Аналіз трендів та сценаріїв розвитку ситуації у міжнародній політиці у 2021 р., представлений у даній публікації, було здійснено Радою зовнішньої політики «Українська призма» у партнерстві з Представництвом Фонду ім. Фрідріха Еберта на замовлення Міністерства закордонних справ України для врахування при формуванні зовнішньої політики України.

ОСНОВНІ ІНДИКАТОРИ

Основними індикаторами, що окреслюють розвиток ситуації у Китайській Народній Республіці та на регіональному рівні найближчим часом є:

• Поглиблення американо-китайського протистояння. У наслідок наступальної політики адміністрації президента США Д. Трампа, Китай був змушений до певних поступок, але це лише незначною мірою змінило торговельний баланс та не спонукало структурні реформи в економіці КНР, а також не вирішило питання захисту прав інтелектуальної власності. Китайська політика в Азії та за її межами розглядається Вашингтоном як така, що містить у собі загрози для США, і буде супроводжуватися двопартійною підтримкою комплексних зусиль зі стримування Китаю.
• Пандемія COVID-19, що стала для китайської сторони водночас і викликом, і можливістю. Той факт, що перший спалах коронавірусу стався на території КНР, а Пекін не доклав зусиль для належного інформування міжнародної спільноти, а відтак частково причетний до розгортання пандемії, суттєво підважив імідж Китаю у світі. Разом з тим, китайська економіка однією з перших оговталась від наслідків обмежувальних заходів (станом на кінець 2020 р. очікується відновлення показників економічного росту тотожне показникам кінця 2019 р.), а тому наголос на економічній співпраці з Китаєм для держав регіону і за його межами зберігає свою привабливість. Одним із нещодавніх свідчень цього є підписання у листопаді ц.р. Угоди про всеосяжне економічне партнерство (RCEP), до якого входять Китай, Японія, Південна Корея, Австралія та Нова Зеландія, і ще 10 держав АСЕАН.
• Стратегічні ініціативи Китаю зберігають для керівництва Китаю свою актуальність, що знайшло свій вияв у глобальному проєкті BRI (Ініціатива Поясу і Шляху), програмі MIC 2025 («Зроблено у Китаї 2025»), інвестиціях у програми спрямовані на розвиток високих технологій (на кшталт 5G та штучного інтелекту), забезпеченні китайського лідерства у сфері високих технологій.
• Трансконтинентальний проєкт Китаю – BRI – ініціатива, що має охопити понад 70 держав та пов’язати їх з китайською економікою шляхом фінансових та інфраструктурних інвестицій у обсязі від 40 до 100 млрд дол. США щорічно. Згідно з задумом, посилення економічних контактів між Китаєм та іншими державами сприятиме й посиленню геополітичних зв’язків. Серед інституційних інструментів BRI – Азійський інвестиційний та інфраструктурний банк, який був створений у 2015 р. і налічує 70 держав-членів. Окрім того, Китай пообіцяв позики країнам, які належать до ініціативи BRI і яким не вистачає ресурсів на придбання вакцин. Щоправда, у регіоні Центрально-Східної Європи дедалі більше нарікають на брак конкретних здобутків Ініціативи і, відтак, дедалі менше уваги приділяють похідному від BRI формату 17+1, що поєднує Китай з державами Західних Балкан, ЦСЄ та Балтики.
• У свою чергу ініціатива MIC 2025 спрямована на забезпечення економічного зростання передусім Китаю, збільшення прибутків та виробництво високоякісних товарів. Однак і тут є певні складнощі, оскільки КНР не доклав зусиль для погодження такої програми з американськими та європейськими партнерами і вони подекуди розглядають плани Пекіну, як такі що підважують їхні економічні інтереси.
• Не менш визначальними індикаторами є сталі стратегічні пріоритети КНР, серед яких: відновлення та збереження територіальної цілісності (включно з реінтеграцією Тайваню та посиленням впливу материкового Китаю у Гонконзі), досягнення китайського домінування в Азійсько-Тихоокеанському регіоні та зміцнення свого становища у колі глобальних лідерів. 
• Примітно, що Китай намагається не лише просувати власні проєкти, але й робити свій внесок у глобальні ініціативи та підтримувати інструменти глобалізації. Скажімо, Пекін є одним з найбільших ентузіастів протидії кліматичним змінам та Паризької кліматичної угоди (наразі КНР декларує, що досягне нульового показника викидів вуглекислого газу до 2060 р., що лише на 10 років пізніше аналогічної амбітної цілі ЄС), а також другим найбільшим контрибутором у миротворчий бюджет ООН. Понад те, Китай виступив з ініціативою полегшення боргового тягаря країн, що розвиваються (відтермінування виплат). У рамках Ініціативи з припинення обслуговування боргів Китай відклав погашення боргів на загальну суму понад 1,3 млрд дол. США.
• Окрім того, відповідаючи на глобальні виклики сьогодення, Китай разом із Німеччиною та США займався розробкою вакцини, спрямованої проти коронавірусу SARS CoV-2 (цими науковими розробками поруч з німецькою компанією BioNTech та американською Pfizer займалася китайська Fosun Pharma).

СЦЕНАРІЇ

У контексті згаданих індикаторів, перспектива нинішнього становища Китаю у світовій політиці проглядається за трьома сценаріями. Позитивний сценарій є найменш конфронтаційний, інклюзивний. Базовий сценарій відображає здебільшого статус-кво. Негативним є сценарій, що передбачає конфронтацію, дестабілізацію міжнародної системи.

 ПОЗИТИВНИЙ СЦЕНАРІЙ

У випадку позитивного сценарію, Китай і надалі домагатиметься подальшого підвищення свого визнання на міжнародній арені. Пекін йтиме шляхом взяття додаткових зобов’язань і внесків у вирішення глобальних проблем (на кшталт кліматичних змін, протидії глобальному тероризму, подолання наслідків економічної кризи, спричиненої коронавірусом), наголошуючи на дотриманні принципів міжнародного права (через конструктивну позицію в ООН) та взаємних із державами Заходу «правил гри» у економіці (через співпрацю у рамках СОТ). 

При цьому Китай зберігатиме зацікавленість у взаємодії з Європейським Союзом (зокрема у питанні скорочення викидів вуглекислого газу та підтримки програм зі скорочення таких викидів у третіх державах; питанні відновлення ядерної угоди з Іраном тощо) та регіоном ЦСЄ (у частині прозорих інвестицій та інфраструктурних проєктів). 

У листопаді 2020 р. готовність КНР бути в авангарді глобальних процесів була озвучена під час саміту АРЕС, зустрічей Великої двадцятки, ШОС, а також знайшла своє відображення у підписанні угоди про всеохопне регіональне економічне партнерство.

Китай також заявляє готовність взаємодіяти у галузі досліджень, розробок, виробництва та розподілі ліків та вакцин (співпраця з COVAX – спільна ініціатива державно-приватного партнерства ВООЗ, GAVI (Альянс вакцин) та Коаліції інновацій щодо готовності до інновацій, чия діяльність спрямована на те, щоб надати усім урядам рівний доступ до вакцини та знизити ризик застосування неякісних препаратів. Пекін також запропонував глобальний механізм взаємного визнання медичних сертифікатів на основі тестів на нуклеїнові кислоти у формі міжнародно визнаних QR- кодів.

При цьому китайська сторона уникатиме прямої конкуренції чи конфронтації, натомість, домагатиметься ефекту синергії з іншими гравцями у регіоні та регіональними ініціативами. Домогтися цього можливо за умови збільшення прозорості інвестиційної та проєктної діяльності Китаю у регіоні, зокрема шляхом ухвалення Двосторонньої інвестиційної угоди ЄС-КНР (CAI). Позитивному розвитку співробітництва також сприяло б покращення ситуації з правами людини у КНР (зокрема уникнення нових загострень у Гонконзі, безперешкодний допуск міжнародних спостерігачів та місій на територію автономного району Сіньцзян для моніторингу ситуації з уйгурською меншиною).

Співпраця з ЄС, залагодження питань взаємних інвестицій та покращення у сфері структурних економічних реформ і прав людини у Китаї, заохотили б Брюссель не лише до поглиблення співпраці з КНР, але й б стали фасилітатором відновлення ефективного діалогу між Пекіном та Вашингтоном та посилення між ними довіри.

Окрім того, Європейський Союз інтенсифікує діалог з Китаєм щодо формування якщо й не спільних, то, принаймні, скоординованих стратегій щодо Азії та Африки.

В свою чергу на рівні ЦСЄ прикладами синергетичних зусиль ЄС та Китаю могло б стати поєднання регіонального проєкту, яким опікується ЄС та Ініціативи Тримор’я – Via Carpatia (шляхопроводу, що поєднує порт Салоніки у Греції з державами Балтії) з інфраструктурними проєктами Китаю на Західних Балканах на півдні та проєктами Арктичного Шовкового шляху на півночі. 

Щоправда, навіть в умовах позитивного сценарію Китай прагнутиме досягнення своїх стратегічних цілей шляхом консервації нинішнього рівня громадських та політичних свобод і збереження урядового контролю за розвитком економіки, забезпечуючи застосування інноваційних підходів для підвищення продуктивності виробництва та збільшення експорту, посилення рівня споживання в КНР.

НЕГАТИВНИЙ СЦЕНАРІЙ

У випадку провалу планів Китаю, як на глобальному, так і на регіональному рівні та неспроможності впроваджувати реформи і налагоджувати конструктивні відносини зі США та ЄС, конкурентоспроможність Китаю на глобальних ринках, а відтак і соціально-економічна ситуація у державі може погіршитись. Понад те, не можна виключати, що поєднання зусиль США та ЄС також негативно позначиться й на регіональному впливі Китаю. 

В такому випадку не можна виключати, що для збереження обличчя та власної міжнародної ваги Китай спробує вдатися до формування альянсу з Російською Федерацією. Наразі відносини між Пекіном та Москвою є асиметричними, і Китай відіграє у них домінуючу роль. При цьому, номінально підтримуючи Росію на міжнародній арені, Китай передусім зацікавлений у доступі до російських ресурсів. Разом з тим, в інтересах КНР є збереження міжнародної стабільності та дієвості міжнародних інституцій, від яких Пекін лише виграє. 

У ситуації конфронтації з державами Заходу, коли міжнародні механізми будуть спрямовані на стримування Китаю, економічна співпраця з ЄС та США згортатиметься, характер співпраці з Москвою може змінитися. У Пекіні, схоже, свідомі, що Москва впродовж років культивує на Заході думку про те, що саме Росія може стати бар’єром між Китаєм та західними державами. У випадку послаблення відносин із Заходом КНР спробує «перехопити ініціативу» та замість бар’єру перетворити Росію на свій «таран» для західних альянсів та інституцій. За такої ситуації Китай приставатиме на російські ініціативи щодо ситуації в Ірані, на Близькому Сході, в Африці.

Примітно, що обидві держави зацікавлені у стримуванні американської гегемонії чи європейського модернізаційного впливу, а відтак дедалі більше прагнутимуть обмежити ліберальні впливи на своїй території. Зростатиме інтенсивність поширення наративів про зони ексклюзивного регіонального впливу Росії та Китаю, і обидві держави підтримуватимуть одна одну як на міжнародних майданчиках, так і у воєнно-політичному плані. 

Разом з тим, навіть за умови втілення негативного сценарію, важко очікувати, що союзництво Китаю та Росії вийде за межі здебільшого ситуативного та декларативного характеру. Взаємосумісність двох держав є мінімальною, участь Китаю у російських військових навчаннях наразі є символічною, а спільне авіа-патрулювання, запроваджене у 2019 р., скоріше стало виявом політичної солідарності, аніж суттєвим зсувом у військово-технічній співпраці. При цьому російські продажі зброї Індії перевищують відповідні показники щодо КНР, що теж не додає шансів стратегічному партнерству Росії та Китаю.

Зближення можливе лише у випадку, коли Китай втратить переваги, які йому надавали глобалізаційні процеси, і при цьому не спроможеться на реформи в економічній сфері та не досягне проривів у сфері високих технологій. У такому випадку існує вірогідність його послаблення та пошук союзників з числа держав аутсайдерів на кшталт Російської Федерації. Проте такий сценарій у короткостроковій перспективі є найменш вірогідним.

БАЗОВИЙ СЦЕНАРІЙ

В умовах необхідності вирішення принципового для керівництва КНР завдання – демонстрації успішності уряду на шляху втілення сталих пріоритетів до 100-ї річниці Комуністичної партії Китаю (що відзначатиметься у липні 2021 року), – китайський уряд здійснюватиме інтервенції на ринку, спрямовані на забезпечення стабільної економічної ситуації, а також докладатиме зусиль для забезпечення власної територіальної цілісності, посилення впливу у Гонконзі та продовження войовничої риторики щодо Тайваню та незворотності його реінтеграції. Останній тренд суттєво посилився на тлі того, що у 2016 р. на Тайвані прийшла до влади Цай Інвень – радикально негативно налаштована до материкового Китаю представниця Демократичної Прогресивної партії. Її політичний курс знайшов підтримку у США, де у 2017 р. було погоджено продаж Тайваню зброї на 5 млрд дол. включно з продажем понад сотні американських танків M1A2T Abrams та обслуговуванням ракетних систем Patriot.

У регіоні Східно-китайського моря Пекін посилюватиме присутність своїх авіа- та морських патрулів у спірних водах (незважаючи на протести Японії та Південної Кореї). У Південно-китайському морі Пекін проводитиме укріплення штучних островів у водах, претензію на суверенітет над якими висловлюють також Філіппіни (які розраховують на союзницьку підтримку США) та В’єтнам.

Такі кроки Пекін намагатиметься посилювати економічним тиском на держави регіону, інструменталізуватиме регіональні економічні організації, об’єднання та ініціативи для досягнення своїх політичних та безпекових цілей.

В свою чергу, держави Заходу, які є ключовими економічними партнерами КНР, дедалі більше вдаватимуться до протекціоністських заходів, обмежуючи вільне поширення технологій, наголошуватимуть на приматі права інтелектуальної власності, обмежуватимуть потік китайських інвестицій у стратегічні сфери (шляхом посилення вже існуючих у США та ЄС клірингових механізмів) та заборонятимуть поглинання китайськими економічними агентами або злиття з китайськими компаніями підприємств, що відіграють ключову роль у високотехнологічних сферах. Непрямим свідченням посилення таких трендів є те, що ще до початку міжнародної економічної кризи, спричиненою COVID-19, станом на 2018 р. прямі закордонні інвестиції КНР знизились на 70% порівняно з 2007 р., коли вони сягали свого піку.

Це вестиме до посилення конфронтації зі США та зниження взаємодії з ЄС, де, в свою чергу бракуватиме єдиної стратегії щодо співпраці з Китаєм. Частина держав наполягатиме на збереженні наявної співпраці, частина, під тиском Вашингтону, обере конфронтаційний підхід, а ще частина займатиме вичікувальну позицію.

Ситуація з поширенням COVID-19, яка продемонструвала значну залежність світових ринків від виробництва критично необхідних товарів, лише посилила цю тенденцію. Застосування тактики «войовничого вовка» – різка і подекуди агресивна риторика китайської дипломатії – ще більше посилила тенденцію до стримування Китаю з боку західних держав. Окремі держави вдаються до виведення виробництва товарів стратегічного значення з території Китаю. Наприклад, Японія виділила
2,2 млрд дол. США на досягнення цієї цілі. Великі глобальні компанії (на кшталт Apple, Google та Microsoft) також розглядають можливості перенесення своїх потужностей до інших держав Азії, зокрема до В’єтнаму та Таїланду, а у перспективі до Індії та Мексики.

За таких умов, не відкидаючи амбіцій з посилення глобального впливу, Китай також інвестуватиме свої зусилля у «План Б», який полягає у розвитку внутрішнього прогресу, посиленні економічних зв’язків з державами Азії та забезпеченні лідерства у Азійському економічному регіоні. Серед іншого, Китай фокусуватиме увагу на своїх безпосередніх сусідах: Казахстані, Киргизстані, Таджикистані, Пакистані (зокрема використовуючи ШОС та Китайсько-пакистанський економічний коридор (CPEC) як інструменти регіональної економічної співпраці, та посилюючи роль цих структур як елементів BRI). Поза тим, Пекін намагатиметься компенсувати конфронтацію з Заходом через посилення свого домінування у державах Африки, намагатиметься забезпечити стабільну стратегічну присутність у Балканських державах.

Всередині держави можна очікувати втілення приписів п’ятирічного плану, де пріоритетом є «подвійна циркуляція» – новий термін, запроваджений Сі Цзіньпіном минулої весни. Йдеться про пріоритетну орієнтацію на внутрішнє виробництво та споживання, доповнену «міжнародним циклом» – зовнішньою торгівлею та інвестиціями (для яких обіцяють відкриття економіки та реформи). При цьому робиться акцент на високоякісному зростанні – рух за стійкими моделями зростання, а не «одержимістю отримати високі річні темпи росту ВВП».