У Словаччині триває затяжна урядова криза: коаліція, сформована після виборів 2023 року, спирається на мінімальну більшість (79 із 150 мандатів), що робить її структурно вразливою. Така конфігурація створила умови для парламентського шантажу: «бунтівні» депутати від SNS і Hlas-SD неодноразово блокували голосування, використовуючи свою вирішальну роль для отримання кадрових поступок. Попри компроміси, прем’єру Фіцо не вдалося забезпечити довгострокову стабільність, що проявляється у зриві кворуму і відкладенні рішень.
Кризова ситуація періодично провокує питання дострокових виборів. Хоча опозиція намагалася ініціювати вотум недовіри у 2025 та 2026 роках, коаліція системно блокує ці ініціативи процедурними механізмами, а опозиційних голосів недостатньо для самостійного усунення уряду. Відтак, дострокові вибори наразі залишаються малоймовірними.
Соціологічні прогнози засвідчують ще глибшу проблему: жоден із двох основних блоків не спроможний сформувати самостійну більшість у майбутньому парламенті. Ні соціал-демократична коаліція (Smer-SD i Hlas-SD), ні ліберально-центристська опозиція (PS–SaS–KDH–Demokrati) не досягають необхідної кількості мандатів без залучення додаткового партнера іншого ідеологічного спектру. Це відкриває простір для популістської «Словаччини» або, що значно ризикованіше, ультраправої Republika. Саме ці сили можуть отримати вирішальну позицію в майбутніх коаліційних переговорах.
Для України найбільш сприятливим сценарієм є формування уряду ліберально-центристськими силами, які підтримують Київ і санкційний тиск на Росію. Водночас ключовим стратегічним ризиком є зростання впливу Republika, чия радикальна проросійська риторика перевищує навіть позицію нинішньої коаліції.
Поточна динаміка у Словаччині свідчить не про появу стійкої альтернативи, а про високу ймовірність відтворення моделі «крихкої більшості» після наступних виборів.
Вступ
У Словаччині триває урядова криза, спричинена внутрішньокоаліційними суперечками. Передвиборчий рік у Словаччині починається на тлі невизначеності: парламентські вибори заплановані на 2027 рік, але дедалі частіше говорять про їх можливе дострокове проведення.
Ще з моменту формування після парламентських виборів 2023 року правляча коаліція мала мінімальну більшість – лише 79 місць із 150 у парламенті. До коаліції увійшли соціал-демократичні партії Smer-SD і Hlas-SD, а також націоналістична SNS. Вони уклали коаліційну угоду, за якою Smer-SD отримала 6 міністерських портфелів, Hlas-SD – 7, а SNS – 3.
Smer-SD отримав посади прем’єр-міністра, а також міністрів оборони, транспорту, фінансів, закордонних справ, юстиції та сільського господарства. Hlas-SD отримав міністерства внутрішніх справ, економіки, праці, інформатизації, освіти, охорони здоров’я, а також посаду віцепрем’єр-міністра з питань фондів ЄС та плану відновлення. SNS дісталися міністерства охорони навколишнього середовища, культури та спорту.
Мінімальна більшість одразу проявилася у роботі парламенту. Навіть поодинокі «бунтівні» депутати могли блокувати голосування, вимагаючи для себе посад у уряді. Прем’єр-міністру Роберту Фіцо довелося йти на поступки, проте ці заходи не забезпечили стабільності у довгостроковій перспективі. У результаті парламентські голосування часто не набирають кворуму, ухвалення рішень постійно відкладається, а питання дострокових виборів стає дедалі актуальнішим. Опозиція намагається ініціювати вотум недовіри уряду, проте коаліція систематично блокує ці зусилля.
Розколи у SNS і Hlas-SD
Найбільш помітний прояв внутрішніх суперечок у коаліційних партіях стався наприкінці 2024 року, коли в SNS і Hlas-SD виникли розколи.
У SNS 22 жовтня група депутатів на чолі з Рудольфом Гуляком вирішила покинути парламентський клуб SNS. Основною причиною розколу стали прагнення Рудольфа Гуляка, Івана Шевчика та Павела Люптака посилити власний вплив у межах правлячої коаліції, зокрема через отримання урядових посад.
Сам Гуляк пояснив свій крок так: він разом із колегами ініціював зміну назви парламентського клубу SNS, щоб додати туди назву своєї політичної сили – Селянської партії (на той момент «Національна коаліція»); після цього їм почали перекривати доступ до внутрішньої інформації та участі в коаліційних нарадах, що фактично позбавило її можливості впливати на переговори, зокрема щодо державного бюджету.
Лідер SNS Андрій Данко відхилив ці прохання та публічно назвав Гуляка «зрадником».
Конфлікт має коріння ще у формуванні уряду. SNS отримала Міністерство охорони навколишнього середовища, але скандальний кандидат Гуляк не був призначений через суперечливі заяви, зокрема про нібито навмисні підпали в Греції для збільшення викидів CO₂, використання ведмедів як «біологічної зброї» Брюсселем, заперечення зміни клімату та конфлікти інтересів із екологічними організаціями. Крім того, виборчий список SNS формувався так, що лише Андрій Данко представляв власне партію, а решта місць дісталася депутатам менших політичних сил: три – від Селянської партії (група Гуляка), три – від Національної партії «Життя» та три незалежних депутати.
Паралельно з цим розкол відбувся і в іншій коаліційній партії – Hlas-SD. Чотири депутати публічно висловили невдоволення внутрішньопартійною ситуацією, внаслідок чого двоє з них були виключені з партії.
Після обрання Петера Пеллегріні президентом новим головою став міністр внутрішніх справ Матуш Шутай Ешток, який наблизив партію до позицій Smer-SD. Це спричинило критичну реакцію з боку Самуеля Мігала, Радоміра Шалітроша, Яна Ференчака та Романа Малатінця, які скаржилися на брак внутрішньої комунікації та те, що частина законопроєктів надходить до них уже на завершальному етапі.
24 січня 2025 року Hlas-SD оголосила про виключення з партії Мігала та Шалітроша. У заяві зазначалося, що вони вимагали для себе низку високих посад. Партійне керівництво розцінило це як байдужість до цінностей партії, що є несумісним з членством у ній. Водночас Ференчак і Малатінець не були виключені. За словами Ештока, вони просто піддалися впливу «двох шантажистів».
Згодом Малатінець усе ж залишив Hlas-SD і 4 лютого 2025 року приєднався до Селянської партії, пов’язаної з групою Рудольфа Гуляка. Ференчак залишався у фракції до кінця 2025 року. Після того як 11 грудня його було звільнено з посади голови парламентського комітету з європейських справ, він оголосив про вихід із депутатського клубу Hlas-SD, водночас заявив, що залишається в партії.
Тиск на Фіцо та кадрові поступки
Після внутрішніх конфліктів у SNS та Hlas-SD кількість коаліційних голосів тимчасово знизилася нижче критичної позначки у 76 мандатів, що поставило під загрозу функціональну спроможність уряду. Депутати SNS і Hlas, які дистанціювалися від коаліції, публічно заявляли, що продовжать підтримувати уряд, і навмисно не приєднувалися до опозиції, натомість використовували свою вирішальну роль у голосуваннях як інструмент для отримання кадрових поступок.
Показовою стала ситуація 29 жовтня 2024 року, коли під час голосування в залі зареєструвалися лише 75 депутатів з необхідних 76. Розглядалися, зокрема, пропозиції опозиції щодо відставки міністра культури Мартіни Шимковичової (SNS) та міністра юстиції Бориса Сусека (Smer-SD). Троє депутатів, пов’язаних із групою Рудольфа Гуляка, заздалегідь оголосили, що не братимуть участі у засіданні. Хоча коаліція не мала наміру підтримувати відставки власних міністрів, сама відсутність кворуму дозволила опозиції публічно поставити під сумнів стабільність уряду та заявити про ознаки коаліційної кризи.
Аналогічну тактику застосовували й невдоволені депутати від Hlas-SD. 27 листопада 2024 року під час голосування щодо урядової поправки до Закону про спорт парламент двічі не зміг забезпечити кворум, зокрема на голосуванні був відсутній Самуель Мігал (Hlas-SD). 10 грудня парламент знову не набрав кворум під час розгляду змін до законодавства щодо регулювання професій та до регламенту Національної ради через відсутність депутатів із групи Гуляка та чотирьох невдоволених представників Hlas-SD.
У цих умовах прем’єр-міністр Роберт Фіцо був змушений особисто втрутитися із метою збереження парламентської більшості. У березні 2025 року, за результатами переговорів, частина депутатів отримала посади в уряді та парламенті в обмін на підтримку кабінету. Самуель Мігал був призначений міністром інформатизації; Радомір Шалітрош обійняв посаду державного секретаря у тому ж міністерстві; Рудольф Гуляк став міністром спорту.
Призначення Мігала стало можливим після того, як Hlas-SD передала Міністерство інформатизації та інвестицій Smer-SD, а призначення Гуляка – після того, як SNS передала Міністерство туризму та спорту. Водночас напруження навколо обох залишилося: колишні соратники по Hlas та SNS висловлювали «серйозні застереження» щодо їх діяльності.
Завдяки домовленостям у березні 2025 року парламент нарешті обрав спікера, якого не могли обрати понад рік – ним став Річард Раші (Hlas-SD).
Однак навіть після формального відновлення підтримки «бунтівних» депутатів коаліція залишалася вразливою через мінімальну чисельну перевагу. Це особливо проявилося під час спроб ухвалити конституційні зміни, що вимагали кваліфікованої більшості у 90 голосів. У червні 2025 року коаліція не змогла забезпечити достатню підтримку для ухвалення поправки, яка передбачала закріплення положення про дві статі (чоловіка та жінку), гарантії рівної оплати праці та регулювання питань усиновлення й освіти. Через нестачу голосів розгляд було відкладено до вересня. 26 вересня поправка все ж була ухвалена після політичних домовленостей із опозиційною KDH, пропозиції якої були частково інтегровані до тексту. Водночас один із «бунтівних» депутатів коаліції, Ян Ференчак (Hlas-SD), у голосуванні участі не брав.
Чи відбудуться дострокові вибори? Безуспішні спроби опозиції
Механізм відсутності кворуму використовувався не лише як інструмент тиску на уряд із боку «бунтівних» депутатів, але й як тактичний ресурс самої коаліції. Коли опозиція намагалася ініціювати голосування щодо відставки членів уряду, коаліція нерідко зривала засідання через неявку своїх депутатів.
У грудні 2024 року опозиція кілька разів намагалася ініціювати відставку міністра внутрішніх справ Матуша Шутайя-Ештока (Hlas-SD), однак жодна зі спроб не завершилася відкриттям засідання через відсутність кворуму. Аналогічна тактика застосовувалася і в подальших засіданнях: у лютому 2025 року щодо відставки міністра навколишнього середовища Томаша Тараби (SNS) та міністра культури Мартіни Шимковічової (SNS); у квітні щодо відставки міністра оборони Роберту Каліняку (Smer-SD); у серпні щодо відставки міністра охорони здоров’я Каміла Шашка (Hlas-SD) ; у жовтні щодо відставки міністра інвестицій Самуеля Мігала; у грудні щодо відставки міністра транспорту Йозефа Ража (Smer-SD). Після двох-трьох безрезультатних спроб зібрати кворум розгляд відповідних питань переносився на кілька місяців.
Також опозиція намагалася висловити вотум недовіри уряду. Рік тому, 21, 28 та 29 січня, її спроби скликати позачергову сесію для цього були безуспішними через неявку депутатів коаліції. Через рік опозиція повторила спробу, хоча коаліція, зі свого боку, намагалася перешкодити голосуванню. Спікер парламенту Річард Раші вилучив питання з порядку денного засідання у грудні, а згодом питання вотуму недовіри та відставки міністрів було об’єднано в одне прискорене нічне засідання, яке відбулося 5 лютого 2026 року.
Крім голосування за вотум недовіри, на засіданні розглядали відставку семи міністрів, відставку яких опозиція намагалася досягти протягом року: міністра внутрішніх справ Матуша Шутайя Ештока (Hlas-SD), міністра культури Мартіни Шимковічової (SNS), міністра навколишнього середовища Томаша Тараби (SNS), міністра оборони Роберта Каліняка (Smer-SD), міністра охорони здоров’я Каміла Шашка (Hlas-SD) та міністра інвестицій Самуеля Мігаля (Smer-SD).
Вотум завершився поразкою: із 139 присутніх 60 опозиційних депутатів підтримали вотум недовіри, однак цього виявилося недостатньо, оскільки всі 79 депутатів коаліції проголосували проти.
Перспективи дострокових виборів наразі виглядають малоймовірними. Коаліція системно використовує процедурні механізми для блокування таких ініціатив. Водночас опозиція не має достатньої кількості голосів для самостійного ухвалення рішення про відставку уряду. Навіть консолідоване голосування опозиційних фракцій не дозволяє їм досягти необхідної більшості без переходу частини коаліційних депутатів на їхній бік.
До чергових виборів без змін?
Згідно з теорією політичних коаліцій Вільяма Рікера (1962) на основі теорії ігор, актори створюють коаліції настільки великі, щоб забезпечити перемогу, але не більші, щоб не ділити виграш між надлишковими партнерами – так формуються мінімальні виграшні коаліції. Чинна словацька коаліція є саме такою – виграшною (понад 75 мандатів), але мінімальною, адже втрата хоча б одного учасника дорівнює втраті парламентської більшості.
Якби вибори відбулися найближчим часом, за даними NMS Market Research Slovakia, лідером перегонів є ліберальна партія PS із підтримкою 20,8%. Друге місце посідає коаліційна Smer-SD – 17,8%. Сукупна підтримка чинних коаліційних партій становить 27,1%, при цьому SNS залишається нижче прохідного бар’єра. Позапарламентський ультраправий рух Republika стабільно протягом декількох місяців утримує третю позицію (12,9%). Далі йдуть популістична «Словаччина» (7,2%), KDH (6,4%), ліберальна SaS (6%) та Demokrati (5,5%).
За такого розкладу чинна коаліція у складі двох соціал-демократичних партій Smer-SD і Hlas-SD не спроможна самостійно сформувати уряд, особливо з огляду на те, що SNS за нинішніми рейтингами не долає прохідний бар’єр. Потенційний союз із правими силами міг би забезпечити мінімальну більшість: коаліція з Republika забезпечила б лише 67 мандатів, а якщо додати ще й «Словаччину» – 80 мандатів. Формально це забезпечує більшість, однак знову-таки ця коаліція мінімальна, оскільки втрата будь-якого партнера позбавляє її більшості.
Інші потенційні мінімальні коаліції: ліберально-центристська комбінація PS–SaS–KDH–Demokrati могла б набрати близько 70 мандатів, що недостатньо для формування більшості. Реальна мінімальна більшість могла б скластися з PS–SaS–KDH–Demokrati + «Словаччина» (83 мандати). Союз з Republika виглядає малоймовірним через глибокі ідеологічні розбіжності.
Отже, жоден із двох основних блоків не здатен сформувати уряд без залучення додаткового партнера. Після виборів доведеться розглядати нетрадиційні коаліційні комбінації. Існують як мінімум дві мінімальні виграшні коаліції, де партії Republika і «Словаччина», згідно з Рікером, можуть мати «pivotal position» (вирішальна позиція) у переговорному процесі. Загалом нинішній рейтинг розкладу вказує не на формування чіткої більшості, а радше на ризик повторення сценарію «крихкої більшості», який уже проявився в роботі нинішнього парламенту.
Перспективи для України
Не є таємницею, що чинний уряд на чолі з Робертом Фіцо демонструє щонайменше стриману, а подекуди й відверто критичну позицію щодо підтримки України. Братислава неодноразово блокувала ініціативи, спрямовані на посилення допомоги Києву. Зокрема, уряд відхилив ідею використання заморожених російських активів для формування репараційної позики Україні та відмовився гарантувати кредит ЄС на 90 млрд євро. Фіцо заявив, що країна не підтримуватиме фінансових рішень, спрямованих на військове озброєння Києва, оскільки не вірить у військове вирішення війни.
Водночас уряд підкреслює готовність до гуманітарної підтримки. Словаччина надає пакети допомоги (останній включав засоби для розмінування), однак наголошує на виключно нелетальному характері поставок. Словаччина також підтримувала Україну в енергетичній сфері, однак 23 лютого 2026 року уряд припинив аварійне постачання електроенергії. Це рішення було пов’язане з припиненням транзиту російської нафти через нафтопровід «Дружба» після російських ударів. Фіцо заявив, що трубопровід залишається технічно придатним до експлуатації, а зупинку транзиту розцінив як «політичне рішення» президента Володимира Зеленського. У разі підтвердження «політичного шантажу» прем’єр пригрозив переглядом підтримки євроінтеграції України.
Опозиція, навпаки, демонструє послідовно проукраїнську позицію. Після рішення уряду припинити постачання електроенергії Лідер партії PS Міхал Шімечка різко розкритикував Фіцо і заявив, що «Словаччина заслуговує на кращий, проєвропейський та компетентний уряд». Ще раніше PS заявляла, що Словаччина повинна відмовитися від постачання російських енергоресурсів. Партія SaS також розкритикувала цей крок. Її голова Браніслав Грелінг заявив, що Фіцо «приєднався до Росії у війні проти України», та назвав його «російським колаборантом». SaS навіть подала до Генеральної прокуратури кримінальну заяву з цього приводу.
До річниці повномасштабного вторгнення, 24 лютого 2026 року, опозиція знову підтвердила підтримку Києва. Шімечка наголосив, що війна триває виключно через агресивну політику Росії, а чинний уряд перебуває «на неправильному боці історії». SaS охарактеризувала дії Росії як прояв «огидного обличчя російського імперіалізму». Рух «Словаччина» різко розкритикував дії уряду, заявивши, що «в Урядовому офісі сидить слуга та колаборант убивці», а також закликав до відставки прем’єра. KDH підкреслила, що підтримка України є не лише моральним обов’язком, а й питанням національної безпеки, адже у разі поразки України російський імперіалізм опиниться безпосередньо на кордонах Словаччини. Лідер Demokrati Ярослав Надь наголосив на необхідності ретельного розслідування дій словацьких політиків, які, на його думку, фактично підіграють агресору.
Водночас опозиційна праворадикальна Republika демонструє проросійську риторику. Голова партії Мілан Угрік визнав Росію агресором, але водночас назвав війну «спровокованою розширенням НАТО». Також Republika виступає за негайне скасування антиросійських санкцій. Цікаво, що, за даними аналізу EUobserver, у 2024–2025 роках серед словацьких депутатів Європейського парламенту, які найчастіше голосували проти рішень на підтримку України та проти Росії і Білорусі, лідирують представники не урядових партій, а саме Republika – Мілан Угрік і Мілан Мазурек (виступили проти 16 із 17 відповідних рішень). Угрік обґрунтовує таку позицію «подвійними стандартами» ЄС і закликає до нормалізації відносин з Росією та Білоруссю. Мазурек раніше неодноразово опинявся в центрі скандалів через расистські заяви та позитивні згадки Гітлера, внаслідок чого був позбавлений мандата депутата Національної ради.
Проте депутати від Smer-SD лише незначно поступаються їм за кількістю голосувань проти: Ерік Каліняк виступив проти 15 рішень, Юдіта Лашшакова та Любош Блага – по 14. Останній виправдав анексію Криму та неодноразово відвідував Росію.
Якщо проросійська риторика Smer-SD часто пояснюється бажанням відвести увагу від провалів у внутрішній політиці та мобілізацією електорату, то позиція Republika має більш виражене ідеологічне підґрунтя. Партія сформувалася на базі ультраправого середовища, а її ключові фігури раніше були пов’язані з радикальними націоналістичними рухами. Попри публічні спроби дистанціюватися від цієї спадщини, ідеологічна тяглість у їхній риториці простежується.
Для України очевидно, що вигіднішим сценарієм був би прихід до влади опозиційних проєвропейських сил, які декларують беззастережну підтримку Києва та виступають за посилення санкційного тиску на Росію. Водночас серйозним ризиком є зростання впливу Republika. З огляду на її електоральні позиції та потенційну «вирішальну» роль у формуванні парламентської більшості, партія має реальні шанси стати частиною майбутнього уряду. Її риторика щодо України є ще більш радикальною та критичною, ніж у нинішнього уряду, що в разі посилення її ролі може означати подальший відхід словацької політики від підтримки Києва.
Сценарії
-
Статус кво: Збереження чинного уряду
Роберту Фіцо вже вдалося знайти компроміси з частиною незадоволених депутатів з Hlas та SNS через надання їм посад в уряді. Це поки що дозволяє коаліції втриматися при владі до чергових виборів. Однак такий сценарій передбачає, що уряд ще рік перебуватиме у постійній кризі, оскільки не має стабільної більшості і тримається лише на компромісах із «бунтівними» депутатами. Політика щодо України у такому випадку, найімовірніше, залишатиметься стриманою або ворожою, із блокуванням рішень щодо фінансової та військової допомоги Києву.
-
Компромісний: Переформатування парламентської більшості
Цей сценарій передбачає розширення урядової коаліції за рахунок інших парламентських гравців, насамперед групи «Словаччина» + «За народ» (12 мандатів). Теоретично це дозволило б зменшити залежність уряду від окремих «бунтівних» депутатів і створити більш комфортний запас голосів під час голосувань. Втім, такий сценарій малоймовірний, тому що група «Словаччина» активно критикує уряд, розширення потребуватиме суттєвих кадрових поступок, а досвід попередніх компромісів показав, що така тактика не створює довгострокової стабільності.
-
Кризовий: Дострокові вибори
На перший погляд, дострокові вибори можуть здаватися оптимістичним для України сценарієм, адже лідером соціологічних опитувань наразі є проукраїнська PS. Проте у разі тривалого збереження кризи зростає ризик посилення впливу радикальних сил, таких як Republika. Відтак, саме вона може стати «вирішальним» гравцем при формуванні нової більшості.
3.1. Уряд формують проукраїнські сили. Так як жодна політична сила не має явної переваги, навіть PS доведеться залучати підтримку партій іншого ідеологічного спектру. Тим не менш, навіть сама перевага проукраїнських сил означатиме зниження антиукраїнської риторики на урядовому рівні та більшу передбачуваність позиції Словаччини в межах ЄС.
3.2. Уряд формує група навколо Smer-SD. Цей сценарій передбачає розширення нинішньої урядової коаліції (без участі SNS) за рахунок нових партнерів, зокрема зростаючих проросійських сил, таких як Republika. Цей варіант є найбільш проблемним для України, адже означатиме інституціоналізацію проросійської та антисанкційної риторики та продовження спроб блокувати європейські ініціативи на підтримку України.
Рекомендації
- За наявної конфігурації влади будь-які активні спроби Києва «перезапустити» політичний діалог з партіями коаліції з високою ймовірністю не дадуть практичного результату, а радше будуть використані як інструмент мобілізації електорату та створять ризик додаткової політизації двостороннього порядку денного.
- 2. Посилити співпрацю з проукраїнською опозицією. Пріоритетними партнерами залишаються партії PS, SaS, KDH. Вони послідовно підтримують Україну та критикують проросійську риторику Фіцо. Варто налагоджувати регулярний діалог через зустрічі та робочі групи. Символічним, наприклад, став візит лідера PS Шімечки до Києва у січні 2025 року.
- Уникати співпраці та контактів з ультраправими політичними силами та явними опонентами України, зокрема з партіями Republika та SNS.
- Зосередитися на невійськовій допомозі. З огляду на незмінну позицію уряду Фіцо щодо військової допомоги, доцільно посилювати співпрацю у сфері нелетального обладнання та гуманітарної підтримки. В останньому пакеті допомоги, наприклад, Словаччина надала спеціалізовану техніку для розмінування.
- Комунікувати економічну взаємовигідність співпраці і уникати політизації торговельних питань. За даними OEC (2024), український ринок є 13-м за значущістю для Словаччини: експорт Словаччини до України склав $1,87 млрд (нафтопродукти – $432 млн, електроенергія – $193 млн). Незважаючи на зупинку аварійних поставок, Словаччина заявила, що не припинятиме комерційного імпорту електроенергії. Водночас Словаччина зацікавлена в імпорті залізної руди з України.
- Комунікувати, що участь Словаччини у відбудові є економічною можливістю для словацького бізнесу. Варто інформувати щодо доступних фінансових інструментів: Ukraine Facility та Ukraine Investment Framework (€40 млрд потенційно індукованих інвестицій), Pillar II (гарантійні механізми), фінансування МВФ, Світового банку, ЄБРР, підтримку DG NEAR. Доцільно співпрацювати з Center for International Private Enterprise (офіси у Братиславі та Києві): створити інформаційні хаби, розробити інструменти зниження ризиків, проводити тренінги, налагоджувати публічно-приватні партнерства та PR-кампанії.
- Розвивати регіональні та муніципальні зв’язки, зокрема налагодити системну співпрацю Закарпатської ОДА з Пряшівським та Кошицьким самоврядними краями. Транскордонна співпраця менш залежна від національної політики. Варто використовувати програми Interreg NEXT 2021–2027, зокрема вже реалізується «Угорщина–Словаччина–Румунія–Україна», розвивати мережу міст-побратимів, залучати інституційну підтримку словацьких партнерів, зокрема готовність радника міністра економіки Едуарда Бураша підтримувати муніципальні партнерства.
Висновки
2026 рік стане роком інтенсивної політичної боротьби напередодні парламентських виборів 2027 року. Прем’єр-міністр Фіцо у своєму новорічному зверненні чітко окреслив рамку цієї кампанії, протиставивши «суверенну, мирну та соціальну Словаччину» силам, які, за його словами, підпорядковують країну наднаціональним інтересам. У контексті України Фіцо робить акцент на «мирі» та відмові від участі у фінансових механізмах військової підтримки.
Водночас уряд перебуває у стані затяжної кризи. Мінімальна більшість у парламенті дозволяє окремим депутатам фактично шантажувати коаліцію в обмін на кадрові поступки, чим уже скористалися деякі представники парламентських фракцій Hlas-SD і SNS. Важливо й те, що жоден із потенційних сценаріїв на сьогодні не гарантує формування стабільної більшості. Навіть у випадку залучення нових партнерів ймовірним результатом знову стане конфігурація з мінімальною більшістю.
Для України перспективи також залишаються несприятливими. Поточний уряд навряд чи пом’якшить свою риторику напередодні виборів – радше, навпаки, «мирна» риторика буде використовуватися як електоральний інструмент. Дострокові вибори теоретично можуть привести до влади більш проукраїнські сили, однак вони залишаються можливими лише за умови глибокого розколу всередині коаліції. А за нинішнього балансу сил, коли опозиція не має достатньо голосів для вотуму недовіри, а коаліційні партнери зацікавлені у збереженні влади, більш імовірним є сценарій збереження уряду до наступних виборів. Навіть потенційна перемога проукраїнських сил не гарантує різкої зміни курсу щодо України. Поляризація громадської думки, найімовірніше, зумовить складні коаліційні компроміси, а зростання впливу ультраправих сил створює реальний ризик їхньої участі в наступній більшості.