Аналіз трендів та сценаріїв розвитку ситуації у міжнародній політиці у 2021 р., представлений у даній публікації, було здійснено Радою зовнішньої політики «Українська призма» у партнерстві з Представництвом Фонду ім. Фрідріха Еберта на замовлення Міністерства закордонних справ України для врахування при формуванні зовнішньої політики України.
ПАНДЕМІЯ COVID-19 ТА ЇЇ ВПЛИВ НА РЕГІОНАЛЬНУ БЕЗПЕКУ
Вплив пандемії COVID-19 на регіональну безпеку слід розглядати крізь призму декількох факторів:
- кризи глобальної інфраструктури у сфері охорони здоров’я та неефективності національних систем;
- падіння довіри до владних інституцій на тлі неефективних/непопулярних рішень у боротьбі з COVID-19;
- економічної кризи внаслідок пандемії та глобального локдауну;
- виникнення нових викликів і загроз інформаційної безпеки у регіоні, насамперед з боку Росії та Китаю;
- загострення глобального протистояння між США і КНР у сферах економіки, науки і технологій.
У разі негативного сценарію, швидке поширення пандемії вдасться зупинити не раніше весни 2022 р., що матиме вкрай негативні наслідки як для національних економік, так і для реалізації інфраструктурних проєктів у регіоні. Закриття кордонів та недостатність фінансових ресурсів на тривалий час унеможливить вільне пересування людей, загальмує розвиток туризму, значно ускладнить співпрацю у культурно-гуманітарній сфері, що негативно вплине на розвиток міжлюдських контактів, а також діяльність регіональних організацій на кшталт ОЧЕС. Неефективна політика національних влад у боротьбі з пандемією та економічна криза, посилені деструктивними наративами російської пропаганди, призведуть до політичної дестабілізації, загострення соціальних і міжетнічних протиріч, а також посилення націоналістичних, євроскептичних та радикальних настроїв у країнах регіону. Завдяки активній медичній і публічній дипломатії свої позиції у регіоні посилять РФ і КНР. Водночас загострення глобальної боротьби за медичні товари і технології, «розмороження» неврегульованих конфліктів і переорієнтація значних ресурсів з оборонних бюджетів на сферу охорону здоров’я поглиблять існуючий дефіцит безпеки.
За базовим сценарієм, ситуація стабілізується вже в середині 2021 р. з початком масової вакцинації. Світова економіка поступово відновлюватиметься, а обмеженість ресурсів стане стримуючим фактором для подальшої ескалації регіональних конфліктів. Втім, негативний вплив пандемії не буде остаточно подолано у середньостроковій перспективі з горизонтом до трьох років.
Реалізація позитивного сценарію дасть можливість використати наявні проблеми як стимул до системних внутрішніх реформ у країнах регіону, зокрема у сфері охорони здоров’я та соціального захисту, сприятиме розвитку регіональної співпраці у галузі медицини, наукової дипломатії, боротьби зі змінами клімату тощо. Регіоналізація ланцюгів постачання дасть поштовх економічному розвитку, а виведення виробництв з Китаю створить нові можливості для їхнього перенесення в Україну та інші країни регіону.
ВПЛИВ США НА РЕГІОНАЛЬНУ БЕЗПЕКУ
Роль і ступінь залученості США у формування регіонального безпекового порядку денного буде визначатися:
- внутрішньополітичною ситуацією в країні;
- динамікою відносин з РФ і КНР на глобальному рівні;
- діалогом з Україною у контексті протидії російській агресії;
- співпрацею з регіональними партнерами по НАТО (Туреччиною, Румунією, Польщею, країнами Балтії) з метою стримування російської військової присутності у басейні Чорного моря, регіоні ЦСЄ та Східному Середземномор’ї.
За умови втілення негативного сценарію внутрішньополітичні проблеми, що залишилися новообраному президенту Дж. Байдену у спадок від попередньої адміністрації; триваюча боротьба з пандемією COVID-19 у короткостроковій перспективі та з її наслідками – протягом наступних 2-3 років; економічна криза змусять нову адміністрацію зосередитися на вирішенні внутрішньополітичних питань. Водночас складні відносини з Туреччиною і блокування Анкарою посилення військово-морської присутності нечорноморських країн НАТО, відповідно до обмеження Конвенції Монтрьо, фактично призведуть до усунення США від справ регіону. З іншого боку, різке загострення протистояння з РФ внаслідок кібер-атак чи інших провокативних дій проти США могло би посилити американсько-українську взаємодію, але навряд чи сприяло би покращенню безпекової ситуації в регіоні.
Нейтральний сценарій передбачає, що перехідний період передачі влади новій адміністрації, економічні і соціальні проблеми в США, а також відсутність Чорноморського регіону як окремого напряму у зовнішньополітичній стратегії США залишить його поза увагою Вашингтону у середньостроковій перспективі, обмеживши участь у справах регіону внеском у багатосторонні ініціативи НАТО.
Позитивний сценарій можливий у разі вироблення стратегічного бачення та чітко артикульованої політики США щодо Чорноморського регіону; активної участі у спільних навчаннях, заходах з посилення морської безпеки, перебування ВМС США в басейні ЧМ на ротаційній основі; сприяння розбудові національних спроможностей країн регіону та їхньої стійкості до гібридних операцій впливу.
З точки зору національних інтересів України, значним успіхом було би надання їй статусу основного союзника США поза НАТО і розвиток військово-технічного співробітництва; збереження/посилення санкційного тиску на РФ, зокрема блокування російських проєктів «Північний потік-2» і «Турецький потік»; консолідація міжнародних зусиль по де-окупації ТОТ за прямої участі або за підтримки США (Кримська платформа, Нормандський формат тощо).
ВПЛИВ РОСІЇ НА РЕГІОНАЛЬНУ БЕЗПЕКУ
Фактор Росії залишатиметься ключовим чинником регіональної безпеки – у контексті протистояння країні-агресору у короткостроковій перспективі (1-3 роки) та у форматі пошуків прийнятних для України моделей співіснування на більш віддалені горизонти планування (до 5 років). В будь-якому разі, вплив Росії на внутрішню і зовнішню політику країн регіону буде визначальним у формуванні безпекового середовища. При цьому слід враховувати, що не тільки посилення Росії та її військової, економічної, інформаційної присутності матиме негативні наслідки для регіональної безпеки, а і, навпаки, стрімке погіршення внутрішньополітичної ситуації, радикалізація настроїв, посилення центробіжних тенденцій аж до можливого розпаду РФ може створити нові джерела нестабільності у регіоні та призвести до виникнення нових осередків міжетнічних та міжрелігійних конфліктів на кордонах України.
Відтак, негативний сценарій на перспективу у 3-5 років може передбачати як чергову спробу «перезавантаження» у відносинах Заходу та Росії, так і повну її ізоляцію з подальшою радикалізацією і остаточним перетворенням на неконтрольовану країну-партію. Водночас негативні прогнози на 2021 р. можуть реалізуватися у разі нових спроб російського керівництва відвернути увагу від внутрішніх проблем за рахунок подальшої зовнішньої експансії. Насамперед, йдеться про продовження окупації територій України, Грузії, ділянок шельфу Чорного моря; блокування вільного судноплавства в Азово-Чорноморському басейні; нарощування військової присутності у Криму, на Кавказі, у Східному Середземномор’ї; втручання у внутрішньополітичну ситуацію в Україні, Білорусі, Вірменії, Молдові, інших країнах регіону; роздмухування неврегульованих та створення нових конфліктів у країнах ЧМ регіону, Центральної Азії та Кавказу; посилення провокацій та гібридний впливів проти країн ЦСЄ. Інший блок загроз пов’язаний з пом’якшенням санкційних обмежень США та ЄС проти РФ, реалізацією антиукраїнських енергетичних проєктів «Північний потік-2» і «Турецький потік»; зближенням Росії з Турецькою Республікою, насамперед у сфері військово-технічної співпраці.
Базовий сценарій фактично означатиме збереження актуального конфліктного потенціалу без значної ескалації бойових дій та підтримання наявного рівня взаємодії у відносинах з США, КНР та ЄС.
Позитивний сценарій з горизонтом у 1-3 роки передбачає консолідацію міжнародних зусиль щодо де-окупації ТОТ в Україні і відновлення територіальної цілісності країн ГУАМ; посилення санкційного тиску на Росію; остаточний занепад ОДКБ, зміну політичних еліт та прихід до влади проєвропейських сил у Білорусі, Вірменії, країнах Центральної Азії; погіршення російсько-турецьких відносин та посилення китайського впливу як фактору стримування російської експансії.
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА РЕГІОНАЛЬНУ БЕЗПЕКУ
Вплив ЄС на регіональну безпеку є традиційно обмеженим через його виключно «м’які» інструменти зовнішньої політики та нормативну силу, яка дедалі більше втрачає ефективність в умовах розпаду ліберального світового порядку. Водночас, неготовність до глобальної кризи у сфері охорони здоров’я, яка поставила під сумнів засадничі принципи «відкритих кордонів» та «4 свобод ЄС», посилення націоналістичних настроїв та розкол всередині блоку, агресивна «медична дипломатія» РФ та КНР на тлі повної відсутності ЄС у публічному просторі країн регіону (при значно більшій реальній допомозі у боротьбі з COVID-19), криза у трансатлантичних відносинах і самоусунення «лідера ЄС» Франції від участі у врегулюванні Нагірно-Карабахського конфлікту на користь РФ і ТР мінімізувала і без того незначну роль ЄС у питаннях регіональної безпеки. Наразі основним «внеском» ЄС у регіональну безпеку є механізм Східного партнерства, який, втім, потребує вироблення нових підходів на тлі подій у Білорусі та Вірменії.
Відтак, за негативного сценарію вплив ЄС у регіоні надалі зменшуватиметься, поступаючись зростаючій присутності Китаю і Росії. Посилення протекціонізму в національних економіках та євроскептичних настроїв у суспільствах може призвести до поступової втрати привабливості самої ідеї членства в ЄС як головної рушійної сили внутрішніх трансформацій у країнах регіону.
За базового сценарію пасивна роль ЄС в якості нормативної сили для країн регіону збережеться, а окремі європейські країни робитимуть помірний внесок у підтримання регіональної безпеки (Франція і Німеччина – у форматі Нормандської четвірки; Польща та країни Балтії – у контексті протидії гібридним та кібер-загрозам з боку РФ і т.п.).
Позитивний сценарій, який наразі виглядає найменш вірогідним, передбачає внесок ЄС у покращення безпекової ситуації у регіоні в разі 1) відновлення повноцінного трансатлантичного діалогу з США; 2) вироблення консолідованої і послідовної санкційної політики проти РФ; 3) доведення економічної і технологічної конкурентоспроможності у порівнянні з Китаєм; 4) надання нового імпульсу співпраці з регіональними країнами у сфері «людської безпеки», створення спільної платформи для наукових досліджень, розробки вакцини, «хмари відкритої науки», реалізації зеленої угоди, цілей сталого розвитку тощо.
ВПЛИВ КНР НА РЕГІОНАЛЬНУ БЕЗПЕКУ
Роль Китаю у питаннях регіональної безпеки, з одного боку, все ще є вкрай обмеженою з точки зору «жорсткої», військової компоненти; з іншого боку, швидко зростає як важливий фактор економічної та інформаційної безпеки. Стратегічні ініціативи Китаю, зокрема проєкти BRI (Ініціатива Поясу і Шляху), «17+1», програми MIC 2025 («Зроблено у Китаї 2025»), інвестиції у програми розвитку високих технологій (на кшталт 5G та штучного інтелекту) спрямовані на забезпечення китайського лідерства у сфері високих технологій і конкурентних переваг у глобальному протистоянні з США.
На регіональному рівні вони можуть мати як позитивний вплив (інвестиції у розбудову регіональної інфраструктури, створення нових стимулів для розвитку багатосторонньої регіональної співпраці, стримування економічної та військової присутності Росії, потенційна зацікавленість у відновленні/відбудові регіонів, постраждалих від бойових дій), так і вкрай негативні наслідки («кабальні» боргові зобов’язання, що загрожують національній безпеці; перехід стратегічно важливих об’єктів, портів і критично важливої інфраструктури у регіоні до рук китайських інвесторів; стимулювання недоброчесної конкуренції, непрозорих процедур, розвитку «тіньової» економіки тощо).
Наразі найбільш вірогідним видається базовий сценарій, за якого сповільнення темпів економічного зростання в самому Китаї та зацікавленість у перевагах глобалізаційних процесів змусять Пекін дотримуватися певних норм міжнародного права та світової торгівлі. Втім, «торгові та технологічні війни» з США змусять країни регіону шукати складний баланс між двома ключовими економічними і торговельними партнерами. Для України найбільшою загрозою національної та регіональної безпеки залишається можливість формування ситуаційних коаліцій КНР з Росією для вирішення власних задач у разі загострення протистояння з США.
Підсумок. Реалізація будь-якого із зазначених сценаріїв на регіональному рівні великою мірою залежатиме від динаміки відносин між глобальними гравцями, насамперед США і Росією (у питаннях «жорсткої» безпеки) та США і Китаєм (в економічній площині). Протидія російській агресії, стримування її військової присутності у регіоні та обмеження впливу на внутрішньополітичну ситуацію в країнах регіону залишатимуться ключовими умовами покращення безпекового середовища. Водночас посилення заходів у сфері морської безпеки, боротьба з пандемією COVID-19 та її наслідками для світової економіки, забезпечення інформаційної безпеки та конкурентоспроможності у галузі новітніх технологій матимуть дедалі більшу вагу при визначенні зовнішньополітичних пріоритетів окремих держав та формуванні регіонального порядку денного.
Прихід до влади проєвропейських сил у Молдові, демократичний рух у Білорусі, зміна адміністрації у Білому Домі при збереженні двопартійної підтримки України в Конгресі, а також остаточна дискредитація російського керівництва як договороспроможного партнера для Заходу сприятимуть втіленню базових та, частково, позитивних сценаріїв. Водночас в умовах збереження нинішнього курсу (чи подальшої ескалації з боку) РФ, можливого нового загострення конфлікту в Нагірному Карабаху, дестабілізації ситуації у Вірменії та Білорусі, за умов мінімальної ролі США та ЄС як безпекових акторів у регіоні та збереження конфліктного потенціалу в американсько-китайських відносинах найвірогіднішим варіантом розвитку подій на перспективу у 1-3 роки виглядає втілення базових сценаріїв (статус-кво) з періодичними кризами, обумовленими актуалізацією негативних трендів.