РОСІЯ ТА БІЛОРУСЬ: ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ЗЕЛЕНИЙ КУРС

Основними застереженнями щодо ЄЗК для Мінська є побоювання, що вуглецевий податок знизить конкурентоспроможність білоруської продукції, а також попит на нафтопродукти, які є основною статтею білоруського експорту до ЄС

Підписатись на новини "Української призми"

15/11/2021

Тема: Енергетична безпека

Регіон: Європа

Публікація: Дослідження

Завантажити повну версію

РЕАКЦІЯ ОФІЦІЙНИХ І ЕКСПЕРТНИХ КІЛ РОСІЇ ТА БІЛОРУСІ ЩОДО ЄВРОПЕЙСЬКОГО ЗЕЛЕНОГО КУРСУ

Реакція офіційних та експертних кіл Росії на ініціативу Європейського зеленого курсу (ЄЗК) була неоднозначною. З одного боку, ЄЗК сприйняли як загрозу перспективам постачання російських вуглеводнів до країн ЄС на тлі переходу на зелену енергетику, а також критикували потенційне запровадження Європейським Союзом прикордонного вуглецевого податку (carbon border adjustment tax) на енерговитратні російські товари. З іншого боку, в ЄЗК бачили можливість продемонструвати ЄС і США важливість співпраці із РФ в цьому напрямку, включити зелений курс до загального переговорного кошику, добитися принаймні часткового скасування санкцій або ж знайти шляхи їх обходження через механізми зеленого фінансування.

Голова комітету Держдуми з енергетики П. Завальний висловив застереження, що вуглецевий податок може використовувався «у політичних цілях як знаряддя протекціонізму і дискримінації», а радник і спецпредставник президента РФ з питань клімату Р. Едельгерієв зауважив, що через цей податок виплати РФ до бюджету ЄС до 2030 року можуть сягнути 50 млрд дол. США, тож РФ має запровадити власну систему оподаткування парникових викидів, щоб ці кошти йшли «не для модернізації енергетики і економіки країн ЄС, а для розвитку чистої економіки і енергетики тут, в Росії». Р. Едельгерієв зазначав, що Москва «наполягає, що всі дії повинні повністю відповідати нормам Світової організації торгівлі (СОТ) і принципам Паризької угоди», що свідчить про готовність РФ позиватися проти ЄС до СОТ у разі запровадження вуглецевого податку.

Експерти Російської ради з міжнародних справ (РСМД) та «Валдайського клубу» вважають ключовими ризиками ЄЗК для Росії втрату ринків збуту енергоресурсів й вуглецевоємної продукції, а також запровадження вуглецевого податку. Останні також закидають ЄС намір використати вуглецевий податок з метою «захисту свого ринку» і «поповненню бюджету ЄС». Експерти посилаються на прогнози «Boston Consulting Group», які визначають, що від запровадження вуглецевого податку російські експортери нафтопродуктів, газу, металопрокату, паперової та хімічної промисловості щорічно втрачатимуть 3,0-4,8 млрд дол. США. Програмний директор «Валдайського клубу» Т. Бордачев вважає, що за допомогою ЄЗК Євросоюз прагне вирішити «частину внутрішніх проблем, пов’язаних з падінням конкурентоспроможності європейських виробництв» та «наростити свої переваги за рахунок інших».

У доповіді, підготовленій фахівцями НДУ «Вища школа економіки» під керівництвом С. Караганова за підсумками ситуаційних аналізів під егідою МЗС Росії, Комітету з міжнародних справ Держдуми, Ради із зовнішньої і оборонної політики та журналу «Росія в глобальній політиці», називаються наступні основні ризики, з якими зіштовхнеться РФ внаслідок запровадження ЄЗК:

скорочення попиту на російські нафту й газ;
запровадження вуглецевого податку спочатку ЄС, а згодом – США, Китаєм та іншими державами;
втрати російського бюджету через відтік екологічних платежів за межі РФ;
втрата російським бізнесом конкурентоспроможності на світовому ринку;
технологічне відставання РФ у галузі «зелених технологій» та відповідні іміджеві втрати;
зростання протестних настроїв всередині РФ внаслідок погіршення кліматичних умов та відповідних соціальних наслідків.

Водночас спецпредставник президента РФ зі зв’язків з міжнародними організаціями для цілей стійкого розвитку А. Чубайс акцентує на зовнішньополітичних можливостях, які відкриває для Москви ЄЗК, відзначаючи, що кліматична тематика – одна з небагатьох, за якою РФ та ЄС «можуть знаходити узгоджену лінію дій». Скористатися кліматичною тематикою для покращення політичних відносин РФ із ЄС та Великою Британією пропонує у своїх публікаціях і директор «Московського Центру Карнегі» Д. Тренін, ставлячи клімат в один ряд із такими питаннями співпраці як протидія пандемії та поширенню ядерної зброї. У своїх публікаціях «Центр Карнегі» також пропонує скористатися кліматичною тематикою для покращення відносин Москви із Вашингтоном.

Експерти РСМД відзначають, що ЄЗК відкриває перспективи співпраці РФ із ЄС, що «має сприяти подоланню політичних розбіжностей і розвитку справжнього взаємовигідного співробітництва осторонь від санкцій і обвинувальних риторик». На їх думку, «жодні санкції чи штрафні заходи не можуть поширюватися на інструменти зеленого фінансування, яке повинно стати пріоритетом у відносинах Росії і Євросоюзу». При цьому, експерти рекомендують Москві зосередитися на співпраці по лінії ЄЗК насамперед із Берліном і «звернути найпильнішу увагу на геостратегічну складову Зеленої угоди» для перетворення «European Green Deal» на «Eurasian Green Deal». У доповіді, підготовленій Вищою школою економіки, також пропонується укладання масштабної «Russia-Europe Clean/Green Deal», яка має відіграти таку ж роль, яку відіграла «угода століття ‘газ-труби’ 1970 року між СРСР та ФРН».

Неоднозначність позиції РФ щодо ЄЗК має ще один вимір – переконаність частини правлячої верхівки, ніби кліматичні зміни можуть бути вигідні Росії, якщо глобальне потепління перетворить її на сільськогосподарську супердержаву, збільшивши доступні для вирощування с/г продукції території РФ, тоді як традиційні світові лідери у галузі сільського господарства втратять значну частину орних земель через посухи. Окрім того, у Кремлі розраховують на домінування РФ на нових торговельних шляхах, які можуть відкритися внаслідок танення арктичної криги.

Діалог російської влади та громадськості з кліматичної тематики має місце, але залишаються питання щодо його ефективності. Так, 23 листопада 2020 року на засіданні Ради з прав людини при президентові РФ представники російського «Greenpeace» та Російської академії народного господарства і державної служби представили програму «Зелений курс», розроблену на основі пропозицій більше 150 громадських організацій, бізнес-асоціацій та ВНЗ. У програмі містяться пропозиції щодо кількісних та якісних цілей кліматичної політики РФ на середньострокову (до 2030 року) та довгострокову (до 2050 року) перспективи, зокрема, щодо нарощування долі відновлювальних джерел енергії до 20% у 2030 році та 100% у 2050 році, зниження енергомісткості російського ВВП до 40% у 2030 році та до середньосвітового у 2050 році тощо. Водночас російське відділення «Greenpeace» констатує, що жодна з пропозицій російських екологічних організацій, направлених навесні 2020 року президенту, уряду та профільним міністерствам РФ, не була врахована в урядових антикризових комплексних заходах.

Для БІЛОРУСІ, яка у 2015-2016 роках шукала шляхи покращення відносин із країнами Заходу, Паризька кліматичні угода відкрила такі можливості. У ході 71 сесії ГА ООН (2016 рік) представники офіційного Мінська одними з перших вручили Генеральному секретарю ООН документи про приєднання до Паризької кліматичної угоди, а Міністр закордонних справ В. Макей публічно наголошував на прагненні Білорусі «зробити свій реальний внесок» у зупинку негативних тенденцій кліматичних змін.

Декларуючи відданість кліматичним цілям, білоруські чиновники говорять про «найвищий в Європі показник зниження» вуглецевої місткості економіки, хоча дані на вебсайті секретаріату Рамочної конвенції ООН з питань зміни клімату (UNFCCC) свідчать про зростання обсягів парникових викидів Білорусі у 2010-2018 роках. Після різкого погіршення відносин Білорусі та ЄС у 2020 році інтерес Мінська до кліматичної проблематики знизився, а тим паче до ЄЗК.

Основними застереженнями щодо ЄЗК для Мінська є побоювання, що вуглецевий податок знизить конкурентоспроможність білоруської продукції, а також попит на нафтопродукти, які є основною статтею білоруського експорту до ЄС. За словами начальника міжнародного відділу держпідприємства «Белтопгаз» А. Коська, окрім нафтопродуктів, у зоні ризику опиниться білоруський експорт продукції деревообробного виробництва, цементу, скла, азотних і калійних добрив. Побічно вдарить по білоруській економіці і потенційне падіння доходів РФ від впровадження ЄЗК і відповідно – зниження платоспроможності цього головного споживача білоруських товарів.

Серед білоруських чиновників, як і серед російських, є й ті, хто вважають, що до певної міри глобальне потепління може принести користь, зокрема, у теплішому кліматі краще ростимуть тверді сорти пшениці, просо, соя, картопля та інші сільськогосподарські культури, з’явиться можливості знімати по два врожаї на рік. Втім, білоруські незалежні екологи не поділяють цього оптимізму, висловлюючи застереження, що потепління призведе до неможливості вирощувати традиційні для білоруського сільського господарства культури, а для переходу на нові культури потрібно буде провести величезну роботу з адаптації сільського господарства до нових умов, що дорого і складно зробити, особливо із врахуванням специфіки організації білоруського аграрного сектору.

НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ І ВПРОВАДЖЕННЯ КЛІМАТИЧНОЇ ПОЛІТИКИ РОСІЇ ТА БІЛОРУСІ

У Росії над кліматичними питаннями на рівні інститутів виконавчої влади працюють:

спецпредставник президента РФ з питань клімату,
уряд РФ (функціонал, що стосується зміни клімату, регулювання у сфері сталого розвитку, економічного забезпечення екологічної та кліматичної безпеки розподілений між заступниками голови уряду і міністерствами);
Міністерство економічного розвитку РФ (відповідає за розробку комплексної системи державного регулювання викидів парникових газів);
Міністерство природних ресурсів і екології РФ (зокрема, питання моніторингу зміни клімату і міжнародного співробітництва у рамках Міжурядової групи експертів з питань зміни клімату).

Міжвідомча робоча група при Адміністрації президента РФ з питань, пов’язаних зі зміною клімату та забезпеченням сталого розвитку, під керівництвом радника і спецпредставника президента з питань клімату здійснює загальну координацію з метою забезпечення ефективної взаємодії федеральних органів виконавчої влади, інших державних органів, громадських об’єднань, наукових та інших організацій з реалізації державної кліматичної політики.

Урядова комісія з питань природокористування та охорони навколишнього середовища координує дії федеральних органів державної влади, органів виконавчої влади суб’єктів РФ та інших органів і організацій з питань реалізації національного плану заходів першого етапу адаптації до кліматичних змін на період до 2022 року, збереження і ефективного використання лісових ресурсів.

Працюють також Міжвідомча робоча група з економічних аспектів охорони навколишнього середовища і регулювання викидів парникових газів та Міжвідомча робоча група з питань розвитку інвестиційної діяльності і залучення позабюджетних коштів до проектів розвитку.

Базовим для екологічного законодавства РФ є федеральний закон «Про охорону навколишнього середовища» (2001 рік), положення якого деталізуються низкою інших галузевих законів («Про надра», «Про тваринний світ», «Про охорону атмосферного повітря», «Про відходи виробництва та споживання», «Про особливо захищені природні території», «Про радіаційну безпеку населення», «Про екологічну експертизу» тощо) та кодексів (Земельний, Водний, Лісний). Більшість законів є регулятивними і для повноцінного застосування потребують підзаконних актів на рівні уряду, федеральних органів виконавчої влади або органів влади суб’єктів федерації. Наприклад, закон «Про відходи виробництва та споживання» передбачав прийняття восьми постанов уряду РФ, які предметно регламентували окремі процедури.

Окремо виділяються правові акти президента РФ, такі як: Розпорядження «Про Кліматичну доктрину Російської Федерації» (2009 р.); Розпорядження «Про міжвідомчу робочу групу при Адміністрації Президента РФ з питань, пов’язаних зі зміною клімату та забезпеченням сталого розвитку» (2012 р.); Указ «Про скорочення викидів парникових газів» (2013 р.), який передбачав забезпечити до 2020 року обсяги викидів парникових газів не більше 75% від рівня 1990 року; Указ «Про стратегію екологічної безпеки РФ на період до 2025 року» (2017 р.), серед завдань якого зменшення забруднення повітря, підвищення рівня утилізації відходів, запобігання забрудненню вод, впровадження екологічних технологій у виробництво, збереження біологічного різноманіття екосистем суходолу та моря); Указ «Про національні цілі і стратегічні завдання розвитку РФ на період до 2024 року» (2018 р.), який передбачав розроблення національних проектів, у т.ч. нацпроекту «Екологія»; указ «Про затвердження Доктрини енергетичної безпеки РФ» (2019 р.); указ «Про скорочення викидів парникових газів» (2020 р.), зокрема передбачав розробку Стратегії соціально економічного розвитку РФ з низьким рівнем викидів парникових газів до 2050 року.

На виконання розпорядження президента про Кліматичну доктрину, у 2011 році російський уряд видав розпорядження «Про затвердження Комплексного плану реалізації кліматичній доктрини РФ на період до 2020 року» (передбачено оперативні і довгострокові заходи відповідної інформаційної, наукової, соціально-економічної, кадрової політики; пом’якшення антропогенного впливу, адаптацію до зміни клімату; відповідне міжнародне співробітництво). На виконання президентського указу про скорочення викидів парникових газів, було видано Розпорядження уряду «Про затвердження плану заходів щодо забезпечення до 2020 року скорочення обсягу викидів парникових газів до рівня не більше 75% зазначених викидів у 1990 році» (2014 р.), Розпорядження уряду «Про затвердження Концепції формування системи моніторингу, звітності та перевірки обсягу викидів парникових газів у РФ» (2015 р.), а також низку методичних рекомендацій, розроблених профільними міністерствами.

У 2019 році уряд видав розпорядження «Про план заходів щодо реалізації Стратегії екологічної безпеки РФ на період до 2025 року», який передбачає внесення відповідних законодавчих змін, впровадження нових екологічних технологій на виробництвах, підвищення ефективності нагляду за небезпечними відходами, будівництво та модернізацію очисних споруд, заходи з мінімізації ризиків аварій, ліквідації негативних наслідків впливу антропогенних факторів на навколишнє середовище, створення системи екологічних фондів, проведення наукових досліджень у галузі охорони навколишнього середовища, розвиток системи екологічного освіти, поглиблення міжнародного співробітництва, пом’якшення негативних наслідків зміни клімату, державне регулювання викидів парникових газів.

У 2020 році урядовим розпорядженням затверджено «Енергетичну стратегію РФ на період до 2035 року», яка хоча й включає деякі заходи на протидію змінам клімату, але приділяє мало уваги відновлюваним джерелам енергії, окрім гідроенергетики. Натомість, документ передбачає зростання до 2035 року обсягів видобутку природного газу та вугілля.

Розрахований до кінця 2024 року національний проект «Екологія», затверджений у 2018 році президією Ради при президентові РФ зі стратегічного розвитку і національних проектів, передбачає ефективне поводження з відходами виробництва та споживання, ліквідацію несанкціонованих звалищ, зниження рівня забруднюючих речовин у атмосфері, підвищення якості питної води, збереження водних систем Байкалу і Телецького. На реалізацію завдань національного проекту «Екологія» діє десяток більш вузьких федеральних проектів, у реалізації яких задіяні різні міністерства та відомства.

Росія має низку міжнародних зобов’язань у царині захисту навколишнього середовища. Зокрема,

у 1999 році РФ підписала Кіотський протокол (ратифікувала у 2004 році), за яким взяла кількісні зобов’язання збереження рівня викидів парникових газів на рівні 1990 року.
у 2016 році РФ підписала Паризьку кліматичну угоду (але не ратифікувала, а приєдналася урядовою постановою 2019 року), згідно якої зобов’язалася до 2030 року викидати не більше 70% парникових газів від рівня 1990 року (при тому, що у 2017 році обсяг фактичних викидів парникових газів у РФ складав 67,6% від рівня 1990 року без урахування абсорбуючого ефекту лісів і 50,7% з врахуванням, що стало наслідком падіння виробництва у 1990-1998 роки).
Низка екологічних угод підписана Росією у рамках СНД («Про основні принципи взаємодії у галузі раціонального використання та охорони транскордонних водних об’єктів», «Про співробітництво у галузі екологічного моніторингу» тощо).
Діють два десятки інших багатосторонніх міжнародних договорів та конвенцій із захисту навколишнього середовища, учасником яких є РФ, а також півсотні двосторонніх угод.

На виконання Паризької кліматичної угоди, розпорядженням уряду РФ у 2016 році було затверджено «План реалізації комплексу заходів щодо вдосконалення державного регулювання викидів парникових газів і підготовки до ратифікації Паризького угоди…», що включає як коригування діючих стратегічних документів, так і підготовку нових, які визначають державну політику у сфері зміни клімату, а також розробку моделі державного регулювання скорочення викидів парникових газів у Росії. У 2019 році урядовим розпорядженням було затверджено «Національний план заходів першого етапу адаптації до змін клімату на період до 2022 року», яким визначено заходи економічного і соціального характеру з метою зменшення вразливості населення, економіки і природних об’єктів РФ до наслідків змін клімату, а також використання сприятливих можливостей, обумовлених такими змінами. У лютому 2021 року уряд РФ вніс на розгляд Держдуми розроблений Мінекономрозвитку законопроект «Про обмеження викидів парникових газів». У березні 2021 року Мінекономрозвитку направило на погодження до федеральних органів виконавчої влади проект «Стратегії довгострокового розвитку РФ до 2050 року з низьким рівнем викидом парникових газів». Російськими органами законодавчої та виконавчої влади також розроблено низку інших нормотворчих актів, що включають кліматичну складову, зокрема, впровадження обов’язкової вуглецевої звітності, національної таксономії сталого фінансування, плати за негативний вплив на навколишнє середовище, підтримку альтернативних джерел енергії, стимулювання зниження втрат в електро- і тепломережах, податкові пільги для енергоефективного обладнання, енергоефективності будівель, інфраструктуру для електромобілів, галузеві довідники найкращих доступних енергоощадливих технологій тощо.

Ведеться робота за напрямком зеленого фінансування. У грудні 2018 року на Московській біржі було розміщено перший у РФ випуск зелених облігацій компанії «Ресурсозбереження ХМАО», а до кінця 2020 року відбулося два десятки випусків зелених облігацій російських емітентів. У 2020 році уряд РФ видав розпорядження «Про координуючу роль Мінекономрозвитку Росії з питань розвитку інвестиційної діяльності та залучення позабюджетних коштів до проектів сталого (зокрема зеленого) розвитку в РФ». До осені 2021 року планується запустити повноцінну національну систему фінансової підтримки зелених проектів.

Втім, попри доволі широку нормативно-правову базу РФ з питань екології та клімату, за оцінками незалежних експертів, наразі їй бракує чітких цілей і критеріїв екологічності за конкретним напрямам роботи. Розроблений Мінекономрозвитку проект «Стратегії довгострокового розвитку РФ до 2050 року з низьким рівнем викидом парникових газів» насправді передбачає зростання реальних обсягів викидів парникових газів з 1578 млн тон у 2017 році до 1993 млн тон у 2050 році, з проміжним показником у 2077 млн тон у 2030 році. Станом на 2019 рік частка відновлювальних джерел електроенергії в РФ, без врахування великих ГЕС, становила лише 0,28%. Варто також відзначити, що у «Доктрині енергетичної безпеки РФ», затвердженій указом президента у 2019 рлці, «нарощування міжнародних зусиль з реалізації кліматичної політики і прискореного переходу до зеленої економіки» названо «зовнішньополітичним викликом енергетичній безпеці» Росії − у контексті ймовірного зниження попиту на російські нафту й газ.

Систему органів державного регулювання БІЛОРУСІ у сфері впливу на клімат утворюють республіканські і місцеві органи державної влади, напрямом діяльності яких є державне регулювання у сфері використання природних ресурсів. До відповідних органів загальної компетенції відносяться:

президент Республіки Білорусь, який визначає єдину державну політику у сфері впливу на клімат, а також порядок здійснення відповідного державного контролю.

парламент (Національні збори),

уряд (Рада Міністрів),
місцеві ради депутатів,
виконавчі і розпорядчі органи.
Органами спеціальної компетенції є:
Міністерство природних ресурсів і охорони навколишнього середовища РБ та його територіальні органи,
Державна інспекція охорони тваринного і рослинного світу при президентові РБ;

Управління справами президента РБ;

Державний комітет з майна РБ та його територіальні органи;
Міністерство лісового господарства РБ та лісгоспи.

Формування білоруського законодавства про охорону навколишнього середовища розпочалося із ухвалення у 1992 році Закону «Про охорону навколишнього середовища», який було суттєво оновлено у 2002 році, а останні на сьогодні правки внесено наприкінці 2019 року. Наразі у Білорусі діє більш ніж півтора десятки законодавчих актів, що регулюють правовідносини у сфері охорони навколишнього середовища, зокрема Повітряний, Земельний, Водний, Лісний кодекси, Кодекс про надра, закони «Про охорону озонового шару», «Про рослинний світ», «Про гідрометеорологічну діяльність», «Про поводження з відходами», «Про охорону атмосферного повітря», «Про енергозбереження», «Про поновлювані джерела енергії» тощо.

«Стратегія в галузі охорони навколишнього середовища до 2025 року», схвалена рішенням колегії Міністерства природних ресурсів і охорони навколишнього середовища РБ у 2011 році передбачає зниження шкідливих впливів на навколишнє середовище у т.ч. шляхом переходу до низьковуглецевих шляхів розвитку енергетики, стимулювання суб’єктів господарювання до зниження викидів парникових газів, відновлення природних комплексів, поліпшення поводження з відходами, забезпечення сталого територіального розвитку.

Про розвиток низьковуглецевої економіки йдеться і у «Національній стратегії сталого соціально-економічного розвитку Республіки Білорусь до 2030 року», схваленій президією Ради Міністрів РБ у 2015 році. Заходи щодо зниження викидів парникових газів в енергетичному секторі передбачені у «Концепції енергетичної безпеки Республіки Білорусь», затвердженій урядовою постановою у 2015 році, а також державній програмі «Енергозбереження» на 2016-2020 роки (серед іншого, остання передбачає доведення частки відновлювальних джерел енергії до 6%). Державна програма «Охорона навколишнього середовища та стале використання природних ресурсів» на 2016-2020 роки» передбачає заходи з пом’якшення впливу на клімат і адаптації до зміни клімату.

У контексті кліматичної проблематики також варто відзначити: урядові постанови «Про створення державної комісії з проблем зміни клімату» (2006 р.), «Про порядок подання, розгляду і моніторингу проектів з добровільного скорочення викидів парникових газів» (2009 р.), «Про встановлення та розподіл квот на створення установок з використання поновлюваних джерел енергії» (2015 р), «Комплексний план розвитку електроенергетичної сфери до 2025 року з урахуванням введення Білоруської атомної електростанції» (2016 р.); президентські укази «Про деякі питання скорочення викидів парникових газів» (2010 р.), «Про використання поновлюваних джерел енергії» (2015 р.).

Білорусь є учасницею двох десятків міжнародних конвенцій з охорони навколишнього середовища, а також чотирьох десятків договорів. Білорусь

схвалила Рамкову конвенцію ООН про зміну клімату у 2000 році,
приєдналася до Кіотського протоколу у 2005 році,
підписала Паризьку кліматичну угоду у 2016 році.

За Паризькою угодою Мінськ взяв на себе зобов’язання до 2030 року скоротити викиди парникових газів до 96,1 млн тон (на 28% менше від рівня 1990 року), що було менше від фактичного обсягу на момент підписання угоди (89,6 млн тон). У 2019 році Мінськ заявив про намір добровільно взяти на себе додаткові зобов’язання скоротити до 2030 року парникові викиди на 35% від рівня 1990 року. Щоправда, слід враховувати, що реалізацію поставленої мети Білорусь планує досягнути, зокрема, за рахунок введення в експлуатацію Островецької АЕС, сумніви щодо екологічної безпечності якої висловлює Литва.

У 2017 році білоруським урядом було затверджено «План заходів щодо реалізації положень Паризької угоди…», але через недотримання визначених строків виконання документ було оновлено у 2019 році. Крім того, у 2019 році Міністерством лісового господарства РБ було затверджено «Національний план дій щодо збільшення абсорбції поглиначами парникових газів на період до 2030 року», «Стратегію адаптації лісового господарства Білорусі до зміни клімату до 2050 року», «Національний план дій з адаптації лісового господарства Білорусі до зміни клімату до 2030 року». У тому ж році Міністерством сільського господарства і продовольства спільно з НАН Білорусі було розроблено і затверджено «Стратегію адаптації сільського господарства до зміни клімату до 2050 року». До 2024 року планується також прийняти низку інших нормативно-правових актів на виконання Паризької угоди.

На місцевому рівні у Білорусі діє, хоча й з різною ефективністю, «Угода мерів по клімату та енергії», покликана сприяти сталому енергетичному розвитку на місцевому рівні і вживання заходів щодо пом’якшення наслідків і адаптації до зміни клімату.

У Білорусі працюють доволі нечисленні громадські організації на захист клімату, а їх активність обмежується особливостями авторитарного політичного режиму і відсутністю відповідного запиту з боку держави. Залучення представників громадськості до обговорення кліматичних цілей і відповідної допомоги органам влади було активне у 2016-2018 роках, але поступово йшло на спад внаслідок зниження ініціативи з боку влади та фактичним зведенням такої залученості до формального рівня. Білорусь була єдиною країною Східного партнерства, де протягом 2019-2020 років не відбулося жодного «страйку за клімат».

МОЖЛИВА СПЕЦІАЛІЗАЦІЯ РОСІЇ ТА БІЛОРУСІ У КОНТЕКСТІ ЗЕЛЕНОГО КУРСУ

Російські компанії працюють над налагодженням співпраці у галузі водневої енергетики із європейськими партнерами. До 2027 року доля цієї енергетиці в ЄС може сягнути 14%. Окрім, «Газпрому», який оцінює водневий ринок Європи станом на 2050 рік у 153 млрд євро, виробництвом і постачанням на ринок ЄС «бірюзового» водню планують займатися «Росатом» та «Новатек». Остання також має намір розвивати виробництво «зеленого» водню спільно з німецькою «Uniper». «Роснано» та італійська «Enel Group» планують спільно виробляти «зелений» водень на базі споруджуваної вітроелектростанції у Мурманської області й експортувати його до ЄС. У жовтні 2020 року російський уряд своїм розпорядженням затвердив план заходів («дорожню карту») з розвитку водневої енергетики в РФ до 2024 року, спрямований на збільшення виробництва і розширення сфери застосування водню та входження РФ до числа світових лідерів з його виробництва і експорту. При цьому, деякі російські експерти вважають, що перспективність водневої енергетики для РФ перебільшують.

Серед перспективних для РФ напрямків російські експерти називають енергоефективність та енергозбереження. Перспективи може мати також розвиток вітрової енергетики, яка може бути особливо ефективною на місцевому рівні для задоволення потреб віддалених від централізованої електромережі міських центрів на півночі і сході РФ. Деякі європейські компанії вже інвестують у російську вітроенергетику, наприклад, італійська «Enel» будує вітряні електростанції у Мурманської області, Ставропольському краї та в районі Азову.

У контексті переходу країн ЄС до екологічно чистої енергії, Москва також лобіює інтереси своєї атомної енергетики. Перший заступник гендиректора «Росатома» К. Комаров називає атомну енергетику другою після вітрогенерації за мінімальними викидами вуглецю і «мінімально шкідливою клімату».

БІЛОРУСЬ завдяки розвинутому IT-сектору мала потенціал експорту послуг з цифровізації, попит на які має зрости у контексті впровадження ЄЗК. Мінськ також вважає перспективним напрям збірку на території РБ електромобілів та іншого електротранспорту з китайських комплектуючих. Окрім того, Білорусь не полишає надій залагодити суперечки із Литвою навколо Островецької АЕС і стати експортером «екологічно чистої» електроенергії до країн ЄС. Сприяти цьому міг би допуск європейських інспекторів на Островецьку АЕС, а також залучення європейських інвесторів до розвитку проектів вітрової і сонячної енергетики на території Білорусі.

У контексті стратегії ЄС «Від ферми до виделки» (From farm to fork), Білорусь із її розвинутою харчовою промисловістю має перспективи екологічно-чистого виробництва та експорту органічних продуктів харчування, склавши конкуренцію відповідному українському виробництву. Окрім того, Білорусь розвиває напрям вторинної переробки продукції, зокрема, виробництво паперу з відновлених матеріалів – за допомоги ЄС відповідне обладнання вже було встановлено на паперовій фабриці у Борисові Мінської області.

Втім, реалізація всіх цих напрямів потребуватиме нормалізації відносин Білорусі із Європейським Союзом, а також значного розширення нормативно-правової бази економічної співпраці із ЄС, що є маловірогідним за нинішнього політичного режиму у Мінську.

ЕКОНОМІЧНІ ВІДНОСИНИ УКРАЇНИ З РОСІЄЮ ТА БІЛОРУССЮ

Попри те, що протягом останнього десятиліття обсяги зовнішньої торгівлі між Україною та Росією значно скоротилися (з 48,6 млрд дол. США у 2011 році до 10,0 млрд у 2020 році), РФ продовжує залишатися одним з найбільших торговельних партнерів України, посівши у 2020 році третю позицію після ЄС та Китаю за обсягами української зовнішньої торгівлі товарами і послугами із часткою 8,5%. Експорт українських товарів і послуг до РФ у 2020 році становив 5,3 млрд дол. США, а імпорт з Росії склав 4,7 млрд.

За деякими торговими позиціями − енергоносії, мінеральні продукти, ядерне паливо − Україна досі суттєво залежить від російського імпорту, і пошук альтернативних ринків постачання ускладнений питаннями вартості й транспортування. Наприклад, за підсумками 2019 року частка РФ в імпорті Україною вугілля становила близько 60%, а нафтопродуктів – 38%. Окрім того, ще 36% нафтопродуктів імпортується з Білорусі, нафтопереробна промисловість якої працює на російській сировині. Більше половини реакторів українських АЕС працюють на продукції російського виробництва, хоча робота над диверсифікацією триває, і у 2020 році відбулося підписання нового контракту між «Енергоатомом» та «Westinghouse» щодо постачання в Україну палива для реакторів.

2020 рік і початок 2021 року позначилися політичними дискусіями в Україні навколо питання імпорту електроенергії з РФ та РБ. З одного боку, українська влада намагається уникнути надання неконкурентних переваг окремим внутрішнім виробникам; з іншого боку, імпорт електроенергії з РФ є неприйнятним з політичної та безпекової позицій, а імпорт з РБ може призвести до напруги у відносинах із Литвою, яка наполягає на неприпустимості постачать електроенергії з Островецької АЕС. Стратегічне вирішення цих питань потребує інтеграції України до європейського ринку електроенергії.

Ще до початку збройної агресії проти України Росія практикувала запровадження необґрунтованих обмежувальних заходів проти української продукції (особливо у 2013 році), а з 2014 року ця політика почала носити системний характер: РФ запровадила спочатку обмеження, а потім заборону на постачання української сільськогосподарської та харчової продукції, що посідали значне місце у структурі українського експорту до Росії. З 2016 року Москва в односторонньому порядку призупинила дію Договору про зону вільної торгівлі щодо України. Постановою уряду РФ у листопаді 2018 року було запроваджено санкційні заходи на ввезення до РФ низки товарів, країною походження або країною відправлення яких є Україна, або які переміщуються через територію України.

У відповідь на російську агресію, у серпні 2014 року був ухвалений Закон України «Про санкції», яким визначено правову основу, підстави та процедуру застосування санкцій. Станом на кінець 2020 року Україною були застосовані санкції до більш ніж 4000 юридичних та фізичних осіб, Росією – до більш як 900 юридичних та фізичних осіб. Окрім обмежувальних заходів проти української продукції та її транзиту (що перешкоджає торгівлі з третіми країнами), значних збитків Україні також завдає несанкціонована торгівля РФ з тимчасово окупованими територіями Донецької та Луганської областей.

Прагматичне партнерство України та Білорусі останніми роками сприяло стабільному зростанню двосторонньої торгівлі (у 2017 році − +24%; у 2018 році − +15%; у 2019 році − +21%), обсяги якої все ж впали у 2020 році на 21% внаслідок пандемії COVID-19. За підсумками 2020 року Білорусь зайняла 6 місце серед торгових партнерів України; товарообіг склав 4,4 млрд дол. США з негативним для України торговельним сальдо в 1,5 млрд дол. У 2018-2019 роках було успішно проведено два Форуми регіонів України і Білорусі, під час яких підписано два з половиною десятки угод про міжрегіональну співпрацю і півсотні контрактів на понад 600 млн дол. США. Третій Форум регіонів планувалося провести у жовтні 2020 року, але було перенесено через післявиборчу кризу у Білорусі.

Офіційні контакти на високому рівні між Києвом та Мінськом з осені 2020 року «поставлено на паузу», і станом на весну 2021 року політична криза у відносинах вже почала негативно позначатися і на економічній співпраці, що може й далі погіршитися у контексті запровадження санкцій і прискореного курсу на інтеграцію Білорусі та Росії в рамках Союзної держави. Потенційні ризики несе залежність України від постачання з Білорусі паливно-мастильних матеріалів, бітумних сумішей, добрив − і не лише у контексті все більшої політичної залежності Мінська від Москви, але й зважаючи на поновлення з червня 2021 року санкцій США проти низки білоруських підприємств, які постачають свою продукцію до України.

ПЕРСПЕКТИВИ ВЗАЄМИН УКРАЇНИ З РФ ТА РБ У КОНТЕКСТІ ЗЕЛЕНОГО КУРСУ

У період до 2014 року Україна уклала із РФ та РБ низку двосторонніх та багатосторонніх (переважно у рамках СНД) угод з природоохоронною компонентою, зокрема, щодо попередження та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру (СНД, 1994 р.), співробітництва у галузі охорони навколишнього середовища (Україна-РФ, 1995 р.), вивчення, розвідки і використання мінерально-сировинних ресурсів (Україна, РФ, РБ та ін., 1998 р.), попередження промислових аварій, катастроф, стихійних лих та ліквідації їхніх наслідків (Україна-РФ, 1999 р.), попередження надзвичайних ситуацій та ліквідації їхніх наслідків (Україна-РБ, 2002 р.), взаємодопомоги у випадках аварій та інших надзвичайних ситуацій на електроенергетичних об’єктах держав-учасниць СНД (2002 р.), охорони навколишнього середовища держав-учасниць СНД (2013 р.), профілактики і гасіння природних пожеж на прикордонних територіях держав-учасниць СНД (2013 р.) тощо.

При цьому, ефективної співпраці з питань захисту екології та клімату між Україною та РФ не було, більш того, Москва ігнорувала звернення Києва щодо забруднення вод та узбережжя Чорного моря внаслідок діяльності військових кораблів та об’єктів інфраструктури Чорноморського флоту РФ і відмовляла державним екологічним службам України у доступі на об’єкти флоту.

Розпочата у 2014 році збройна агресія РФ проти України, окупація і мілітаризація Кримського півострова та окремих районів Донецької і Луганської областей значно погіршили екологічну ситуацію на цих територіях. Значні території Донецької і Луганської областей забруднені мінами і нерозірваними боєприпасами; затоплення десятків вугільних шахт призвело до забруднення водних горизонтів; зросли ризики хімічного забруднення через відсутність належного контролю на хімічних підприємствах і складах. При цьому, окупаційні адміністрації блокують доступ до відповідних об’єктів не лише українських спеціалістів, але й представників міжнародних організацій. За таких обставин підґрунтя для співпраці України та РФ щодо ЄЗК фактично відсутнє.

Немає наразі і чітких перспектив співпраці щодо ЄЗК України із Білоруссю. Після відмови ЄС та України визнавати фальсифіковані результати президентських виборів у Білорусі у 2020 році, відносини між Києвом та Мінськом на високому рівні «поставлено на паузу», а відносини Білорусі із ЄС, які й до того не відзначалися високою динамікою, скочуються у все глибшу кризу, що супроводжується запровадженням взаємних санкцій. Перспективи співпраці також затьмарюються прискореним погодженням «інтеграційних карт» Союзної держави РФ та РБ, що вже найближчим часом може змусити Мінськ системно змінювати своє законодавство, зокрема, й кліматичне, приводячи його у відповідність із російським. За таких обставин, опрацьовування сценаріїв поглиблення двосторонньої співпраці щодо ЄЗК із Білоруссю утруднене і є малопрогнозованим, з точки зору реалізації.

ПОТЕНЦІЙНІ РИЗИКИ ПОЛІТИКИ РФ ТА РБ ДЛЯ УКРАЇНИ У КОНТЕКСТІ ЄЗК

Значні викиди Росією парникових газів (близько 5% від світового обсягу) змушують лідерів ЄС та США шукати шляхи залучення Москви до глобальних зелених ініціатив, що остання може використати у політичних цілях. Попри те, що на душу населення РФ викидає парникових газів удвічі більше за середній показник по G20, а її зобов’язання за Паризькою кліматичною угодою до 2030 року були нижчими за фактичні на момент її підписання, це не заважає Москві декларувати «безпрецедентний внесок» Росії до міжнародних зусиль на виконання цілей Паризької кліматичної угоди.

У доповіді Вищої школи економіки йдеться про можливість для РФ «заробити в очах міжнародної спільноти додатковий авторитет» на зеленій тематиці, а у публікаціях «Валдайського клубу» акцентується, що кліматична проблематика особливо популярна серед європейської молоді, що робить її зручною для «руху в напрямку відновлення відносин». Російські експерти пропонують скористатися ЄЗК як приводом для залучення «зеленого фінансування» для російського бізнесу і просування ідей «Євразійської зеленої угоди» (Eurasian Green Deal). Фактично може йти мова про оновлену, «кліматичну» версію «Європи від Лісабону до Владивостоку», у рамках якої «зелене фінансування» має нівелювати ефект економічних санкцій, запроваджених внаслідок російської агресії проти України.

Сигналом про важливість для Заходу залучення Москви до співпраці по кліматичній тематиці стало запрошення президента В. Путіна взяти участь у світовому кліматичному саміті у квітні 2021 року, а також позитивна оцінка його виступу президентом США Дж. Байденом. Окремі європейські та американські експерти висловлюють позицію, що «ЄС повинен співпрацювати з країнами-експортерами нафти і газу, щоб сприяти диверсифікації їхніх економік, включаючи перехід на поновлювані джерела енергії і зелений водень, які можуть бути експортовані в Європу», застерігаючи, що масштабне скорочення імпорту Євросоюзом енергоносіїв з РФ може призвести до економічної та політичної дестабілізації.

Декларовані наміри РФ стати одним зі світових лідерів з виробництва та експорту водню несуть одразу кілька загроз для України. В економічному вимірі РФ може скласти конкуренцію українським планам стати важливим постачальником водню до ЄС. У безпековому вимірі − ризики для України несуть аргументи «Газпрому» щодо високої придатності нових газогонів на кшталт «Північного потоку» для транспортування ними водню до ЄС і нібито малопридатності для цього старих газогонів. Це може стати додатковим чинником на користь завершення будівництва та пуску в експлуатацію «Північного потоку-2». Російські експерти також висловлюють думки, що підводні газогони є екологічно більш безпечними за підземні, маючи на увазі переваги «Північного потоку» над українською газотранспортною системою.

У РФ мають місце маніпуляції «кліматичними» показниками та явище «грінвошингу» (greenwashing) − приписування екологічних якостей тому, що таким не є, про що говорять російські екологічні активісти. При цьому, Москва декларує наміри створити власну систему оцінки кліматичної відповідності продукції та накладання вуглецевого податку. Якщо ЄС погодиться визнати валідність такої російської системи без механізмів контролю її відповідності стандартам ЄС, це може надати неринкові конкурентні переваги російській продукції перед українською.

Ризики для України може створити імпорт електроенергії з РФ та РБ, де вона генерується переважно екологічно шкідливими виробництвами. Використання такої електроенергії для виробництва української продукції може стати перепоною для її постачання на ринок ЄС, щонайменше – обкладання вуглецевим податком.

Зважаючи на широкий досвід Білорусі з реекспорту підсанкційних товарів між ЄС та РФ, а також Україною та РФ, існують ризики спроб РФ та РБ створити на території України контрабандні хаби для експорту до ЄС товарів, що не відповідатимуть європейським нормам щодо екологічності їх виготовлення. Це може призвести до дискредитації України в очах європейських партнерів, штрафних санкцій, підірвати конкурентоспроможність українських товарів, виготовлених у відповідності до європейських екологічних стандартів.

РОСІЯ ТА БІЛОРУСЬ: ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ЗЕЛЕНИЙ КУРС

РЕАКЦІЯ ОФІЦІЙНИХ І ЕКСПЕРТНИХ КІЛ РОСІЇ ТА БІЛОРУСІ ЩОДО ЄВРОПЕЙСЬКОГО ЗЕЛЕНОГО КУРСУ

НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ І ВПРОВАДЖЕННЯ КЛІМАТИЧНОЇ ПОЛІТИКИ РОСІЇ ТА БІЛОРУСІ

МОЖЛИВА СПЕЦІАЛІЗАЦІЯ РОСІЇ ТА БІЛОРУСІ У КОНТЕКСТІ ЗЕЛЕНОГО КУРСУ

ЕКОНОМІЧНІ ВІДНОСИНИ УКРАЇНИ З РОСІЄЮ ТА БІЛОРУССЮ

ПЕРСПЕКТИВИ ВЗАЄМИН УКРАЇНИ З РФ ТА РБ У КОНТЕКСТІ ЗЕЛЕНОГО КУРСУ

ПОТЕНЦІЙНІ РИЗИКИ ПОЛІТИКИ РФ ТА РБ ДЛЯ УКРАЇНИ У КОНТЕКСТІ ЄЗК

РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ УКРАЇНСЬКИХ ОРГАНІВ ВЛАДИ І ГРОМАДСЬКОСТІ