Ми це зробили!
Ратифікувавши 14 липня 2016 року Паризьку Кліматичну Угоду (далі Угода), Україна стала однією з перших країн, яка офіційно підтвердила свою участь у глобальному русі боротьби зі зміною клімату. Саме з нагоди даної події в Комітетах ВРУ 23 липня відбувся круглий стіл, метою якого було з’ясувати наслідки для економіки країни від підписання даного документу.
Головне питання, яке звучало як підсумок даного заходу було пов’язано з необхідністю пошуку джерел для залучення коштів, які дадуть можливість Україні у визначені в міжнародних договорах (в Угоді, Угоді про Асоціацію з ЄС) строки досягти взятих на себе зобов’язань із захисту клімату.
Проте “споживання” грантової допомоги задля отримання наступних коштів просто консервувало існуючі проблеми і не давало можливості в повній мірі розібратися в економічних та фінансових наслідках активної боротьби зі зміною клімату. Окрім цього, таке відношення до допомоги Заходу стало причиною, через яку весь цей час увага влади зосереджувалась або на фіскальних інструментах, або ж на простому очікуванні допомоги з боку іноземних партнерів.
Що нас чекає?
Насправді ж, ніхто нікому допомагати не буде просто так, особливо якщо мова йде про фінансові ресурси в сотні мільярдів доларів – за даними міжнародних експертів Україна потребує мінімум 200 млрд. дол. задля побудови зеленої економіки.
За даними Світового економічного форуму, до 2030 року потрібно буде вкласти понад 110 трлн. дол. з метою утримання темпів глобального потепління в межах 2 градусів Цельсію (тобто близько 6 трлн. дол. щороку). Проте фактично, за підрахунками Climate Policy Initiative (CPI), у 2014 році в світі було інвестовано у проекти, пов’язані із скороченням викидів парникових газів, близько 390 млрд. дол. (з них на публічний сектор припадало 148 млрд. дол.). Тому вже зараз відчувається брак коштів.
Україна може піти класичним шляхом – підвищити ставку вже існуючого екологічного податку або запровадити вуглецевий податок. Проте даний інструмент не дає можливості акумулювати необхідні кошти, а його ставка доволі висока (особливо якщо врахувати реалії нашої країни), що може призвести до погіршення фінансової ситуації на підприємствах-емітентах.
Для прикладу, можна розглянути ситуацію, яка склалася в компанії ДТЕК – найбільшій енергетичній компанії України. Так, вже протягом останніх двох років компанія декларує негативний фінансовий результат від своєї діяльності (у 2015 році компанія отримала чистий збиток у майже 40 млрд. грн.). Важливо, що за цей період компанія сплатила 0,5 млрд. грн. екологічного податку і у випадку підвищення ставки або запровадження вуглецевого податку на рівні хоча б 1 дол. компанія буде змушена додатково сплатити близько 1,4 млрд. грн. до бюджету держави.
У відповідності до світової практики використання вуглецевого податку, його ставка коливається від 1 до 168 (Швеція) дол. за тону викидів парникових газів. При цьому, держави “виймають” з економіки від 1 до 2% ВВП, що в загальному підсумку дало можливість 15 країнам акумулювати близько 110 млрд. дол. податкових надходжень. Слід також зазначити, що поки такий податок функціонує в країнах з розвиненою економікою і в країнах Європи охоплює лише ті установки, які не підпадають під дію Системи торгівлі дозволами на викиди парникових газів ЄС.
Україна може спробувати піти вже протоптаною доріжкою – звернутися до існуючих міжнародних та регіональних фінансових інституцій. Але лише за умови перенаправлення всіх їх наявних ресурсів можна зібрати необхідну суму (найбільший кредитний портфель має Європейський інвестиційний банк – майже 70 млрд. Євро). Але ж Україна не є єдиною країною, яка потребує цих коштів, лише частина з яких йде на питання боротьби зі зміною клімату.
Що робити?
Останнім часом почали активно згадувати про Зелений Кліматичний Фонд, який зазначений в Угоді і головним призначенням якого і є надання фінансових ресурсів для країн-підписантів Угоди. Проте і в цьому випадку ситуація не є настільки багатообіцяючою.
На даний час можливості доступу України до фінансових інструментів Зеленого Кліматичного Фонду (Green Climate Fund) навряд чи ймовірні.
Так, за даними сайту Зеленого Кліматичного Фонду, на даний час акумулювано близько 10 млрд. дол. США.
Іншим важливим фактом є те, що сам Зелений Кліматичний Фонд не фінансуватиме проекти на 100% і вимагатиме від реципієнтів фінансових ресурсів залучення коштів з фінансового ринку (зокрема, за рахунок використання можливостей кліматичних та зелених облігацій).
Саме останній інструмент є одним з перспективних варіантів для залучення ресурсів – зокрема, учасники Climate Bonds Initiative зголосилися акумулювати за допомогою кліматичних та зелених облігацій майже 100 трлн. дол. Добре, що в даному питанні на міжнародному рівні вже було розроблено механізм, який дозволяє полегшити доступ до таких ресурсів. Мова йде про використання підприємствами концепції “triple bottom line” та принципів ESG (Environmental, Social, and Governance) в оцінці діяльності компаній та інвестиційних проектів. Саме використання цих двох підходів до ведення бізнесу та оцінки інвестиційних проектів дає можливість не тільки виявити існуючі та потенційні нефінансові ризики, а й налагодити діалог між основними учасниками ринкових відносин.
Нашій країні доведеться, фактично, побудувати нову інфраструктуру (механізм розподілу дозволів, аукціонування, біржової торгівлі, тощо), яка допоможе не тільки нашим підприємствам і містам отримати доступ до ресурсів міжнародного фінансового ринку, а й дасть друге життя фінансовому сектору економіки.