Чинна парламентська коаліція у Румунії має не ідеологічну, а кризово-стабілізаційну природу. Її функція полягає у тому, щоб зберегти керованість держави та мінімізувати радикальні виклики в умовах зростання соціального невдоволення і бюджетних обмежень. У центрі цього дослідження – внутрішні механізми коаліційної дисципліни, транзакційні витрати на узгодження політики та роль інституційних стабілізаторів, таких як президентський чинник, процедурна архітектура коаліції, європейський фіскальний примус у стримуванні розпаду.
Дослідження пропонує інструментальну модель діагностики стійкості коаліції у вигляді композитного індексу Coalition Stability Index (CSI), яка формується із п’яти рівновагових компонентів: парламентська база, виконання внутрішніх угод, електоральне середовище та суспільна підтримка, фіскальна консолідації, зовнішній тиск і фактор партії AUR. Така архітектура дозволяє окремо оцінити арифметичну стійкість (наявність необхідної кількості мандатів), політичну керованість, протестно-електоральну динаміку та макрофінансові обмеження, а також вплив радикальної опозиції й зовнішніх дисциплінуючих інститутів. Внутрішня логіка індексу пов’язує стабільність коаліції з політичними та репутаційними втратами від виходу для ключових акторів та їхньою здатністю формувати компроміси під тиском протестів і дефіцитного порядку денного.
Емпіричне застосування CSI демонструє зниження показника з умовних 68/100 на момент формування коаліції, а саме червень 2025 року до 52/100 станом на лютий 2026 року, що інтерпретується як перехід від фази «стратегічного конструювання» до режиму «керованої напруги». Таке зниження зумовлене падінням керованості та погіршенням електорально-протестного середовища при відносно стабільній парламентській арифметиці. На цій основі дослідження моделює внутрішню взаємодію ключових гравців як різновид «гри курки», де ризик парламентської кризи зростає разом із тиском AUR та обмеженнями фіскальної консолідації, але одночасно зростає й очікувана ціна розпаду, що стимулює компроміс у критичні моменти. Завершальний блок фокусує український вимір: стабільність Бухареста розглядається як змінна регіональної безпеки та логістичної стійкості, а квітень 2027 року (момент ротації прем’єр-міністра) визначається як найбільш ризикова точка, що потребує випереджувального закріплення двосторонніх домовленостей у правових та інституційних формах.
Вступ
Політична ситуація в Румунії станом на лютий 2026 року характеризується підвищеною конкуренцією між системними партіями та праворадикальною опозицією, а також зростанням соціально-економічних обмежень, пов’язаних із фіскальною консолідацією. Після виборчого циклу грудня 2024 року та президентської кампанії 2025 року інституційний баланс у країні зазнав переформатування, що поставило питання здатності парламентської більшості забезпечувати керованість і прогнозованість політики за умов поляризації та дефіцитного тиску. У цих умовах варто зосередитись на дослідженні стійкості правлячої коаліції та на факторах, які можуть спричинити її трансформацію або розпад.
Коаліція між Соціал-демократичною партією (PSD), Націонал-ліберальною партією (PNL), Союзом порятунку Румунії (USR) та Демократичним союзом угорців Румунії (UDMR) позиціонується як інструмент стабілізації та ізоляції праворадикального впливу в умовах зростання суспільної підтримки ультраправих сил. Її створення мало на меті зменшити ризики урядової фрагментації та забезпечити узгоджений курс у сфері внутрішньої політики й зовнішніх зобов’язань. Водночас функціонування такої широкої коаліції зумовлює високі транзакційні витрати на погодження рішень і робить стабільність похідною від процедурної дисципліни та здатності партнерів відтворювати компроміс у ситуаціях загострення.
Зовнішньополітичний контекст додатково підвищує значущість внутрішньої політичної керованості Румунії як держави східного флангу НАТО та ЄС. Урядова нестабільність у Бухаресті може впливати на довіру союзників та на ефективність логістичних і безпекових режимів у Чорноморському регіоні, зокрема з огляду на триваючу російську агресію проти України. Паралельно економічна політика уряду формується під тиском вимог ЄС щодо дефіциту та виконання Плану відновлення і стійкості (PNRR), що обмежує простір для компромісів у соціально чутливих питаннях. Це створює структурну напругу між очікуваннями зовнішніх партнерів щодо консолідації та внутрішнім попитом на соціальну компенсацію наслідків бюджетної дисципліни.
Додатковим чинником внутрішньої напруги є ротаційна логіка урядування та посилення ролі президентської вертикалі у формуванні рамок публічної підзвітності. У 2025–2026 роках механізми взаємодії між урядом, парламентською більшістю та президентом збільшують вимоги до публічного обґрунтування рішень і посилюють чутливість коаліції до репутаційних втрат. На цьому тлі фактор ультраправої партії AUR і політичний ресурс її лідера зберігають системний вплив на поведінку мейнстрімних партій, підвищуючи ризики короткострокових тактичних рішень та внутрішньокоаліційної конкуренції.
I. Політична архітектура коаліції
1.1. Склад і логіка формування коаліційної більшості
Румунська парламентська коаліція на сучасному етапі не є звичною більшістю, сформованою на базі ідеологічної спорідненості. Її варто характеризувати як кризову конструкцію, яка побудована на логіці стримування ультраправого виклику та стабілізації державного керування. Визначальним політичним символом цього стала президентська кампанія весни 2025 року, під час якої несистемний технократ Нікушор Дан переміг лідера ультраправої партії Джордже Сіміона у другому турі з результатом 53,6% проти 46,4%, що засвідчило перетворення AUR із просто радикальної опозиції на системну загрозу для мейнстрімних партій і змусило їх мислити в категоріях «об’єднання заради виживання», а не традиційної конкуренції «лівих» та «правих».
Коаліційна угода 23 червня 2025 року між проєвропейськими румунськими партіями, відтак, має вимушено-прагматичний, а не коаліційно-ідеологічний характер. Її головний сенс полягає у мінімізації ризику того, що державні інституції опиняться в режимі блокування або сценаріїв дострокових виборів на тлі різкої поляризації й фіскальної кризи. У цьому сенсі коаліція є механізмом «колективного виживання» системних сил, які змушені одночасно демонструвати внутрішню керованість і зовнішню передбачуваність для партнерів у ЄС та НАТО, зважаючи на безпекові ризики ширшого регіону.
Композиційно, коаліція є максимально широкою для Румунії на сучасному етапі розвитку. Її склад фіксує не тільки партійний баланс, а й закладену в ньому політичну недовіру: передбачено 16 міністерств із розподілом 6 (PSD) / 4 (PNL) / 4 (USR) / 2 (UDMR) та п’ять віцепрем’єрів, з яких частина має портфелі, а частина – ні. Ця архітектура створює ефект «колективного керма»: кожна сила отримує інституційну присутність на рівні стратегічної координації, але одночасно зростає кількість центрів впливу, здатних блокувати або сповільнювати рішення.
Об’єм парламентської бази коаліції є комфортним й достатнім для проведення складних законодавчих пакетів, оскільки уряд спирається на підтримку приблизно 60% мандатів депутатів, тобто на більшість, достатню для впровадження ключових реформ за умови внутрішньої дисципліни коаліції. В цей самий час цей «запас міцності» не виключає політичної неоднорідності. Побудова коаліції була визначена ціною тривалого узгодження, оскільки кожна партія водночас співкерує урядом та підтримує власну електоральну траєкторію, у спробі не втратити підтримку виборців у протистоянні з популістсько-радикальним табором.
Призначення 56-річного технократа та представника PNL Іліє Боложана прем’єр-міністром стало центральним символічним і управлінським кроком, який скріпив коаліційну конструкцію. Його призначення президентом Нікушором Даном відбулося саме в контексті вимоги подолання політичної турбулентності та невідкладності коригування фіскального порядку денного. Боложан персоніфікував управлінську дисципліну й готовність проводити непопулярні кроки, зменшуючи для інших партнерів коаліції ризик повної політичної відповідальності за «болючі» реформи.
1.2. Інституційні умови
Стабільність коаліції тримається передусім не на довірі між партіями, а на поєднанні конституційної рамки та так званих контрактних домовленостей співіснування, які в першу чергу закладені в угоді від 23 червня 2025 року. У конституційному контексті критичною варто визначати також роль президента Румунії. Він призначає кандидата на посаду прем’єр-міністра та призначає уряд на підставі парламентського вотуму довіри, що робить главу держави структурним учасником формування урядової більшості у випадку криз. Для коаліції це означає постійний режим взаємної залежності: навіть за наявності великої парламентської бази, будь-які сценарії переформатування уряду, кадрові конфлікти або розриви угоди неминуче проходять через інституційну рамку президентських повноважень.
У внутрішньокоаліційному вимірі ключовим механізмом стабільності є ротаційна логіка лідерства та процедурно закріплені механізми узгодження. Політична угода закріплює, що представник PNL очолює уряд до квітня 2027 року, після чого PSD бере посаду прем’єр-міністра до завершення мандату в грудні 2028 року. Інституційно це працює як механізм взаємного стримування і гарантування: для PSD це стимул не руйнувати більшість у першій фазі, щоб не втратити перспективу контролю другої, а для PNL – стимул максимально швидко реалізовувати порядок денний реформ до того, як зміниться центр коаліційної ваги. Водночас саме ротація створює наперед структурно закладену зону ризику: момент переходу прем’єрства перетворюється на момент підвищеної вразливості щодо перерозподілу відповідальності, в якій зростає спокуса перегляду умов, кадрових квот і політичних пріоритетів.
Другою опорою стабільності коаліції є зовнішній фіскально-європейський примус, який дисциплінує учасників коаліції на рівні з взаємними обіцянками. В момент формування уряду дефіцит бюджету Румунії оцінювався як найвищий в ЄС та складав 9,3% ВВП, що створювало ризики формування негативного кредитного рейтингу та втрати доступу до фінансування і європейських ресурсів. За таких умов розпад коаліції стає не просто черговим політичним сценарієм, а каталізатором фінансової турбулентності, який однозначно відображається на рейтингах кожного з представників коаліції. Це спонукає коаліційну більшість до режиму вимушеної раціональності. Навіть за умови зростання конфліктів щодо податків, скорочень або темпів реформ, ці конфлікти відбуваються в порядку необхідності виконувати фіскальні та інституційні зобов’язання.
Крім того, важливим інституційним наслідком такої широкої коаліції є зміщення центру прийняття рішень від «партійної ієрархії» до процедур колективного узгодження. У текстах і публічних описах угоди наголошується принцип, що ключові рішення мають ухвалюватися політичним консенсусом за участі всіх партнерів та прем’єр-міністра, тобто потенційний політичний хаос множинних акторів перетворюється на керований переговорний процес. Але з точки зору дослідження коаліційної стабільності це має подвійний ефект: консенсусні правила одночасно як зменшують ризик раптових односторонніх демаршів, так і підвищують ризик паралічу, коли фіскальні чи кадрові рішення стають предметом торгу між надто багатьма центрами прийняття рішень.
Як результат, політична архітектура коаліції в Румунії сьогодні виглядає як система, що тримається на трьох взаємопов’язаних елементах: загрозі праворадикальних сил, конституційно-президентському факторі формування уряду та фіскально-європейському примусі, який робить ціну розпаду надто високою в короткій перспективі. Одночасно найбільш структурно вразливим моментом вже зараз є квітень 2027 року як точка ротації прем’єрства, адже саме тоді компроміс «широкої єдності» найімовірніше стане тестом на стійкість коаліційних домовленостей перерозподілом контролю над порядком денним і відповідальністю за непопулярні економічні рішення.
II. Джерела напруги всередині коаліції
2.1. Політико-економічні фактори
Період від червня 2025 року до лютого 2026 року став для коаліції PSD–PNL–USR–UDMR фазою внутрішньої напруги, в першу чергу зумовленої фіскальним примусом. Рекордний дефіцит бюджету у розмірі 9,3% ВВП та посилений контроль з боку ЄС у межах процедури надмірного дефіциту поставили уряд перед необхідністю швидкої консолідації. Це перетворило економічну політику на головну арену міжпартійного конфлікту, оскільки кожен із коаліційних партнерів прагнув мінімізувати власні електоральні втрати від непопулярних рішень.
Підвищення ПДВ з 19% до 21% із серпня 2025 року, перегляд інших податкових параметрів і посилення адміністрування стали першими тригерами розбіжностей. Частина коаліції наголошувала на дисципліні видатків і технократичній модернізації, тоді як інша наполягала на перерозподільчих інструментах, зокрема, обговоренні прогресивного оподаткування. Додатковим чинником напруги стало перевищення державним боргом 60% ВВП наприкінці 2025 року, що унеможливило відтермінування рішень і посилило політичну напругу щодо того, чи пріоритетом мають бути скорочення, чи структурна зміна самої податкової моделі.
Кульмінацією конфлікту в цьому контексті став лютий 2026 року, коли бюджетні обмеження та реформа публічної адміністрації спричинили страйки у понад 1500 румунських громадах. Це перетворило фіскальну політику на конфлікт між центральним урядом і місцевим рівнем, де позиції партнерів коаліції розходилися з огляду на їхню соціальну та регіональну базу.
2.2. Електоральні розрахунки
В контексті електорального виміру напруги весь період існування коаліції визначався подвійним обмеженням. Провладна більшість була змушена впроваджувати непопулярні фіскальні заходи, водночас зі зрозумілим завданням уникнути дестабілізації у вигляді дострокових виборів, яка б посилила позиції радикальної опозиції, зважаючи на рівень підтримки ультраправого лідера Джордже Сіміона у другому турі президентських виборів. У вересні 2025 року партія AUR ініціювала чотири вотуми недовіри у відповідь на прискорене ухвалення урядових пакетів реформ у сфері фіскальної політики. Хоча уряд зберіг більшість, сама повторюваність цих процедур засвідчила, що коаліція функціонує в режимі постійного політичного тиску.
Економічні рішення мали нерівномірні електоральні наслідки для партнерів. Підвищення ПДВ та податкові зміни створювали ризики для PNL і USR серед урбанізованого та підприємницького електорату, тоді як для PSD найбільш чутливими стали скорочення видатків і конфлікти з місцевим самоврядуванням, що проявилися у страйках мерій у лютому 2026 року. У цих умовах внутрішньокоаліційна взаємодія дедалі більше зводилася до розподілу політичної відповідальності за непопулярні рішення.
Домовленість про ротацію прем’єрства у квітні 2027 року виконувала функцію короткострокового стабілізатора, але одночасно формувала горизонт стратегічного перерахунку для кожного партнера. Уже на початку 2026 року оцінка реформ здійснювалася з урахуванням їхнього впливу на позиції сторін перед моментом ротації, що посилювало взаємну обережність і недовіру.
Лютий 2026 року продемонстрував, що збереження коаліції дедалі більше залежить від внутрішніх переговорних механізмів і ситуативного оновлення домовленостей. Після загострення публічної риторики напруга була знижена шляхом повторного узгодження пріоритетів, що свідчить про домінування тактики відтермінування конфлікту над його структурним розв’язанням.
2.3. Ідеологічна фрагментація
Ідеологічна фрагментація коаліції проявлялася як структурна розбіжність щодо характеру реформ – між соціально-компенсаційним і технократичним підходами. Поєднання лівоцентричної PSD, правоцентричної PNL, реформістської USR та партії меншин UDMR означало відсутність спільної ідеологічної основи, тому керованість більшості залежала від процедурної дисципліни та коаліційної угоди, а не від програмної єдності.
Показовою стала дискусія щодо прогресивного оподаткування в січні 2026 року. Вона виявила конкуренцію двох рамок фіскальної політики. З одного боку робився акцент на адміністративній ефективності та технічній готовності до змін, а з іншого – на важливості перерозподільної справедливості. Конфлікт стосувався не лише параметрів податкової системи, а й принципів, на яких має ґрунтуватися модель фіскальної держави, що робило б його відтворюваним у наступних пакетах реформ.
Додатковим джерелом напруги стали інституційні реформи у сфері спеціалізованих пенсій. Рішення Конституційного суду в жовтні 2025 року щодо суддівських пенсій та подальші парламентські конфлікти в грудні 2025 року продемонстрували суперечність продемонстрували суперечність між вимогами фіскальної консолідації та інтересами бенефіціарів спеціальних пенсій – насамперед магістратів, а також інших привілейованих категорій державної служби таких як військових і силових структур, дипломатичного корпусу, окремих категорій парламентської та контрольної служби. Це загострювало розбіжності всередині коаліції щодо темпів і меж реформ.
У цій конфігурації UDMR виконувала роль процедурного стабілізатора, підтримуючи парламентську більшість і сприяючи досягненню компромісів між більшими партнерами. Її прагматична позиція знижувала ризик розпаду коаліції, однак не усувала структурних суперечностей щодо податкової моделі, соціальних зобов’язань і масштабу скорочень.
III. Моделювання коаліційної стійкості та сценарії розвитку
3.1. Діагностика та порівняльна оцінка стійкості
Станом на лютий 2026 року коаліція PSD–PNL–USR–UDMR входить у фазу підвищеної вразливості порівняно з моментом формування в червні 2025 року. Це не означає автоматичної неминучості розпаду, однак означає, що стабільність дедалі більше залежить від «ціни виходу» для ключових акторів і від здатності коаліції відтворювати компроміси під тиском фіскальної консолідації, протестів і зростання рівня підтримки AUR. Динаміка напруги в цей період підтверджується як серійними парламентськими атаками опозиції, так і ескалацією соціального невдоволення.
Для вимірювання стану стабільності парламентської більшості в Румунії варто сформувати композитний індекс Coalition Stability Index (CSI) за шкалою 0–100, де 0 означає практичний розпад коаліційної керованості, а 100 – стійку коаліцію з низькою ймовірністю виходу ключових партнерів у короткостроковий період.
Формула індексу зберігає п’ять однаково зважених компонентів (по 20 балів кожен):
CSI = Pb + Ai + Sp + Ek + Xp
Щоб здійснити вимірювання більш об’єктивним, кожен компонент (0–20) оцінюється через чотири підіндикатори по 0–5 балів із наступною логікою: 5 балів означає, що підіндикатор максимізує стійкість, 3 бали – змішаний або нейтральний стан; 1 бал – суттєвий негативний вплив, 0 балів – критичну дисфункцію. Підсумковий бал компонента є сумою чотирьох підіндикаторів, що робить присвоєння балів відтворюваним і придатним для перевірки на підставі конкретних маркерів, таких як рішення, заяви, блокування, протестна динаміка тощо.
Pb – парламентська база (0–20). Цей компонент відображає арифметичну стійкість коаліції та оцінюється через такі підіндикатори як (1) розмір більшості, (2) наявність «буфера дисципліни» на випадок ситуативних втрат голосів, (3) симетрію підтримки в обох палатах, (4) ризик фрагментації та міжфракційної міграції. Для максимального значення Pb враховується сукупний ресурс більшості – 216 мандатів у Палаті депутатів (65,25%) та 87 мандатів у Сенаті (63,97%), що створює комфортну більшість і формально високий рівень арифметичної стабільності. У цій логіці високий загальний бал за Pb коригується лише в тій частині, де є ознаки ризику фрагментації або ослаблення дисципліни голосування.
Ai – виконання внутрішніх угод і керованість (0–20). Компонент вимірює виконання внутрішніх угод і керованість та оцінюється через (1) пропускну спроможність ухвалення ключових рішень і реформ, (2) рівень публічної конфліктності всередині коаліції, (3) кадрово-урядову стабільність як індикатор відсутності кризових зламів, (4) ефективність процедур узгодження рішень зокрема, чи потребують ініціативи повторних переговорів для розблокування. Станом на лютий 2026 року фіксуються ознаки ситуативної стабілізації через внутрішньокоаліційні консультації та погодження ключових законопроєктів, однак сама необхідність регулярного «перезапуску» домовленостей є маркером середнього, а не високого рівня керованості, і тому відображається зниженням балів у підіндикаторах публічної конфліктності та процедурної ефективності.
Sp – електоральне середовище та суспільна підтримка (0–20). Компонент описує електоральне середовище та суспільну підтримку і оцінюється через (1) інтенсивність протестів, (2) рівень легітимності та підтримки уряду в громадській думці, (3) електоральні стимули партнерів зберігати коаліцію або дистанціюватися від неї, (4) поляризацію та радикалізацію порядку денного як фактор ускладнення компромісів. Саме цей компонент є чутливим до «вулиці» й опитувань, оскільки за наявності протестної хвилі та негативної соціальної динаміки зростає привабливість тактики дистанціювання для частини партнерів, що механічно знижує не всю оцінку одразу, а конкретні підіндикатори.
Ek – економічні KPI фіскальної консолідації (0–20). Компонент відображає економічні KPI фіскальної консолідації та оцінюється через (1) інтенсивність дефіцитного тиску, (2) боргову траєкторію, (3) сигнали фінансових ринків і рейтингові ризики, (4) наявність зовнішнього дисциплінуючого «впливу», наприклад, очікування міжнародних партнерів. Вихідною структурною умовою для коаліції став дефіцит 9,3% ВВП, який у міжнародних повідомленнях фігурував як ключовий ризик для кредитних рейтингів і доступу до фінансування та коштів ЄС. Це означає, що навіть за наявності політичної волі стартова позиція за Ek є низькою насамперед у підіндикаторі дефіцитного тиску, тоді як «якір» ЄС може частково підтримувати компонент через дисциплінуючий ефект, але не компенсує дефіцитний рівень повністю.
Xp – зовнішній тиск і фактор AUR (0–20). Компонент відображає зовнішній тиск і фактор AUR та оцінюється через (1) інтенсивність парламентського тиску опозиції (включно з атаками процедурними інструментами), (2) електоральну силу AUR як фактор підвищення політичної ціни помилки для коаліції, (3) інституційний тиск з боку ЄС, ринків і рейтингових агентств, (4) загальний рівень непередбачуваності середовища, що підвищує ризики кризових ситуацій і ускладнює коаліційну координацію.
На початку 2026 року ситуація для коаліції ускладнювалася тим, що рівень підтримки AUR, за даними опитування INSCOP, дорівнював 40,9% і суттєво випереджав урядові сили. Це конкретно знижує підіндикатор електоральної сили AUR і частково – підіндикатор рівня непередбачуваності середовища, оскільки високий рейтинг радикальної опозиції посилює ризик політичної дестабілізації.
У червні 2025 року умовний стартовий показник CSI дорівнював 68/100, і його можна прозоро відтворити через підіндикатори. Парламентська база (Pb) становила 18/20 як сума 5/5 за розмір більшості, 4/5 за буфер дисципліни, 5/5 за симетрію більшості в обох палатах і 4/5 за ризик фрагментації. Такий розподіл пояснюється тим, що різнорідність партнерів і потенційні стимули до міжфракційних маневрів не дозволяють поставити максимальні 5/5 саме у підіндикаторі фрагментації. Керованість (Ai) у стартовій точці дорівнювала 16/20 як сума 4/5 за пропускну спроможність ухвалення рішень, 4/5 за відносно низьку публічну конфліктність на старті, 4/5 за кадрову стабільність і 4/5 за процедурну ефективність. Електорально-суспільний компонент (Sp) дорівнював 12/20 як сума 4/5 за протестну інтенсивність, оскільки масові хвилі протестів були відсутні на старті, 3/5 за підтримку уряду в посткризовому контексті, 3/5 за стимули партнерів втримувати коаліцію та 2/5 за радикалізацію порядку денного через сильний праворадикальний виклик. Економічний компонент (Ek) становив 11/20 як сума 1/5 за дефіцитний тиск так як дефіцит 9,3% ВВП задавав низьку стартову позицію, 3/5 за боргову траєкторію, 3/5 за ринкові сигнали та 4/5 за дисциплінуючий зовнішній «якір» з боку міжнародних партнерів, в першу чергу ЄС, Компонент (Xp) становив 11/20 і деталізується як 3/5 за парламентський тиск з боку опозиції, 2/5 за електоральну силу AUR, а саме високі показники рейтингів вже на старті, 3/5 за інституційний тиск ззовні та 3/5 за шоковість середовища. Таким чином, у стартовій точці «середній рівень стабільності» пояснюється тим, що високий мандатний ресурс і стартова керованість співіснували з уже наявним радикальним викликом і слабкою макрофінансовою позицією.
Станом на лютий 2026 року загальний показник стабільності парламентської більшості CSI дорівнює 52/100 і відображає подальше зниження стійкості, яке також може бути відтворене через підіндикатори. Парламентська база (Pb) зберігається високою на рівні 17/20 (5/5 за розмір більшості, 4/5 за буфер дисципліни, 5/5 за симетрію в палатах, але 3/5 за ризик фрагментації), оскільки арифметична присутність в парламенті все ще забезпечує комфортну більшість, однак політичні стимули й напруга підвищують ризик відцентрових дій. Компонент керованості (Ai) падає до 12/20 як наслідок зростання транзакційних витрат компромісу та частішої потреби у кризових переговорах: у такому контексті це означає, що рівень публічної конфліктності, кадрова стабільність та процедурна ефективність оцінюються радше в діапазоні 3/5, ніж 4–5/5. Електоральне середовище (Sp) знижується до 7/20 насамперед через протестну активність, що зменшує стимули партнерів нести спільну відповідальність і підсилює поляризацію порядку денного. Економічний компонент (Ek) становить 9/20, оскільки дефіцитний тиск і боргова динаміка залишаються джерелом ризику, тоді як дисциплінуючий «якір» з боку ЄС пом’якшує, але не нівелює структурні обмеження. Компонент зовнішнього тиску (Xp) знижується до 7/20, оскільки AUR зберігає лідерські позиції в опитуваннях і посилює тиск парламентськими та інформаційними інструментами. Це означає нижчі оцінки насамперед у підіндикаторах електоральної сили радикальної опозиції та інтенсивності позакоаліційного тиску. Загалом, порівняння червня 2025 і лютого 2026 фіксує, що коаліція залишається арифметично стійкою, але переходить у режим «керованої напруги», де ключовими драйверами падіння CSI стають керованість і суспільно-електоральне середовище, а не втрата мандатної бази.
3.2. Пояснювальна модель взаємодії: “гра курки” та механізми утримання коаліції
Взаємодію всередині коаліції можна інтерпретувати як варіант «гри курки» між PNL, яка уособлює технократичну лінію фіскальної консолідації під керівництвом прем’єра Боложана, та PSD, яка несе найбільші електоральні ризики внаслідок соціально чутливих скорочень і податкових змін. У такому випадку USR і UDMR виконують допоміжні ролі: перша посилює реформістський вектор і підтримує жорсткість консолідації, тоді як друга стабілізує парламентську арифметику та сприяє процедурному компромісу.
У межах «гри курки» кожен із двох основних акторів має дві стратегії: або наполягати на власній лінії, тобто «тримати курс», відмовляючись від поступок щодо темпів і параметрів реформ, або піти на компроміс, що значить «звернути» в межах теорії, прийнявши частину вимог партнера. Найгіршим результатом є одночасне наполягання обох сторін на жорсткій позиції, що в політичній площині означає параліч ухвалення рішень, розрив коаліції або урядову кризу з високою ймовірністю дострокових виборів. У цьому контексті фактор AUR істотно змінює структуру виграшів і втрат, оскільки її лідерство в опитуваннях підвищує ціну такого «зіткнення», адже політична турбулентність здатна безпосередньо посилити радикальну опозицію як головного бенефіціара протестного голосування.
Збереження коаліції у період 2025 – лютий 2026 років можна пояснити дією трьох раціональних стримувачів, які роблять компроміс менш витратним, ніж розрив. Першим є фіскально-інституційний чинник. Уряд зобов’язаний демонструвати послідовність у зниженні дефіциту, інакше зростають ризики для погіршення кредитних рейтингів та зменшення доступу до фінансування та коштів ЄС. Другим є процедурний чинник, оскільки систематичні вотуми недовіри восени 2025 року продемонстрували здатність опозиції постійно тримати уряд у стані оборони, а розпад коаліції лише підвищив би ефективність цього тиску. Третім важливим фактором є електоральний чинник, який полягає в тому, що за умов лідерства AUR у 2026 році жоден із партнерів не має гарантії, що зможе вийти з кризи сильнішим, тоді як дострокова дестабілізація здатна зміцнити лише позиції радикальної альтернативи.
3.3. Сценарії розвитку: стабілізація, переорієнтація, криза
Сценарій стабільності
У базовому сценарії коаліція зберігає свою композицію щонайменше до 2027 року, але в режимі «керованої напруги». Його головні умови – збереження парламентської арифметики та здатність періодично узгоджувати пакети реформ, навіть якщо це відбувається через кризові переговори. На користь цього сценарію працює те, що коаліція вже довела здатність переживати системний тиск, оскільки у вересні 2025 року уряд пережив чотири вотуми недовіри, а отже, механізм парламентського самозбереження функціонує.
Стабілізаційним інструментом виступає й те, що в лютому 2026 фіксувалося зниження напруги після внутрішніх переговорів і узгодження ключових законопроєктів, тобто коаліція зберігає інструмент компромісу, навіть якщо компроміс є реактивним, а не проактивним. Одну з ключових ролей в цьому процесі відіграє президент Румунії Нікушор Дан. У термінах теорії ігор, а саме «гри курки», це означає, що гравці регулярно обирають «звернути» в останній момент, аби не запустити сценарій зіткнення.
Сценарій об’єднання PSD з AUR
Сценарій формування більшості PSD–AUR у 2026 році виглядає структурно малоймовірним, оскільки початковою та базовою логікою утворення чинної коаліції було саме створення широкого проєвропейського формату, який ізолює радикальну антиєвропейську опозицію.
Однак цей сценарій не є «нульовим» з теоретичної точки зору. Він може ставати загрозою як інструмент тиску PSD на PNL та USR у разі різкого погіршення соціальної ситуації або провалу фіскальних реформ. Водночас два фактори, які стримують практичну реалізацію цього сценарію, полягають у збільшенні зовнішньополітичних та фінансових ризиків для уряду саме в момент, коли Румунія намагається зберегти довіру ринків і доступ до ресурсів ЄС та, однозначно, негативне відображення відколу PSD від коаліції на її рівні підтримки.
Сценарій політичної кризи
Кризовий сценарій не обмежується негайним «формальним» розпадом коаліції, а визначається переходом до стану, коли коаліція зберігає присутність у двох палатах румунського парламенту, але втрачає здатність керувати реформами. Фактичні маркери такого дрейфу вже були присутні в аналізованому періоді: соціальні протести, серійні вотуми недовіри, а також затяжні юридичні конфлікти навколо дефіцитних заходів, які розглядалися Конституційним судом і продовжували політичну невизначеність.
Особливо ризиковим є поєднання таких двох умов як непопулярність консолідації коаліційних партнерів, яка продовжить мобілізовувати суспільний протест та продовження електоральної переваги AUR, яка на початку 2026 року, продовжує мати найбільшу підтримку серед населення. Це ситуація, коли зростає спокуса «не звертати», тобто зірвати компроміс, але очікуваний збиток від зіткнення теж зростає – і саме тому коаліція може увійти в затяжний режим дрібних криз без остаточного розриву. До того ж, в схожій ситуації коаліція, у складі якої були PSD та PNL, вже перебувала – останні 6 місяців 2024 року напередодні президентських виборів характеризуються виключною нестабільністю, паралічем та фінальною відмовою від співпраці кожною з партій.
IV.Український вектор в контексті стабільності румунської парламентської більшості
4.1. Стабільність коаліції в Бухаресті як фактор регіональної безпеки України
Стабільність парламентської більшості в Румунії має для України не лише політичне, а й прикладне безпекове значення, оскільки впливає на передбачуваність рішень щодо транскордонної інфраструктури, логістики в Чорноморському регіоні та координації в межах євроатлантичних механізмів підтримки України. У 2022–2025 роках Румунія фактично стала одним із ключових елементів альтернативних логістичних маршрутів. Порт Констанца був задіяний у перевалці українського експорту як важлива опція на випадок обмеження морських шляхів. Паралельно на рівні інституцій ЄС розвивалася траєкторія, у межах якої тристоронні консультації Україна–Румунія–Єврокомісія підтверджували пріоритетність дунайського напрямку для логістичної стійкості та модернізації портової інфраструктури.
Важливою новацією кінця 2025 року – початку 2026 року стала тенденція до диверсифікації «південного» маршруту безпекової допомоги. У публічних повідомленнях зазначалося, що новий логістичний хаб, який має запрацювати в Румунії, розглядається як додатковий пункт поряд із хабом у Жешуві та покликаний підсилити стійкість ланцюгів постачання. Фактично це означає, що внутрішньополітична керованість у Бухаресті прямо корелює з темпом ухвалення рішень щодо інфраструктурних та процедурних параметрів транзиту, а також з передбачуваністю позиції Румунії у форматах координації серед союзників.
У цьому контексті окрему роль відіграє тристоронній формат Україна–Молдова–Румунія як інструмент виведення частини стратегічних питань за межі коаліційних конфліктів. У серпні 2025 року сторони офіційно інституціоналізували цей формат під назвою «Одеський трикутник», а подальші документи та заяви МЗС України фіксують його як один із каналів координації з Молдовою та Румунією. «Одеський трикутник» може та має виступати не лише політичним символом, а й процедурною платформою для узгодження проєктів в контексті безпеки, логістики та інтеграції з ЄС.
З огляду на запропоновану модель коаліційної стійкості, практичний висновок для української політики полягає у плануванні з урахуванням інституційного календаря Румунії. Запланована ротація прем’єрства у квітні 2027 року є «вразливою точкою» для коаліції, оскільки збігається з перерозподілом внутрішньокоаліційних пріоритетів та з наближенням виборчого циклу 2028 року. Відповідно, для України доцільно розглядати період до квітня 2027 року як вікно для максимального закріплення двосторонніх і тристоронніх домовленостей у формах, які важче денонсувати: ратифіковані угоди, міжурядові протоколи з чіткими дорожніми картами, спільні проєкти під «парасолькою» фінансування ЄС, а також регулярну координацію у межах «Одеського трикутника». Підхід «в першу чергу фіксуємо правову та інституційну рамку – потім масштабуємо проєкти» зменшує залежність українського треку від коливань коаліційної динаміки.
4.2. Рекомендації для профільних органів державної влади України
Для Верховної Ради України та Міністерства закордонних справ України доцільною є стратегія «подвійного треку». Перший трек має бути спрямований на прискорення формалізації критично важливих домовленостей із Румунією та в межах «Одеського трикутника» до кінця 2026 року, тобто до фази передротаційної турбулентності. Йдеться насамперед про прикордонні процедури, синхронізацію інфраструктурних інвестицій у дунайсько-чорноморському регіоні та спільну адвокацію фінансування через інструменти ЄС. Другий трек має бути парламентсько-дипломатичним та включати роботу з профільними комітетами парламенту Румунії та групами дружби, а також регулярні формати із залученням Одеського регіону як важливого аргументу для румунських депутатів і експертів. Йдеться в першу чергу про логістику, енергетику та безпеку. В цьому контексті краще уникати «емоційної залученості» як аргументу і натомість фіксувати чітко визначену мету: формування стійкої міжпарламентської підтримки проєктів і їхнього фінансування.
Службі безпеки України у координації з МЗС та профільними агенціями рекомендовано діяти одночасно на превентивному та реактивному рівнях. На превентивному рівні ключовим є спільний із Румунією моніторинг гібридних загроз, включно з дезінформаційними кампаніями в цифровій площині, де радикальні політичні актори можуть експлуатувати теми транзиту, національних меншин або «втягування у війну». Найкращим варіантом кооперації в цій сфері є використання європейських підходів протидії дезінформації, оскільки ЄС має окремі інструменти та політики щодо інформаційних маніпуляцій та відповідальності платформ, зокрема Digital Service Act (DSA), що може використовуватися як рамка для взаємодії з румунською стороною та самими платформами, де поширюється відповідний дезінформаційний матеріал.
На реактивному рівні можливими інструментами для використання є персональні обмежувальні заходи та заборони в’їзду окремих іноземних публічних осіб, але лише за умови наявності доказової бази їхніх дій, які становлять загрозу національній безпеці України. Наприклад, такими можуть бути публічні заклики до порушення територіальної цілісності, участь у підривній діяльності або координація з ворожими впливовими мережами. Такі заходи слід формулювати як цільові та юридично обґрунтовані, із синхронізацією з румунськими службами та партнерами, аби мінімізувати ризик перетворення санкцій на внутрішньорумунський політичний «сюжет» для мобілізації радикального електорату.
Для всіх дотичних українських органів державної влади та інституцій спільним пріоритетом має бути формування українсько-румунських ініціатив під призмою взаємовигідних спільних «активів», а не як «допомога Україні». Доказовою базою для такого підходу є сама логіка регіонального співробітництва: інвестиції в дунайську й чорноморську інфраструктуру, енергетичні та безпекові механізми підсилюють стійкість і самої Румунії як ключової держави східного флангу ЄС та НАТО.
Висновки
Аналіз політичної архітектури Румунії станом на лютий 2026 року свідчить, що чинна парламентська коаліція є не стільки ідеологічним союзом, скільки «кризовою конструкцією», сформованою для стримування системних загроз. Попри значний парламентський ресурс, що охоплює близько 65% мандатів, внутрішня стабільність більшості за останній рік зазнала суттєвої ерозії. Падіння індексу стабільності (CSI) з 68 до 52 пунктів відображає перехід уряду від фази стратегічного планування до режиму реактивного виживання. Ключовим фактором дестабілізації став фіскальний примус та зростання державного боргу понад 60%, які змусили партнерів вдаватися до непопулярних кроків, таких як підвищення ПДВ до 21%, що спровокувало масові недоволення та страйки в регіонах.
Внутрішня динаміка між основними акторами, PSD та PNL, трансформувалася у глухий кут, який можна описати як «гру курки». PNL, очолювана технократичним прем’єром Боложаном, наполягає на жорсткій фіскальній дисципліні, тоді як PSD намагається дистанціюватися від соціально болючих реформ, аби зберегти електоральний капітал. У цьому протистоянні USR та UDMR відіграють ролі «стабілізаторів», які забезпечують необхідну парламентську арифметику та процедурну тяглість. Однак цей баланс є крихким, оскільки він тримається не на внутрішній згоді, а на зовнішньому тиску з боку ЄС та страху перед приходом до влади радикальної партії AUR, чий рейтинг переважає рейтинг кожної партії-учасниці коаліції.
Фактор AUR виконує для коаліції функцію зовнішнього стримувального чинника. Лідерство Джордже Сіміона в опитуваннях, а також систематичне використання опозицією парламентських інструментів тиску, підвищують очікувану ціну розпаду більшості для всіх учасників коаліції. У 2026 році вихід будь-якого партнера з коаліції істотно підвищує ризик політичної відповідальності за можливу урядову кризу, ще більше посилення радикальної опозиції та зростання макрофінансової невизначеності. Водночас повторюваність кризових епізодів і потреба в регулярному перегляді та відновленні домовленостей свідчать про зниження керованості та управлінської ефективності навіть за формального збереження парламентської більшості.
У середньостроковій перспективі найбільш вразливим етапом залишається квітень 2027 року як момент запланованої ротації прем’єр-міністра. Саме цей період стане тестом на здатність сторін здійснити передачу контролю над виконавчою владою за умов триваючої фіскальної консолідації та наближення виборчого циклу 2028 року. Поточний режим «керованої напруги» забезпечує мінімальну функціональну стабільність, однак його відтворюваність залежить від відсутності «тригерів» – зокрема погіршення макроекономічних показників або нового витка протестної мобілізації, які можуть трансформувати ситуацію в стійке блокування реформ. За таких умов політична вразливість набуває інституційного виміру, оскільки стабільність дедалі більше залежить від здатності формальних механізмів арбітражу та координації, включно з президентським чинником, утримувати коаліційних акторів у межах досягнутого компромісу.