17 лютого 2022 року Польща, Велика Британія і Україна домовилися розробити меморандум про взаєморозуміння щодо тіснішої та більш структурованої тристоронньої співпраці. Для поглиблення співпраці було визначено чотири початкові напрямки: кібер- та енергетична безпека, протидія дезінформації та підтримка “Кримської платформи”.

• Рівно за тиждень потому Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, наймасштабніше на європейській території з часів Другої світової війни. Тристороння співпраця розпочалась відразу: Велика Британія та Польща негайно підтримали Україну в її обороні. Але з огляду на український опір російському ривку на Київ та зусилля, спрямовані на здобуття членства у НАТО та Європейському Союзі (ЄС), пріоритетність нового формату знизилася. 
• У січні 2023 року Рада з геостратегії (Council on Geostrategy), Польський інститут міжнародних відносин (Polish Institute of International Affairs) та Рада зовнішньої політики “Українська призма” створили комісію експертів з трьох країн, щоб оцінити тристоронні відносини та визначити, як їх можна переформатувати у геополітичному середовищі, що змінюється. Наприкінці лютого 2023 року у Варшаві та у червні 2023 року в Лондоні три організації спільними зусиллями провели дві конференції. Рефлексії, озвучені на цих конференціях, становлять інтелектуальну основу цієї Доповіді. 
• Ця Доповідь пропонує оцінку поточної тристоронньої співпраці, а також окреслює, чому такий формат залишається актуальним не лише як доповнення до наявних багатосторонніх форматів (НАТО і ЄС), а й як спосіб посилення голосів країн, що намагаються протистояти російській агресії. Також тут пояснюється, як тристороння співпраця між Польщею, Україною та Великою Британією зміцнює європейську безпеку у період можливих внутрішньополітичних потрясінь у США, що можуть послаблювати спроможність США гарантувати українську та європейську оборону.
• Доповідь висвітлює те, як Велика Британія і Польща можуть допомогти Україні пришвидшити перемогу над Росією, і визначає, яким чином три країни можуть взаємодіяти більш скоординовано і структуровано над формуванням вигідної для себе післявоєнної Європи. Це передбачає:
  • Допомогу Україні у розбудові спроможностей стримування, поки вона добивається членства у НАТО; 
  • Посилення національної стійкості трьох країн; 
  • Консолідацію двосторонньої та багатосторонньої військово-промислової співпраці; 
  • Підготовку до надійного післявоєнного миру, а також 
  • Розвиток взаємосполученсті та інфрастраструктури.
• Нарешті ця Доповідь пропонує урядам трьох країн 12 рекомендацій із переосмислення тристоронньої ініціативи. Ці рекомендації сформульовані з урахуванням спільних інтересів та принципів трьох країн, найголовнішим із яких є протистояння російському імперіалізму та захист права європейських країн самостійно вирішувати щодо своєї політики. Також рекомендації стосуються налагодження особистих та інституційних зв’язків, які сприятимуть розбудові спільних інтересів та принципів.
• Відображаючи пріоритетні напрямки для координації, ці рекомендації розроблені таким чином, аби сприяти пришвидшенню української перемоги над російською агресією, стримуванню Кремля від агресії у майбутньому, зміцненню національної стійкості у трьох країнах через протидію ворожим дискурсам і дезінформації, консолідацію військово-промислової співпраці, полегшення вступу України до НАТО та ЄС, глибшому залученню Великої Британії до безпеки в регіоні між Балтійським і Чорним морями і розширенню комунікаційної та енергетичної сполученості України з іншими частинами Європи. 
• Аналіз і висновки у цій Доповіді ґрунтуються на роботі Експертної комісії, але остаточну відповідальність за зміст несуть його автори. 

Автори: 

• Пшемислав Біскуп,
• Александр Ланошка,
• Марія П’єховська, Д
• жеймс Роджерс,
• Ганна Шелест,
• Марцін Терліковський

 

Зміст

1. 1.0 Вступ 5
2. 1.1 Створення Експертної комісії 6
3. 1.2 Мета і структура 6
4. 2.0 Тристороння ініціатива: Поточний стан 8
5. 2.1 Поточні труднощі 9
6. 2.2 Переформатування тристоронньої співпраці: Чому це має сенс 10
7. Блок 1: Підтримка суверенітету та територіальної цілісності України 12
8. 3.0 Тристороннє майбутнє: Переформатування європейського ладу 15
9. 3.1 Допомогти Україні у стримуванні, поки вона перебуває на шляху до членства у НАТО 16
10. Блок 2: Поглиблення тристоронньої військової сумісності 19
11. 3.2 Посилити національну стійкість 19
12. 3.3 Консолідувати оборонно-промислову співпрацю 21
13. 3.4 Підготуватися до стійкого післявоєнного миру 23
14. Блок 3: Тристоронній формат і ЄС 26
15. 3.5 Розвивати взаємосполученість та інфраструктуру 27
16. 4.0 Висновки 32
17. 4.1 Рекомендації 34
18. Додаток 1: Учасники Експертної комісії та автори 38
19. Учасники Експертної комісії 38
20. Від Великої Британії 38
21. Від Польщі 38
22. Від України 39
23. Про авторів 40
24. Рада зовнішньої політики “Українська призма” 40
25. Рада з геостратегії 40
26. Польський інститут міжнародних відносин 40

 

1.0 Вступ

17 лютого 2022 року міністри закордонних справ Польщі, України та Великої Британії запустили нову тристоронню ініціативу. До пріоритетних напрямків мали увійти кібер- та енергетична безпека, посилення стратегічних комунікацій для протидії російській дезінформації та підтримка міжнародної “Кримської платформи”. Також міністри зобов’язалися розробити Меморандум про співпрацю для поглиблення стратегічних відносин у пріоритетних питаннях на підтримку України.

Оголошення ініціативи не стало несподіванкою. 18 січня 2022 року Міністр закордонних справ Польщі наголосив на важливості співпраці між трьома країнами. За три дні потому тодішня міністерка закордонних справ Великої Британії Ліз Трасс оголосила у своєму виступі в Інституті Лоуі в Австралії, що вона розглядає “нові тристоронні зв’язки з Польщею та Україною”. Услід за цим з’явилася низка матеріалів у ЗМІ. Це підштовхнуло українського Міністра закордонних справ Дмитра Кулебу пояснити мету тристоронньої ініціативи і українську підтримку її у пості на Facebook. Він описав групу, як “міні-альянс”, що з’єднує Атлантику, Балтику та Чорне море, об’єднуючи три європейські країни з більш реалістичним розумінням загрози від Кремля.

Тристороння ініціатива зароджувалася у напруженій атмосфері атмосфері. Оцінки британської та американської розвідки показували, що Росія збиралася розпочати повномасштабне вторгнення до України аби спробувати змінити український уряд, а далі захопити решту України – процес, який вона почала з незаконної анексії Криму у 2014 році. Рівно за тиждень російські війська знову вторглися до України. Україна мобілізувалася на війну, а Велика Британія, Польща та інші долучилися до допомоги, надаючи політичну, економічну і чи не найважливішу військову підтримку. Обидві країни почали поставки зброї та амуніції до України ще за кілька днів до цього нового російського вторгнення.

На початку підтримка Україні надавалася переважно на двосторонній основі. Але 7 квітня 2022 року Польща та Велика Британія створили Спільну комісію з координації передачі зброї. 22 вересня 2022 року троє міністрів закордонних справ (на той час на заміну Ліз Трасс прийшов Джеймс Клеверлі) зустрічалися на полях Генеральної Асамблеї ООН для стратегічних консультацій. 

Однак відтоді увага до цієї тристоронньої ініціативи, схоже, згасла. Це помилка: з огляду на стратегічну далекоглядність трьох країн, спільний інтерес у геополітичному балансі між Балтійським і Чорним морями та спроможність забезпечувати стратегічне лідерство у контексті європейської безпеки, поглиблена та скоординована співпраця між Польщею, Україною та Великою Британією залишаються актуальними.

 

1.1 Створення Експертної комісії 

Аби зрозуміти, як переформатувати тристоронню співпрацю на спільну користь трьом партнерам, Рада з геостратегії, Польський інститут міжнародних справа та Рада зовнішньої політики “Українська призма” ініціювали дослідницький проект на початку 2023 року. Ми запустили його з публікації першої доповіді під назвою “Тристороння ініціатива: Переформатування відносин між Великою Британією, Польщею та Україною”. Далі ми створили Експертну комісію, аби визначити, як розширити і формалізувати тристоронню співпрацю. Комісія, що складається з 14 авторитетних експертів, колишніх і чинних практиків, зустрічалася у Варшаві 28 лютого-1 березня 2023 року і Лондоні 20 червня 2023 року (див. перелік експертів комісії у Додатку 1). Рефлексії, зібрані під час двох зустрічей, послужили інтелектуальним фундаментом для цієї Доповіді, хоча остаточну відповідальність за його зміст несуть автори Доповіді.

 

1.2 Мета і структура

Мета цієї Доповіді – запропонувати свіже осмислення того, як можна оживити і розвивати тристоронню ініціативу. Окрім інформації про розвиток ініціативи, автори Доповіді намагаються пояснити, як такий унікальний формат співпраці можна адаптувати до змінених умов. Не применшуючи значення нинішнього важкого становища України та її вимог, для стримування Росії, зміцнення національної стійкості, консолідації двосторонньої та багатосторонньої військово-технічної співпраці, формування європейської безпеки на користь відкритого світового ладу та розвитку взаємосполученості й інфраструктури потрібне також довгострокове бачення з акцентом на тому, як три країни можуть співпрацювати, як рівні партнери. 

Звіт складається з трьох частин. У наступному розділі проаналізовано стан справ у вимірах геополітики та внутрішньополітичних змін, що впливають на тристоронню ініціативу з моменту її оголошення два роки тому. У другому розділі означено, де і як три країни можуть поглиблювати співпрацю для взаємної вигоди. У останньому розділі пояснено, чому тристороння координація залишається актуальною. Також у ньому містяться дванадцять рекомендацій щодо того, як Велика Британія, Польща та Україна можуть розвивати ініціативу.

 

2.0 Тристороння ініціатива: Поточний стан

 

З самого початку у трьох партнерів були взаємодоповнюючі підстави для підтримки тристороннього формату.

З точки зору Великої Британії новий мініформат багатосторонньої співпраці з Польщею та Україною мав би доповнити зовнішню політику країни після Брексіту. На той момент британська зовнішня політика зосередилася більше на Центральній, Східній та Північній Європі – з Лондона вони бачилися новим “центром” – і на роботі у мініформатах. Уряд Її Величності раніше вже консолідував відносини з Варшавою і Києвом, а саме у грудні 2017 року та жовтні 2020 року відповідно, з огляду на їхню зростаючу стратегічну важливість по обидва боки східного кордону НАТО. Спостерігаючи дедалі більшу агресивність Росії станом на середину 2021 року, Велика Британія вбачала потребу в тому, аби підштовхувати Європу до свіжого мислення і змін стосовно енергетичної безпеки, дезінформації та військової потуги. Тристороння співпраця мала зблизити три країни і збільшити ефективність їхніх зусиль. 

Для Польщі тристороння ініціатива пропонувала новий формат регіональної співпраці на доповнення до Люблінського трикутника, Вишеградської четвірки і Бухарестської дев’ятки. Через цю ініціативу Велика Британія – союзник у НАТО, який займає подібну до польської позицію, має ядерну зброю та є постійним членом Ради Безпеки ООН – мала аткивніше долучитися до польських справ у регіоні, а двосторонні відносини оживитися – особливо після Брексіту. Попри членство у НАТО і ЄС, Польща також шукала альтернативний формат співпраці, який можна було запропонувати європейським країнами, що не входять до НАТО, аби зміцнити ідею про те, що вони залишаються вільними у виборі альянсів, і що не можна допустити повернення російського імперіалізму.

Нарешті, з української точки зору, тристоронній формат був бажаним “мініальянсом”, який би компенсував неможливість невідкладного приєднання до НАТО та ЄС. За рахунок цього формату Україна сподівалася зміцнити відносини з двома з найбільш прогресивних і потужних у військовому плані союзників НАТО, тим часом як обоє намагалися вибудовувати тісніші двосторонні відносини з Києвом протягом попередніх років. І Польща, і Велика Британія поділяють українську точку зору стосовно Росії та європейської безпеки. Отже Україна вбачала у цих країнах вартих довіри партнерів та драйверів глибшої інтеграції України у євроатлантичний світ. Відтак для України тристоронній формат був як моральним вибором, так і прагматичним підходом до розбудови союзів.

 

2.1 Поточні труднощі

Російське повномасштабне вторгнення в Україну швидко посунуло на другий план тристоронню ініціативу, а додатково її загальмували зміна політичного середовища в Лондоні та передвиборча кампанія у Польщі, через які у обох країн інтерес до зовнішньополітичних питань ослаб, хоч і тимчасово. У контексті війни Британсько-польську спільну комісію, створену для озброєння України, замінила масштабніша ініціатива з мобілізації НАТО та ЄС ввести санкцій проти Росії та надати Україні скоординовану фінансову та військову допомогу, зокрема через Контактну групу з питань оборони України (Формат Рамштайн). Згодом мала мала місце невелика суперечка у наслідок того, що тодішній Міністр оборони Великої Британії Бен Воллес застеріг українського президента Володимира Зеленського від неодноразових вимог про чіткі часові рамки для вступу України до НАТО, а між Києвом і Варшавою розгорівся конфлікт зокрема щодо експорту української сільськогосподарської продукції, що тривав більшість 2023 року.

У політичному контексті у Лондоні та Варшаві змінювалися високопосадовці, відповідальні за зовнішню політику. У Великій Британії були призначення і швидка відставка з посади прем’єр-міністра Ліз Трасс, призначення на її місце Ріші Сунака, а далі заміна Воллеса на Ґранта Шаппса на посаді міністра оборони і Клеверлі на Девіда Кемерона на посаді міністра закордонних справ. Ставши міністром закордонних справ, лорд Кемерон відвідав Київ з першим закордонним візитом 16 листопада 2023 року. У Польщі парламентські вибори у жовтні 2023 року призвели до появи нового коаліційного уряду, що складається із Громадянської платформи, Третього шляху та Нових лівих, і призначення Дональда Туска на посаду прем’єр-міністра, а Радослава Сікорського – міністра закордонних справ 13 грудня. Як і Кемерон раніше, Туск у перший закордонний візит після того, як обійняв посаду прем’єра, теж поїхав до Києва (незважаючи на засідання Європейської Ради в Брюсселі), продемонструвавши, що Польща зберігає інтерес в українському питанні.

У геополітичному плані поява у 2022 році Європейської політичної спільноти запустила ще один європейський механізм, який охопив усі три країни. Конфлікт на Близькому Сході, зокрема війна у Секторі Гази та дестабілізація у Червоному морі за участі хуситів і подальші британські та американські удари по них відвернули медійну увагу від України, хоч і тимчасово. І хоча Україна наголошує на приєднанні до НАТО та ЄС, як своїй остаточній меті, мініформати багатосторонньої співпраці теж не втрачають привабливості. Відтак протягом літа 2023 року Україна працювала з членами Групи семи (G7), аби забезпечити появу чіткої Спільної декларації про підтримку України. У цій заяві найбільші та промислово найрозвиненіші демократії світу засудили російську агресію і пообіцяли “формалізовану” допомогу Україні. Зокрема країни Г7 пообіцяли продовжувати надавати Україні допомогу у сфері безпеки та сучасне військове обладнання, підвищення рівня оперативної сумісності з євроатлантичними партнерами, допомогу в подальшому розвитку оборонно-промислової бази України, тренування та навчання українських збройних сил, обмін розвідданими та співробітництво, підтримку ініціатив з кіберзахисту та стійкості, а також протидію так званим гібридним загрозам. 

 

2.2 Переформатування тристоронньої співпраці: Чому це має сенс

Попри усі зміни в політичному та геополітичному середовищі після лютого 2022 року тристороння ініціатива зберігає величезний потенціал, а відповідно потребує розвитку. Велика Британія і Польща згадували її тричі у своїй двосторонній угоді про “Стратегічне партнерство до 2030 року” у липні 2023 року. Глибша співпраця між трьома країнами могла би допомогти Україні завдати поразки Росії, поглибити євроатлантичну інтеграцію України і зміцнити безпеку на східному фланзі НАТО (див. блок 1). Крім того, тісніша і більш скоординована співпраця може залучити Велику Британію на ринки між Балтійським і Чорним морями та консолідувати транспортні коридори, особливо з півночі на південь, яким ЄС часто приділяє недостатньо уваги. Як така, тристороння співпраця може допомогти утворити коаліцію країн-однодумців від Балтійського до Чорного морів та сприяти їхній логістичній інтеграції.

І Польща, і Україна мають потенціал до лідерства з огляду на їхню геополітичну вагу. І Польща, і Україна – це дві великі країни з сукупним населенням у майже 80 мільйонів мешканців та виходом до кожного з цих морів. Тим часом Польща втілює наймасштабнішу програму переозброєння в Європі, а Україна трансформується у військову потугу, як єдина європейська країна, що має знання і досвід повномасштабної війни, а також значний досвід протидії гібридним атакам з боку агресивного сусіда. Суверенітет Великої Британії поширюється на три морські вузли в Європі: власне Британські острови, Гібралтар і Суверенні військові бази на Кіпрі – отже, попри відстань, країна має інтереси в Балтійському та Чорному морях. У Великої Британії найбільший в Європі оборонний бюджет, найпотужніший військово-морський флот і система ядерного стримування, “призначена для захисту НАТО”. Критично важливо, що Велика Британія “покриває” системою ядерного стримування союзників шляхом дислокації у них своїх сухопутних і морських військ – не останньою чергою через програму Розширеної передової присутності НАТО, за якою Велика Британія має більше військ, дислокованих у більшій кількості країн, ніж будь-який інший союзник в Альянсі. Так само, як Велика Британія прагне проектувати свою силу на схід для стримування Росії, Україна і Польща прагнуть залучити Велику Британію до своїх відповідних регіональних театрів.

Можливо ці три країни й не є історично близькими чи “природними” партнери. Але зміни в європейському балансі геополітичних та економічних сил створюють гравітаційну силу, яка зближує ці три країни. Додатковим стимулом до цього зближення слугує ризик подальшого політичного пробуксовування в країнах ЄС та США, де певні політичні сили, схоже, відсунули на другий план пріоритетність перемоги України. У майбутньому тристоронній формат може знадобитися для того, аби спонукати коаліцію європейських країн надалі підтримувати Україну. Це зумовлює дедалі більший збіг інтересів, спроможностей та стратегічних культур цих трьох країн. За цих умов скоординована співпраця між ними цілком логічна.

 

Блок 1: Підтримка суверенітету та територіальної цілісності України З усіх європейських потуг Велика Британія та Польща – найбільш далекоглядні та проактивні стосовно намірів Росії та її агресії проти України. Вони виділяються не просто в обсягах, а й у своєчасності та якості підтримки. Обидві країни надавали Україні нелетальну допомогу – як приклад, британська навчальна програма Operation Orbital – після початкового вторгнення Росії в Україну в 2014 році. Жоден з цих урядів не доєднувався до проблемних Нормандського формату та Мінських домовленостей. Рішення Великої Британії та Польщі про виділення Україні фінансової та летальної військової допомоги перед новою атакою Росії зіграли критично важливу роль у зміцненні духу та бойових спроможностей Збройних сил України. Велика Британія почала відправляти до України легку протитанкову зброю наступного покоління (NLAW) та ділитися з Києвом розвідданими щодо намірів Кремля з січня 2022 року. Протягом кількох перших місяців після 24 лютого 2022 року ці дві країни були в авангарді міжнародних зусиль, спрямованих на постачання Україні обладнання для захисту: Польща надала близько 335 основних бойових танків, тобто понад половину усіх таких машин, поставлених Україні, а також сотні бойових машин піхоти (БМП), близько двох сотень самохідних гаубиць, численні системи ППО, понад дюжину гелікоптерів і бойових літаків, багато озброєння, зокрема переносні зенітно-ракетні комплекси (ПЗРК) і керовані протитанкові ракети (ПТРК). Разом із Німеччиною Польща взяла на себе лідерство у Місії ЄС з військової допомоги на підтримку України (EUMAM) для підтримки українських військових. Що найважливіше, Польща запропонувала свій Жешув-Ясенка, як головний логістичний хаб для доставки озброєння, наданого України іншими країнами. Це означало, що Польща бере на себе найбільший ризик прямої російської атаки, яка могла би відбутися, якби росіяни хотіли перервати поставки зброї Україні.  Велика Британія запустила Операцію Interflex (багатонаціональну програму військової підготовки та підтримки Збройний сил України під британським проводом з липня 2022 року, яку до грудня 2023 року пройшли понад 50 тисяч військових) і надала гарантії через “Талліннську декларацію”, аби підштовхнути європейські країни до надання Україні сучасних бойових танків, зокрема Challenger 2 і Leopard 2. Згодом Велика Британія почала навчання українських пілотів на сучасних винищувачах і надала Повітряним силам ЗСУ більш далекобійну високоточну зброю, зокрема летальні авіаційні крилаті ракети Storm Shadow. Також повідомлялося, що в Україні діє обмежений британський контингент сил спецпризначення. Загалом за даними Кільського інституту світової економіки з 24 січня 2022 року по 31 жовтня 2023 року британська та польська військова допомога Україні загалом сягнула щонайменше 6,6 і 3 млрд євро відповідно. Це третій і шостий найбільші обсяги серед спонсорів України. Польща була би на третьому місці, якби рахувалися витрати на підтримку біженців. На відміну від багатьох інших країн, велику частину цієї допомоги у вигляді боєприпасів та систем озброєння Велика Британія та Польща доставили, а не тільки пообіцяли. Утім, попри ці зусилля, Росія не послабила натиску. 2024 рік є критичним для України. Обмежені результати українського контрнаступу влітку 2023 року вкупі з триваючою мобілізацією Росії на війну при її оборонному бюджеті на суму близько 10,8 трлн рублів (близько 93,4 млрд фунтів) забезпечують Кремлю потенціал для збільшення інтенсивності наступальних операцій проти України у 2024 році. Лондон і Варшава оголосили, що забезпечення української перемоги над Росією – це їхній найбільш “нагальний”, “терміновий” і “важливий” пріоритет, який понад те є критичним для безпеки ширшого євроатлантичного регіону. З огляду на те, що прагнення російського провалу в Україні для них спільне, Лондону, Києву та Варшаві було би логічно об’єднати зусилля, скористатися своєю колективною потугою і тісніше співпрацювати над тим, аби завдати поразки Росії.

3.0 Тристороннє майбутнє: Переформатування європейського ладу

 

Поглиблена тристороння співпраця між Польщею, Україною і Великою Британією має великий потенціал і поза контекстом воєнного часу. Незалежно від того, чи програє Росія Україні, схильність Кремля до імперського звеличення залишатиметься постійним елементом його зовнішньої політики, особливо стосовно тих країн, яким не пощастило належати до НАТО. Поки російські еліти розглядають Україну, як продовження власної імперії, українська безпека залишатиметься під загрозою. Лондон і Варшава, схоже, зрозуміли наслідки кремлівських намірів раніше за інші європейські столиці. Як нещодавно застеріг Ґрант Шаппс, “епоха дивідендів миру закінчилася”, а “ми опинилися на світанку нової епохи… переходу від поствоєнного до передвоєнного світу”. Так званий постмодерний безпековий лад зруйновано. І навіть територіальний лад уже не є чимось, що сприймається, як належне.

Пертурбації, які зараз характеризують європейську геополітику, відбуваються у той же час, коли британські та польські лідери підтримують повну інтеграцію України до євроатлантичного ладу. Безпека України стала критично важливою для безпеки самої Європи, хоча, на жаль, багато членів НАТО усвідомили це тільки під час брутальної спроби повномасштабного вторгнення Росії. На жаль, членство у НАТО для України може бути недосяжним певну кількість років. А на шляху до повного включення до ЄС в України залишається багато перепон. Утім Україна стабільно просувається до того, аби бути частиною нової безпекової архітектури в Європі, де загроза від Росії сприймається значно серйозніше. Україна не лише буде невід’ємною частиною цієї архітектури, але й сама зможе чимало запропонувати в цьому контексті. Загартована війною і більш, ніж будь-коли, свідома загрози з північно-східного напрямку, Україна має потенціал стати активною і видимою учасницею цієї архітектури, як велика і багата ресурсами країна з великим населенням і значним людським капіталом на додачу до досвіду ведення війни і технологічного розвитку. 

Вочевидь тристороння ініціатива не буде для України замінником членства у НАТО чи ЄС. Але оскільки Київ, Лондон і Варшава мають спільні погляди та інтереси, вона може примножити ефект від їхніх індивідуальних та двосторонніх зусиль. З огляду на російську війну та геополітичні зміни внаслідок неї, ситуація змінилася, відколи троє міністрів закордонних справ підписали оригінальну угоду 17 лютого 2022 року. Зараз виникають інші пріоритети, що можуть послужити основою для поглибленої співпраці, зокрема:

1. Допомога Україні у стримуванні, поки вона перебуває на шляху до членства у НАТО,
2. Зміцнення національної стійкості усіх трьох держав, 
3. Консолідація двосторонньої та тристоронньої військово-промислової співпраці, 
4. Підготовка до здорового післявоєнного миру, а також
5. Зміцнення взаємосполученості та інфраструктури. 

Якщо коротко, то тристороння координація між Великою Британією, Польщею та Україною у тривалішій перспективі може допомогти перебалансувати сили на користь кращої та більш безпечної Європи – тієї Європи, де Україна не залишатиметься аутсайдером, а Росію вдасться стримувати. 

 

3.1 Допомогти Україні у стримуванні, поки вона перебуває на шляху до членства у НАТО

Найкращим варіантом зусиль зі стримування майбутнього російського нападу на Україну було би членство України в НАТО і певна форма “передової присутності” на українській території на ротаційній основі, зокрема із британськими і американськими військовими за підтримки польських та інших союзних сил. Саме тому вступ до НАТО (і ЄС) – це головне прагнення України, а Польща та Велика Британія відкрито підтримують цю позицію. Утім членство України у будь-якій з цих двох організацій в ближчому майбутньому малоймовірне. Навіть у більш довгостроковій перспективі на шляху України до них є низка перепон. По-перше, НАТО, хоч і продовжує наголошувати на політиці “відкритих дверей”, навряд чи прийме країни, що або знаходяться у стані війни, або не мають територіальної цілісності. По-друге, прийняття до альянсу вимагає одностайної згоди його членів, а досвід Швеції показав, що на заваді цьому можуть стати внутрішня політика або дрібні інтереси країн-членів. З цих причин Україні можуть знадобитися інші безпекові умови доти, доки членство у НАТО стане неминучим. 

Членство у ЄС теж може бути ще далеким. Українська держава потребує значних реформ у подоланні корупції, а економіку потрібно відбудовувати. Інші члени ЄС можуть ветувати заявку, до якої вони не прихильні, як це зробила Франція проти Великої Британії у 1963 і 1967 роках.

Безвідносно до цього тим часом, беручи до уваги “Декларацію про підтримку” Групи семи, як точку відліку, Україна ініціювала двосторонні переговори з іншими країнами, аби зменшити власну вразливість і стримати майбутню російську агресію. Через Угоду про співробітництво у сфері безпеки між Україною та Сполученим Королівством Великої Британії і Північної Ірландії, підписану у січні 2024 року, Велика Британія стала першою з країн Г7, хто формалізував таку допомогу. Утім ця допомога може набирати різних форм, зокрема:

• Оборонні гарантії, які можуть реалізовуватися через військовий союз у дво- або багатосторонньому форматах (як НАТО і зобов’язання для його членів за статтею 5);
• Стратегічні зобов’язання, які можуть передбачати умови для проведення консультацій та надання допомоги у випадку надзвичайної ситуації в одного чи кількох учасників домовленостей або в разі нападу на одного чи кількох учасників;
• Безпекові запевнення, які можуть передбачати обіцянки допомоги – подібні до тих, які Уряд Її Величності надав Фінляндії та Швеції у травні 2022 року, коли вони розпочали шлях до членства у НАТО.

Угода між Великою Британією та Україною виглядає, як стратегічне зобов’язання, дещо схоже на комюніке 1971 року, яким ініціювали П’ятисторонні оборонні угоди (FPDA) між Австралією, Новою Зеландією, Малайзією, Сінгапуром та Великою Британією. Угода між Великою Британією та Україною – це перша угода такого роду, де країна запропонувала Києву позитивне стратегічне зобов’язання, яке можна активувати на прохання України в разі нової атаки Росії.

Понад те угода між Великою Британією та Україною більш комплексна, ніж П’ятисторонні оборонні угоди. У її розділі VII зазначено, що “у разі збройного нападу Росії на Україну, на запит будь-якого з Учасників Учасники проведуть консультації протягом 24 годин для визначення заходів, необхідних для протидії або стримування агресії.” Хоча ця угода не надає Україні формальних оборонних гарантій, як стаття 5 країнам-членам НАТО, Велика Британія сигналізувала, що діятиме прямо і рішуче, аби надати військову допомогу в разі майбутнього нападу на Україну. Відтак ця угода між Великою Британією та Україною глибша, ніж безпекові зобов’язання 2022 року, які Велика Британія запропонувала Фінляндії та Швеції, та значно глибша за провальний Будапештський меморандум 1994 року, який був головно угодою про ненапад, де три великі потуги – Росія, Велика Британія та США (Франція та Китай згодом взяли на себе свої зобов’язання окремо) – пообіцяли не порушувати суверенітет України.

Шляхом, який проторували Велика Британія та Україна, пішли й інші. Кілька країн, зокрема Франція, Канада і Німеччина, відтоді оголосили про свої зобов’язання. Поділяючи цілі Г7, Дональд Туск під час візиту до Києва 22 січня 2024 року оголосив, що Польща приєднається до її “Спільної декларації на підтримку України”. Двосторонню угоду між Україною та Польщею, подібну до британсько-української, ще потрібно допрацювати, але важливо підкреслити, що Польща уже взяла на себе і реалізувала багато зобов’язань Групи семи – від надання військової допомоги і логістичних хабів до підтримки багатонаціональної бригади з українськими та литовськими елементами (LITPOLUKRBRIG). Надалі тристороння ініціатива могла би допомогти Лондону і Варшаві примножити ефект від їхніх зусиль. Це може дати більше масштабу – наприклад, через глибшу, ніж у двосторонніх форматах, військову координацію між трьома країнами (див. блок 2). Також це може стати цінною ініціативою для розширення нинішньої LITPOLUKRBRIG – включення до неї британських силових елементів, а також представників Скандинавських країн, з якими у Великої Британії тісні відносини.

 

Блок 2: Поглиблення тристоронньої військової сумісності Тристоронній формат може поглибити взаємосумісність збройних сил трьох країн і допомогти ділитися досвідом оборони України від російської агресії. Хоча наявні формати НАТО дозволяють залучення інших країн і додаткових спроможностей, Тристоронній формат пропонує більш конкретний шлях до покращення взаємосумісності. Три країни мають порівняно великі та високого рівня взаємосумісності збройні сили, які уже обширно співпрацюють через навчання і логістичну допомогу Україні у війні. Тристороння військова співпраця через спільні освітні програми і навчання дозволила би учасникам швидше засвоювати уроки українського досвіду у використанні важкого військового обладнання і нових технологій на полі бою в умовах конфлікту між рівносильними противниками, а також уроків російської тактики на полі бою.  Такі знання і обмін досвідом не лише посприяли би інтеграції України в НАТО, але й посилили би спроможність трьох країн стримувати Росію. Це може створити позитивний цикл зворотного зв’язку за участі країн-членів НАТО, у якому можна виявляти, вивчати та впроваджувати до своєї практики засвоєні уроки, таким чином змінюючи норми, стандарти і процедури НАТО, яким Україні потрібно слідувати, аби досягти членства.

 

3.2 Посилити національну стійкість 

З 2014 до 2016 років тиск на європейську безпекову архітектуру зростав через дестабілізацію України з боку Росії, міграційну кризу і численні терористичні атаки у Західній Європі, зокрема Франції та Бельгії. Урядам країн-союзниць довелося стати більш пильними. Повільно, але впевнено вони почали усвідомлювати, що їхні суспільства та національні системи слід готувати до виконання своїх функцій у серйозних стресових умовах, зокрема війни.

НАТО визначає поняття стійкості, як “національну відповідальність” країн-членів. Утім через транснаціональну природу багатьох безпекових викликів, спроможності, що посилюють стійкість, були включенні до пакетів співпраці з країнами-партнерами, особливо тими, що прагнуть вступити до НАТО – як то Україна. У 2022 році прийшло чіткіше розуміння транснаціональної природи загроз і можливих відповідей на них. У декларації за результатами Мадридського саміту НАТО країни-союзники заявили, що “ми будемо прискорювати нашу адаптацію в усіх сферах, зміцнюючи нашу стійкість до кібер і гібридних загроз і посилюючи нашу оперативну сумісність.” Україна зі свого боку будує свій підхід до посилення національної стійкості, зважаючи на те, що робить НАТО. У 2021 році вона запровадила Національну систему стійкості, яка узгоджувалася зі стандартами НАТО. Можливо, ці зусилля дозволили Україні встояти у початковій фазі агресії, яку розв’язала Росія у лютому 2022 року. Утім, якою б загартованою боями не була Україна і якими свідомими необхідності розбудовувати національну стійкість не були Польща та Велика Британія, усі три країни можуть зробити певні кроки разом, аби ще більше зміцнити власну стійкість. 

Тристоронній формат справді має чітку мету, що стосується національної стійкості між трьома країнами і у кожній з них всередині. У початковій угоді, укладеній в лютому 2022 року, чітко згадані кібер та енергетична безпека, а також протидія кампаніям дезінформації – це вектори потенційної агресії, що зазвичай асоціюються з діями в “сірих зонах” чи “гібридними діями”. Ці сфери залишаються пріоритетними з огляду на те, як Росія застосовує зловмисну кібердіяльність проти України та країн-членів НАТО і продовжує маніпулювати медійним висвітленням, аби заплутувати громадську думку стосовно власної діяльності та підривати довіру громадськості до національних інституцій. Безперечно, якщо національна стійкість передбачає, що держава витримує атаки на свої політичні інституції та елементи критичної інфраструктури, тоді Україна має тут вагомий досвід і знання, якими може поділитися з Польщею та Великою Британією. Високий рівень довіри між трьома країнами означає, що обмін чутливими даними може ефективно допомогти із запобіганням саботажу та викриттям зловмисної діяльності з боку Росії та інших противників. Досвід служб безпеки трьох країн можна поєднати, аби краще підготуватися до майбутніх загроз – не лише від Кремля, а й від Китаю, Ірану та Північної Кореї зокрема.

Понад те Україна показує, як можна поєднувати усі виміри держави і громадянського суспільства на підтримку воєнних зусиль. Значна стійкість українського населення, особливо близько до фронту, до повітряних тривог, вимкнення електрики і води, недопостачання базових продуктів тощо дає цінні уроки НАТО. Численні ініціативи Альянсу, що стосуються національної стійкості, можуть звернути увагу на кращі практики, застосовувані в Україні – зокрема інновації на кшталт застосунків зі сповіщенням про повітряну тривогу на мобільних телефонах. Польща і Велика Британія можуть разом знаходити і оцінювати уроки з українського досвіду, які згодом можна застосовувати ширше в структурі НАТО. 

 

3.3 Консолідувати оборонно-промислову співпрацю 

Попри заяви британських та польських лідерів про те, що їхні країни обіцяють допомагати Україні “стільки, скільки буде потрібно”, українська перемога над Росією далеко не невідворотна. Попри операційні помилки і неспроможність досягнути початкових стратегічних цілей в Україні на початку, Росія продемонструвала, що здатна відновлювати військові сили і мобілізувати економіку на підтримку війни. Що важливіше, Росія, схоже, ментально значно більш готова до тривалої війни, ніж країни-члени НАТО. Відтак, на додачу до проблеми дедалі більшої втоми від України у багатьох країнах євроатлантичної спільноти, Росія намагається позиціонувати себе, як більш готову і спроможну перечекати допомогу Заходу, навіть якщо вона слабша економічно.

У цьому контексті Польща і Велика Британія мають спільне розуміння необхідності підтримувати воєнні зусилля України, продовжуючи поставки воєнного обладнання і розширюючи номенклатуру зброї та обладнання, аби закрити пріоритетні потреби України у війні. Також обидві країни поділяють бачення, що тільки постійне постачання військової допомоги може бути фундаментом для довгострокових перспектив України. Попри те, що всі три країни ведуть власні дипломатичні кампанії на підтримку єдності та згуртованості євроатлантичної спільноти, вони також можуть виграти від об’єднання зусиль між собою і таким чином посилити свої меседжі. Велика Британія може скористатися своїми “особливими відносинами” зі США, а Польща – статусом країни-члена ЄС, аби максимально посилити власний вплив на міжнародну думку. 

Незалежно від того, як закінчиться чи заморозиться війна, напруження у відносинах з Росією залишиться. Тож кожна країна, як і НАТО загалом, мають бути готовими до майбутнього збройного конфлікту – аби ця готовність слугувала фактором стримування такого конфлікту. Необхідна буде довгострокова військово-промислова співпраця, аби забезпечити стримування до 2030 року і надалі. На щастя, тристороння співпраця у цьому напрямку перспективна саме тому, що вона вже має потужний фундамент. Усі три країни розвивають оборонну співпрацю одна з одною на двосторонній основі. Україна, зі свого боку, купує дрони-камікадзе Warmate, розвідувальні безпілотні літальні апарати FlyEye, самохідні гаубиці Krab і самохідні міномети Rak польського виробництва, не кажучи вже про передачу Україні у значних обсягах польського радянського військового обладнання (зокрема понад 1 тис. одиниць) і боєприпасів із початку 2022 року. Також Україна установила партнерство із британською компанією BAE Systems для початку виробництва зброї та іншого обладнання на українській території.

Останніми роками Польща також співпрацює з Великою Британією над низкою програм у аерокосмічній сфері, стосовно протиповітряної та протиракетної оборони і військово-морських спроможностей. Зокрема британська компанія MBDA – головний партнер у групі, що реалізує польську програму ППО малої дальності. Через розміщення у Польщі модульного ракетного комплексу типу CAMM (Common Anti-Air Modular Missile) ця програма забезпечить польські сили спроможностями ППО малої й середньої дальності, інтегрованими у систему ППО NAREW. А у програмах з посилення протитанкових спроможностей польських сил залучені ракети типу Brimstone. Сама тільки вартість контрактів, підписаних на цей момент, та потенційна участь польських компаній у масштабній співпраці з британськими партнерами дають Польщі можливість стати регіональним хабом для ракетних технологій. З огляду на унікальну експертизу українського ВПК у таких технологіях, зокрема у власній розробці двигунів та систем управління польотом, військово-промислова співпраця між трьома країнами піде на користь усім партнерам і допоможе реалізувати європейські амбіції нового рівня стосовно ключових спроможностей.

Як Польща, так і Україна вибрали співпрацю з Великою Британією, як основним партнером у відновленні військово-морських спроможностей. У жовтні 2020 року Україна та Велика Британія оголосили намір посилити український військово-морський потенціал. Далі у середині 2021 року вони оголосили зокрема про плани будівництва нових військово-морських баз, новий проект з будівництва фрегата з британською оборонною компанією Babcock і спільні підготовку та реалізацію спроможності України виробляти сучасні фрегати. Хоча через війну багато цих проектів поставлено на паузу, Україна має отримати переоснащені та повторно введені в експлуатацію мінні тральщики від ВМС Великої Британії. Вони мали прибути до Одеси у січні 2024 року, але Туреччина заблокувала їх прохід через Босфор та Дарданелли, покликавшись на Конвенцію Монтре.

У Польщі фрегатна програма Miecznik [Риба-меч] теж вилилася у істотну оборонно-промислову співпрацю з Великою Британією. У березні 2022 року Міністерство оборони Польщі вибрало платформу Arrowhead 140 від Babcock за основу для фрегата наступного покоління для своїх ВМС. Польський оборонний консорціум PGZ разом з британською компанією будуватиме і обслуговуватиме ці судна. До початкового контракту на три військові кораблі можуть додатися ще п’ять кораблів. Thales UK забезпечить систему бойового управління, сенсори і радари, а MBDA UK вибрано у січні 2024 року для адаптації ракетної системи Sea Ceptor – морського варіанту зенітних модульних ракет загального призначення (CAMM) – до цих суден. Придбання їх означатиме, що до початку 2030-их років і Велика Британія, і Польща матимуть однакового класу фрегати, що посилить взаємосумісність цих двох потуг.

Ця масштабна двостороння оборонно-промислова співпраця – від ракет до платформ для ВМС – дає міцний фундамент для глибшої тристоронньої координації. З огляду на необхідність відновлення свободи судноплавства у Чорному морі після війни, пріоритетом має бути тристороння координація на морі, що передбачатиме як оборонно-технологічну, так і військову співпрацю. Така співпраця складатиметься із навчальних програм, спільних навчальних центрів і спільних навчань. Ці програми допомагали б досягати загальних цілей: посилення взаємосумісності українських збройних сил зі стандартами НАТО і готовності польських та британських сил. Також це може бути відправною точкою для включення України – як Великої Британії – до проектів Постійного структурного співробітництва ЄС (PESCO), де Польща матиме провідну роль, як країна-член ЄС.

 

3.4 Підготуватися до стійкого післявоєнного миру

Поки частина території України знаходиться під російською окупацією, українська стійкість буде постійно випробовуватися. Відтак Україні необхідно виграти війну і бути у позиції, де вона зможе перебувати в оптимально можливих умовах миру. З точки зору щонайменше Польщі та Великої Британії будь-який варіант, що не дотягує до суттєвої перемоги України, залишить Росії свободу для подальшої дестабілізації Європи. Обидві країни визнають необхідність підтримувати українські військові зусилля постійними поставками озброєння та розширенням номенклатури зброї та обладнання, що постачаються до України для закриття її пріоритетних потреб, пов’язаних із війною – особливо з боку союзників з євроатлантичної спільноти. 

При цьому вони також до різної міри мають більш довгострокове бачення, що складається із двох компонентів. Перший – українська Формула миру з 10 пунктів. Найважливішими умовами цієї Формули миру, яку підтримують і Польща, і Велика Британія, є виведення усіх російських військ з міжнародно визнаної території України, спеціальний трибунал для притягнення до відповідальності російських воєнних злочинців, і забезпечення відповідальності російської держави за шкоду, якої вона завдала вторгненням та подальшою окупацією української території. 

Польські та британські посадовці регулярно обговорюють свої зовнішньополітичні цілі у зв’язку з російською війною проти України, покликаючись на українську Формулу миру. У серпні 2023 року на зустрічі у Джедді Польща та Велика Британія запропонували взяти на себе лідерство щодо одного з десяти пунктів Формули миру кожна. З огляду на постійне членство Великої Британії у Раді Безпеки ООН це лідерство могло би допомогти реалізовувати ці цілі. А тристороння ініціатива створює трьом країнам унікальний формат для координування адвокації Формули миру і генерування ресурсів для просування конкретних її пунктів. Наприклад, Велика Британія має серйозний пул експертизи з міжнародного права, яка може бути корисною в роботі з позовами проти Росії до Міжнародного суду і проти конкретних росіян до Міжнародного кримінального суду. Подібним чином Інститут Пілецького створив Центр документування російських злочинів в Україні ім. Рафаеля Лемкіна, а Польща доєдналася до роботи Євроюсту з виявлення російських воєнних злочинців. Відновне правосуддя має для України довготермінову суспільну цінність.

Другий елемент передбачає “забезпечення на майбутнє” європейської безпеки, спонукаючи європейську спільноту до ментального визнання того, що післявоєнний мир виглядатиме значно інакше, ніж мир, що асоціюється із періодом після Холодної війни. Після розвалу Радянського Союзу європейські країни жили в умовах “дивідендів миру”, коли відсутність чіткої зовнішньої загрози дозволяла зменшувати оборонні бюджети і атрофувати воєнні спроможності. Попри захоплення Росією Криму у 2014 році та жорстке порушення територіальної цілісності в результаті цього, європейські уряди повільно приймали той факт, що на європейський континент повернувся імперіалізм. Навіть після брутальної ескалації з боку Росії у 2022 році деякі країни НАТО на практиці повільно мобілізували свої суспільства до визнання нової геополітичної реальності. Зараз ставки особливо високі, враховуючи те, що США часом виявляють амбівалентність щодо європейської безпеки з огляду на власну внутрішню політику та фокус на Індо-Тихоокеанський регіон.

Така несприятлива геополітична ситуація підштовхує до необхідності свіжого стратегічного лідерства всередині Європи – і тристоронній формат має потенціал і тут. Маючи національний консенсус щодо оборонних і зовнішньополітичних пріоритетів, Польща у особливо сильній позиції для лідерства у цій дискусії. З початком нової фази російської агресії Польща активізувала модернізацію своїх збройних сил, змінивши законодавство для виділення майже 4% ВВП на оборону з 2023 року. Польща стає значущою європейською потугою сама по собі – і Київ, як і Лондон, виграли би від більш впевненої позиції Варшави у формуванні європейської та глобальної дискусії. Велика Британія також повернула оборону до своїх пріоритетів, помірно збільшивши з 2020 року інвестиції в оборону. Лондон залишається активно залученим до європейської безпеки попри вихід з ЄС 31 січня 2020 року. Польща та Велика Британія всередині і за межами ЄС виступають сполучною ланкою для України не лише в контексті її інтеграції до євроатлантичних структур, а й тим, що можуть штовхати реформування ЄС для більш ефективної підтримки його з боку зовнішніх потуг (див. блок 3).

 

Блок 3: Тристоронній формат і ЄС З виходом Великої Британії з ЄС 31 січня 2020 року Польща втратила одного з найближчих союзників у ЄС, а Україна – одного з найбільших адвокатів свого вступу до спільноти. Однак попри власний вихід з ЄС, Велика Британія продовжує підтримувати європейську інтеграцію України, а між Великою Британією та ЄС є окремі кейси подальшої сегментованої співпраці, що існують або можуть розвиватися: наприклад, Велика Британія є учасницею програми для науковців та дослідників “Горизонт Європи” (Horizon Europe) та Постійного структурного співробітництва (PESCO). З огляду на те, що Угода про торгівлю та співробітництво між ЄС і Великою Британією 2021 року не включає співпраці у безпековій та оборонній політиці, варто зазначити, що Лейбористська партія Великої Британії шукає нові формати безпекових домовленостей з ЄС. Тут тристоронній формат міг би слугувати механізмом координації роботи над формуванням європейської безпекової архітектури між трьома країнами – посилюючи таким чином позицію Польщі, яка залишається членом ЄС. Паралельно зі зростанням своєї економічної та політичної ваги у ЄС Польща набуде додаткової спроможності формувати європейську дискусію. Тристоронній формат може стати саме тим інструментом, що потрібний для посилення цього голосу – не останньою чергою через те, що він пропонує більше швидкості та гнучкості, ніж ЄС (чи НАТО).  Один із вимірів цього формату, який уже надається до перегляду – донедавна ЄС приваблювала ідея того, що нечлени не мають отримувати ті ж переваги, що й члени спільноти, навіть у тих сферах, де самому ЄС бракує надійності та спроможностей, як то безпека та оборона. З огляду на військову міць і стратегічний авторитет Великої Британії та України, які знаходяться по обидва боки ЄС, тристороння координація може посприяти через Польщу змінам у статусі кво в ЄС. Гнучкіший підхід дозволив би Великій Британії та Україні більш рівноцінно долучитися до оборонно-безпекової співпраці з ЄС, особливо у сфері закупівель – таким чином посилюючи спроможність блоку щодо захисту своїх членів та партнерів від російської агресії. Тим часом Польща і Велика Британія могли би запропонувати Україні свої знання та експертизу щодо того, як рухатися у складному та іноді проблемному процесі приєднання до ЄС.

 

Поза контекстом ЄС тристоронній формат міг би постановити собі за головну мету підтримку членства України в НАТО. Варіант України не в НАТО навряд чи сприяв би стійкому післявоєнному миру. Для подальшої роботи над результатами Вільнюського саміту НАТО і над тим, аби 75-ий ювілейний саміт у Вашингтоні у червні 2024 року уможливив вступ України до альянсу, на політичному рівні необхідні сильні голоси Польщі та Великої Британії. Тристороння ініціатива може послужити корисним вектором, в межах якого Україна може стати повністю інтегрованою і взаємосумісною з НАТО. Таким чином східний фланг НАТО та басейн Чорного моря будуть краще сполученими, як операційний театр воєнний дій. Відтак тристоронній формат міг би послужити трампліном для українських зусиль з розбудови військової потуги, що готова включитися у силову структуру, місії та навчання НАТО у момент, коли Україна долучиться до Альянсу. Також він допоможе підтримувати тиск на військово-морський потенціал Росії у Балтійському та Чорному морях, не дозволяючи їй зміцнювати власні позиції у будь-якому з цих морів за допомогою перекидання туди свої потужностей з іншого, як вона зробила у січні 2022 року.

Загалом тристоронній формат може відіграти провідну роль у ревіталізації відкритого міжнародного ладу в Європі – того самого, що уможливив мирне зростання та возз’єднання Європи після закінчення Холодної війни і до 24 лютого 2022 року. Велика Британія, Польща та Україна найкраще пристосовані до оборони фундаментального права націй – не в останню чергу Молдови, чия безпека також залежить від української перемоги – обирати для себе альянси та зовнішньополітичні вектори на основі демократичних рішень, а не зовнішніх втручань, що керуються імперською логікою агресивних режимів. Якщо цей базовий принцип не відновити в Європі, російський імперіалізм буде посилюватись. Стримування Росії в Європі – це мабуть найважливіше стратегічне завдання для тристоронньої ініціативи у довгостроковій перспективі.

 

3.5 Розвивати взаємосполученість та інфраструктуру 

Економічна географія регіону між Балтійським та Чорним морями за останніх 20 років змінилась. Колись її характеризувала радянська інфраструктурна архітектура, що розділяла і збіднювала країни та орієнтувала їх на схід. З початку 2000-их у регіон прийшли суттєві інвестиції в інфраструктуру та відбулась модернізація. Як найбільша і найбільш населена країна регіону, Польща була критично важлива для змін у взаємосполученості всередині ЄС. Україна ж, не будучи членом ЄС, не мала аналогічних переваг, тож вона залишалася порівняно ізольованою відносно своїх західних сусідів. Україна залишається у пастці за кордоном ЄС – це технічний та правовий бар’єр – що перешкоджає долученості України до чотирьох свобод руху внутрішнього ринку ЄС та сприяє розбіжностям у технічних і організаційних стандартах в інфраструктурі (наприклад, необхідність пристосовуватися до змін у ширині залізничних колій). Робота над цими викликами почалася на ґрунті Угоди про асоціацію між ЄС та Україною 2014 року і створення поглибленої та всеохоплюючої зони вільної торгівлі між Україною та ЄС у 2016-му

Однак той факт, що Росія з лютого 2022 року нещадно обстрілює українську критичну інфраструктуру у численних повітряних і артилерійських атаках дає можливість поліпшити взаємосполученість та інфраструктурну співпрацю. Ця можливість постає з необхідності замінювати знищену або пошкоджену інфраструктуру новою – бажано збудованою за стандартами ЄС – а також необхідності створювати коридори сполучення з високою пропускною спроможністю між країнами ЄС та НАТО і Україною. Понад те, відбудова та модернізація інфраструктури фундаментально важливі не тільки для економічного відновлення України, а й для зростання у всьому регіоні, особливо у контексті того, що Україна домагається членства у ЄС. 

Хоча багато інфраструктурних проектів, що включають Польщу та Україну, передбачають участь ЄС, Велика Британія теж могла би долучитись до них. Угода про політичне співробітництво, вільну торгівлю та стратегічне партнерство між Україною та Сполученим Королівством Великої Британії та Північної Ірландії від жовтня 2020 року створює потужний фундамент для розвитку економічного залучення. Так Велика Британія могла би надати фінансування на деякі проекти. Крім енергетики, в якій у Великої Британії є значний досвід переходу на чисті джерела енергії, вона могла би запропонувати технічну експертизу щодо залізничних систем, оскільки, як і Україна, Велика Британія має щільну мережу залізничних шляхів та нещодавній досвід побудови Швидкісної залізниці (High Speed Rail). Польща також може запропонувати допомогу. За останніх двадцять років вона модернізувала більшість своєї інфраструктури комуністичної доби. Обидві країни могли би скоординуватися з Україною для обміну досвідом і передачі знань Україні про те, що ефективно, а що ні. Таким чином тристоронній формат може виявитися інструментом для означення і оцінки конкретних уроків стосовно перебудови, модернізації та розширення української інфраструктури.

Ревіталізація енергетичної інфраструктури в Україні потрібна невідкладно, не в останню чергу через спроби Росії якнайбільше пошкодити українські енергетичні об’єкти, особливо взимку 2022-2023 років. Навесні 2022 року Росія захопила Запорізьку АЕС, яка забезпечувала п’яту частину українських потреб в енергетиці. Українські вітряні електростанції, як от Дніпровсько-Бузька вітрова електростанція, серйозно пошкоджені. Ще до повномасштабного вторгнення у 2022 році Росія здійснювала кібератаки на українську електромережу. Зважаючи на важливість енергетичної безпеки України, тристоронній формат може зіграти у цій сфері корисну роль. По-перше, він може стати інструментом стимулювання реформ в українському енергетичному секторі, аби повністю гармонізувати його з ЄС. З моменту підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС у 2014 році Україна здійснила близько 80% узгоджених реформ у енергетичному секторі. Однак, зважаючи на тиск воєнного часу, співпраця з Великою Британією та Польщею може бути корисною для реалізації решти реформ, особливо у сполученні польської та української національних електричних мереж. Понад те, Україна має програму декарбонізації, що гармонізована з програмою переходу ЄС, а також програмою переходу Великої Британії на енергетику з нульовими викидами в атмосферу. Тож три країни можуть брати участь у дослідженнях та розробках зелених технологій, які можна пристосувати до того, аби зробити своє енергетичне забезпечення більш зеленим і безпечним.

Аналогічно транспортне сполучення з Польщею та західними сусідами загалом набуло для України нової важливості. З огляду на п’ять залізничних пунктів перетину на кордоні з Україною, зокрема інфраструктуру для зміни ширини колій та/чи зміни вагонів, Польща має ключову позицію для подальшої інтеграції української транспортної системи з рештою Європи. Процес вступу України в ЄС надалі підкреслюватиме важливість модернізації залізниці та поліпшення взаємосполученості з країнами-членами ЄС. Це передбачає розвиток перевантажувальних потужностей, забезпечення спеціалізованим вагонним складом і врешті-решт нову залізничну мережу зі стандартною шириною колії (1.435 мм), яка широко використовується у ЄС. 

Український уряд оголосив намір збудувати нову високошвидкісну залізницю з колією стандартної ширини між Варшавою та Києвом в межах плану відновлення та відбудови. Потенціал тристоронньої співпраці видно на будівництві нового хабового аеропорту на захід від Варшави і швидкісної залізниці, що сполучатиме із ним. У січні 2023 року дві державні компанії – польська Centralny Port Komunikacyjny (CPK) та “Українська залізниця” – підписали меморандум порозуміння про пошук європейського фінансування для розробки технічного проекту можливої нової залізниці між Польщею та Україною, зокрема нового швидкісного потяга Варшава-Львів-Київ. Крім того, новий хаб від CPK міг би забезпечити Україну новими сполученнями з рештою Центральної Європи та Балтійськими країнами. Що важливо, британські компанії активно залучені до цього проекту, наприклад, до проектування аеропортових терміналу та інфраструктури. Ці дії також можуть одержати підтримку від США, як ключового союзника усіх трьох країн.

Розбудова такої нової залізничної мережі в Україні в стандартних розмірах позначить остаточний кінець залежності країни від систем радянської доби і таким чином пришвидшить інтеграцію України до транспортної мережі ЄС. Що важливо, попри пропозицію Європейської комісії 2022 року про включення територій України та Молдови, зокрема портів Маріуполя та Одеси, до чотирьох європейських транспортних коридорів, процес далекий від завершення. Понад те, оскільки з географічних причин більшість ефективних сухопутних коридорів йтимуть через Польщу, тристороння взаємодія могла би значно полегшити їх реалізацію та допомогти гармонізувати цивільне та військове застосування цієї інфраструктури. Нова взаємосумісна швидкісна залізниця, пристосована зокрема й до легких інтермодальних вантажних перевезень, могла би серйозно посилити військову мобільність та регіональну стійкість, пропонуючи альтернативні транспортні шляхи вздовж північно-південної осі України. Крім того, це уможливило би безперервні торгові потоки у випадку морських блокад. А ще допомогло би декарбонізувати український транспорт і сприяло би зеленій трансформації української економіки.

З усіх регіональних економічних ініціатив останніх років “Ініціатива трьох морів” (ІТМ) – це логічна платформа для тристоронньої координації. Вона постала у 2015 році після першого вторгнення Росії до України в 2014 році. ІТМ має на меті сполучити Балтійське, Чорне та Адріатичне моря. Її значення полягає у наступному: якщо для ЄС донині пріоритетом зазвичай була східно-західна інтеграція, то ІТМ зосереджена на поліпшенні північно-південних зв’язків, на які часто не зверталося достатньо уваги через східно-західний вектор європейської інтеграції. ІТМ охоплює всі країни ЄС від Естонії до Греції. Також вона охоплює Україну та Молдову як “учасниць-партнерок” з 2022 і 2023 років відповідно, а Німеччину та США на минулі саміти запрошували як спостерігачів. Якщо Велика Британія виявить інтерес до того, аби стати спостерігачем в ІТМ, вона може допомогти своїм партнерам з тристороннього формату трансформувати регіональний геоекономічний порядок денний. Це доречно, оскільки посилення взаємосполученості зменшує стратегічний ризик. Якби Україна мала краще транспортне сполучення до російської навали, це допомогло би уникнути напруження з партнерами у ЄС навколо сільськогосподарського експорту, а транзит через сусідні країни на кшталт Польщі був би значно дешевшим і менш обтяжливим. У Росії було би менше можливостей тиснути на світовий ринок продовольства, українську економіку і зрештою на західних партнерів України. 

Нарешті ще одна сфера з потенціалом для тристоронньої співпраці – це морська інфраструктура. Британсько-україньскі угоди про стратегічну співпрацю та морську і військово-морську співпрацю забезпечують (від)будову кораблебудівної інфраструктури і, як наслідок, бойових кораблів для українських ВМС. Тим часом Польща нещодавно успішно завершила будівництво балтійського газопроводу Baltic Pipe, термінали для скрапленого природного газу (СПГ) і контейнерів у Гданську та канал до Балтійського моря, а також планує збудувати новий термінал СПГ у Щецині. Ці проекти забезпечили Польщу сучасними портами і спроможностями для розвитку морської інфраструктури, якими можна користуватися спільно з Україною – наприклад, для будівництва морських/річкових портів на Дунаї та, разом з проектом CPK, для розвитку інтермодальних транспортних коридорів між Балтійським і Чорним морями.

4.0 Висновки

 

Ідея тристоронньої співпраці постала у напруженій атмосфері напередодні того, як Росія розв’язала найбільш нищівну війну в Європі з часів Другої світової. Хоча цей формат слугував певній меті, адже три країни намагалися виробити початкову реакцію на агресію Кремля, його невдовзі посунули інші платформи. Польща і Велика Британія вбачали у цьому форматі спроможну до швидкої реакції платформу, через яку можна би було надавати невідкладну першу допомогу Україні, поки союзники НАТО оклигували від шоку поновленої російської агресії, але так і не змогли розвинути її. Україна теж пішла далі, обравши пріоритетом розбудову національних оборонних спроможностей та руху до членства у НАТО і ЄС, як оптимальних гарантій майбутніх безпеки та процвітання. Варшава і Лондон підтримали Київ у цьому русі. Вони дійшли до висновку, що інтеграція України у євроатлантичні структури була би найпевнішим способом стримування Росії та гарантування оборони Європи. Подальші події просто посунули тристоронню ініціативу між Великою Британією, Польщею та Україною на другий план.

Утім, зважаючи на масштаб виклику і необхідні реформи, які має реалізувати Україна, Київ, Лондон та Варшава повинні користуватися кожним наявним інструментом для досягнення своїх цілей. Саме тут поглиблена тристороння співпраця між Британією, Польщею та Україною має великий потенціал не тільки як форум для стимулювання політичної підтримки України, але й як міні інструмент багатостороннього ефективнішого стримування, стійкості та практичної співпраці, що пропонує більше швидкості та гнучкості дій на додачу до маси і потуги, які можуть генерувати як НАТО, так і ЄС. Без цього формату в Європі можуть відновитися старі відносини і формати дипломатичного залучення, які підводили Україну і мир у Європі до 2022 року.

Якщо Британія, Польща та Україна вирішать не використовувати потенціал тристоронньої співпраці, це означатиме не тільки втрату багатьох можливостей, а й появу серйозних ризиків. Найперше, питання відбудови і післявоєнної сполученості України залишиться строго в рамці розширення ЄС, а це може зайняти багато років і викликати серйозну втому в Україні. Тристоронній формат за участі Великої Британії може допомогти знизити такий ризик. По-друге, поки Україна готується до членства у НАТО, їй, можливо, доведеться покладатися виключно на безпекові зобов’язання Г7 і партнерів, які все ж необхідно реалізовувати на двосторонній основі через Контактну групу з оборони України. Тристороння ініціатива, навіть якщо не дає безпекових гарантій з боку Польщі та Великої Британії Україні, усе ж може послужити таким інструментом реалізації. По-третє, відносини України зі США можуть легко скотитися у залежність від загального клімату в трансатлантичних відносинах, що диктуються результатами виборів у США і ключових європейських державах. Польща і Велика Британія – традиційно міцні атлантисти – могли би допомогти Україні проходити через такі турбулентності.

З цих міркувань час актуалізувати тристоронню ініціативу. Троє лідерів держав та/або урядів – Зеленський, Сунак і Туск/Дуда – мають зустрітися для її перезапуску після понад двох років перерви. Щонайменше їм слід домовитися укласти Меморандум порозуміння, який британський, польський і український міністри закордонних справ постановили сформулювати, коли ініціювали формат у лютому 2022 року. Аби розширити свої зобов’язання, вони можуть навіть ініціювати пакт на кшталт AUKUS (австралійсько-британсько-американський оборонний пакт) з точки зору політичної потуги і помітності, аби не просто запропонувати додаткову скоординовану військову підтримку українським зусиллям з оборони, але й сигналізувати про власний намір формувати геополітичну архітектуру з Балтійського до Чорного морів – не в останню чергу коли цей простір стикається з російською агресією. Яким би не був рівень їхніх амбіцій, є діапазон варіантів, які три країни могли би обрати для подальшого розвитку тристоронньої ініціативи. 

 

4.1 Рекомендації

• Починаючи з 2024 року, збирати міністрів оборони і закордонних справ Великої Британії, Польщі та України на щорічний саміт з метою розробки Меморандуму про взаєморозуміння, який уряди трьох країн домовилися сформулювати, коли оголосили про створення тристороннього формату в лютому 2022 року. Регулярні тристоронні зустрічі публічно продемонструють, що три країни не лише серйозно налаштовані на співпрацю одна з одною, але й те, що саме вони, а не Росія, визначатимуть майбутнє регіону. Відсутність сталої взаємодії у рамках тристороннього формату була зрозумілою з огляду на турбулентність 2022 і 2023 років; тепер вона має повернутися на чільне місце в геополітичному порядку денному.

• Запровадити формати дипломатії за треками 1,5 та 2, які залучають лідерів громадянського суспільства, парламентарів та представників бізнесу, щоб забезпечити широку соціальну, політичну та економічну підтримку тристороннього формату. Зрештою тристоронній формат ґрунтується на угоді вищого керівництва держав, а тому може бути вразливим до змін у керівництві. Залучення більшої кількості стейкхолдерів із трьох країн може допомогти гарантувати довгострокові перспективи тристороннього формату. Це дозволить країнам краще пізнати одна одну, а отже сприймати тристоронню співпрацю, як нормальне явище, а не як щось виняткове.

• Створити тристоронній комітет між трьома урядами для впорядкування та посилення євроатлантичних стратегічних зобов’язань перед Україною. Визначити потенційний ефект масштабу, який може бути досягнутий на тристоронньому рівні: 

1. 1. 1. Перейти до негайного спільного виробництва боєприпасів, безпілотників та іншого військового спорядження, необхідного Україні для продовження боротьби з Росією;
      2. Перевести військову допомогу Україні на новий рівень, особливо в частині найбільш нагальних і значною мірою незакритих прогалин у військовому потенціалі України, таких як винищувачі, додаткова сучасна бронетехніка або високоточна далекобійна зброя;
      3. Поновити зусилля, спрямовані на активізацію ширшої коаліції євроатлантичних країн для надання необхідної військової та фінансової допомоги Україні, аби та могла протистояти посиленню російської агресії у випадку, якщо майбутні пакети допомоги від США будуть призупинені або скорочені.

• Сформувати дослідницьку групу для вивчення сфер військового та оборонно-промислового співробітництва, зокрема, у сфері розбудови оперативної сумісності збройних сил трьох країн. Це передбачає спільні навчання, спільні освітні проекти або формування багатонаціональних спроможностей – наприклад, приєднання Великої Британії до ЛитПолУкрБриг (Литовсько-польсько-української бригади) – промислова співпраця з можливим виробництвом амуніції, ракет, бойових кораблів та дронів. Три країни мають однакове бачення геостратегічних викликів, перед якими стоїть ширша євроатлантична спільнота. Оскільки багато союзників з НАТО повільно усвідомлюють загрози, з якими стикаються, три країни можуть взяти на себе лідерську роль і ефективно використати її для забезпечення військового матеріалу, який українська оборонна війна виділила, як особливо критичний для якісної оборони та стримування в Європі. 

• Утворити Тристоронній фонд, який уможливив би співпрацю британських, польських та українських представників академічної спільноти, політологів, науковців та представників культурної спільноти. Сприяння експертній дискусії та особистим контактам у тристоронньому форматі допоможе закласти ґрунт для політичної, військової та економічної співпраці між трьома країнами на довшу перспективу. 

• Створити тристоронній Центр передового досвіду для відстеження, аналізу та протидії російським геополітичним наративам і методам ведення війни в «сірій зоні», зокрема уроки, отримані в передвоєнний і воєнний періоди. Разом Британія, Польща та Україна мають достатні європейське та глобальне охоплення, знання, досвід та спроможність пояснити, як політичні маріонетки Росії, зокрема, намагаються втручатися у внутрішні справи та формувати наративи в міжнародних організаціях. Цей центр повинен: 

1. 1. 1. Виявляти ворожий дискурс і дезінформацію, показувати їх і зменшувати їхню здатність підривати стійкість вільних і відкритих націй;
      2. Протидіяти російській державній дискурсивній політиці, яка покликана просувати ідею «неминучої» перемоги Росії та підривати суверенітет України; 
      3. Фінансувати аналітичні центри для створення та проектування наративів, які пояснюють історію та природу Росії як імперської держави, особливо аудиторіям в Африці, Південній Америці та Індо-Тихоокеанському регіоні. Тут особливий вплив може мати Польща, адже вона не має колоніального багажу Великої Британії і сама була сателітом Радянського Союзу.

• Розширити тристороннє співробітництво у сфері розвідки та кібербезпеки для протистояння загрозам з боку Росії, а також Ірану, КНР та Північної Кореї. Між Великою Британією, Польщею та Україною існує значний обмін розвідувальною інформацією в процесі війни України з Росією. Проте очевидно, що КНР, Іран і Північна Корея певним чином беруть участь у цій війні, і що вони прагнуть створити проблеми проти демократій деінде, якщо уже не створили. Великий досвід України у боротьбі з російською дезінформацією в Інтернеті та захисті від кібератак має стати для Великої Британії та Польщі важливим уроком, який вони зможуть засвоїти разом.

• Співпрацювати задля забезпечення інтеграції України до євроатлантичних структур, особливо НАТО. З огляду на свою політичну волю та військовий потенціал, Польща та Велика Британія мають всі можливості для підтримки України. Разом ці три країни повинні артикулювати українську, польську та британську перспективи в публічному дискурсі тих євроатлантичних союзників, населення яких є менш сприйнятливим до української справи. Стратегічні наслідки перемоги Росії можуть бути очевидними в Польщі, країнах Балтії, Північної Європи і Великій Британії, але вони залишаються недостатньо зрозумілими в багатьох інших країнах НАТО.

• Переконати членів євроатлантичного альянсу в необхідності серйозно ставитися до колективної оборони на тлі зростаючих авторитарних викликів. Період після закінчення холодної війни із його «мирними дивідендами» вилився у низку звичок, від яких багатьом країнам-членам НАТО важко відмовитися. Польща, Україна і Велика Британія поділяють думку про те, що будь-який довготривалий мир тепер має досягатися військовою готовністю, а не роззброєнням. Таким чином вони можуть взяти на себе дискурсивне лідерство і заохочувати членів НАТО ставитися до колективної оборони і стримування набагато серйозніше, ніж до 2022 року. Також вони можуть заохочувати подібні ініціативи між іншими країнами – наприклад, розвиток відносин між Францією, Румунією і Молдовою.

• Підтримати долучення Великої Британії до Ініціативи трьох морів як спостерігача. Участь Великої Британії за зразком Німеччини або США забезпечить новий канал для інвестицій і співпраці та зміцнить атлантичний зв’язок з регіоном між Балтійським і Чорним морями.

• Досліджувати тристоронній спільний розвиток технологій зеленої енергетики, зокрема ядерну енергетику. Польща, Україна та Велика Британія зобов’язалися скоротити викиди вуглекислого газу та перейти на чистіші джерела енергії для задоволення своїх енергетичних потреб. Для України придбання та впровадження таких технологій є ще більш важливим як для післявоєнної відбудови, так і енергетичної безпеки, а також для потенційного членства в ЄС. Тристоронній формат може стати інструментом для таких спільних досліджень і розробок.

• Поліпшити транспортне сполучення між Польщею та Україною. Британські та польські інвестиції і досвід можуть допомогти у створенні нових залізниць і автомагістралей для прискорення інтеграції України в євроатлантичний економічний і політичний простір. Особливу увагу слід приділити переведенню залізниць на колію стандартної для ЄС ширини та покращенню сполучення через Карпати.

Додаток 1: Учасники Експертної комісії та автори

 

Учасники Експертної комісії 

Від Великої Британії 

• Високоповажна баронеса Невілл-Джонс, Хаттон Руф, Дама Командор Найвидатнішого ордену Св. Михайла і Св. Георгія, член Об’єднаного комітету стратегії національної безпеки двох палат Парламенту; Державний міністр з питань безпеки та боротьби з тероризмом (2010-2011); Голова Об’єднаного комітету з питань розвідки (1993-1994);
• Високоповажний лорд Рісбі, Гаверхілл, Спеціальний посланець Прем’єр-міністра з питань торгівлі (2012-); заступник голови Міжпартійної парламентської групи з питань України (2015); член парламенту від округу Західного Саффолка (1997-2010); член парламенту від округу Бері-Сент-Едмундс (1983-1997);
• Сер Майкл Феллон, Державний секретар оборони (2014-2017); Державний міністр Портсмута (2014); Державний міністр енергетики (2013-2014); Державний міністр з питань бізнесу та підприємництва (2012-2014); член парламенту від округів Севенукс (1997-2019), Дарлінгтон (1983-1992);
• Проф. Річард Вітман, професор політології та міжнародних відносин, Школа політології та міжнародних відносин, Кентський університет.

 

Від Польщі

• Д-р Владислав Теофіл Бартошевський, Державний секретар Міністерства закордонних справ Польщі (2023-); член парламенту від Польської народної партії (2019-); заступник голови Комітету закордонних справ Сейму (2019-2023); заступник голови польсько-британської парламентської групи;
• Радослав Фоґєль, депутат Сейму від партії «Право і справедливість» (2019-); заступник голови Комітету закордонних справ Сейму (2023-); голова Комітету закордонних справ Сейму (2022-2023); голова польсько-британської парламентської групи
• Д-р Якуб Кумох, Посол Польщі в Китайській Народній Республіці (2023-); керівник Бюро міжнародної політики Канцелярії Президента Польщі (2021-2023); Посол Польщі в Швейцарії (2016-2020) та Туреччині (2020-2021);
• Посол Ян Пєкло, Посол Польщі в Україні (2016-2019); виконавчий директор Польсько-Американсько-Української Ініціативи про Співпрацю та Польсько-української фундації співпраці PAUCI;
• Проф. Пшемислав Журавський вель Граєвський, Голова Ради безпеки і оборони, Канцелярія Президента Польщі (2021-).

 

Від України

• Посол Андрій Дещиця, Міністр закордонних справ України (2014); Посол України у Польщі (2014-2022);
• Олексій Гончаренко, депутат Верховної Ради України, фракція “Європейська солідарність”;
• Вадим Галайчук, депутат Верховної Ради України, партія “Слуга народу”(2019-);
• Проф. Оксана Юринець, професорка міжнародної економіки, Львівський політехнічний університет; депутатка Верховної Ради України, партія “УДАР”(2014-2019); голова Постійної делегації Верховної Ради у Парламентській асамблеї НАТО (2014-2019).

 

На обох зустрічах членів Експертної комісії були присутні інші експерти і практики.

Про авторів

Рада зовнішньої політики “Українська призма” 

Д-р Ганна Шелест, Директорка Програми безпекових студій, Рада зовнішньої політики “Українська призма”, головна редакторка журналу UA:Ukraine Analytica.

 

Рада з геостратегії 

Д-р Александр Ланошка, Асоційований дослідник за програмою ім.Ернеста Бевіна, програма Євроатлантичної геополітики, Рада з геостратегії 

Джеймс Роджерс, співзасновник і Директор з досліджень, Рада з геостратегії

 

Польський інститут міжнародних відносин 

Д-р Пшемислав Біскуп, Старший дослідник, Програма Європейського Союзу, Польський інститут міжнародних відносин 

Марія П’єховська, Старша дослідниця, Програма Східної Європи, Польський інститут міжнародних відносин 

Д-р Марцін Терліковський, Заступник директора з досліджень, Польський інститут міжнародних відносин

---

 

Ця Доповідь є результатом тристоронньої співпраці Ради з геостратегії, Польського інституту міжнародних відносин та Ради зовнішньої політики “Українська призма”. Автори висловлюють вдячність своїм колегам у всіх організаціях, а також Графу Оксфорда та Асквіта та Міжнародному Фонду “Відродження”, завдяки яким відбулось це дослідження. 

Матеріал частково підготовлено у рамках проєкту “Нові глобальні партнерства – експертна дипломатія та адвокація” за підтримки Міжнародного Фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».

Польський інститут міжнародних відносин та Рада з геостратегії не отримували підтримку Міжнародного фонду «Відродження».