Попри достатньо довгу практику побудови окремих елементів системи стійкості як на національному рівні, так і у рамках таких міжнародних організацій як ООН, комплексний та цілеспрямований підхід до розуміння важливості вибудови елементів національних та міжнародних систем стійкості з’явився лише в останні роки. Його поява була зумовлена необхідністю реакції на так званні гібридні загрози, що потребувало не тільки оборонного планування, асиметричних відповідей, але і готовності функціонувати в умовах кризи.
Пандемія COVID-19 та збільшення кількості масованих кібератак привернули увагу до нових можливих викликів, які потребували системної відповіді не тільки з точки зору попередження або захисту, але й відновлення. Формулювання концепції стійкості, її основних підходів та принципів, а також побудова нових елементів партнерської взаємодії – магістральні напрями роботи окремих країн та міжнародних організацій.
Організація Північноатлантичного договору однією з перших почала розробку власних принципів побудови стійкості. У 2021 році Альянс зафіксував, що «національна та колективна стійкість є необхідною основою для надійного стримування та оборони (…) та життєво важливою для убезпечення суспільства, населення та спільних цінностей». За останні десять років прийшло чітке розуміння того, що тільки військових зусиль для безпеки держави та суспільства є недостатньо. Для підвищення спроможностей та ефективності захисту необхідна система цивільної оборони, а також готовності для зменшення ризиків та уразливості суспільства як під час війни, так і в мирний час.
Крім того, як зазначається Альянсом, військові сили дедалі більше залежні від цивільної та бізнес підтримки у сферах транспорту, зв’язку та поставок, наприклад, води та їжі. Зменшення оборонних бюджетів після закінчення холодної війни збільшило використання цивільних спроможностей. У результаті критична інфраструктура у більшості країн-членів Альянсу знаходиться у приватній власності. Зокрема, за даними НАТО, 90% військового транспорту для великих військових операцій береться в чартер або реквізується у комерційному секторі. У середньому 30% супутникового зв’язку, який використовується з метою оборони, забезпечується комерційним сектором, і близько 75% підтримки операцій НАТО на національному рівні – місцевою комерційною інфраструктурою та послугами.
Унаслідок визначення загроз, ризиків та можливих шляхів акумуляції зусиль військового та цивільного сектору, а також подій навколо пандемії COVID-19, яка потребувала комплексної відповіді громадського та військового секторів, питання побудови стійкості набуло додаткової актуальності. Цей напрям виявився перспективним не тільки для взаємодії у рамках Альянсу, але і у відносинах з партнерами, оскільки дозволяє залучити додаткових акторів. У відносинах з Україною побудова системи стійкості була зафіксована серед пріоритетів, що, зокрема, було підтверджено першими спільними штабними навчаннями «Непорушна стійкість», які відбулись у вересні 2021 року. У процесі налагодження взаємосумісності між Україною та НАТО елементи системи стійкості можуть відкрити додаткові сфери співпраці, які будуть сприяти євроатлантичній інтеграції України. Крім того, цей напрям має шанси залучити окремих скептиків усередині НАТО, які не завжди готові до повноцінного військового діалогу з Україною, але готові долучатися до співробітництва у цивільних питаннях.
КОНЦЕПЦІЯ СТІЙКОСТІ НАТО
УКРАЇНА ТА КОНЦЕПЦІЯ СТІЙКОСТІ
РЕКОМЕНДАЦІЇ