Україна – ЄС: Три. Чотири. Висновок!

Широкомасштабна адвокаційна робота українських “об’єднаних дипломатичних сил”для отримання статусу кандидата на членство в Європейському Союзі дала результат. Хоча тільки проміжний.

Підписатись на новини "Української призми"

Оптимістичні результати приніс Україні тиждень з 13 по 19 червня у відносинах з Європейським Союзом. Широкомасштабна адвокаційна робота українських “об’єднаних дипломатичних сил”для отримання статусу кандидата на членство в Європейському Союзі дала результат. Хоча тільки проміжний. Європейська комісія оприлюднила свої висновки за результатами розгляду заявки на членство в ЄС України, Молдови та Грузії. Втім. Відкорковувати шампанське можна буде лише після схвалення рішення лідерами держав ЄС на засіданні Європейської ради наступного тижня. Продовжуємо разом з Представництвом Фонду ім. Ф. Еберта в Україні рефлексувати над подіями в ЄС та діалогом Києва та Брюсселя. 

 

Тріо

Одним з основних аргументів проти надання Україні статусу кандидата на членство, яким послуговуються  держави ЄС, є так звана “черга” Західних Балкан, повз яку не зможе пройти Україна. Попри, здавалось, відверну натягнутість цієї тези, її активно розкручують у західному публічному просторі.  Тому окрема дипломатична робота з урядами держав-кандидатів із Західних Балкан стала вагомим інформаційним напрямом, який приніс свої плоди. 

 

15 червня до України прибули прем’єр-міністри Республіки Албанія Еді Рама та Чорногорії Дрітан Абазович. Це дозволило організувати спеціальний захід на підтримку України, де глави західнобалканських урядів публічно висловили підтримку щодо необхідності надання статусу кандидата в члени ЄС для України.

 

До албанського та чорногорського колег приєднався у відеозверненні й прем’єр-міністр Північної Македонії Димитар Ковачевський. В. Зеленський після зустрічі з іноземними політиками заявив, що ці держави підтримують курс на повноправне членство України в ЄС. Також за результатами зустрічі було ухвалено спільну заяву про підтримку надання статусу кандидата на членство в ЄС.

Тож чим для України став важливим цей візит та ці заяви? Перше, хоча заяви прем’єрів Албанії, Чорногорії та Північної Македонії не знищують сам аргумент окремих столиць ЄС про чергу щодо набуття членства, але значно його знецінюють. Уже не можна апелювати до “ображених балканців”, які проти приєднання України до клубу кандидатів. Публічна підтримка поточних кандидатів з регіону за український європейський шлях вкрай важлива, адже перед засіданням Європейської ради у Брюсселі проведуть окрему зустріч з лідерами держав Західних Балкан. Тому зняття з порядку денного умовного блокування іншими претендентами на членство в ЄС має непересічне значення.

Друге, важливим був сигнал і від України про підтримку Албанії, Чорногорії та Північної Македонії на їх шляху до приєднання до Європейського Союзу.

 

Україна виступає за справедливий та вчасний процес приєднання, який має спиратись на поступ у наближенні до норм та стандартів Європейського Союзу.

 

Третє, і це було окремо зазначено президентом України, співпраця з балканськими країнами може принести й надалі позитивний результат, зокрема у напрямку європейської інтеграції, побудови коаліцій щодо протидії російському впливу. Це також шанс на посилення якщо не присутності, то хоча б уваги з боку України до регіону Західних Балкан, який зазвичай перебував на певній відстані від зон активної реалізації українських інтересів. Тут важливо, що саме Україна має в майбутньому виступати двигуном цієї ініціативи міжрегіональної співпраці.

 

Квадро

Втім, у порівнянні з заявою західнобалканського тріо, Україна розраховувала отримати й, власне, отримала більше  від візиту лідерів Італії, Румунії, Франції та Німеччини 16 червня. Візит примітний і попри євроінтеграційний контекст. Україна довго чекала на приїзд  Е. Макрона, О. Шольца, а  також К. Йоханніса. У кожному конкретному випадку були свої резони відкладати зустрічі, але з початком повномасштабного вторгнення Росії всі ці лідери піддавались критиці  з боку  своїх суспільств та міжнародної спільноти за небажання відвідати та особисто підтримати Україну.  

 

Також цей візит був примітним, оскільки Франція, Німеччина та Італія представляють в ЄС табір апологетів швидкого завершення війни, а відповідно, не поспішають надавати вагому підтримку Україні важким озброєнням, необхідним для оборони українських територій від загарбників.

 

Кількість, номенклатура, а також строки постачань зброї цими державами вочевидь не відповідають запитам Києва. 

Добре, що візит не приніс неприємних сюрпризів у питанні нав’язування нових миротворчих ініціатив Україні. Однак для нашого огляду важливо, що Франція та Німеччина виступали опонентами у питанні надання нашій державі статусу кандидата. Тож від заяв Макрона та Шольца залежали певною мірою, і зміст висновку Європейської комісії, і настрої, з якими вийдуть члени ЄС на засідання Європейської ради наступного тижня. 

Попри активну дипломатичну та адвокаційну роботу Києва з Парижем та Берліном, впевненості у позитивному рішенні не було. Україну влаштовував лише варіант надання безумовного статусу кандидата, без довгих списків попередньої роботи та принизливих варіацій а-ля потенційного кандидата. 

Тому особлива увага була прикута до Е. Макрона. Його негативне ставлення до розширення Європейського Союзу відоме ще з початку його першої каденції на посту президента Франції. Саме він блокував ще у 2019 році відкриття переговорного процесу з Албанією та Північною Македонією, мотивуючи це необхідністю переглянути процедури членства в Союзі. Ці дві держави Західних Балкан все ще чекають початку офіційних переговорів.

Втім і для України 3 травні 2022 року французький президент запропонував  не зовсім зрозумілий формат європейського політичного союзу. І хоча, Київ домігся запевнень Парижа, що “нове коло друзів” ЄС не стане на заваді українським аспіраціям на отримання статусу кандидата, в ході непублічних політичних перемовин французи неодноразово намагалися переконати, що новий союз є кращим для України й фінансово, і політично. В певних колах поговорювали, що візит Макрона має відбутися саме з тим, щоб на тлі невдалих спроб отримати статус кандидата, він міг красиво презентувати Києву переваги свого дітища.  Ситуація дещо змінилася в червні, коли французька сторона пом’якшила свою позицію щодо кандидатства України та Молдови. 

То ж візит чотирьох лідерів держав-членів ЄС дійсно мав вагомий символічний ефект, але аж такої впевненості, що ми матимемо тверде “так” від Франції та Німеччини не було. 

 

Проголошення під час візиту заклику до негайного надання статусу кандидата Україні, а також запевнення, зокрема з боку Макрона і Шольца, що вони голосуватимуть на підтримку України під час Європейської ради можна вважати значною дипломатичною перемогою.

 

Напередодні оголошення висновку Європейської комісії така заява могла стати вагомим чинником щодо того, як мали б виглядати рекомендації. Звичайно, що цей висновок готувався у тісній зв’язці ЄК та держав-членів, але така потужна заява задала тон і фінальним акордам роботи команди Урсули фон дер Ляєн. 

Але більш вагомим є сигнал тим країнам ЄС, які при визначенні своїх позицій у голосуванні оглядаються на думки Франції та Німеччини. Така заява європейської четвірки значно посилила шанси на справедливе стосовно України рішення Європейської ради. 

 

Висновок!

Ну і нарешті, 17 червня ми почули довгоочікуваний висновок Європейської комісії щодо розгляду заявок України, Молодови та Грузії на членство. 

В Брюсселі, одягнена в українські кольори, президентка Європейської комісії виголосила, що Україна заслуговує на європейську перспективу. Україна має бути запрошена як країна кандидат з усвідомленням того, що важливу роботу з реформування ще доведеться довести до логічного завершення.

 

“Україна чітко продемонструвала прагнення країни й відданість країни жити відповідно до європейських цінностей і стандартів,” – зазначила очільниця Єврокомісії. 

 

Крім України позитивний висновок отримала і Молдова, в той час, як Грузія має провести додаткову роботу перед набуттям відповідного статусу.  

Чи на такий вердикт європейської інституції ми розраховували? Видається, за поточних обставин, – це найбільш оптимістичний варіант. У разі схвального рішення   лідерів ЄС, Київ переходить в інший вимір відносин з Європейським Союзом, від політики сусідства до політики розширення. 

Список вимог до України в цьому контексті вже не матиме значення, адже це все буде після набуття статусу кандидата. Вимоги можна препарувати й розкласти на окремі кроки, втім це дійсно може вже бути частиною проведення передвступної стратегії, коли Україна готуватиметься до переходу на етап відкриття офіційних переговорів про вступ до ЄС. Нині ж побіжно можна відмітити, що Україна має реалізувати низку вимог в царині верховенства права, забезпечення ефективності роботи судової системи, боротьби з олігархічним впливом та посилення антикорупційної складової, свободи медійного простору і т.д. 

 

 Що далі?

Нині один крок нас віддаляє від набуття статусу  кандидата – засідання Європейської ради 23-24 червня. Можна сказати, що Україна на зовнішньополітичному фронті зробила максимум задля досягнення поставленої мети.  

 

Всі можливі потужні політичні сигнали пролунали. Окремі держави-члени чекали офіційної позиції Парижа та Берліна, інші – тональність висновків Європейської комісії. 

 

Але, ми ж розуміємо, що яка б ефективна не була зовнішня політика, вона буде проєкцією внутрішньополітичних процесів. Було б добре, якби до початку саміту українська влада спромоглася вже оперативно відреагувати й на окремі вимоги з висновку ЄС. Що було б дуже символічно і продемонструвало додаткову волю до співпраці й набуття статусу кандидата. Приміром, показовим буде голосування за ратифікацію Стамбульської конвенції, що нарешті з’явилася в порядку денному Верховної Ради.  В пам’яті ще свіжі спогади про турборежими. То ж подивимось, наскільки турбіна може розігнатись за тиждень.