російських постачальників. Масштабні енергетично-інфраструктурні проєкти, такі як газові інтерконектори (Греція-Болгарія, Болгарія-Сербія, Румунія-Молдова) та LNG-термінали (зокрема Александруполіс), є важливими кроками для забезпечення альтернативних джерел енергопостачання. Успішна реалізація таких ініціатив підвищує енергетичну безпеку регіону, створюючи умови для гнучкого та стабільного енергетичного постачання.

Розвиток інтерконекторів у регіоні сприяє глибшій інтеграції країн Південно-Східної Європи в європейську енергетичну систему. Проєкти, такі як IGB та IBS, дозволяють розширювати постачання газу з альтернативних джерел, включаючи Каспійський регіон, Азербайджан і LNG-термінали, що суттєво знижує ризики енергетичних криз. Ці проєкти також відкривають нові ринки для торгівлі енергоносіями, сприяючи економічному розвитку регіону.

Регіональні енергетичні ініціативи відкривають нові перспективи і для України, як от “Вертикальний Газопровід”, який дозволяє диверсифікувати постачання газу для наших європейських сусідів, зменшуючи залежність від російських маршрутів, та надає Україні та Молдові можливість отримувати та, потенційно, постачати газ з та до Європи.

Окрім енергетики, інфраструктурні проєкти Південно-Східної Європи також мають можливість підсилити як внутрішньорегіональну співпрацю, так і об’єднати Адріатичне та Чорне море, що є однією з цілей залізничної дороги вздовж Пан’європейського Коридору №8, від Дурресу до Бургасу та Варни.

Попри стратегічну важливість, реалізація вищезазначених проєктів стикається з низкою викликів: фінансова рентабельність, міжнародна політика, геополітика та екологія. Високі витрати на будівництво, зокрема “Вертикального Газопроводу” та залізничної дороги, а також конкуренція з дешевими енергоносіями з Росії залишаються одними з головних стримувальних факторів. До них також додаються можливі зміни у планах фінансування (наприклад, з боку ЄК чи USAID) та потенційні міжнаціональні та міжурядові конфлікти між країнами Балкан.

Проте робота триває, як у будівництві, так і у поступовому зменшенні впливу РФ на енергетику країн Європи.