Сергій Герасимчук, заступник виконавчого директора, Директор програми Регіональних ініціатив та сусідства Ради зовнішньої політики “Українська призма” коментує для ТСН
Україні треба вичистити корупцію та досягти взаємосумісності з НАТО. Проте негласне вето Росії, про яке західні лідери не хочуть говорити вголос, все ще діє.
Відверта критика Києвом західних столиць спрацювала. Лідери 30-ти країн-членів Альянсу підтвердили, що “Україна стане членом НАТО, і ПДЧ буде невід’ємною частиною цього процесу”. Таке формулювання вперше за 13 років записали у підсумковому коммюніке саміту НАТО. Але обіцяти – ще не одружитися. В Альянсі відсутній консенсус щодо надання Україні та Грузії ПДЧ, не кажучи вже про членство.
У Києві та Тбілісі не приховували образу на відмову взяти участь у саміті Альянсу 14 червня в Брюсселі. Проте, направду кажучи, ми нічого не втратили. По-перше, найбажанішим гостем там був Джо Байден. По-друге, найобговорюванішою подією – зустріч Байдена з Путіним 16 червня в Женеві. По-третє, зростаючим викликом – Китай.
Так, світ не україноцентричний. Проте це не означає, що Заходу не до України. За місце під сонцем треба боротися, як і за кожну букву на підтримку України в підсумковому коммюніке саміту НАТО. Тому треба уважно стежити за підсумками саміту Байден-Путін у Женеві, а також ретельно готуватися до візиту в США наприкінці липня.
ТСН.ua стежив за головними заявами західних лідерів на самітах G7 і НАТО, та проаналізував, до чого готуватися Україні.
Потрібні реформи
Не дивлячись на те, що Україна не була присутня на Брюссельському саміті НАТО, про нас там говорили і дуже багато. Київ зміг підвищити ставки настільки, щоб питання про членство України в НАТО Джо Байдену та Єнсу Столтенбергу ставили американські журналісти. Проте тактика, яку обрала українська влада, є дуже небезпечною, і ось чому.
Під час підсумкової пресконференції після саміту НАТО Джо Байден чітко заявив, що окупація Росією Криму та Донбасу не виключає можливість вступу України до НАТО. А от що точно стоїть на заваді, так це корупція, яку, за словами американського президента, Києву “треба вичистити”.
Нечесно з боку Володимира Зеленського вимагати від Джо Байдена почути “так” чи “ні” щодо надання Україні ПДЧ, коли у нас досі не ухвалений закон про СБУ (що є прямим зобов’язанням України перед НАТО), від 2019 року немає керівника місії при Альянсі, а Річну національну програму, що є по суті аналогом ПДЧ, ми ухвалили тільки в травні.
До того ж, не можна реєструвати “фейковий” закон про боротьбу з олігархами заради підвищення власних рейтингів. Не треба вигадувати велосипед. Всі розвинуті західні демократії боролися з монополіями шляхом трьох простих кроків: ухвалення законів про державні монополії та лобізм, а також створення дійсно незалежного суспільного мовника з належним фінансуванням. Та й міністр юстиції Денис Малюська прямо каже, що запропонований Зеленським закон про олігархів “діятиме тимчасово, а далі будуть застосовані цивілізовані механізми”.
Не треба тримати міжнародних партнерів України за дурнів. У західних столицях все чудово розуміють. Володимир Зеленський матиме прекрасний шанс продемонструвати щирість своїх намірів під час візиту до Білого дому. І бажано приїхати не з пустими руками, а з конкретними напрацюваннями щодо реформування країни.
Вето Росії
З іншого боку таку відчайдушну критику з боку Києва теж можна зрозуміти. Українська влада та дипломатія мають дані розвідки щодо військової активності Росії біля наших кордонів. І вони не дуже втішні. За словами Дмитра Кулеби, Кремль відвів лише 12 тис. військових зі 100 тис. угруповання. До того ж наближаються спільні російсько-білоруські військові навчання “Запад-2021” у вересні.
Як бачимо, тактика Путіна вибивати силою те, що йому потрібно, працює вже понад 13 років. Прекрасно розуміючи, що Україна підвищує ставки в діалозі з НАТО та Сполученими Штатами щодо ПДЧ, Кремль підвищив свої ставки – стягнув у квітні до українських кордонів небачену від 2014 року кількість своїх військ і техніки. І це спрацювало. Байден подзвонив йому, запропонувавши зустрітися, а НАТО повторює свою давню тезу про необхідність діалогу з Росією.
Безумовно, безперечною перевагою є те, що у п.69 підсумкового комюніке саміту НАТО є підтвердження рішення Бухарестського саміту 2008 року: “Україна стане членом Альянсу через ПДЧ, як невід’ємну частину цього процесу”. Такого формулювання у підсумкових деклараціях самітів Альянсу не було від 2008 року. Адже за президентства Януковича Україна стала позаблоковою. Знадобилося сім років, щоб переконати партнерів у незмінності нашого курсу.
За інформацією джерел ТСН.ua в українських дипломатичних колах, напередодні саміту НАТО Київ подавав свої письмові рекомендації щодо включення в підсумкове комюніке. Проте до останнього нам відмовляли. І, за словами Дмитра Кулеби, буквально в останній момент ми вигризли переможні для України тези.
Проте приховувати, що Росія досі має негласне право вето щодо вступу України до НАТО, немає жодного сенсу. Саме через агресивну поведінку Москви Франція, Німеччина та інші країни-члени Альянсу принципово проти надання України ПДЧ. Політика “зайвий раз не дратувати Росію” досі чинна. Найбільш цинічним є те, що якраз під час саміту НАТО в ефір вийшла друга частина інтерв’ю Путіна американському каналу NBC, де він назвав Альянс рудиментом холодної війни, який незрозуміло, навіщо існує. І Захід це проковтнув, вкотре не затвердивши на саміті в Брюсселі стратегію протидії Росії в Чорному морі, яке Росія разом із Азовським продовжує анексувати.
Фактор Китаю
“Америка повернулася”. Саме так Джо Байден підсумував триденний саміт країн G7 (Великої сімки) на узбережжі англійського півострова Корнуолл. Із зустрічей лідерів цього “елітного клубу” найбільших світових економік розпочалося перше велике європейське турне Джо Байдена, фінальним акордом якого буде зустріч із Володимиром Путіним 16 червня в Женеві. Навіть королева Єлизавета ІІ під час чаювання з Джо Байденом поцікавилася про Путіна.
Щоправда куди Америка повернулася досі незрозуміло. А так генсек НАТО Єнс Столтенберг підсумував саміт Альянсу: “Було дійсно чудово бути разом і знову зустрітися особисто, як справжня трансатлантична сім’я. Або, як сказав прем’єр Джонсон, – це як перший день у школі, коли знову бачиш своїх старих друзів”.
Епоха ексцентричного та непередбачуваного Дональда Трампа, який грюкав кулаком по столу, погрожуючи, що США покинуть НАТО, якщо союзники не збільшать видатки на оборону хоча б до 2%ВВП, вже в минулому. Та й перша леді США Джилл Байден приїхала з чоловіком до Європи у чорному блейзері французького бренду з надписом Love на спині. На відміну від Меланії Трамп, яка свого часу під час відвідин центру для утримання дітей мігрантів у Техасі вдягла куртку Zara з надписом на спині “Насправді мені начхати. А вам?”.
Західні демократії гуртуються проти Росії та Китаю. Звичайно, що не всі, та й генсек НАТО Єнс Столтенберг каже, що союзники не шукають нової “холодної війни”. Проте вперше за історію існування Альянсу у підсумковому коммюніке саміту мовиться, що Китай швидко розширює свій ядерний арсенал, співпрацює з Росією у військовому плані, а його напориста поведінка є викликом міжнародному порядку.
Проте й ці формулювання виявилися дещо пом’якшеними через особисту позицію Ангели Меркель, яка, за словами заступника виконавчого директора Ради зовнішньої політики “Українська призма” Сергія Герасимчука, у кращих традиціях німецької “дипломатії чекової книжки” все ще має надію, що Угода про взаємні інвестиції з ЄС є для Китаю цікавим предметом торгу.
“Нині її заморожено (що співпало з рішенням Байдена дати РФ та ФРГ добудувати “Північний потік-2” – Авт.), однак у Бундесканцелярії, можливо, сподіваються, що ще за каденції Меркель (і за її участі) питання буде врегульовано, а КНР зніме з європейських політиків свої непропорційні санкції. Меркель до кінця лишається відданою своїй вірі у “нормативну силу”. Берлін загалом і Меркель особисто намагаються уникнути подальшої конфронтації з Пекіном. Це було чітко окреслено канцлеркою під час саміту G7 і, ймовірно, вплинуло на позицію Альянсу. Що ж до Вашингтону, то він на тлі охолодження відносин з Берліном за Трампа, і напередодні візиту Меркель до США, не став загострювати ситуацію”, – коментує ТСН.ua Сергій Герасимчук.
До того ж, за словами експерта, напередодні саміту Байден-Путін Росія намагається торгуватися, погрожуючи альянсом з Китаєм, а з іншого боку за поступки з боку Заходу готова зіграти роль стримувача Китаю. Тому ймовірно, це ще й сигнал Москві, бо у її добру волю не вірять і “китайську тему” розігрувати не хочуть.
Власне і сам Китай не залишився осторонь. Ось так проурядова газета КНР Global Times зобразила саміт Великої сімки. Прихованих сенсів на цій світлині багато, починаючи з того, що за основу взята картина да Вінчі Тайна вечеря Ісуса Христа, закінчуючи тим, хто з лідерів яким звірем чи птахом зображений.
Зрештою, на думку старшого наукового співробітника Європейської ради зовнішніх відносин Густава Гресселя, зараз щодо загроз з боку Росії та Китаю більше єдності, ніж навесні чи навіть рік тому. До того ж, частка G7 у світовому ВВП зменшується. Тому цьому “елітному клубу” все важче встановлювати правила гри на світовій арені.
“І Росія, і Китай поводилися надзвичайно агресивно в умовах пандемії. Те, як Путін безумовно підтримав Лукашенка, усунуло певні ілюзії в Римі та Парижі щодо того, чи можна переконати Путіна бути більш конструктивним. Поділ всередині G7 стосується не Росії, а більше про те, як пристосувати поточні інституції, правила (СОТ, перевірка інвестицій) та реалізувати такі питання, як безпека ланцюга поставок, враховуючи численні економічні залежності від китайського ринку”, – каже ТСН.ua Густав Грессель.