Чим український дипломатичний велосипед має відрізнятися від інших? Чому пряників на шляху євроінтрегації тепер буде менше? Хто готовий тягнути Україну до ЄС?
Геннадій Максак, голова Ради зовнішньої політики “Українська призма”, в ефірі одеського телеканалу “Глас”
Перший позитив від асоціації з ЄС українці мають відчути вже наступного року
Угода про асоціацію підписана, але наступна проміжна мета України у цьому напрямку ніяк не артикульована, а отже у євроінтераційному процесі відчувається якась стагнація. Що далі?
– На жаль, багато хто розуміє, що підписання Угоди про асоціацію – це і є та мета, до якої ми прагнули. Але насправді це тільки початок.
Угода – це Біблія реформ, яка містить понад 490 умов та директив, що ми маємо ще імпліментувати до українського законодавства. Пряників буде менше, буде кропітка праця.
Тепер документ, над яким Україні треба працювати – Порядок денний асоціації. Від того, як ми будемо його виконувати, будуть залежати стосунки з європейськими партнерами. І тут працюватиме формат «більше за більше»: чим більше ми запроваджуємо реформ, тим більше отримуємо підтримки – хай то фінансової чи політичної. Про горизонти, як то перспективу членства в ЄС, мова поки не йде.
Найближча перспектива України – отримання максимальної вигоди, від умов, які пропонує Угода. Експерти кажуть, що перші реальні результати від асоціації можуть бути відчуті через 5-6 років. За цей час, на вашу думку, що має відбутися такого, щоб українці реально відчули зміни?
– Я би трошки по-іншому розподілив горизонти зворотного зв’язку. З підписанням політичної частини Угоди про асоціацію у 2014 році був підписаний план імплементації на три роки. Це той період, на який ми взяли на себе зобов’язання внести зміни до свого законодавства. Тому 2017 рік буде вже першою ластівкою в оцінці нашої успішності. Але дійсно більшість норм, що стосуються економіки мають 6-7 років на реалізацію. Як це відчують українці?
Все просто: вимога номер один – антикорупція. Якщо ця реформа буде успішною, українці це неодмінно відчують.
У 2016 році уже відчувається ліміт квот для українських товарів, які експортуються на ринки ЄС. Наскільки наш МЗС готовий починати непрості переговори зі збільшення цих квот?
– У таких переговорах знову ж таки будуть оцінювати те, що ми вже зробили. Квоти були для нас найпростішим шляхом, адже це товари, які потребували мінімальної обробки, а отже й мають найменшу додану вартість. Можливо, час подумати, що ми були б більш зацікавлені налагодити виробництво у себе та експортувати вже готову продукцію. ЗВТ – це шанс, решта залежить від нас.
Вишеградска група нам допоможе?
Вишеградська четвірка – одна з тих груп, яка максимально підтримує євроінтеграцію України. Як вони працюють?
– Вишеградська група – це ініціатива, яка створювалася саме для європейської та євроатлантичної інтеграції. Досянгнувши цієї мети самі, Польща, Словаччина, Чехія та Угорщина зараз допомагають Україні. Точка зору цієї групи не уніфікована, але країни нині дають нам навіть більше, ніж ми можемо прийняти. Словаччина ділиться досвідом своєї енергетичної реформи, Польща – децентралізації. На жаль, не завжди в Україні є розуміння, як ми можемо це використати.
Чи є у нас політичні умови, щоб використати досвід євроінтеграції Словаччини, Польші, Угорщини та Чехії?
– І так, і ні. З одного боку, нині в Україні найбільш європейсько орієнтована еліта, яка задекларувала напрямок реформ. Але
не завжди інтерес держави переважає над політичним інтересом. Завжди є наступні вибори, на яких треба сподобатися виборцю.
Україні потібні професійні дипломати, що не не залежать від зміни верхівки
Якщо ми допускаємо, що політична воля реалізувати європейські реформи є, чи достатньо в України інструментів?
– Я готовий припустити, що політична воля є. Але президентська вертикаль в Україні побудована таким чином, що від МЗС залежить не дуже багато. Міністр не самостійний у прийнятті рішень. Позитивним кроком може бути реформа державної служби, відповідно до якої верхівка міністерств буде політиками. Вони мають приходити вже з чітким політичним баченням, як і що планують зробити. І вже тоді зможуть відповідати за результати своєї роботи. З іншого боку, це вбереже депутатів від непевності і постійних коливань через зміни керівництва держави.
Але інструментів у МЗС дійсно не вистачає.
Мене дивує, як в Україні Міноборони отримує значні кошти на ведення війни, а МЗС бореться, щоб не втратити останні копійки на свою діяльність. Але ж дипломати теж воюють!
З дня у день ми чуємо про реформу прокуратури, судову реформу. Чи є проект реформи дипломатичної служби і в чому вона полягатиме?
– Теоретично концепція є вже два роки. Міністр пояснював, дещо вже зроблено. Скорочуються та оптимізуються посольства, дається більша свобода дипломатам в економічних питаннях. Але, як на мене, повинно бути чітке бачення, чого ми хочемо досягнути. Коли є мета, ми можемо реформувати. А показувати окремі кроки, не бачачи повну картину – недоречно. Можливо, це бачення є, але його не комунікують з громадськістю.
Чи варто Україні винаходити дипломатичний велосипед, чи, можливо, краще скористатися досвідом успішних європейських країн?
– Я думаю, наша особливість може бути викликана тільки тим, що ми зараз є жертвою агресії. Те, що
наша дипломатія проходить зараз рік за три. Цим досвідом можна буде потім ділитися.
У решті питань – не варто винаходити велосипед. Головне – стратегічність та прозорість. Стратегічність у тому, що МЗС будує свою діяльність на планах Уряду. А потім чітка підзвітність.