Цифровізація економіки є одним із ключових факторів трансформації сучасного ринку праці. Поширення інформаційно-комунікаційних технологій, автоматизація виробництва, розвиток штучного інтелекту та цифрових сервісів змінюють структуру традиційного ринку праці та створюють нові форми трудових відносин.
Однією з найбільш помітних тенденцій стало поширення remote (дистанційної) роботи. Така модель зайнятості особливо активно розвивається у сфері інформаційних технологій, творчих індустрій, консалтингу та інших видів діяльності, де робота може виконуватися повністю онлайн. Іншою ключовою характеристикою цифрового ринку праці є розвиток gig-економіки, тобто системи трудових відносин, у якій робота організовується у формі короткострокових завдань і проєктів, що виконуються незалежними працівниками. На відміну від традиційної зайнятості, gig-економіка передбачає більш гнучкий характер праці та відсутність довгострокових трудових контрактів.
Центральну роль у функціонуванні gig-економіки відіграють digital labour platforms, цифрові платформи, що організовують роботу великої кількості виконавців через онлайн-інфраструктуру. Вони виступають технологічними посередниками, які з’єднують клієнтів і працівників, забезпечують розподіл завдань, контроль за їх виконанням та здійснення платежів.
Роль ЄС в цифровій трансформації ринку праці
В основі формування політики цифрової трансформації економіки та ринку праці лежить стратегія Digital Single Market (DSM), запущена у 2015 році, метою якої було створення єдиного ринку для цифрових послуг у ЄС через вільний рух онлайн-послуг, розвиток цифрової інфраструктури та підтримку інновацій. Формально стратегія була реалізована до 2020 року, але більшість її цілей стали основою подальшої цифрової політики ЄС, наприклад Digital Europe Programme, Digital Service Act, тощо.
- Digital Europe Programme: започаткована у 2021 році, спрямована на розвиток цифрових технологій, підтримку інновацій та підвищення рівня цифрових навичок населення. У межах цієї стратегії особлива увага приділяється підготовці робочої сили до умов цифрової економіки, розвитку ШІ, хмарних технологій та цифрової інфраструктури.
- Digital Services Act (DSA): DSA, прийнятий у 2022 році, є одним із центральних елементів нової цифрової політики ЄС. Регламент встановлює правила відповідальності онлайн-платформ, включаючи сервіси, що виступають посередниками між працівниками та клієнтами. Документ зобов’язує платформи забезпечувати прозорість алгоритмів, пояснювати принципи модерації контенту та створювати механізми оскарження рішень платформ.
Для ринку праці це має важливе значення, оскільки багато цифрових трудових платформ використовують алгоритмічні системи для розподілу замовлень, оцінювання продуктивності працівників або блокування акаунтів. DSA підсилює прозорість таких механізмів і посилює відповідальність платформ перед користувачами та працівниками.
- Platform Work Directive: Ця директива, прийнята у 2024 році, є одним із перших спеціалізованих актів ЄС, спрямованих саме на регулювання платформної зайнятості. Її основна мета — покращити умови праці людей, які працюють через цифрові платформи.
Документ передбачає:
- механізм визначення трудового статусу працівників платформ (щоб запобігти їх неправильній класифікації як самозайнятих);
- боротьбу з фіктивною самозайнятістю, коли працівники формально класифікуються як незалежні підрядники, але фактично працюють як наймані;
- право працівників отримувати інформацію про те, як алгоритми впливають на розподіл роботи та оцінку продуктивності.
Цифрові платформи та національна політика ринку праці в країнах Центрально-Східної Європи
У країнах ЦСЄ регулювання цифрового ринку праці здійснюється переважно через міністерства праці та соціальної політики, які відповідають за трудове законодавство, соціальний захист та політику зайнятості. Водночас ефективність таких інституцій значною мірою залежить від рівня цифровізації державного управління та готовності урядів адаптувати законодавство до нових моделей праці.
Загалом можна виділити три різні моделі державної політики щодо цифрового ринку праці в країнах ЦСЄ.
- Інноваційна модель, притаманна зокрема балтійськими країнам, передбачає інтеграцію державної цифрової політики та політики зайнятості. Наприклад, в Естонії політика цифрового ринку праці формується у співпраці між Ministry of Social Affairs (відповідає за ринок праці та соціальний захист) та Ministry of Economic Affairs and Communications, яке відповідає за цифрову економіку та інновації. Такий підхід дозволяє поєднати політику зайнятості з ширшою цифровою стратегією держави. Естонія також адаптувала законодавство, яке регулює цифрові платформи, через зміни до Information Society Services Act та запровадила державний нагляд за онлайн-платформами.
- Польщі притаманна гібридна модель, де розвиток цифрового ринку праці поєднується з поступовим регулюванням. Формування політики ринку праці в країні координує Ministry of Family, Labour and Social Policy, яке відповідає за регулювання трудових відносин, політику зайнятості та адаптацію законодавства до нових форм роботи. Польський підхід до регулювання платформної економіки загалом є обережним: держава поступово інтегрує європейські норми та підтримує розвиток цифрових сервісів, але водночас намагається уникати надмірного регулювання ринку.
- Традиційна модель, якій характерне регулювання цифрового ринку праці в рамках наявного трудового законодавства, притаманна більшості країн регіону.
Наприклад, у Румунії політику зайнятості формує Ministry of Labour and Social Solidarity, яке відповідає за регулювання трудових відносин та соціального забезпечення. Однак, регуляторні механізми щодо платформної праці тут розвинені слабше, а більшість працівників платформи працюють як самозайняті без повного соціального захисту.
Gig-економіка в регіоні також розвинена нерівномірно. Деякі держави виступають центрами створення цифрових платформ, тоді як інші переважно інтегровані у глобальні платформи праці.
Найбільш розвиненою цифровою екосистемою у регіоні вважається Естонія. Країна активно підтримує розвиток стартапів і цифрових платформ, що дозволило створити кілька міжнародних технологічних компаній. Найвідомішим прикладом є Bolt, платформа, заснована у 2013 році, яка сьогодні працює у сотнях міст у десятках країн. Крім Bolt, у країні є й інші цифрові платформи, які набувають популярності у всій Європі, наприклад, GoWorkaBit (платформа для фрилансерів), Promoty (платформа для influencer-маркетингу) та FleetFox (цифровий сервіс для мобільного автомийного обслуговування).Рівень поширення gig-економіки в Естонії також відносно високий: приблизно 7 % працездатного населення працюють через цифрові платформи щотижня, що є одним із найвищих показників у Європі.
У Польщі gig-економіка розвивається переважно через інтеграцію міжнародних сервісів, зокрема платформ доставки та транспортних сервісів. В той же час кілька польських платформ поступово виходять на загальноєвропейський рівень. Яскравим прикладом є Allegro, найбільша польська платформа електронної комерції й аукціонів, що обслуговує мільйони користувачів і значно розширює свою присутність у Центральній Європі (Чехії, Словаччині, Угорщині тощо). Частка gig-працівників у великих польських містах становить приблизно 0,5-2 % робочої сили, хоча ринок швидко зростає.
Литва дуже активно підтримує стартап-екосистему, проте більшість платформних сервісів орієнтована на національний ринок. Серед винятків можна виділити Vinted, C2C-онлайн-платформу для купівлі та продажу одягу, яка стала міжнародно відомою. Платформна зайнятість у Литві переважно представлена в сегментах онлайн-фрилансу, доставки та локальних сервісів, а частка активних платформних працівників становить близько 3-4 % від працездатного населення.
В той же час переважна більшість країн ЦСЄ має схожу структуру розвитку цифрового ринку праці: більшість платформної роботи відбувається на міжнародних платформах доставки, перевезень або онлайн-фрилансу. Платформна зайнятість тут частіше виступає додатковим джерелом доходу, а не основною формою зайнятості.