РЕСПУБЛІКА ХОРВАТІЯ: СТАН ЗАХИСТУ ПРАВ НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН І АНАЛІЗ ВІДПОВІДНОГО ЗАКОНОДАВСТВА

Республіка Хорватія з 1 липня 2013 року є державою-членом ЄС. Тож її законодавство щодо захисту прав національних меншин сьогодні знаходиться на досить високому рівні. 

Підписатись на новини "Української призми"

Анатолій Демещук

 

Республіка Хорватія з 1 липня 2013 року є державою-членом ЄС. Тож її законодавство щодо захисту прав національних меншин сьогодні знаходиться на досить високому рівні. 

 

Та з огляду на драматичну історію 1990-х рр., позначену війною проти Югославської народної армії та місцевих повсталих сербів, питання міжетнічних відносин у Хорватії є досить непростим. А напруга між хорватами та хорватськими сербами присутня навіть і сьогодні: рани відносно нещодавнього збройного конфлікту дають про себе знати й далі, час від часу на місцях стаються інциденти й скандали на національній основі. Особливо це стосується регіону зі змішаним хорватсько-сербським населенням, що був реінтегрований у 1995-1998 рр. мирним шляхом – Східної Славонії (зокрема знаменитого міста Вуковар – символа війни в Хорватії 1991-1995 рр.). Утім ситуація в цій сфері в Хорватії зараз на порядок краща, аніж 15-20 років тому.

Ще на самому початку незалежності в грудні 1991 р. парламент (Сабор) Хорватії прийняв «Конституційний закон про права і свободи людини та права національних та етнічних спільнот або меншин в Республіці Хорватія», що, до речі, було однією з умов міжнародного визнання Хорватії. 

Так, із попереднього періоду соціалістичної Югославії хорватське законодавство успадкувало відносно високий рівень захисту прав національних меншин. Серйозні проблеми виникли лише із сербами, які на 1991 р. складали до 12% населення Хорватії та здебільшого проживали компактно. Згідно з соціалістичною хорватською республіканською конституцією вони були не національною меншиною, а другим конституційним народом цієї республіки. 

Нова хорватська конституція 1990 р. звела сербів до статусу нацменшини: це, в принципі, була одна з причин того, що серби пішли на збройний виступ за вихід з-під влади Загреба (за активної підтримки Белграда).

Сепаратистське державне утворення цих сербів – Республіка Сербська Країна – було ліквідоване хорватами військовим шляхом в ході операції «Буря» на початку серпня 1995 р. 

Коли офіційний Загреб повернув владу над територіями, що з 1991 р. контролювалися Сербською Країною, в ході згаданої військово-поліцейської операції та завдяки мирній реінтеграції Східної Славонії під егідою Тимчасової перехідної адміністрації ООН (1995-1998 рр.), перед хорватською владою постало непросте завдання дієво інтегрувати сербську національну меншину та забезпечити в повоєнній країні міжетнічний мир, а також бодай якось відновити довіру між колишніми противниками. Проблема повернення сербських біженців (під час «Бурі» з Хорватії утекло до 200 тис. сербів), відновлення їх зруйнованих будинків та інтеграції в суспільство стала досить болючою в усіх сенсах для влади в Загребі на чолі з президентом Франьо Туджманом. А також предметом постійної критики Хорватії з боку США та Заходу. 

Із 1996 по 2007 рр. на території Хорватії діяла моніторингова місія ОБСЄ задля нагляду над міжетнічними відносинами й станом сербської національної меншини на колись охоплених війною територіях.

Після повномаштабної зміни влади в країні в 2000 р. по смерті консервативного й дещо авторитарного президента Туджмана та за підсумками виборів, на яких перемогли лівоцентристи, а президентом став Стіпе Месич, Хорватія розпочала активну євроатлантичну інтеграцію, лібералізацію та максимальне зближення із Заходом. До НАТО країна ввійшла в 2009 р., а до ЄС – у 2013 р. І якраз однією з головним передумов для запуску процесу вступу Хорватії до Європейського Союзу стало прийняття нового закону про захист прав нацменшин – відповідно до передових європейських стандартів у цій сфері. 

 

Аналіз хорватського законодавство в сфері захисту прав національних меншин

Актуальний на сьогодні Конституційний закон про права національних меншин у Республіці Хорватія був прийнятий парламентом країни в січні 2002 р. Саме цей нормативно-правовий акт разом із Конституцією Республіки Хорватія є ключовим і базовим для розуміння того, як саме врегульована сфера етнополітики й захисту прав національних меншин у сучасній Хорваті. 

Про цей Конституційний закон детальніше піде мова дещо нижче.

Окремі сфери забезпечення прав і свобод національних меншин Хорватії також зачіпаються низкою інших хорватських законів і підзаконних актів. Серед них варто виділити наступні:

  • Закон про використання мов і письма національних меншин у Республіці Хорватія (2000 р.);
  • Закон про вибори членів представницьких органів місцевого та самоврядування і місцевої влади (1992 р.);
  • Закон про місцеве й регіональне самоврядування (2020 р.);
  • Закон про місцеві вибори (2021 р.);
  • Закон про виховання та освіту на мові й письмі національних меншин (2000 р.);
  • Закон про протидію дискримінації (2008 р.);
  • Постанова Уряду Республіки Хорватія про фінансування суспільних потреб національних меншин (актуальне від 8.04.2021 р.);
  • Щорічні державні бюджети Республіки Хорватія. 
Міжнародні документи

Нижче наведено міжнародні документи, відповідно до положень яких (поряд із Конституцією Республіки Хорватія) було прийнято хорватським парламентом Конституційний закон про права національних меншин:

  1. Загальна декларація прав людини
  2. Рамкова конвенція про захист національних меншин
  3. Міжнародний пакт про громадянські й політичні правав
  4. Міжнародний пакт про економічні, соціальні й культурні права
  5. Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації
  6. Конвенція про права дитини
  7. Декларація про права осіб, які належать до національних чи етнічних, релігійних і мовних меншин
  8. Конвенція про запобігання злочину геноциду та покарання за нього
  9. Декларація про ліквідацію усіх форм нетерпимості та дискримінації на основі релігії чи переконань
  10. Конвенція про боротьбу з дискримінацією в сфері освіти
  11. Заключний акт ОБСЄ
  12. Паризька хартія для нової Європи
  13. Документи копенгагенської зустрічі ОБСЄ про людський вимір
  14. Документи московської зустрічі ОБСЄ про людський вимір
  15. Європейська конвенція із захисту прав людини та базових свобод
  16. Європейська хартія регіональних мов або мов меншин
  17. Європейська хартія місцевого самоврядування
  18. Інструменти Центрально-Європейської ініціативи (ЦЕІ) із захисту прав меншин
  19. Лундські рекомендації про ефективну участь національних меншин у суспільно-політичному житті.

Республіка Хорватія є також стороною Рамкової конвенції про захист національних меншин (1997) та Європейської хартії регіональних мов або мов меншин (1998).

Національна меншина в розумінні Конституційного закону про права національних меншин – це група хорватських громадян, члени якої традиційно проживають на території Республіки Хорватія і мають етнічні, мовні та/або релігійні особливості, відмінні від інших громадяни, котрі вони прагнуть зберігати.

Зазначається, що Республіка Хорватія є національною державою хорватського народу та народів, які належать до національних меншин. 

У Республіці Хорватії наразі проживають 22 національні меншини різної чисельності, що мають свої права, юридичний та інституційний захист «відповідно до демократичних норм ООН та вільного світу». 

Представникам усіх нацменшин – як окремій категорії населення – гарантується рівність із рештою громадян Хорватії.

До головних національних меншин у Хорватії належать: серби (найбільша в країні), італійці, угорці, українці, русини, чехи, албанці, чорногорці, босняки, роми.

За даними перепису 2011 року (останній на сьогодні перепис у цій країні), в Республіці Хорватія було зареєстровано 4 284 889 мешканців, з яких 328 738 належали до національних меншин: албанці 17 513 (0,41%), австрійці 297 (0,01%), босняки 31 479 (0, 73%), болгари 350 (0,01%), чорногорці 4517 (0,11%), чехи 9,641 (0,22%), угорці 14,048 (0,33%), македонці 4,138 (0,10%), німці 2965 (0,07%), поляки 672 (0,02%), роми 16,975 (0,40%), Румунія 435 (0,01%), росіяни 1 279 (0,03%), росіяни 1936 (0,05%) словаки, 4753 (0,11%), словенці 10 517 (0,25%), серби 186 633 (4,36%), італійці 17 807 (італійці 17 807) 0,42%), турків 367 (0,01%), українців 1878 (0,04%), волохів 29 (0,00) та євреїв 509 (0,01%).

Представники національних меншин реалізують більшість своїх прав через усталені інституції Республіки Хорватія, як і більшість хорватського народу, що «забезпечує їм захист від асиміляції та геттоїзації та дозволяє розвивати свою культурну та національну ідентичність з метою інтеграції їх у хорватське суспільство».

Республіка Хорватія, згідно із Конституційним законом про права національних меншин, гарантує представникам національних меншин забезпечення широкої набору спеціальних прав та свобод:

– декларування своєї приналежності до національної меншини;

– використання імені й прізвища на рідній мові та алфавіті;

– використання своєї мови та письма, приватне та публічне, а також у службовій сфері;

– виховання та освіта на рідній мові (але водночас обов’язковим є вивчення державної мови – хорватської);

– використання своїх прапорів та національних символів (на всіх заходах – обо’язково із хорватською державною символікою поряд), а також збереження традиційних назв;

– культурна автономія шляхом підтримки, розвитку та вираження власної культури, збереження та захисту своїх культурних багатств, спадщини та традицій;

– право вільно сповідувати свою релігію та створювати релігійні громади разом із іншими одновірцям;

– доступ до засобів масової інформації та здійснення медіа-діяльності (отримання та розповсюдження інформації) на рідній мові та письмі;

– самоорганізація та об’єднання для реалізації спільних інтересів (представники нацменшин мають право створювати з метою розвитку, просування та вираження своєї ідентичності товариства, фонди та культурні установи);

– участь і представництво в представницьких та виконавчих органах на загальнодержавному та місцевому рівнях, а також в адміністративних та судових органах;

– участь у громадському житті та управлінні місцевими справами через ради та представників національних меншин; 

– захист від будь-якої діяльності, яка загрожує або може загрожувати виживанню, реалізації прав і свобод національних меншин.

 

Про освіту на мовах національних меншин у Хорватії

Ця сфера регулюється Конституційним законом про права національних меншин та Законом про виховання та освіту на мові й письмі національних меншин.

Представники національних меншин самі пропонують та обирають модель навчання відповідно до чинного хорватського законодавства та своїх потреб і мають гарантовану законом можливість навчатися рідною мовою на всіх рівнях освіти – від дошкільної до вищої.

Усі моделі та форми навчання представників нацменшин перебувають у системі регулярної освіти Республіки Хорватії.

Навчання в дошкільних закладах

Програми дошкільної освіти можуть бути мовою національної меншини та двомовними та реалізовуватись у навчальних групах певної національної меншини та у дошкільних закладах, створених для дітей, що належать до національних меншин.

Двомовні програми – це програми, які реалізуються для дітей, що належать до національних меншин, хорватською мовою та рідною мовою національної меншини в рівному представленні.

Частина програми дошкільної освіти мовою та письмом національної меншини також повинна проводитись хорватською мовою щонайменше 10 годин на тиждень на одну освітню групу. 

Навчання в початкових та середніх школах

Учні, що належать до національних меншин, реалізують своє конституційне право на виховання та освіту за трьома основними моделями та спеціальними формами навчання в початкових та середніх школах Республіки Хорватія:

МОДЕЛЬ А – усі заняття проводяться мовою національної меншини з обов’язковим вивченням хорватської мови таку саму кількість  годин, як мови меншини. Ця модель навчання реалізується у спеціальних навчальних закладах, у яких усе навчання проходить мовою національної меншини або у спеціальних відділах шкіл, де навчання проходить хорватською мовою.

МОДЕЛЬ В – двомовне навчання – викладання природознавчої групи предметів ведеться хорватською мовою, а гуманітарні предмети – мовою представників національної меншини. Ця модель реалізована у спеціальних відділах шкіл із навчанням хорватською мовою.

МОДЕЛЬ С – викладання мови та культури меншини – на додаток до звичайних уроків хорватської мови, уроки мови меншини викладаються цієї мовою протягом двох-п’яти шкільних годин на тиждень і включають вивчення мови та літератури національної меншини, географії, історії та культури. Викладання за моделлю С у початкових школах для учнів, що належать до національних меншин, організовується для класного та предметного навчання у спеціальних навчальних групах.

Варто зауважити, що для навчання представників нацменшин можуть використовуватися підручники із їх материнських держав – за схвалення з боку Міністерства освіти та спорту Республіки Хорватія.

Уся педагогічна документація в шкільних закладах із мовами національних меншин ведеться хорватською мовою та латиницею, а разом із цим – мовою відповідної національної меншини.

 

Про право національних меншин на вільний доступ до ЗМІ на своїй мові 

Відповідно до хорватського Конституційного закону про права національних меншин, на радіо та телебаченні на державному, регіональному та місцевому рівнях покладається завдання сприяти розумінню осіб, які належать до національних меншин, виробляти та/або транслювати програми для інформування осіб, що належать до національних меншин, які заохочують та покращують збереження, розвиток та вираження культурної, релігійної та іншої ідентичності національних меншин, збереження та захист їх культурних благ та традицій. А також створювати та транслювати програми, за допомогою яких представники національних меншини у цій сфері ознайомлюються з роботою та завданнями своїх інституцій/товариств/організацій та/чи представників. Юридичні особи, які здійснюють діяльність у сфері комунікації з громадськістю (преса, радіо та телебачення), мають дозволяти об’єднанням осіб, що належать до національних меншин брати участь у створенні програм, призначених для цих меншин.

Із метою реалізації права осіб, що належать до національних меншин, на інформування через пресу та радіо та телебачення та своїй мові представники нацменшин та їхні об’єднання можуть здійснювати публічну комунікаційну діяльність (видавати газети, створювати й транслювати радіо та телепередачі, а також здійснювати діяльність інформаційних агентств).

Хорватське державне телебачення зобов’язане виробляти та/або транслювати програми, призначені для інформування представників національних меншин у Республіці Хорватія. Хорватське державне телебачення виконує свої юридичні обов’язки щодо виробництва та трансляції програм, призначених для інформування національних меншин, переважно в Інформаційній програмі, тобто Редакції меншин.

Хорватське радіо як громадська служба зобов’язане сприяти толерантності, багатонаціональності та мультикультурності в країні.

Рада з електронних медіа виділяє телерадіомовникам кошти для заохочення виробництва та публікації аудіовізуальних та радіопрограм телевізійних та/або радіомовників на місцевому та регіональному рівнях, що становлять суспільний інтерес а також  важливі для національних меншин у Республіці Хорватія.

Рівноправне офіційне використання мов та писемемності національних меншин у Хорватії реалізується відповідно до положень законів цієї країни (насамперед – Конституційного закону про права національних меншин та Закону про використання мов і письма національних меншин у Республіці Хорватія), Рамкової конвенції Ради Європи про захист національних меншин за  наступних умов:

1) коли представники національної меншини у муніципалітеті чи місті складають більшість населення;

2) якщо це передбачено міжнародними договорами, стороною яких є Республіка Хорватія;

3) коли це передбачено статутом муніципалітетів та міст у відповідності до хорватського законодавства;

4) коли це, стосовно роботи органів місцевого самоврядування, передбачено статутом округу, на території якого мова та письмо національної меншини в однаковому офіційному використанні з державною хорватською мовою.

Для реалізації рівноправного офіційного використання мови та писемності національної меншини використовуються відповідні дані останнього перепису населення.

На території муніципалітету, міста чи повіту, якщо вищезазначені умови виконано, рівноправне офіційне використання мови та письма національної меншини досягається:

– у роботі представницьких та виконавчих органів 

– у провадженні перед адміністративними органами 

– у провадженні перед органами державної адміністрації першої інстанції, перед судовими органами першої інстанції, державними прокуратурами та державними прокуратурами першої інстанції, нотаріусами та юристами.

Органи державної влади та місцевого самоврядування  дозволяють використовувати та визнавати дійсність приватно-правових документів, складених на території Республіки Хорватія мовою національної меншини.

Рівноправне офіційне використання мови та писемності національної меншини, як правило, запроваджується на всій території певного муніципалітету чи міста. Проте це може бути запроваджено за специфічних умов і в окремій частині певного муніципалітету чи міста.

У муніципалітетах, містах та областях, де в рівноправному використанні з хорватською мова й писемність нацменшини, робота місцевих органів влади та самоврядування відбувається хорватською мовою та латиницею, а також мовою національної меншини.

У таких адміністративно-територіальних одиницях наступне гарантовано відбувається в двомовному/багатомовному форматі:

– друк тексту печаток та штампів (однаковим розміром шрифту);

– друк табличок-вивісок представницьких, виконавчих та судових органів, а також юридичних осіб, які мають державні повноваження (однаковим розміром шрифту);

– друк заголовків нормативних актів (однаковим розміром шрифту);

Представники місцевої влади таких та громадяни в адміністративно-територіальних одиницях із рівноправним офіційним використанням мов нацменшин мають право на забезпечення їм у двомовному/багатомовному форматі:

  • доставки матеріалів для сесії місцевої ради чи виконкому;
  • підготовки протоколу та публікацію висновків такої сесії;
  • публікації офіційних повідомлень та запрошень органів самоврядування та влади міст і муніципалітетів, а також матеріалів для засідань цих органів;

Муніципалітети, міста та області, в яких мова національної меншини знаходяться в рівноправному офіційному використанні, забезпечують право громадян на двомовне чи багатомовне:

– видавання публічних документів;

– друк формулярів, що використовуються в офіційних цілях.

У муніципалітетах та містах, де мова національної меншини знаходиться в рівноправному офіційному користуванні, однаковим розміром шрифту друкуються:

– дорожні знаки та інші позначки з надписами на дорогах;

– назви вулиць та площ;

– назви місць та історико-географічних місцевостей.

Статут муніципалітету чи міста, в якому мова національної меншини знаходиться в рівноправному офіційному використанні, визначає, чи реалізуються усі згадані вище права, на всій території чи лише в певних місцях, та чи в використовуються в таких місцях їх традиційні назви.

Статут муніципалітету чи міста може передбачати, що в районах, де мова та писемність національної меншини перебувають у рівноправному офіційному використанні, юридичні та фізичні особи, які здійснюють громадську діяльність, можуть писати свої назви в двомовному/багатомовному форматі. 

 

Нюанси та цікаві моменти щодо нацменшин Хорватії

Варто наголосити, що подекуди в Хорватії досі зустрічаються складнощі зі  забезпеченням публічного використання сербської кирилиці в місцях змішаного проживання: так, у 2013 р. у Вуковарі через двомовні вивіски на державних установах мали місце масові протести хорватських ветеранів та націоналістів, у ході яких кириличні таблиці були пошкоджені. Але таких випадків із часом все менше. І протягом останніх кількох років у медіа не циркулювала жодна інформації про які-небудь кричущі випадки дискримінації сербів у Хорватії на національному підґрунті.

Варто зауважити й те, що серби сьогодні доволі адекватно представлені навіть серед вищого хорватського політикуму (Мілорад Пуповац, Борис Мілошевич – коаліційні партнери правлячої партії).

Найкращий в усіх сенсах статус має в Хорватії італійська національна меншина. За рівнем самоорганізації (культура, освіта, товариства) італійці є практично зразковою нацменшиною в Республіці Хорватія. Згідно з переписом населення в цій країні 2011 р. італійська національна меншина нараховувала 12,5 тис. осіб. Права й свободи італійців у Хорватії додатково захищені окремим міждержавними угодам. Так, іще 15 січня 1992 р. було підписано італійсько-хорватський меморандум про захист італійської меншини у Хорватії. А 5 листопада 1996 р. у Загребі сторони уклали новий договір, відповідно до якого Хорватія гарантувала своїм громадянам італійського походження повну свободу пересування з Хорватії до Словенії і навпаки з метою підтримки родинних стосунків.

 

Хорватські інституції, що займаються сферою етнополітики

Рада з питань національних меншин Республіки Хорватія 

Рада з питань національних меншин є автономним органом, створеним на основі Конституційного закону про права національних меншин від 13.12.2002 р.

Заснований його з метою якомога ефективнішої співпраці національних меншин у суспільному житті Республіки Хорватія, особливо в сфері розгляду, впорядкування та вирішення питань щодо реалізації й захисту прав і свобод національних меншин.

Рада є вищим органом національних меншин, який пов’язує інститути та інтереси національних меншин на загальнодержавному рівні. Це орган, який всеохопно займається питаннями нацменшин в рамках положень Конституційного закону про права національних меншин та всіх інших нормативних актів, що стосуються національних меншин на території Хорватії.

Рада з питань національних меншин має право пропонувати хорватському парламенту  й уряду обговорення питань, які він вважає важливими, особливо щодо втілення положень Конституційного закону та спеціальних законів, що регулюють права національних меншин. Рада також має право висловлювати думки та пропозиції щодо програм державних радіо- та телевізійних станцій, а також пропозиції щодо вжиття економічних, соціальних та інших заходів у районах, які традиційно або у значній кількості населені особами, що належать до національних меншин, з метою збереження їх існування в цих областях. 

Також Рада має право вимагати та отримувати необхідні дані та звіти від органів державного, місцевого та регіонального самоврядування.

Передбачається, що Рада співпрацює і з міжнародними організаціями й установами, які займаються питанням національних меншин, а також із належними органами в материнських державах національних меншин, котрі проживають у Хорватії.

Варто підкреслити, що саме через цю установу здійснюється фінансування програм, пов’язаних із національними меншинами. Рада при підготовці щорічних хорватських державних бюджетів висловлює своїй пропозиції та побажання про необхідний грошовий обсяг фінансування програм культурної автономії національних меншин. Утім про це дещо детальніше йтиметься в розділі про шляхи фінансування нацменшин.

Представництво

Існує 3 типи представництва в Раді, котрі разом становлять її людський склад:

– усі депутати парламенту від нацменшин;. 

– 5 видатних представників національних меншин від професійної, культурної, релігійної та наукової спільноти та представники об’єднань меншин, призначених урядом за пропозицією асоціацій, юридичних осіб та громадян, що належать до національних меншин;

– 7 представників від окремих Рад національних менши.

Роль, завдання, повноваження та устрій Ради з питань національних меншин, а також форми й способи її співпраці з державними органами та іншими інституціями й організаціями, які займаються питанням національних меншин, чітко визначає хорватський Конституційний закон про права національних меншин у своєму 4 розділі (статті 35 і 36). 

Отже, Рада з питань національних меншин Республіки Хорватія має право:

  • пропонувати органам державної влади для обговорення ті чи інші питання, що стосуються життя, прав і свобод нацменшин, а також реалізації положень Конституційного закону про права національних меншин;
  • пропонувати органам державної влади заходи з покращення статусу національних меншин на загальнохорватському чи місцевому рівнях;
  • давати оцінки й пропозиції щодо програм громадських радіостанцій та телебачення, передбачених для нацменшин, а також щодо висвітлення питань, пов’язаних із нацменшинами в ЗМІ;
  • пропонувати економічні, соціальні та інші заходи на територія традиційно чи переважно заселених представниками нацменшин із метою їх збереження в цих районах;
  • вимагати від органів державної влади та місцевого самоврядування всю необхідну інформацію для вирішення своїх робочих питань;
  • вимагати особистої присутності представників органів державної влади та місцевого самоврядування, до чиїх повноважень відносяться питання питання зі сфери діяльності Ради з питань національних меншин.

Саме Рада з питань національних меншин розпоряджається коштами, які виділяються в державному бюджеті Республіки Хорватія  на потреби національних меншин. Кінцеві отримувачі цих коштей щорічно звітують Раді при їх використання. А Рада з питань національних меншин, відповідно, звітує уряду та парламенту Хорватії.

Управління з прав людини та прав національних меншин

Управління з прав людини та прав національних меншин – це експертна служба Уряду Республіки Хорватія, створена Законом про Уряд Республіки Хорватія. Цей же Закон передбачає, що Управлінням керує директор, призначений урядом, за пропозицією прем’єр–міністра та на основі результатів раніше проведеного публічного конкурсу.

Бачення

Удосконалення всієї системи захисту та просування прав людини та прав національних меншин у Республіці Хорватія, особливо тих сфер, які потребують першочергової уваги через наявні проблеми.

Місія

Місія Управління – ефективне та скоординоване систематичне впровадження національних програм, планів, стратегій, планів дій, Конституційного закону про права національних меншин та міжнародних документів, а також інформування громадськості та запобігання злочинам на ґрунті ненависті, спрямованим на покращення захисту прав людини та меншин.

Сфера діяльності

Управління з прав людини та прав національних меншин було створено у квітні 2012 року рішенням уряду Республіки Хорватія про об’єднання існуючих управління з прав людини та управління у справах національних меншин.

Відповідний указ регулює сферу та структуру Управління з прав людини та прав національних меншин уряду Республіки Хорватія. У межах своєї сфери діяльності цей орган:

• виконує професійні, аналітичні, консультативні та адміністративні завдання, пов’язані з реалізацією державної політики захисту та просування прав людини та прав національних меншин у Республіці Хорватія та контролює їх ефективність;

• розглядає становище окремих прав людини та прав національних меншин у Республіці Хорватія та відповідність національного законодавства положенням Конституції Республіки Хорватія та Конституційному закону про права національних меншин, а також з міжнародними документами у сфері прав людини та меншин;

• пропонує вдосконалення та гармонізацію законів, підзаконних та інших нормативно-правових актів та актів, що регулюють питання, пов’язані із захистом та просуванням прав людини та прав національних меншин з відповідними національними та міжнародними документами та іншими нормативно-правовими актами, та бере участь у їх розробці;

• координує розробку, контролює та звітує про впровадження національних документів та стратегій, планів дій та оперативних заходів та програм у сферах захисту та просування прав людини, протидії торгівлі людьми, інтеграції осіб, яким надано міжнародний захист, боротьби з дискримінацією та захист та просування прав національних меншин з особливим акцентом на інтеграцію представників національної меншини ромів та реалізацію оперативних програм для національних меншин;

• виконує рекомендації омбудсмена з метою зміцнення системи захисту прав людини;

• співпрацює з компетентними міністерствами та іншими компетентними органами та установами, органами місцевого та регіонального самоврядування та міжнародними органами з метою вдосконалення національних стандартів захисту та просування прав людини та прав національних меншин, з особливим акцентом на інтеграції ромів та осіб, яким надано міжнародний захист;

• співпрацює з представниками громадянського суспільства та неурядових організацій у розробці національних програм уряду Республіки Хорватія в різних галузях захисту прав людини та прав національних меншин, а також при ухваленні нових чи внесення змін до існуючих законів, фінансує та заохочує проекти неурядових організацій та активних громадян, зосереджених на розвитку добрубуту громад та меншин; 

• розробляє профілактичні заходи та проводить громадські кампанії, організовує освітні заходи (семінари, круглі столи), з метою заохочення та сприяння захисту прав людини та прав національних меншин;

• здійснює моніторинг документів компетентних органів Європейського Союзу та міжнародних документів, готує висновки та експертні аналізи щодо застосування європейських та міжнародних документів у реалізації захисту людини та прав осіб, що належать до національних меншин;

• дає експертні висновки та бере участь у складанні позицій щодо пропозицій до актів Європейського Союзу в межах своєї сфери діяльності; здійснює моніторинг та пропонує гармонізацію хорватських нормативно-правових актів у сферах, що входять до сфери діяльності Управління, з acquis communautaire (спільний правовий доробок ЄС);

• пропагує європейські цінності та політику захисту й просування прав людини та прав національних меншин;

• розробляє, впроваджує та звітує про реалізацію проектів та програм у межах своєї сфери діяльності, що фінансуються із коштів Європейського Союзу та інших вітчизняних та міжнародних донорів.

Для виконання завдань, що належать до сфери діяльності Управління, створюються такі внутрішні організаційні підрозділи:

1) Служба з прав людини;

2) Служба з прав національних меншин:

• контролює виконання Конституційного закону про права національних меншин та координує підготовку відповідних звітів;

• контролює виконання Рамкової конвенції про захист національних меншин та координує підготовку відповідних звітів;

• бере участь у розробці, контролює виконання заходів і програм для національних меншин та звітує про це;

• координує розробку, контролює та звітує щодо виконання Національної стратегії інклюзії ромів (тобто інтеграції до суспільства) та супровідного Плану дій, пропонує зміни до цих документів, відповідно до керівних принципів ЄС, стратегічних та програмних документів (зокрема розробляє довгострокову політику щодо реалізації та покращення прав ромської національної меншини у Республіці Хорватія);

• координує роботу та організовує засідання Комісії та Робочої групи з моніторингу Національної стратегії інклюзії ромів;

• розробляє, впроваджує та звітує про фінансову та істотну реалізацію проектів, що фінансуються із фондів Європейського Союзу, інших вітчизняних та міжнародних донорів у сфері захисту й просування прав осіб, що належать до національних меншини;

• співпрацює з органами Організації Об’єднаних Націй, Радою Європи, Організацією з безпеки та співробітництва в Європі та Європейським Союзом у посиленні прав представників національної меншини ромів та реалізації відповідних міжнародних договорів, а також європейської правової бази;

• Бере участь у роботі міжурядових змішаних комітетів із захисту прав національних меншин на підставі підписаних двосторонніх угод Республіки Хорватія з Угорщиною, Італійською Республікою, Республікою Сербія, Чорногорією та Північною Македонією;

• співпрацює з компетентними органами на національному, місцевому та регіональному рівнях у питаннях реалізації та зміцнення прав осіб, що належать до національних меншин, з метою вдосконалення національних стандартів їх захисту;

• співпрацює з неурядовими організаціями громадянського суспільства на міжнародному, європейському, національному та місцевому рівнях у питаннях інтеграції та захисту прав національних меншин;

• організовує та проводить тренінги й освітні заходи для професійних працівників (зайнятих у системах захисту та підтримки – таких як соціальна допомога, охорона здоров’я, внутрішні справи, праця та зайнятість, освіта, судочинство тощо), працівників місцевого самоврядування, а також громадянського сектору з метою захисту та просування прав національних меншин;

• розробляє профілактичні заходи, у тому числі громадські кампанії, з метою підвищення обізнаності осіб, що належать до національних меншин, про їх права, інформування громадськості та зменшення соціальних упереджень, а також просвітницьку роботу з розбудови потенціалу для осіб, що належать до національних меншин, з особливим акцентом на дітей та молодь;

• організовує та здійснює освітні та інші заходи для рад та представників національних меншин та представників органів місцевого та регіонального самоврядування з метою підвищення ефективності їх роботи;

• контролює реалізації прав рад та представників національних меншин, а також їх співпрацю із материнським країнами;

• надає фінансову підтримку (у межах наявних коштів) діяльності організацій національних меншин із метою подальшого покращення захисту їх прав та для просування їх культурної, національної, мовної та релігійної ідентичності;

• аналізує звіти про роботу та витрачання коштів, перерахованих з державного бюджету діяльність об’єднань та організацій національних меншин, які займаються питаннями збереження культурної спадщини, мови та самобутності; проводить виїзні перевірки з метою визначення фактів щодо роботи цих об’єднань і організацій та цільового використання виділених державою коштів;

• бере участь у підготовці звітів про виконання міжнародних та європейських договорів та конвенцій, що належать до компетенції інших органів державної влади у сфері, що входить до сфери дії Служби;

• надає експертні висновки та пояснення, готує експертні бази та аналізи, що стосуються імплементації Конституційного закону про права національних меншин та Національної стратегії інклюзії ромів;

• здійснює моніторинг нормативно-правових актів Республіки Хорватія та міжнародних документів, надає експертні висновки, зауваження та пропозиції щодо проектів пропозицій законів та інших нормативних актів у сферах, що входять до сфери дії Служби;

• надає експертні висновки, зауваження та пропозиції щодо проектів законів та інших нормативно-правових актів у межах діяльності інших державних органів;

• виконує завдання, пов’язані з вирішенням адміністративних питань у сфері доступу до інформації, координує підготовку відповідей на запити з метою забезпечення права громадян на доступ до інформації;

• отримує петиції та скарги громадян у сфері прав національних меншин, надає експертні висновки та відповідає на них, а також на запити установ, засобів масової інформації у сферах, що входять до сфери дії Служби.

 

Нагляд за виконання законодавства Хорватії щодо прав національних меншин

Реалізацію прав і свобод нацменшин, гарантованих Конституцією Хорватії, Конституційним законом про права національних меншин та іншими законами, контролюють органи державної влади в сферах, що належать до їх повноважень.

Уряд Хорватії узгоджує та координує роботу органів державної влади з виконання Конституційного закону про права національних меншин та окремих законів, що стосуються питань, важливих для нацменшин країни.

Аналіз шляхів фінансування національних меншин у Республіці Хорватія

Національні меншини в Республіці Хорватії отримують державне  фінансування своїх організацій та проектів. Утім чіткий відсоток урядових асигнувань національним меншинам у хорватському законодавстві не визначений.

Дати уявлення про схему фінансування нацменшин у Хорватії може остання урядова постанова з цього приводу (від 08.04.2021 р.). Відповідальним за реалізації цього нормативного акту відповідальне хорватське урядове Управління з прав людини та прав національних меншин.

А в загальному дане питання регламентовано в Конституційному законі про права національних меншин.

Згідно зі згаданою постановою уряду Республіки Хорватія, фінансування суспільних потреб  національних меншин із бюджету країни здійснюється виключно для проектів і програм організацій національних меншин.

Метою цього фінансування є покращення прав представників нацменшин та захист і просування їх культурної, національної, мовної та релігійної ідентичності.

Фінансова підтримка з боку держави надається задля реалізації культурної автономії нацменшин Хорватії (видавництво, ЗМІ, творчість, культурно-мистецькі заходи, програми на основі двосторонніх угод та договорів).

Для затвердження фінансування з боку держави проектів та програм нацменшин існує ряд чітких критеріїв. Дані проекти й програми повинні:

  1. сприяти збереження культурної, національної, мовного й релігійної  ідентичності меншин із одночасною їх інтеграцією у хорватське суспільство, що приносить користь для культурного, суспільного та економічного розвитку Хорватії;
  2. підтримувати й розвивати вже досягнутий рівень реалізації прав представників нацменшин;
  3. приділяти особливу увагу культурному аматорству та культурним інституціям через їх значення для збереження культурної, національної та мовної ідентичності осіб, що належать до національних меншин;
  4. мають сприяти популяризації цінностей конституційного ладу Республіки Хорватія, сприяти толерантності та встановленню мультиетнічної та мультикультурної довіри;
  5. реалізовувати висновки та положення двосторонніх угод та договорів про захист прав національних меншин, стороною яких є Республіка Хорватія.

Фінансування програм і проектів із реалізації культурної автономії нацменшин Хорватія проводиться шляхом публічного тендеру чи конкурсу, що забезпечує прозорість розподілу коштів та дозволяє отримувати якомога більше кваліфікованих заявок та відбір програм і проектів найвищої якості.

Фінансові засоби без проведення відкритого конкурсу чи тендеру виділяються безпосередньо лише тоді, коли кошти йдуть організації чи об’єднанню організацій, які мають виключну компетенцію в сфері діяльності чи в регіоні, для яких виділяються фінансові ресурси. Або ж якщо організація чи об’єднання організацій є єдиною, здатною до діяльності у відповідній сфері чи в регіоні, якого стосується фінансування відповідно до Оперативних програм уряду Республіки Хорватія для національних меншин.

Напрямки фінансування та складання програм і проектів організацій відповідно до Оперативних програм уряду Республіки Хорватія для національних меншин приймаються Управлінням з прав людини та прав національних меншин.

Фінансові засоби, про які йде мова вище, можуть бути виділені лише організації чи об’єднанню організацій, які належним чином виконують зобов’язання щодо сплати внесків на пенсійне та медичне страхування, а також сплачують всі податки до державного та місцевого бюджетів.

До процедури фінансування програм та проектів організацій національних меншин, яку проводить Рада національних меншин Республіки Хорватія стосується окремий регламент, яким визначають відповідні критерії та умови, а також механізм виплат відповідно до положень Конституційного закону про права національних меншин.

Органи місцевого самоврядування Республіки Хорватія забезпечують кошти для роботи рад національних меншин, включаючи засоби для виконання адміністративних справ для потреб цих рад, а також можуть забезпечувати й кошти для проведення тих чи інших заходів, передбачених програмою роботи відповідної ради національної меншини.

Органи місцевого самоврядування в міру своїх можливостей фінансують громади, товариства, фонди й культурні установи локальних національних меншин.

Кошти для реалізації тих чи інших програм рад національних меншин можуть забезпечуватися і з державного бюджету Республіки Хорватія. Утім жодних уточнень про конкретний обсяг у законі немає. Кожного року парламент країни може по різному визначати розмір фінансування національних меншин при розробці й ухваленні чергового державного бюджету.

Щонайменше раз на рік уряд Хорватії подає до парламенту звіт про виконання Конституційного закону про права національних меншин та про витрати коштів, які в державному бюджеті виділяються на потреби національних меншин.

Рада з питань національних меншин у хорватський парламент (а саме – у відповідний його комітет, у чиї компетенції сфера нацменшин) кожні півроку подає звіт про свою роботу. А кожного кварталу – звіт про витрати коштів, що в державному бюджеті виділяються на потреби національних меншин.

У державному бюджеті та місцевих бюджетах передбачаються кошти для співфінансування програм, що їм належать, радіо і телевізійних станцій, призначених для національних меншин, відповідно до можливостей та критеріїв, визначених Урядом Республіки Хорватія за пропозицією Ради національних меншин або ж органу місцевого самоврядування за пропозицією місцевої ради національних меншин при ньому.

Рада з питань національних меншин розподіляє кошти, виділені з державного бюджету Хорватії на потреби національних меншин. Ті, хто використовують ці гроші подають Раді звіти про витрати, а цю інформацію Рада з питань національних меншин, у свою чергу, подає хорватському урядові та парламенту.

Критерії фінансування та укладання програм культурної автономії для національних меншин, методологія моніторингу та оцінки виконання фінансованих програм визначають передумови, яким мають відповідати асоціації та установи нацменшин при поданні заявки на фінансову підтримку з державного бюджету Республіки Хорватія через Раду національних меншин. Передбачається єдина й цілісна фінансова звітність асоціацій, організацій та установ нацменшин щодо використання виділених державою коштів.

Ступінь фінансування хорватським урядом національних меншин та їх інституцій може змінюватися з року в рік і визначається в конкретному державному бюджеті.

Доречно для прикладу навести дані про фінансування хорватським урядом через Раду з питань національних меншин другого після хорватів народу цієї держави – сербів.

Так, із державного бюджету Республіки Хорватія фінансуються різні програми 6 неурядових організацій сербської національної меншини.

Це Сербське культурне товариство «Prosvjeta» (Загреб), що реалізує інформаційну програму шляхом друку двомісячної газети «Prosvjeta» та десятимісячної дитячої газети «Bijela pčela», програма культурного аматорства та культурних заходів, Сербська національна рада-Національна координація ради сербської національної меншини (Загреб), щотижневик «Novosti», Об’єднана рада муніципалітетів (Вуковар), яка реалізовує інформаційну програму шляхом друку 25 номерів газети «Izvor» та сербське господарське товариство «Privrednik», яке друкує щомісячну однойменну газету.

Загалом, хорватські національні меншини та їх інституції відчувають стабільну фінансову підтримку з боку уряду країни відповідно до законодавства Республіки Хорватія та міжнародних документів, підписаних хорватською владою. Існують більш-менш чітки критерії для виділення державного фінансування. Проте чіткий обсяг бюджетних коштів на потреби нацменшин не визначений і залежить від конкретного річного бюджету та потреб нацменшин Хорватії, які формулюються й підраховуються Радою з питань національних меншин. Саме ця установа і є розпорядником та розподільником цих бюджетних коштів.

Аналіз моделей врядування національних меншин та їх представленості у органах влади Республіки Хорватія

Це питання цілком ясно та однозначно врегульоване положенням хорватського Конституційного закону про права національних меншин, Закону про вибори членів представницьких органів місцевого самоврядування та місцевої влади, Закону про місцеве й регіональне самоврядування, а також Закону про місцеві вибори.

Національні меншини, які складають понад 1,5% населення Хорватії (наразі це лише серби: 186,6 тис. за переписом 2011 р., тобто близько 4% населення), мають гарантовано мінімум 1 – максимум 3 місця в парламенті країни (Саборі). 

А національні меншини, які становлять менше 1,5% мають спільну квоту в щонайменше 4 депутатські мандати.

У поточному (10-му) скликанні хорватського Сабору представлені наступні 8 депутатів від національних меншин.

Слід підкреслити, що при попередніх, починаючи з 2000 р., скликаннях хорватського парламенту число депутатів від національних меншин складало від 5 до 8.

Відповідно до Конституційного закону про права національних меншин, муніципалітети, міста й селища, де меншина складає від 5% до 15%, вона мають право мати 1 представника в місцевій раді. 

Якщо на місцевому рівні меншина складає від 15% населення (на рівні жупанії/області), то вона має право на пропорційне представництво в усіх місцевих радах. 

З метою покращення, збереження та захисту становища нацменшин у хорватському суспільстві представники цих меншин вибирають своїх представників для участі в суспільному житті та заняття місцевими справами у ради національних меншин в органах самоврядування.

У органах місцевого самоврядування територіально-адміністративних одиниць, де нацменшини складають щонайменше 1,5% населення, в органах місцевого самоврядування територіально-адміністративних одиниць, на чиїй території живуть більше 200 представників нацменшини, а також в органах самоврядування крупніших територіально-адміністративних одиниць, на території яких мешкають 500 представників нацменшини представники відповідної нацменшини можуть вибрати раду національних меншин.

До такої ради на рівні опчини (району/муніципалітету) обираються 10 членів, на рівні міста – 15 членів, а на рівні жупанії (області) – 25 членів.

У випадках, якщо не виконується жодна з умов, згаданих вище, але на певній території мешкають від 100 представників нацменшини, то в органі місцевого самоврядування обирається 1 представник від національних  меншин.

Кандидатури до рад національних меншин при органах місцевого самоврядування можуть пропонувати організації нацменшин або ж 20 представників нацменшини на рівні району, 30 на рівні міста та 50 на рівні області.

Члени рад національних меншин, які обираються у в органах місцевого самоврядування відповідно до положень хорватського Конституційного закону про права національних меншин, обираються таким чином, щоб територія всього підрозділу складала один виборчий округ.

Усі дійсно висунуті кандидати заносяться до виборчого списку в алфавітному порядку прізвищ.

Кандидати, які набрали найбільшу кількість голосів, обиралися членами ради національної меншини залежно від кількості членів ради національної меншини, обраних у кожному підрозділі. 

Обираються члени рад національних меншин в органах місцевого самоврядування терміном на 4 роки.

Обраний член ради національної меншини, термін повноважень якого закінчується до її чергового закінчення, замінюється першим наступним невибраним кандидатом, який набере найбільшу кількість голосів.

Вибори до рад національних меншин скликаються Урядом Республіки Хорватія спеціальним рішенням, що визначає точну дату виборів.

Назва ради національної меншини має бути на хорватській мові та на латиниці, а також на мові й письмі відповідної національної меншини, що заснувала цю раду.

Очільника ради національної меншини та його заступника обирають її члени шляхом прямого й таємного голосування.

Органи місцевого самоврядування територіально-адміністративних одиниць, у яких представники нацменшин не складають більшості населення, можуть у своїх приписах постановити, що до їх представницького органу (себто місцевої ради) обираються представники нацменшин або більше число цих представників, ніж це випливає із їх частики в національному складі місцевого населення.

Представникам нацменшин гарантується представленість в органах державного управління та правосуддя відповідно до законодавства Хорватії, що стосується працевлаштування у відповідних органах із урахуванням частики національних меншин у загальному населення на рівні, на якому існують такі органи. Також сюди варто додати, що в Республіці Хорватія представники національних меншин мають пріоритет у працевлаштуванні в органах державної влади та правосуддя, коли вони чітко посилаються на це право в заяві (на те, що їх дискриміновано при прийомі на роботу на національній основі) та коли вони однаково з іншими кандидатами відповідають усім іншим критеріям.

Відповідно до хорватського законодавства, представники національних меншин мають представництво у міністерствах, державних адміністративних організаціях та центральних державних установах з урахуванням їх загальної частки у складі населення Республіки Хорватія та в органах державної адміністрації в регіонах з урахуванням їх загальної частки. у населенні відповідного регіону.

Утім слід зауважити, що, як зазначають тамтешні експерти, в Хорватії у сфері представництва національних меншин в органах державного управління, судових органах та органах місцевого самоврядування досі не досягнуто значного прогресу. Причин цього багато: відсутність фінансових ресурсів для нової зайнятості, неадекватна освітня структура деяких представників національних меншин, а також недостатнє декларування деяких осіб про свою приналежність до національної меншини.

У Хорватії досі немає надійного та всебічного інструментарію, який би систематично аналізував застосування спеціальних заходів щодо представленості й зайнятості нацменшин та розглядав обґрунтування застосування існуючих заходів та можливе запровадження додаткових заходів у цій сфері.

Аналіз даних про кількість працівників із представників національних меншин в органах державного управління свідчить про зниження їх числа, тобто зменшення відсотка національних меншин у цій галузі. Досить часто на практиці на місцях кількість працівників із числа представників нацменшин навіть не наближається до їх реальної частки у загальній чисельності населення.

Варто зазначити, що спеціальні заходи щодо представленості національних меншин у державному управлінні в Хорватії, як правило, не впроваджувалися протягом 1990-х років. То була ситуація в якій закони спочатку запроваджують спеціальні заходи щодо працевлаштування нацменшин, які на практиці зовсім не впроваджувалися на місцях. Так у Хорватії було до початку ХХІ ст. Із того часу ситуація в сфері представленості нацменшин в органах державної влади та самоврядування постійно вдосконалюється й покрашується. Особливо цьому посприяв вступ Хорватії до ЄС та адаптація її законодавства до спільного правового доробку й стандартів Євросоюзу.

Вплив вступу Республіки Хорватії до ЄС на рівень захисту прав її національних меншин

Варто наголосити, що загалом після вступу Хорватії до Європейського Союзу в 2013 році ситуація із хорватським законодавством у сфері захисту прав національних меншин покращилася. Гармонізація національного законодавства із стандартами ЄС зіграла свою роль. Проте, як відзначають багато хорватських експертів та правозахисників (в тому числі одна з респондентів цього дослідження – юрист та науковець Антонія Петрічушич), на практиці ситуація виглядає далеко не ідеально. Помітний контраст між власне законодавчими приписами та тим, наскільки дієво вони втілюються в життя.

Варто звернути увагу на критику, яка наразі лунає в бік Республіки Хорватія з боку Ради Європи стосовно сфери захисту прав нацменшин.

Так, навіть у червні 2021 року в своєму вже п’ятому поспіль огляді Рада Європи заявила, що попри поступовий рух у кращу сторону та вже достаньо поміті позитивні зміни в Хорватії й далі присутня дискримінація представників ромської та сербської національної меншин (особливо – сербів, які повернулися до свого краю після втечі в 1995 році під час війни). Більше того, в Раді з питань національних меншин Хорватії погоджують із такою оцінкою.

В останньому огляді Ради Європи йдеться, що в 2017-2020 рр. у Хорватії  збільшилося число правопорушень на основі національної ненависті, а також кількість випадків мови ненависті в ЗМІ та політичному середовищі. Відмічають у Раді Європи деяке зростання радикального хорватського націоналізму за ці роки, для якого серби та роми є предметом історичного ревізіонізму. Окрім того Рада Європи вважають недостатньою практичну реалізацію Хорватією антидискримінаційних законів та незадоволені низькою представленість нацменшин у хорватських загальнонаціональних ЗМІ.

Очільник ромської меншини Хорватії та депутат Сабору Велько Кайтазі зі свого боку особливо охоче погодився з наведеними вище оцінками Ради Європи. Він наголошує, що хорватські роми й далі дискримінуються, особливо в деяких регіонах країни та з боку окремих лідерів місцевої влади. Додає ромський очільник і те, що роми часто стикаються із вкрай поганими умовами життя в нелегальних поселеннях, а ромські діти постійно страждають від перебоїв з отримання освіти. Варто зазначити, що вочевидь мова йде про найпівнічніший регіон Хорватії – Меджимур’я, де живе найбільша та найкомпактніша ромська громада. Водночас Кайтазі визнає, що з 2013 року хорватський уряд зробив дійсно багато для покращення умов життя та захисту прав усіх нацменшин, в тому числі ромів.

Зі свого боку, представниця сербської меншини в парламенті Хорватії Драгана Єцков заявила, що в країни про нацменшини виявляється поступово все більше турботи. За її словами, існує в сербів невдоволення розмірами державного фінансування дошкільних закладів, але з іншого боку – хорватська влада в 2021 році виділила додоткові 666 тис. євро на покращення інфраструктури в заселених сербами районах (які традиційно перебувають у дещо складніші соціально-економічній ситуації).

Одна з респондентів нашого дослідження Антонія Петрічушич (юрист, викладач та науковець) наголошує, що на шляху до ЄС проблемам захисту прав нацменшин та боротьбі з дискримінацією приділялося значно більше уваги в органах державної влади. 

«До цього підходили значно більш системно та серйозніше. На всіх рівнях. Уряд Хорватії щороку готував детальні звіти та плани у сфері захисту прав нацменшин. Але, як виявилося в підсумку, все це було лише імітацією. Жодних дієвих та енергійних зусиль, аби відчутно покращити статус нацменшин у Хорватії, покращити якість їх життя. А просто показове демонстрування перед ЄС, що щось у цій сфері робиться», – підкреслила пані Петрічушич.

На думку респондента, ціль нашої поточної політики Хорватії в цій сфері – не інтеграція, не забезпечення достойного рівня життя для представників нацменшин, не створення в людей впевненості у благополучному майбутньому їх дітей. А натомість – суто в збереженні ідентичності нацменшин, плекання культурної автономії та фольклорно-мистецькій діяльності.