Сергій Герасимчук, заступник виконавчого директора, директор програми Регіональних ініціатив та сусідства Ради зовнішньої політики “Українська призма” коментує для ТСН
Адміністрація Джо Байдена нарешті озвучила дату прийому Володимира Зеленського у Білому домі – це 30 серпня. Та ще й у день офіційного оприлюднення великої угоди з Німеччиною щодо “Північного потоку-2”. Це був плювок в обличчя України – нас просто поставили перед фактом. А з боку Ангели Меркель – подарунок Володимиру Путіну.
Німеччині, учасниці нормандського формату, без жодних кроків щодо Донбасу з боку Росії, вдалося домовитися з адміністрацією Байдена про добудову “Північного потоку-2” в обмін на цілу низку поступок ЄС.
Сполучені Штати, підписант Будапештського меморандуму, за спиною України уклали велику угоду з Німеччиною щодо “Північного потоку-2”, пояснюючи, що вирішили не ризикувати відносинами зі своїм головним союзником. Зеленському ж висувають вимоги для зустрічі з Байденом, хоча для саміту з Путіним у Женеві жодних попередніх умов не було.
Росія ж консервує статус-кво. Володимир Путін пише статті про “єдність росіян, українців та білорусів”, стверджуючи, що Україна – це штучно створена держава. Один із заступників його адміністрації, який курує в Кремлі українське питання, Дмитро Козак виправдовує незаконну паспортизацію в окупованому Донбасі. Росія позивається до України в ЄСПЛ через перекриття подачі води в окупований Крим, збиття самими ж росіянами малайзійського MH17 та багато чого іншого. А Берлін, Париж та Вашингтон продовжують триматися за Мінські домовленості, які Росія порушила вже безліч разів.
ТСН.ua проаналізував, чого чекати від першої зустрічі Зеленського з Байденом у Вашингтоні, та чим небезпечний шантаж Офісу президента можливістю розвороту України в бік Китаю.
Будапешт-2
Медовий місяць для Володимира Зеленського з боку Заходу давно минув. Особливо після приходу Джо Байдена до влади в США. На Банковій проспали момент, коли Вашингтон вирішив не вести “війну” одразу на два фронти – проти Китаю та Росії. Поки в Києві вважали статус-кво на великій геополітичній шахівниці непорушним, Берлін та Москва діяли. І результат не змусив чекати.
Велика угода між США та Німеччиною щодо “Північного потоку-2” стала першою нищівною поразкою Офісу Зеленського на зовнішньополітичній ниві. Чому? Бо уклали її за спиною України. Експерти вже охрестили ці домовленості “Будапештом-2”, бо жодних безпекових чи гарантій збереження транзиту нашою ГТС вони не передбачають. Лише зобов’язання Німеччини використати всі доступні засоби впливу для продовження угоди про транзит газу через Україну до 10 років. А у разі зловмисних дій Москви – закликати ЄС до ефективних заходів, включаючи санкції, які обмежать експорт російського газу.
Загалом звучить досить добре. Проте на практиці всі ці “заклики” та “наміри” не зобов’язують Берлін діяти в інтересах України. Строк дії чинного транзитного контракту збігає 2024 року. Можна навіть припустити, що Кремль укладе з нами новий контракт. Проте обсяги прокачки будуть мізерними, до 25 млрд куб м при нинішніх 40 млрд, що змусить Україну оптимізувати трубу (тобто, різати на металобрухт). А щодо нових санкцій проти Росії, Київ вже побачив, як ЄС (особливо Німеччина та Франція) поспішають їх застосовувати, зокрема після агресії Москви проти кораблів ВМС України в Чорному морі 2018 року.
Передбачає угода і фінансові компенсації: створення “зеленого” інвестиційного фонду на $1 млрд, куди Німеччина вкладе мінімум $175 млн (це розвиток відновлювальних джерел енергії, зокрема водню); призначення енергетичного спецпосланця із $70 млн; та окремий пакет стійкості, що сприятиме приєднанню України до електричної мережі ЄС (проте, скільки грошей на це виділять, німці та американці не зазначили).
Це звичайно краще, ніж нічого. Але про “зелену” енергетику можна говорити, як про 20-річну перспективу. А збитки від втрати транзиту, які оцінюються у $6 млрд щорічно, Київ понесе вже зараз. Адже “вимкнути” Україну по транзиту свого газу до Європи – це давня мрія Путіна, яку він зрештою ніколи й не приховував. Тому американсько-німецька угода за спиною українців виглядає ще більш цинічно.
З іншого боку, можна скільки завгодно ображатися на американців і німців, але факт залишається фактом – наші інтереси за нас ніхто не відстоюватиме. Київ не запропонував нічого, що б могло зацікавити німців та американців. Це realpolitik у чистому вигляді, або ж – нічого особистого, тільки бізнес. Українські політики правильно обурюються. Німеччина, як учасник нормандського формату, а США, як підписант Будапештського меморандуму, могли б пов’язати запуск “Північного потоку-2” із врегулюванням війни на Донбасі. Тобто, немає миру – немає і труби. Але вони цього не зробили, тому нам треба робити висновки та коригувати свою політику.
Візит Зеленського
Готуючись до довгоочікуваного та досить непростого прийому у Білому домі, директорка Центру “Нова Європа” Альона Гетьманчук радить Зеленському “прочитати самому (якщо ще не зробив) і доручити прочитати (чи перечитати) всім членам делегації промову віцепрезидента Байдена у Верховній Раді, яку чинний американський президент вважає програмною”, і, за інформацією експертки, досі супер актуальною для України, що є поганим сигналом.
Джо Байден виголосив її 8 грудня 2015 року, і слово “корупція” зустрічається там дев’ять разів. Шість років тому всі його месседжі зводилися до одного: в Україні є ракова пухлина – це корупція, яка є тотожною безжалісній агресії Кремля. За Джо Байдена в Білому домі Києву навряд чи вдасться розділити безпекову допомогу та боротьбу з корупцією (тобто, реформування України). Для чинної американської влади це тотожні поняття. Тому українській делегації на чолі з Зеленським бажано їхати до Вашингтона з “історією успіху” – конкретними напрацюваннями щодо боротьби з корупцією та впровадження реформ.
Велосипед вигадувати не треба. ТСН.ua вже писав, що у відеозверненні до конференції з реформ в Україні, яка цьогоріч відбулася у Вільнюсі, держсекретар США Ентоні Блінкен прямо вказав українській владі на п’ять ключових реформ:
- ухвалити законопроєкти про Вищу раду правосуддя та Вищу кваліфікаційну комісію суддів;
- забезпечити чесний та прозорий добір керівництва НАБУ та САП;
- ухвалити закон про прозоре корпоративне управління (ехо зміни керівництва “Нафтогазу” та, як вважають у Вашингтоні, наступу на реформу корпоративного управління);
- нарешті ухвалити в другому читанні закон про СБУ;
- та притягнути до відповідальності корумпованих чиновників.
“Чому американська сторона вирішила озвучити ці кроки вголос? Очевидно, у них склалось враження, що українська влада не почула ці побажання за зачиненими дверима. Зокрема, під час візиту Блінкена та телефонної розмови президентів 7 червня. Не почула, або зробила вигляд, що не почула. І це вже тривожний сигнал, бо винесення на публічний рівень – це вже не побажання, а попередження. Знаючи український контекст, ніхто в американській столиці не очікує, що все це буде зроблено до візиту. І всі мої американські співрозмовники це підтверджують. Деякі з цих кроків банально потребують часу. Але для того, аби візит відбувся в позитивній атмосфері, потрібно продемонструвати прогрес по більшості з них”, – коментує ТСН.ua Альона Гетьманчук.
Розворот на Китай
Інша справа, за словами Альони Гетьманчук, озвучуючи ці п’ять кроків, США варто було б розробити таких же п’ять кроків у сфері безпеки, що б стало важливим свідченням цілісного бачення Вашингтоном української картинки, а не лише з прицілом на антикорупцію. П’ять безпекових кроків були б дуже доречним додатком в контексті двосторонньої оборонної угоди (Strategic Defence Framework), над якою наразі триває робота.
Цю угоду у Зеленського дуже хочуть підписати під час його візиту до Сполучених Штатів 30 серпня. Проте жодних безпекових гарантій Україна не отримає. Та й зміст угоди ризикує бути вихолощеним. За інформацією джерел ТСН.ua в українських дипломатичних колах, над цим якраз активно працює американська сторона. Та й сам візит 30 серпня, коли Конгрес ще не повернеться з літніх канікул, навряд чи буде дуже змістовним. Вашингтон вже про все домовився з Берліном та Москвою. Тому перемовини Байдена із Зеленським ризикують стати протокольними.
В Офісі президента України це розуміють, тому вирішили вдатися до шантажу. Керівники фракції “Слуга народу” та радник глави ОПУ синхронно зробили реверанс у бік Китаю, проти якого США розгорнули “війну”, навіть пожертвувавши санкціями проти “Північного потоку-2”. А Зеленський, після шантажу Пекіну заморозити поставку вакцин Україні, вперше поговорив телефоном із Сі Цзіньпіном.
За словами заступника виконавчого директора Ради зовнішньої політики “Українська призма” Сергія Герасимчука, поведінку Києва можна охарактеризувати як подвійний блеф. З одного боку ми лякаємо США та Німеччину розворотом до Китаю, який здійснити не можемо (бо є конституційні обмеження, Угода про асоціацію з ЄС і безпекова підтримка, без якої протистояти Росії буде вкрай важко). З іншого боку – обіцяємо Китаю вигідну економічну співпрацю, якої теж забезпечити не можемо, бо якщо західні союзники натиснуть, то витримати такий тиск ми не зможемо – “Мотор Січ” тому приклад.
“І в Пекіні, і у Вашингтоні це розуміють. Суто теоретично така модель може й спрацювала б. Може ж Грузія мати одночасно ЗВТ з ЄС та КНР, і при цьому не втрачати підтримки США. Проте, на практиці, і Західні і Східні партнери скоріше спостерігають, як Україна хоче підвищити ставки, але при цьому заганяє себе в пастку. Гадаю, у якийсь момент або одна, або інша сторона захоче більшого впливу. І тоді Київ буде змушений піти комусь на поступки, що неодмінно призведе до суттєвих втрат на протилежному фланзі. А спроба влаштувати геополітичний шпагат може обернутися втратами з обох сторін. Звісно, причин відмовлятися від співпраці із найбільшим безпековим та найбільшим економічним партнером немає. Але пошук балансу – справа філігранна. А у нашому випадку, з елементами шантажу та погроз, вона виглядає невчасною та незграбною”, – каже ТСН.ua Сергій Герасимчук.
Автор: Христина Зеленюк