Відносини між Республікою Молдова та Європейським Союзом поступово зміцнювалися протягом останніх десятиліть. Важливим кроком стало підписання 27 червня 2014 року Угоди про асоціацію, яка включала положення про створення Поглибленої і всеохопної зони вільної торгівлі (ПВЗВТ). Угода мала за мету сприяти економічній інтеграції Молдови у європейський ринок та реформуванню ключових секторів відповідно до стандартів ЄС. У липні 2016 року Угода набула чинності, що закріпило стратегічний напрямок розвитку країни.
3 березня 2022 року Молдова офіційно подала заявку на членство в ЄС. 17 червня того ж року Європейська комісія опублікувала свій висновок, у якому рекомендувала надати країні статус кандидата, а вже 23 червня Європейська Рада ухвалила історичне рішення про надання Молдові цього статусу. Водночас, Рада доручила Європейській комісії контролювати виконання необхідних умов для подальшого просування євроінтеграції.
У листопаді 2023 року Комісія рекомендувала розпочати переговори про вступ Молдови до ЄС. У грудні того ж року лідери ЄС ухвалили рішення про початок переговорного процесу та доручили Раді ЄС підготувати відповідні переговорні рамки після виконання Кишиневом необхідних умов, зазначених у звіті Комісії. У березні 2024 року, зважаючи на досягнутий Молдовою прогрес, керівництво ЄС закликало Раду якнайшвидше ухвалити переговорну рамку для країни. Наступним важливим кроком стала перша Конференція щодо вступу Молдови до ЄС, що відбулась 25 червня 2024 року в Люксембурзі, яка стала офіційним початком переговорів про членство.
Етап, на якому зараз знаходиться Республіка Молдова, є вирішальним на євроінтеграційному шляху. У липні розпочався двосторонній скринінг, на основі якого Європейська комісія оцінює рівень готовності країни до відкриття переговорів за кожним розділом. Цей процес є масштабним, адже вимагає значних технічних та адміністративних змін, включаючи адаптацію національного законодавства до стандартів ЄС, створення нових інституцій та впровадження механізмів контролю відповідності.
Вважається, що Молдова досягла помітного прогресу на шляху до європейської інтеграції. Наприклад, 9 жовтня 2024 року Комісія прийняла Комунікацію та пропозицію щодо Регламенту про План зростання Молдови для прискорення процесів реформ, стимулювання соціально-економічного зростання та використання потенціалу поступового доступу до єдиного ринку. До того ж, Єврокомісар з питань добросусідства та розширення Олівер Варгеї у жовтні 2024 року зазначив про часові рамки, коли країни-кандидати можуть офіційно вступити до ЄС. На його думку, Молдова має шанси стати повноправним членом ЄС до 2029 року.
До того ж, в прес-релізі від 17 грудня 2024 року, в якому Рада підводить підсумки досягнутого прогресу кожного з кандидатів та партнерів ЄС, вказані успіхи Молдови в процесі євроінтеграції. Наприклад, Рада відзначила системний підхід до деолігархізації та позитивно оцінює виконання процедури скринінгу законодавства. Натомість, Молдові слід приділяти особливу увагу зміцненню антикорупційних інституцій, проведенню економічних реформ, подальшій інтеграції до внутрішнього ринку ЄС, а також прискоренню реалізації інфраструктурних проєктів у сфері енергетики. Наступним кроком буде відкриття переговорних кластерів щойно будуть виконані необхідні умови.
Також в прес-релізі згадано про референдум щодо членства в ЄС, який пройшов у Молдові 20 жовтня 2024 року. Рада вказує, що в цьому контексті уряду країни важливо продовжити роботу над протидією зовнішньому втручанню та дезінформації, забезпеченням свободи вираження та стимулюванням участі громадян у виборах, надто перед парламентськими виборами у 2025 році.
Основні політичні сили
Здається, що Молдова впевнено рухається шляхом європейської інтеграції: отримання статусу кандидата, початок переговорів про членство, активні реформи, спрямовані на демократизацію, перемога проєвропейської Майї Санду на президентських виборах, а також підтримка вступу до ЄС на референдумі, де 50,35% громадян проголосували «за». Однак вирішальною подією стануть парламентські вибори 2025 року, які визначать подальший напрямок країни. Оскільки Молдова є парламентською республікою, саме та політична сила, яка здобуде більшість місць у парламенті, визначить остаточний курс країни: чи це буде прозахідна правляча партія «Дія і Солідарність» (PAS), чи проросійська опозиція.
Наразі ситуація залишається невизначеною. Незважаючи на перемогу Майї Санду, яка чітко налаштована на вступ Молдови до ЄС, немає впевненості в тому, що політики з такою ж позицією не опиняться в опозиції в новому парламенті. Проєвропейська партія «Дія і Солідарність» хоча й представлена в більшості регіонів країни, зараз стикається з труднощами у розширенні своєї підтримки. Політичну силу електорат критикував ще раніше, зокрема за повільний темп реформ, тому рішення про проведення конституційного референдуму одночасно з президентськими виборами було стратегічним кроком. Проте навіть серед прихильників проєвропейської партії та адміністрації Санду все ще побутує думка, що численні економічні та судові реформи, боротьба з корупцією та інші важливі рішення у внутрішній політиці реалізуються недостатньо ефективно та якісно.
«Дія і Солідарність» усвідомлює виклики, з якими стикається, і намагається адаптувати свою стратегію. Наприклад, партія використовує зовнішньополітичні досягнення для мобілізації проєвропейських виборців. Також Маріана Лукрецяну, колишня депутатка парламенту та державна секретарка в Міністерстві внутрішніх справ Молдови до лютого 2025 року, у своєму інтерв’ю вказала, що для PAS завдання охопити всі групи населення є непростим. Лукрецяну додає, що однією з головних проблем є мовний бар’єр та слабка присутність російськомовних політиків у партії. Це ускладнює комунікацію з частиною електорату, зокрема з Півночі та Гагаузії. «Дія і Солідарність» намагається залучати російськомовних депутатів та розширювати мережу підтримки через зустрічі з виборцями. Незважаючи на ці спроби, опозиція не перестає критикувати PAS та Санду за ігнорування справжніх потреб громадян.
Попри значні челенджі, партія лідирує в останніх соціологічних опитуваннях. Одне з таких було проведене компанією Intellect Grup у лютому, в якому взяли участь понад 1000 респондентів. За результатами цього опитування, 43,6% виборців, які визначилися зі своїм голосом, висловили підтримку PAS. Якщо ж врахувати потенційні голоси молдаван за кордоном, то на парламентських виборах партія може отримати 50,2% голосів. В опитуваннях від компаній IMAS та iData «Дія і Солідарність» набрала 37,3% та 25,9% відповідно.
Але чи є «Дія і Солідарність» єдиним варіантом для молдован, що підтримують європейське майбутнє своєї країни? У лютому 2025 року лідер молдовської опозиції та головний супротивник Санду на президентських виборах Олександр Стояногло оголосив про створення коаліції під назвою «Альтернатива». До об’єднання також приєдналися лідер партії «Рух національної альтернативи» (MAN) та мер Кишинева Іон Чебан, лідер Партії консолідації та розвитку, колишній прем’єр Іон Кіку та колишній депутат парламенту Молдови Марк Ткачук. Попри те, що «Альтернатива» прагне скласти конкуренцію прозахідній правлячій більшості, її представники не висловлюють відкрито проросійських ідей.
Стояногло підкреслює, що його головним пріоритетом є «консолідація молдовського суспільства», зокрема відмова від поділу на «своїх» і «чужих». Чебан, у свою чергу, наголошує на необхідності «відновлення віри громадян у реформи та європейську інтеграцію» і, ніби у відповідь на звинувачення уряду Санду щодо спроб опозиції підірвати західний курсу Молдови, заявляє, що коаліція виступає за цей напрямок «як головну мету країни». Але не варто забувати, що на президентських виборах Стояногло підтримувала прокремлівська соціалістична партія. Схожа історія є і з лідером MAN: у 2019 році він здобув перемогу на виборах мера Кишинева завдяки підтримці проросійських соціалістів, хоча згодом покинув партію.
Проте, згідно з опитуванням від Intellect Grup лише 11,6% респондентів, які визначились зі своїм голосом, обрали б «Альтернативу» на парламентських виборах. А за даними компанії iData — 5,3%.
Ще однією неоднозначною політичною силою є «Наша партія» (Partidul Nostru), лідером якої є Ренато Усатий. На президентських виборах він здобув 13,79% голосів і зайняв третє місце за підсумками першого туру. Незважаючи на те, що перед другим туром Санду звернулася до виборців Усатого, зазначивши, що, якби не крадіжка голосів, він міг би стати її прямим опонентом, лідер «Нашої партії» є доволі суперечливою постаттю в політиці. Крім того, що він відмовився підтримати будь-кого з кандидатів, Усатий є колишнім молдавсько-російським олігархом з кримінальним минулим. Цю політичну силу часто характеризують як проросійську, хоча на виборах 2024 року її лідер не не мав чіткої позиції. Однак, він не взяв участі в референдумі щодо вступу до ЄС і висловив стурбованість щодо поточного курсу Молдови.
Порівняно з «Дією і Солідарністю», «Наша партія» користується меншою підтримкою виборців: згідно з опитуваннями, проведеними Intellect Grup, за неї готові проголосувати 9,2% респондентів, за даними iData — 7,0%, а за результатами IMAS — 10%.
Головними противниками «Дії і Солідарності», судячи з соціологічних опитувань, є чітка проросійська опозиція. Особливу увагу варто звернути на Партію комуністів Республіки Молдова, лідером якої є Володимир Воронін (президент країни у 2001–2009 роках), та Партію соціалістів Республіки Молдова, очолювану Ігорем Додоном, який обіймав посаду президента з 2016 по 2020 рік. На минулих парламентських виборах вони об’єднались у проросійський Комуністично-соціалістичний виборчий блок та отримали 27,22% голосів і 32 депутатські мандати (з 101 місця). Представники блоку стверджували, що прозахідні політичні сили становлять загрозу для суверенітету Молдови, а Ігор Додон постійно заявляв про те, що такі партії перебувають під контролем іноземних радників, фінансованих зовнішніми донорами. На його думку, це зробить країну залежною від Заходу «банановою республікою».
Незважаючи на те, що Додон не балотувався на президентських виборах минулого року, рейтинг його партії залишається високим серед виборців: 20,5% за даними Intellect Grup та 18,2% за даними iData. Комуністично-соціалістичний виборчий блок має 28,2% за IMAS.
Ще одним ключовим гравцем у проросійському та антиєвропейському таборі є політичний блок «Перемога», створений у квітні 2024 року. До його складу увійшли партії, пов’язані зі скандально відомим олігархом-втікачем Іланом Шором. Це об’єднання стало спробою Шора та його союзників у Москві відновити політичний вплив у Молдові після того, як партію «Шор» визнали неконституційною, а її наступницю – партія «Шанс» – підозрювали у фінансових порушеннях. Спроба була невдалою, адже Центральна виборча комісія відмовилась реєструвати блок «Перемога» на виборах 2024 року через низку порушень. Проте, якщо звернутися до вже згаданих нещодавніх опитувань, це об’єднання фігурує серед майбутніх виборців та демонструє доволі високий рівень підтримки — 16,2% за даними iData.
Основні перешкоди для проєвропейських сил
Партія «Дія і Солідарність» є єдиною значущою політичною силою, яка справді активно підтримує проєвропейський курс Молдови. Попри, здавалось би, прозахідні заяви представників коаліції «Альтернатива», PAS усе ж не має надійних партнерів для створення коаліції на парламентських виборах цього року.
Це створює значний виклик для PAS, адже відсутність інших потужних проєвропейських сил на політичному ландшафті змушує «Дію і Солідарність» не лише конкурувати з проросійськими опонентами, а й самостійно нести відповідальність за весь порядок денний євроінтеграції. Це ускладнює мобілізацію виборців, які, з одного боку, можуть підтримувати західний курс Молдови, але, з іншого — бути незадоволеними діями правлячої партії. У результаті зростає ризик електорального розчарування, що може ускладнити передвиборчу кампанію PAS.
До того ж, блок під керівництвом Стояногло є яскравим прикладом того, як перед парламентськими виборами Молдова може стати ареною для так званих «псевдоєвропейських» партій. Такі сили «на словах» підтримують євроінтеграцію, але водночас зосереджуються на соціальних питаннях, зокрема мовній політиці та повільній реалізації реформ, використовуючи їх як інструмент розколу суспільства. Крім того, вони просувають ідею «збалансованої» зовнішньої політики, що передбачає співпрацю як з ЄС, так і з Росією.
Окрім ідеологічного протистояння, у молдовській політиці існує ще один важливий фактор—соціально-економічний розподіл електорату. Традиційні політичні визначення правих і лівих у Молдові часто поступаються місцем розподілу за рівнем доходів і соціальним класом. PAS і президент Майя Санду отримують основну підтримку від діаспори, жителів великих міст і середнього класу. Ці виборці краще розуміють геополітичні питання, пов’язані з членством у ЄС, перевагами вільного пересування людей і капіталу та економічними вигодами від інтеграції з Європою.
Натомість проросійські партії знаходять електоральну підтримку переважно в сільських районах і малих містах, де рівень доходів значно нижчий, а інфраструктура поступається більш розвиненим регіонам. Для багатьох із цих виборців розуміння геополітичних процесів обмежене місцевими економічними труднощами. Для них питання євроінтеграції менш важливе, ніж соціальні та економічні проблеми, що робить їх більш схильними підтримувати популістські або проросійські сили, які обіцяють швидке покращення рівня життя.
Ще одним викликом для чіткого європейського курсу країни на парламентських виборах є досвід президентських перегонів, коли перемога Майї Санду значною мірою була забезпечена мобілізацією діаспори. Водночас у межах самої країни вона поступилася Стояногло, який набрав 51,2% голосів. Це свідчить про високий рівень незадоволення громадян всередині країни діями правлячої партії, особливо через економічні труднощі та зростання цін. Такі тенденції можуть стати значною проблемою для проєвропейської «Дія і Солідарність» на парламентських виборах, адже електоральна підтримка діаспори, хоча і впливова та важлива, проте, певним чином, підриває авторитет прозахідного курсу Молдови.
До того ж, опозиція активно використовує цей факт у своїй риториці, звинувачуючи Майю Санду в тому, що вона є «президентом діаспори» і не має реальної підтримки всередині країни. Така критика Санду може ще більше ускладнити ситуацію для правлячої партії, оскільки її представникам доведеться не лише доводити свою ефективність, а й боротися з іміджевими втратами, спричиненими цими звинуваченнями.
Проте найбільшу тривогу перед парламентськими виборами викликають прокремлівська пропаганда та російський вплив на електорат Молдови. Про це вже заявили в Службі інформації та розвідки Молдови (SIS). Директор служби Александр Мустяца попередив про ризики політичної корупції, дезінформаційних кампаній та протестів, організованих за підтримки Кремля. Важливо, що тактика Росії, яка використовувалась у ході президентських виборів і референдуму про вступ до ЄС у 2024 році, включає купівлю голосів, маніпуляцію громадською думкою та підрив довіри до проєвропейського курсу країни. Зважаючи на це, молдовська влада посилює контроль за організаціями, що можуть бути пов’язані з інтересами Москви.
Зокрема, проросійський олігарх Ілан Шор відігравав ключову роль у фінансуванні виборчих махінацій, використовуючи кошти отримані через російський державний банк Промзв’язокбанк (ПСБ), що перебуває під санкціями ЄС і США. Очільник банку Петро Фрадков має тісні зв’язки зі спецслужбами РФ, що вказує на державну координацію підривних дій. Виборцям пропонували грошові виплати через координаторів на виборчих дільницях, агітація проводилася через Telegram-канали та спеціально створені інформаційні ресурси. Було зафіксовано організацію підконтрольних Кремлю протестів, які мали на меті створити видимість невдоволення владою.
Ці дії Кремля є частиною ширшої геополітичної стратегії, спрямованої на послаблення проєвропейських урядів у країнах пострадянського простору. Росія не лише підтримує проросійські партії фінансово, але й активно використовує інформаційні атаки, спрямовані на дискредитацію прозахідного курсу. Зокрема, через соціальні мережі та медіа, контрольовані проросійськими силами, поширюються тези про нібито економічний занепад після зближення з ЄС, а також страхи щодо втрати молдовської ідентичності. Очікується, що Кремль буде посилювати свої зусилля напередодні виборів, тому питання національної безпеки та стійкості демократичних інститутів набуватимуть ще більшої ваги в політичному дискурсі Молдови.
Можливі сценарії
Зважаючи на політичний статус-кво у Молдові, наступні три сценарії розвитку подій після парламентських виборів 2025 року видаються найбільш реалістичними:
Сценарій 1: Перемога PAS і продовження євроінтеграційного курсу
Ключові події:
- Партія «Дія і Солідарність» (PAS) здобуває більшість у парламенті або формує коаліцію з іншими (декларативно) прозахідними силами.
- Завдяки підтримці європейських структур новий уряд продовжує впровадження реформ, зокрема у сфері боротьби з корупцією, судової реформи та економічної модернізації.
- Інституції ЄС визнають поступ Молдови, що призводить до відкриття нових переговорних кластерів та прискорення інтеграційного процесу.
- Опозиція, зокрема проросійські сили, критикує уряд за орієнтацію на Захід та економічні труднощі, але не має достатньої підтримки для блокування процесу.
Наслідки для євроінтеграції:
- Уряд завершує ключові реформи, рекомендовані ЄС.
- До 2029 року Молдова наближається до завершення переговорного процесу, що дозволяє розглядати її вступ до ЄС у наступному десятилітті.
- Росія продовжує тиснути через економічні та інформаційні інструменти, але не може кардинально змінити курс країни.
Сценарій 2: Політична нестабільність і уповільнення інтеграції
Ключові події:
- PAS не здобуває більшості, і парламент залишається роздробленим між проєвропейськими та проросійськими силами.
- «Альтернатива» формує ситуативний альянс, що номінально підтримує євроінтеграцію, але блокує важливі реформи.
- Уряд не може ефективно просувати законодавчі зміни через постійні політичні кризи та опір опозиції.
- Відсутність стабільності змушує ЄС загальмувати переговори щодо членства, очікуючи чіткішого політичного курсу Молдови.
Наслідки для євроінтеграції:
- Процес вступу до ЄС уповільнюється, переговорні кластери відкриваються повільніше.
- Зростає незадоволення серед громадян через затримки реформ та економічні труднощі.
- Вплив Росії посилюється через дестабілізаційні кампанії, протести та підтримку проросійських партій.
Сценарій 3: Перемога проросійських сил і розворот від ЄС
Ключові події:
- Проросійські партії, такі як Комуністично-соціалістичний блок та блок «Перемога», здобувають більшість у парламенті.
- Новий уряд ініціює перегляд відносин з ЄС, заморожує реформи та оголошує про політику «багатовекторності», що передбачає відновлення тісних відносин з Москвою.
- Призупиняється процес переговорів про вступ, що призводить до дипломатичного охолодження між Кишиневом та Брюсселем.
- Виникають протести з боку прозахідних сил, що призводить до політичної кризи та можливого втручання ЄС та США.
Наслідки для євроінтеграції:
- Переговори про вступ до ЄС фактично припиняються, а фінансова допомога з боку ЄС скорочується.
- Росія посилює свій вплив, зокрема через економічні угоди та інформаційні кампанії.
- Відбувається загострення внутрішньополітичної боротьби між прихильниками євроінтеграції та проросійськими силами, що може дестабілізувати країну.
Хоча перший сценарій є найсприятливішим для європейської інтеграції, наявність потужних проросійських сил та політична роздробленість роблять другий сценарій досить імовірним. Третій сценарій є менш ймовірним, але його не можна виключати, особливо з огляду на зовнішні втручання.
Основні тези та висновки
Відсутність потужних проєвропейських партнерів: Партія «Дія і Солідарність» є єдиною значущою політичною силою, яка активно підтримує проєвропейський курс, що змушує її не тільки боротися з проросійськими силами, а й самостійно нести відповідальність за всю євроінтеграційну політику. Це створює виклик у мобілізації виборців, оскільки частина з них може бути незадоволена діями правлячої партії через економічні проблеми, що можуть знизити рівень підтримки.
Наявність «псевдоєвропейських» партій: Опозиційні сили, такі як блок під керівництвом Стояногло, на словах підтримують євроінтеграцію, але зосереджуються на соціальних питаннях та повільній реалізації реформ. Це може заплутати виборців, створюючи враження, що всі проєвропейські сили однакові, навіть якщо їхні реальні прагнення можуть відрізнятися від прагнень «Дії і Солідарність». Це може розмити чіткість євроінтеграційного вектора країни.
Соціально-економічний розкол електорату: Виборці, які підтримують «Дію і Солідарність», в основному належать до середнього класу, живуть у великих містах і розуміються на геополітичних процесах. Натомість проросійські сили мають підтримку серед виборців сільських районів і малих міст, які страждають від економічних труднощів. Це соціально-економічне розмежування може створити додаткові труднощі для мобілізації проєвропейського електорату.
Іміджеві проблеми через «президента діаспори»: Хоча діаспора є важливою частиною підтримки для Майї Санду, звинувачення в тому, що вона є «президентом діаспори», може викликати зростаюче незадоволення серед громадян, які живуть в Молдові. Це може негативно вплинути на мобілізацію внутрішнього електорату і викликати необхідність активнішої роботи з ним, щоб уникнути електорального розчарування.
Російський вплив і дезінформаційні кампанії: Кремль активно використовує політичні і дезінформаційні атаки для дискредитації проєвропейського курсу Молдови, поширюючи тези про економічний занепад після інтеграції з ЄС та загрози для молдовської ідентичності. Це створює виклик для партії, оскільки необхідно буде протидіяти цієї пропаганді та підвищувати рівень національної безпеки і стійкості демократичних інститутів.
Фінансування опозиції проросійськими олігархами: Вибори можуть бути спотворені через фінансування виборчих кампаній проросійськими олігархами, такими як Ілан Шор, що використовує ресурси з Росії для організації протестів та маніпуляцій із громадською думкою. Це потребує посилення контролю за виборчими процесами та протидії підкупу та маніпуляціям.