У Брюсселі питання українських реформ вже встигло набити оскому європейським чиновникам
Марина Ярошевич, експерт “Української призми”, з Брюсселя для видання “Бізнес”
Це виняткова подія не лише для української держави, як «флагмана» Східного партнерства (як у старі-добрі часи), а й для ЄС, який відчинив двері свого законодавчого органу для представників третьої країни, яка переживає не найкращі часи.
Цим широким жестом09, а також свою готовність закривати очі на політичні негаразди заради подальшої нормалізації ситуації та двостороннього розвитку відносин. Принаймні так здавалося: за задумом організаторів саме це було в концепції програми.
Тижневий порядок денний компактно провели за два з половиною дні. До цієї події приурочили публікацію «Доповіді та дорожня карта щодо внутрішньої реформи та підвищення інституційної спроможності Верховної Ради України», яку підготувала місія Кокса, а також підписання «Угоди про адміністративне співробітництво» між секретаріатами двох парламентів.
Всі питання стратегічного характеру рівномірно розподілили між шістьма сесіями дискусій високого рівня та декількома публічними дебатами. Змістовно говорили про відкритість, підзвітність, контроль, послідовність, планування, гармонізацію законодавства тощо. Не оминули також і реформи – поняття, що в Брюсселі вже встигло набити оскому не одному єврочиновнику, що працює над українським питанням.
Незважаючи на досить дружню та відверту атмосферу, господарі заходу не залишили поза увагою вирішення нагальних питань: вказували на прості та очевидні помилки, які можна, а головне, потрібно виправляти, не чекаючи закінчення війни на Сході, повернення Криму чи другого пришестя. Багато разів повторювали, що готові допомагати «словом і ділом», якщо бачитимуть, що зусилля підуть на користь.
Усі обіцянки, зауваги, а іноді й попередження, пильно занотовували представники українського громадянського суспільства та неурядових організацій, яких, до речі, було чимало. Їхня присутність означала одне – ця подія не залишиться поза увагою, і важлива не лише кількістю випитої кави, усміхнених фотографій чи патріотичних постів у соцмережах.
Українське громадянське суспільство готове й надалі пильно слідкувати за процесом трансформування влади.
Європарламент, зі свого боку не перешкоджав, а навпаки, заохочував і сприяв таким намірам. Відносинам Верховної Ради України та громадянського суспільства була присвячена навіть окрема панель.
Тепер залишається сподіватись, що бажання дотриматись усіх зобов’язань серед українських політиків виявиться сильнішим, ніж внутрішньополітична кон’юнктура, а прагнення зробити внесок у інституційний розвиток Верховної Ради за підтримки ЄСпотужнішим, ніж потреба задовольнити особисті політичні інтереси.
Якщо знову сподіватись на чесність та порядність політиків нової генерації, це не спрацює. Тоді громадянське суспільство, як повноцінний учасник процесу, матиме повне право висловити свою думку, як це було під час «Українського тижня». (Сподіваюсь, що відтепер так буде завжди).
Найскладніше та найцікавіше чекає нас попереду. Тож поки не варто говорити про втому від українського питання. Принаймні у Брюсселі, принаймні на деякий час.