Україна – ЄС: Гадання на символах та сигналах

Насправді вже мало йдеться суто про технічні аспекти готовності України до переходу на новий рівень відносин з Європейським Союзом. Нині точиться позиційна війна на політичному рівні

Підписатись на новини "Української призми"

Тижневий огляд 6-12 червня можна точно присвятити розбору тих заяв та тез, що були озвучені представниками європейського та українського таборів у дипломатичному двобої за статус кандидата для України. 

Насправді вже мало йдеться суто про технічні аспекти готовності України до переходу на новий рівень відносин з Європейським Союзом. Нині точиться позиційна війна на політичному рівні, в якій важко передбачити кінцевий результат, адже опонент має значний ресурс, а українці борються відважно та запекло. 

І так само як із воєнних зведень, з поточного інформаційного простору дуже важко осягнути всю повноту картини. Тому доводиться вишукувати сигнали та символи між рядків політичних заяв та коментарів.  Продовжуємо разом з Представництвом Фонду ім. Ф. Еберта в Україні рефлексувати над подіями в ЄС та діалогом Києва та Брюсселя. 

 

Сигнали

Увесь тиждень українська адвокаційна команда і спеціальні представники президента В. Зеленського  провели в “полях”, відвідуючи європейські столиці з одним головним меседжем: Україна має отримати статус кандидата  в члени Європейського Союзу. Набір тез,  в цілому, один для всіх посланців, і відпрацьовувався він методично. 

Десь в одному з кабінетів на Банковій чи на Грушевського точно має бути дошка, на якій держави-члени розділені на окремі групи в залежності від підтримки. І в кращих традиціях організації голосування, з ними нині працюють всі, хто “хто може взяти в руки зброю”. 

Ситуація  з майбутнім голосуванням не критична, але й не безхмарна. Перебуваючи в п’ятницю 9 червня в Брюсселі, віцепрем’єр-міністерка з європейської та євроатлантичної інтеграції Ольга Стефанішина схематично вказала на 7 країн, які нині не мають твердого бажання підтримати кандидатство України, з яких три – готові блокувати це рішення на засіданні Європейської ради 23-24 червня.

 

До скептиків можна поки що традиційно віднести Нідерланди, Францію, Німеччину, Австрію. До них доєднались Данія та Швеція. 

 

Здавалося б, переконати ще  майже третину членів ЄС – це вагомий шмат роботи, який  може змусити опустити руки єврооптимістів. Але робота кипить.

Звертаючись узагальнено до своїх європейських колег Ольга Стефанішина відмічала, що  Україна пройшла значний шлях з європейської інтеграції, апелюючи до виконання Угоди про асоціацію на рівні 65-70%. 

 

Тому потенційне “ні” не лише стане розчаруванням для українців, які перебувають на піку підтримки зближення з ЄС, але й значно послабить сам Європейський Союз. 

 

Цікава формула, якою послуговується О. Стефанішина, опирається на тезу, що члени ЄС не зможуть сказати ні, розуміючи свою історичну відповідальність та потенційні ризики від провалу голосування. Важко нині зрозуміти, як така формула “від зворотного” резонує з лідерами європейських столиць.

Активно себе проявив і парламентський трек цього тижня. Голова Верховної Ради України Руслан Стефанчук 8 червня мав насичений порядок денний у проблемних точках ЄС. Зокрема, він побував у Франції та Нідерландах, де переконував своїх колег парламентарів у необхідності для України переходу на новий рівень відносин з ЄС, яким може стати надання статусу кандидата. Доволі активним став робочий візит до Брюсселя. Стефанчук виступив на пленарному засіданні Європейського парламенту, провів зустрічі з головами політичних груп, керівництвом європейських інституцій. Візит, в принципі, важливий і по часу і по наповненню. 

 

Один з головних меседжів, який транслювався Р. Стефанчуком, це те, що відмова від позитивного сигналу Україні стане позитивним сигналом для Росії. 

 

Цікавим форматом стала спільна стаття Голови Верховної Ради України Руслана Стефанчука та Президентки Бундестагу Бербель Бас у журналі «Internationale Politik», де є заклик щодо надання Україні статусу кандидата. Зважаючи, що Німеччина є достатньо важким і неоднозначним співрозмовником, такий політичний меседж є достатньо вдалим.

Позитивно, що цього тижня  було проведено засідання  Парламентського Комітету Асоціації Україна – ЄС у Страсбурзі. Ухвалена спільна заява значною мірою присвячена питанню надання статусу кандидата Україні. Зокрема, наголошується на солідарності зі зверненням Європарламенту до інституцій ЄС щодо активної роботи над наданням Україні статусу кандидата в ЄС, зважаючи на прогрес в наближенні до ЄС, а також відповідно до статті 49 Договору про ЄС.

Треба відмітити також організацію візиту до України делегації міжпарламентської неформальної мережі «Об’єднані для України» (United for Ukraine), до якої увійшли представники національних парламентів Литви, Німеччини, Італії, Португалії, Швеції, Іспанії. 16 іноземних парламентарів мали змогу поспілкуватися з керівництвом ОПУ, МЗС та ВРУ з фокусом на перспективи отримання статусу кандидата.

Втім, головним “спецпредставником” став В. Зеленський, який також проводив роботу з аудиторіями проблемних держав. Під час участі у Копенгагенському демократичному саміті 10 червня він наголосив, що

 

Європейська система може програти, якщо слова не будуть підкріплюватися діями. 

 

ЄС має відповідати на ті запити, які виникають в регіону. Якщо Україна хоче приєднатись до європейської родини, то її потрібно запрошувати, а не тримати у “сірій” зоні. Якщо Росія порушує міжнародні норми, її потрібно ізолювати.

Вагомими стали сигнали В. Зеленського під час суботньої зустрічі з Президенткою Єврокомісії Урсулою фон дер Ляєн у Києві. Під час перемовин та спільної пресконференції президент відмітив історичну значущість цієї події не тільки для України,  але і для поступу європейського проєкту взагалі. Європейський проєкт не може бути завершений без України. Свій внесок у захист демократичних цінностей Україна зробила і продовжує робити.  

Пролунав і традиційний сигнал для європейських скептиків, які бояться швидкої інтеграції України до ЄС. 

 

В Києві усвідомлюють і завіряють європейських партнерів, що статус кандидата – це лише початок складного і тривалого процесу наближення до ЄС. 

 

Знаки

Вочевидь, знаковим для України став візит очільниці Єврокомісії напередодні оприлюднення висновку ЄК щодо заявки на членство України в ЄС. Вже наступного тижня ми дізнаємося, хто переміг у внутрішньоєвропейському протистоянні між європейськими інституціями та окремими урядами держав-членів. Але візит до України Урсули фон дер Ляєн, вдруге за два місяці, може свідчити про її геополітичну амбіцію домогтися прийняття позитивного рішення. В іншому випадку, особливого резону відвідувати Київ не було. 

Звичайно, що нині вона хоче виступити брокером у розв’язанні окремих питань щодо реформ в Україні, які змушують сумніватися окремі держави у доцільності надання статусу члена.

 

Останнім часом медіа говорять про особливу думку Данії та Швеції щодо готовності України відповідати критеріям, в тому числі й Копенгагенським.

 

Нема секрету, що йдеться про хронічну ахіллесову п’яту України в питаннях судочинства та антикорупції. 

Те, що візит відбувся вказує на, принаймні, дві речі. По-перше, держави ЄС, які висувають додаткові вимоги, готові змінити стою точку зору при виконанні таких вимог. По-друге, і це важливо, 

 

У. Фон дер Ляєн та її команда впевнені, що поступ можна продемонструвати до  початку засідання Європейської ради 23-24 серпня. 

 

Тут також не слід забувати та ігнорувати, що просування реформ є критичним для підтримки іншої ініціативи президенти ЄК – запуск Платформи відбудови України, а також надання Україні макрофінансової допомогти  в розмірі 9 млрд євро. Пікантність полягає в тому, що на минулому засіданні Європейської ради в кінці травня не було прийнято  остаточного рішення щодо механізмів фінансового наповнення цих двох ініціатив ЄС. При цьому, сама діяльність Платформи відбудови України передбачає поєднання процесу залучення інвестицій та курсу на реалізацію реформ. Тому для європейських інституцій важливо продемонструвати зацікавленість Києва у запропонованому механізмі не лише на словах, а в окремих кроках.

 

Готовність швидко провести окремі рішення у сфері антикорупції та судочинства можуть, до речі, стати й внутрішнім тестом, наскільки українська влада відповідального говорить про необхідність поваги до найвищого рівня підтримки українцями євроінтеграційного шляху. 

 

Також позитивною можна вважати заяву лідерів політичних фракцій Європейського парламенту, в якій вони апелюють до Європейської ради щодо надання Україні та Молдові статусу кандидата, в той час, як Грузії рекомендують краще підготуватись. Європарламентарі закликають лідерів ЄС проявити далекоглядність і рішучість у контексті війни  Росії проти України, а також стати надійний геополітичним партнером. Звичайно, нам би хотілось окрему заяву з підтримкою України, але і такий формат політичного впливу на прийняття рішень в Брюсселі цілком позитивний. 

 

Що далі?

17 червня висновок Європейської Комісії буде оприлюднений та наданий державам-членам для врахування при прийнятті рішення під час засідання Європейської ради 23-24 червня. 

До адвокації залучені стратегічні партнери України, які підтримують надання Україні статусу члена. Позитивно налаштовані й керівники європейських інституцій, які вбачають історичну справедливість у необхідності наближення України до ЄС. 

Звичайно, що європейські скептики мають вагомий вплив на прийняття рішень всередині ЄС, а також своє власне бачення розвитку  відносин з Україною. 

Час війни продемонстрував, що не існує нічого неможливого для України, яка  впевнена у своїй правді. Україна пустила в дію максимально можливий дипломатичний ресурс, продемонструвавши креативність та настирність у просуванні амбіційного порядку денного. Варто звернути також увагу на внутрішньополітичні процеси підготовки до Європейської ради. Важливо, щоби прохання та пропозиції очільниці Європейської Комісії не пройшли непоміченими в Києві.