Ігнорування призведе до проблем у сфері зовнішньої торгівлі та стане перепоною для залучення інвестицій
Олег Гичка, Олександр Сущенко та Андрій Гонта (Консалтингова компанія BFSE, Centre for ESG Economics) для Газети Бізнес
Індія ратифікувала Паризьку кліматичну угоду: Найбільші емітенти парникових газів поспішають з ратифікацією
Процес імлементації Паризької кліматичної угоди відбувається доволі швидкими темпами. Так, станом на 5 жовтня 2016 року даний документ був ратифікований 74 країнами, які відповідають за 58,52% світових викидів парникових газів. Вже на даний час виконані вимоги вступу в дію угоди – необхідна кількість країн, які ратифікували угоду, перебільшує визначену їх кількість – 55. Після ратифікації Паризької кліматичної угоди Федеративною Республікою Німеччини, Францією, Австрією, Угорщиною, Словаччиною, Португалією, Канадою, Болівією, Мальтою та Непалом, виконана і друга умова вступу угоди в силу, оскільки сукупно перевищено показник у 55% світових викидів парникових газів. Фактично, вступ в дію Паризької кліматичної угоди відбудеться 4 листопада.
Знаковою подією в питанні боротьби зі зміною клімату стала ратифікація 2 жовтня 2016 року Індією Паризької кліматичної угоди. Дана подія була приурочена до річниці з дня народження політичного лідера країни – Індіри Ганді. Таке рішення ще раз свідчить про рішучість даної країни в питанні протидії глобальному потеплінню і важливість нової підписаної кліматичної угоди.
Як і у випадку з Китаєм, на перший погляд дивним видається активність третьої за обсягами викидів парникових газів країни.
Індія, яка у 2015 році відповідала за майже 2,5 млрд. тон викидів парникових газів, ще у 2008 році прийняла Національний план дій по боротьбі зі зміною клімату (National Action Plan on Climate Change, NAPCC). Також в країні вже пройдено першу фазу функціонування аналога Системи торгівлі дозволами на викиди – “Perform Achieve and Trade” (2012-2015 рр.), яка орієнтується на використанні комплексного підходу зменшення твердих викидів у перерахунку на енергоємність.
Поряд із цим також запущено систему торгівлі сертифікатами на відновлювану енергетику – Renewable Energy Certificate (REC) trading system, яка дає можливість виробникам “чистої енергії” сертифікувати та продавати вироблені мегавати тим компаніям, які повинні звітувати про наявність відповідної їх кількості, проте не мають можливості в повній мірі забезпечити себе ними самостійно.
Також найближчим часом заплановано запровадження трьох пілотних Систем торгівлі дозволами на викиди парникових газів на території трьох провінцій Індії: Таміл Наду, Гуджарат та Магарашта.
Хто платить, той і замовляє музику
Відповідь на це необхідно шукати в економічній та фінансовій площині, оскільки останні тенденції на фінансовому ринку свідчать про перехід фінансових інститутів на нові умови інвестування та кредитування своїх клієнтів – врахування нефінансових ризиків (екологічні, соціальні та управлінські). Вочевидь, активна позиція найбільших банків, інвестиційних фондів, бірж та інших інституцій в питанні боротьби зі зміною клімату та скорочення парникових газів змусила всіх інших також замислитись про необхідність врахування кліматичних ризиків у своїй діяльності.
Якщо представники банківського сектору відкрито заявляють про відмову від кредитування проектів, пов’язаних з розвідкою та видобутком вуглеводнів, то найбільші світові біржі створюють для своїх клієнтів умови, за яких відсутність звітності за нефінансовими ризиками (принципи ESG – Environmental, Social, Governance) ускладнює доступ до організованого ринку.
Зокрема, під час останньої зустрічі керівників найбільших банківських установ, інвестиційних компаній, бірж (6-8 вересня 2016 року, м. Сінгапур) було остаточно прийнято рішення стосовно переходу до аналізу нефінансових ризиків в процесі прийняття інвестиційних рішень, видачі кредитів, допуску до ринків фінансових ресурсів, тощо.
Прямим наслідком такого рішення буде здешевлення вартості активів компаній, які не займаються скороченням викидів парникових газів
– мають значний рівень кліматичних ризиків. Також такі компанії не зможуть розраховувати на залучення фінансових ресурсів на фінансовому ринку без врахування можливих втрат, пов’язаних із скороченням викидів парникових газів. Це фактично призводить до подорожчання інвестиційних та позикових ресурсів.
Така ситуація змушує навіть найбільші компанії світу рахуватися із кліматичними ризиками, перетворюючись із скептиків або противників на активних учасників даного руху.
Комерційні ризики, пов’язані зі зміною клімату
Поряд із проблемами у доступі до фінансових ресурсів ігнорування кліматичних ризиків може призвести до обмежень у міжнародній торгівлі. Розуміючи ці можливі наслідки, Китай та Індія активно долучилися до питання протидії зміні клімату – скорочення викидів парникових газів. Очевидно, що наявність вимог щодо обмеження обсягів викидів з боку найбільших торговельних партнерів може призвести до значних втрат як для компаній-експортерів, так і для країни в цілому.
Зокрема, найбільшим торговельним партнером для Індії є ЄС, на який припадає близько 13% загальних обсягів зовнішньої торгівлі країни із світом у 2014-2015 рр (див. рис. 1). Саме для великих компаній ЄС з 2017 року у відповідності до Директив 2013/34/ЄС та 2014/95/ЄС буде запроваджено обов’язкове звітування за нефінансовими ризиками, де оцінка, наприклад, кліматичних ризиків відбуватиметься не тільки за внутрішніми показниками самої компанії ЄС, а й з урахуванням тих ризиків, які містяться у компаній-постачальників товарів та послуг.
Схожа ситуація буде спостерігатися і у випадку з інвестиціями, оскільки придбання “брудних активів” буде означати підвищення нефінансових ризиків європейських компаній. Так, станом на 2014 рік європейські компанії інвестували майже 40 млрд. євро до Індії, які за умов запровадження жорстких вимог в ЄС стосовно звітності за екологічними, соціальними та управлінськими ризиками, можуть стати тягарем для балансу “європейців”.
Цікаво, що іншими значними торговельними партнерами Індії по зовнішній торгівлі є Китай (9,5% в загальній структурі) та США (8,5%), які на початку вересня 2016 року також ратифікували Паризьку кліматичну угоду. І якщо Китай з 2017 року запроваджує Системи торгівлі дозволами на викиди парникових газів, то в США поки це питання знаходиться на стадії розгляду. Також слід зазначити, що на рівні ЄС 5 жовтня 2016 року було схвалено рішення щодо рекомендації країнам-членам також ратифікувати нову кліматичну угоду.
Цікаво, що в Україні немає розуміння потенційних економічних втрат від кліматичних трендів. Розкриття інформації за нефінансовими ризиками в ЄС несе загрозу для вітчизняних експортерів, зокрема металургійного та агропромислового комплексу, на частку яких припадає більше половини реалізованої продукції на ринку Європи. Імплементація названих директив в законодавче поле України очікувалась ще в 2015 (!) році.
Аналогічна ситуація стосується і впровадження механізму «ціни на карбон» в наших реаліях. Маючи прописані вимоги в Угоді про Асоціацію з ЄС щодо обов’язкового характеру введення системи торгівлі викидами парникових газів, законодавче врегулювання даного питання очікується… лише в 2018 році. Поки ми тягнемо резину, світові гравці на кшталт Індії впроваджують нові механізми для захисту своїх експортерів та залучення відносно дешевих фінансових коштів.
Один раз – випадковість, другий раз – закономірність
Отже ратифікація основними емітентами парникових газів нової кліматичної угоди видається закономірним та логічним процесом, який має під собою чіткі економічні та фінансові причини. І якщо найбільші гравці на світовому торговельному та інвестиційному ринку активно ратифікують необхідні міжнародні документи в даній сфері, запроваджують відповідні інструменти та механізми, які дозволяють обмежувати темпи глобального потепління, то іншим залишається лише йти тим самим шляхом. Ігнорування цього тренду просто призведе до проблем у сфері зовнішньої торгівлі та стане перепоною для залучення до країни фінансових ресурсів.
Важливо, що рушійною силою в цьому питанні є представники фінансового сектору світової економіки, які бачать в питанні протидії зміні клімату можливості для отримання прибутків за рахунок активізації інвестиційних та кредитних процесів, необхідних для скорочення викидів парникових газів.