Підписатись на новини "Української призми"
За декілька тижнів виповниться 15 років з моменту, як Рада ЄС підтримала пропозицію Польщі та Швеції про створення Східного Партнерства. Сама ініціатива минулого місяця відзначила свої 14-річчя. Сьогодні регіон Східного Партнерства, як і сама політика, переживає серйозні випробування через війну Росії проти України та інші соціальні й безпекові виклики. На фоні цих проблем, а також здобуття Україною та Молдовою статусу кандидата на вступ до ЄС, ініціатива потребує переосмислення. Проте вона відіграла значну роль у поліпшенні відносин країн регіону з ЄС.
23 червня 2022 року Європейський парламент ухвалив резолюцію, якою закликав негайно надати кандидатський статус для вступу до ЄС Україні. Того ж дня Європейська рада надала Україні статус кандидата.
До того Європейський парламент також неодноразово демонстрував лояльність і підтримку Україні у своїх численних рішеннях і резолюціях та використовував менш стриману й обережну позицію у порівнянні з окремим європейськими урядами та Європейською Радою. То чому ж ми дотепер не в ЄС і яка загалом роль Європейського парламенту у процедурі ухвалень рішень ЄС?
«Грузини заполонили вулиці, щоби висловити прагнення демократії та європейських цінностей. Цей мирний протест був сильним, зворушливо було бачити його», – так Високий представник ЄС з питань зовнішніх справ і безпекової політики Жозеп Боррель прокоментував виступи громадян Грузії в центрі Тбілісі в березні. Ті протестували проти урядового законопроєкту, що пропонував визнати організації громадянського суспільства із зовнішнім фінансуванням «агентами іноземного впливу». Ця ініціатива нагадує аналогічну правову практику з росії. Грузинські громадяни, які вийшли на протест на початку березня, вказували на це та стверджували, що вийшли захищати європейський вибір своєї країни.
Описані події є одним з епізодів руху грузинської держави та суспільства до ЄС. Протягом останніх п’ятнадцяти років стейкголдери Грузії послідовно висловлювали прагнення долучитися до блоку. За цей час у рамках Східного Партнерства країна побувала й лідером за темпом євроінтеграційних реформ, і опинялася на нижчих позиціях за своїх молдовських і українських партнерів. У черговому тексті серії Ad Fontes, Ad Europa «Українська призма» у партнерстві з FES-Ukraine детально розглядають шлях Грузії до ЄС та чинну позицію держави в цьому процесі.
«Історичне рішення», – таким дописом у Твіттері Верховний представник Європейського Союзу з питань закордонних справ і політики безпеки Жозеп Боррель охарактеризував безпрецедентне рішення Європейського Союзу щодо спільних закупівель зброї для України наприкінці березня. Угода є знаковим моментом для ЄС, який вперше отримає повноваження вести переговори щодо контрактів на постачання зброї (раніше це було винятково у компетенції національних урядів).
ЄС має бути сміливішим і швидшим у застосуванні нових економічних інструментів щодо Китаю. Візитом Сі Цзіньпіня до Москви Пекін продемонстрував, що прагне зміни світового порядку та посилює свої стратегічні позиції. Китай стає все більш репресивним удома та наполегливим назовні – і Європа повинна зважати на це.
Нині, коли Республіка Молдова одночасно з Україною отримала статус держави-кандидата в ЄС, а росія готова навіть влаштувати там переворот, аби лишень не допустити прискореної євроінтеграції цієї країни, може видатися, що події почали інтенсивно розгортатися лише тоді, коли вслід за Києвом Кишинів подав заявку на членство у Євросоюзі.
«Вже майже рік загарбницька війна Росії сіє смерть і розруху. Путін не тільки веде жорстоку війну на полі бою, але й злісно атакує мирних жителів. За це агресор мусить заплатити. Сьогодні ми посилюємо тиск 10-м пакетом санкцій» – так розпочала офіційну заяву щодо нового пакету обмежень ЄС проти росії Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн.
«Цей рік має стати тим часом, коли не залишиться жодної перепони для початку переговорів щодо повноправного членства»
22 жовтня закінчився XX з’їзд Комуністичної партії Китаю. Очікувано, Сі Цзіньпін втретє обійняв посаду генсекретаря КПК. Тепер він буде правити ще як мінімум наступні 5 років. Цю подію можна без перебільшення назвати початком одноосібної влади в Китаї. Чому третя каденція Сі Цзіньпіна буде не така, як попередні дві, та які ознаки вказують на зміну владної парадигми в Китаї?
