Останнє десятиліття, цифровізація державного сектору стала однією з центральних цілей Європейського Союзу як ключ до найбільш ефективної, прозорої та доступної роботи державних інституцій. У рамках стратегії Digital Decade 2030 та концепції Єдиного цифрового ринку мова йде про фундаментальну трансформацію державних послуг: від технічної модернізації до повністю безпаперових державних сервісів.
Серед ключових законодавчих ініціатив, які безпосередньо стосуються цифровізації державного сектору, варто відзначити Data Governance Act та AI Act. Перший акт, прийнятий у 2022 році, створює правила безпечного обміну й повторного використання даних, зокрема й тих, які генеруються публічними адміністраціями. AI Act, ухвалений у 2024 році, став першим у світі комплексним регулюванням штучного інтелекту, який визначає рамки його застосування у сфері публічних послуг.
Хоча країни Західної та Північної Європи вирізняються швидшими темпами цифровізації державного сектору, держави ЦСЄ також демонструють значний прогрес. Водночас цей показник не є рівномірним: деякі країни регіону лідирують за темпами діджиталізації публічного сектору (Естонія, Латвія, Литва), тоді як інші значно відстають (Румунія, Болгарія, Угорщина). Далі ми детальніше розглянемо рівень цифровізації публічних послуг у країнах ЦСЄ, а також основні виклики, які зумовлюють низькі показники діджиталізації.
Рівень діджиталізації державного сектору в країнах ЦСЄ
Для визначення стану цифровізації публічного сектору можна звернутись до двох індикаторів: Індекс цифрової економіки та суспільства (Digital Economy and Society Index – DESI) та eGovernment Benchmark. Хоча рейтинг країн ЄС дещо відрізняється залежно від обраного індексу та конкретного показника, загалом можна чітко визначити, які країни ЦСЄ демонструють активний розвиток цифрового публічного сектору, а які поки що відстають.
Порівняльний аналіз показує суттєву різницю в темпах цифровізації: лише Естонія, Латвія та Литва перевищують середні показники ЄС у сфері, тоді як Болгарія, Румунія, Угорщина, Польща та Словаччина перебувають у нижніх частинах рейтингу.
Безумовним регіональним лідером є Естонія: вона займає друге місце серед усіх країн ЄС за eGovernment Benchmark 2024 та знаходиться у першій трійці за більшістю показників DESI, що стосуються публічних сервісів. Станом на 2024 рік в Естонії 100% державних послуг доступні онлайн: останньою цифровізованою послугою стало оформлення розлучення. Більше того, завдяки таким технологіям як X-Road, eID та цифровому підпису Естонія фактично стала безпаперовою державою.
Латвія та Литва також демонструють досить високий рівень цифровізації державних послуг, отримавши 86 та 85 бали відповідно за eGovernment Benchmark 2024, тоді як середнім балом є 76. Словенія переважно знаходиться трохи нижче за середній показник (75) за eGovernment Benchmark 2024, проте переважає за певними DESI-індикаторами, зокрема e-health та кількістю користувачів е-урядових платформ.
Польща посідає проміжне місце: з одного боку, вона має сильні позиції у сфері цифрових сервісів для бізнесу, e-health та захисту персональних даних. З іншого боку, країна суттєво відстає за рівнем використання е-урядових платформ та якістю технічної підтримки. Ключовим чинником зростання позицій Польщі протягом останніх кількох років став застосунок mObywatel, який у 2025 році мав понад 8 млн користувачів: він дозволяє зберігати цифровий паспорт, водійські права, студентський квиток та відомості про штрафи.
Чехія та Словаччина активно розвивають цифрові сервіси, зокрема у сфері e-health, проте їхні показники DESI залишаються нижчими за середній рівень ЄС. Угорщині також притаманні високі показники у певних сферах (користувачі е-послуг та e-health), проте у загальному рейтингу за eGovernment Benchmark 2024 вона знаходиться у другій половині списку. Румунія та Болгарія займають останні позиції у рейтингу й відстають за більшістю показників DESI. Більше того, у Румунії лише 24 % громадян користуються е-послугами, тоді як середній показник по ЄС становить 74 %.
Виклики цифровізації державного сектору в країнах ЄС
Попри суттєвий прогрес у цифровізації державних послуг у країнах ЦСЄ, у багатьох країнах регіону зберігається ряд серйозних викликів, які гальмують інтеграцію в європейський цифровий простір. Найбільш наочно це проявляється в Румунії та Болгарії, меншою мірою – в Словаччині, Чехії та Угорщині.
Перш за все, викликом притаманним цим країнам є низький рівень цифрових навичок серед населення. Наприклад, у Болгарії лише 35,5 % громадян мають базові цифрові навички, тоді як у Румунії цей показник складає 28%. Словаччина демонструє відносно кращі результати (51,3 %), проте цей показник не зростає, а навпаки має тенденцію до стагнації. Ці країни стикаються з браком інвестицій у кібербезпеку та низьким рівнем довіри населення до онлайн-сервісів, що призводить до збереження паперової бюрократії.
Іншим важливим бар’єром притаманним країнам з низьким рівнем цифровізації публічного сектору є інституційна слабкість, а також значний цифровий розрив між містом і селом. Наприклад, хоча у Румунії було створено Агенцію з цифровізації (ADR), її міжвідомча координація залишається слабкою, що негативно позначається на послідовності реформ. Схожа ситуація спостерігається і у Болгарії, де відсутня належна синхронізація між центральними і регіональними структурами, що призводить до нерівномірної цифровізації між різними регіонами країни та затримкою цифрових реформ.
Ще одним викликом для успішної діджиталізації державних сервісів є недостатньо швидке впровадження інноваційних технологій, таких як ШІ, хмарні сервіси (cloud services) чи великі дані (big data). Наприклад, в Болгарії лише 3,6% підприємств використовують ШІ, а в Угорщині – 3,7%, тоді як середній показник по ЄС становить 8%. В той же час, у Словаччині, лише 6% підприємств використовують технології великих даних, що значно нижче середнього рівня ЄС (14%). Як наслідок, цифровізація у цих країнах відбувається повільніше, адже можливість автоматизації процесів є обмеженою.
Для подолання цих бар’єрів та підвищення рівня цифровізації державного сектору країнам ЦСЄ варто зосередитись на трьох основних напрямках, що мають на меті скоротити цифровий розрив, підвищити довіру громадян до онлайн-сервісів і наблизити регіон до середніх європейських показників. По-перше, державам регіону необхідно збільшити інвестиції у розвиток цифрових навичок населення через програми цифрової грамотності, із особливим акцентом на сільські регіони та старші вікові групи. По-друге, важливим є посилення інституційної спроможності структур відповідальних за диджиталізацію, зокрема створення центральних інституцій, які б координували реформи між різними відомствами. По-третє, країни ЦСЄ мають активніше впроваджувати нові технології у публічному секторі. Для цього необхідно стимулювати розвиток таких технологій на державному рівні, наприклад шляхом податкових пільг та грантів для бізнесів, що ними займаються або ж активнішим залученням до загальноєвропейських ініціатив.
Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».