Двосторонні відносини у регіоні: Грузія

Українсько-грузинські відносини потребують ґрунтовного перегляду із акцентом на їх практичне наповнення, яке наразі не відповідає ані гучним декларативним заявам на міжнародній арені, ані поняттю «стратегічне партнерство» як такому.

Підписатись на новини "Української призми"

Володимир Копчак

 

Володимир Копчак, керівник Південнокавказького філіалу Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння (Тбілісі)   

Українсько-грузинські відносини потребують ґрунтовного перегляду із акцентом на їх практичне наповнення, яке наразі не відповідає ані гучним декларативним заявам на міжнародній арені, ані поняттю «стратегічне партнерство» як такому. Об’єктивно посилення потребують такі напрями: кореляція зусиль із деокупації територій та санкційного тиску на РФ як країну-агресора, узгодженість практичних кроків та «дорожніх мап» у процесах європейської та євроатлантичної інтеграції, активація/реалізація двосторонніх економічних проектів у прив’язці до регіональних форматів співробітництва.

На формування і розвиток у період 2021-2025 рр. двосторонніх відносин між Києвом та Тбілісі впливатимуть такі поточні вихідні позиції:

  1. Грузія продовжує скочуватись у системну внутрішньополітичну кризу, яка негативно впливає на інтеграцію до НАТО та Євросоюзу. Затримання ключового опозиційного політика Н. Мелія та різка реакція у відповідь з боку західних партнерів Грузії (передусім, Вашингтона) може перекреслити здобутки Тбілісі у європейській та євроатлантичній інтеграції. Грузія в інформаційному плані різко перетворилася для України у негативний приклад після досить тривалого періоду, коли із Тбілісі для Києва було сформовано (не зовсім і не завжди заслужено) ледь не «маяк», на який слід рівнятися на шляху до ЄС і НАТО. Наразі Тбілісі руйнує передумови для істотного прориву на шляху до членства в Альянсі, отримання ПДЧ на Брюссельському саміті НАТО-2021. Показово, що грузинська криза відбувається на тлі сигналів із Брюсселя та відповідних експертних оцінок щодо реальних перспектив досягти євроатлантичною спільнотою консенсусу щодо питання Грузія-НАТО. Внутрішньополітична криза в Грузії лише посилюватиметься: компромісне рішення у вигляді позачергових парламентських виборів є неприйнятним для правлячої команди, а затримання Н. Мелія створило для розрізненої грузинської опозиції об’єднувальний фактор. Навіть найбільш «спокійний» сценарій – із виходом на планові парламентські вибори-2024 – характеризуватиметься внутрішньогрузинською турбулентністю. Це дисонуватиме із задекларованими владою намірами подати офіційну заявку на членство в ЄС у тому ж таки 2024 р.
  2. Київ на різних рівнях дає сигнали про готовність узгодити євроатлантичний порядок денний із Тбілісі, зокрема, одночасно з Грузією отримати ПДЧ у НАТО. Євроатлантична інтеграція прописана в Конституції України, поглиблення співпраці з Альянсом Київ пов’язує із деокупацією Криму і окупованої частини Донбасу. Реалізуються проекти як під егідою НАТО, так і у двосторонньому форматі з членами Альянсу − США, Великобританією, Турецькою Республікою. Геополітична кон’юнктура, зокрема рішучий підхід Вашингтону до протидії експансії Кремля через відновлення євроатлантичної єдності, створює передумови для повернення в Альянсі до «політики відкритих дверей». За таких умов оформлення членства Грузії і України в НАТО поступово стає не стільки проблемою Києва і Тбілісі, скільки проблемою власне Альянсу. На цьому тлі внутрішньополітична криза в Грузії, подальша хаотизація політичного життя – безвідносно мотивів нового грузинського уряду щодо дій проти опозиції – об’єктивно грають на руку Кремля, який, будучи не в змозі перетягнути Тбілісі у власну орбіту інтересів, робить ставку на хаос як на проміжний результат. Формування інформаційного тренду «проросійськості» є загрозливим фактором для влади, що також активно резонуватиме Кремль для посилення «токсичності» офіційного Тбілісі для Заходу.
  3. «Фактор Саакашвілі» об’єктивно продовжує гальмувати розвиток двосторонніх грузинсько-українських відносин. Із поглибленням внутрішньополітичної кризи критична токсичність цього політика для нинішньої влади в Грузії, як і зростання його активності на грузинському напрямку, − лише посилюватимуть цю негативну тенденцію. Офіційний Тбілісі навряд чи зможе абстрагуватися від даного кейсу при побудові подальшої стратегічної співпраці з Києвом.
  4. На тлі реальної відсутності справді єдиної політики безпеки і оборони ЄС, Східне партнерство, як і раніше, навряд чи буде спроможне запропонувати учасникам дієві формати, що наближали б деокупацію територій – ключову ціль для Києва і Тбілісі у секторі безпеки і оборони, у затінку якої приречені перебувати інші сфери співробітництва. Тому практичне наповнення саме двосторонніх форматів на цьому тлі здатне сприяти й ефективності проекту «Східного партнерства», чиї ініціативи об’єктивно можуть слугувати допоміжними факторами у досягнення ключової мети – відновлення територіальної цілісності і суверенітету України та Грузії.

У період 2021-2025 рр. Київ і Тбілісі входять із новими напрацьованими базисами для розвитку подальшої двосторонньої співпраці, а саме:

– Відповідно до нової Стратегії національної безпеки України (від 14 вересня 2020 р.), Грузія входить до обмеженого кола країн, із якими Київ розвиватиме стратегічне партнерство з метою захисту власних національних інтересів та зміцнення регіональної безпеки. Таке позиціонування, окрім чітко заявлених намірів, виглядає як аванс, керівництво до дій і старт для практичного наповнення; 

– 13 грудня 2019 р. Президентом України В. Зеленським і на той момент Прем’єр-міністром Грузії Г. Гахарія було підписано Положення про українсько-грузинську Стратегічну раду високого рівня. Ініціатива має запустити комплексний стратегічний діалог між Україною і Грузією в секторі безпеки і оборони, у політичній, торговельно-економічній, культурній і освітній сферах. Формат Стратегічної ради потребує практичного наповнення;

– Міністр оборони України А. Таран здійснив офіційний візит до Грузії (19-21 серпня 2020 р.), за підсумками якого досягнуто низку домовленостей з практичної імплементації оборонного та безпекового механізму стратегічного партнерства між Україною і Грузією. Паралельно відбулося певне пожвавлення у сфері військово-технічного співробітництва (ВТС). У січні 2021 р. у Тбілісі відбулися переговори між президентом запорізького АТ «Мотор Січ» В. Богуслаєвим із тодішнім Міністром оборони Грузії І. Гарібашвілі (нині є прем’єр-міністром Грузії, змінивши на тлі політичної кризи Г. Гахарія). Під час візиту був підписаний тристоронній меморандум про співпрацю у сфері розвитку воєнного підприємництва між «Мотор Січчю» та грузинськими державним військовим науково-технічним центром «Дельта» і Тбіліським авіаційним заводом. У планах − реалізація проектів з капітального ремонту і модернізації вертолітної техніки ЗС Грузії;

– Три асоційовані партнери «Східного партнерства» − Україна, Грузія та Молдова − спільно виступили з ініціативою запровадження у рамках «Східного партнерства» формату посилених діалогів «ЄС+3». Через диференційований підхід Київ, Тбілісі та Кишинів, не ставлячи під сумнів інклюзивність «Східного партнерства», окреслили свої пріоритети в рамках цього формату, які включають: інтеграцію до внутрішнього ринку ЄС, зближення з ЄС у сферах транспорту, енергетики, цифрового ринку, зеленої економіки, охорони здоров’я та посилення безпекової співпраці.

В окреслений період двосторонні відносини між Києвом та Тбілісі можуть розвиватися за декількома сценаріями.

Найбільш оптимістичний сценарій мав би передбачати практичне наповнення наявних двосторонніх форматів співпраці, передусім, узгодження позицій у виході на фінальну стадію європейської та євроатлантичної інтеграції. Тбілісі за короткий проміжок часу мав би знайти порозуміння із Заходом через вихід із тривалої внутрішньополітичної кризи, адекватно відреагувавши на сигнали партнерів (як варіант – через консолідований тиск Заходу). Це створює природні передумови для подачі в 2024 р. заявки на членство Грузії в ЄС. На цьому тлі Вашингтон активізує власне позиціонування в Грузії у контексті посилення впливів на Південному Кавказі щодо протидії Кремлю в умовах нового статус-кво у регіоні за результатами «44-денної війни» за Карабах (появи де-факто нової воєнної бази РФ на території Азербайджану). Анкара, реанімуючи стосунки із Вашингтоном, стає для Тбілісі окремим комунікатором і ключовим «лобістом» у питанні інтеграції в НАТО. Київ, маючи практичні напрацювання із Анкарою в оборонно-безпековій сфері (включно із ВТС), зі свого боку активізує двосторонні проекти із Тбілісі у секторі безпеки і оборони. У природній спосіб активізується співпраця в інших сферах. Вказаний сценарій наразі виглядає ідеалізованим і таким, до якого мають прагнути Київ та Тбілісі.

Базовий сценарій розвитку двосторонніх відносин поки виглядає більш приземлено. Грузинська влада, усіляко декларуючи незмінність курсу на європейську та євроатлантичну інтеграцію, паралельно продовжуватиме жити у багаторічній парадигмі «не дражнити Кремль» і дотримуватись безперспективної політики щодо агресора, коли економіка та інші сфери виносяться за рамки безпекового сектору в протистоянні гібридним впливам Кремля. Різкий злам такого підходу через тиск Заходу (читай − США) є малоймовірним, так само як і ставка Вашингтону на транзит влади в Грузії за умов відсутності єдиної стратегії дій роздробленої грузинської опозиції. Похід на позачергові парламентські вибори автоматично означатиме поразку правлячої партії «Грузинська мрія» (важливо, що саме в такій логіці живе правляча команда). Владі все важче буде підтримувати дихотомію внутрішньополітичної боротьби суто з Єдиним Національним Рухом М. Саакашвілі. На тлі такої ситуації Кремль активізує власну агентуру впливу на грузинському фронті за двома напрямами. По-перше, максимально розганятиметься теза про те, що інтеграція в ЄС і особливо в НАТО означатиме відмову від окупованих Росією Абхазії і Цхінвальського регіону. На цьому тлі розганятиметься антитурецька, а також антиазербайджанська (окремий кейс) істерія. Паралельно Москва намагатиметься максимально підтягувати Тбілісі у свою орбіту інтересів через спекуляції довкола регіональних транспортно-інфраструктурних проектів під власною егідою, запущених за результатами «44-денної війни» за Карабах. «Фактор Саакашвілі» лише поляризуватиме суспільство. За таких умов для офіційного Тбілісі питання відновлення територіальної цілісності, безумовно, залишатиметься константою. Влада не згортатиме європейський і євроатлантичний порядок денний, однак де-факто поставленим на паузу може виявитися розвиток стратегічних відносин із Києвом, які формально обертатимуться довкола традиційних безпрограшних декларацій та гучних заяв. Злам такої системи координат залежить переважно від рішучості дій Вашингтону та Брюсселя щодо політики стримування експансії Кремля в Україні, Чорноморському регіоні, Південному Кавказі тощо.

Негативний сценарій дрейфу Тбілісі в бік Москви, як і революційний сценарій розвитку політичної кризи в Грузії, не розглядаємо. Обидва ситуативно паралізують двосторонні українсько-грузинські відносини.

Загальну координацію двосторонніх відносин із Грузією здійснюватиме Міністерство закордонних справ України. За лінією Віце-прем’єр-міністра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України доцільно інтенсифікувати діалог із Тбілісі у форматі Східного партнерства  «ЄС+3». Ініціатива «знизу» має виходити не лише від Києва.    

З огляду на вищенаведене, Києву, дотримуючись незмінного партнерського із Тбілісі курсу на європейську/євроатлантичну інтеграцію та консолідацію міжнародної підтримки деокупації територій, у секторі безпеки і оборони за лінією Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості України (профільного віце-прем’єр-міністра) варто ініціювати залучення Грузії до дво- і багатосторонніх проектів у сфері ВТС. Перспективним, зокрема, виглядає приєднання Тбілісі до українсько-турецької кооперації. Відповідні обережні сигнали з боку Грузії щодо бажання розвивати сегмент безпілотних авіаційних комплексів вже пролунали офіційно. Як варіант, можна розглянути опцію приєднання Тбілісі до започаткованого формату українсько-турецького співробітництва з огляду на активізацію Анкари на південному Кавказі. Це створить природні умови для виходу на більш щільну кооперацію між оборонними відомствами України та Грузії.

За лінією Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України двостороння співпраця в економічній сфері має акцентуватися на активізації ключових транспортних, транспортно-енергетичних проектів у рамках багатосторонніх регіональних, геоекономічних форматів. Практичного наповнення у цьому плані потребує платформа ГУАМ. Маркером для активізації двосторонньої співпраці в рамках проекту Транскаспійського коридору має стати реанімація будівництва глибоководного порту Анаклія. Наразі перспективи даного проекту залишаються туманними.

Активізації потребує двостороння діяльність на рівні громадянського  суспільства, неурядового експертного сектору тощо. Ключовий напрям – вивчення гібридних загроз та інструментарію впливу Кремля на пострадянському просторі, інформування населення щодо українського/грузинського досвіду протидії цим загрозам. До вказаного напряму із відповідними ініціативами може підключитися Міністерство культури та інформаційної політики України.

Окремим пластом співробітництва  має стати освітня сфера як ідеальний сегмент для реалізації тактики дрібних, візуально аполітичних, однак безпрограшних кроків через конкретні ініціативи в гуманітарній сері. Окрім активізації співробітництва за лінією вищих навчальних закладів (обміну студентів), Міністерство освіти і науки України може актуалізувати питання відновлення в Тбілісі загальноосвітньої української школи (школи із україномовним сектором навчання). Потенціал учнів українсько-грузинської школи в Грузії оцінюється як високий. Сюди входять діти громадян України, що постійно або тимчасово проживають і працюють в Грузії; діти змішаних шлюбів, де батьки воліють не втрачати українського коріння і зацікавлені в українізації дітей на тлі теплих аполітичних відносин між українцями та грузинами; діти пересічних грузинських сімей (школа має функціонувати за правилами Міністерства освіти, науки, культури і спорту Грузії). Окремий напрям – отримання подальшої вищої освіти в Україні громадянами Грузії. Варто вивчити та реанімувати наявний позитивний досвід функціонування школи ім. Грушевського у Тбілісі, зокрема, її співпраці із Києво-Могилянською академією щодо цілеспрямованої підготовки майбутніх студентів під цей ВНЗ. Розвиток даного питання доцільно приєднати до соціально-культурних та гуманітарних міжнародних ініціатив Першої леді України.

 

Матеріал підготовлено в рамках проекту «Україна та Східне партнерство: бачення 2025», який реалізується Радою зовнішньої політики «Українська призма» та Комітетом Верховної Ради України з питань інтеграції України з Європейським союзом за фінансової підтримки Фонду Конрада Аденауера. Матеріал відображає позицію авторів і не обов’язково збігається з позицією Фонду Конрада Аденауера.