Вантажний експериментальний поїзд, направлений до Китаю ще в січні, повернувся в Україну порожнім, так і не знайшовши бажаючих заповнити товарами вагони. Формально це лише пілотний рейс контейнерного потягу за маршрутом Україна-Грузія-Азербайджан-Казахстан-Китай (через Каспійське і Чорне моря). Проте з глобальної точки зору цей потяг фактично ознаменував відкриття нового маршруту поставок товарів з України до Китаю.
Іван Ус для Обозревателя
Основний партнер відходить від Росії
Запуск цього потягу – спроба, причому доволі оперативна, приєднатися до так званого “Нового Шовкового шляху”. Це реальна альтернатива, яка дозволить перенаправити вантажопотоки в східному напрямку в обхід території Росії. Новий транзитний маршрут включає поромні переправи Чорного і Каспійського морів (Іллічівськ-Батумі і Алят-Актау-Порт) і, як вважають в Мінінфраструктури України, повинен стати конкурентоспроможним в порівнянні з традиційним сухопутним маршрутом.
Однак, наскільки успіх цього шляху потрібен Україні, настільки він йшов в супереч інтересам Росії.
Саме цим можна пояснити інформаційну кампанію в російських ЗМІ, які постійно подавали неправдиву інформацію про стан переміщення потяга, іронічно говорячи про його «зникнення».
Позицію Росії можна зрозуміти. Найбільша за площею країна в світі використовувала свою територію як провідний маршрут, що поєднував Азію та Європу. А в більш глобальному сенсі вважала себе центром Євразії. І ось трапилось несподіване. Основний партнер – Китай (принаймні саме так його подає російська пропаганда) вирішив побудувати транспортний шлях в обхід Росії.
У цьому кроці вкотре видно прагматизм Китаю. На думку аналітиків, прокладаючи шляхи своїм товарам на Захід, він намагається оминути територію Росії як через комерційні, так і через геополітичні причини. По-перше, Китай не може не враховувати «підсанкційний статус» Росії і не бажає створювати для себе та своїх компаній додаткові ризики підпадання під подібні виховні заходи. По-друге, Китай хоче посилити свої позиції, а отже і вплив, на всі країни, що знаходяться між ним та Європою.
Фінансуючи транспортні проекти в країнах Центральної Азії та Південного Кавказу, Китай допомагає їм виводити свої товари на нові і європейські, і азійські ринки. А цим знижує рівень їхньої економічної залежності від Росії. Китай збирається не тільки будувати нові залізниці та логістичні центри, а й створювати зони вільної торгівлі, які мають охопити всі країни – учасниці «Економічного поясу Шовкового шляху». Першим кроком на цьому шляху буде створення зони вільної торгівлі на території пострадянської Центральної Азії.
Така посилена увага Китаю до цього регіону може звести нанівець зусилля Москви по відтворенню СРСР шляхом побудови Євразійського економічного союзу.
Швидше навпаки, посилення зв’язків Китаю та Казахстану може призвести до суттєвого уповільнення інтеграційних процесів, на які так сподівалася Росія. Останні події в Казахстані з затриманням проросійськи налаштованих політиків є підтвердженням бажання цієї країни подалі відійти від Росії. А Китай цьому може дуже сильно допомогти.
150 мільярдів – на нові маршрути
Побоювання Росії небезпідставні, адже проект «Нового Великого шовкового шляху» може кардинально змінити географію світових торговельних потоків, суттєво зменшивши в них роль Росії. Концепція нового «Нового великого шовкового шляху» (включаючи точні наземні та морські маршрути) була представлена восени 2013 р. китайськім лідером Сі Цзіньпіном. Протягом 2014 року ця концепція набрала політичної ваги і стала ключовим інструментом зовнішньої політики Китаю, особливо у дипломатичній сфері і сфері так званої «м’якої сили».
Ідея Нового Шовкового шляху являє собою гнучку формулу Китаю в діалозі з багатьма іншими країнами. Інклюзивний характер цього проекту сприяє мінімізації негативного враження, викликаного швидким економічним зростанням Китаю.
Реалізація концепції Нового Шовкового шляху у вузькому розумінні – будівництво інфраструктурних зв’язків – дозволить збільшити товарообіг між Китаєм та країнами Європи. Навіть якщо проект буде реалізований лише частково, Китай буде мати більш широкий доступ на європейський ринок і розширить співпрацю з ЄС. І заради цього Піднебесна готова йти на суттєві капіталовкладення.
Варто тільки згадати про фонд «Шовковий шлях» (50 млрд дол. США) і Азіатський банк інфраструктурних інвестицій (100 млрд дол. США), а також згоду на участь у них з боку близько 60 країн.
І ці країни нарощують співпрацю з метою збільшення перспектив «Економічного поясу Шовкового шляху», йдучи часом на відмову від короткострокових вигод. Прикладом цьому є укладена напередодні старту українського експериментального потягу Угода України, Азербайджану, Казахстану і Грузії про пільгові тарифи на вантажоперевезення по Транскаспійському міжнародному транспортному маршруту.
Україна пробує інтегруватися
Завдання України – максимально інтегруватися в реалізацію проекту «Нового Шовкового шляху». Адже на даний момент його основний маршрут проходить повз територію України. Саме в рамках цього проекту вже відбулося успішне тестування залізничних перевезень і 13 грудня 2015 р. до Грузії прибув перший потяг з Китаю, перетнувши Казахстан, Каспійське море та Азербайджан. Проте, наступною ланкою транспортування китайських товарів до ЄС наразі є не Україна, а Туреччина.
Враховуючи значні обсяги товарів, які планується перевозити в рамках «Нового Шовкового шляху», шанси України долучитися до цього проекту доволі значні.
Українські порти та залізниці розглядаються китайською стороною як важливі перспективні ланки «Нового Шовкового шляху», особливо для нарощення товарообігу Піднебесної з країнами Північної Європи.
Проте не слід очікувати, що Україну автоматично підключать до реалізації проекту. Треба демонструвати активність в цьому напрямку, виступаючи іноді ініціатором нових відгалужень від основних шляхів з метою охоплення якомога більшої кількості країн. І на честь України такі кроки вже робляться. На початку лютого 2016 р. Україна та Литва підписали попередній меморандум по приєднанню литовського потягу «Вікінг», який поєднує порти Балтійського та Чорного морів. Тобто Україна отримала додатковий аргумент в підключенні своєї території до транспортування товарів між Китаєм та Північно-Східними країнами ЄС. Адже існує висока ймовірність, за наявністю відповідної волі, по продовженню маршруту до Польщі та Угорщини. Такі ініціативи України з розвитку транспортних коридорів дозволять зв’язати будь-яку залізничну станцію в Європі з країнами Центральної Азії та Китаю, що в свою чергу сприятиме збільшенню обсягів транзитних вантажів між Азією та ЄС. Залучення Туркменістану до шляхів транспортування вантажів важливо ще й з енергетичної точки зору. Адже по цьому маршруту можна буде очікувати поставок з Туркменістану до України палива, зокрема, скрапленого газу та нафтопродуктів.
Крім того, необхідне залучення ділових кіл до реалізації цього проекту, адже саме на них він розрахований. Лише комерціалізація усіх ланок маршруту зробить його економічно привабливим. І в цьому контексті завдання України в особі її державних органів полягає в максимально можливій підтримці маршруту доставки товарів через Новий Шовковий шлях, як за рахунок інформаційної політики, направленої на популяризацію цього маршруту, так і за рахунок розроблення механізмів фінансової та адміністративної підтримки.
Однак і цих кроків буде недостатньо для підвищення привабливості маршруту. Залучення приватних кіл, в свою чергу, буде можливо за умови реальної економічної ефективності Нового Шовкового шляху.
Для потенційних клієнтів цього маршруту основними трьома питаннями, які визначатимуть їх зацікавленість у використанні маршруту, є швидкість доставки вантажу, вартість та безпечність.
Враховуючі складність маршруту, пов’язану з потребою використання шести учасників, кожний з яких має свою тарифну і логістичну політику, забезпечення стабільних умов функціонування цього маршруту є доволі проблематичним. Необхідно узгодити на міждержавному рівні питання створення єдиного оператора з управління цим транспортним шляхом.
Проте залишивши технічну сторону питання можемо зазначити, що одним з провідних бажань, що стоять на порядку денному країн світу є мінімізація стосунків з Росією. І насамперед цього прагне головний, як вони вважають, їх союзник – Китай.