Зростання мобільності населення, посилення безпекових викликів та розвиток цифрових технологій трансформують підходи до прикордонного контролю та міграційних процесів в Європейському Союзі. Значна частина країн ЦСЄ виконує функцію зовнішнього кордону ЄС, тому для них ці зміни мають особливе значення.
Цифровізація прикордонного контролю передбачає перехід до data-driven моделі управління, у якій ключову роль відіграють інформаційні системи, автоматизовані процеси та обмін даними між державами. Одним із центральних елементів цієї трансформації є використання біометричних технологій, зокрема систем розпізнавання обличчя, відбитків пальців та автоматизованих прикордонних пунктів контролю (e-gates). Паралельно розвиваються масштабні інформаційні системи ЄС, які забезпечують збір, зберігання та обмін даними про осіб, що перетинають кордон. До них належать, зокрема, Шенгенська інформаційна система (SIS), Візова інформаційна система (VIS) та система Eurodac, яка використовується для перевірки осіб, управління візовими процесами та обробки заяв на притулок. Додатково впроваджуються нові інструменти, такі як Entry/Exit System (EES), яка фіксує в’їзди та виїзди громадян третіх країн, та система ETIAS, що передбачає попередню авторизацію для осіб, що подорожують у межах безвізового режиму. У сукупності ці системи формують комплексну цифрову інфраструктуру прикордонного контролю.
Цифровізація суттєво змінює не лише прикордонний контроль, а й сферу міграційної політики, зокрема процеси подання, обробки та аналізу міграційних заяв. У країнах ЄС дедалі активніше впроваджуються онлайн-сервіси, які дозволяють подавати заявки на візи, дозволи на проживання та притулок у цифровому форматі, що підвищує доступність та швидкість процедур. Одним із ключових напрямів є автоматизація обробки заяв і впровадження систем digital case management, які дозволяють централізовано управляти інформацією про заявників, відстежувати статус справ і зменшувати навантаження на адміністративні органи. Водночас зростає роль big data та аналітики у прогнозуванні міграційних потоків і виявленні потенційних ризиків. Європейські інституції та держави-члени використовують дані з різних джерел, зокрема прикордонних систем, візових заяв та транспортних потоків для моделювання сценаріїв міграції. Прикладом такого моделювання є The EUMigraTool (EMT), аналітичний цифровий інструмент на основі ШІ, створений у межах проєкту ЄС ITFLOWS, який використовується для прогнозування міграційних потоків.
Роль ЄС у цифровізації прикордонного контролю та міграції
Цифровізація прикордонного контролю та міграційної політики в країнах ЄС значною мірою визначається на наднаціональному рівні. Саме на рівні ЄС формуються ключові правила, а також стандарти та технічні вимоги, які забезпечують узгодженість дій держав-членів. У цьому контексті цифрові інструменти розглядаються не лише як засіб підвищення ефективності, а як необхідна умова підтримки Шенгенської системи в умовах зростаючої мобільності та безпекових ризиків.
Нормативною основою цих процесів є так зване Schengen acquis, сукупність спільних правил, правових норм, угод та рішень, що регулюють функціонування Шенгенської зони. Важливе значення також мають нові стратегічні ініціативи, зокрема Пакт про міграцію та притулок.
Ключовим елементом цифрової політики міграційних процесів є створення комплексної IT-архітектури, яка включає вищезгадані інструменти: SIS, VIS, Eurodac, EES та ETIAS. Кожна з цих систем виконує окрему функцію, однак їх ефективність значною мірою залежить від здатності працювати як єдине ціле. Саме тому ЄС активно розвиває концепцію інтероперабельності, що передбачає об’єднання даних із різних джерел та створення спільного доступу до інформації. Це дозволяє прикордонним і міграційним органам отримувати більш повну картину щодо осіб, які перетинають кордон, та оперативно реагувати на потенційні ризики. Важливу роль у впровадженні цифрових рішень відіграють спеціалізовані агентства ЄС. Зокрема, Frontex, Європейське агентство прикордонної і берегової охорони, відповідає за координацію управління зовнішніми кордонами. У свою чергу, агентство eu-LISA займається розробкою, впровадженням і технічним обслуговуванням великих інформаційних систем ЄС, зокрема і в сфері прикордонного контролю.
Попри значний прогрес, цифровізація у сфері прикордонного контролю та міграції супроводжується низкою викликів. По-перше, вона вимагає високих фінансових витрат, пов’язаних зі створенням і модернізацією ІТ-інфраструктури. По-друге, держави-члени мають різний рівень технічної готовності та інституційної спроможності, що ускладнює створення єдиної системи. По-третє, виникають політичні та правові питання, пов’язані з обробкою персональних даних, доступом до інформації та захистом прав людини. Таким чином, роль ЄС полягає не лише у створенні спільних цифрових інструментів, а й у забезпеченні балансу між ефективністю контролю, координацією держав і дотриманням фундаментальних прав.
Підходи країн ЦСЄ до цифровізації прикордонного контролю
У країнах Центрально-Східної Європи, що мають зовнішній кордон (зокрема, Естонія, Польща, Угорщина, Румунія та Болгарія), цифровізація прикордонного контролю та міграційної політики розвивається передусім у контексті безпеки, контролю міграційних потоків і інтеграції з ІТ-системами ЄС.
Естонія є одним із найбільш розвинених прикладів інтеграції цифрових технологій у державне управління, включно з прикордонним контролем. Країна використовує інтегровану систему обміну даними X-Road, яка дозволяє різним державним органам (у тому числі прикордонним службам) оперативно обмінюватися інформацією. Естонія також впроваджує біометричні рішення та автоматизовані пункти контролю (e-gates) в аеропортах, що підвищує швидкість і точність перевірки осіб. В той же час, як і кожна країна з зовнішнім кордоном, вона інтегрована в системи SIS, VIS та Eurodac, що дозволяють здійснювати перевірку осіб у реальному часі. В той же час у випадку Естонії цифровізація прикордонного контролю має виразний безпековий вимір, що пов’язано з її географічним положенням на кордоні з Росією. У 2022 році Естонія обмежила в’їзд для громадян РФ, зокрема із чинними шенгенськими візами, виданими іншими країнами ЄС. Як наслідок, цифровий контроль на кордоні був посилений, а дані з прикордонних систем використовуються не лише для міграції, а й для виявлення гібридних загроз.
Польща, яка має один із найдовших зовнішніх кордонів ЄС (зокрема з Білоруссю та Україною), активно цифровізує як прикордонний контроль, так і міграційні процедури. У сфері міграційної політики Польща впроваджує електронні системи подання заяв на дозволи на проживання та роботу, що є особливо важливим з огляду на значний обсяг трудової міграції. Зокрема, головною цифровою системою для контролю міграції в Польщі є MOS/MOS 2.0 (Moduł Obsługi Spraw / Migracyjny System Online). Це централізований державний портал для видачі дозволів на проживання та роботу, через який подання відбувається повністю онлайн. З 2026 року всі заявки подаються тільки через MOS 2.0, а паперові більше не приймаються.
Угорщині притаманна модель жорсткого безпекового контролю, де цифрові технології використовуються для моніторингу та стримування міграційних потоків. Зокрема, після міграційної кризи 2015 року Угорщина створила технологічно підсилену систему контролю кордону на кордоні із Сербією, де застосовуються системи відеоспостереження, сенсорні технології, біометрична ідентифікація та електронний паркан. Ці системи дозволяють виявляти спроби незаконного перетину кордону та автоматично передавати сигнал прикордонникам. Крім цього, на угорському кордоні існує електронна реєстрація затриманих мігрантів та цифровий облік заяв на притулок. Проте на відміну від Естонії або Польщі, сервісна цифровізація (зокрема, онлайн-послуги для подання на дозвіл на роботу чи проживання) розвинена значно слабше.
Румунія та Болгарія формально інтегровані в основні цифрові системи управління кордонами ЄС, але водночас активно модернізують прикордонну інфраструктуру в межах інтеграції до Шенгенської зони та впровадження нових систем, зокрема EES та ETIAS. Проте ефективність цифровізації в цих країнах залишається обмеженою. Ключовою проблемою є відсутність повної інтеграції між національними системами: хоча окремі цифрові інструменти функціонують, вони часто не об’єднані в єдину екосистему, що ускладнює обмін даними між різними відомствами. Додатковим стримуючим фактором є інфраструктурні обмеження. Частина ІТ-систем залишається застарілою, а рівень цифровізації пунктів пропуску є нерівномірним, що ускладнює впровадження нових рішень, зокрема системи EES.
Таким чином, усі країни ЦСЄ з зовнішнім кордоном інтегровані в системи SIS, VIS та Eurodac, а також віднедавна EES, що забезпечує використання інформаційних систем та автоматизації для збільшення ефективності прикордонного контролю. В той же час цифровізація прикордонного контролю та міграційної політики в цих країнах не є рівномірною. Тоді як в Польщі та Естонії, інтеграція цифрових технологій у прикордонне та міграційне управління є більш системною і глибокою, в Угорщині вона має переважно безпеково-орієнтований характер із акцентом на моніторинг і контроль міграційних. Натомість у Румунії та Болгарії цифрова трансформація залишається менш зрілою через інфраструктурні обмеження, фрагментованість інституцій та повільні темпи впровадження нових систем ЄС.
Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».