Десятою дорогою: “Шовковим шляхом” з Китаю до ЄС через Україну, але в обхід Росії

Перший транзит територією України в рамках нового Шовкового шляху може відбутися вже в кінці поточного – на початку наступного року

Підписатись на новини "Української призми"

Період кінця жовтня — початку листопада став доволі інформаційно насиченим різними подіями: вибори в ОТГ, арешт Авакова-молодшого, екстрадиція Владислава Каськіва… Саме тому якось майже непомітно пройшли дві не менш важливі новини геополітичного і геоекономічного характеру.

Коментар Івана Уса для Укрінформ

Перша — про запуск Азербайджаном, Грузією, Туреччиною і Казахстаном залізничного маршруту БТК: від Баку (порт Алят) через Тбілісі до турецького міста Карс. У перспективі ця гілка стане частиною “Нового Шовкового шляху” (Транскаспійського транспортного маршруту з контейнерними залізничними перевезеннями. – Авт.), з’єднавши Китай з Європою через Турецький тунель “Мармара” під Босфором в обхід Росії.

Друга — безпосередньо стосується нашої країни: до кінця поточного року Україна теж “увіллється” в “Шовковий шлях”. Про це заявив міністр інфраструктури України Володимир Омелян: “Китайська сторона вже узгодила нитку графіка поїзда №1319/1320, який у рамках нового Шовкового шляху проходитиме з Чженчжоу (КНР) через територію України до станцій Чоп і Мостиська на західному кордоні – і в напрямку Словаччини, Польщі та Угорщини…” Потяги, за словами міністра, складатимуться з 57 платформ під універсальні контейнери.

Утім це не перший етап великого та важливого для нашої країни проекту. Нещодавно Укрінформ вже писав про важливість долучення України до масштабного проекту Via Carpatia, в межах якого вона перестає бути частиною транспортної інфраструктури Російської імперії, яка вибудовувалась три сотні років, і починає інтеграцію з європейською мережею сполучень (Детальніше про це тут). Схожа тенденція “подалі від Росії – ближче до Європи” спостерігається у китайському проекті “Шовковий шлях”, до якого Україна прагне долучитися.

Відтак Укрінформ спробував розібратися, що це за проект та чому Україні важливо там бути.

Суперпроект XXI століття: з чого все почалося

Про ідею глобального економічного проекту Нового Шовкового шляху – будівництва інфраструктурних зв’язків, задля збільшення товарообігу між Китаєм та країнами Європи – Пекін заявив ще в 2013 році. Початок цьому було покладено на саміті АТЕС у 2014 році. Там генеральний секретар ЦК КПК Сі Цзіньпін поділився грандіозними планами щодо “Шовкового шляху”: вантажопотік проекту, в який Пекін планує інвестувати близько 150 мільярдів доларів — складе 280 мільйонів тонн на рік. Реалізація не змусила себе довго чекати.

Влітку 2015-го для перевірки чинної інфраструктури Транскаспійського міжнародного транспортного маршруту (ТМТМ) Пекін відрядив в експериментальний рейс контейнерний потяг через Казахстан і Азербайджан. У листопаді того ж року до ТМТМ долучилися Туреччина і Грузія, які разом Казахстаном і Азербайджаном оголосили про створення консорціуму для транспортування вантажів із Китаю до ЄС альтернативним шляхом. Вже наступного місяця Тбілісі зустрів перший вантажний потяг з Туреччини, який доправив спочатку до Азербайджану, а вже звідти Каспійським морем в Казахстан. Згодом, підписавши разом з Азербайджаном, Грузією і Казахстаном протокол про пільгові тарифи для вантажоперевізників, до проекту приєдналася й Україна.

15 січня 2016 року з порту Чорноморськ (колишній Іллічівськ. – Ред.) за маршрутом Україна-Грузія-Азербайджан-Казахстан-Китай (через Чорне і Каспійське моря) вирушив перший пілотний рейс контейнерного потяга, який 15,5 діб (замість анонсованих 11-12) прибув до пункту призначення — на станцію Достик на кордоні Казахстану з КНР тим самим, фактично ознаменувавши відкриття нового маршруту поставок товарів з України до Китаю.

Транзит в обхід Росії, гроші на інфраструктуру, завантаження портів і залізниці…

Що дасть китайський “Шовковий шлях” Україні? З цим питанням ми звернулися до економіста-міжнародника Ради зовнішньої політики “Українська призма” Івана Уса.

На його думку, навіть якщо роль України в китайському проекті буде не основною, а лише додатковою, альтернативною, то вона все одно отримає з цього значні економічні вигоди.

Ус: “По-перше, це реальна альтернатива, яка дозволить перенаправити вантажопотоки в східному напрямку в обхід території Росії, яка обмежила транзит українських товарів через свою територію в Казахстан, Киргизстан та інші країни.

По-друге, маршрут включає поромні переправи Каспійського і Чорного морів (Актау-Порт-Алят-Батумі-Чорноморськ) і тим самим відкриває можливості для України по завантаженню портів, залізничних та автомобільних доріг транзитними вантажами з Китаю, які йтимуть до країн Північної і Центрально-Східної Європи (тут варто згадати про взаємно доповнювальну складову європейського транспортного коридору ViaCarpatia, який матиме три відгалуження магістралі до України, в тому числі, автодорога М-05 Київ-Одеса. – Авт.).

По-третє, задля виходу на європейський ринок Піднебесна готова йти на суттєві капіталовкладення: 50 мільярдів доларів від фонду “Шовковий шлях” і 100 мільярдів від Азіатського банку інфраструктурних інвестицій. Це шанс для України залучити китайські кошти на будівництво нової і модернізацію існуючої інфраструктури.

По-четверте, перспективи на майбутнє. Адже, за підрахунками аналітиків Інституту стратегічних, політичних досліджень і досліджень у сфері безпеки та економічного консультування (ISPSW), на територію, яку охопить “Шовковий шлях” з часом припаде 55% світового ВВП”.

Україна у вищій лізі світових держав-транзитерів: які у нас шанси?

Чи варто Україні готуватися до нової функції – до ролі “мосту” між східними і західними цивілізаціями, та чи є у нас взагалі шанси зайняти цю нішу, на яку також претендують Румунія і Болгарія?

За словами Івана Уса, перебуваючи на стратегічно важливому сухопутному шляху з Китаю до Європейського союзу, Україна має усі шанси на принципово нове геополітичне місце “першої європейської країни на Шовковому шляху”. Але є одне але… Для того, щоб реально долучитися до проекту недостатньо просто чекати, коли нас запросять — потрібно діяти.

Ус: “Враховуючи значні обсяги товарів, які планують перевозити Новим Шовковим шляхом, шанси України долучитися до цього проекту доволі значні. Українські порти та залізниці розглядаються китайською стороною як важливі перспективні ланки маршруту, особливо для нарощування товарообігу Піднебесної з країнами Північної Європи. Однак не слід очікувати, що Україну автоматично залучать до реалізації проекту. Потрібно самим демонструвати активність. Звідси питання: а що, власне, для цього потрібно?

Перше, ініціювати створення нових відгалужень від основних шляхів для охоплення якомога більшої кількості країн. Добре, що такі кроки вже здійснюються. На початку лютого 2016 року Україна та Литва підписали попередній меморандум про приєднання литовського потяга “Вікінг”, який поєднує порти Балтійського та Чорного морів. Тобто Україна здобула додатковий аргумент у “долученні” своєї території до транспортування товарів між Китаєм та північно-східними країнами ЄС. Адже нині є висока ймовірність (за наявності відповідної волі) продовження маршруту до Польщі та Угорщини. Такі ініціативи України з розвитку транспортних коридорів дадуть можливість сполучити будь-яку залізничну станцію в Європі з країнами Центральної Азії та Китаю, що, у свою чергу, сприятиме збільшенню обсягів транзитних вантажів між Азією та ЄС”.

Друге, до реалізації проекту необхідно залучити ділові кола, адже саме на них він розрахований. Лише комерціалізація усіх ланок маршруту зробить його економічно привабливим. І в цьому контексті завдання України в особі її державних органів полягає в максимально можливій підтримці маршруту доставки товарів через Новий Шовковий шлях, як за рахунок інформаційної політики, направленої на популяризацію цього маршруту, так і за рахунок розроблення механізмів фінансової та адміністративної підтримки.

Третє, для потенційних клієнтів цього маршруту основними трьома питаннями, які визначатимуть їх зацікавленість у використанні маршруту, є швидкість доставки вантажу, вартість та безпечність. Враховуючи складність маршруту, пов’язану з потребою використання шести учасників (Китай-Казахстан-Азербайджан-Грузія-Україна-ЄС. – Авт.), кожний з яких має свою тарифну і логістичну політику, забезпечення стабільних умов функціонування цього маршруту є доволі проблематичним. Відтак необхідно узгодити на міждержавному рівні питання створення єдиного оператора з управління цим транспортним шляхом”.

Мирослав Ліскович, Київ

До речі

Шовковий шлях” Сі Цзиньпіна розвіює велику мрію Путіна побудувати Євразійський економічний союз

Не можливо не згадати, як запуск українського потяга до Китаю (про який ми писали вище) викликав істерику у нашого ворожого східного сусіда.

Російська преса постійно подавала неправдиву інформацію про переміщення потяга, іронізуючи з приводу його нібито “зникнення”. “Украинский поезд потерялся на своем первом «Шелковом пути»”, – саме такими заголовками протягом січня-лютого 2016 року майоріли Лента.ру, Лайф.ру, Труд.ру, Звезда.ру, КомсомольськаПравда.ру тощо.

За словами економіста, подібну реакцію Росії можна зрозуміти, адже вантаж йшов в супереч їхнім інтересам.

Ус: “…Найбільша за площею країна в світі використовувала свою територію як провідний маршрут, що поєднував Азію та Європу. А в глобальному сенсі вважала себе центром Євразії. І ось трапилось несподіване: основний партнер – Китай (принаймні, саме так його подає російська пропаганда) вирішив побудувати транспортний шлях в обхід Росії, тим самим, зводячи нанівець зусилля Москви по відтворенню СРСР шляхом побудови Євразійського економічного союзу”.