Анонсована на кінець лютого зустріч президентів України та США не відбулась. Трамп віддав перевагу візиту міністра оборони Саудівської Аравії, а у квітні планує зустріч з лідером Китаю Сі Цзіньпіном. Отже, Україна поки що не на часі. Але на Банковій настільки занепокоєні налагодженням контактів з новою американською адміністрацією, що окрім задіяння класичних дипломатичних важелів найняли лобістську компанію з Вашингтона. Втім, ефекту поки що не видно. 112.ua продовжує серію матеріалів про роботу українських дипломатів за кордоном з коментарями експертів “Української призми”
З липня 2015 року Посольство України в США очолює колишній заступник глави Адміністрації президента та заступник Генерального директора Центру Разумкова Валерій Чалий. Попри відсутність достатнього досвіду дипломатичної роботи він вважається професіональним міжнародним аналітиком. Крім того, Чалий – довірена особа Петра Порошенка, що, як вважають експерти, стало причиною його призначення послом у США.
“Як ми знаємо, США мають своїх так званих “політичних послів”. Вони призначаються особисто президентом Америки і не є представниками дипломатичного корпусу. Але у цьому проявляється певна політична воля, яка показує іншій державі, що є прямий канал між лідерами країн… Через це до Чалого було більше прихильності в цьому питанні”, – пояснив 112.ua голова Ради зовнішньої політики “Української призми” Геннадій Максак. Одним з таких посланців Трампа є його зять Джаред Кушнер, який має працювати на вирішення близькосхідного питання.
На думку Максака, посли старої школи, обтяжені дипломатичним досвідом, не завжди працюють краще за сучасних дипломатів, на кшталт Дмитра Кулеби в Страсбурзі чи Андрія Шевченка в Канаді. “Призначення Чалого було спробою оновити підхід до роботи дипкорпусу, і, як на мене, це працює не так вже й погано”, – вважає експерт.
Конфуз з виборами
Але не так і добре, як хотілося б. Під час виборчої кампанії в США наша країна була втягнута в політичну боротьбу двох кандидатів у президенти. Через необачність чи якісь зобов’язання перед демократами і колишньою Адміністрацією, але Україна стала на сторону Хілларі Клінтон, чим порушила норму про невтручання у виборчий процес іншої країни.
Те, що Трампа ображали українські політики, – це погано. Те, що розслідування амбарної книги Партії регіонів призвело до відставки головного політтехнолога Трампа, – ще гірше. Проте піком усього стало розслідування видання “Politico”, в якому було вказано, що українське посольство сприяло журналістському розслідуванню агента Демократичної партії з українським корінням Олександри Халупи, яка намагалась знайти підтвердження зв’язку Трампа і Манафорта з Москвою.
МЗС, звісно, офіційно все спростував, мовляв, жодної співпраці з Демпартією не було, у вибори не втручалися. Як би там не було, але скомпрометованому Манафорту довелось залишити посаду. Втім, усі потуги демократів були марними – Трамп несподівано переміг. А Україна опинилася в програшній ситуації. Мало того, що сам по собі нинішній президент США не проти знайти порозуміння з Москвою, можливо, навіть за рахунок України, так ще й офіційний Київ не зміг достукатися до його команди – ні під час кампанії (відомо, що зустріч Порошенка і Трампа в Нью-Йорку так і не відбулася, і не зрозуміло, чому саме), ні вже після виборів. Те саме “Politico” стверджує, що українські дипломати в США під час кампанії свідомо не контактували з командою Трампа, бо не вірили в його перемогу. Сам посол Чалий у своїй статті для газети “The Hill” відверто критикував плутані заяви майбутнього президента про готовність розглянути питання визнання анексії Криму.
“Трамп тоді публічно поступився Манафортом, але не публічно останній все одно залишається в колі його довіри”, – стверджує керівник проектів Інституту демократії і розвитку “Politia” Катерина Одарченко. Вона вважає, що ці люди триматимуться разом за будь-яких обставин, а Україна, хоч і опосередковано, але спробувала цьому завадити, що не буде для нас, на жаль, безслідним.
Зважаючи на все це, перемога Трампа стала вкрай неприємною несподіванкою для української влади. “Провал Чалого є очевидним і полягає в питанні прогнозування переможця президентських перегонів. Не можна сказати, що конкретно він винен, але Посольство України в США загалом, яке відповідає за політичне прогнозування, так”, – стверджує експерт-міжнародник Андрій Бузаров.
Таким чином, вже на стадії передвиборних перегонів в Америці українська сторона припустилася своєї найбільшої помилки – опосередковано втрутилась у виборчий процес іншої країни, що вже є грубим порушенням дипломатичного етикету, та ще й зробила ставку не на того кандидата. Така поведінка нашої влади не просто зіграла з Україною злий жарт, а й поставила дипломатів у вкрай скрутне становище. Адже тепер “наведення мостів” з новим президентом США та його адміністрацію сильно ускладнилося.
Трамп на гачку і не поспішає
Проте, коли ми говоримо про відносини зі США чи Росією після 2013 року, слід пам’ятати, що є два канали зв’язку – Адміністрація президента, яка воліє напряму спілкуватися з Білим домом, та Посольство, якому залишається наводити мости з Конгресом та бізнесом. Так було за президентства Обами, так у Києві воліли б залишити і тепер. Проте реалії змінилися, а Білий дім нині зайнятий не Україною.
Трамп лише входить у курс справ. Традиційно цей період вважається “застійним” і не супроводжується ухваленням важливих зовнішньополітичних рішень (хоча якраз Трамп вже зробив кілька надважливих кроків, зокрема вивів США з ТТП). Але Україна для нинішніх США не є пріоритетним питанням. “Яка б не була країна, вона визначає свої “червоні лінії” з головними партнерами. Поки цей процес не буде завершено, до більш другорядних питань для порядку денного США нова Адміністрація Трампа не перейде”, – пояснює Геннадій Максак.
Він переконаний, що першочергово Адміністрація Трампа займатиметься взаємодією з НАТО, ЄС, Китаєм та РФ. Українське ж питання для США буде йти в сукупності з російським, і доти, доки Трамп не визначиться, можна дружити з РФ чи ні, чіткості в українсько-американських відносинах не буде. “У разі можливості налагодження відносин з Путіним Трамп хоче це використати. А якщо вже не вдасться, тоді буде зовсім інша політика, у т.ч. щодо України”, – вважає Максак.
Але Київ так просто здаватися не хоче. Порошенку потрібна зустріч з Трампом, щоб показати Кремлю і внутрішній опозиції, що він має вагу у Вашингтоні.
Хоча Андрій Бузаров сумнівається, що зустрічі Трампа з Порошенком і Путіним відбудуться в найближчі півроку. “Скоріше за все, новий президент США відтягуватиме ці зустрічі. І він демонстративно показує, що пріоритетом американської зовнішньої політики на сьогодні є Близький Схід. При цьому він зосереджений не на сирійському питанні, а на Палестині, Лівії, Ірані. Оскільки в разі концентрації на сирійській проблемі йому в будь-якому випадку доведеться спілкуватися з Путіним”,– каже експерт. Проте поки що Вашингтон зондує Кремль на предмет слабких місць, за які можна було б ухопитися і домовлятися з позиції сили. До того ж американські спецслужби і ЗМІ взяли Трампа на гачок за його нібито російські зв’язки. З таким тягарем також особливо не розвернешся.
Зважаючи на це, Максак упевнений, що, якою б хорошою не була робота вітчизняних дипломатів в Америці, “вона не зможе вирішити українське питання для США раніше, ніж будуть вирішені пріоритетні для цієї країни проблеми, а ми до їхнього числа не належимо”.
І тут пригадується зустріч Петра Порошенка та Дональда Трампа, яка повинна була відбутись у кінці лютого. Очевидно, що її організація через місяць після інавгурації американського президента була практично нереальною. Сам Чалий у своєму інтерв’ю для проекту УКМЦ та МЗС “Дипломатія без кордонів” називає це завдання Банкової досить “амбітним”.
Як відомо, президент України був одним з перших серед лідерів держав, хто в телефонному режимі привітав новообраного президента США з перемогою. І українське МЗС, і американський Держдеп у своїх офіційних заявах назвали цю розмову теплою, обнадійливою і прагматичною. Водночас вона не мала жодних конкретних посилів, крім стандартної стурбованості ескалацією в зоні АТО, необхідністю повного припинення вогню та намірами зміцнювати стратегічне партнерство між країнами. Трамп нібито запросив Порошенка відвідати США, і Клімкін повинен був одразу поїхати до Америки для підготовки зустрічі в кінці лютого п.р. Водночас міністр закордонних справ прибув до Штатів лише на початку березня для розмови з новим очільником Держдепу Рексом Тіллерсоном. Останній запевнив Клімкіна в підтримці України в боротьбі проти російської агресії. Про підготовку майбутньої зустрічі президентів вже навіть не згадувалось.
Розмова Порошенка з віце-президентом США Майком Пенсом, яка відбулась під час Мюнхенської конференції з питань безпеки в кінці лютого, також не мала конкретних меседжів. Американець запевнив у підтримці та важливості виконання Мінську. Тобто всі ці зустрічі та розмови мали шаблонний і неконкретний характер.
Але, крім того, ця зустріч поки що і не потрібна. Трамп ще навіть не впорядкував внутрішньополітичні питання, не кажучи вже про пріоритетні вектори зовнішньої політики. Україна для нього не на часі, а зустріч заради зустрічі – це непотрібний популізм, який вже мало на кого діє. Тому наразі важливішою є якраз робота нашого Посольства у Вашингтоні. Дипломатам слід сконцентруватися на інших питаннях, які потенційно можуть принести Україні навіть більше вигоди, ніж гонитва за примарною зустріччю з Трампом.
Можливо, варто змінити акцент?
Цей напрям – Конгрес США.
Сам Валерій Чалий у своїх заявах постійно наголошує на позитивній роботі Посольства в цьому напрямі. Одночасно з президентськими відбувались також вибори до Конгресу США. За словами посла, “всі сенатори, які входять до українського Кокусу, перемогли. У нас є і буде продовжуватись дуже серйозна двопартійна підтримка і у верхній Палаті – Сенаті, і в Палаті представників”.
Саме ця підтримка повинна забезпечити голосування обох Палат за важливий проект “Stand for Ukraine Act”, який передбачає посилення американських санкцій проти Росії та закріплення існуючих покарань на законодавчому рівні. Також документ безапеляційно відкидає визнання російської влади в Криму.
Минулого року за проект “Stand for Ukraine Act” не встигли проголосувати в обох Палатах Конгресу. Тепер, згідно з американським законодавством, процедура розпочалася знову, і необхідне повторне голосування в Палаті представників, а лише потім відбудеться передача на розгляд у Сенат. І тут потрібно докласти зусиль, щоб голосування було позитивним.
Андрій Бузаров переконаний, що, “згідно з Конституцією та політичною системою США, Конгрес має значний вплив на президента. Тому, навіть якщо в нього позиція буде не зовсім проукраїнською, Конгрес використає свій вплив”.
На його думку, українські дипломати наразі повинні зосередитись на головному завданні – правильно транспортувати інформацію з Вашингтона до Києва і навпаки. Мусять проводитись зустрічі з конгресменами і сенаторами, претендентами на вищі чиновницькі посади в новій Адміністрації Трампа для збереження уваги влади США на українському питанні. Ніхто не скасовував безпекові гарантії, належні Україні за Будапештським меморандумом. І це те, на чому потрібно постійно акцентувати увагу перед американським істеблішментом.
Згідно з заявами посла Чалого, саме на цьому і зосереджена основна увага його команди. Так, за останні місяці, за словами самого посла, він провів декілька десятків офіційних зустрічей з високопосадовцями США, зокрема зі співголовою українського Кокусу в Сенаті Робертом Портманом, членом сенатського Кокусу Роном Джонсоном, чинним генпрокурором Джеффом Сешнсом тощо. З політиками обговорювались питання ескалації конфлікту на Донбасі, неприпустимості визнання анексії Криму та необхідності збереження санкцій проти РФ.
Крім того, українські дипломати брали участь у конференціях безпекового характеру та проводили соціально-культурні заходи. І, на перший погляд, складається враження, що виконується активна дипломатична робота, але оцінити її результат поки що досить складно. Одних заяв тут замало. Лише позитивні для України голосування в Конгресі можуть підтвердити вдалу роботу нашого дипкорпусу.
Є й інша насторога. Якщо українські дипломати в США успішно справляються зі своєю роботою, а розмова президентів була дуже вдалою, навіщо тоді Порошенку щомісячно витрачати 50 тис. дол. для оплати послуг лобістської компанії “BGR Group”, очільником якої є колишній голова Республіканської партії? Навіщо було наймати дорогих лобістів, якщо є свої дипломати?
“З метою просування інтересів України в США, залучення американських інвестицій та інформування урядових і громадських інституцій США щодо досягнень і результатів реформ в Україні Національна рада реформ за сприяння Українського Фонду підтримки реформ в Україні залучила консультантом американську компанію BGR Group”, – повідомив у Facebook заступник голови Адміністрації президента України, секретар Національної ради реформ Дмитро Шимків. Також він запевнив, що кошти на це йдуть не з бюджету країни, а від донорів. Яких саме – не зазначив.
“BGR Group” дійсно є однією з найвпливовіших лобістських структур Америки, а до її спеціалізації якраз належать контакти з Республіканською партією. Але проблема в тому, що, згідно з дослідженням Української правди, в АПУ чомусь не бажають відкрито користуватися послугами компанії.
Відповідно до американського законодавства, лобісти, які виконують замовлення іноземців (у т.ч. уряду іншої країни), зобов’язані надавати детальну інформацію про такі замовлення та хід їхнього виконання FARA (Foreign Agents Registration Act), розміщеному у вільному доступі на сайті Міністерства юстиції США. Інформація про замовлення Банковою послуг компанії “BGR” з’явилась на сайті на початку цього року. Однак у подальшому прес-служба АПУ та, зокрема, відповідальний за роботу з “BGR” Шимків повідомили про помилки, припущені у FARA, а самі лобісти змінили документи, вписавши у графу “Замовник” Національну раду реформ.
Крім того, з’ясувалося, що Україна вже два роки поспіль використовує послуги “BGR Group”. Щоправда, замовником до цього була фіктивна компанія Ukraine Investment Alliаnce, зареєстрована в США, керівниками якої були все ті самі лобісти з “BGR”. А потрібна така схема якраз для того, щоб не було потреби звітуватись до FARA щодо того, хто є замовником та звідки надійшли кошти за послуги.
До речі, про кошти. Політтехнолог Катерина Одарченко запевнила нас, що “стандартні розцінки на послуги лобістів в Америці варіюють від 25 до 100 тис. дол. на кампанію”. Тому цифра в 600 тис. дол. за рік роботи “BGR Group” викликає в експерта відверте здивування.
Усі ці маніпуляції наштовхують на роздуми про походження чималих сум, які виділяються невідомими донорами, та справжні причини використання послуг лобістів.
А ще цікаво, що міністр Клімкін у кінці лютого розповів ZN.UA про своє скептичне ставлення до американських лобістських компаній та ефективності їхніх послуг і додав, що Україна не буде користуватися послугами лобістів для формування структури системної публічної дипломатії. Схоже, Адміністрація президента не настільки впевнена в офіційній дипломатії, якщо найняла “BGR” та ще й платить їм карколомні гонорари. Хай і не зі своїх рахунків.
Усі ці фактори свідчать про відсутність чіткої стратегії нашої країни в питанні зовнішньополітичних відносин зі США. А з цього випливає безсистемність інформаційних заходів, які проводяться нашим Посольством, що на переконання опитаних нами експертів і є головним недоліком української дипломатії в Америці. Це призводить до того, що українські питання не потрапляють до ключових медіа-моніторингових груп, а, отже, залишаються за кулісами політичного істеблішменту Америки.
“Загалом відгуки про українську дипломатію позитивні, але часто з уточненням: вона трохи відсторонена, оскільки недостатньо намагається впливати на порядок денний. Один співрозмовник вхопив мене тісно попід руку, демонструючи, як має поводитись українська дипломатія щодо тих, хто приймає рішення. “Бути поруч, намагатися бути весь час у процесі, а вони – десь там”, – пише журналістка Українського кризового медіа-центру Ярина Журба після того, як повернулася зі США.
* * *
Підсумовуючи, слід зазначити, що українська дипломатія в США хоча б є присутньою, на відміну від ситуації в тій самій Росії. Але ситуація з новим американським президентом та його неоднозначними рухами в бік РФ вимагає від команди нашого Посольства максимальної згуртованості та активної роботи в політичній секції. Очевидно, що Україна не входить до “short-list” пріоритетів Дональда Трампа. Але наша влада постійно намагається втиснутися в забитий вагон, де їде Трамп, коли сусідні напівпусті та чекають з відкритими дверима. АПУ та МЗС регулярно повідомляють про можливість зустрічі двох президентів, перспективи, дати, потім їхнє перенесення. Все це потроху стає схожим на обіцянки безвізу з ЄС.
Натомість, варто було б просто окреслити перед США свій намір та бажання провести зустріч Порошенка і Трампа та активно працювати в інших напрямах. За вісім років свого президентства Барак Обама жодного разу не відвідав Україну. Але екс-віце-президент Байден відвідував нашу державу п’ять разів, у т.ч. був присутній на Майдані під час Революції Гідності та на інавгурації президента Порошенка. Це була постійна планомірна робота з чітко визначеним рівнем кураторства. І замість того, щоб розпорошувати дипломатичні сили на організацію поки що примарної зустрічі президентів, краще було б сконцентруватися на закріпленні аналогічного рівня співпраці (віце-президент США – президент України). Тим більше що Майк Пенс і його соратники значно більше прихильні до України, ніж той самий Трамп. Це б дало нам стійкий канал взаємодії та було б реальним результатом, про який не соромно відзвітуватися дипкорпусу.
Святослав Богданов