unian.net

Україна і Польща: рекомендації на наступні 25 років

2 грудня – річниця встановлення дипломатичних стосунків між Україною та Польщею

Підписатись на новини "Української призми"

Традиційно польсько-українські стосунки залежали від особистих стосунків між президентами, а інституційна складова залишалася слабкою. На жаль, динаміка Порошенко-Дуда не належить до найбільш яскравих, тому з новою силою постає завдання побудови системної, інституціоналізованої, опірної до зовнішніх впливів співпраці. Саме інституціоналізація співпраці на всіх рівнях у найрізноманітніших галузях стала ключем для налагодження франко-німецьких відносин.

Надія Коваль для спеціального видання польського аналітичного центру “Інститут свободи” 

В Україні також продовжує функціонувати парадокс: доволі слабкий рівень обізнаності стосовно Польщі, її внутрішнього функціонування, її пріоритетів і культури поєднується з дуже високим рівнем симпатії (дослідження IRI у жовтні 2016 показало, що Польща залишається для українців лідером симпатій). Однак цю ситуацію не варто сприймати як даність:

токсичний вплив історичних дискусій в останні місяці може датися взнаки доволі швидко, в тому числі і в контексті практичних вимірів співробітництва.

Те, що звичний формат політики примирення з тріском провалився ставить питання не лише перегляду підходів до залагодження історичних питань, а й ширшої переоцінки пріоритетів, інститутів та методів взаємної співпраці. Наприклад, безумовно успішним виміром є безліч культурних, літературних проектів, видавничих проектів, наукових стипендій. Однак така співпраця відбувається у доволі вузькому, закритому і самовідтворювальному колі інтелектуалів.

Вимір, яким її варто доповнити для поборювання стереотипів і розширення взаємного знання про сучасну, живу Польщу/Україну – це взаємне проникнення масової культури (музичної, кінематографічної, серіальної тощо).

Певного послаблення позиція Польщі як ключового партнера України зазнала у 2014 році, після того як, взявши активну участь у переговорах під час Євромайдану, Польща не тільки не входила до основних форматів переговорів з Росією, а й була значно менш видима в публічному полі в контексті залучення до реформування, ніж, скажімо, Грузія чи Литва. Тільки у 2016 році, з призначенням поляків на посади в державних компаніях (Балчун) чи радниками (Бальцерович) ситуація почала вирівнюватися. З конкретних проектів наразі виділяються безпекові, які насправді дуже цінуються (спільна литовсько-польсько-українська бригада, участь українців в бойовій тактичній групі Вишеградської четвірки, посилення військово-технічної співпраці та ін.), а також ініціативи з енергетичної безпеки.

Важливою стала підтримка шляхом надання Україні кредитів, однак на рівні економіки говорити про вагомі досягнення і прориви важко. Амбітні цілі, як заповідала ще в 1993 році Ганна Сухоцька – якщо історія нас роз’єднує, то економіка об’єднає – за 20 з лишком років так і не стали реальністю. Основне сподівання на прорив пов’язане з максимальним використанням можливостей, які надає імплементація Угоди про Асоціацію та зону вільної торгівлі та з більш активною участю польських інвесторів у процесах приватизації державних підприємств України.