Повторні вибори президента в Австрії завершилися, але питання прихованого протистояння і конфліктності не лише на рівні кандидатів – “євроскептик-єврооптиміст” або їх політичної спрямованості – “проросійський-проєвропейський” остаточно не вирішене.
Олег Чабала для Європейської правди
Можна стверджувати, що австрійське суспільство залишається помірно роз’єднаним.
Ці вибори остаточно не поставили крапку у відповіді на питання про неможливість приходу до влади праворадикалів не лише в Австрії, але й в інших країнах Європи, які ще не пройшли виборчі цикли, а це, зокрема, і Франція, і Німеччина.
Виборча кампанія повторного другого туру виборів президента Австрії певним чином підтвердила ті тенденції, які були окреслені на попередніх виборах.
Підсумок голосування без урахування тих, хто проголосував поштою, свідчить про перемогу незалежного кандидата, екс-лідера зелених Александра ван дер Беллена в протистоянні з кандидатом від “Австрійської партії свободи” Норбертом Гофером – 53,6% проти 46,4%.
Незначний розрив між помірним єврооптимістом Ван дер Белленом і ультраправим європесимістом, та ще й політиком проросійської орієнтації Гофером означає не провал останнього.
Причина таких підсумків – лише дещо кращий результат роботи політтехнологів, агітаторів і передвиборчого штабу першого.
Команда Беллена відкоригувала виборчу тактику і стратегію. Акценти були більш зрозумілі й резонні, а прихід до влади Гофера позиціонувався майже як повернення “коричневих” і/або повторення ситуації з Brexit в Австрії. До того ж, поліпшенню результатів переможця сприяло перенесення дати виборів для тривалішої агітаційної компанії, під час якої в Австрії не було помітних новин, які підігріли б антимігрантські аргументи праворадикалів.
Певний вплив на підсумки виборів мали акції, спрямовані проти Гофера.
Щоправда, їхню роль не варто перебільшувати, як от вплив акції “F*CK HOFER!” (“До біса Гофера!”), яку проводив “Новий лівий рух”.
 |
Суттєве значення мав той факт, що Гофер перестарався зі своїми гаслами та заявами.
У негативному ключі, навіть частиною його невпевнених прихильників, були сприйняті його обіцянки, які могли підштовхнути Австрію не лише до політичної кризи.
В риториці Гофера йшлося і про вихід Австрії з Євросоюзу у разі, якщо до нього увійде Туреччина (під час попередньої кампанії питання стояло більш кардинально), і про оголошення референдуму щодо питання подальшого членства Австрії в ЄС, і про розпуск парламенту, якщо той буде занадто м’яким у питанні мігрантів.
Австрійські аналітики до виборів також наголошували на ймовірності того, що у разі приходу до влади Гофера можливі відставка уряду і розпуск парламенту.
Як відомо, на цих виборах кандидати на пост президента Австрії згадали про конституційні важелі, які ніколи раніше не були задіяні главою держави. Так, у разі свого обрання представник “Австрійської партії свободи” обіцяв скористатися своїм правом і відправити у відставку уряд, що складається з консерваторів і соціал-демократів.
Цим алгоритм дій не вичерпувався. Існувала ймовірність, що новий президент, скориставшись законними механізмами, може піти шляхом призначення нового канцлера. При цьому останній, не чекаючи на чергові вибори (які призначені на 2018 рік), може ініціювати механізм розпуску австрійського парламенту.
Тим самим за підсумками дострокових парламентських виборів до реальної, а не церемоніальної влади могли прийти представники “Австрійської партії свободи”, які не приховують бажання корекції як внутрішньої, так і зовнішньої політики.
Як можна припустити,
частина виборців не захотіла, щоб їхня країна увійшла у внутрішньополітичну кризу в той період, коли кризові явища переживає весь ЄС.
Деякі пам’ятають часи політичних перипетій, коли при владі перебувала “Австрійської партії свободи” (на чолі з тодішнім керівником Йоргом Хайдером), коли з боку ЄС щодо Австрії були запроваджені санкції, хоч і на короткий проміжок часу.
Не можна сказати, що всім сподобалася також часом занадто жорстка позиція Гофера щодо біженців. Тим більше, що Австрію не можна вважати цілком мононаціональною країною.
Та й ідея безумовного скасування санкцій проти РФ, підтримана Гофером, не так вже й однозначно сприймається населенням, незважаючи на доброзичливе ставлення австрійців до Москви. Частина виборців хоч і підтримують риторику Гофера про їх скасування, при цьому чітко розуміли і розуміють, що у президента Австрії немає на це повноважень, а тому він може на цю та інші теми лише висловлюватися у пресі, та й то помірно.
Свою роль, хоч і не дуже істотну, відіграли “євробюрократи”, які зробили все можливе, щоб не стільки виграв проєвропейський політик, скільки не прийшов до влади проросійський.
Ці вибори мають колосальне значення, в першу чергу для Євросоюзу, а не тільки для Австрії.
У разі свого обрання, як свідчить ВВС, Гофер міг стати першим ультраправим лідером держави ЄС, обраним на посаду президента після Другої світової війни.
Як наслідок, громадяни голосували не так за Ван дер Беллена, як проти можливих політичних проблем. Виборці не в захваті від подальшого розвалу або навіть переформатування ЄС, будь-яких криз, особливо в умовах існування гострої міграційної.
Ключовою тезою, яка згуртувала прихильників і опонентів Александра ван дер Беллена, що в останній момент перейшли на його бік, можна вважати таку: “ЄС – не без недоліків, але має правильну ідею і основу. Якщо ми будемо над цим працювати, то в рамках сильної Європи існуватиме сильна Австрія”.
Як і раніше, можна говорити, що обрання нового президента Австрійської Республіки істотно не вплине на політичний курс цієї держави та її зовнішньополітичні інтереси. Обрання з другої спроби єврооптиміста на посаду президента істотно не позначиться ані на відносинах України і Австрії, ані на ході головування Австрії в ОБСЄ наступного року.
Та все ж тепер глава держави, всі австрійські політсили і євробюрократи будуть змушені враховувати факт існування значної кількості євроскептиків і високу підтримку помірних праворадикалів.
Перемога Ван дер Беллена не показала, що єврооптимістів стало більше.
Навпаки, після австрійських виборів стала ще виразнішою тенденція посилення євроскептицизму, ультраправих і націоналістичних сил в європейських державах.
Ці тенденції дають підстави говорити, що ЄС доведеться відмовитися від розширення і навіть вдатися до певного заморожування програм і проектів за участю держав-сусідів.
Не можна виключити, що це вплине і на питання безвізового режиму з Україною.
Крім того, результати голосування продемонстрували той факт, що під впливом соціально-економічних проблем австрійські виборці можуть у перспективі підтримати “праворадикальний реванш” на парламентських виборах в 2018 році.