Починаємо цікавий проект з неймовірними Global Ukraine – Global news through Ukrainian Prism. Свіжа аналітика від наших експертів – про українську зовнішню політику та реформи розлітатиметься усім світом через українських експатів.
Цього разу – аналіз від Сергія Герасимчука. До чого призведе поява нового “гравця” у Сирії? Які кардинальні зміни чекають на Узбекистан після смерті її незмінного лідера? Чи став саміт Великої Двадцятки результативним на рішення?
Останні тижні неспокійного літа 2016 року вкотре довели, що домінуючою темою на міжнародному порядку денному залишається безпека та пошук шляхів її гарантування. Серед основних викликів безпеці на першій позиції залишається міжнародний тероризм, який почасти асоціюють із ісламським фундаменталізмом та діяльністю Ісламської держави. Поруч з тим, досить помітною є неспроможність міжнародних гравців поєднати зусилля для подолання існуючих загроз – натомість посилюється тренд до міжнародної фрагментації.
Разом із проблемами, що їх спричиняє розвиток подій у Сирії та діяльність Ісламської держави, зберігає свою актуальність і проблема російського зовнішньополітичного волюнтаризму. Москва, декларуючи бажання докладати зусиль для подолання глобальних проблем, почасти замість цього підливає гасу до жевріючих та палаючих міжнародних конфліктів.
Сирія – нові гравці й примарні шанси на прогрес…
Хоча серпень зазвичай є періодом політичного затишшя, це правило не поширилось на розвиток подій в Сирії. Навпаки, 24 серпня до Сирії в рамках наземної операції «Щит Євфрату» увійшла турецька армія (що примітно, в цей час тривав візит віце-президента США Байдена до Анкари, і у ході переговорів такий варіант розвитку подій, вочевидь, розглядався). Вже до вересня Туреччині вдалось досягти значного прогресу у створенні зони безпеки вздовж турецько-сирійського кордону. Щоправда, наразі незрозуміло, чи призведе поява нового гравця у зоні бойових дій до суттєвого прогресу з урегулювання Сирійської кризи. Адже й Сполучені Штати, і Росія, і Туреччина мають доволі відмінні інтереси, а відтак, – відмінні стратегії. Конфлікт цих стратегій може замість прогресу призвести до чергових ускладнень у регіоні (переговори між РФ та США щодо припинення вогню в Сирії і без того стагнують) і в кожному разі посилюватиме його мілітаризацію.
Узбекистан – чи є життя після Карімова?
Ще однією державою, де з новою силою постали ризики фундаментального ісламізму став Узбекистан. Після смерті незмінного лідера держави Іслама Карімова (про неї офіційно оголосили 2 вересня) держава виявилася на порозі кардинальних змін. Офіційного наступника Карімов по собі не лишив. Сподіватися на його демократичне обрання також не доводиться. Як показує досвід Арабської весни – смерть або ж падіння диктатора, зазвичай, призводить до хвилі радикального ісламізму у мусульманських державах і, за цією аналогією, чогось подібного, можна очікувати і в Узбекистані. З іншого боку, альтернативою радикальному ісламізму може стати новий авторитарний лідер. Хоча, така альтернатива, на перший погляд, і видається меншим злом, не можна не враховувати того факту, що на відміну від Карімова, який провадив політику рівновіддаленості від крупних світових гравців, новий лідер може змінити цю політику. Скажімо, якщо главою держави стане проросійський політик (а такі є серед вірогідних кандидатів), то він зможе привести країну до Євразійського союзу і ОДКБ. Це посилить і без того хворобливі геополітичні амбіції Російської Федерації, її вплив у регіоні та на міжнародній арені.
ТТІР – на порозі провалу, G20 – брак суттєвих досягнень?
У той час, коли дедалі частіше постають виклики міжнародній системі, а проблемних регіонів стає все більше, ключові гравці міжнародної системи слабко просуваються у питаннях єдності та солідарності. Скажімо, 29 серпня німецький віце-канцлер та міністр економіки Габріель заявив, що фактично провалилися переговори про вільну торгівлю між Європейським Союзом і США. Заяву було спростовано Європейською Комісією, яка каже, що попри ускладнення переговорний процес триває. Проте, чимдалі більше голосів у ЄС виступають за припинення переговорного процесу. Зокрема, вже 31 серпня міністр економіки Австрії Міттерленер підтримав думку про те, що переговори про Трансатлантичне торгівельне та інвестиційне партнерство (TTIP) між ЄС і США слід зупинити, а ще раніше з подібними заявами виступали представники Франції.
Не покращили ситуації і зустрічі лідерів США та Євросоюзу на саміті Великої двадцятки у Ханчжоу 4-5 вересня. За великим рахунком, зусиллями Російської Федерації, сам саміт перетворився більшою мірою на безпековий, а не на економічний захід, хоча це й не було задумом китайських господарів. Попри обговорення низки економічних питань, більша увага приділялась переговорам російського президента Путіна та американського президента Обами щодо Сирії та України, а також аналогічні діалоги німецької канцлерки Меркель та французького президента Олланда з російським очільником (в усіх випадках, за відгуками причетних, досить безуспішні).
Надихає в цьому контексті те, що хоча економічні тертя на трансатлантичному напрямі очевидні, принаймні у безпекових питаннях позиції лідерів США та ЄС були позірно суголосними.
На тлі неспроможності провідних держав світу оперативно реагувати на новітні виклики та знаходити спільну мову у подоланні глобальних загроз, а також на тлі кризи системи міжнародного права, природним є бажання менших держав віднайти власні безпекові рецепти. Передусім, таким рецептом є посилення власної обороноспроможності. В часи, коли міжнародні договори втрачають силу, покладаються більше на власну силу. Про це казав під час святкування Дня незалежності президент України Порошенко. Погоджуються з ним і у Литві, де категорично відкинули пропозицію міністра закордонних справ Німеччини Франка-Вальтера Штайнмаєра про контроль над озброєннями у Східній Європі (В кінці серпня Штайнмаєр заявив про необхідність введення контролю за нарощуванням озброєнь в Європі. Зокрема, він запропонував ввести ліміт і контроль на поставки зброї в країнах Балтії). У Литві вважають, що коли Росія не дотримується своїх міжнародних зобов’язань, не може “навантажувати себе додатковими лімітами і встановленням верхніх меж”. Обговорення питання скорочення озброєнь, на думку МЗС Литви, наразі не на часі.
Примітним є і те, що менші держави на тлі неспроможності знайти спільну мову із важковаговиками міжнародної політики, стараються створювати регіональні групи рівноправних однодумців. Одим з прикладів стала зустріч у хорватському Дубровніку лідерів «Ініціативи трьох морів» 25-26 серпня. У зустрічі взяли участь представники Австрії, Болгарії, Естонії, Латвії, Литви, Польщі, Румунії, Словаччини, Словенії, Угорщини, Хорватії, та Чехії. Ініціатива, як бачимо, поєднує держави Центральної та Центрально-Східної Європи, що входять до ЄС, проте відносяться у своїй більшості до т.зв. «нової Європи». Пріоритетами для співпраці і рамках Ініціативи є енергетика, транспорт і телекомунікації, проте, в перспективі, таке об’єднання може стати майданчиком для вироблення однодумцями спільних позицій і з інших питань. Більш зрозумілими перспективи ініціативи стануть на наступному її саміті у польському Вроцлаві.
«крізь Українську призму»…
На перший погляд, і події в Сирії і зміна керівництва в Узбекистані мають мало спільного з українськими інтересами на міжнародній арені. Проте такий підхід хибний. Передусім, радикальний ісламізм та пов’язаний з ним тероризм є глобальною проблемою і наслідки його опосередковано позначаються на всіх державах світу. Крім того Україна, яка наразі стикнулась із тероризмом з боку сусідньої держави належить до числа тих, хто мав би протидіяти тероризму у всіх його проявах.
Небезпечним для України є і те, що Російська Федерація активно пропонує Західному світові свої послуги у боротьбі з тероризмом. Колись, після подій 11 вересні у США, задекларована Москвою готовність разом вступити у війну з тероризмом призвела до політики «перезавантаження». Росія розраховує, що така опція може спрацювати і тепер і дуже хотіла б скористатися цим для торгів за Україну. І хоча наразі нема підстав вважати, що хтось із західних лідерів поступиться українськими інтересами, незабаром і у США, і у Німеччині та Франції відбудеться ротація еліт і Україні треба бути готовою до будь-яких сценаріїв.
Зрештою. навіть якщо ніхто й не поступиться українськими інтересами на догоду Москві, поглиблення кризи у Сирії, криза в Узбекистані, провал ТТІР тощо зсувають українську проблематику на периферію міжнародного порядку денного. Тож українським очільникам слід мати це на увазі.
Таким чином, незважаючи на те, що в Україні політичний сезон лише розпочався, міжнародна кон’юнктура складається так, що часу на адаптацію в українських політиків нема. Необхідно налагоджувати співпрацю як із глобальними гравцями так і з однодумцями із сусідніх держав (державами Вишеградської четвірки, Балтії та Румунією), створювати нові майданчики для діалогу та кооперації, розробляти регіональні безпекові механізми, які зможуть здійснювати внесок у посилення глобальної безпеки та протидіяти російській загрозі.
Наскільки успішними будуть кроки України у цьому напрямі стане відомо вже у політичному сезоні, що настає.