Україна-Туреччина

Найперспективнішим напрямом двосторонньої співпраці з точки зору задіяння виробничого потенціалу та модернізації української промисловості є військово-технічне співробітництво.

Підписатись на новини "Української призми"

Економічна взаємодія української і турецької держав базується на регулярному застосуванні широкого спектру інструментів економічної дипломатії. Основоположний документ двосторонніх торговельно-економічних відносин – Угода про зону вільної торгівлі 9 років перебуває на переговорній стадії через чутливі для країн аспекти (АПК для Туреччини, промисловий для України). Двосторонні міжурядові контакти мають середній ступінь зв’язку з показниками українсько-турецької торгівлі та вхідних турецьких інвестицій, але не корелюють з їх якісним виміром: модель двосторонньої торгівлі є невигідною для України, зони зосередження турецьких капіталовкладень не відповідають українським пріоритетам. Попри виділення турецького напряму в Експортній стратегії України, не відбувається системного лобіювання вітчизняних виробників на турецькому ринку. Найперспективнішим напрямом двосторонньої співпраці з точки зору задіяння виробничого потенціалу та модернізації української промисловості є військово-технічне співробітництво. Найбільш уразливими напрямами взаємодії є енергетика (у т.ч. відновлювальна), сфера послуг (туризм) та промисловість (машинобудування, виробництво текстилю, одягу і взуття).

Втілення задекларованого курсу на стратегічне економічне партнерство між Україною і Туреччиною обмежується завищеними геополітичними очікуваннями та конкуренцією в торговій і енергетичній сфері. Сподівання України на Туреччину як силу противаги російському впливу в регіоні не виправдались через її відмову долучитися до режиму антиросійських санкцій та заклики до відновлення діалогу з Росією. Геополітичні виклики та національні економічні інтереси поставили де-юре партнерів Туреччину та Україну на позиції де-факто конкурентів енергетичного ринку. Разом з тим простір для стратегічної співпраці між державами лишається навіть на тлі масштабних енергетичних проєктів Туреччини, що йдуть в розріз з українськими інтересами через втрати транзитного потенціалу. Нестабільні відносини Туреччини із Росією та Заходом можуть зіграти на користь зміцнення партнерства з Україною в силу спільних безпекових міркувань та торговельних інтересів.

Турецький вектор чітко простежується в зовнішньоекономічній політиці України, проте низка критичних для економічної співпраці пунктів залишається нереалізованою. В Експортній стратегії України Туреччина включена до ринків зі значним потенціалом для нарощування українського експорту. 4 з топ-10 товарних експортних груп до Туреччини – це агропродукція з низьким ступенем переробки. Очікується, що турецький ринок відкриється для української продукції сільського господарства, харчової та переробної промисловості до 2026 року, хоча саме цей момент є одним із стримуючих завершення переговорів про ЗВТ. Задекларована стратегічна програма виходу українських експортерів на ринок Туреччини не оприлюднена і є незрозумілим, якими саме інструментами Україна планує досягнути цієї цілі. 

Складна суміш аргументів “за” та “проти” перетворила підписання українсько-турецької угоди про зону вільної торгівлі на багаторічну епопею, що не сприяє формуванню взаємовигідної моделі торгівлі між країнами. З одного боку суттєвими є ризики негативного впливу на українське машинобудування та текстильне виробництво. Технологічний зріз торгівлі товарами показує, що поточна ситуація поки що не характеризується значними диспропорціями (рис. 1). Однак у випадку пристання на турецькі умови високою є ймовірність посилення тенденцій на кшталт вивезення українського металобрухту для забезпечення сировиною турецьких електрометалургійних комбінатів. Через вищу вартість промислової продукції порівняно з сільськогосподарською та слабші позиції українських промисловців, очікувати на зростання профіциту двосторонньої торгівлі на користь України не доводиться.

На інших шальках терезів аргументи “за” у вигляді понад 5 млрд дол. очікуваного приросту товарообігу, зростання до 7 млрд дол. інвестицій з Туреччини до України, можливості для модернізації української промисловості та позитивний вплив на добробут українців. Турецький кейс доводить, що лібералізація торгівлі із сильнішим партнером (ЄС) здатна підвищити ціни на продукцію та збільшити обсяги реалізації на світовому ринку за рахунок притоку іноземного капіталу, ноу-хау, здорової конкуренції. Турецька сторона переконана, що ЗВТ більше потрібна українській економіці, у т.ч. як поштовх до наповнення інвестиціями українських виробництв текстилю, одягу та взуття, а також задіяння виробничого потенціалу кооперації у автомобілебудуванні. При збереженні поточної моделі, Україна буде невпинно втрачати у якісних показниках торгівлі, ризикуючи перетворитися на постачальника сировини для Туреччини, а позитивне сальдо на користь України буде й надалі скорочуватися у продовження тренду останніх років.

Динаміка українсько-турецьких контактів з економічної тематики не корелює з показниками якості двосторонньої торгівлі. У кількісному вимірі заходи макро- та мікроекономічної дипломатії протягом 2010-2019 рр. малу позитивну кореляцію з приростом експорту з України до Туреччини. При інтенсивній динаміці контактів в економічній сфері, до яких залучалися як різні органи державної влади країн, так і підприємницькі кола, показники якості торгівлі змінювалися не на користь української сторони. При стабільному збільшенні обсягів товарообігу та значення Туреччини як партнера, Україна програє за ключовими показниками якості торгівлі. Український експорт залишається висококонцентрованим. На перші 5 груп товарних груп за УКТ ЗЕД припадає 85% експорту (ці групи є сировинними – метали, руди, агросировина), тоді як у Туреччини цей показник становить 37% (3 з 5 позицій – це групи з високою доданою вартістю). Низькі показники внутрішньогалузевої торгівлі у сталій динаміці свідчать про відсутність прогресу у виробничій кооперації між українськими та турецькими виробниками.

У двосторонній торгівлі послугами сотні мільйонів доларів негативного сальдо багато років поспіль формуються за рахунок туризму. Конкурентні позиції українського й турецького туристичного бізнесу є неспівставними, проте існуючий дисбаланс може бути використаний як аргумент у переговорах про ЗВТ. Резерви для зміни ситуації у торгівлі послугами можна знайти у сфері ІКТ. Великий пул кваліфікованих розробників програмного забезпечення, бум стартапів, зростання інвестицій та числа замовників по всьому світу при помірних розцінках формують переваги українських послуг програмування порівняно з турецькими (українські розробники замикають перший десяток у світових рейтингах, а турецькі лише третій). Туреччина має великий внутрішній ринок, а також зв’язки з ринком MENA, тому варто спрямувати зусилля на поєднання українських інженерних компетенцій та потреб турецьких компаній основного виробництва і соціальної інфраструктури (туризму, медицини тощо).

Провідні позиції Туреччини серед західноазійських інвесторів, перманентний інтерес до України, а також підтримка приватних інвестиційних ініціатив з боку турецького уряду є передумовами для переходу інвестиційного співробітництва між державами на якісно новий рівень. На противагу негативному тренду відтоку інвестицій з України у 2016-2018 рр., обсяги турецьких капіталовкладень збільшувалися. За офіційними даними Туреччина займає 14 місце серед іноземних інвесторів з показником майже 0,5 млрд дол. США. За експертними оцінками загальний обсяг турецьких інвестицій в Україну з урахуванням ресурсів, залучених через треті країни складає близько 3 млрд. дол. США. Важливість Туреччини як інвестора підтверджується і включенням до складу Національної інвестиційної ради головного виконавчого директора компанії “Turkcell Iletisim Hizmetleri A.S.”.  Сусідство України (з доступними трудовими ресурсами і сировиною), її територіальна й торговельна близькість до ЄС в сумі з кращим турецьким техніко-технологічним, управлінським та маркетинговим досвідом приваблюють турецькі корпорації в український сектор “greenfield investments”. Хоча вони й відрізняються більш позитивним впливом на розвиток економіки-реципієнта порівняно з “brownfield”, найбільша частка нині накопичена у професійній, науковій та технічній діяльності, торгівлі. Україні більш цікава участь турецьких інвесторів в інфраструктурних проєктах (дороги, об’єкти дорожньої інфраструктури, енергетична інфраструктура, об’єкти комунального господарства, аеропорти, готелі, зруйновані об’єкти Луганської та Донецької областей), тим більше, що турецькі інвестиції закордоном концентруються у сфері будівництва.

Українсько-турецька співпраця у сфері оборонно-промислового комплексу останніми роками вийшла на перший план та вигідно вирізняється рівнем і перспективами виробничої кооперації завдяки обопільному державному інтересу, можливостям фінансування, обміну досвідом і високими технологіями на взаємовигідних умовах. Обидві країни мусять рахуватись з поточною безпековою ситуацією в регіоні і світі та витримувати баланс інтересів, оскільки Туреччина зорієнтована на посилення власних оборонних можливостей шляхом “одомашнення” іноземних технологій на межі протистояння між Заходом та РФ, а Україна працює на збереження наявного потенціал в сфері ОПК, його розвиток і посилення, у т.ч. за рахунок партнерства з Туреччиною. Україні також варто зважати на ризики через напругу між її стратегічним партнером США і офіційним Стамбулом.

На сьогодні українські підприємства співпрацюють з турецькими в таких сферах як: постачання широкої номенклатури запчастин та комплектуючих до озброєння і військової техніки; капремонт вертольотів, навчання та підвищення кваліфікації спеціалістів; оснащення бойових модулів турецького виробництва керованими ракетами; виготовлення та постачання турбогвинтових двигунів; виробництво комплексів активного захисту. Українська промисловість активно працює з такими турецькими компаніями як «Aselsan», «Rocketsan», «Havelsan», «MKEK», «Delta Defense», «Baykar Makina» та багатьма іншими. У 2019 та першому півріччі 2020-го року загальний обсяг експорту українських товарів військового призначення до Туреччини склав 40 млн дол. США. У свою чергу Україна за останні два роки істотно витратилася на придбання турецьких безпілотників (близько 70 млн дол.) та військових радіостанцій по кредитній угоді з турецькою стороною (кілька сотень млн євро).

У разі продовження тренду останніх 4-5 років військово-технічна сфера здатна стати локомотивом модернізації української промисловості щляхом реалізації спільних проектів. Роль каталізатора у цих процесах відіграє турецька фінансова допомога, передбачена міжурядовою угодою про військово-фінансове співробітництво, а також нещодавно започаткований формат діалогу “квадріга”. Поки що військово-технічне співробітництво формує вигідні для України екстерналії у вигляді зростання продуктивності оборонної економіки при суттєво менших витратах і мова не лише про участь українських компонентів в турецькій продукції, а й навпаки – турецької в українській. Однак інтерес до співпраці Туреччини зумовлений наявністю в України унікального технологічного багажу і буде тривати до моменту впровадження запозичених технологій у турецьке виробництво. Тож найбажанішим для української держави є нарощування інвестицій у національну сферу оборонного виробництва, зокрема у специфічні для неї НДДКР.

Зважаючи, що в традиційній енергетиці позиції України є слабшими, горизонт співпраці з Туреччиною відкривається у відносно “молодій” і перспективній ніші відновлювальної енергетики. Економічно невиправданими наразі є сподівання щодо надання вільних потужностей українських газосховищ в користування турецьким клієнтам. Техніко-технологічна база української вугільної галузі та поступова відмова від цього енергоносія деактуалізують проєкти надання українськими підприємствами субпідрядних послуг для турецької вугільної промисловості. Створений РФ монополізм у секторі атомної енергетики Туреччині наразі закриває можливості для українсько-турецької співпраці у цій сфері. Вікном можливостей лишається відновлювальна енергетика, у т.ч. будівництво нових потужностей, систем накопичення та передачі енергії попри нещодавнє зниження зеленого тарифу в Україні.

Рекомендації

  1. Міністерству з питань стратегічних галузей промисловості, Міністерству закордонних справ:

Для збереження позитивного тренду військово-технічної співпраці та посилення позитивних ефектів переливу для модернізації української промисловості:

  • врахувати та усунути збої у раніше започаткованих проєктах з виробництва озброєння у зв’язку з COVID-19 для їх своєчасної реалізації у посткарантинний період;
  • забезпечити обговорення на міждержавному рівні шляхів усунення перепон інтенсифікації двостороннього співробітництва, зокрема спрощення урядових механізмів прийняття рішень;
  • розбудовувати договірні взаємовідносини на принципах неприпустимості використання партнерів у власних геополітичних іграх;
  • розширити інституційні можливості запровадження взаємовигідних офсетних проектів між державами.
  1. Міністерству закордонних справ, Міністерству розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, Міністерству цифрової трансформації, Офісу з просування експорту:

Активізувати маркетингову діяльність із просування продукції українського АПК, спроможного завоювати нішу серед турецьких споживачів завдяки особливим якісним, інноваційним властивостям в рамках сучасних трендів харчування (натуральне, здорове та спортивне харчування зі зниженим вмістом жирів та цукру, біопродукти та органіка, їжа для вегетаріанців та веганів, безглютенові вироби). Передбачити заходи підтримки у стратегічній програмі виходу українських експортерів на ринок Туреччини.

Підтримувати інтеграцію українських та турецьких екосистем підприємництва на основі ІКТ-кластерів шляхом проведення спільних мережевих заходів (хакатонів, стартап-інкубаторів) із залученням представників турецького бізнесу, зацікавлених у партнерстві на стадії комерціалізації нових ІКТ-продуктів українського виробництва.

  1. Міністерству розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, Міністерству закордонних справ, Міністерству розвитку громад і територій, місцевим органам влади:

Підтримувати й поглиблювати зміцнення економічного співробітництва на субнаціональному рівні (між регіонами, містами та відповідними інституціями – ТПП, агенціями розвитку тощо). Для визначення найбільш перспективних партнерств провести аналіз економічних структур щодо наявності спільних інтересів та можливостей взаємодоповнення виробничих систем. Розробити та затвердити спільні плани дій, що будуть слугувати орієнтирами для планування подальших B2B заходів, програм з навчання, обміну та підтримки розвитку підприємництва.

Підготувати комплексну інвестиційну пропозицію існуючих та перспективних індустріальних парків, майданчиків «greenfield» та «brownfield», провести низку презентаційних заходів для зацікавлених турецьких інвесторів.

  1. Міністерству енергетики:

Враховуючи уразливість української сфери відновлювальної енергетики внаслідок нещодавнього рішення щодо зниження зеленого тарифу, вжити заходів щодо утримання та зростання інтересу до цієї сфери турецьких інвесторів.

  1. Міністерству інфраструктури, Міністерству закордонних справ:

Використати оновлену модель концесійних правовідносин в Україні для залучення турецької сторони до масштабних інфраструктурних проектів, у т.ч. спільно з ЄС (GO highway. TEN-T), оцінити перспективи спільного інвестування у лінії поромного сполучення, інтермодальні пасажирські перевезення, модернізацію морських портів, розвиток логістичної інфраструктури, транспортного коридору Україна – Туреччина – Єгипет і від Балтії до Червоного моря.

Проєкт виконується в рамках «Ініціативи з розвитку аналітичних центрів в Україні», що виконує міжнародний фонд «Відродження» у партнерстві з Ініціативою відкритого суспільства для Європи (OSIFE) за фінансової підтримки Посольства Швеції в Україні».