На минулому тижні виповнилось 22 роки з дня підписання сумно звісного Будапештського меморандуму, відповідно до якого Україна обміняла ядерний статус на примарні «гарантії», які так і не врятували нашу країну від агресії та тимчасової втрати територій…
Володимир Заблоцький для Defence Express
Документ під назвою: «Меморандум про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї» було підписано 5 грудня 1994 року президентами України, РФ та США – відповідно, Л.Кучмою, Б.Єльциним і Б.Клінтоном, а також прем’єр-міністром Великобританії Дж.Мейджором на саміті в Будапешті. Пізніше, окрім згаданих ядерних держав, про своє приєднання до Меморандуму офіціально повідомили дві інші, які також є постійними членами Ради Безпеки ООН – Франція і КНР.
Унікальність Меморандуму полягає в тому, що уперше засвідчувався факт надання усіма ядерними державами світу відповідних гарантій незалежності, безпеки і територіальної цілісності та недоторканості України у зв’язку з її чіткими зобов’язаннями повністю позбутися третього за кількістю у світі ядерного арсеналу, що був розміщений на її території. При цьому Україна повністю виконала свою частину зобов’язань. Зокрема, з її території протягом 1992-96 років було повністю вивезене до Росії усе ядерне озброєння, включаючи тактичне (яке не підпадало під дію Меморандуму), знищено усі ракетні шахти, а також передані РФ стратегічні бомбардувальники, здатні нести ядерну зброю.
Борис Ельцин, Білл Клінтон та Леонід Кучма, 5 грудня 1994 року
Втім Україну не випадково називають «останнім романтиком Європи», адже питання про виконання власних зобов’язань по відношенню до України країнами-гарантами, на жаль, все ще залишається риторичним. Адже один з них – РФ – своєю агресією проти України брутально порушив і продовжує порушувати ці зобов’язання. Західні ж «гаранти», за великим рахунком, фактично просто ухилилися від виконання. Чому? На думку експертів, вони просто банально не спромоглися, або ж не захотіли застосовувати положення Будапештського меморандуму для протидії російській агресії.
Незважаючи на те, що Меморандум є повноцінною міжнародною угодою, обов’язковою до виконання усіма її сторонами, останнім часом бачимо дивні речі. На тлі небажання РФ визнати очевидний факт порушення нею Меморандуму, інші учасники все частіше намагаються виправдати власну бездіяльність і ухилитися від відповідальності за фактичний провал системних гарантій, наданих Україні. Деякі з них намагаються заперечити міжнародно-правовий статус цього важливого документу та юридичну валідність його гарантій Україні, обов’язковість його положень для усіх сторін тощо. І все це відбувається у складних умовах гібридної війни, в якій Україна сам на сам фактично протистоїть Росії.
Україну не випадково називають «останнім романтиком Європи», адже питання про виконання власних зобов’язань по відношенню до України країнами-гарантами, на жаль, все ще залишається риторичним
Провал міжнародних гарантій територіальної цілісності і непорушності кордонів для України в обмін на добровільну відмову від ядерної зброї також є серйозним фактором ерозії усієї міжнародно-правової системи нерозповсюдження ядерної зброї. На тлі накопичення глобальних проблем, що можуть загрожувати самому існуванню людства, як такого, такий розвиток подій лише поглиблює кризові явища в міжнародних стосунках та підвищує ризики виникнення нових війн, навіть з використанням ядерних озброєнь. Адже запобіжників цього стає дедалі менше.
З огляду на це,
Україні сьогодні критично важливо задіяти весь доступний комплекс не лише військових і дипломатичних, але й міжнародно-правових механізмів протидії агресору. Будапештський меморандум залишається важливим елементом міжнародного права, потенціал якого майже не використано.
Це унікальний міжнародно-правовий документ, який може стати важливим елементом доказової бази під час розгляду в міжнародних судах позовів щодо порушення РФ норм міжнародного права, здійснення нею злочинів проти людства тощо.
Про розуміння важливості питання свідчить проведення на початку грудня одразу кількох публічних заходів з цього приводу. Зокрема, 5 грудня, на чергову річницю підписання Меморандуму, Інститут світової політики провів публічні дебати «Що після Будапештського меморандуму?», а вже 6 грудня відбулися експертні безпекові дебати “Prism Security Debates” на тему: «Пост-Будапешт для України: багатосторонні гарантії безпеки». Останній захід проводився Радою зовнішньої політики «Українська призма» і представництвом Фонду ім. Фрідріха Еберта в Україні».
На думку експертів, слід визначитися, яким чином Україні поводитися надалі і чого можна чекати від країн-гарантів у сфері виконання ними власних зобов’язань за Меморандумом? Насамперед, важливо визначити, як ці «гаранти» самі розглядають ситуацію, що склалася і чи варто чекати від них чогось більшого на користь України? І як має себе поводити Україна, адже на фоні стрімких геополітичних змін, що відбуваються у світі та потенційних загроз нашій державі, критично важливим є використання усіх наявних можливостей боротьби з агресором, в т.ч. і положень Будапештського меморандуму.
Під час обговорення 5 грудня аналітичного дослідження Інституту Світової політики «Безпека перехідного періоду: як протистояти агресії з обмеженими ресурсами» Джудіт Гоф, Посол Великобританії в Україні, визнала, що Меморандум не був виконаний його учасниками. Перш за усе, Росією і це ключовий момент. За її словами, на відміну від багатьох українців, які вважають Меморандум міжнародною угодою, яка гарантує безпеку, для офіційного Лондону він є лише «меморандумом порозуміння, дуже обмеженим в юридичному плані». Зокрема, за словами Посла Об’єднаного Королівства, за Меморандум передбачав лише надання консультацій, які і відбулися на рівні міністрів закордонних справ в березні 2014 року у посольстві США у Парижі, хоча російська сторона їх проігнорувала.
Невдовзі на агресора було накладено санкції. Ось і все, адже Україні пояснили, що подальших консультацій в “будапештському форматі” не буде – принаймні, допоки до них не приєднається Росія, інакше їхня користь нульова. Та ось не дуже віриться, що це коли-небудь відбудеться…
Посол Великобританії в Україні Джудіт Гоф, визнала, що Меморандум не був виконаний його учасниками / Фото Defense Express
Проте, внаслідок нерішучої позиції Заходу, Україна вже третій рік поспіль протистоїть російській гібридній агресії. Летальної зброї від західних партнерів і союзників, а тим більше-гарантів за Будапештським меморандумом, вона досі не отримала. За великим рахунком, Захід обмежився лише напівзаходами, про ефективність яких говорити не доводиться. І це не лише наша думка.
Дуже відверто про боягузливу, якщо не сказати зрадницьку позицію по відношенню до України Заходу в цілому і США зокрема, висловився 6 грудня під час відеозвенрнення до учасників безпекових дебат Джон Гербст, колишній посол США в Україні, а зараз директор Євразійського Центру ім. Патрічіу при Атлантичній Раді США. За його словами, США, Великобританія, РФ і пізніше – Франція надали запевняння щодо суверенітету на територіальної цілісності України в обмін на її відмову від свого, на той час третього в світі ядерного арсеналу. США під час перемовин дали чітко зрозуміти, що дають саме запевнення, а не гарантії безпеки. Різниця між цими визначеннями насправді суттєва. Гарантії означають, що США фактично гарантували б недоторканість кордонів України. Запевнення ж ніяких юридичних зобов’язань не передбачають.
З огляду на це, США у своїй порівняно слабкій відповіді на захоплення Кремлем українських територій нібито формально не порушили Будапештського меморандуму у юридичному сенсі. Але справа в тому, що і США, і Британія, і Франція – усі запевняли в Будапешті, що Україна залишиться у своїх кордонах. І всі три країни на агресію РФ і анексію Криму відреагували слабо. Дж.Гербст вважає, що слабка реакція трьох західних гарантів стала найбільшим в сучасній історії викликом політиці нерозповсюдження зброї масового ураження у світі. Причиною цього він вважає невігластво, або ж, просто боягузтво.
Дж.Гербст вважає, що слабка реакція трьох західних гарантів стала найбільшим в сучасній історії викликом політиці нерозповсюдження зброї масового ураження у світі / Фото Defense Express
На думку Дж.Гербста, Захід чомусь вирішив, що необов’язково дуже сильно допомагати Україні боротися з російською агресією. Звичайно, він зробив дещо, щоб допомогти Україні. На Росію наклали санкції за агресію проти України – спочатку за захоплення Криму, потім за війну на Донбасі. Україна отримала певну військову і економічну допомогу на шляху реформування. Але уся ця допомога виявилася хоча й корисною, але недостатньою і значно меншою, ніж було необхідно. Відтак Захід виглядає слабким. Дипломат не бачить причин, які заважають наданню Україні летальної зброї, щоб зробити агресію в України болючою для Москви.
Він також не бачить причин, чому США та ЄС не можуть надати Україні 5-10 мільярдів доларів прямої економічної допомоги для здійснення необхідних реформ, щоб стати заможною країною з ринковою економікою та залишитися політично стабільною. Причина, на його думку, чому «…ми досі цього не зробили?» – це «недалекоглядність і знову ж таки – боягузтво».
Володимир Огризко, колишній Міністр закордонних справ України, Директор Центру дослідження Росії доповнив і прокоментував виступ Дж.Гербста. Зокрема, він навів суми допомоги США Ізраїлю у воєнному секторі — 38 млрд доларів на 10 років. Україні ж, яка перебуває під агресією РФ, США виділили трохи більше 658 млн доларів у 2016 році і на наступний рік заплановано ще 350 млн доларів.
Навряд чи можна цьому заперечити. Проте, для України критично важливо визначитися щодо подальших кроків в напрямку забезпечення власного існування в нових умовах, що складися через 22 роки після підписання Меморандуму, який, на жаль, не виправдав наших надій спільного протистояння зухвалим діям путінської РФ, що похитнули базові засади світової безпеки.
Володимир Огризко: Суми допомоги США Ізраїлю у воєнному секторі — 38 млрд доларів на 10 років; Україні ж, яка перебуває під агресією РФ, США виділили трохи більше 658 млн доларів у 2016 році і на наступний рік заплановано ще 350 млн доларів / Фото Defense Express
Отже, аналітичне дослідження ІСП: «Безпека перехідного періоду» демонструвало власну концепцію безпекової стратегії України в існуючих реаліях. Її мета-зламати волю РФ до подальшої агресії. Зокрема, в рамках цього капітального дослідження проаналізовано безпекові можливості в межах п’яти моделей: співпраця з НАТО (з інтеграцією вглиб, а не вшир), регіональні безпекові утворення, озброєний нейтралітет, двосторонні безпекові механізми, а також асиметрична безпекова модель. В кожній моделі експерти визначили сильні і слабкі сторони, недоліки, оцінили ризики реалізації, а також кінцеву ефективність.
Під час обговорення дослідження вітчизняні та іноземні експерти високо оцінили його зміст та відзначили актуальність питань, які розглядалися, для забезпечення безпеки і сталого розвитку України. Зокрема, лунали пропозиції щодо необхідності укласти двосторонні безпекові угоди України з усіма (крім РФ) країнами-гарантами за Будапештським меморандумом. Також доволі поширеними були пропозиції, якщо вже Захід не виконує власних зобов’язань, також не дотримуватися його положень, зокрема, спробувати відновити ядерний статус країни. Втім, висловлювалися припущення, що з двосторонніми угодами ми запізнюємось, адже в умовах війни жодна іноземна країна на це не піде. А тим більше, в умовах виникнення нових загроз не лише для України, але й самих країн-гарантів. Тому сподіватися нам на такий розвиток подій не варто.
Так само малоймовірно, що Україна піде на ризик відновлення ядерного статусу. По-перше, це матиме для нас певні наслідки політичного характеру, а по-друге, вимагатиме дуже значних коштів, яких у нас немає. Що ж, повертати ядерний статус, можливо, не варто. Але і Будапештський меморандум, за наявності бажання у наших керівників, цілком можна використати як привід для допомоги Україні з боку її партнерів.
Між тим, на усіх дискусіях щодо перспектив України «Після Будапешту» експерти одноголосно визначилися на користь необхідності передусім розвитку сильної армії, мобільної і озброєної новою і високоточною зброєю. Це критично важливо як з точки зору протистоянні поточній агресії, так і майбутнього визволення окупованих і анексованих територій. Крім того, сильна армія, що має бойовий досвід-це підвищення наших шансів до вступу в НАТО, адже вже сьогодні за рейтингом Україна має 250-тисячну, восьму за бойовим потенціалом армію в Європі! І тоді не ми будемо проситися в Альянс, а європейці самі будуть кликати нас до НАТО. Проте, це питання вимагатиме значних витрат, перш за усе, на розробку нового озброєння, насамперед, ударної ракетної техніки, авіації, високоточних систем тощо. І на шляху проведення необхідних для цього комплексних реформ економіки і оборонного сектору слід подолати високу корупцію. Україна має змінити свій міжнародний імідж і покращити його. Навіть зараз варто більше повідомляти про позитивні досягнення і протидіяти російській пропаганді. Особливо важливо постійно інформувати західне суспільство.
У України є лише єдиний гарант Незалежності та територіальної цілісності – високооснащені та підготовлені до дій у будь-яких умовах Збройні сил України!
В рамках обговорення асиметричної безпекової моделі, коли традиційні безпекові моделі для України не спрацьовують, необхідно розробити сучасні адаптивні моделі, які зможуть дати відповідь на найбільш важливі виклики у сфері безпеки. Це дозволить дати ефективну відповідь переважаючому супротивнику при власних обмежених ресурсах та зламати його волю до агресії.
Агресор має усвідомити високу ціну війни з нами в подальшому. Маємо створити армію нового покоління, проводити розумну дипломатію в т.ч. за рахунок впливу на агресора через партнерів та авторитетні держави; «прив’язування до себе» регіональних і світових акторів; ангажування та мотивація суспільних еліт ключових країн; високий рівень когерентності суспільств, що передбачає прихильність до ідеї власної державності, довіру між народом і правлячими колами.
Автори концепції наголошують, що євроатлантична інтеграція для України є безальтернативною.
Отже, залишається сподіватися, що рішення буде знайдено в рамках запропонованих ІСП п’яти моделей. До речі, ІСП передав свої пропозиції для можливого використання до МЗС України та інших державних структур.