Тиждень 23-29 травня відзначився програмною промовою президентки Єврокомісії у Давосі, а також активізацією українського десанту адвокатів за статус кандидата на вступ до ЄС в європейських столицях. Цим основним темам і присвячений наш недільний лонгрід. Продовжуємо разом з Представництвом Фонду ім. Ф. Еберта в Україні рефлексувати над подіями в ЄС та діалогом Києва та Брюсселя.
Давоські тези фон дер Ляєн: шлях від усвідомлення до імплементації змін
Напевно огляд варто розпочати зі спеціального виступу президентки Європейської комісії у межах Всесвітнього економічного форуму в Давосі 24 травня 2022 р. Аудиторія зустрічі є відповідною для артикуляції візії ролі Європейського Союзу у світі, а також для пропозиції важливих рішень міжнародного порядку денного.
Головним акцентом виступу стала російська агресія проти України, яка, за словами очільниці ЄК, є викликом для глобальної спільноти.
Важливо, що для подолання цього виклику на рівні керівництва європейських інституцій сформована впевненість, що України має виграти у цій війні, а Путін – отримати стратегічну поразку, яка може його повернути до тями.
Не менш важливо, що ЄС відчув для себе можливість використати цю трагедію задля посилення своєї геополітичної ролі.
Вперше в історії офіційний Брюссель постачає озброєння як форму військової підтримки держави, що потерпає від агресії.
Одночасно, ЄС сформулював пакет макрофінансової допомоги в майже 10 млрд євро для потреб третьої країни. Хоча цей рівень двосторонньої співпраці повною мірою не покриває безпекових та фінансових потреб України у воєнний час, але це значний крок вперед для посилення міжнародної ролі Брюсселя в регіоні.
Звичайно, що підтримка у скрутні часи війни не рівняється у жодний спосіб з необхідними ресурсами для відбудови України. І тут Урсула фон дер Ляєн покладає значні сподівання на Платформу відбудови України. Цей майданчик відкритий Європейською комісією до глобальної співпраці на потреби відновлення. Саме через цей механізм офіційний Брюссель планує організувати міжнародну співпрацю з іншими міжнародними акторами як на рівні іноземних держав, так і міжнародних організацій та фінансових установ.
Другий виклик, спровокований Росією, пов’язаний з енергетичною безпекою європейських держав.
На це ЄС відповів новим планом REPowerEU, який має агрегувати до 300 млрд євро для відмови від російських енергоносіїв, а також швидшої переорієнтації на відновлювальні джерела енергії згідно з Європейською зеленою угодою.
Це також вагомий напрям прикладення спільних європейських зусиль, оскільки потребує нових географічних підходів для забезпечення потреб в енергоносіях. Тут йдеться і про нові СПГ термінали, і про інтерконнектори, і про нових зовнішніх партнерів. Але це також шанс задуматись і про глобальну економіку майбутнього та ресурси, потрібні для її розвитку.
Крім енергетичної кризи, Росія поставала весь світ перед загрозою продовольчої катастрофи, що також є додатковим приводом для занепокоєнь з боку Європейського Союзу.
Реакція на деструктивні дії Росії має призвести до появи нових механізмів на європейському та світовому рівні. Одним з напрямів є допомога Україні в перевезенні зернових транспортом та через логістичні можливості ЄС. Другий напрям – збільшення власного рівня вирощування пшениці та інших зернових культур для збалансування помиту на продовольчих ринках третіх країн. Третім викликом, з яким планує працювати ЄС, є посилення можливостей держав африканського континенту самозабезпечувати більшість своїх продовольчих потреб з використанням інноваційних технологій, які дозволяють адаптувати вирощування аграрної продукції до важких кліматичних умов. Символічною стала також кінцівка виступу Урсули фон дер Ляєн, в якій вона наголосила на необхідності полишити в минулому загрозливі асиметричні залежності від тих, хто готовий ними зловживати. Це, природно, створює нові проєкти і ланцюги кооперації, які мають генерувати здорові взаємовідносини без значних перекосів.
То ж про що нам говорить цей виступ?
Перше, для суб’єктності Європейського Союзу російська повномасштабна агресія в Україні стала каменем спотикання. Брюссель виявився не готовий до чіткого “ешелонного реагування” на регіональну кризу, що динамічно розвивається. Ні на рівні інструментарію реагування, ні на рівні стратегічної готовності до забезпечення кардинальних кроків у відповідь на загрозу регіональній стабільності.
Попередня політика Східного партнерства, яка визначала відносини ЄС з регіоном Східної Європи та південного Кавказу закінчилась повним колапсом.
Але нині Брюссель намагається оговтатись та переосмислити ті тектонічні зрушення, які сталися з повномасштабним вторгненням Росії до України. Політика напівкроків не працює – це почали розуміти у брюссельських офісах, і в більшій частині європейських столиць. Тому і лунає у промові теза про незвідану дотепер масштабність нових заходів. Втім час покаже, чи були ці заходи пропорційними викликам з боку агресора.
Нині ж ми можемо спостерігати народження нової ідентичності ЄС в регіоні.
Допоки немає жодних гарантій, що керівництво європейських інституцій зможе утримати поточні позитивні зміни й досягти посилення стабілізаційного впливу офіційного Брюсселя на регіони сусідства. Сильна опозиція змінам всередині блоку може заморозити чи загальмувати трансформаційні процеси та звести нанівець ініціативи посилення стійкості як самого ЄС, так і партнерів.
Важливою також є теза про необхідність відбудови України та готовність ЄС брати на себе лідерську роль у наповненні фонду відбудови, в тому числі шляхом долучення інших охочих партнерів.
Тут також вагомою є орієнтація Євросоюзу на доведення до логічного кінця реформ в Україні, пов’язаних з деолігархізацією, антикорупцією, судочинством і верховенством права.
Добре, що наші європейські партнери тримають на цих сферах свій радар. Одночасно, важлива швидка відбудова економічного потенціалу країни, де критично важливо операційно швидко залучати кошти без можливих політичних блокувань, які напряму можуть бути не пов’язані з прогресом реформ.
Схвально можна оцінити пропоновану позицію Європейського Союзу у розв’язанні чи полегшенні наслідків від продовольчої кризи, спровокованої Кремлем. Вочевидь, що ці важливі кроки вплинуть і на перерозподіл продовольчих ніш на третіх ринках на довгострокову перспективу. Україна має бути готовою до такого сценарію, коли українські порти будуть деблоковані.
Ну і завершити тут можна словами президентки ЄК, що Україна належить до Європейської родини. Європейський Союз підтримує європейський шлях нашої держави. Хотілося б читати тут між рядків виступу президентки ЄК, що ця підтримка нашого шляху вже найближчим часом може трансформуватись в наданні Україні статусу кандидата на членство в ЄС.
Кандидатський десант
Питання статусу кандидата членство в Європейському Союзі перебуває на порядку денному вже понад три місяці. Як на офіційному рівні, так і в громадських колах запланована активна адвокаційна та інформаційна кампанія в окремих державах-членах ЄС щодо питання надання статусу “кандидата”.
Попередня дата надання європейською комісією свого висновку щодо відповідності України вимогам до кандидата на членство вказується у період між 7 та 15 червня. Втім, ситуація не однозначна.
В той час, як на рівні окремих керівників європейських інституцій відчувається прихильність до надання статусу кандидата Україні, деякі столиці ЄС достатньо скептично ставляться до цієї ідеї, висуваючи низку аргументів проти.
До таких столиць традиційно можна зарахувати Амстердам, Берлін та Париж. Втім прохолодну або вичікувальну позицію займає ще доволі значна кількість держав ЄС. В тому числі й достатньо дружні та партнерські країни, які допомагають Україні боротись з рашистською навалою. Деякі будуть орієнтуватись на висновки Європейської Комісії, а деякі – на позицію Німеччини чи Франції.
В Україні є розуміння щодо необхідності посиленої дипломатичної роботи для розвіювання сумнівів до засідання Європейської ради 23-24 червня, де може розглядатись відповідне рішення про надання статусу. Саме тому, на всіх рівнях сформовано команди спеціальних представників, які протягом травня-червня будуть активно відвідувати столиці ЄС та намагатись довести ідею про відповідність України критеріям та вимогам до кандидата. А також своєчасність цього кроку з боку Брюсселя.
Цього тижня Президентом В. Зеленським на рівні виконавчої ланки спеціальними представниками і адвокатами ідеї визначені: Ольга Стефанішина, Віце-прем’єр-міністерка з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України, Олексій Чернишов, Міністр розвитку громад та територій, Еміне Джапарова, Перша заступниця міністра закордонних справ, а також Ігор Жовква, Заступник керівника Офісу Президента України. На парламентському треку основний Політичний тягар лягає на голову Верховної Ради України Руслана Стефанчука, заступників голови Олександра Корнієнка та Олену Кондратюк. Дипломатичний десант вже почав роботу. Наприклад, 24-25 травня Ольга Стефанішина зі своєю командою перебувала у Парижі. Головна мета була, крім іншого, отримати запевнення від французів, що нова ініціатива президента Е. Макрона Європейської політичної спільноти жодним чином не ставить під сумнів і не відтягує в часі розгляду питання щодо надання статусу.
Олексій Чернишов був спрямований на північноєвропейський фронт для роботи зі Швецією та Фінляндією, які поки теж зайняли вичікувальну позицію. Еміне Джапарова про кандидатські справи говорила в Італії.
Крім власне адвокаційної роботи робляться кроки щодо оперативного надолуження у справах імплементації Угоди про асоціацію
Цього тижня було проведено засідання робочої групи з питань європейської інтеграції Національної ради з відновлення України. Куратором робочої групи є Ігор Жовква, а секретарем Наталія Форсюк, Генеральна директорка Урядового офісу з питань європейської та євроатлантичної інтеграції. На порядку денному серед іншого питання реалізації реформ в рамках зобовʼязань по Угоді про асоціацію, а також планів на 2022 рік. Важко сказати на даний час, наскільки ефективним стане європейський турборежим. Втім, спроба активізувати внутрішній трек реформ може вказувати на бажання максимально перестрахуватись на випадок додаткових питань з боку європейських партнерів.
Сам же Президент України цього тижня брався за роботу з Нідерландами, найбільш незговірливим партнером, а також з Фінляндією.
А вже 28-29 травня до урядових та парламентських ініціатив в окремих столицях ЄС додалися громадські адвокаційні кампанії. Пройшли публічні заходи в Брюсселі, Берліні, Парижі, Празі, Відні, Варшаві та Мілані. Хвиля суспільного єднання висока. І вона буде набирати обертів. Українські громадські мережі та коаліції публікують заяви та звернення до інституцій Євросоюзу та окремих урядів ЄС щодо доцільності підтримки надання Україні статусу кандидата на членство в ЄС вже в червні.
Чого очікувати далі?
Отже, друга половина травня демонструє, що в червні ми станемо свідками спекотного адвокаційного періоду на всіх рівнях. Насправді наразі є значне вікно можливостей для України в комунікації з європейськими столицями. Як свідчать дані свіжих опитувань суспільних настроїв в країнах ЄС нині переважають позитивні оцінки щодо приєднання України (за умови готовності).
За даними Eurobarometer за квітень, європейці в середньому по ЄС позитивно ставляться до членства України з показником 66% тих хто повністю або частково поділяє цю позицію.
За правильної комунікаційної кампанії України це має стати одним з ключових аргументів, адже політики приймають рішення, озираючись на своїх виборців. Навряд чи їх здивуєш показником підтримки членства в понад 90% в Україні, але більш ніж половина голосів своїх громадян може мати зовсім інший політичний результат. З цим треба і працювати.
Звичайно, що головні опоненти можуть обставляти свою позицію різними аргументами, на кшталт, необхідності внутрішньої реформи процедур прийняття рішень в ЄС або першочерговості західнобалканських аспірантів. Але на всі аргументи в Києва є не менш обґрунтовані контраргументи. Тому боротися варто.
Поступ на торговельній та санкційній ниві
Завершити теж спробуємо на позитивній ноті. Рада ЄС з метою підтримки України затвердила скасування мит на експорт продукції з України, що на рік призупиняє застосування митних тарифів, які нині ще діють у торгівлі між ЄС та Україною. Така тимчасова лібералізація допоки може пожвавити експортну активність представників українського бізнесу, зважаючи, що ринок ЄС став одним із пріоритетних. Таких лібералізаційних заходів щодо України також вже вжила і Велика Британія.
Цього тижня також оголошено, що спільно з Лондоном і Вашингтоном офіційний Брюссель увійшов до складу Дорадчої групи щодо розслідування жорстоких злочинів, з метою додаткової координації зусиль між учасниками та допомоги підрозділам Генеральної прокуратури України, які документують та розслідують воєнні злочини, пов’язані з агресією Росії.
Хоча поки й не вдалося активувати шостий пакет санкцій, Європейська комісія проводить додаткові кроки щодо посилення своєї санкційної політики та відповідних норм з забезпечення дотримання і виконання режиму санкцій. Було запропоновано прирівняти порушення заходів до переліку злочинів в ЄС. Крім того, ЄК запропонувала посилені правила щодо пошуку і конфіскації активів підсанкційних організацій та осіб. З одного боку такі плавила дозволять активно переслідувати та притягувати до кримінальної відповідальності на території всіх країн ЄС. З іншого боку, нові правила пошуку і конфіскації допоможуть налагодити більш дієву систему пошуку і замороження активів до прийняття відповідних рішень європейськими інституціями щодо подальшої долі цих активів. Це однозначно сильний сигнал російським та білоруським олігархам та ділкам, які намагаються обійти санкції та приховати за кордоном свої злочинні статки.
Ми ж продовжуємо не лише спостерегти, а й безпосередньо брати участь в адвокаційних заходах. Експертні дискусії, круглі столи, зустрічі з представниками політичних сил у цільових країнах – це та зона відповідальності, де українська експертна спільнота та громадянське суспільство мають сказати своє вагоме слово на підтримку надання Україні статусу кандидата на членство в ЄС.
Наступного тижня варто також уважно спостерігати за зустріччю лідерів держав-членів ЄС 30-31 травня, на якій буде вирішуватись доля шостого пакета санкцій проти Росії.