Brexit під тиском перевиборів: момент істини для Терези Мей

Brexit починає нагадувати “Санта Барбару”. Це ще не мексиканська мильна опера, але вже багатосерійна сага про зради, неочікувані коаліції, ворогів та друзів, які змінюють позиції в останню мить

Підписатись на новини "Української призми"

Brexit починає нагадувати “Санта Барбару”. Це ще не мексиканська мильна опера, але вже багатосерійна сага про зради, неочікувані коаліції, ворогів та друзів, які змінюють позиції в останню мить.

Ганна Шелест, кандидат політичних наук, головний редактор UA: Ukraine Analytica, член правління Ради зовнішньої політики “Українська призма” для  “Європейської правди”

Два роки з моменту референдуму вже здаються багатьом у Британії найдовшою та найскладнішою політичною кризою в державі. Останні шість місяців до дати формального виходу у березні 2019 року не обіцяють бути більш прогнозованими чи менш насиченими подіями.

Останнього тижня британські ЗМІ почали друкувати інформацію зі своїх джерел, що консерватори готуються до позачергових виборів.

І це при тому, що попередні позачергові вибори відбулися лише в червні 2017 року. Взагалі чутки про вибори почали з’являтися ще в травні цього року і значно посилилися у липні.

Фактичною причиною британські ЗМІ називали конфлікт між представниками уряду, які виступали за вихід Великої Британії з митного союзу з ЄС в результаті Brexit, і членами парламенту від консерваторів, які відстоюють протилежну думку. Тоді все закінчилося відставками декількох міністрів, в тому числі головного переговірника з ЄС Девіда Девіса та міністра закордонних справ Бориса Джонсона.

Але вже у вівторок прем’єр-міністр Тереза Мей на шляху до Генасамблеї ООН у Нью-Йоркузаявила журналістам, що позачергові вибори не будуть в інтересах нації і що вона сподівається, що наступного разу британцям доведеться йти на виборчі дільниці лише 2022 року, коли заплановані чергові вибори.

Водночас багато представників опозиції з лейбористів закликають до позачергових виборів у разі, якщо парламентарі не підтримають угоду між ЄС та Британією щодо Brexit. Свого часу у серйозному політичному конфлікті між урядом та парламентом останньому вдалося залишити за собою право вирішального голосу щодо угоди, яка повинна закріпити вихід Сполученого Королівства з ЄС.

Втім, фактично відкритим залишилось питання, а що буде, якщо уряд угоду підпише, а парламент проголосує проти – відповідно, на яких умовах розпочнеться перехідний період після березня 2019 року?

У червні минулого року Тереза Мей вже майже пішла ва-банк, ініціювавши позачергові парламентські вибори. Ті вибори сприймались як своєрідний вотум довіри її уряду і позиції на жорсткий Brexit. Консерватори з мінімальним відривом перемогли, але втратили місця у парламенті, і для формування уряду були змушені заручитися неочікуваною підтримкою маленької партії з Північної Ірландії, сформувавши уряд меншості.

У разі нових позачергових виборів шанси сформувати більшість у консерваторів ще менші.

Звичайно, передвиборчу кампанію можна буде вести не тільки навколо питань Brexit, а й граючи на настроях суспільства та діях уряду після інциденту в Солсбері, боротьбі з тероризмом та відмиванням брудних (російських в першу чергу) грошей в Лондоні.

Перемогу консерваторам, які на сьогодні є розколотими після відставки частини міністрів на чолі з Борисом Джонсоном, може принести лише той факт, що їхні політичні супротивники – лейбористи – зараз не в найкращий формі, а їхній лідер Джеремі Корбін не сприймається частиною прихильників партії.

Але з іншого боку, партійна конференція лейбористів, яка відбулась цього тижня, теж продемонструвала, що вони не погребують використати питання можливого другого референдуму щодо Brexit, не кажучи вже про спрямованість всього негативу останнього року щодо переговорів з ЄС проти консерваторів під час передвиборчої гонки. Лейбористи та інші менші партії можуть використати проти консерваторів те, що останні виявились неготовими до реальних наслідків розлучення з ЄС.

Більше того, останні місяці все більше з’являлось інформації з лав консервативної партії про можливу заміну Терези Мей на посаді очільника уряду. Але проблема полягає в тому, що, по-перше, мало хто з її колег готовий взяти на себе відповідальність за переговори з ЄС в останні шість місяців, а по-друге, це не вирішить основних суперечностей щодо відсутності єдиного бачення майбутніх відносин між Лондоном та Брюсселем після весни 2019 року.

Якщо минулого року головна дискусія йшла між прихильниками м’якого та жорсткого Brexit, то сьогодні вона фактично перетворилася на обговорення можливості підписання хоч якоїсь угоди проти відсутності угоди між ЄС та Лондоном до березня 2019 року взагалі.

До багатьох британських виборців починає доходити, що багато з обіцянок, які давали прихильники виходу з ЄС, не тільки є неправдивими – ситуація абсолютно непрогнозована після березня 2019 року. Це вже не просто диспут за чи проти “диктату” Брюсселя. Це вже не тільки вибір між консерваторами та лейбористами, бо прихильники та противники Brexit є в обох партіях.

Відмова уряду надавати конкретні розрахунки щодо окремих економічних та соціальних наслідків теж не додає консерваторам балів. І вся та кампанія, яка сьогодні йде з боку прихильників другого референдуму або права залишитись в ЄС, фактично може бути спрямована саме проти уряду Терези Мей, а отже, Консервативної партії, навіть якщо від початку такої мети не було.

Ось лише один приклад. Фактично на сьогодні Британія користується всіма угодами ЄС щодо зон вільної торгівлі з багатьма країнами світу. Більшість овочів та фруктів до Британії надходять саме з-за кордону, і саме з країн цього списку. З квітня 2019 року Велика Британія автоматично не підпадатиме під ці угоди, а отже, за розрахунками аналітиків, ціни на продукти в супермаркетах зростуть мінімум на 8%. При тому, що від моменту референдуму вони вже піднялись майже на 5% через проблеми фунта.

Частково подібні можливі складнощі Тереза Мей запропонувала вирішити у своєму “плані Чекерс”, представленому кабінету в липні, що призвело до урядової кризи, і 20 вересня на неформальному саміті ЄС у Зальцбурзі. Фактично він передбачав розділення єдиного ринку, який є в основі ЄС, на три складові: свобода пересування людей, товарів та послуг. Це означало би, що Британія продовжуватиме “користування” лише правом на свободу пересування товарів, ігноруючи дві інші свободи.

Така пропозиція була відкинута ЄС, оскільки усі три складові єдиного ринку вважаються нерозривними. 

Крім того, на порядку денному в суспільстві залишаються заклики та навіть розпочата кампанія за повторний референдум щодо виходу з ЄС. І якщо консерватори не готові навіть говорити про це, то на партійному з’їзді Лейбористської партії, який відбувся цього тижня, делегати проголосували за те, щоб залишити всі опції, включаючи можливий новий референдум, відкритими, у разі, якщо угода з ЄС не буде досягнута.

Однією з основних проблем плану виходу Британії з ЄС також залишається питання Північної Ірландії, точніше, її кордону з Ірландією. Це питання не є суто технічним: чи перевіряти вантажі на кордоні, чи встановлювати фізичний кордон та пости та які тарифи застосовувати.

Встановлення нового кордону може негативно вплинути на той довгий та болючий процес примирення після багаторічного конфлікту, який закінчився у 1998 році і де будь-які обмеження на контакти з Ірландією чи встановлення роздільних ліній будуть вважатися замахом на базові принципи мирної угоди. Не кажучи вже про те, що більшість ірландців, як і шотландців (які виступають за незалежність), проголосували на референдумі за те, щоб залишитись в ЄС.

Таким чином, опція щодо проведення позачергових виборів у Великій Британії залишається відкритою. Якщо минулого разу на передвиборчі перегони було виділено десь лише шість тижнів, то аж до лютого 2019 року такий варіант розвитку подій залишається можливим.

Переговори щодо Brexit, які очікуються цієї осені, де-факто стануть вирішальними не лише для майбутніх відносин між Брюсселем та Лондоном, а й для уряду Терези Мей.