Ситуація в Білорусі звузила вікно можливостей українсько-білоруської економічної дипломатії, на яку покладалися сподівання у відновленні втраченої через пандемію динаміки торговельно-економічного співробітництва. Враховуючи тісні торговельно-економічні зв’язки між країнами та взаємний діловий інтерес, призупинення експортно-імпортних потоків через політичні причини виглядає малоймовірним. Основні економічні загрози стосуються можливих збоїв поставок з Білорусі товарних груп, від яких український ринок є істотно залежним – палива, бітумних сумішей та добрив. Зоною напруги виступає українська політика щодо стимулювання релокації білоруського IT-бізнесу. Високий комерційний інтерес у збереженні транзиту через територію України та Білорусі наразі убезпечує цю сферу двосторонніх відносин від політичних потрясінь, але не знімає ймовірності дестабілізації через запровадження зустрічних обмежень країн-учасниць задіяних транспортних маршрутів.
Після виборів політична риторика Мінську розвернулася на 180 градусів: подалі від Заходу й України, поближче до Російської Федерації. Наприкінці 2019 р. – початку 2020 р. Білорусь у спробі протистояти інтеграційному тиску з боку РФ диверсифікувала зовнішньоекономічну політику та прагнула знайти спільну мову з США та ЄС. Україна також займала ключове місце на порядку денного білоруського керівництва з огляду на її роль у забезпеченні альтернативних поставок нафти, нарощування товарних потоків та розвитку виробничої кооперації. Реакція України на внутрішньополітичну ситуацію в Білорусі сприймається як прояв ворожості та втручання у внутрішні справи, натомість демонструється дружба з Росією, здійснюються спроби залучити більше російських кредитів, лунають обіцянки переорієнтувати товарні потоки на користь РФ. Водночас, враховуючи, що через податкові маневри ціна на російську нафту досягне світового рівня вже до 2024 р., виникає питання як довго зможе протриматися Білорусь без налагодження альтернативної логістики нафти, що неможлива без добросусідських відносин із Україною, Польщею та країнами Балтії.
Стратегічний простір для українсько-білоруської економічної взаємодії через згортання офіційних контактів наразі суттєво звужений та формується у полі комунікації МЗС. Розвиток прагматичних відносин з Білоруссю визначено ключовим завданням в Стратегії національної безпеки України. Однак значущість Республіки Білорусь у системі зовнішньоекономічних інтересів України офіційно задекларована лише у торговельному напрямі. З точки зору експортних можливостей України, Білорусь – це ринок, на якому українські виробники мають значний потенціал для торгівлі. Особливий інтерес представляє сектор машинобудування. З одного боку Білорусь згадується серед основних імпортерів даної продукції, з іншого боку у крос-секторальній стратегії її досвід визнається більш успішним з точки зору забезпечення сприятливого режиму інвестицій для підсекторів машинобудування. Попри наявність досвіду співпраці у сфері енергетики й транспорту Білорусь не згадується у відповідних секторальних стратегіях України. Однак, навіть торговельний вимір стратегічного економічного партнерства нині обмежується здебільшого контактами дипломатів, результати яких оцінюються сторонами доволі контроверсійно. Ширший простір для маневрів мали бізнес-кола, хоча й вони зайняли позицію очікування розгортання ситуації як щодо впливу пандемії, так і політичних чинників.
Донедавна механізми макроекономічної та мікроекономічної дипломатії між Україною та Білоруссю слугували взірцем поміркованих двосторонніх відносин в рамках різноспрямованих інтеграційних треків. Наразі вони перебувають у замороженому стані, підважуючи можливості майбутньої співпраці. Українсько-білоруські відносини вважались одними з найбільш просунутих серед відносин з сусідами на рівні діяльності двосторонніх органів, особливо у питаннях торгово-економічної кооперації, інфраструктури, транспорту та енергетики. Інституційна співпраця України з Білоруссю відрізнялася високою динамікою та системним характером. Міжурядова українсько-білоруська змішана комісія з питань торговельно-економічного співробітництва провела 27 засідань, останнє з яких відбулося наприкінці 2019 р. Практика проведення між засіданнями Комісії зустрічей галузевих робочих груп (з питань промисловості та виробничої кооперації; у сфері постачання нафти і нафтопродуктів; з розв’язання проблемних питань взаємного товарообігу в частині застосування ветеринарно-санітарних заходів; з питань міжрегіонального та транскордонного співробітництва) дозволяла конструктивно вирішувати питання взаємного доступу на ринки і усунення бар’єрів у торгівлі.
Ефективно функціонували і канали мікроекономічної дипломатії. Якщо за підсумками І Форуму регіонів України та Республіки Білорусь було підписано 9 угод про міжрегіональне співробітництво та укладено контрактів між українськими та білоруськими суб’єктами підприємництва на суму понад 100 млн. доларів США, то в рамках ІІ Форуму – вже 15 угод та 40 комерційних контрактів на загальну суму більш як 500 млн. дол. США. Позитивний імпульс активізації двостороннього співробітництва між нашими країнами формувала особиста участь у Форумах регіонів президентів країн. Статистичні дані свідчать про інтенсифікацію торгівлі на рівні регіонів після двох Форумів регіонів: 16 областей України збільшили обсяги експорту до республіки Білорусь порівняно з 2018 р. Обсяги імпорту з Республіки Білорусь до України також збільшилися у розрізі 9 регіонів України. Особливі сподівання покладалися на ІІІ Форум регіонів, що планувався на жовтень 2020 р., але був перенесений на невизначений термін з огляду на загострення внутрішньополітичної ситуації в Білорусі. Ймовірно, що українські компанії наразі з обережністю розглядатимуть перспективи співробітництва з білоруськими підприємствами.
Скасування та перенесення заходів економічної дипломатії не дозволяє розраховувати на подолання негативних явищ у двосторонній торгівлі заходами економічної політики. Через масові страйки, погіршення фінансового стану промислових підприємств Білорусі у зоні ризику опинилися й прийняті раніше контрактні зобов’язання. П’ять років поспіль товарообіг між країнами збільшувався у середньому на 13% з незмінним від’ємним для України сальдо зовнішньої торгівлі, що подекуди удвічі перевищувало вартість українського експорту до Білорусі. Проте сумірні позиції країн за технологічним зрізом визначали взаємовигідний профіль їх торгівлі та можливості для виробничої кооперації. Але за 10 місяців 2020 р. товарообіг між Україною та Білоруссю знизився майже на чверть. З одного боку, втрата експорту на суму близько 230 млрд дол. США є некритичною у загальних масштабах, але доволі болючою (14% від вартості товарів проданих торік) для двостороннього виміру торгівлі. Падіння експорту до п’ятого за величиною торговельного партнера для України відбулося, усупереч прогнозам, на рівні країн, за якими очікувались найбільші втрати (Росія, близько до рівня Італії, Угорщини).
З іншого боку, виникає питання щодо причин та наслідків різкого cкорочення імпорту товарів з Білорусі (майже на третину від минулорічного обсягу, при середньому падінні імпорту в Україну – 13%). У білоруській промисловості вже з початку року спостерігалося погіршення загальної ситуації. За даними ЗМІ РБ, за 7 місяців 2020 р. збитки підприємств промисловості збільшилися у 6,1 рази до 1,7 млрд. біл. руб. (близько 650 млн. дол. США). ЗМІ РБ також повідомляють про проблеми кредитування банківськими установами білоруських підприємств. На фоні масових страйків та загострення політичних відносин з сусідом, виникає питання наскільки ймовірні збої у поставках товарних груп, від яких економіка України є відчутно залежною. Так, у 2020 р. 35% усіх нафтопродуктів надійшло на український ринок з Білорусі. Експерти розвіюють побоювання щодо можливих збоїв поставок пального аргументами достатнього рівня географічної диверсифікованості надходжень та профіциту дизельного палива і бензину в Україні. У випадку з білоруськими бітумінозними сумішами, що “завоювали” 60% українського ринку, діють інші аргументи. Через неналагодженість інших каналів поставок замінити їх складно, але дефіцит даної товарної групи не є настільки критичним для національної економічної безпеки, як палива, а переорієнтація хоча й буде повільною та коштуватиме дорожче, несе переваги у довгостроковому горизонті планування. Ще одним товаром в групі ризику є білоруські добрива. Після впровадження санкцій щодо російських постачальників на них припадає 34% усіх зовнішніх поставок. Через виграшні, порівняно з європейськими аналогами, якісні характеристики продукції, її широкий асортимент, швидку і надійну логістику білоруські виробники добрив стали майже незамінними партнерами для багатьох українських аграріїв. Також існує ймовірність скорочення Україною закупівель білоруських тракторів (на них припадає 10 частина усіх поставок) і транспортних засобів МАЗ. Тут у виграші можуть опинитися вітчизняні виробники сільгосптехніки, які давно ратують за посилення протекціоністських заходів. Додаткові ризики криються у тісному переплетінні економічного й політичного векторів у поведінці українських підприємців: окремі компанії можуть відмовитися співпрацювати з державними структурами Білорусі з ідеологічних міркувань.
Обопільно вигідне співробітництво України та Білорусі в транспортній сфері перебуває нині в системі несприятливих політичних координат за участю третіх країн. Внутрішньополітична ситуація в Республіці Білорусь наразі не вплинула на українсько-білоруське співробітництво у транспортній сфері, яке продовжує розвиватись у напрямку використання транзитного потенціалу держав шляхом оптимізації існуючих та створення нових маршрутів міжнародних пасажирських і вантажних перевезень залізничним, авіаційним, автомобільним та водним транспортом. Серед основних напрямків співробітництва: збільшення вантажопотоку та залучення додаткових обсягів міжнародних транзитних вантажів шляхом реалізації проектів зі здійснення вантажних перевезень поїздом комбінованого транспорту «Вікінг», контейнерними поїздами «Zubr» та «Containerships train»; відновлення вантажного та пасажирського судноплавства і створення відповідної інфраструктури на річках Дніпро і Прип’ять, у т.ч. у рамках реалізації проекту Міжнародного водного шляху Е 40 (Україна, Республіка Білорусь, Республіка Польща); продовження співпраці у сфері льотної придатності, безпеки польотів та експлуатації, технічного та сервісного супроводу і обслуговування повітряних суден шляхом реалізації положень міжвідомчої Угоди з питань льотної придатності, підписаної 7 липня 2020 р.; завершення процесу лібералізації автомобільних перевезень вантажів і пасажирів між Україною та Республікою Білорусь. Втім, через нещодавні погрози О. Лукашенка ввести заборону на транзит вантажів через територію Білорусі в порти Литви, а також дзеркальні обіцянки Польщі й Литви призупинити пропуск на Захід вантажів з Білорусі, існує ймовірність завдання шкоди функціонуванню транзитних шляхів.
Додатковою больовою точкою у двосторонніх відносинах стала українська політика щодо релокації білоруського IT-бізнесу. Ще в серпні уряд України розширив річні квоти для прийому висококваліфікованих IT-фахівців з-за кордону до п’яти тисяч осіб. Крім того, було лібералізовано вимоги для переїзду таких фахівців в Україну: зокрема, досвід роботи знижений до трьох років, а мінімальний дохід фахівця до приїзду в Україну за попередній рік повинен в перерахунку становити не менше 24 тисяч доларів. Міністерство цифрової трансформації України спільно з МЗС та Мінекономіки запустили інформаційний портал з цілодобовою службою підтримки для людей, які планують виїхати з Білорусі. Крім сайту, на якому розміщена покрокова інформація про процес переїзду в Україну та працевлаштування, працює колл-центр. Прагнення отримати вигоди від відтоку людського капіталу з білоруського ІТ-сектору було формалізоване в Указі Президента України № 420/2020 “Про деякі заходи щодо залучення підприємців, висококваліфікованих спеціалістів, які є громадянами Республіки Білорусь”, що викликало очікуване обурення та відповідну реакцію у Мінську. Тим не менше, як свідчать дані опитувань, ще до виходу Указу № 420/2020 третина білоруських “айтішників” була готова виїхати з країни на ПМЖ чи у тривале відрядження і Україна вказувалась ними на 3 місці серед бажаних для релокації країн. Втім ефект від релокації для української економіки залежатиме від того, чиїми резидентами (тобто платниками податків) будуть білоруські спеціалісти. Наразі Україна активно розробляє концепцію DiiaCity, яка зможе конкурувати з білоруським “Парком високих технологій”.
Рекомендації
- Міністерству закордонних справ спільно з іншими міністерствами та аналітичними центрами:
ініціювати та забезпечити координацію розробки «дорожньої карти» відновлення та розвитку двостороннього співробітництва після зміни влади у Білорусі у демократичний спосіб із передбаченням відповідної експертної та технічної допомоги у здійсненні реформ з боку України.
- Міністерству розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, Міністерству закордонних справ:
розглянути можливості активізувати майданчики для макро-, мікро- та експертної дипломатії, що не передбачають задіяння інституту президента для збереження торговельно-економічного діалогу між державами;
оцінити можливості додаткової географічної диверсифікації товарних груп, у імпорті яких Білорусь займає провідні позиції задля оперативного реагування на збої чи припинення їх поставок.
- Міністерству закордонних справ, Міністерству розвитку громад та територій:
лобіювати на рівні ЄС запровадження в рамках Східного партнерства повномасштабної транскордонної програми «Україна-Білорусь» (за результатами реалізації відповідної пілотної програми територіального співробітництва) задля залучення європейських ресурсів для вирішення спільних локальних завдань на прикордонних територіях.
- Міністерству інфраструктури, Міністерству захисту довкілля та природних ресурсів:
забезпечити відновлення повноцінного судноплавства між країнами відповідно до Європейської угоди про найважливіші внутрішні водні шляхи міжнародного значення, зокрема в рамках реалізації проєкту Е-40 із здійсненням оцінки його впливу на довкілля.
Проєкт виконується в рамках «Ініціативи з розвитку аналітичних центрів в Україні», що виконує міжнародний фонд «Відродження» у партнерстві з Ініціативою відкритого суспільства для Європи (OSIFE) за фінансової підтримки Посольства Швеції в Україні».