Ганна Шелест, Директорка Програми безпекових студій Ради зовнішньої політики “Українська призма” коментує для Суспільне Новини
Протягом кількох тижнів Російська Федерація стягувала війська та “бряцала зброєю” на кордонах України. Чергова загроза ескалації українського-російського конфлікту та ймовірного повномасштабного наступу військ РФ викликали серйозну реакцію не лише в Києві, але й у столицях західних держав по обидва боки Атлантичного океану. Суспільне з’ясувало, як змінилася політика Заходу щодо стримування Росії від агресивних дій за роки “української кризи” та чи понесе РФ відповідальність за чергову ескалацію конфлікту.
Чи дійсно Захід став активнішим у відсічі РФ
В історії українсько-російського конфлікту, який триває з 2014 року, були періоди як гострих безпекових криз, так і “затишшя” та спроб дипломатичного врегулювання. Втім, складається враження, що консолідована позиція західних держав щодо підтримки українського суверенітету особливо яскраво проявилася саме під час подій останній кількох тижнів. Як на початку війни, так і під час “військової тривоги” 2018 року, коли після Керченського інциденту в Україні був оголошений воєнний стан, не спостерігалося такої кількості безпекових консультацій за участі Києва, солідарних заяв та закликів, не кажучи вже про військову активізацію НАТО.
“Зараз наші західні партнери набагато краще розуміють ситуацію. У 2014 році у них було набагато менше інформації і вони не розуміли, що таке Російська Федерація і як далеко вона готова зайти. У 2018 році ми мали справу з конкретним зрозумілим і короткотривалим інцидентом, який, з усім тим мав своїм наслідком санкції та резолюції, направлені вже на наслідки подій. Сьогодні ситуація доволі відмінна, в першу чергу через обсяги військової активності Росії на Українських кордонах, яку важко приховати. Крім того, враховуючи попередній досвід, на Заході розуміли всю серйозність ситуації. Тому реакція і була більш оперативною. Крім того, всі розуміли, що лише через об’єднану позицію можна спинити Росію від подальших дій проти України”, – розповіла Суспільному Ганна Шелест, директорка безпекових програм Ради “Українська призма”.
Поруч з тим, більша активність західних держав під час чергової “військової тривоги” на українських кордонах, може пояснюватися тим, що сама Російська Федерація вплела військовий тиск у значно ширший політичний контекст, ніж українсько-російський конфлікт.
“Інцидент в Керченській протоці у 2018 році був конфліктом в першу чергу України і Росії, хоча, звісно, Україну підтримували і тоді. Зараз складається враження, що Україна була не головною метою, а лише засобом для Російської Федерації щодо тиску на західні країни, примусу їх до перемовин з РФ. Свідченням цього може бути те, що повідомлення Шойгу про відвід військ дивним чином “співпало в часі” з повідомленнями про участь Путіна у кліматичному саміті. Крім того, Україні не було висунуто якихось конкретних зрозумілих вимог, виконання яких Росія могла б домагатися. Тому я припускаю, що сама можливість деескалації та відводу військ виступала для Росії засобом обміну на участь у переговорах, і не обов’язково щодо України”, – пояснив Суспільному голова Центру політичних студій “Доктрина” Ярослав Божко.
Стримування Росії
На перший погляд, позиція міжнародних партнерів України щодо подій останніх тижнів мало чим відрізняється від вже звичних за сім років війни “стурбованостей” та “закликів припинити”. Втім, результат – оголошений міністром оборони РФ Шойгу відвід військ – мав би говорити сам за себе. Вочевидь, дії Заходу та України щодо недопущення агресії на даному етапі можна оцінити як успішні, але питання ефективного механізму стримування РФ наразі й в майбутньому залишається відкритим.
“Сьогодні значно більше країн проявляють готовність надавати нам конкретну безпекову допомогу і сприймати Україну не лише як реципієнта допомоги, але як країну, готову бути стратегічним партнером. Адже всі розуміють, що дії Росії не направлені виключно проти України, але проти Європейської безпеки в цілому. Але універсальний механізм стримування Російської Федерації навряд чи можливо створити. Тому дії є ситуативними, і залишають поле для маневру”, – зазначила Ганна Шелест.
Підставою сумніватися у можливості вироблення надійного принципу стримування РФ також є відсутність консолідованої позиції західних держав щодо різноманітних аспектів відносин з Росією і не тільки.
“Дійсно, механізм реагування на безпекові виклики з боку РФ покращився, і зросла цікавість до українського вектора. Але про консолідовану позицію західних держав щодо стримування Росії поки рано говорити. Адже суперечності між найбільшими державами західного світу зберігається, як і певний рівень дезінтегрованості та непорозуміння в НАТО”, – пояснив Ярослав Божко.
Відсутність надійних політичних механізмів впливу на Кремль не означає, що Захід беззбройний. Євген Магда, директор Інституту світової політики, поділився з Суспільним переконанням, що конкретні плани та механізми стримування Росії варто шукати більше у військовій, ніж у політичній площині.
“У 2014 році країни Заходу фактично “проспали” кризу. Сьогодні ж є очевидним, що за сім років гібридної війни у НАТО мав би з’явитися чіткий план дій на випадок повномасштабної агресії Росії. І якби вторгнення почалося, ми б цей механізм побачили в дії. Втім, не варто забувати, що Захід діє виходячи з власних інтересів, а в України немає жодних зобов’язуючих договорів про надання військово-політичної допомоги”, – повідомив Магда.
Що далі
Російська Федерація заявила про відвід військ від українських кордонів, а тому логічним постає питання наслідків цієї безпекової кризи. Експерти солідарні в тому, що прямої відповідальності у формі санкцій, як за агресивне розміщення військ, так і порушення міжнародних зобов’язань, зокрема, Віденського документа, Росії вдасться уникнути з низки причин.
“Санкцій через стягнення російських військ бути не може. Тут головними були заяви, зустрічі та переговори, які мали місце під час розвитку ситуації, і продовження співпраці з Україною. З іншого боку, дійсно є порушення Віденського документу. Тому вже кілька років йдуть дискусії про оновлення цього документу, але, на жаль, це не надто швидкий процес. Санкції, коли вони будуть, стосуватимуться інших речей – кібератак, шпигунських скандалів, а також, коли Росія проводитиме вибори до Держдуми на території Криму”, – зауважила Ганна Шелест.
Більш того, накладання санкцій після того, як Росія пішла в односторонньому порядку на деескалацію ситуації, суперечить самій логіці роботи санкційного механізму.
“Якщо санкції і будуть, то лише символічні. Адже ми маємо ситуацію, коли Росія дійсно пішла на деескалацію, і за цей факт заднім число ніхто особливо РФ бити не буде. Натомість топ темами року стануть шпигунські скандали та взаємні висилки дипломатів. Які, хоч по суті і не є санкціями, доволі сильно б’ють по спроможності Росії проводити гібридні операції”, – додав Ярослав Божко.
Також не варто забувати, що навіть коли російські війська будуть відведені від кордонів України, в стратегічному вимірі безпекові ризики нікуди не зникнуть, а ситуація цілком може повторитися.
“Ми перебуваємо не в кінцевій точці кризи, а в проміжній. У серпні-вересні на нас чекають російські військові навчання Захід-21, і ситуація може повторитися. І ми зіткнемося з шантажем, розтягнутим у часі і просторі. Адже механізм тиску “загострення-послаблення” буде використовуватися Росією ще не раз”, – пояснив Євген Магда.