Гуманітарна дипломатія у відносинах України з державами-сусідами

Аналітична довідка

Підписатись на новини "Української призми"

ВИЗНАЧЕННЯ ГУМАНІТАРНОЇ ДИПЛОМАТІЇ

При визначенні гуманітарної дипломатії та її ролі у відносинах із державами-сусідами слід брати до уваги два відмінних значення цього феномену.

  • З одного боку, під гуманітарною дипломатією може розумітися допомога, що надається державі, яка перебуває у стані війни (гуманітарна допомога у різних формах) і те, як ця допомога позначається на двосторонніх відносинах.
  • Інший підхід полягає в тому, щоб тлумачити гуманітарну дипломатію як проекцію м’якої сили, публічну дипломатію.

ГУМАНІТАРНА ДОПОМОГА

У першому розумінні гуманітарної дипломатії як прояву гуманітарної допомоги, відносини України з державами-сусідами відзначаються позитивною динамікою.

Польща була серед перших, хто розгорнули програми надання Україні гуманітарної допомоги після початку війни з Росією. Перша колонна гуманітарної допомоги прибула до України ще у 2014 році і була доправлена до Харківської області для ВПО, які переїхали із зони бойових дій на Донбасі. Згодом гуманітарний вантаж був направлений до Дніпра у рамках європейської програми «повітряний міст», після ракетного обстрілу Маріуполя на початку 2015 року. Третім етапом став спільний польсько-німецький проект, коли допомога передавалася до Запоріжжя і Маріуполя. Інтенсивність надання гуманітарної допомоги з боку Польщі була однією з найвищих у порівнянні з іншими державами ЄС. Польща також є лідером серед держав, де лікувалися військові, які постраждали у ході бойових дій. У цих акціях, окрім урядових організацій, беруть участь також місцеві органи влади. Нині надання польської гуманітарної допомоги відбувається завдяки спільним зусиллям посольства України у Польщі, польського Фонду міжнародної солідарності, що діє у рамках програми «Польська допомога», та фінансової підтримки МЗС Польщі та Єврокомісії. Підстав для зміни таких підходів Варшави наразі немає.

Словаччина також була однією з перших держав, що надали Україні допомогу на тлі розгортання війни з Росією. Ще у 2015 році словацька сторона надала Україні гуманітарну допомогу, що була сформована за участі Міністерства закордонних справ та європейських питань,  Міністерства оборони, Міністерства охорони здоров’я та Міністерства внутрішніх справ Словацької Республіки. Гуманітарна допомога включала матеріально-технічні засоби, медичне устаткування, препарати та інші ресурси, необхідні Збройним Силам України та Державній прикордонній службі України. Налаштованість Словаччини на надання Україні гуманітарної допомоги зберігається і дотепер. Так у 2020 р. Словаччина передала Україні три автомобілі швидкої допомоги, які були доставлені офіційним отримувачем – Міжнародною благодійною організацією «Міжнародна Медична Допомога» в Луганську область для потреб КПВВ «Станиця Луганська». При цьому словацька сторона наголошує, що безпека України належить до числа її головних пріоритетів, тож можна очікувати на збереження даного тренду. Гуманітарна допомога надається як державними інституціями, так і громадськими організаціями, зокрема тими, що створені українською діаспорою.

Чехія підходить до питань гуманітарної допомоги Україні ще більш комплексно. Від 2015 року з Чехії до України прибували гуманітарні конвої, що доставляли понад 10 тис. артикулів допомоги – координація здійснювалась Міністерством оборони Чехії. Прага також надає фінансову допомогу освітній реформі та університетам, переміщеним із Донецької області, підтримує правозахисників з окупованого Криму. У     2020 р. у Празі відкрився Центр гуманітарної допомоги Україні. Його організатори – чеські та українські волонтери. Центр виконує не лише гуманітарну, але й інформаційну функцію – здійснює спроби протидії російській пропаганді. Значні координаційні зусилля з надання гуманітарної допомоги також здійснюються чеською організацією «Люди в скруті» (“People in need”), Чеським Червоним хрестом.

Гуманітарна допомога, що надається Угорщиною призначена здебільшого Закарпаттю, однак не обмежується тільки цим. Зокрема, ще у 2014 р. Угорщина передала медичні засоби та продукти для учасників АТО, ВПО та лікарень Івано-Франківщини. Угорщина також приймала на лікування українських військових, а у 2020 р. в селищі Валуйське Станично-Луганського району було відкрито будівлю амбулаторії, яку було відремонтовано та облаштовано медичним обладнанням за кошти Угорщини.

Румунія також фокусується на проектах гуманітарної допомоги, зокрема опікується закладами соціально-психологічної реабілітації дітей у містах Краматорськ, Слов’янськ, Лиман та Добропілля, планує надати фінансову допомогу на облаштування дитячого садочка у місті Бахмут Донецької області України.  

Гуманітарна допомога надавалась також Білоруссю. Зокрема, у 2018 р. було надано 55 тон гуманітарного вантажу для жителів Донецької та Луганської областей України. Поза тим, комплекти шкільних меблів та холодильники від Білоруської сторони отримали навчальні заклади Попаснянського, Новоайдарського та Станично-Луганського районів, розташовані поблизу лінії розмежування, а також комунальний заклад «Рубіжанський навчально-реабілітаційний центр «Кришталик».

Здебільшого координація надання та розподілу гуманітарної допомоги здійснювалася за сприяння Міжнародного товариства Червоного Хреста і Червоного Півмісяця. Наведений неповний перелік свідчить про те, що в плані надання безповоротної гуманітарної допомоги постраждалим від бойових дій внаслідок російської війни проти України від 2014 р. і дотепер зберігається позитивна динаміка і навіть у випадках політичних суперечностей між Україною та державами-сусідами це не стає на заваді для передачі гуманітарних вантажів у дусі добросусідства та співпраці.

ПУБЛІЧНА ДИПЛОМАТІЯ

У другому розумінні гуманітарну дипломатії можна сприймати як найбільш вагомий та широкий інструмент втілення “м’якої сили” у міжнародних відносинах. Вона містить у собі компоненти наукової дипломатії, культурної дипломатії та міжлюдських контактів. Сучасні умови також можуть додати до цього переліку дипломатію інформаційну (як інструмент втілення інших аспектів гуманітарної дипломатії), технологічну (обмін та спільний розвиток технологічних проектів) тощо.

Певну сталість можна помітити у таких проявах гуманітарної дипломатії як студентська дипломатія. Щоправда, цей ресурс недооцінений – бракує координації з випускниками, які лишаються на постійне проживання у державах, де проходили навчання. Подібна ситуація і у роботі з українською діаспорою, яка широко представлена у країнах-сусідах.

Загалом характерними для гуманітарної дипломатії України є проблема несистемності підходів: відсутня стратегія роботи України з державами-сусідами (стратегія сусідства), а відтак і її гуманітарний компонент. Перешкодою також є питання проблем історичної пам’яті: хоча найбільш яскраво цей аспект виділяється у відносинах з Польщею, не варто нехтувати ним і в інших двосторонніх відносинах. Не можна недооцінювати і проблеми більш новітнього характеру, зокрема те, що глобальна пандемія суттєво обмежила двосторонні контакти на всіх рівнях, зокрема на неурядовому рівні, який донедавна суттєво посилював державну гуманітарну політику.

Серед кроків, що могли б частково вирішити поточні тактичні та стратегічні проблеми можна віднести наступні: відновлення/створення при українських місіях за кордоном культурно-інформаційних центрів. Це може бути актуальним не лише на рівні сусідства, але й в глобальних масштабах. В окремих випадках, як наприклад у Чехії, є сенс встановлювати та розвивати відносини з уже існуючими структурами громадянського суспільства на кшталт Центру гуманітарної допомоги Україні (т.зв. multistakeholder initiatives).

Доречно також розробити окрему політику/стратегію сусідства, компонентом якої мав би стати гуманітарний вимір дипломатії. Така стратегія потенційно має включати набір меседжів, які мають поширюватися засобами гуманітарної дипломатії (питання національного суверенітету України над Кримом і ТОТ Донецької і Луганської областей в культурно-історичному вимірі; культурні та історичні зв’язки на двосторонньому вимірі; близькість ціннісного та культурного виміру України із країнами-сусідами і т. д.). До певної міри функцію з розробки та втілення такої стратегії можна покладати на Український інститут.

В умовах пандемії необхідно більшою мірою адаптуватися до використання спільних онлайн-платформ для наукових, освітніх та культурних проектів. Наразі стандартна система академічних обмінів суттєво обмежена і відтак важливо підтримувати наявний активний рівень таких контактів за рахунок патронажу та підтримки заходів в онлайн-форматі. Зрештою перспективним напрямом залишається розробка українського інформаційного наративу для соціальних медіа та підтримка україномовного медіа-контенту орієнтованого на громадян України, а також діаспору в сусідніх державах. Загалом, потенціал діаспори можна використовувати більшою мірою, проте для цього необхідно посилити роботу із підтримки діаспор, зокрема через покращення консульського покриття у країнах-партнерах та розширення кадрового потенціалу консульських представництв.

Підготовлено: Сергій Герасимчук, Рада зовнішньої політики «Українська призма». Додаткову інформацію можна отримати е-mail: info@prismua.org.