Ядерний компонент є невід’ємним для російської зовнішньополітичної стратегії. Найбільший у світі арсенал ядерної зброї створює ситуацію, за якої неможливо не брати до уваги потенційну можливість її застосування Росією. Через призму цього наративу формується стратегія взаємодії інших держав із російською владою, а також визначаються її зовнішньополітичні прагнення, заяви та позиції. У період з 1991 року до сьогоднішнього дня ядерний арсенал РФ планомірно перетворився зі способу гарантування свого існування та збереження суверенітету на метод прямого та опосередкованого шантажу.

Висунення цього аргументу російською владою на передній план при веденні переговорів не лише щодо контролю над озброєннями, а й будь-яких значних політичних питань на момент 2022 року призвело до екзистенційних проблем для всього східноєвропейського регіону. Серед них найбільше виділяється проблема потенційного членства України в Північноатлантичному альянсі та безпекові занепокоєння з боку держав східного флангу НАТО. Саме фактор ядерної зброї РФ відіграв вирішальну роль у недалекоглядних кроках Москви — впевненість у слабкості Альянсу та неготовності його членів захищати і допомагати Україні після початку війни. Аналогічно, надмірна впевненість Росії у власній силі та страх західних держав перед російською ядерною зброєю зіграли значну роль за кілька місяців до початку російсько-української війни. Зухвалі безпекові пропозиції (по суті, ультиматум) від РФ до США наприкінці 2021 року про виведення збройних сил НАТО з території країн, які приєдналися до Альянсу після 1997 року, прямо демонструють реальне бачення російської влади причин згадувати свій ядерний арсенал.

З 2023 року додатковим джерелом загрози стала Білорусь, на території якої Росія, як стверджує сам Мінськ та Кремль, розмістила тактичну ядерну зброю. І хоча юридично контроль за цими потенційними боєголовками залишається в руках Москви, режим Лукашенка активно сприяє перетворенню країни на плацдарм для російського ядерного шантажу. Публічні заяви білоруського керівництва про готовність “прийняти й використати” ядерну зброю у разі потреби лише поглиблюють регіональну нестабільність і посилюють ризики ескалації. Таким чином, ядерна загроза зі сторони Білорусі є частиною стратегії спільного тиску на Захід і Україну з боку двох авторитарних режимів.

Період з початку повномасштабного вторгнення Росії продемонстрував кілька факторів, за якими стає зрозуміло, що існує потреба в радикальному перегляді стратегії дій щодо РФ з боку держав Заходу, передусім Сполучених Штатів. Ними стали приклади ядерного шантажу з боку Москви, спрямовані проти України, які, з огляду на цілу низку подій у період 2022-2025 років, так і не були реалізовані. З урахуванням цього факту виникає потреба в детальному аналізі ситуації з російським ядерним шантажем. Це дослідження спрямоване на формування ефективних наративів, які сприятимуть зміні позицію держав Заходу щодо їхнього ставлення до ядерного арсеналу РФ та можливості його застосування.

 

Автори:

• Антон Оксентюк, дослідник Програми російських і білоруських студій, Рада зовнішньої політики “Українська призма”.
• Єгор Валяренко, дослідник Програми безпекових студій, Рада зовнішньої політики “Українська призма”.
• Анатолій Черниш, дослідник Програми російських і білоруських студій, Рада зовнішньої політики “Українська призма”.
• Павло Радь, дослідник Програми російських і білоруських студій, Рада зовнішньої політики “Українська призма”.
• Ярослав Чорногор, кандидат історичних наук,  директор Програми російських і білоруських студій, Рада зовнішньої політики “Українська призма”.

 

Рецензенти:

• Михайло Самусь, директор, ГО «Мережа нових геополітичних досліджень».
• Ян Авсєюшкін, старший аналітик, iSANS.

 

Художній і технічний редактор:

• Анатолій Черниш, дослідник Програми російських і білоруських студій, Рада зовнішньої політики “Українська призма”.

 

РОЗДІЛ 1. ЯДЕРНА ЗБРОЯ РФ ТА ЇЇ МЕТОДИ ЯДЕРНОГО ШАНТАЖУ. ОЦІНКА МОЖЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ РОСІЄЮ ЯДЕРНОЇ ЗБРОЇ ПРОТИ УКРАЇНИ ТА ОРГАНІЗАЦІЇ НОВИХ АКТІВ ЯДЕРНОГО ТЕРОРИЗМУ

1.1 Ядерна доктрина Російської Федерації 

 

Сучасна позиція РФ щодо ролі ядерної зброї в її політиці закріплена в Указі президента Російської Федерації № 355 від 2 липня 2020 року “Про основи державної політики Російської Федерації в галузі ядерного стримування”. Згідно з цим документом, Росія розглядає ядерну зброю виключно як засіб стримування, а її застосування — як “крайній та вимушений захід”. Ядерне стримування представлено як комплексний процес, що охоплює не лише власне ядерну сферу, але й скоординовані політичні, військові, технічні, дипломатичні, економічні, інформаційні та інші заходи. Метою цього стримування є донесення до потенційних супротивників усвідомлення “невідворотності відплати” в разі агресії проти РФ. Ядерне стримування спрямоване переважно проти окремих держав і військових коаліцій, які сприймають Російську Федерацію як потенційного супротивника і володіють ядерною зброєю або іншими видами зброї масового знищення, чи мають значний бойовий потенціал звичайних збройних сил.

 

Проте, попри декларовану мету ядерної зброї виключно як засобу стримування та відплати, документ залишає певну невизначеність. Так, в Указі визначені основні загрози безпеці, що можуть перерости у військові конфлікти, які вимагатимуть застосування ядерного стримування “залежно від змін у воєнно-політичній та стратегічній обстановці”. До таких загроз відносяться:

 

1. Нарощування угруповань сил загального призначення, які включають засоби доставки ядерної зброї, на прикордонних з Російською Федерацією територіях і в прилеглих морських акваторіях.
2. Розгортання систем протиракетної оборони, крилатих і балістичних ракет середньої та меншої дальності, високоточної неядерної та гіперзвукової зброї, ударних безпілотних літальних апаратів, а також зброї спрямованої енергії державами, що розглядають Росію як потенційного супротивника.
3. Розміщення ударних систем і систем протиракетної оборони в космосі.
4. Наявність у інших держав ядерної зброї або інших видів зброї масового знищення, які можуть бути використані проти Росії, а також засобів їх доставки.
5. Неконтрольоване розповсюдження ядерної зброї, засобів її доставки, технологій та обладнання для її виробництва.
6. Розміщення ядерної зброї та засобів її доставки на територіях неядерних держав.

 

Застосування ядерної зброї можливе за наявності однієї з чотирьох умов, визначених в Указі:

 

1. Росія отримує достовірну інформацію про запуск балістичних ракет, спрямованих на її територію або територію її союзників.
2. Противник використовує ядерну зброю або іншу зброю масового знищення проти Росії та її союзників.
3. Противник атакує критично важливі цивільні або військові об’єкти Росії, що може зірвати відповідь російських ядерних сил.
4. Росію атакують звичайною зброєю, що загрожує самому існуванню держави.

 

Указ не містить конкретних визначень того, що саме можна вважати екзистенційною загрозою для держави та які зміни у воєнно-політичній чи стратегічній обстановці є достатніми для застосування таких радикальних заходів. Таким чином, формально закріплюючи стратегію “контрудару”, російська ядерна доктрина залишає політичному керівництву широкий спектр інструментів для довільної інтерпретації цих положень у кожному конкретному випадку.

 

Застосування такої гнучкості в інтерпретації дозволяє Росії використовувати елементи ядерного стримування в ситуаціях, що часто не відповідають логічним очікуванням та здоровому глузду щодо конкретних подій і дій. Так, до прикладу, у рамках доктрини “ескалація для деескалації” можливе нанесення ядерних ударів по районах концентрації військ на напрямках головних зусиль або важливим об’єктах військового управління, що може мати безпосередній вплив на боєздатність угруповання військ в районі ведення операції. Це також підпадає під положення пункту 4 Указу Президента, де зазначено, що політика у сфері ядерного стримування має на меті запобігання ескалації та припинення військових дій на умовах, прийнятних для Росії та її союзників. Хоча ці рамки не дають вичерпного розуміння того, як саме Росія діятиме в конкретних ситуаціях, вони все ж дають певне уявлення про російську військову та безпекову політику в різних сферах.

 

У листопаді 2024 року російський президент Путін затвердив оновлену ядерну доктрину, яка суттєво розширила умови застосування ядерної зброї. Зокрема, оновлений документ передбачає право використання ядерної зброї не тільки у відповідь на ядерний удар, але й у випадку значної звичайної атаки, що створює “критичну загрозу” суверенітету чи територіальній цілісності Росії або Білорусі. Але в документі не описано, що є критичною загрозою суверенітету, вкрай політизованого поняття. Це дозволяє Москві вільно трактувати це нововведення. Дивлячись на політичну риторику самого Путіна стає зрозумілим, що для Кремля подібною “загрозою суверенітету” може стати й програш у війні проти України або будь-яка інша, загрозлива особисто для Путіна, подія, не пов’язана із нападом на Росію. Також оновлений документ прямо встановлює, що напад держави, яка не має ядерної зброї, за підтримки ядерної держави, буде розцінений як напад цілої відповідної військової коаліції. Ці зміни сигналізують про підвищену готовність Кремля використовувати факт ядерної зброї як засіб тиску на основних партнерів України, в першу чергу країн Європи.

1.2 Поточний стан російського ядерного арсеналу 

Станом на 2025 рік існує проблема з отриманням точних даних про ядерний арсенал Росії. Це пов’язано з відсутністю інспекцій з боку Сполучених Штатів на ядерних об’єктах РФ з квітня 2020 року. Вони були передбачені договором про скорочення стратегічних наступальних озброєнь (СНО-III), підписаним між Росією та США у 2010 році. 

Згідно з інформацією Держдепартаменту США, за час дії угоди обидві країни провели 328 інспекцій і обмінялися понад 25 тисячами повідомлень про стан своїх ядерних арсеналів. Первинною причиною припинення інспекцій стала пандемія COVID-19 та карантинні обмеження, які фізично унеможливили проведення перевірок. Однак, незважаючи на поліпшення епідеміологічної ситуації, інспекції так і не відновилися у наступні роки.

Після початку вторгнення в Україну, РФ в серпні 2022 року офіційно вивела свою ядерну зброю з-під інспекцій з боку США, хоча російське Міністерство закордонних справ заявило, що це рішення є тимчасовим. Основні причини цього рішення зазначалися:

• Ствердження Росії про те, що санкції, введені США та європейськими країнами, закрили повітряний простір багатьох держав для російських літаків, що доставляють інспекційні групи. Це, на думку Москви, створило односторонні переваги для США та фактично позбавило РФ можливості проводити інспекції на американській території.
• Росія посилалася на складну епідеміологічну ситуацію, яка нібито не дозволяє здійснити спроби відновлення двосторонніх інспекцій.

Крім того, РФ припинила участь у двосторонній консультативній комісії, засідання якої мало відбутися в листопаді 2022 року, але було скасоване Москвою в односторонньому порядку. 

Для оцінки кількісних даних російського ядерного арсеналу можна покладатися на інформацію, надану Росією в рамках договору СНО-III від 1 вересня 2022 року. На той момент у РФ було 1549 розгорнутих ядерних боєголовок, розміщених на 540 стратегічних пускових установках. З того часу Росія не надавала і не публікувала нових даних про стан свого ядерного арсеналу.

В умовах відсутності актуальної інформації найбільш об’єктивним джерелом для оцінки стану російського арсеналу залишається аналіз, проведений журналом Бюлетень вчених-атомників. Згідно з їхніми даними на травень 2025 року, РФ володіє приблизно 4309 ядерними боєголовками, включаючи стратегічні та тактичні. Ця цифра не враховує приблизно 1150 боєголовок, які зняті з озброєння або очікують демонтажу, але все ще придатні до застосування.

 

1.3 Військово-технічна складова потенційного ядерного удару по Україні з боку Росії

У контексті російського вторгнення в Україну та систематичних загроз застосування ядерної зброї з боку високопоставлених російських чиновників, експерти вважають, що ймовірність застосування стратегічного ядерного арсеналу проти України мінімальна. Основна причина полягає в тому, що російські міжконтинентальні балістичні ракети спочатку проектувалися для нанесення ударів по території США та Західної Європи, що потребує мінімальної дальності запуску. Використання цих ракет проти України вимагало б їх запуску з території Камчатки, що є технічно та стратегічно недоцільним.

На відміну від стратегічних ракет, російська тактична ядерна зброя може бути використана в ході конфлікту, враховуючи її різноманітність і можливість застосування на вже існуючих носіях, що використовуються в російсько-українській війні. За даними США, Росія наразі володіє від 1000 до 2000 тактичних ядерних боєголовок. Аналітики Бюлетеня вчених-атомників оцінюють це число в районі 1477 боєголовок, які знаходяться на спеціалізованих складах зберігання.

 

При цьому, ймовірний час, необхідний для підготовки РФ до нанесення тактичного ядерного удару, залежить від типу застосування зброї та умов її зберігання. Згідно із заявами США, за складами зберігання ведеться спостереження, і в разі підготовки до удару такі дії можуть бути виявлені. У зв’язку з цим, незважаючи на публічні загрози з боку Росії, США неодноразово заявляли, що ознак підготовки до ядерного удару поки не спостерігається.

Російський ядерний арсенал передбачає можливість застосування тактичної ядерної зброї через чотири основні види її базування: військово-морські сили, військово-повітряні сили, системи протиракетної та протиповітряної оборони подвійного призначення, а також наземні системи. Однак не всі типи озброєнь, які знаходяться в арсеналі Росії, становлять потенційну загрозу в контексті тактичного ядерного застосування. У цьому списку наведено приклади озброєнь, які можуть становити загрозу в разі ухвалення Москвою рішення про застосування використання ядерного арсеналу проти України.

 

Тип базування ядерної зброї	Найменування	Кількість ядерних боєголовок
Військово-морські сили
Підводні човни/надводні кораблі	Ракета модифікації 3М14 “Калібр”	Невідома
Військово-повітряні сили
Бомбардувальники та винищувачі	Ту-22М3(М3М), Су-24М, Су-34, МіГ-31К	430
Системи протиповітряної/ракетної/берегової оборони
ППО/ПРО	С-300/C-400 (подвійне призначення)	250
Берегові ракетні комплекси	“Бастіон” К300П (з ракетами “Онікс”)	23
	“Редут”	4
Системи наземного базування
Оперативно-тактичні ракетні комплекси	“Іскандер-М”	75
	“Іскандер-М” (9M729)	20

Джерело: Hans M. Kristensen, Matt Korda, Eliana Johns, and Mackenzie Knight,

 Russian Nuclear Weapons, 2024, Bulletin of the Atomic Scientists

 

Важливо також розглянути військово-технічні аспекти можливого використання тактичної ядерної зброї Росією на полі бою. Наразі слід розділити бойові дії на два театри: на території Курської області, де ще проводиться військова операція Збройних сил України, і на основній лінії фронту на території України. Застосування ядерної зброї по власній території (наприклад, у Курській області) може не викликати очікуваної відповіді з боку західних держав, проте створить серйозні внутрішньополітичні ризики для Москви. Тому такий сценарій є малоймовірним.

У контексті основного фронту на території України, застосування тактичної ядерної зброї може бути виправданим з військової точки зору лише для того, щоб створити прорив у лінії оборони противника і провести масовану контратаку на цій ділянці бойових дій. Однак для цього РФ знадобиться зібрати значні резерви. Варто враховувати, що фронт на території України є надто широким, що ускладнює концентрацію великої кількості військ на невеликій площі. У результаті ефект від одного тактичного ядерного вибуху буде обмеженим і охопить територію радіусом лише 1-1,5 км при застосуванні боєприпасу потужністю 5 кілотонн. Це змусить Росію використовувати багато ядерних боєголовок одночасно.

Малоймовірно, що такі масштабні приготування, включаючи завантаження і підготовку ядерних боєголовок, залишаться непоміченими. Також слід враховувати необхідність забезпечення російських військ засобами захисту від радіаційного забруднення на полі бою. На цей момент жодних офіційних ознак таких приготувань не спостерігалося.

У минулому американські військові проводили розрахунки щодо кількості ядерних боєголовок, необхідних для досягнення вирішального військового ефекту на фронті протяжністю близько 100 км. Ці розрахунки показали, що для досягнення мети знадобиться завдати 136 ядерних ударів. Такі цифри вказують на те, що підготовку подібної атаки російськими військовими буде завчасно виявлено за допомогою супутникового контролю.

Водночас дещо більш імовірним є застосування ядерної зброї для укладення логістики Сил оборони України. Зокрема, удари можуть бути нанесені по основних мостах через Дніпро, залізничним вузлах або інших логістичних хабах, що матиме помітний вплив на забезпечення військ та здатність ефективно продовжувати бойові дії такої ж інтенсивності в умовах війни на виснаження. Проте з огляду на політичні причини, які описані в наступних розділах, готовність російської сторони до такого кроку викликає питання.  

 

1.4 Методи російського ядерного шантажу та тероризму

 

А) Ігнорування та нехтування міжнародним правом

21 лютого 2023 року Росія офіційно призупинила свою участь у договорі про стратегічні наступальні озброєння (СНО-III). Це рішення було оголошено президентом РФ В. Путіним під час його звернення до Федеральних зборів — події, яка традиційно визначає внутрішньополітичну та зовнішньополітичну стратегію Кремля на найближчий період. Проте заяви Росії лише про призупинення своєї участі в договорі не свідчать про готовність до його майбутнього відновлення. Слід враховувати, що договір СНО-III було продовжено у 2021 році на п’ять років, і російські представники неодноразово підкреслювали, що не виключають сценарію його непродовження після лютого 2026 року.

Крім того, Росія використовує призупинення участі в СНО-III як інструмент ядерного шантажу. Наприклад, заступник міністра закордонних справ РФ С. Рябков, коментуючи можливість відновлення участі Росії в договорі, заявив про високу ймовірність ядерного конфлікту між Росією та США. С. Рябков, як один із ключових російських дипломатів у діалозі із Вашингтоном, таким чином демонструє намір Москви продовжити використовувати тему ядерного контролю для тиску на західні країни.

 

Б) Використання фактору потенційних ядерних навчань

У цей же період Росія почала застосовувати нову стратегію ядерного шантажу, яка полягає в частих заявах про готовність провести випробування ядерної зброї. У листопаді 2023 року В. Путін підписав закон, що скасовує ратифікацію РФ Договору про всеосяжну заборону ядерних випробувань (ДВЗЯВ). Хоча цей крок є важливим, прямих доказів того, що Москва дійсно готова провести ядерні випробування, немає. Важливо враховувати технічні та метеорологічні фактори, які супроводжують такі випробування. Наприклад, на ядерному полігоні на Новій Землі протягом останніх років спостерігалися будівельні роботи, але вони поки що не пов’язані з підготовкою до випробувань. Крім того, полігон традиційно використовувався для випробувань восени, коли складаються найбільш сприятливі погодні умови, включно з напрямком вітру на схід, необхідним для безпечного проведення вибухів.

Однак, попри всі ці кроки, РФ не виявляє повної політичної рішучості першою перейти до ескалації. У жовтні 2023 року С. Рябков заявив, що Росія готова провести ядерні випробування, але лише після того, як це зроблять США.

Одночасно з цим РФ намагається представити свої військові навчання як демонстрацію готовності до ескалації. У 2024 році таким прикладом стали санкціоновані Путіним у травні навчання із гіпотетичним застосуванням тактичної ядерної зброї на території Росії та Білорусі. Ці навчання відрізнялися від попередніх підвищеною публічністю: російська пропаганда широко висвітлювала переміщення військової техніки та маневри. Однак переміщення самих ядерних боєголовок не відбувалося, що свідчить про те, що Росія наразі не готова вийти за межі риторики та перейти до практичних дій.

 

В) Ядерний тероризм із використанням АЕС

Крім загроз застосування тактичної ядерної зброї, Росія використовує методи ядерного тероризму, спрямовані проти українських атомних електростанцій (АЕС) та об’єктів ядерної енергетики. Найбільш значущим прикладом є захоплення Запорізької АЕС російськими військами у березні 2022 року. За три роки війни цей об’єкт фактично перетворився на військову базу. Російські військові неодноразово демонстрували недбале ставлення до ядерної безпеки станції, включаючи обстріли її території, низькі прольоти ракет і провокації поблизу сховищ ядерних відходів.

Російська влада взяла під контроль цю станцію через компанію «Росатом» і продовжує примушувати українських співробітників підписувати контракти з нею. Це призводить до дефіциту робочої сили і ускладнює управління станцією, змушуючи Росію залучати працівників з інших російських АЕС.

Дії РФ на окупованій Запорізькій АЕС також порушують міжнародне гуманітарне право. Москва ігнорує зобов’язання щодо захисту АЕС від військових атак і недопущення розміщення військових баз поблизу них. МАГАТЕ чотири рази схвалювала резолюції, що закликають Росію припинити анексію станції та вивести війська з її території. Разом із цим подібні кроки досі не привели до зміни ситуації. Іншим важливим елементом російського ядерного тероризму навколо ЗАЕС залишається питання застосування російськими окупаційними силами тортур до українських співробітників станції. Українські організації неодноразово приводили факти систематичного застосування росіянами фізичних та психологічних травм проти українців на ЗАЕС. Важливо, що внаслідок підриву російськими військами Каховської дамби у червні 2023 року було істотно знижено рівень водосховища, яке забезпечувало охолодження реакторів ЗАЕС, створюючи нову загрозу ядерній безпеці. МАГАТЕ заявило про відсутність негайної загрози для станції завдяки наявності альтернативних джерел води, однак попередило про довгострокові ризики для роботи ЗАЕС.

Ще однією метою Москви є бажання створити негативне сприйняття України і показати її як загрозу міжнародній ядерній безпеці. Подібні методи застосовуються і щодо російських ядерних об’єктів. З початку вторгнення Росія кілька разів звинувачувала Україну у провокаціях і атаках на російські АЕС. Особливим фактором стал ситуація навколо Курської АЕС в період проведення українською армією операції на території Курської області. Перш за все, російська пропаганда намагається вести дезінформацію про небезпеку для Курської АЕС зі сторони ЗСУ. РФ також намагається використовувати МАГАТЕ для посилення цього наративу. Так, 9 серпня 2024 року Москва заявила про те, що повідомила організації про виявлення на Курській АЕС уламків від збитих ракет. Директор “Росатому” Ліхачов у розмові із головою МАГАТЕ Рафаелем Гроссі оголосив, що дії України “створюють пряму загрозу не тільки для Курської АЕС, а й для розвитку всієї світової атомної енергетики”. Аналогічним чином у даний період Росія розпочала активне використання окупованої Запорізької АЕС для продовження ядерного шантажу. 11 серпня 2024 року на території ЗАЕС були помічені сліди пожежі. Попри те, що українська влада оперативно відреагувала на провокацію, російська сторона звинуватила Україну в “ядерному тероризмі”.

 

Г) Маніпулювання політичним фактором ставлення міжнародної спільноти до російського ядерного арсеналу

Ключова роль ядерної зброї у політичній стратегії РФ відображається в її системі влади і сприйнятті цієї системи міжнародною спільнотою. З початку війни в Україні наратив про небажаність військової поразки Москви став частим елементом дискусій через побоювання втрати контролю над російським ядерним арсеналом. Цей аргумент, хоча й не озвучується відкрито західними державами, нерідко з’являється в американських та європейських ЗМІ. Існує думка, що поразка Росії може призвести до втрати влади Путіним і послаблення контролю над ядерним арсеналом. Такі побоювання підтвердилися під час заколоту Є. Пригожина у червні 2023 року, коли поширилася інформація про контакти представників НАТО з російським керівництвом, де обговорювалась безпека ядерних боєголовок.

Україна повинна проводити активну дипломатичну роботу, щоб розвіяти ці побоювання і домогтися надання західного озброєння. Російська стратегія ядерного шантажу також використовується Москвою для досягнення інших політичних цілей. Наприклад, РФ прагне до переговорів із Заходом щодо створення зон виняткових інтересів, що було чітко виражено в пропозиціях Москви щодо «договору про безпеку» наприкінці 2021 року. Ці пропозиції включали вимогу вивести війська НАТО з країн, які вступили в альянс після 1997 року, і юридично закріпити відмову від вступу України до НАТО. Конвенційний військовий потенціал Росії не підтримує її політичних амбіцій, тому Москва вдається до ядерного шантажу, щоб зменшити військову допомогу Україні та натякнути на можливість глобальних переговорів через страх ядерної ескалації. У травні 2024 року прес-секретар Путіна Д. Пєсков підтвердив цей курс, заявивши про необхідність «глибокого політико-дипломатичного діалогу» для деескалації напруженості.

Російська пропаганда також відіграє значну роль у ядерному шантажі. Від початку війни кілька російських експертів, близьких до керівництва, неодноразово заявляли про необхідність застосування ядерної зброї не лише проти України, але й проти інших європейських країн. Серед них виділяється С. Караганов, відомий політолог і один із засновників Ради з зовнішньої та оборонної політики. Він також близький до Н. Патрушева, колишнього директора ФСБ, секретаря Радбезу РФ та поточного помічника президента, який є одним з найближчих соратників Путіна. У червні 2023 року С. Караганов опублікував статтю, у якій закликав Росію застосувати ядерну зброю проти Польщі для досягнення перемоги у війні з Україною. Хоча РФ ще не демонструвала реальної готовності до ядерної війни із Заходом, такі публікації слід розглядати як ще один інструмент тиску на Європу та США.

Російська стратегія ядерного шантажу мала певний вплив. У квітні 2024 року голова комітету з міжнародних справ Палати представників США Майкл Маккол визнав, що адміністрація Білого дому побоюється, що Росія застосує тактичну ядерну зброю, якщо Україна отримає надто багато озброєнь. РФ свідомо створює собі образ непередбачуваного гравця, що підтверджується і колишнім послом США в Росії Майклом Макфолом. У березні 2024 року він заявив, що Путін використовує ядерні погрози як стримувальний фактор проти надання Заходом військової допомоги Україні.

Україна повинна продемонструвати, що ядерні погрози Путіна залишаються лише риторикою. Деякі військові операції та дії ЗС України підтверджують цей аргумент. За час війни лише два періоди характеризувалися реальною небезпекою застосування Росією ядерної зброї. Першим періодом були невдачі російської армії восени 2022 року, коли Україна повернула контроль над більшістю Харківської області та містом Херсон. Саме тоді звучала найбільш радикальна риторика російської влади, і Путін прямо заявляв про готовність застосувати весь спектр озброєнь і що це “не блеф”. Однак жодних практичних кроків у цьому напрямку не було зроблено.

Другим таким періодом стала операція ЗСУ з серпня 2024 року на території Курської області РФ. Незважаючи на прямий удар і окупацію частини своєї території, Кремль не застосував ядерну зброю та навіть не використовував ядерні погрози. Цей факт демонструє нам, що Москва не готова застосовувати ядерний арсенал. Це є важливим аргументом для України, щоб змінити риторику США і домогтися дозволу на використання американської зброї на території Росії. Детальний аналіз фактів російського ядерного шантажу та відсутність їх реалізації лише посилить цю стратегію. Україна повинна використати обмежений час для зміцнення своєї переговорної позиції перед можливим початком мирного процесу, і посилення військового потенціалу є найбільш ефективним інструментом у цьому напрямку.

 

РОЗДІЛ 2. ВИКОРИСТАННЯ РФ ЯДЕРНОГО ШАНТАЖУ ТА ЯДЕРНОГО ТЕРОРИЗМУ ВІД ПОЧАТКУ ПОВНОМАСШТАБНОГО ВТОРГНЕННЯ

На початку повномасштабного вторгнення в Україну Путін використовував ядерну риторику для створення враження власної непереможності. Ще за п’ять днів до війни Росія провела навчання стратегічних сил стримування, під час яких відпрацьовувала потенційне застосування ядерної зброї. Ці дії слід розглядати як прямий сигнал країнам Заходу про серйозність намірів РФ щодо війни з Україною.

Першим фактичним прикладом ядерного тероризму з боку Росії стало захоплення Чорнобильської атомної електростанції 24 лютого 2022 року. У цей же день російські збройні сили здійснили атаку на дослідницьку ядерну установку “Джерело нейтронів”, розташовану в Харкові. З правової точки зору, дії РФ із захоплення українських ядерних об’єктів слід трактувати як ядерний тероризм. Це саме стосується і захоплення росіянами у березні 2022 року Запорізької атомної електростанції. Ця подія викликала масштабну кризу ядерної безпеки, а також призвела до перетворення цивільного ядерного об’єкту на військову базу, де російські збройні сили розмістили свої війська. Фактично, Москва перетворила Запорізьку атомну електростанцію на військову ціль, що також є порушенням міжнародного гуманітарного права.

Через кілька днів після початку повномасштабного вторгнення Путін зробив ще одну важливу політичну заяву стосовно країн Заходу. Він заявив, що “країни НАТО здійснюють агресивні дії щодо Росії”, і додав, що в результаті цього ядерні сили РФ будуть переведені на “особливий режим чергування”. Ці кроки стали продовженням заяви Путіна в момент початку вторгнення про те, що кожен, хто спробує перешкодити російській армії в Україні, зіткнеться з наслідками, “яких вони не бачили за всю свою історію”. Незважаючи на ці загрози, країни Заходу все ж почали надавати Україні військову допомогу. Отже, найпотужніші російські погрози, що прямо натякали на застосування ядерної зброї у разі такого сценарію, виявилися неефективними. Хоча ядерний шантаж на цьому не закінчився, саме цей випадок продемонстрував, що російська риторика не переходить у практичну площину.

2.1 Російська стратегія ядерної невизначеності 

Важливим елементом у російській стратегії ядерного шантажу став фактор невизначеності. Москва створювала дилему, за якої Путін міг натякати або прямо говорити про можливість застосування ядерної зброї, у той час як представники російського політикуму та МЗС спростовували подібний сценарій. Росія також могла змінювати свою позицію кілька разів за короткий проміжок часу. У липні 2022 року Міністерство закордонних справ РФ заявило, що “Сполучені Штати та їх союзники балансують на межі відкритої військової конфронтації” і згадало про можливість прямого збройного конфлікту ядерних держав, що призведе до ядерної ескалації. Однак, вже 1 серпня 2022 року Путін змінив риторику та заявив, що у ядерній війні не може бути переможців.

Незважаючи на використання Росією ядерного залякування, як інструменту гібридної війни, напередодні конференції з розгляду дії Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ), яка відбулася з 1 по 26 серпня 2022 року, російська сторона несподівано почала використовувати “мирну” риторику. Представник РФ на конференції А. Трофімов заявив, що Росія не збирається застосовувати ядерну зброю. Ці заяви прозвучали на тлі того факту, що російські війська, які захопили Запорізьку АЕС, не допустили інспекторів МАГАТЕ на територію атомної електростанції.

Незалежно від публічної риторики Росії навколо теми застосування ядерної зброї, у питаннях юридичного характеру Москва послідовно відходить від будь-яких запевнень щодо неможливості її використання. 27 серпня 2022 року РФ заблокувала підсумковий документ конференції щодо Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, оскільки в проєкті документа містилися слова про те, що “учасники договору повинні докласти усіх зусиль, щоб ядерна зброя ніколи більше не була застосована”.

У вересні 2022 року Путін вкотре заявив, що готовий застосувати ядерну зброю для захисту російського народу та оборони кордонів країни. “Ми, безумовно, використаємо всі доступні нам засоби, і я не блефую”, — попередив він. Важливість цієї погрози полягала в тому, що вона прозвучала на тлі анексії чотирьох частково окупованих українських областей. Таким чином, РФ намагалася використати ядерний шантаж для впливу на Україну в її спробах повернути окуповані території. Москва просувала риторику, згідно з якою спроба звільнення цих регіонів означала б напад на саму Росію. Як вже було згадано раніше, саме цей період після початку повномасштабного вторгнення слід вважати одним із найнебезпечніших з точки зору можливості застосування Москвою ядерної зброї. Однак той факт, що після цього Україна змогла успішно провести операцію зі звільнення міста Херсон, який на той момент уже був «офіційно анексований», свідчить про неготовність Путіна виходити за рамки публічної риторики. Заступник голови Ради безпеки РФ Д. Мєдведєв після проведення псевдореферендумів на тимчасово окупованих територіях написав: “Захист усіх анексованих територій буде значно посилений… для його здійснення може бути використана будь-яка російська зброя, включаючи стратегічну ядерну і зброю, засновану на нових принципах”. Слід зауважити, що коментарі Мєдведєва є найбільш радикальними. За весь час російсько-української війни він неодноразово погрожував ядерною зброєю не лише Україні, але і державам Заходу. Імовірно, що подібні початкові коментарі на початку повномасштабного вторгнення дійсно мали свій ефект. Однак три роки спостережень за відсутністю практичних реакцій з боку РФ на рішучі дії Сполучених Штатів та країн Європи показали, що подібна риторика Мєдведєва є лише пропагандистським інструментом, спрямованим на створення ефекту невизначеності та непередбачуваності російських дій.

Значну роль у протидії ядерному шантажу Росії відіграли приватні контакти з боку Сполучених Штатів. У жовтні 2022 року, у відповідь на заяву Путіна про “використання всіх наявних засобів” для утримання анексованих територій, адміністрація Байдена надіслала російському керівництву чіткі сигнали про те, що будь-яке застосування ядерної зброї проти України призведе до удару по російських силах на території України з використанням звичайного озброєння. Цей факт був офіційно підтверджений державним секретарем США Ентоні Блінкеном: “Дуже важливо, щоб Москва почула безпосередньо від нас і зрозуміла, що наслідки будуть жахливими”, — сказав він в інтерв’ю телеканалу CBS. 4 жовтня 2022 року міністр закордонних справ Великої Британії Джеймс Клеверлі також заявив, що будь-яке застосування Росією ядерної зброї матиме наслідки. Слід визнати, що найбільший вплив на позицію РФ стосовно можливого використання ядерної зброї проти України має позиція Китаю. 4 листопада 2022 року китайський лідер Сі Цзіньпін заявив, що “міжнародне співтовариство повинно спільно протидіяти застосуванню або погрозам застосування ядерної зброї”. Він також додав, що “світ повинен виступати за те, щоб ядерна зброя не була застосована для запобігання ядерній кризі”. Очевидно, що подібна заява була відповіддю на радикалізацію російських погроз під час анексії чотирьох українських областей. Оскільки китайська риторика не просуває позицію про необхідність виведення російських військ з території України, можна зробити висновок, що саме ядерні погрози та шантаж Путіна сприймаються китайським керівництвом як значна загроза. Пізніше тієї ж осені Путін, а потім і Міністерство закордонних справ РФ виключили можливість ядерної атаки Росії проти України. Це свідчить про те, що стримуючі сигнали з боку Сполучених Штатів і КНР були достатньо сильними, щоб змусити РФ знизити градус ядерної риторики.

На початку 2023 року було помітно, що ядерний шантаж Росії вже не мав такого великого впливу, як це було протягом 2022 року. Західні країни зрозуміли, що ані збільшення поставок зброї Україні, ані втрата Москвою анексованих територій не викликали серйозної реакції з боку Росії. Занепокоєння так званими “червоними лініями” Кремля значно зменшилося. Фактично, РФ вже не могла значною мірою залякати міжнародне співтовариство. Це підтверджується збільшенням обсягів військової допомоги Україні з боку США та європейських країн на початку 2023 року. Проте, ядерні погрози Росії все ще мали певний вплив, особливо щодо застосування західного озброєння на території РФ. Навесні та взимку 2022–2023 років спостерігалося зменшення частоти офіційних заяв російських посадовців про можливість застосування ядерної зброї проти України.

Після початку українського контрнаступу влітку 2023 року ці заяви знову активізувалися. 5 липня 2023 року заступник голови Ради безпеки РФ Д. Мєдведєв знову прокоментував російсько-українську війну: “Будь-яку війну, навіть світову, можна закінчити дуже швидко. Або підписанням мирного договору, або тим, що зробили американці в 1945 році, коли вони застосували свою ядерну зброю і розбомбили два японських міста. Тоді вони дійсно закінчили військову кампанію. Ціною було життя майже 300 000 цивільних осіб”. Незабаром після цього, 11 липня 2023 року, в Росії знову розгорнулася публічна дискусія про можливість застосування ядерної зброї проти України або країн Заходу. Її ініціатором став вже згаданий С. Караганов та його стаття про необхідність налякати Захід готовністю застосувати ядерну зброю, а потім, якщо це буде необхідно, завдати удару “по групі цілей в ряді країн, щоб привести до тями тих, хто втратив розум”. У цьому контексті ми знову бачимо стратегію публічної невизначеності. Сам Путін, коментуючи цю дискусію, заявив, що він проти застосування ядерної зброї, оскільки, по-перше, “немає такої необхідності”, а по-друге, самі міркування на цю тему “знижують поріг” для її застосування. Однак восени 2023 року, під час виступу на Валдайському форумі у м. Сочі, російський президент почав погрожувати Заходу ракетою “Сармат” та випробуваннями крилатої ракети з ядерною енергетичною установкою “Буревісник”. Путін також нагадав, що військова доктрина РФ передбачає дві причини для можливого застосування ядерної зброї. Перша — це ядерний напад противника на російську територію, що викличе удар у відповідь. Друга — загроза існуванню Російської Федерації, навіть якщо проти неї буде застосована звичайна зброя. Важливо розуміти, що російська зовнішньополітична доктрина неодноразово підкреслювала екзистенційний характер російсько-української війни для Москви. Таким чином, військову поразку російської армії цілком можна трактувати як загрозу існуванню РФ.

2 листопада 2023 року стало відомо, що Путін підписав закон про вихід Росії з Договору про всеосяжну заборону ядерних випробувань. Крім того, 21 лютого 2023 року РФ призупинила свою участь у договорі СНО-ІІІ. Під час виступу перед Федеральними зборами російський президент пояснив це рішення посиланням на прагнення Заходу завдати “стратегічної поразки Росії”. Призупинення СНО-ІІІ і вихід з ДВЗЯВ (що відкриває можливість відновлення ядерних випробувань у майбутньому) є ще одним прикладом масштабної ескалації. Вони не є частиною прямих ядерних погроз, але відіграють важливу роль у практичному контексті. Адже, порівняно з можливістю застосувати ядерну зброю проти України, ці юридичні кроки є більш вірогідними. В умовах російської агресії проти України ядерна загроза перетворилася із засобу стримування на інструмент ведення агресивної конвенційної війни: шантаж дозволяє Росії компенсувати свої слабкості і стримувати західну допомогу Україні. Відсутність стратегічної відповіді робить ядерний шантаж ефективним інструментом, а отже, стимулює його подальше використання для досягнення військово-політичних цілей.

Першим практичним елементом російського ядерного шантажу стало оголошення у травні 2024 року навчань ракетних військ Південного військового округу РФ та сил ВМФ. Протягом кількох місяців Росія, разом із Білоруссю, провела кілька етапів навчання з відпрацюванням застосування тактичної ядерної зброї. Водночас такі тренування не стали чимось унікальним, вони проводяться на постійній основі. Їх широке публічне висвітлення та публікація відеоматеріалів військової техніки стали факторами, які відрізняють ці навчання від попередніх. Москва заявила, що ці навчання стали відповіддю на заяви президента Франції Еммануеля Макрона про можливість відправки французьких військ на територію України. Важливо зазначити, що російські навчання із застосування тактичної ядерної зброї визнаються в самій РФ лише елементом, необхідним для початку певних безпекових переговорів із країнами Заходу. Це підтверджують слова прес-секретаря російського президента Д. Пєскова 22 травня 2024 року: “Захід не хоче з нами говорити, незважаючи на ескалацію ядерної небезпеки”.

Черговою показовою демонстрацією спроб посилити тиск через ядерний фактор став перший бойовий запуск експериментальної ракети середньої дальності «Орєшнік» по українському місту Дніпро 21 листопада 2024 року. У своєму коментарі з цього приводу російський президент наголосив, що «випробування ракети було проведено у відповідь на агресивні дії країн НАТО щодо Росії». При цьому в офіційних повідомленнях та подальших обговореннях цих подій в російському публічному просторі фігурував наратив про те, що хоча ракета була споряджена неядерною боєголовкою, її технічні характеристики не виключають – і навіть передбачають – можливість її застосування в ядерному варіанті проти західних країн. 

При цьому, хоча російське керівництво позиціонувало цей акт як прорив у високоточному озброєнні, реальні характеристики ракети — відсутність вибухів, кінетичні суббоєприпаси, обмежений радіус дії (800–850 км), а також відсутність доказів масштабного ураження — також вказували на демонстраційний, а не стратегічний характер удару. За оцінками Пентагону, ракета була створена на базі міжконтинентального комплексу РС-26 «Рубєж», але з модифікованою дальністю задля імітації нової загрози. Наступного дня Д. Пєсков підтвердив, що РФ за 30 хвилин до запуску ракети направила США формальне повідомлення через канал зниження ядерної небезпеки. Тож, навіть нові озброєння, офіційно представлені як неядерні, використовуються Москвою з тією ж метою, що й пряма ядерна риторика — як засіб впливу на західні уряди та громадськість. Відсутність реальної ескалації після пуску підтверджує, що ці дії залишаються в межах контрольованої конфронтації. Вони є частиною ширшої інформаційної кампанії, яка продовжує підживлювати ілюзію невизначеної, але постійної ядерної загрози з боку Росії.

 

РОЗДІЛ 3. РОЗМІЩЕННЯ ЯДЕРНОЇ ЗБРОЇ РФ В БІЛОРУСІ ЯК ФАКТОР ЗАГРОЗИ 

Окремим і важливим елементом ядерного шантажу з боку Росії є розгортання тактичної ядерної зброї на території Білорусі. Про це рішення стало відомо 25 березня 2023 року. Зокрема, було зазначено, що десять літаків білоруських ВПС вже готові до застосування цього типу зброї. Крім того, за словами Путіна, РФ передала Білорусі ракетну систему “Іскандер-М”, яка також може бути носієм тактичної ядерної зброї. Путін додав, що Лукашенко звернувся до нього з проханням розмістити цей тип зброї і підкреслив, що Росія зробить це, “не порушуючи своїх міжнародних зобов’язань щодо нерозповсюдження ядерної зброї”. За словами Путіна, приводом для дій РФ стало нібито “постачання Великою Британією в Україну боєприпасів зі збідненими урановими сердечниками для танків “Челленджер-2”. Відповідно, використання Україною такої зброї було розцінено російською стороною як застосування зброї “з ядерним компонентом”. Однак варто зазначити, що Велика Британія одразу ж звинуватила Путіна у дезінформації, оскільки збіднений уран є стандартним компонентом зброї, і такі снаряди також є на озброєнні російської армії.

Також слід брати до уваги той факт, що оголошення Росії про рішення розмістити на території Білорусі тактичну ядерну зброю відбулося на тлі підготовки українського контрнаступу. Аналіз російського інформаційного простору показує, що на той момент значна частина російського суспільства була занепокоєна можливістю отримати стратегічну поразку на фронті. З цієї точки зору Путін міг використати факт можливого розгортання ядерної зброї в Білорусі для створення додаткового тиску як на США та країни Заходу, так і на Україну. Виходячи з уже проаналізованих факторів, які вказують на небажання Москви виходити за рамки публічної ескалації, можна припустити, що розміщення ядерної зброї на території Білорусі також носить переважно символічний характер. 

Необхідно враховувати й бажання самого Лукашенка мати доступ до ядерного озброєння, що зумовлено радше його персональними політичними амбіціями. Так, ще до 2020 року офіційний Мінськ розглядав ядерні технології як інструмент посилення власних зовнішньополітичних позицій в регіоні, здійснюючи будівництво Білоруської АЕС передусім з метою експорту електроенергії в країни Балтії.  Після офіційного відкриття Білоруської АЕС Лукашенко неодноразово називав Білорусь ядерною державою, а з осені 2021 року офіційний Мінськ почав публічно допускати можливість розміщення на території РБ нековенційного озброєння. Відтак рішення про нібито розміщення на території РБ російського неконвеційного озброєння стало логічним продовженням амбіцій білоруського диктатора. 

Вже 6 липня 2023 року, незадовго після офіційного анонсу,  він заявив, що ядерна зброя на території Білорусі буде використана лише у разі агресії НАТО проти його країни або проти Росії. Армія Білорусі також взяла участь у ядерних навчаннях російських збройних сил, які відпрацьовували розгортання тактичної ядерної зброї.

Підписаний 6 грудня 2024 року договір між Росією та Білоруссю про гарантії безпеки в рамках так званої «Союзної держави» став продовженням спроби сформувати образ двосторонньої військової єдності, покликаної протистояти загрозам із боку Заходу. Документ формалізував можливість розміщення російських військових об’єктів та підрозділів на території Білорусі (ст. 5), а також закріпив положення про застосування російської ядерної зброї з її території (ст. 6). Попри риторику про “спільну відповідь на агресію”, Мінськ позбавлений реального впливу на ухвалення рішень щодо використання такої зброї, залишаючись інструментом у руках Кремля. Угода не передбачає жодних технічних параметрів бойового чергування чи підтвердженої наявності готової інфраструктури для зберігання ядерних боєприпасів у Білорусі. 

У ситуації з розміщенням російської ядерної зброї на території Білорусі виникають й інші питання технічного характеру. Було заявлено, що РФ переоснастила десять білоруських літаків Су-25 для того, щоб вони могли нести тактичні ядерні боєзаряди. Проте Су-25 не створювалися для цього. Самі російські літаки цього типу ніколи не проходили подібної модернізації. Це викликає питання щодо причин і можливостей переоснащення Су-25, враховуючи наявність у ВПС Білорусі літаків типу Су-27 та МіГ-29, які здатні нести тактичні ядерні боєзаряди. Також варто зазначити, що Су-25 є дозвуковим літаком, і його технічні характеристики не дозволяють йому швидко повернутися в безпечну зону після скидання тактичної ядерної бомби. Білоруські ВПС жодного разу публічно не продемонстрували доказів того, що їхні літаки Су-25 дійсно оснащені ядерними зарядами. Більше того, 7 травня 2024 року білоруське державне телебачення намагалося показати кадри, на яких нібито була ядерна зброя, проте насправді це був звичайний паливний бак. Сумніви викликає і місце базування цих літаків. Єдиною авіабазою, де розташовані білоруські Су-25, є аеродром Ліда поруч із білорусько-литовським кордоном. Таке розташування не дозволяє літаку з ядерним боєприпасом ефективно завдавати ударів по українських військах на лінії фронту. Су-25 має дальність ураження до 10 кілометрів, що створює високу ймовірність бути збитим системами ППО. Ці факти дозволяють зробити висновок, що навіть у разі переоснащення Су-25 для оснащення ядерною зброєю вони не становлять значної загрози для України.

Аналогічні питання виникають і щодо систем “Іскандер-М”. Як зазначалося раніше, тактична ядерна зброя потребує спеціальних складів для зберігання. У російських збройних силах обслуговуванням і транспортуванням ядерної зброї займається 12-те Головне управління Міністерства оборони РФ. Для будівництва таких складів на території Білорусі потрібна участь великої кількості фахівців цього управління. Також необхідно зводити житло і відповідну інфраструктуру для їх розміщення. Однак на супутникових знімках не було помічено жодних ознак подібного будівництва. Зведення складів для зберігання ядерної зброї займає тривалий час, що суперечить заявам Путіна та Лукашенка, які оголосили про готовність інфраструктури лише за кілька місяців. Крім того, ядерну зброю не можна транспортувати до місця зберігання без повної готовності інфраструктури та персоналу.

Усі ці факти ставлять під сумнів правдивість заяв про розміщення російської ядерної зброї на території Білорусі, а отже, й необхідність реагування на ядерний шантаж з боку цих держав.

 

РОЗДІЛ 4. ПОДАЛЬШІ ПЕРСПЕКТИВИ РОСІЙСЬКОГО ЯДЕРНОГО ШАНТАЖУ

Можна стверджувати, що ядерний шантаж продовжуватиме бути однією зі складових тиску Росії на Україну та її партнерів. Відповідно, Кремль буде шукати способи зробити свої спроби ядерного шантажу більш переконливими, щоб добитися позитивного для себе ефекту у вигляді провокування страху в союзників України та українського уряду безпосередньо. Проте, вірогідність того, що ядерний шантаж Росії буде ефективним, є незначною, так як останні події демонструють те, що ядерні погрози РФ, навпаки, не мають ніякого підґрунтя і так звані “червоні лінії РФ” є фактично ілюзорними. 

Це підтверджується, зокрема, реакцією російського керівництва на проведення Силами оборони України військової операції в Курській області Росії. Під час операції українські військові взяли під контроль значну частину прикордонних районів Курської області – це перший випадок, коли РФ втратила контроль над частиною своєї міжнародно-визнаної території. Проте, Кремль, надав доволі стриману реакцію на цю подію, оголосивши про проведення так званої “контртерористичної операції” та створював ілюзію того, що тримає ситуацію під контролем. Варто зазначити, що в російському політикумі напад на міжнародно-визнану територію РФ, застосування західного озброєння під час такого нападу лише нещодавно фактично вважалося однією з “червоних ліній” для застосування Росією тактичної ядерної зброї. 

Однак, початок Курської операції ЗСУ продемонстрував зворотнє. Можливість української армії фактично безперешкодно вести бойові дії на російській території та завдавати ударів далекобійною зброєю по російській інфраструктурі ще раз доводить те, що ядерний шантаж на даний момент є саме політичним та інформаційним засобом тиску РФ на Україну та її союзників, без практичного виміру. Цей факт доводить й відсутність навіть загрози ядерного удару зі сторони російської влади у відповідь на серію атак українських спецслужб по російським аеродромам 1 червня 2025 року, в результаті яких були знищені та пошкоджені десятки невідновних одиниць стратегічної авіації, у тому числі й Ту-95 та Ту-22М3, які є частиною ядерної тріади РФ. 

Виходячи з цього, можна стверджувати, що вірогідність реального застосування Росією ядерної зброї проти України є незначною. Будь-яке бойове застосування ядерної зброї, або створення провокації з її застосуванням нестиме для РФ значні політичні, економічні та військові наслідки, які можуть потенційно призвести до її міжнародної ізоляції та втрати довіри навіть з боку партнерів, таких як КНР, наприклад, які виступають проти будь-яких випадків ядерної ескалації. Також, враховуючи політику “стратегічної невизначеності” партнерів України, відповідь на застосування ядерної зброї Росією цілком може бути суттєвою в плані наслідків для РФ. У такому випадку, реальне застосування ядерної зброї є максимально невигідним для Росії, враховуючи непередбачуваність наслідків такого кроку. Також, хоч і можливе застосування тактичної ядерної зброї матиме значний психологічний ефект, у військовому плані ефективність від одиничного, а не масового, ядерного удару є сумнівною, враховуючи специфіку цієї зброї.

Можливими практичними діями Росії у сфері шантажу ядерною зброєю можуть бути лише проведення навчань ядерних сил, маневри з передислокацією ядерної зброї. Також, РФ може продовжувати експлуатувати ситуацію із тактичною ядерною зброєю на території Республіки Білорусь для подальшого залякування союзників України, зокрема заявляючи про нарощування обсягів ядерних боєголовок та засобів її доставки на білоруській території.

Виходячи з цього, можна сформулювати наступні перспективи інструменталізації Росією ядерного шантажу:

• В інформаційній та політичній площині ядерна риторика РФ залишиться без особливих змін, проте її фокус буде більш спрямований на тримання в напрузі та залякування українського населення та партнерів України із використанням дезінформації. Проте сприйняття ядерних погроз все ж таки буде більш критичним та раціональним через їх фактичну беззмістовність та ілюзорність “червоних ліній” щодо застосування ядерної зброї.
• Росія не матиме змогу застосувати ядерну зброю проти України в російсько-українській війні через непередбачуваність наслідків такого кроку. Проте, РФ зможе продовжувати здійснювати різного роду провокації на захоплених нею ядерних обʼєктах України, зокрема Запорізькій АЕС. При цьому, вірогідність здійнення реальної ядерної аварії також є невеликою, оскільки її наслідки можуть також безпосередньо вплинути на російські війська, що знаходяться на тимчасово окупованій території України.
• РФ продовжуватиме використовувати факт можливого розміщення тактичної ядерної зброї на території Білорусі для подальшого політичного тиску на Україну та її союзників. При цьому вірогідність практичного застосування ядерної зброї з території Білорусі також є мінімальною, через аналогічні причини, повʼязані із застосуванням ядерної зброї РФ взагалі.
• Крім цього, Росія може вдатися до зворотної інформаційної кампанії, спрямованої на те, щоб звинуватити Україну в можливому ядерному шантажі або тероризмі. Це може здійснюватися шляхом поширення дезінформації про підготовку Україною “брудної бомби”, закидів про те, що Україна здійснюватиме атаки на російські ядерні обʼєкти.

Загалом, РФ надалі намагатиметься інструменталізувати ядерний шантаж різними способами, проте із наведеними вище причинами та подіями його ефект може зменшитися. Ядерний шантаж матиме фактично суто політичний вимір, оскільки застосування Росією ядерної зброї матиме непередбачувані та небажані наслідки для самого Кремля.

 

ВИСНОВКИ

Ядерний арсенал Росії з початком повномасштабної війни проти України у 2022 році перетворися з фактору стримування на повноцінний та важливий елемент шантажу і погроз. Москва продовжує намагатися використати цю зброю для здійснення тиску на США та європейські держави в контексті постачань українським збройним силам військової допомоги та її використання. Цей фактор давав свій результат на початку повномасштабного вторгнення. Разом із цим, РФ ні разу не демонструвала практичних доказів, які б доводили правдивість її намірів потенційно застосувати свій ядерний арсенал проти України. Таким чином, ми продовжуємо спостерігати виключно за публічною риторикою. Важливим елементом цієї стратегії є відсутність послідовності у заявах представників російської влади. За понад три роки з моменту початку війни Москва продовжує шантажувати країни Заходу й Україну власним ядерним арсеналом і при цьому одночасно заявляти про відсутність у Росії планів щодо його застосування. 

Те саме стосується й теми безпекових договорів. З моменту початку російсько-української війни РФ вийшла або призупинила свою участь у ряді міжнародних та двосторонніх безпекових договорів, які стосуються теми ядерної зброї. Ця стратегія прямо спрямована на впровадження політичного тиску щодо США та країн Європи. Одним із таких кроків є відкликання Росією ратифікації Договору про всеосяжну заборону ядерних випробувань.

Незважаючи на велику кількість заяв та погроз зі сторони російських політиків про потенційне використання ядерної зброї як проти України, так і країн-членів НАТО, Росія ні разу не виходила за рамки публічних заяв та загрозливої риторики. Ми не спостерігали реальної підготовки до можливості застосування ядерного арсеналу РФ у тому числі в моменти значних військових поразок російської армії на фронті.

РФ цілеспрямовано створила собі репутацію непередбачуваної та ірраціональної держави. Для цього Москва використала власні погрози, заяви, пропаганду та факт наявності страху міжнародної спільноти перед можливістю застосування ядерної зброї. Це досі продовжує створювати для України бар’єри в питаннях постачання та використання західної зброї. Наявна кількість доказів відсутності у Росії реальної політичної волі застосувати ядерну зброю дозволяє українській владі приводити додаткові аргументи для зняття цих бар’єрів.

 

---

Це аналітичне дослідження підготовлено дослідниками Програми російських і білоруських студій та Програми безпекових студій Ради зовнішньої політики “Українська призма” за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”. Дослідження представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду “Відродження”.