Ми продовжуємо серію інтерв’ю Persona Grata. У рамках цього формату ми спілкуємося з відомими старшими дипломатами, які розуміють, що відбувається у сфері зовнішньої політики, які самі визначають напрямки, задачі, тому, власне, і є цікавими співрозмовниками. Сьогодні з нами заступник міністра закордонних справ Василь Боднар.
ВасильБоднар
З 2017 до серпня 2021 р. – заступник Міністра закордонних справ України
Випускник Львівського національного університету. У дипломатії з 1998 року. Пройшов шлях від аташе до заступника міністра. Працював у посольствах України в Росії, Польщі, Туреччині.Володіє англійською, польською мовами.
Одружений, має трьох дітей.
30 РОКІВ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ: головні успіхи
– У серпні відзначаємо 30-ту річницю Незалежності України. Власне, споглядаючи назад, Ви як людина, яка праює довгий час у Міністерстві, що Ви бачите: які кроки Україні вдалося зробити для утвердження себе як суб’єкта на міжнародній арені, а що, можливо, нам все ж таки доведеться робити далі, щоб бути більш ефективними?
– Ви знаєте, з досвіду можна говорити багато і розказувати про особисту залученість, і про перемоги, які були, але насправді головне, що нам вдалося – це підписання Угоди про асоціацію та визначення чіткого шляху до Європейського Союзу. Ті зміни, які починають відбуватися в Україні, якраз спровоковані цією Угодою: і відкритість Європи для українських громадян, можливість вільно подорожувати, торгувати. Зараз те, що робиться з вдосконаленням Угоди про асоціацію, а саме її торгової частини – це є фактично той прорив цивілізаційний.
Друге досягнення чи другий такий milestone [досягнення] – це звичайно те, що ми вижили у 2014 році і змогли себе захистити. Тут надзвичайна подяка всім, хто пішов на фронт, хто змобілізувався.
Ми показали свою суб’єктність. Дві наші революції показали, що ми є політична нація. Протидія прямій російській агресії показала, що ми як політична нація можемо захистити свою державу.
І ось це є утвердження державності, яку ми отримали 30 років тому. Мені здається, що дипломатія зіграла тут одну з ключових ролей саме в тому, щоби не допустити визнання незаконної анексії Криму, привернути міжнародну увагу до агресивних дій Росії, до накладення санкцій фактично за теперішньої солідарності більшості цивілізованого світу з Україною у протидії російській агресії.
Звичайно, можна говорити про багато досягнень у відносинах з країнами, але навіть встановлення стратегічного партнерства з такими країнами, як Сполучені Штати, Великою Британією, Польщею, Туреччиною – це так само ті досягнення, які сьогодні дають свій результат. Завдяки таким базовим речам нам і вдалося вижити і зараз розвиватися як незалежна держава, одночасно борючись.
ДИПЛОМАТИЧНИЙ ФРОНТ: зміни у міністрестві та службі
– Ви зачепили вже питання 2014 року, агресії. Коли країни у війні, то дипломатія переходить на воєнні рейки. Це вже інший фронт, дипломатичний. Він ставить свої завдання, які відрізняються від нормального, спокійного стилю роботи. Як Ви відчули: у Вашому відомстві що змінилося, які нові підходи з’явилися, який новий інструментарій і, можливо, які нові якості вимагаються зараз від дипломатів?
– Перш за все, війна, звичайно, стимулювала визначення хто є хто – хто здатен, а хто ні.
Відбувся чіткий, не скажу, що перерозподіл, але чітке виділення лідерів, які готові брати на себе відповідальність, які готові робити нестандартні пропозиції і рішення, а також добиватися успіху дипломатичним шляхом саме через новий підхід до дипломатії – більш активний, проактивний, який показує, що Україна – не просто країна у цьому регіоні, а суб’єкт, що готовий і себе захищати, і пропонувати щось світові.
Другий елемент – це, звичайно, небайдужість чи бажання показати переваги України навіть у війні. Тобто, незважаючи на необхідність кожного дня інформувати іноземних партнерів про те, що відбувається на фронті, як відбуваються переговори у рамках Тристоронньої контактної групи, як ми готуємося до Норманді і так далі, добра частка зусиль йде на те, щоб формувати позитиви України – те, що Україна може дати світові, тобто додану вартість як для Європи, так і для глобальних певних викликів. Ті ідеї, які зараз пропонуються міністром Кулебою – це і про продовольчу безпеку і нашу роль в цьому в глобальному масштабі; це і питання, пов’язані із зеленою енергетикою. Тобто, це прагнення виходити за рамки і пропонувати щось нове для світу, що Україна може дати. Той же приклад протистояння, на відміну від деяких інших країн, так само багато кого заохочує, показує, що ми не склали руки перед сусідом-агресором, перед країною, з якою більшість намагається домовлятися, а ми протистояли і будемо протистояти його агресивним намірам. Це багатьох заохочує діяти подібно або принаймні розуміти, що не тільки дипломатія чи діалог здатні захистити їхні інтереси.
СТРАТЕГІЯ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ: чи стате зовнішня політика більш системною?
– Нещодавно Президент Зелентський оголосив про те, що він готовий уже підписати стратегію зовнішньополітичної діяльності. Чи Ви бачите, що це може бути додатковим елементом, що дасть більше системності і цілеспрямованості нашій зовнішній політиці, бо ми, експерти, завджи критикували у тому числі і Ваше відомство за те, що немає стратегії, немає чіткого плану дій. Ось він з’являється. Чи Ви бачите, що це може бути додатковим інструментом у формуванні координат і, власне, руху по цих координатах?
– Насправді – це дуже позитивна річ. Вона потрібна для визначення і для зовнішнього світу у тому числі, і насамперед для нас, що для нас головне, щоб ми були транспарентні і зрозумілі для наших партнерів; [щоб] було зрозуміло, що ми нікуди не відступимо від цих пріоритетів. Базові пріоритети у нас закріплені у Конституції – це європейська та євроатлантична інтерграція, і ми їх дотримуємося. На основі цього будувалася якраз і Стратегія національної безпеки, а пізніше в розвиток цієї стратегії – і Стратегія зовнішньої політики. Звичайно, вона акумулює найбільш ключові напрямки, але ми також розраховуємо, що ми будемо розвивати кожен із конкретних напрямів в окремі концепції чи базові документи, які дозволять більш системно побачити наші плани, і потім зрозуміти, як ми їх реалізуємо – і чого ми досягаємо, а чого ні.
Зараз ми так само можемо говорити про те, що ми вже досягли. Але цілі не були оформлені, і нема з чим порівняти. Ось Ви робите свої оцінки і вже базуєтеся на певному наборі критеріїв, як Ви оцінюєте діяльність чи посольства, чи посла, чи взагалі зовнішньої політики України на кожному напрямку. Ви маєте свій набір критеріїв. Ось фактично зараз Стратегія – це набір тих критеріїв, за якими ми будемо потім оцінювати самих себе і вдосконалюватися. Це механізм, який постійно буде працювати на покращення роботи самої зовнішньополітичої служби України.
РЕГІОНАЛЬНІ ІНІЦІАТИВИ: наскільки Київ може виграти?
– Давайте поговоримо про регіональні ініціативи. Ми знаємо, що в регіоні Центральної і Східної Європи є дуже багато регіональних проектів, які є за ініціативами тієї чи іншої держави. Ми говоримо і про Вишеградську четвірку, і про Люблінський трикутник, і про Бухарестську дев’ятку. Власне, які Київ може мати практичні – і політичні, і економічні – дивіденди від участі в цих форматах? Чи є щось поза політичним рівнем, поза деклераціями – фактично те, що ми можемо «помацати»?
– У будь-якій сфері життя Ви не можете досягати результатів, не маючи контакту. Тобто, у даному випадку, і міністр Кулеба говорив про це на форумі «Україна 30», що ми йдемо малими кроками інтеграції, формуючи малі альянси чи малі союзи. Звичайно, що кожен з них має своє завдання. Бухарестська дев’ятка і наша залученість до неї – це безпековий фактор. Люблінський трикутник – це домінація європейської інтеграції і протидія викликам Росії. Питаня з ОЧЕС – це економіка в регіоні і спроби знайти баланс інтересів, враховуючи саме сьогоднішні виклики. ГУАМ – це чотири країни, які мають і проблеми з Росією, тобто проблеми, тому що Росія вжила певних заходів для порушення їх територіальної цілісності, і спільні інтереси у сферах економіки, торгівлі, кібербезпеки і так далі. Тобто, кожен із них має свою додану вартість, і в кожному з них ми стараємося певні свої ініціативи – не багато, але основні – проштовхувати. Нещодавно пан Кулеба був на зустрічі Центральноєвропейської п’ятірки. Це так само новий формат, який покликаний більш чітко зрозуміти, які пріоритети є в регіоні. Ми зараз працюємо над тим, щоб долучитися до ініціативи Трьох морів – так званого Тримор’я. Так само – зараз поки що немає позитивної відповіді про повноцінне членство, але участь у проектах, залученість до ініціатив, бізнесовий компонент, проштовхування інтересів наших фірм – це спокійно може працювати, і ми якраз цей компонент пробуємо розвивати.
Точно так само ми зараз йдемо дорогою розброки секторальних стратегій чи концепцій. Одна з них – це, наприклад, про взаємодію із закордонними українцями і під це формування цілої оновленої політики, яка має чіткі результати та ідентифікатори, як її виконувати, і що досягати.
Бажання в тому, щоб зовнішня політики була більш системною, більш зрозумілою назовні і з чітко визначеними цілями для досягнення. Саме це – можу назвати це політикою сусідства: якраз через альянси, через двосторонній діалог. Бачите, наскільки зараз розвивається діалог зі столицями. Ось буквально зараз я закінчую переговори з нашими польськими колегами. Це вже фактично на моєму рівні другий за другий місяць. Тобто, ми фактично кожного місяця зустрічаємося. Міністр Кулеба разом зі своїми колегами фактично так само кожен другий місяць на зустрічах і контактах для того, щоб вимальовувати двосторонні дорожні карти, десь врегульовувати проблеми, як з Угорщиною; десь шукати перспективи, як зі Словаччиною; десь вибудовувати нові ініціативи. Тобто, дорога вперед і ми нею рухаємося. Рухаємося не за рахунок когось, а за рахунок свого внутрішнього двигуна і своєї мотивації.
СХІДНЕ ПАРТНЕРСТВО: чи є шанси у Тріо?
– Ми проводимо щорічні опитування експертів по зовнішній політиці, по досягненнях і питаємо, чи може Україна бути лідером, і в якому регіоні. Багато хто відповідає, це переважна більшість експертів, що Східне партнерство – це якраз та сфера, де ми можемо бути лідерами. Скажіть, будь ласка, ініціатива Тріо, яка зараз просувається якраз на рівні міністрів і, власне, на інших щаблях – чи може вона бути успішною на рівні Європейського Союзу? Чи ми можемо показати, що дійсно ці три країни – Україна, Грузія і Молдова – мають мати більше, тому що вони виконують більше у порівнянні з іншими трьома партнерами?
– Звичайно, це само собою розуміється з тих базових завдань і засад, на основі яких створювалося це Тріо, бо у нас, перш за все, є Угоди про асоціацію в трьох країнах – три країни мають свої європейські амбіції. Кожен з нас досяг певного рівня інтерграції з Європейським Союзом – невеликого, але ми йдемо цим шляхом. Звичайно,
ми не можемо орієнтуватися на країни, які або не мають амбіцій, або мають свій порядок денний, або зайняті своїми проблемами, і фактично обмежуть певни чином розвиток ініціативи Східне партнерство.
Від самого початку ініціативи ми говорили дуже чітко: у нас є двостонній трек відносин з Європейським Союзом, і він для нас є основим і визначальним. Ми хочемо його розвивати з ціллю вступити до Європейського Союзу в зрозумілій перспективі. Для цього може бути Східне партнерство, може бути Чорноморська синергія, можуть бути інші ініціативи, які допоможуть рухатися, інтегруватися чи секторально, чи входити у певні союзи у рамках Європейського Союзу – у митний союз, інші [союзи], доступ на внутрішній ринок; можливо навіть певні ідеї узгоджувати між собою. Наприклад, актуальне питання про роумінг: кожен з нас користується мобільним телефоном, але пересікаючи кордон, умовно Польщі – платить великі гроші. Це абсолютно цікава ідея, але знову ж таки, як її практично реалізувати? Ми зараз над цим працюємо. Так само ідеї, пов’язані, наприклад, із внутрішніми тарифами, чи можемо ми їх встановити. Наприклад, для Тріо – це добра стратегія, бо ми маємо в ГУАМі уже узгоджену політику щодо мінімізації тарифів і синхронізації політики стосовно передачі документів, [стосовно] електронного підпису, використання блокчейну і так далі. Тобто, ось уже є певні напрацювання, які можуть бути нашим спільним внеском у роботу Тріо та в процес інтеграції.
З другого боку, Європейський Союз розуміє, що принцип “більше за більше” дає так само більше вигоди і для Європейсьго Союзу, оскільки тоді і стандарти всередині країн – вищі, тоді країна більше амбіцій ставить і більше реформ проводить за рахунок і власних ресурсів, і залучення доступних джерел, які є з Європейських фондів. Тобто, це взаємовигідний рух вперед на зближення. Якраз лідерство трьох країн – ми можемо сказати, що й Україна так само лідирує, але це спільна ініціатива, і ми не хочемо тут перетягувати шапку. Ось це лідерство трьох може підтягнути й ті інші три країни до розуміння, що це вигідно. Те, що зараз відбувається у Білорусі – спроба відійти від Східного партнерства, тільки шкодить, бо відділяє і звичайних громадян Білорусі від безвізового режиму, від можливості вільно торгувати, від можливості вільно подорожувати. Тобто, це б’є по людях. Наше завдання навпаки створити всі умови, щоб Східне партнерство [стало] візуально ближчим до людей і зрозумілим через конкретні результати.
ПОЛІТИКА ДОБРОСУСІДСТВА: будемо дружити?
– Ви якраз називали Білорусь, тому думаю, що є сенс перейти до наших сусідів. В України по-різному складаються відносини з її сусідами – як з європейської частини, так і на схід від наших кордонів. Чи бачите Ви можливість, яку ми можемо реалізувати, що може бути створена політика добросусідства. Власне, як нам її будувати і з якими інструментами нам підходити до наших сусідів, щоб наші відносини були позитивними, і щоб ми мали гарні економічні відносини, а також менше конфліктних точок?
– Звичайно, наш намір такий і є. Ми в принципі будуємо свою політику, враховуючи інтереси іноземного партнера, але й захищаючи свої. Тобто, ми маємо повну відкритість. Ми декларуємо цей добросусідський принцип, рівноправність у відносинах. І звичайно, нас об’єднує багато чого спільного: від інтересів, починаючи з інтересів людей, політичних інтересів, торгівлі і так далі й закінчуючи спільними викликами, тому що для багатьох країн регіону спільним викликом є безпека, спільним викликом є нелегальна міграція, спільним викликом є те, що зараз відбувається в енергетичній сфері. Тобто, ми це бачимо і якраз над цим працюємо.
З другого боку, ми маємо, наприклад, з Європейським Союзом цілий кордон. Кордон, який, незважаючи на те, що певним чином обмежує рух, є усе-таки зближуючим, оскільки можливості транскордонної співпраці, розвиток інфраструктури – це зв’язок з Європейським Союзом. І ця мікро-євроінтеграція так само допомагає розвиватися Україні, прикордонним регіонам, подорожувати нашим громадянам, працювати в іноземних країнах. Тобто, це позитивний трек. Але є національні інтереси. Навчені гірким досвідом російської агресії ми звичайно доволі чутливо ставимося до спроб іноземних держав, у тому числі сусідів, у тому числі з Європейського Союзу втручатися у внутрішні справи України. Звичайно, реакція повинна бути доволі жорсткою. За останні роки у нас вибудувувався механізм, як реагувати на певні виклики чи загрози. З другого боку, вона не має бути однозначно негативною. З такими країнами як, наприклад, з Угорщиною у нас виникали певні проблеми, але ми намагаємося після того, як ми захистили свої інтереси, намагаємося далі вести діалог і врегульовувати ті проблеми, які були. Якщо людина втручалася у внутрішні справи і отримала заборону, то ця заборона має бути витримана, інакше буде приклад для інших, що можна порушувати. Але якщо є позитивні приклади співпраці, регіони між собою працюють, надається допомога в рамках законодавства, наприклад, гуманітарна, яка була в рамках ковідних допомог, наприклад на схід, як зараз планує міністр Сіярто. Це треба тільки підтримувати, і проблеми, які ставлять перед тобою партнери, також не можна замовчувати. Саме приклад відкритості і діалогу і просувається теперішнім міністром і командою МЗС для того, щоб потихеньку і поступово врегульовувати проблеми з врахуванням національних інтересів України. Тому політика добросусідства умовно вже існує, і її можна виробити пізніше у таку більш системну концепцію. Єдине, щоб ми самі для себе не стали заручниками цих концепцій, які пізніше звужують наш маневр чи можливість реагування. Ми тут повинні враховувати, що можливо є відкрита, закрита частина, можливо враховувати реалії, які змінюються. Є, наприклад, Білорусь: зараз ситуація така, а можливо вона поміняється найближчим часом. Ми так само маємо усе збалансувати і врахувати для того, щоб ми пізніше не були обмежені в маневрі саме за рахунок того, що ми на сьогоднішній момент прописали, враховуючи сьогоднішні інтереси чи реалії.
ЕКСПЕРТНА ДИПЛОМАТІЯ: що працює?
– Ми як неурядовий аналітичний центр у співпраці, власне, із Міністерством намагаємося просувати інструменти експертної дипломатії. За Вашу каденцію як заступника міністра, на інших посадах у дипломатії, які інстументи Ви вважаєте найбільш ефективними, які спрацювали у тих концепціях, де є офіційні та неофіційні канали? Що, на Вашу думку, є найбільш ефективним у співпраці з експертами?
– Наприклад, «Українська призма».
– А, власне, якщо говорити про інструменти?
– Насамперед комунікація з партнерами з-за кордону, проведення форумів, до яких Ви долучалися чи проводили; до проведення заходів, де видно позицію іншої сторони – це той м’який спосіб доведення своєї позиції та обміну думками. Тобто, насамперед двосторонні формати для мене як для людини, яка більше займається розвитком двосторонньої співпраці, видається найбільш ефективним механізмом якраз комунікації з партнерами, донесення сигналів іншими шляхами, ніж просто дипломатія.
Другий механізм – це, звичайно, використання потенціалу засобів масової інформації і тури, які організовувалися «Призмою» та які організовуються іншими неурядовими організаціями. Вони також відкривають багато дверей чи багато в розумінні людей, що відбувається в Україні, як це відбувається, і дозволяє сформувати доволі широке бачення про те, де ми зарає є, що робимо, чому ми саме так себе ведемо і так далі.
Звичайно, не варто нехтувати багатосторонніми заходами. Великі форуми добрі, перш за все, контактами і можливістю пізніше організовувати щось подібне у себе і звичайно це так само потрібно розвивати: можливо такі форуми, як безпекові форуми, які відбуваються і в нас, і за кордоном. Можливо це питання більш регіонального характеру. Так само треба звертати увагу на певні точкові питання. Наприклад, цікаво було б розвивати питання про Карпати. Регіон Карпати цікавий для багатьох країн, і там можна знайти точки спільного дотику. Питання, наприклад, Закарпаття в контексті кордону і регіонального аспекту; проблематика Чорного моря – безпековий компонент і використання взаємодії не тільки з традиційними партнерами, з якими вже є [співпраця], але й залучення нових, у тому числі Британії, Сполучених Штатів, Франції, Німеччини, щоб вони так само були в процесі. Тобто, одним сусідством тут не обмежишся. Має бути досить широкий кругозір, і, звичайно, допомога від класичної дипломатії в організації різних заходів. Мені здається, тут якраз стратегія публічої дипломатії дає відповіді на ці питання – допомагає неурядовому сектору чи експертній дипломатії проводити більш активну політику, не тільки залежачи від когось, але й маючи свої інструменти допомоги в реалізації тих чи інших планів.
ШЛЯХ В ПРОФЕСІЮ: рецепти успіху
– Ми дійсно сподіваємося, що Стратегія, яка була прийнята цього року буде дієвою, і що буде плані дій, де ми як громадськість, як експерти і дипломати зможемо діяти спільно заради українських інтересів. Хотів Вас запитати вже про Ваш приватний шлях у професію. Ви, як так розумію, пройшли від найнижчих щаблів, від аташату, до заступника міністра. Що привело Вас у дипломатію і що тримає, адже не секрет, що з Вашою освітою, знанням географічного контексту, мов можна знайти більш оплачувану роботу десь у бізнесі?
– Насправді все береться зі студентської лави, оскільки ще з курсу другого ми деякою групою студентів їздили сюди на стажування в міністерство: комусь це не сподобалося, і вони відійшов від цієї справи. Я зрозумів, що таке дипломатія із самого початку – від її бюрократичної сторони до більш такої наполегливої роботи і результату, який ти потім відчуваєш на собі. Звичайно, що коли розумієшся на всіх деталях і нюансах, то не так легко вийти за розуміння, що ще є інша робота, умовно кажучи. Тобто, у даному випадку для мене – це свого роду покликання, яке збігається із інтересом, із бажанням, із розумінням, і зі знаннями, звичайно. Зупинятися тільки на цьому, мабуть, не варто в житті, бо життя є життя, але у даному випадку я вважаю, що тягнутися вверх – це якраз те, що дозволяє людині рости. За 23 роки у системі МЗС вже великий досвід напрацьовано, але, звичайно, він кожного разу міняється, оскільки додаються інші теми, нові виклики, нові завдання, і це дозволяє саме не лишатися у цій традиційній зоні комфорту, а навпаки виходити і пробувати щось нове. Тобто, поле не писане – дуже багато ще речей не пізнаних, і думати про інший світ, про іншу реальність мені наразі поки не приходиться.
– Власне, Ви сказали, що 23 роки у професії і за цей час побували багато де за кордоном, а для дипломата важливо бути за кордоном – відчувати кінчиками пальців, що відбувається у цих країнах, де ви перебуваєте. Скажіть, будь ласка, які національні особливості Вам найбільше запам’яталися у тих країнах, де Ви були: або в Туреччині, або в Польщі, або в Росії?
– Таких прикладів дуже багато. Їх можна описати на цілу книжку. Якщо колись попаду на пенсію, можливо, спробую виписати. Насправді, наприклад, у Польщі досить сильно вразила внутрішня мобілізація. Тобто, це не тільки у питаннях певних радостей чи чогось [іншого]. Наприклад, був великий паводок і фактично з кожної квартири приносили щось для тих, хто потерпав. Я, на жаль, не відчув це у нас. Зараз, після початку російської агресії, у нас дуже багато таких власних внутрішніх ініціатив, і самоорганізація є подібною. У чому ми подібні з поляками, так це у внутрішній самоорганізації. Це така сила нації зсередини.
Досить вразило, наприклад, у Туреччині розуміння національного інтересу: де для нас важливе, а де другорядне. Це фактично пронизує все суспільство, і громадськійсть розуміє, що робить влада.
Є багато нюансів, які можна розказувати про Росію, але це тема, яка можливо більш із системної сторони, де демократія помирала і якраз захоплювалася влада, і що зараз виросло з цієї постдемократичної Росії, і відбилося на нас негативно. Це так само приклад, який потрібно враховувати, щоб розуміти, де виклики, чого не можна допускати у розвитку країни, де починаються перекоси, що потім прозводить до повторення трагедій, які фактично мали місце у минулому, тому що агресивна політика Росії базувалася нібито на історичному наративі про розширення. Воно зараз повернулося фактино з минулого, і ми є об’єктом цієї агресії. Фактично вона береться з початку 2000-х років, якраз тоді, коли я працював у Москві. Ми говоримо, що поганий Путін, а насправді це такі настрої в народі. Це треба розуміти, що це не тільки боротьба з Путіним, а це боротьба з Росією. Це треба розуміти.
– Напевне останнє запитання з мого боку. Долучаємося до вибіркової комісії на посади в МЗС і бачимо тих молодих спеціалістів, які хочуть піти цим шляхом. Думаю, що для багатьох з тих, хто заходить на перший щабель, Ви є історією успіху, бо рівень заступника міністра – це вже певна політична посада дипломата, старший дипломат. Що б Ви порадили цим молодим людям, які заходять на перші свої посади у міністерство – чого триматися і що в собі розвивати?
– Головне – небайдужість. На перший погляд міністерство може здаватися як звичайна бюрократична кантора, де перекладають папірці. Насправді розвиваються саме ті дипломати, які беруть на себе більше відповідальності і готові виконувати більше роботи, ніж зазвичай дається. Тобто, коли ти хочеш розвиватися, ти бачиш ці горизонти і до них тягнешся. Так само робота за кордоном чи робота в полі дає більше досвіду і розуміння пізніших процесів, тому першим же бажанням молодого дипломата – це поїхати за кордон. Без роботи в центрі, без розуміння цієї внутрішньої кухні звичайно важко потім усвідомити для чого це робиться. Тому раджу всім молодим проходити через центр, їхати за кордон, реалізувати себе. Це не стільки мова йде про мови чи про ваші знання міжнародних відносин, а скільки про розвиток самого себе, про розвиток якостей і про становлення професіоналом саме в дипломатії, тому що насправді дипломат за кордоном – це фахівець і з фінансів, і з сільського господарства, і з міжлюдських відносин. Це не просто куратор країни, який займається певний напрямком, а треба бути доволі серйозно підготовленим. Кожного разу ти зіштовхуєшся з новими викликами, з новими завданнями, тобто подальший апгрейд завджи необхідний. У деяких країнах навіть є екзамени для проходження на наступний щабель розвитку, щоб не забувались базові знання. Самовдосконалення повинно постійно відбуватися. Головне – небайдужість, проактивність, працювати, брати на себе відповідальність і самопізнання.