Ця робота досліджує політику Румунії щодо Республіки Молдова в контексті історичних, геополітичних, політичних та економічних чинників. структура охоплює розділи з аналізом історичних передумов відносин двох країн, характеристикою сучасної зовнішньої політики Бухареста щодо Кишинева, партійно-електоральним виміром країн, оцінкою інструментів «м’якої сили» та інфраструктурної інтеграції та описом можливих сценаріїв майбутнього розвитку.
Головна теза полягає в тому, що сучасна політика Румунії щодо Молдови, скоріш, є стратегією «старшого партнера», який прагне інтегрувати сусідню державу до європейського простору через всебічну підтримку, співпрацю у інфраструктурних проєктах та й енергетичній сфері.
Сучасна зовнішньополітична стратегія Румунії щодо Молдови є послідовною та прагматичною. Бухарест підтримує суверенітет і територіальну цілісність Молдови, а також допомагає їй на інтеграційному шляху до Європейського Союзу і НАТО. Важливим досягненням стало здобуття Молдовою статусу кандидата на вступ до ЄС у 2022 році — багато в чому завдяки дипломатичному тиску Румунії, яка водночас надає цілеспрямовану підтримку у ключових сферах, включно з політико-дипломатичною взаємодією, фінансово-гуманітарною допомогою, енергетичною кооперацією та формуванням спільного інфраструктурного простору як засобу зміцнення стійкості Молдови та зменшення її залежності від зовнішніх впливів.
Політика щодо румунсько-молдовських відносин у значній мірі визначається електоральною логікою обох країн. У Румунії провідні партії дотримуються поміркованої підтримки Молдови, тоді як праворадикальні сили використовують уніонізм як елемент націоналістичної мобілізації. У Молдові проєвропейські політичні сили орієнтуються на співпрацю з Румунією, тоді як проросійські – на антирумунській риториці та захисті суверенітету. В обох випадках партії балансують між ідеологічними позиціями та електоральними інтересами.
Особливу увагу приділено використанню Румунією інструментів «м’якої сили»: надання румунського громадянства громадянам Молдови, інвестування в школи, лікарні, університети, культурні проєкти, а також надання першочергової допомоги під час криз. Зокрема, пандемії COVID-19 та енергетичної кризи 2022 року. Румунія також активно інтегрує Молдову до регіональних ініціатив, таких як Ініціатива трьох морів, і розглядає її як частину ширшого стратегічного проєкту формування східного флангу ЄС.
Описано сценарії розвитку: транскордонна інтеграція без об’єднання (найреалістичніший); м’яка реуніфікація при зміні молдовської політики; екстрене об’єднання через зовнішню загрозу; проросійський реванш із згортанням інтеграції; та «дрейфуючий статус-кво» — без змін, але й без проривів. Найімовірнішим і найстабільнішим вважають перший варіант.
Зміст
- Геополітичні та історичні передумови румунсько-молдовських відносин
- Сучасна зовнішньополітична стратегія Румунії щодо Республіки Молдова
- Партійно-електоральний вимір: Румунія та Молдова
4.1 Румунські політичні сили: ідеологія, динаміка та ставлення до Молдови
4.2. Молдовські партії: проєвропейські vs проросійські візії щодо Румунії
4.3. Взаємозв’язок ідеології та електоральної доцільності
- Інструменти «м’якої сили» та економічно-інфраструктурної інтеграції
- Сценарії розвитку подій
- Висновки
Геополітичні та історичні передумови румунсько-молдовських відносин
Щоб зрозуміти особливості сучасних румунсько-молдовських відносин, потрібно не лише знати хронологію історичних подій, а й розуміти те, як політичні, культурні та імперські впливи формували уявлення про ідентичність, легітимність державності та кордони у цій частині Європи.
Територія сучасної Республіки Молдова (за винятком Придністров’я) є частиною історичної Бессарабії — регіону, який до 1812 року входив до складу Молдавського князівства, одного з двох історичних румунських державних утворень поряд з Валахією. З анексією Бессарабії Російською імперією у 1812 році розпочалася багатовікова геополітична конкуренція між Сходом і Заходом за ідентичність і лояльність цього регіону.
Відрив Бессарабії від процесів націєтворення, які відбувалися у Валахії та Молдавії (після 1859 року — об’єднаній Румунії), мав довготривалі наслідки для ідентичності її мешканців. Важливо, що Російська імперія одразу почала реалізацію політики інтенсивної русифікації: заборона румунської мови в освіті, адміністрації та церкві, переселення слов’янських, єврейських, німецьких і вірменських громад, які стали новими інтелектуальними та економічними елітами регіону.
У 1918 році Бессарабія, як і Трансильванія, Банат і Буковина, увійшли до складу об’єднаної Румунії в рамках «Великої Унії». Проте спроби румунізації регіону виявилися неефективними: Румунія не мала достатнього адміністративного та освітнього ресурсу, щоб інтегрувати населення, яке століттями жило в іншому політичному й культурному середовищі. Вважається, що саме цей період заклав ґрунт для подальших антиєвропейських настроїв, зокрема антибухарестських, які особливо активно експлуатувалися в радянські часи.
Ситуацію ще більше ускладнило створення в 1924 році Молдавської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки на східному березі Дністра в складі УСРР. Це був певний політичний експеримент Москви, що мав на меті підрив легітимності румунської влади в Бессарабії. Тоді ж почала формуватися концепція «молдовенізму» — ідентичності, штучно відділеної від румунської. Коли у 1940 році, згідно з пактом Молотова–Ріббентропа, СРСР анексував Бессарабію, відбулась символічна консолідація цієї ідеї: новостворена Молдавська РСР поєднала частини Бессарабії з територією колишньої МАРСР, утворивши тим самим нову політичну одиницю з власною ідентичністю.
У радянський період на цій території було розгорнуто масштабну кампанію з дерумунізації: від мови й освіти до репресій проти еліт, які зберігали румунську ідентичність. У цьому контексті концепція «молдовенізму» стала інструментом легітимізації радянського контролю над Бессарабією. Щоб ще більше ускладнити будь-які майбутні претензії на об’єднання з Румунією, адміністративні межі Молдавської РСР були ретельно перекроєні: частину західної Бессарабії було передано УРСР, а натомість включено до складу республіки Придністров’я — індустріалізований регіон, який історично ніколи не входив до складу Молдавського князівства.
Офіційна історіографія обмежувалась лише тими аспектами минулого, що підтверджували зв’язки з Росією та заперечували румунську спільність. Румунія, зі свого боку, також не акцентувала на зв’язках із Бессарабією, а радше дистанціювалася, зображаючи її як частину втраченого минулого.
Утім, починаючи з 1960-х років, а особливо в 1980-х, під час національного пробудження в СРСР і поступового ослаблення контролю центру, молдовська інтелігенція почала переосмислювати своє походження. Водночас у самій Румунії, на хвилі національного комунізму, стало актуальним питання щодо історичної єдності румунського народу, що частково резонувало в Кишиневі.
Однак, на відміну від інших народів СРСР, які прагнули повернення до історичних національних держав, молдовани не мали очевидної «власної» держави, до якої могли б звернутись. Бессарабія завжди існувала на перетині імперій та не була центром жодної з них, а лише периферією більших політичних утворень.
Наприклад, Румунія, після падіння комуністичного режиму, пройшла шлях трансформації від авторитарного націонал-комунізму до членства в ЄС і НАТО, позиціонуючи себе як європейську демократичну державу. Молдова, натомість, опинилася в ситуації пострадянської нестабільності, що змусило її балансувати між прозахідним і проросійськими курсами. У цьому контексті Румунія все частіше виступає як посередник між Молдовою та європейськими структурами, не лише для того, щоб підтримати сусідню державу, а й з прагматичних міркувань безпеки, стабільності та впливу у регіоні.
Для Молдови відносини з Румунією були і залишаються складними не лише через спільне колоніальне та радянське минуле, а й через побоювання, що Румунія може спробувати «поглинути» її або нав’язати свою домінантну роль. Водночас у Румунії, особливо в політичних колах та частині інтелігенції, відчувається неоднозначне ставлення до Молдови. З одного боку це може бути прагнення відновити «історичну справедливість» та культурну єдність, з іншого — усвідомлення складності та відповідальності, які несе можливе зближення чи навіть потенційна інтеграція.
Крім геополітичних ризиків, дедалі частіше порушується й питання економічної доцільності такого кроку. Адже Молдова залишається однією з найбідніших країн Європи, з хронічно слабкою економікою, високим рівнем трудової міграції, зношеною інфраструктурою та обмеженими фінансовими ресурсами. Для Румунії інтеграція Молдови означала б значне збільшення бюджетних витрат — як на модернізацію соціальних систем, охорони здоров’я та освіти, так і на підтримку місцевих органів влади. У нинішніх економічних умовах це може сприйматися як надмірне навантаження на румунського платника податків і викликати внутрішній спротив навіть серед прихильників ідеї єдності.
Особливо цікавим є контраст у тому, як обидві держави трактують спільне минуле. У Румунії переважає бачення Молдови як частини єдиного румунського культурного простору, хоча це трактування з часом стало більш стриманим і політично виваженим. У Молдові ж ідентичність коливається між визнанням цієї спільності та намаганням утвердити окрему національну концепцію.
Проте обидві сторони все ще прагнуть використовувати співпрацю як інструмент для досягнення стратегічних цілей. Для Румунії це зміцнення впливу на східному фланзі ЄС, убезпечення кордонів і розширення енергетичної та інфраструктурної кооперації. Для Молдови — це можливість отримати доступ до європейських ресурсів, освіти, ринку праці, а також підтримку в контексті євроінтеграції. Саме через ці прагматичні мотиви останнє десятиліття позначене активізацією співпраці: реалізацією транскордонних проєктів, посиленням енергетичної інтеграції та зростанням кількості громадян Молдови, які можуть отримати румунське громадянство на підставі родинних зв’язків до третього коліна з жителями Молдови, що проживали там до 1940 року.
Сучасна зовнішньополітична стратегія Румунії щодо Республіки Молдова
За останнє десятиліття Румунія послідовно декларувала, що підтримка Республіки Молдова є ключовим пріоритетом зовнішньої політики країни. Бухарест офіційно виступає за збереження суверенітету і територіальної цілісності Молдови, але водночас – за найтіснішу її інтеграцію в європейські та євроатлантичні структури. Президент Румунії Клаус Йоганніс (на посаді з 2014 по 2024 рр.) неодноразово наголошував, що Республіка Молдова посідає пріоритетне місце в зовнішньополітичному порядку денному Румунії.
Упродовж останнього десятиліття стратегічна лінія зовнішньої політики Румунії полягає в сприянні остаточному закріпленню Республіки Молдова в європейському просторі. Бухарест системно використовує своє членство в ЄС і НАТО для просування молдовських інтересів на міжнародній арені. Зокрема, саме завдяки активному дипломатичному тиску Румунії Молдова отримала статус країни-кандидата на вступ до ЄС у червні 2022 року одночасно з Україною. У подальшому, напередодні рішення Європейської Ради про початок переговорів щодо членства в червні 2024 року, румунський президент Клаус Йоганніс неодноразово публічно закликав до ухвалення позитивного рішення щодо Молдови, наголошуючи на її стратегічному значенні для безпеки регіону. Водночас міністерка закордонних справ Румунії Лумініца Одобеску офіційно підтвердила, що саме Румунія координувала дипломатичні зусилля для відкриття перемовин, які розпочалися влітку 2024 року. Офіційна політика Бухареста щодо Молдови останніх 5–10 років спирається на ряд напрямів: дипломатична та політична підтримка, фінансова та гуманітарна допомога, енергетична та інфраструктурна інтеграція.
Румунія уклала з Молдовою Угоду про стратегічне партнерство задля європейської інтеграції у 2010 році та регулярно підтверджує на міжнародних конференціях, форумах та зібраннях лідерів, що майбутнє Молдови – в об’єднаній Європі. Румунський уряд і президентська адміністрація координують зусилля з Кишиневом перед самітами ЄС, ОБСЄ, Радбезу ООН тощо. Показовою стала подія у червні 2022 року – перше в історії спільне засідання парламентів Румунії та Молдови, де ухвалили спільну декларацію із засудженням агресії РФ проти України та підтримкою євроінтеграції Молдови. Сторони задекларували готовність тісно координувати дії у сферах безпеки, боротьби з корупцією, економіки, освіти та культури. Це був чіткий сигнал: Бухарест розглядає Кишинів як стратегічного партнера і одночасно як молодшого брата, якого треба “доввести” до європейської родини. Румунська дипломатія також особливо акцентує на безпековому факторі Республіки Молдови – після початку російської війни проти України Румунія закликала партнерів надати Молдові гарантії безпеки та допомогу у зміцненні стійкості перед загрозою дестабілізації з боку РФ.
Румунія суттєво та системно підтримує Молдову матеріально. Ще у 2010 р. Бухарест пообіцяв Кишиневу безповоротну допомогу у розмірі 100 млн. євро для розвитку інфраструктури та соціальних проєктів. Реалізація цієї програми затягувалася через політичну турбулентність в Молдові, але у 2022–2023 рр. її було перезапущено. Окрім довгострокових грантів, Румунія оперативно надає сусіду допомогу під час криз. Яскравий приклад – пандемія COVID-19: Бухарест передав Кишиневу першочергові партії вакцин ще до того, як вакцина стала широко доступною, виконавши обіцянку президента Йоганніса про підтримку Молдови. У 2022 р., коли Молдова опинилася перед енергетичною кризою, Румунія розпочала постачання електрики та палива, щоб уникнути гуманітарної катастрофи. Так, в жовтні 2022 р. румунські компанії почали експорт електроенергії до Молдови, компенсуючи втрати від зупинки експорту з України.
Румунія продовжує активно працювати над інфраструктурним об’єднанням двох країн, аби зменшити залежність Молдови від Росії. Ключовим проєктом став газопровід Ясси–Кишинів: Загальна пропускна здатність газопроводу становить 1,85 млрд кубометрів на рік, що більше ніж у 2 рази перевищує річний рівень споживання газу в Молдові. Проєкт отримав фінансування з грантів Європейської Комісії в розмірі 7 млн євро та від румунського уряду у розмірі 21 млн євро. Вже наприкінці 2022 року Румунія фактично почала експорт газу в Молдову цим маршрутом. У вересні 2022 р. започатковано тристоронній формат Україна–Молдова–Румунія з питань енергетичної безпеки, в рамках якого сторони домовились про розширення взаємних поставок електроенергії . Румунія також фінансує будівництво нових ліній електропередач та розглядає можливість експорту електрики з власних нових потужностей до Молдови.
Бухарест та Кишинів реалізують спільні інфраструктурні проєкти: будується новий автомобільний міст через Прут, планується реконструкція залізниці для переходу на європейську колію до Кишинева, обговорюється автомагістраль “Унія” між двома столицями. Мета – фізично “зшити” країни та полегшити рух товарів і людей. Новообраний президент Румунії Нікушор Дан зазначив, що потрібно розширювати транспортні сполучення з Молдовою та працювати над усуненням бюрократичних перепон на кордоні. Крім того, Румунія стала найбільшим торговельним партнером Молдови: на румунський ринок у 2018 р. припадало близько 793 млн доларів молдовського експорту, а у 2023 р. обсяги товарообігу закріпили Румунію на першому місці з часткою понад 35% у зовнішній торгівлі Молдови.
Варто підкреслити, що всупереч поширеним міфам, офіційно Бухарест не веде відкритої політики щодо інкорпорації Молдови. Жоден державний документ не ставить за мету політичне об’єднання. Натомість говорять про “дві країни – один народ” у культурному сенсі, коли обидві держави будуть разом у європейській спільноті без формального злиття. Румунські високопосадовці обережні в висловлюваннях: вони поважають конституційно закріплений статус Молдови як нейтральної та незалежної держави. Будь-які кроки до зміни цього статусу можливі тільки якщо сама молдовська сторона висловить таке бажання демократичним шляхом. Тож наразі стратегія Румунії – не “анексувати”, а “підтягнути” Молдову до свого рівня розвитку і інтегрувати в західні структури, розраховуючи, що з часом кордони між ними втратять значення в рамках ЄС. Показово, що Нікушор Дан підтвердив тяглість цієї лінії: він заявив, що «політика Румунії щодо Республіки Молдова була правильною» і що головна ціль нині – «допомогти Молдові інтегруватися в ЄС до 2030 року» . При цьому Бухарест акцентує практичні аспекти – від енергетики до громадянських прав – а не політичний аспект унії.
Реальна зовнішня стратегія Румунії щодо Молдови на сучасному етапі – це не імперські амбіції, а стратегія “старшого партнера”, який всебічно опікується сусідом. Мета – перетворити Молдову на успішну європейську демократичну країну і гарантувати, що вона не повернеться в орбіту впливу Москви. Такий підхід продиктований і щирим почуттям історичної спільності, і прагматичними міркуваннями безпеки. Амбіції ж частини румунського суспільства щодо об’єднання поки залишаються символічним чинником: влада Румунії їх не просуває напряму, але й повністю не відкидає, зберігаючи риторику про “спільний народ” та видаючи румунські паспорти молдованам. Це створює підґрунтя на майбутнє, не порушуючи при цьому нинішніх міжнародно-правових рамок.
Партійно-електоральний вимір: Румунія та Молдова
Румунія
Національна ліберальна партія (PNL) – одна з провідних правоцентристських політичних сил Румунії, яка має довгу традицію підтримки європейської інтеграції, поєднуючи ліберально-консервативні погляди з поміркованим націоналізмом. Протягом останнього десятиліття PNL займає чітку позицію щодо Молдови, що характеризується поміркованим патерналізмом.
Партія офіційно не відмовляється від історичного ідеалу «румунської єдності», проте наголошує на прагматичній співпраці та інтеграції Республіки Молдова до європейських структур. Лідери партії регулярно здійснювали візити до Кишинева, укладали низку двосторонніх угод щодо розвитку інфраструктури, економічного співробітництва та гуманітарної допомоги. Наприклад, уряди на чолі з представниками PNL активно підтримували інвестиційні програми в енергетиці, модернізацію шкіл та лікарень у Молдові.
PNL уникає відкритої пропаганди уніонізму, розуміючи ризики радикального курсу, і намагається балансувати між історичною символікою і реальними можливостями європейської інтеграції Кишинева. Виборець PNL є помірковано проєвропейським, часто представником середнього класу та міських регіонів, і підтримує партію скоріше через її внутрішню політику, а не через специфічну позицію щодо Молдови.
З 2020 до 2024 року рейтинг PNL знизився з 27% до близько 14,6 % через економічні складнощі та відповідальність за кризові процеси в уряді. Молдовська тема при цьому не є ключовим чинником зміни популярності партії, адже її виборець не бачить радикальних позицій щодо Молдови ані перевагою, ані проблемою.
Соціал-демократична партія (PSD) традиційно є найсильнішою лівоцентристською політичною силою Румунії. Її виборча база складається переважно зі старших громадян, жителів сільських регіонів, а також соціально вразливих категорій населення. Традиційно PSD зосереджується на соціальних питаннях, пенсіях, заробітних платах та бюджетних питаннях.
Історично PSD займала стриману позицію щодо Молдови. В 1990-х, за президента Іона Ілієску, партія уникала уніоністських гасел, прагматично визнаючи суверенітет Молдови та співпрацюючи з політично близькими їй колишніми комуністами у Кишиневі. В останні роки PSD стала активним прихильником європейської інтеграції Молдови, хоч і без особливого ідеологічного забарвлення. Очільники урядів, які були представниками PSD робили акцент на конкретних проєктах соціальної допомоги для населення Молдови, наприклад, надбавки для пенсіонерів, ремонти шкіл, лікарень і підтримку гуманітарних програм.
Загалом PSD уникає націоналістичної риторики, займаючи радше позицію практичної підтримки і «дружньої опіки». Рейтинг PSD у 2024 році знизився до 23 %. Електорат партії не вважає тему Молдови пріоритетною для голосування, але підтримує загальний консенсус щодо солідарності з молдовськими громадянами, тим паче після російського вторгнення в Україну. PSD керується державницькими мотивами підтримки Молдови, скоріше через міжнародну та суспільну необхідність, аніж внутрішньополітичні вигоди.
Альянс за об’єднання румунів (AUR) виник як новий феномен румунської політики в 2019 році, стрімко увійшовши до парламенту з 9% у 2020 році і подвоївши рейтинг до приблизно 20% у 2024 році на хвилі протестних настроїв. В 2025 році очільник ультраправої партії, Джордже Сіміон зазнав поразки у другому турі президентських виборів із серйозним рівнем підтримки у 46%. Партія позиціонує себе як радикальна права, націоналістична і консервативна сила. Джордже Сіміон є відомим радикальним уніоністом, який був визнаний персоною нон грата урядом Республіки Молдова через ряд провокаційних акцій та поширення відповідної риторики за об’єднання.
Ідеологічно AUR просуває відкритий і жорсткий уніонізм, не визнає відокремленість молдовської нації, наполягає на максимальному спрощенні процедур надання румунського громадянства жителям Молдови. AUR активно експлуатує символіку Великої Румунії та історичні міфи, звертаючись до патріотичних та націоналістичних почуттів молоді.
Однак більшість підтримки AUR пов’язана не тільки з уніонізмом, а й з антисистемними позиціями щодо влади. Тим не менш, радикальний підхід AUR до Молдови створює дипломатичні проблеми, оскільки партія відкрито ігнорує чутливість питання для Кишинева, а її активісти регулярно створюють провокації на території Молдови
Попри те, що в контексті Молдови у Румунії існує загальний консенсус на рівні PNL та PSD, радикальний уніонізм AUR на фоні збільшення рейтингів радикально правих партій та лідерів може ускладнити двосторонні відносини. Це робить молдовське питання потенційно вибухонебезпечним у контексті внутрішньої румунської політики.
Молдова
Партія «Дія і Солідарність» (PAS), засновницею якої є чинна президентка Молдови Майя Санду, наразі зберігає більшість у парламенті та залишається ключовою проєвропейською силою в країні. Незважаючи на певні труднощі, зокрема критику за повільний темп реформ та недоліки в боротьбі з корупцією, партії вдається робити помітні кроки у зміцненні демократичних інституцій, обмеженні російського впливу та просування євроінтеграції.
Попри те, що позиції PAS поступово слабшають в умовах посилення політичної конкуренції, згідно з опитуванням компанії IMAS (березень–квітень 2025 року), якби вибори відбулися найближчої неділі, партія отримала б 24,4% голосів — найбільше серед усіх політичних сил. Серед тих, хто вже визначився з вибором, «Дія і Солідарність» набирає 33,1%.
Важливо, що PAS послідовно демонструє стратегічно позитивне ставлення до Румунії як ключового партнера у процесі європейської інтеграції. На рівні політичної риторики партія наголошує на спільності історії, культури та мови з Румунією, але водночас акцентує увагу на практичному наповненні співпраці. До того ж, PAS активно залучає регіональний досвід Румунії у сфері реформ, особливо у боротьбі з корупцією, що є одним із головних політичних меседжів партії.
У парламентських і публічних заявах «Дія і Солідарність» підкреслює роль Румунії як надійного союзника в умовах геополітичної нестабільності. Наприклад, депутат партії Раду Маріан прямо заявляв, що стабільність і прозахідний курс Румунії є важливими не лише для самого Бухаресту, а й для Молдови
Також правляча партія активно розвиває співпрацю з румунською Національною ліберальною партією (PNL), яку очолює Ніколає Чуке. Лідери політичних сил неодноразово наголошували на спільному баченні майбутнього Молдови як повноправного члена європейської спільноти. Під час спільних виступів, члени партій підтверджували важливість поглиблення політичної координації та партнерства, зокрема в контексті протидії зовнішнім загрозам і гібридному впливу з боку Росії. Вони наголошували, що відносини між країнами виходить далеко за межі політичних декларацій. Йдеться також про масштабну економічну, технічну та гуманітарну допомогу, яка охоплює ключові сфери розвитку.
Попри тісну співпрацю саме з PNL, наразі це не виглядає як відмежування від інших політичних сил Румунії, хоча певна однобічність акцентів може створювати таке враження.
Ще однією важливою політичною силою в Молдові є Партія соціалістів Республіки Молдова (ПСРМ). Партія традиційно виступає за тісні зв’язки з Росією, проти євроінтеграційного курсу та активно критикує політику нинішньої влади. Зараз в парламенті ПСРМ має 32 депутатські мандати з 101, а на минулих парламентських виборах, об’єднавшись з Партією комуністів у проросійський Комуністично-соціалістичний виборчий блок, отримала 27,22% голосів. За даними останнього опитування громадської думки, проведеного компанією IMAS партія посіла друге місце з підтримкою 13,1% виборців, поступившись лише PAS.
Крім проросійських поглядів, Партія соціалістів використовує антирумунську риторику як потужний інструмент політичної мобілізації. Одним із головних меседжів ПСРМ є захист державного суверенітету Молдови від так званої «загрози об’єднання» з Румунією, яку вони представляють як спробу ліквідації молдовської незалежності. Соціалісти подають себе як силу, що протистоїть «румунському імперіалізму» та захищає національну ідентичність.
У своїй політичній діяльності ПСРМ активно експлуатує побоювання населення, особливо в північних регіонах Молдови, автономній Гагаузії та невизнаному Придністров’ї, де антирумунські настрої традиційно сильні. Саме ці території в 2018 році символічно проголосили «соту річницю румунської окупації». Тоді лідер партії та колишній президент Ігор Додон позиціонував себе не лише як проросійського політика, а як захисника Молдови від «загрози уніонізму».
У передвиборчих кампаніях антирумунська риторика є важливим елементом електоральної стратегії ПСРМ. Як свідчить аналітичний огляд, опублікований у 2018 році, Партія соціалістів використовує активність уніоністських сил як інструмент для мобілізації власного проросійського електорату, нібито на тлі «загрози розпаду молдовської державності».
Серед численних політичних партій у Молдові вирізняється невелика група політичних сил, які підтримують ідею уніоністського руху. Хоч цей напрям має історичне та культурне підґрунтя, на політичному рівні має досить обмежену суспільну підтримку.
Яскравими представниками цієї ідеї у Молдові є партії Демократія дому (PPDA), Ліберальна партія (PL), Націонал-ліберальна партія (PNL), Об’єднання за порятунок Бессарабії (USB) та Народна румунська партія (PPR), які у 2020 році створили політичний рух «Об’єднання». Ініціатори заявили, що блок залишатиметься чинним доти, поки не буде досягнута головна мета — об’єднання Молдови з Румунією.
До того ж, лідери партій вказали, що будуть діяти спільно на місцевих, парламентських і президентських виборах, прагнучи не лише популяризувати уніонізм, а й здобути реальне представництво у владі. Ключовими принципами є: консолідація прорумунських сил, звільнення Молдови від російського впливу, відмова від федералізації, та боротьба з незаконною присутністю російських військ у Придністров’ї. Окремо підкреслюється, що метою руху є не лише об’єднання з Румунією, а й створення безпечного майбутнього в рамках НАТО та ЄС, з гарантіями для всіх громадян, незалежно від етнічного походження. Тобто об’єднання подається як інструмент модернізації Молдови, а не просто відновлення історичної справедливості.
Хоча уніоністські партії намагаються об’єднатися, їм усе ще не вдається здобути реальне представництво у владі. Судячи з останніх соціологічних опитувань, такі політичні сили мають дуже низьку підтримку серед населення і не здатні конкурувати з основними партіями. Їхні ідеї залишаються недостатньо популярними за межами невеликої частини електорату, а шансів потрапити до парламенту дуже мало.
Взаємозв’язок ідеології та електоральної доцільності в Румунії та Молдові відображає як історичні, так і сучасні політичні реалії обох країн. Політичні партії будують свої програми і риторику, намагаючись знайти певний баланс між ідеологічними переконаннями і прагматичними міркуваннями, які мають визначити шанси на підтримку виборців.
Наприклад, у Румунії ідеологія традиційно є більш поміркованою, а риторика партій часто базується на прагматичних рішеннях та компромісах. Тут правоцентристські і лівоцентристські сили зазвичай дотримуються необхідного для країни проєвропейського курсу, попри внутрішні ідеологічні відмінності. Зокрема, теми молдовської ідентичності і уніонізму зображуються не як центральні виборчі питання, а радше як елементи культурної і історичної спадщини. Це може бути пов’язано з тим, що основна частина румунських виборців прагне стабільності, економічного зростання і європейських реформ, а гострі націоналістичні меседжі, особливо у контексті Молдови, можуть відштовхнути виборців.
Для румунських партій питання Молдови це сфера, яку вони скоріше використовують, враховуючи можливі дипломатичні наслідки та внутрішньополітичну ситуацію. Водночас певним викликом для поміркованих політичних сил у Румунії є радикальний AUR, який обирає жорсткий уніоністський і націоналістичний курс, орієнтуючись на протестні настрої.
В Молдові ідеологія відіграє дещо активнішу роль у визначенні політичної динаміки. Партії намагаються ефективно використати питання національної ідентичності, суверенітету, зовнішньополітичного курсу та зробити їх головними засобами мобілізації електорату. Проєвропейські сили, такі як «Дія і Солідарність», акцентують на європейській інтеграції, боротьбі з корупцією та російським впливом. Ідеологія тут пов’язана не тільки з геополітичним вибором, а й із прагненням змінити суспільство через реформи.
З іншого боку, проросійські сили, зокрема Партія соціалістів (ПСРМ), використовують антирумунську і антиєвропейську риторику як основний інструмент мобілізації. Їх ідеологія базується на збереженні молдовської незалежності у вигляді суверенної держави, протистоянні «румунському імперіалізму» і підтримці тісних зв’язків з Росією. Вони використовують історичні факти таким чином, що допомагає їм утримувати підтримку в Північній Молдові, Гагаузії та Придністров’ї. Таким чином, ідеологія у Молдові часто слугує чіткою межею, що розділяє суспільство і формує політичну поляризацію.
Важливо, що в Молдові ідеологічна риторика тісно пов’язана з геополітичними реаліями, що обумовлює чутливість теми національної ідентичності. Тут ідеологія не лише відображає політичні переконання, а й безпосередньо впливає на позиції щодо безпеки, зовнішньої політики і внутрішніх реформ. Електоральна доцільність змушує проєвропейські партії стримувати радикальні меседжі, щоб не розколювати суспільство, а проросійські — підсилювати страхи й використовувати антирумунські настрої на свою користь.
Інструменти «м’якої сили» та економічно-інфраструктурної інтеграції
Після десятиліть комуністичної ізоляції Румунія продемонструвала шлях стабільного розвитку. Членство в ЄС і НАТО відкрило нові горизонти, і країна впевнено рухається до того, щоб зайняти позицію регіонального лідера. Розвивається підприємництво, IT-сфера, зростає міжнародна співпраця, Бухарест дедалі частіше згадують як центр для нових стратегічних ініціатив. Хоч згідно з останнім Global Soft Power Index, Румунія втратила частину балів у деяких категоріях, країна зберігає високу оцінку у сфері майбутнього потенціалу, що свідчить про довіру до її можливостей.
Важливо, що у контексті так званої інфраструктурної дипломатії, Румунія обрала для себе надзвичайно вдалий напрям — підтримку Молдови. Після вторгнення Росії в Україну, Кишинів опинився у вразливому становищі через залежність від російських енергоресурсів. Румунія оперативно запропонувала альтернативу — зокрема, через газопровід Яси–Унгени, інтеграцію в електроенергетичну систему ЄС, будівництво автомагістралі та впровадження цифрових проєктів. Ці ініціативи не лише зменшують залежність Молдови від Росії, а й демонструють, що Бухарест здатен діяти як відповідальний регіональний партнер.
Крім того, Румунія просуває інтереси Молдови на багатосторонніх платформах. У рамках Ініціативи трьох морів Кишинів долучився до масштабних інфраструктурних проєктів — зокрема у сферах зеленої енергетики, транспорту й цифрової інфраструктури. Таке партнерство формує основу довгострокової економічної й політичної інтеграції в європейський простір, із Румунією як ключовим провідником цього процесу.
Не менш важливою є енергетична дипломатія Румунії. Серед помітних ініціатив — «зелений енергетичний коридор» з Каспійського регіону до Європи, що реалізується спільно з Азербайджаном, Грузією та Угорщиною. Проєкт передбачає транспортування електроенергії через підводний кабель під Чорним морем, а його координаційний центр розміщується саме в Бухаресті. Це символічний і практичний жест, що підкреслює зростання ролі Румунії як регіонального вузла енергетичних рішень.
Паралельно Румунія розвиває співпрацю зі США у сфері новітніх ядерних технологій. Заплановане до 2029 року будівництво малих модульних реакторів (SMR) має не лише зміцнити енергетичну незалежність самої країни, а й створює передумови для подальшого експорту електроенергії до Молдови. Крім того, Румунія зможе поділитися практичним досвідом упровадження передових технологій, що відкриє для Кишинева можливості в майбутньому долучатися до подібних проєктів — як споживач, так і потенційно як партнер. Такий розвиток подій посилює румуно-молдовську енергетичну інтеграцію та сприяє зниженню вразливості Молдови до зовнішнього тиску.
Ймовірні сценарії розвитку подій
«Транскордонна європейська інтеграція»
Республіка Молдова успішно реформується і протягом 2026 року розпочинає переговори про вступ до ЄС. Протягом наступних 5 років інтегрується в ЄС разом з Україною, що ліквідує фактичні кордони з Румунією та забезпечує вільний рух товарів і людей. Питання формального об’єднання втрачає гостроту, проте можливе поступове конфедеративне зближення всередині ЄС. Румунія досягає головних прагнень: стабільна, демократична та дружня сусідня держава. Цей сценарій підтримує більшість молдовських громадян, оскільки понад 50% на недавньому референдумі висловилися за продовження інтеграції Республіки Молдова до ЄС.
«М’яка реуніфікація»
Молдова та Румунія вирішують об’єднатися за умови зростання підтримки унії серед молдовських громадян, приходу до влади уніоністської еліти та підтримки міжнародних партнерів. Молдова миттєво опиняється у ЄС та НАТО, здобуває єдину інфраструктуру, валюту та судову систему. Придністров’я та Гагаузія можуть негайно проголосити незалежність, що призведе до внутрішнього конфлікту, а різниця в економічному розвитку потребуватиме значних інвестицій від Румунії та ЄС. Реалізація цього сценарію можлива лише за повної нейтралізації загрози РФ, суттєвого зсуву громадської думки Молдови та підтримки Заходу. Проте, за умови серйозної загрози з боку РФ, навіть противники унії можуть її підтримати задля здобуття захисту НАТО через Румунію.
«Реванш проросійських сил та стагнація»
Економічний занепад та помилкові реформи в Молдові можуть спричинити повернення проросійських сил до влади, сповільнивши євроінтеграцію та заморозивши співпрацю з Румунією. Відносини з Бухарестом погіршаться через повернення «молдовської» ідентичності, російської мови та згортання румунських культурних проєктів. Молдова може балансувати між Румунією та Росією, схиляючись до Москви через економічні стимули (наприклад, дешевий газ). ЄС та Румунія, ймовірно, відреагують санкціями або ізоляцією, що продовжуватиме штовхати Кишинів до РФ. Цей сценарій вигідний для Москви, оскільки дистанціює Молдову від ЄС, послаблює амбіції Румунії та значно дестабілізовує регіон.
«Екстрена унія у розрізі безпекової кризи»
Зовнішня агресія РФ проти Молдови або внутрішній хаос можуть спричинити безпекову кризу. У такому разі Румунія та союзники можуть втрутитися військово або гуманітарно для захисту Молдови. В цьому контексті можлива прискорена інтеграція чи навіть екстрене об’єднання для порятунку Молдови під захистом НАТО. Найімовірніше, це призведе до часткової втрати територій (Придністров’я та Гагаузії) та затяжної нестабільності. Реалізація напряму залежатиме від результату війни РФ проти України.
«Дрейфуючий статус-кво»
Без суттєвих зрушень Республіка Молдова може залишитися у стані «сірої зони», формально інтегруючись, але надто повільно через затяжну бюрократію чи призупинення руху ЄС до розширення. Великі інтеграційні проєкти з Румунією можуть затягнутися, а підтримка унії знизитися через відсутність нових стимулів. Конфлікт у Придністров’ї залишиться замороженим, що також блокуватиме інтеграцію. Це означатиме «відкладені амбіції» Румунії без досягнення стратегічних цілей.
У нинішніх умовах найбільш реалістичним є рух за першим сценарієм, однак і Бухарест, і Кишинів мають готуватись до будь-якого розвитку подій – від планової євроінтеграції до екстрених заходів у разі серйозної кризи.
Висновок
Підсумовуючи, можна сказати, що сучасна політика Румунії щодо Молдови радше демонструє конструктивну зацікавленість, ніж експансіоністські амбіції. Румунія діє не з позиції сили, а з позиції партнера, який має історичну, культурну і мовну близькість до Молдови. Бухарест використовує це як ресурс для взаємного зближення, а не для тиску.
«Амбітність» країни це, передусім, бажання зміцнити європейське майбутнє регіону, посилити безпеку і стабільність у Східній Європі, та допомогти сусідам подолати складні інтеграційні процеси. Це можна побачити у підтримці реформ, інвестиціях в інфраструктуру, гуманітарній допомозі та просуванні спільних ініціатив у сфері енергетики та розвитку.
Румунія активно сприяє внутрішнім реформам у Молдові — як через політичну підтримку, так і через фінансову допомогу та інфраструктурні проєкти. Зокрема, вона інвестує у розвиток транспортних коридорів, модернізацію енергетичної системи Молдови (щоб та була менш залежною від Росії), надає гуманітарну допомогу. Всі ці кроки можна назвати елементами довгострокової стратегії, яка базується на впевненості в тому, що Молдова є частиною спільного європейського простору.
Таким чином, якщо й можна говорити про наявність певної амбіційності у зовнішній політиці Румунії, то йдеться радше про амбіції конструктивного характеру, спрямовані на формування стабільного регіонального порядку. Ця амбіційність проявляється не у формах прямого впливу чи політичного тиску, а у формі системної політичної, економічної та культурної підтримки. У цьому контексті Румунія позиціонує себе як стратегічний партнер, зацікавлений у стабільності та демократичному розвитку сусідньої держави.