Олександр Краєв, експерт-дослідник Північної Америки та Британських островів Ради зовнішньої політики “Українська призма” для Європейської правди
Ще кілька днів тому британський уряд попереджав торгові мережі про потребу збільшити запаси товарів на випадок “жорсткого” Brexit. І справді, можливість завершення виходу Великої Британії з ЄС взагалі без договору (а отже – з усіма пов’язаними економічними ризиками, на кшталт перебоїв із постачанням ліків або навіть електроенергії) виглядала як найбільш імовірний сценарій.
Про це, принаймні, воліли говорити і в британському уряді, і в Єврокомісії. Хоча не виключено, що все це було лише дипломатичною тактикою, бажанням посилити свою позицію, показавши партнеру готовність і до такого сценарію.
Зрештою, реальний дедлайн для підписання хоч якої-небудь угоди між двома сторонами давно минув – він наступав у перші вихідні грудня цього року, себто 5 та 6 числа. Ці дати були обрані виходячи з того, що сторонам потрібно близько місяця для “спокійної” ратифікації угоди.
Втім, ані у ті вихідні, ані в наступні жодна угода не з’явилася. Натомість переговори вкотре опустилися до кризової фази, з якої вихід знайшли буквально в останні години до Різдва.
Отже, в останні дні перехідного періоду Лондон та Брюссель підписали торговельну угоду, яка ознаменувала остаточний вихід Сполученого Королівства зі складу Європейського Союзу.
За словами президентки Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн, це дійсно “історична подія”, а зважаючи на умови, за яких вона була підписана – то навіть епохальна. Принаймні, в історію дипломатичних переговорів вона точно увійде.
Тож, спробуємо розібратися, що ж прописали в кінцевій угоді Лондон та Брюссель, яким чином будуть побудовані їхні майбутні відносини та які підводні камені залишилися у цьому дипломатичному Ла-Манші.
“Найбільша торгова угода в історії”
Коли 24 грудня британський прем’єр Борис Джонсон звернувся до нації із заявою про досягнення угоди з ЄС, журналісти звернули увагу на те, що він надягнув краватку з дрібним орнаментом у вигляді рибок. Це був символічний вибір, адже питання риболовлі виявилося одним із найбільш проблемних у переговорах, разом із кордоном у Північній Ірландії та новими торговими правилами.
З усіх цих питань сторонам вдалося досягти певної згоди – але не всі вони вирішені по суті.
Наприклад, суперечку щодо риболовлі, по суті, просто перенесли на майбутнє. Сторони домовилися про 5-річний транзитний період для встановлення нових правил рибальства у прикордонних територіальних водах та досягнення певної рівноваги ринків морепродуктів.
Куди більш проривними стали домовленості з інших питань.
Новий договір встановлює безтарифний режим без жодних квот для всіх товарів, які рухаються між Європою та Британією. Хоча в дію вступлять нові правила сертифікації та ліцензування товарів – що було неминучим при будь-якому сценарії виходу Британії з ЄС – такий підхід сторін дійсно показує їх прагнення до вільних торгових відносин.
Це те, що Джонсон вже встиг назвати “форматом канадського договору” і “найбільшою торговою угодою в історії”.
Схожий оптимізм випромінювали й інші європейські та британські політики та дипломати. Ймовірно, цього разу угода не матиме проблем при ратифікації у британському парламенті. Про готовність підтримати її вже заявив лідер опозиційних лейбористів Кіт Стармер. Таке єднання консерваторів та лейбористів ще раз підтверджує неординарність всієї ситуації.
Ледь не єдиним голосом “всупереч тренду” стала заява першого міністра Шотландії Ніколи Стерджен про те, що Brexit реалізується всупереч волі шотландців.
“Не буде жодної угоди, яка би компенсувала те, що відняв у нас Brexit. Для нас настав час накреслити власне майбутнє як незалежної європейської нації”, – заявила вона. Але і її можна зрозуміти – курс на проведення нового референдуму про незалежність Шотландії, який взяла Шотландська національна партія, просто вимагає від Стерджен критики позиції Лондона.
Також варто відзначити заяву іспанського прем’єра Педро Санчеса, який теоретично міг би заблокувати домовленість – іспанський лідер також високо оцінив угоду, але нагадав про необхідність продовження переговорів щодо статусу Гібралтару.
Втім, схвалена угода містить ще одну потенційну проблему – ба навіть декілька – які сторони воліють “не помічати”. Принаймні, публічно.
“Міни” під угодою
Такий довгий політичний трилер Brеxit-переговорів не міг завершитися настільки просто.
І хоча угода дійсно вирішує ключові проблеми, встановлюючи правила двосторонньої співпраці Сполученого Королівства та Європейського Союзу, проте надзвичайно велика кількість питань залишається поза увагою і щодо них сторонам ще доведеться вести окремі консультації.
По-перше, поза тематикою договору залишилися такі питання, як зовнішні зносини, безпекова співпраця та спільні військові проєкти.
Зрозуміло, що Сполучене Королівство виходить із програми спільних зовнішніх зносин ЄС, проте в той же час потрібно розуміти, що ЄС для Британії і Британія для ЄС залишається одним із визначальних чинників формування загального контексту міжнародної політики.
Приблизно в такому ракурсі варто розглядати і питання військової співпраці та спільних оборонних проєктів. Європейський Союз під головуванням Франції наразі активно розвиває власну оборонну ініціативу PESCO. Зважаючи на військову та економічну потужність Великої Британії, вона була б валідним союзником у подібних активностях.
Проте наразі за ініціативою Лондона ці питання поставлені на паузу.
По-друге, залишаються певні питання щодо статусу громадян Євросоюзу на території Британії та підданих Сполученого Королівства на території країни ЄС.
Тільки-но підписаний договір встановлює обмеження у 90 днів вільного перебування громадян ЄС на території Британії і навпаки. Аби залишитися з будь-якою метою на довший час, необхідно оформити візу.
Водночас велика кількість британців, які живуть в країнах Європейського Союзу, та велика кількість європейців, що живуть у Британії, мають доволі тісні зв’язки з цими країнами як зі своїм місцем роботи, місецем проживання своєї сім’ї та розміщення своїх основних активів.
Невипадково питання статусу громадян було одним з ключових нарівні із новою торговою угодою та статусом ірландського кордону.
Наразі можна констатувати, що сторони знайшли дійсно лише проміжний варіант вирішення цієї проблеми – введення загальних візових правил без уточнення конкретних двосторонніх процедур – і попереду лежить ще довга і копітка робота дипломатів та політиків.
Третє питання уже стало “притчею во язицех” британської політики.
Хай як дивно це звучить, але у кінцевому договорі не уточнені питання ірландського кордону – тобто правила співіснування Північної Ірландії, яка вийшла з ЄС як складова Сполученого Королівства, та Республіки Ірландія, яка лишається членом Євросоюзу.
Звичайно, можна вважати, що вони були прописані у Договорі про вихід, який підписали ще в кінці минулого року і який формально почав діяти у січні 2020 року.
Проте тодішня угода створила більше питань, ніж дала відповідей. Північна Ірландія залишилася частиною спільного європейського ринку ще на додатковий перехідний період у два роки, що викликало гостру критику північноірландських юніоністів та британських брекситерів.
Окрім того, не було врегульовано питання статусу і формату функціонування ірландського кордону. Після повної лібералізації торгівлі це скоріш безпекове питання, аніж торгове. Однак варто пам’ятати, що відкритість і безбар’єрність кордону була запорукою стабільності на острові протягом останніх десятиліть.
Втім, підписання торгової угоди викликало і певний оптимізм. Наприклад, голова уряду Ірландії Міхал Мартін назвав угоду “добрим компромісом та збалансованим результатом”, який дозволить уникнути жорсткого кордону між Північною Ірландією та Республікою Ірландія. Проте можна вже зараз розчарувати пана Мартіна – скоріше, така позиція є лише видаванням бажаного за дійсне.
* * * * *
Попереду Британія та ЄС мають ще багато роботи.
Невипадково чимало британських та євросоюзних чиновників, попри угоду, отримали рекомендацію відмовитися від різдвяної відпустки заради доопрацювання всіх юридичних тонкощів майбутньої співпраці.
І хоча сама угода ще потребує подальшої роботи і має численні пробіли, нині по обидві сторони Ла-Маншу панує оптимізм.
Зрештою, головним є те, що Британія та ЄС довели світу своє щире бажання та здатність знайти прийнятні для обох сторін умови подальшого співіснування.