Лідерство Японії в G7: можливості, дилеми, виклики

19-21 травня місто Хірошіма, батьківщина чинного прем’єр-міністра Японії Фуміо Кішіди, приймало саміт «Великої сімки». Вибір місця проведення зустрічі лідерів G-7 не був випадковим. Історичні пам’ятки та атмосфера Хірошіми, нагадуючи про трагедію ядерного бомбардування під час Другої світової війни, водночас мали на меті підкреслити відданість Японії цінностям миру. Адже на тлі російської агресії проти України саме захист миру та світового порядку, заснованого на верховенстві права, став центральною темою для обговорень на саміті. 

Однак це не єдиний виклик, до якого приймаюча країна планувала привернути увагу. Інші нагальні питання стосувалися енергетичної та продовольчої безпеки, регіональної безпеки, зокрема, в Індо-Тихоокеанському регіоні, скорочення та нерозповсюдження ядерних озброєнь, економічної безпеки та таких глобальних викликів, як зміна клімату, охорона здоров’я та економічний розвиток. Ці теми представляють провідні напрями діяльності, на яких Токіо зосередилось не лише на Хірошімському саміті, а і привертатиме увагу впродовж усього року, зокрема, під час міністерських зустрічей G-7, які триватимуть до грудня 2023. 

 

 

ЗМІСТ

1. Вступ
2. Інтереси та можливості
3. Пріоритети
4. Дилеми
5. Україна: Напрями співпраці

 

Вступ

Очолюючи всьоме G-7 (таблиця 1), Японії не вперше доведеться брати ініціативу з обговорення та розв’язання вищенаведених питань. Однак масштаб викликів, які наразі постали перед світом і державами «Великої сімки», вимагає від Японії новаторських ідей і майстерної дипломатії.

Це дослідження має на меті розглянути можливості, які відкриваються перед Японією завдяки її головуванню в G-7. Також у рамках дослідження планується визначити пріоритетні для токійського уряду напрямки роботи та проаналізувати труднощі, пов’язані з їхньою реалізацією. Спираючись на отримані результати, робота прагне окреслити можливі сфери для поглиблення співпраці між Японією та Україною на тлі лідерства першої в рамках «Великої сімки».

З огляду на вищезазначену мету, дослідження розпочинається з аналізу інтересів і перспектив Японії у якості голови G-7, зосереджуючись опісля на основних цілях Токіо та на дилемах, які можуть виникнути на шляху до їх досягнення. Завершальна частина пропонує шляхи співпраці, на які Україні варто звернути увагу, зокрема, з огляду на лідерські позиції Японії у «Великій сімці».

Важливіть цієї роботи полягає у визначенні напрямків співробітництва, на яких Україні варто зосередитися під час головування Японії в G-7. Окрім того, вивчення пріоритетів Токіо та шляхів вирішення проблемних питань слугує дидактичним матеріалом для формулювання власних національних інтересів і цілей Києвом. Нарешті, усвідомлення того, як Японія бачить свою місію у якості голови «Великої сімки», сприяє  кращому розумінню способів для підвищення міжнародних репутаційних вигод та залучення Глобального Півдня до підтримки України в протистоянні російській агресії.

 

Інтереси та можливості

Попри зменшення економічної ваги у світовій економіці та відсутність інституційних структур, «Велика сімка» залишається дієвим майданчиком для переговорів і нарад між впливовими державами. До того ж на відміну від інших платформ, як-от G-20, члени G-7 наразі об’єднані спільними цінностями та не мають значних ідеологічних розбіжностей. Тому головування Японії у «Великій сімці» дає унікальну нагоду Токіо зосередити увагу не лише на колективних, а і національних інтересах, продемонструвати свій дипломатичний та економічний потенціал та покращити міжнародний імідж Японії. Серед основних можливостей, які відкриваються перед токійським урядом під час очільництва G-7, можна виокремити такі:

• репутаційну вигоду та зміцнення лідерських позицій у світі;
• залучення держав Глобального Півдня до діалогу та прийняття рішень на глобальному рівні;
• привернення уваги до посилення Китаю та регіональної безпеки в Індо-Тихоокеанському регіоні;
• зміцнення зв’язків між Японією та Європою/НАТО;
• легітимізація домашнього порядку денного через схвалення інших членів G-7.

Репутаційна вигода та зміцнення лідерських позицій у світі.

Упродовж усього післявоєнного періоду Японія часто сприймалась як політично пасивна держава, яка використовує міжнародний порядок для власного економічного розвитку. У 1991 під час війни у Перській затоці Токіо спромігся надати лише фінансову допомогу, за що отримав шквал критики на світовій арені. Така реакція глобальної спільноти змусила Японію дещо переглянути свій підхід до зовнішньої політики. За останні 30 років японська зовнішня політика стала більш проактивною та всеосяжною. Вона зосереджується не лише на економічних, інфраструктурних та культурних аспектах, а дедалі частіше зачіпає і політичні та безпекові питання. Головування у «Великій сімці» надає Японії шанс продемонструвати свій лідерський потенціал і на практиці довести свою відданість цінностям миру. Це можливість показати усьому світу, що Токіо є відповідальним і повноцінним міжнародним гравцем, який, хоч і в конституційних межах, але докладає усіх зусиль разом з іншими світовими лідерами для підтримання міжнародного порядку та вирішення глобальних викликів.

Конституційні «пацифістські» обмеження, які попередньо заважали Японії постати у якості надійного партнера, цього разу можуть зробити зовнішню політику Токіо більш привабливою, особливо для країн, що розвиваються. Варто також пам’ятати, що Японія є єдиним незахідним членом G-7. При цьому в історичній перспективі Японія постає як держава, якій вдалося зрівнятися і навіть обігнати Захід у соціально-економічному розвитку, зберігаючи при цьому свою унікальну ідентичність. Таким чином, Японія має нагоду посилити дипломатичні позиції та зміцнити свій імідж посередника між Глобальною Північчю та Глобальним Півднем. 

Залучення держав Глобального Півдня до діалогу та прийняття рішень на глобальному рівні.

Вищезгаданий імідж Японії дозволяє Токіо ефективно залучити держави Глобального Півдня до діалогу. На відміну від інших членів «Великої сімки», Японія не викликає асоціацій з колоніальним минулим у країн Глобального Півдня. «Азійськість» Токіо, автентичний досвід економічного зростання та довготривалі дружні зв’язки з країнами третього світу, особливо представниками Південно-Східної Азії, полегшують зміцнення довірливих відносин і створюють сприятливе середовище для політичного діалогу з Глобальним Півднем. Японія має унікальну можливість продемонструвати готовність розвинених держав дослухатися до потреб менш економічно розвинених країн.

Привернення уваги до зростання Китаю та регіональної безпеки в Індо-Тихоокеанському регіоні.

Окрім глобальних питань та колективних інтересів, цьогорічний лідер G-7 зацікавлений у просуванні економічних і – чи не вперше в рамках G7 – безпекових національних інтересів. Це стосується, зокрема, забезпечення та розвитку «вільного та відкритого Індо-Тихоокеанського простору (ІТР)», наріжного каменя регіональної безпеки для токійського уряду. Залучення країн «Великої сімки» до безпекової архітектури ІТР та вищезгаданий діалог з такими країнами Глобального Півдня, як-от Індія та Індонезія, створює потужну платформу для обговорення чи не найбільш важливого для Японії зовнішньополітичного питання – зростання регіонального та глобального впливу Китаю. Попри відсутність монолітної політичної позиції держав-членів G-7 щодо Китаю та варіативність підходів до будування зв’язків з КНР серед регіональних акторів, цьогорічне головування в G-7 сприяє просуванню японського бачення архітектури безпеки в ІТР.

Зміцнення зв’язків між Японією та Європою/НАТО.

Напружена безпекова ситуація навколо японських островів підштовхує Японію до більш активної співпраці з європейськими державами та НАТО. Оскільки Токіо вважає зміцнення союзницьких відносин зі Сполученими Штатами одним з основних шляхів гарантування національної безпеки Японії, розбудовування міжальянсної співпраці є логічним продовженням японської безпекової стратегії. Неодноразові заяви прем’єр-міністра Кішіди про те, що українське сьогодення може стати східноазійськими реаліями завтра, та вищезгадане занепокоєння більш агресивним поводженням Китаю підштовхують Токіо до розширення безпекових зв’язків. Головування в G-7 надає Японії ще один майданчик для проведення діалогу з впливовими членами Північноатлантичного Альянсу та наголошення на взаємозалежності європейської та азійської безпеки.

Легітимізація домашнього порядку денного через схвалення інших членів G-7.

Очолюючи уряд під час головування Японії в G-7, прем’єр-міністр Кішіда має можливість отримати міжнародне схвалення і таким чином легітимізувати внутрішньополітичні кроки в очах японського суспільства та міжнародної спільноти. Після гучних політичних скандалів та падіння підтримки уряду Кішіда отримав нагоду затьмарити домашні політичні негаразди успішним проведенням саміту «Великої сімки» в Хірошімі. Наприклад, діючий уряд зацікавлений у схваленні міжнародною спільнотою спуску води з АЕС «Фукушіма-1» у Тихий океан попри критику з боку Китаю та Південної Кореї, а також опір місцевих рибалок.

 

Пріоритети

Зважаючи на інтереси та можливості, які відкриваються перед Токіо, серед пріоритетних напрямів для Японії під час головування в G-7 можна виділити такі:

• підтримка України в протистоянні російській агресії;
• ядерна безпека;
• економічна безпека;
• безпека в Індо-Тихоокеанському регіоні;
• залучення Глобального Півдня та вирішення глобальних викликів. 

Підтримка України в протистоянні російській агресії.

Уряд Японії неодноразово обіцяв, що підтримка України буде пріоритетним напрямом роботи для «Великої сімки» у 2023 році. Виділення додаткової фінансової допомоги сумою 5.5 млрд дол. США у лютому 2023 року, неанонсований візит прем’єр-міністра Кішіди до Києва 21 березня 2023 року та запрошення Президента України Володимира Зеленського на онлайн-саміт G-7 та Хірошімський саміт свідчили про готовність Японії дотримуватися попередніх обіцянок. Оскільки питання щодо підтримки України фігурувало першим пунктом комюніке та стало предметом окремої заяви, виголошеної лідерами G-7, «українська тематика» справді стала центральною на Хірошімському саміті. Цьому сприяло і несподіване відвідування Президентом України саміту «Великої Сімки» особисто, а не в онлайн-режимі.

Хоча з огляду на конституційні обмеження Токіо не може очолити надання озброєнь Києву, підтримку України Японією можна розглянути через призму трьох складових:

1. надання різноманітної допомоги (окрім летальних озброєнь);
2. політична та дипломатична підтримка України на світовій арені;
3. ініціативи з післявоєнної відбудови України.

З початку повномасштабної російської агресії Японія надала Україні значну фінансову, гуманітарну та медичну допомогу, а також (що безпрецедентно для Токіо) нелетальне військове обладнання. Хірошімський саміт продемонстрував рішучість Токіо продовжувати брати активну участь у діючих проєктах та ініціювати розширення інфраструктурної, фінансової та гуманітарної допомоги Києву, а також просувати введення нових санкцій та посилення контролю за їхнім дотриманням. Під час двосторонньої зустрічі між Зеленським і Кішідою в рамках саміту японський прем’єр-міністр пообіцяв прийняти на лікування у госпіталь Сил самооборони поранених українських військовослужбовців та передати 30 тисяч продовольчих пайків та 100 вантажівок та інших транспортних засобів для потреб ЗСУ.

З точки зору політичного та дипломатичного сприяння варто виділити підтримку Японією української формули миру, запропонованої Володимиром Зеленським, та спроби Японії залучитися підтримкою країн Глобального Півдня. Саме тому замість демократичних лозунгів, які заважають недемократичним державам зайняти бік України, Японія ставить наголос на

• дотриманні таких принципів Статуту ООН, як повага до державного суверенітету та територіальної цілісності;
• мирному вирішенні конфліктів;
• засудженні односторонньої зміни статусу-кво;
• підтриманні вільного та відкритого міжнародного порядку, заснованого на верховенстві права.

Таке формулювання не лише відповідає інтересам самої Японії, яка стурбована діями КНР у регіоні, але й дає змогу уникнути розколу та створити ширшу міжнародну коаліцію на підтримку України з країнами Глобального Півдня. Японія визнає, що довгострокова підтримка України Заходом можлива лише за участі країн, що розвиваються. Минулорічні візити прем’єр-міністра Кішіди до Індонезії, В’єтнаму і Таїланду та міністра закордонних справ Хаяші до Казахстану, Узбекистану і Монголії стали початком японських зусиль у розбудові проукраїнської коаліції. Напередодні саміту в Хірошімі Кішіда також відвідав Єгипет, Гану, Кенію та Мозамбік. Продовжуючи політику залучення країн Глобального Півдня, цього року на саміт до Хірошіми Японія запросила, зокрема, Індію (голова G-20), Індонезію (голова ASEAN), В’єтнам (член ASEAN), Бразилію (представник Латинської Америки) – впливові держави, які займають нейтральну позицію та продовжують співпрацювати з Росією. Проведення зустрічей Володимира Зеленського з прем’єр-міністром Індії Нарендрою Моді та президентом Індонезії Джоко Відодо, які відбулися на полях Хірошімського саміту, засвідчили відносний успіх японської політики та закріпили за Японією імідж миролюбної та відповідальної держави. Однак те, що президент Бразилії Лула да Сілва не зустрівся з Володимиром Зеленським, може показувати обмеженість дипломатичних засобів, якими володіє Японія, для зміни зовнішньополітичної позиції деяких держав Глобального Півдня. 

Піл час Хірошімського саміту Україні вдалося провести переговори не лише з лідерами Глобального Півдня, а й із власне представниками держав-членів G-7. У більшості випадків політики ще раз засвідчили свою відданість санкційному режиму проти РФ і протидії російській агресії. Володимир Зеленський також вперше зустрівся з президентом Республіки Корея Юн Сок Йолем, який пообіцяв продовжувати підтримувати Україну та надати більше нелетальної допомоги, зокрема, обладнання для розмінування та аварійно-рятувальні транспортні засоби. Однак не обійшлося і без гучних новин: саме на саміті G-7 президент США Джо Байден оголосив, що Вашингтон дозволяє передачу Україні сучасних винищувачів, включно з F-16, та готовий навчати українських пілотів ними управляти. Хоча заява американського лідера не є результатом дипломатичних зусиль Японії, офіційне приєднання США до програми тренування українських пілотів на багатосторонньому заході надає словам Байдена більшої значущості та сприяє покращенню репутації Токіо як вправного посередника.

Зважаючи на попередній досвід Японії з подолання наслідків стихійних лих, а також міжнародну активну участь у відбудові поствоєнних країн, Токіо займає лідерську позицію з післявоєнної реконструкції України. Ще у листопаді 2022 року Японія та Україна разом з Камбоджею, колись найбільш замінованою у світі країною, заснували проєкт у сфері розмінування, розпочавши з навчання українських саперів на камбоджійських полігонах у січні цього року. Цей проєкт є провісником іншої допомоги, як-от надання міношукачів ALIS, постачання вантажівок із кранами у межах проєкту технічної допомоги, а також додаткової техніки для розмінування, яку Японська агенція з міжнародного розвитку (Japan International Cooperation Agency — JICA) планує надати ДСНС у поточному році. Також варто згадати гуманітарну та інфраструктурну допомогу Токіо, спрямовану на швидке відбудування України навіть в умовах війни. Окрім того, напередодні Хірошімського саміту японський уряд створив новий комітет, який розглядатиме заходи з надання Україні допомоги для відновлення та реконструкції та який сприятиме залучення як державного, так і приватного сектору до проєктів з відбудови.

Головування в G-7 надає Японії можливість не лише започатковувати та ініціювати проєкти, на кшталт вищезгаданих. Завдяки лідерству в G-7, Японія просуває своє бачення умов, на яких повинна відбуватися середньо- та довгострокова реконструкція України, серед яких:

• українське «авторство» процесу відбудови;
• вироблення спільного бачення та координація дій між державами, інституціями та підприємствами, залученими до реконструкції;
• гарантування прозорості та чесності відповідно до міжнародних норм і стандартів;
• створення відповідних механізмів для залучення світової спільноти, зокрема держав-членів ЄС. 

Зважаючи на свою лідерську роль у «Великій сімці» та дипломатичний потенціал у якості посередника між різними групами держав та міжнародних організацій, Японія може стати ключовим координатором процесу післявоєнної відбудови в Україні.

Ядерна безпека.

Вибір міста Хірошіма для проведення цьогорічного саміту G-7 говорить сам за себе про пріоритетність питань ядерної безпеки для Японії. Ці питання можна загалом розділити на дві основні підгрупи:

• проблеми скорочення ядерних озброєнь та ядерне роззброєння;
• засудження російського ядерного шантажу.

Єдина країна у світі, яка пережила ядерні бомбардування, маючи досвід техногенної катастрофи на АЕС та оточена трьома ядерними державами, Японія має потужні антиядерні настрої. Прагнення прем’єр-міністра Японії, народженого в Хірошімі, просувати бачення «світу без ядерної зброї» та закликати держави світу та «Великої сімки» до ядерного роззброєння знаходить відгук та підтримку серед багатьох японців. Однак ідеалістичні японські погляди на без’ядерний світ навряд чи наразі поділяються іншими учасниками «Великої сімки» або можуть бути втілені незабаром на практиці.

Розуміючи ідеалістичність вищенаведеної риторики, Японія та інші держави G-7 зголосились на  більш реалістичних кроках, як-от дотримання режиму нерозповсюдження ядерної зброї, а також засудили російські погрози нанесення ядерного удару або спричинення ядерної катастрофи. Лідери «Великої Сімки» також закликали Північну Корею до ядерного роззброєння, Іран – до припинення розробки ядерної зброї та висловили занепокоєння стрімким нарощуванням КНР власного ядерного арсеналу. Японія навряд чи може запропонувати практичні кроки для боротьби з російською ядерною загрозою та порушеннями принципів ядерної безпеки загалом. Усе ж Токіо вбачає своїм пріоритетом просувати антиядерну риторику, втілену у Хірошімському плані дій авторства Кішіди, для того, щоб Нагасакі залишилося «останнім місцем, яке зазнало атомного бомбардування».

Економічна безпека.

З огляду на традиційно важливу роль економічної складової в зовнішній політиці Японії Токіо надає провідну роль питанням економічної безпеки. Щоправда, зважаючи на китайську політику економічного примусу, логістичні проблеми під час пандемії COVID-19 та наслідки російської агресії проти України, за словами міністра економіки Нішімури, Японії довелося внести корективи та засвоїти три основні уроки. По-перше, попри завершення Холодної війни авторитаризм не зник, а залучення їх до світового ринку сприяло легітимізації авторитарних режимів. По-друге, завдяки доступу до вільного ринку та технологічному розвитку авторитарні держави отримали змогу посилити свій дипломатичний вплив та провести військову модернізацію, створюючи нові загрози. По-третє, економічна взаємозалежність не гарантує економічну безпеку та мир, а навпаки може бути використана як зброя. Спираючись на вищенаведене, першочерговими аспектами економічної безпеки з точки зору Японії є такі:

• посилення експортного контролю, особливо щодо критично важливих технологій виробництва напівпровідників, біотехнологій, систем штучного інтелекту та технологій для квантових обчислень;
• протидія економічному примусу, зокрема, через диверсифікацію джерел постачання та розвиток співробітництва з країнами-однодумцями;
• забезпечення стійких ланцюгів постачання, наприклад, через «френд-шорінг», вибудовування та зміцнення ланцюгів постачання з дружніми країнами для уникнення зовнішнього політичного тиску.

Саміт G-7 надає потужний майданчик для Токіо просувати своє трактування економічної безпеки та сприяти співпраці між державами-членами «Сімки». Хоча і поза межами G-7 Японія вже почала робити практичні кроки у вищезазначених напрямах, особливо у напрямі посилення експортного контролю. Так, у січні 2023 року Японія (разом із Нідерландами) приєдналась до Сполучених Штатів Америки в обмеженні експорту високотехнологічного обладнання для створення мікросхем. 

Японія також здійснює кроки для забезпечення більш надійних поставок високотехнологічних компонентів, як-от напівпровідників, та критичної сировини. Прагнучи відродити напівпровідникову промисловість, Токіо будує разом з тайванською компанією Taiwan Semiconductor Manufacturing Company завод із виробництва напівпровідників на території Японії, який заплановано відкрити у 2024 році. Уряд також заохочує через власне японські ініціативи у напівпровідниковій промисловості. Завдяки цьому вісім провідних японських компаній, включаючи таких економічних гігантів, як Sony та Toyota, створили нове підприємство Rapidus для вітчизняного виробництва мікросхем наступного покоління.

Що стосується вибудовування стійких ланцюгів постачання, то увага Японії та інших розвинених країн насамперед спрямована на доступ до критично важливої сировини та гарантування енергетичної та продовольчої безпеки. З огляду на це у 2022 році Токіо приєдналося до Партнерства з безпеки мінеральних ресурсів (MSP) та розпочало діалог з енергетичної безпеки з Вашингтоном. Звісно, більшість угод та платформ для забезпечення стабільних ланцюгів постачання, в яких зацікавлена Японія, передбачають співробітництво з країнами-однодумцями, до яких належать держави-члени G-7.

З метою тіснішої співпраці з дружніми країнами Японія робить політичні та економічні кроки, які ще 20-30 років тому було би складно уявити. Це демонструє запровадження у липні 2022 року економічного формату зустрічей «2+2» між очільниками зовнішньополітичних та торговельних відомств Японії та США, колись запеклими економічними суперниками. 

Окрім того, Японія зацікавлена у більш активній роботі «Великої сімки» над кібербезпекою промислових систем управління в Індо-Тихоокеанському регіоні для запобігання промисловому шпигунству та сприяння стійким економічним зв’язкам.

Немає сумнівів, що вищезазначені настрої Токіо та інших держав G-7 мотивовані, між іншим, агресивними економічними діями та політикою економічного примусу з боку Пекіну. Створена на цьогорічному травневому саміті Координаційна платформа G7 з економічного примусу хоча і має на меті протидіяти економічному примусу загалом, насамперед спрямована проти китайської економічної стратегії. 

Безпека в Індо-Тихоокеанському регіоні.

Японія прагне використати головування в G-7 як ще одну можливість для розгляду безпекових питань Індо-Тихоокеанського регіону та наголосу на взаємозалежності європейської та східноазійської систем безпеки. Окрім проукраїнської коаліції, Токіо важливо створити також спільний фронт для стримування Китаю та швидкого реагування у випадку збройного конфлікту навколо Тайваню. З огляду на це Японія намагається наблизити свої стандарти безпеки до європейських, що простежується в нещодавно оновлених Стратегії національної безпеки, Стратегії національної оборони та Плані розвитку сил самооборони (наприклад, збільшити свій оборонний бюджет до 2% ВВП до 2027 року, що відповідає стандартам НАТО). Токіо демонструє готовність бути відповідальним партнером, зокрема, в протистоянні російській агресії, очікуючи, що Європа буде таким же надійним союзником у випадку збройного протистояння в Східній Азії. Прагнення Токіо привернути увагу європейських країн до ІТР також відобразилося в дипломатичному турне прем’єр-міністра Кішіди у січні 2023 року. У кожній із п’яти відвіданих країн – Франції, Італії, Британії, Канаді та США – японський голова уряду наголошував на необхідності вироблення спільної політики щодо Китаю та більшої залученості G-7 до регіональних багатосторонніх механізмів.

На додаток до цього японська стратегія безпеки заснована на концепті «вільного та відкритого Індо-Тихоокеанського регіону», в якому актори діють відповідно до норм міжнародного права. Заклик до верховенства права у «вільному та відкритому ІТР» перегукується з японським засудженням російської агресії та необхідністю відновлення «вільного та відкритого міжнародного порядку» невипадково. Японія позиціонує себе як правову державу, яка бере на себе політичну відповідальність за дотримання існуючих норм та правил. Бажання сформувати загальне розуміння щодо безпеки в регіоні відображається і в переліку держав, запрошених на травневий саміт: Індія та Австралія, члени Чотиристороннього діалогу з питань безпеки (QUAD), які до того ж мають протиріччя з Пекіном, В’єтнам та Індонезія, які втягнуті в територіальні суперечки в Південно-Китайському морі, а також сусідня Південна Корея, у чиїх відносинах з Японією нарешті настало потепління.

Варто зауважити, що через скасування візиту Джо Байдена до Австралії сіднейський саміт Чотиристороннього діалогу з питань безпеки (QUAD) було вирішено провести в межах зустрічі G-7. Прагнення членів QUAD до «регіону, в якому всі країни та народи можуть вільно обирати способи співробітництва та торгівлі на основі партнерства, рівності і взаємоповаги», стало ще однією нагодою для Японії привернути увагу до безпеки в ІТР, зокрема у сфері розвитку сталої інфраструктури та комунікацій. 

Залучення Глобального Півдня та вирішення глобальних викликів.

Зважаючи на глобальні виклики, які стоять перед людством, а також питання збереження міжнародного порядку та відновлення миру, залучення Глобального Півдня до діалогу є ключовим для японського лідерства в G-7. Це, в першу чергу, простежується через список держав, запрошених до Хірошімського саміту, та їхнє міжнародне становище – Індія (голова G-20), Індонезія (голова ASEAN), В’єтнам (член ASEAN), Бразилія (представник Латинської Америки), Комори (голова Африканського Союзу) та Острови Кука (голова Форуму тихоокеанських островів). Японський уряд усвідомлює, що ані вирішення глобальних викликів, ані довгострокова підтримка України в боротьбі проти російської агресії неможливі без участі Глобального Півдня. На відміну від інших держав G-7, Японія здебільшого не пов’язана з негативною історичною пам’яттю в країнах, що розвиваються. Саме тому Токіо у якості лідера G-7 ставить за мету продемонструвати країнам Глобального Півдня готовність дослухатися до їхніх проблем, заохочуючи, а не примушуючи до співпраці.

До глобальних викликів, яким Японія приділяє першочергову увагу, входять такі:

• питання охорони здоров’я;

• протидія зміні клімату та адаптація до зміни клімату, енергетична безпека;
• реструктуризація боргу та фінансова допомога;

• забезпечення продовольчої безпеки.

Японія вважається одним із лідерів у сфері охорони здоров’я. Зважаючи на труднощі, які постали перед світовою спільнотою у результаті пандемії коронавірусу, та поглиблення нерівності між Північчю та Півднем, японський досвід та діалог зі зростаючими, однак менш розвиненими економіками у цій царині є неоціненним внеском у гуманітарну безпеку. Японія вважає ключовими такі кроки:

• зміцнення глобальної системи охорони здоров’я, покращення готовності до надзвичайних ситуацій, спираючись на принципи PPR (prevention, preparedness, response) – профілактика, готовність, реагування та поглиблення співробітництва із фінансовим сектором;
• поширення загального охоплення послугами охорони здоров’я у постковідному світі;
• розробка та запровадження інноваційних технологій у сфері охорони здоров’я, включно із цифровими, та залучення країн із низьким та середнім рівнем доходу до їхнього виробництва.

Для того, щоб на практиці продемонструвати свої лідерські позиції, Японія заявила про намір виділити 7,5 млрд дол. США для зміцнення та модернізації глобальної системи охорони здоров’я, включно з 200 млн дол. США на підтримку роботи Глобального фонду інноваційних технологій у сфері охорони здоров’я.

Питання охорони здоров’я безпосередньо пов’язані з ще одним глобальним викликом, до якого прикута увага Японії та «Великої сімки». Йдеться про протидію зміні клімату та адаптацію до зміни клімату. Окрім закликів ВООЗ вживати заходів з адаптації та пом’якшення наслідків кліматичних змін, енергетична незахищеність і залежність від викопних джерел змушує уряди держав-членів G-7 також зосередитися на питаннях енергетичної безпеки. Хоча Японія не виступає взірцем з декарбонізації економіки, Токіо акцентуватиме увагу на питаннях переходу до використання більш екологічно чистих ресурсів, оскільки в цьому насамперед зацікавлені країни Глобального Півдня. Зокрема, Японія демонструє готовність розширювати та поглиблювати вже існуючі механізми допомоги для країн, що розвиваються, роблячи особливий наголос на азійських економіках. Серед таких механізмів, зокрема, можна виділити Азійську спільноту нульових викидів (AZEC) та Партнерство зі справедливого енергетичного переходу, до якого попередньо долучилися Південна Африка та запрошені на Хірошімський саміт Індонезія та В’єтнам (Індія, яка також буде присутня на саміті, та Сенегал ведуть переговори про приєднання). Використовуючи свою репутацію у сфері фінансової та економічної майстерності, Японії важливо взяти ініціативу із заохочення реформування багатосторонніх банків розвитку та залучення інвестицій для фінансування вже розроблених інфраструктурних проєктів з метою залучення інших країн до Партнерства та інших ініціатив. Такі кроки також сприяють позитивному іміджу Японії як передової країни, яка турбується не лише про довкілля, але і про розвиток менш розвинених партнерів.

З цим пов’язане і питання фінансової безпеки, зокрема реструктуризації боргу, яке Токіо активно просуває в рамках «Великої сімки». Різке підвищення відсоткових ставок у США разом зі зростанням цін на імпорт продовольства та енергоносіїв, спричиненого пандемією та російською агресією проти України, посилюють борговий тягар для країн з низьким рівнем доходу. Використовуючи свій фінансовий хист, Японія докладає всіх зусиль для полегшення боргового тиску на країни Глобального Півдня, зокрема, ведучи переговори з міжнародними акторами, як-от Паризький клуб і МВФ. У випадку зі Шрі-Ланкою, яка переживає глибоку економічну кризу, Токіо прагне залучити КНР та Індію для реструктуризації державного боргу, запозичивши механізм реструктуризації боргу, запроваджений у рамках G-20 для швидкого подолання наслідків пандемії. Запрошуючи Китай до ініціатив, Японія водночас намагається допомогти багатьом урядам виплутатися з боргової пастки Пекіну, таким чином позиціонуючи себе як партнера, який допомагає, але не антагонізує інших.

Японія також зацікавлена у просуванні регіональних систем безпеки, наприклад, вже існучої Чіангмайської багатосторонньої ініціативи, спрямованої на створення спільного валютного пулу для протидії кризам. Це свідчить про прагнення Токіо до створення регіонального механізму валютних свопів для підготовки до можливих фінансових криз та стихійних лих. Хоча інші держави-члени «Великої сімки» не є сторонами Чіангмайської угоди, Японія акцентує увагу на фінансовій безпеці азійських країн, що розвиваються, намагаючись заохотити до співпраці Індію, держави G-20 та АСЕАН.

Зміна клімату, нещодавня пандемія та російська агресія мають безпосередній вплив на світову продовольчу безпеку, підвищуючи ризик голоду в багатьох державах, що розвиваються, наприклад, у державах Африканського Рогу. З огляду на це, для Японії, як і для інших держав «Великої сімки», надзвичайно важливо вживати дій для мінімізації збитків від російського вторгнення в Україну для решти світу. Японія звертає першочергову увагу на заходи з продовження Чорноморської зернової ініціативи та європейських «шляхів солідарності» для експорту української сільськогосподарської продукції, а також на проєкти з відновлення сільського господарства України. Японія зацікавлена у використанні свого дипломатичного потенціалу для координації зусиль донорів та міжнародних організацій, спрямованих на попередження та підготовку до продовольчих криз у країнах Глобального Півдня. На додаток до цього, підтримуючи принцип розбудови більш сталих систем сільського господартсва, погоджений на Хірошімському саміті, Токіо може виступити лідером із впровадження агропромислових та високотехнологічних ініціатив у менш розвинених країнах.

Прагнення пришвидшити та покращити вже існуючі механізми з вирішення глобальних викликів прослідковуються і в діяльності Японії в рамках Партнерства  заради глобальної інфраструктури та інвестицій (PGII). Токіо висловило свою готовність разом з іншими державами «Великої сімки» заохочувати інвестування приватного капіталу в інфраструктурні проєкти в країнах Глобального Півдня для забезпечення сталого та інклюзивного розвитку. Хоча Партнерство має глобальний характер, інфраструктурні проєкти, якими займається Японія, демонструють важливість для Токіо регіональної співпраці в межах ІТР.

 

Дилеми

Лідерство в G-7, незважаючи на широкі можливості, також ставить перед Японією ряд непростих дилем.

Формування спільного підходу держав G-7 до глобальних викликів, зокрема енергетичної безпеки.

Завдання сформувати спільне бачення розв’язання глобальних проблем, особливо у сфері захисту довкілля та енергетичної безпеки, видалось непростим для Токіо, оскільки політика Сполучених Штатів та Європейського Союзу щодо переходу до «зеленої» економіки суттєво відрізняється. Наприклад, ухвалення Вашингтоном у серпні 2022 року Закону про зниження інфляції, який передбачає субсидування виробництв для чистої енергетики, розміщених на території Сполучених Штатів, було сприйняте в ряді європейських столиць як протекціоністський крок. У відповідь ЄС представив власний промисловий план «Зелений курс», який ставить за мету залучення субсидій та декарбонізацію європейської економіки до 2050 року. Більше того, Японія також має розбіжності з європейським та американським баченням боротьби зі зміною клімату, зокрема з питань вугільної енергетики, декарбонізації вугільної промисловості та ширшого застосування водню та аміаку для промислової декарбонізації.

Незважаючи на протиріччя між державами, G-7 вдалося досягти консенсусу. Щоправда, за наполяганням Німеччини та Японії «Велика сімка» була вимушена підтримати інвестиції в газовий сектор та поставки скрапленого природного газу з огляду на енергетичну кризу. Також з огляду на інтереси господарки саміту держави не встановили кінцевого терміну для остаточної відмови від вугілля. За результатами Хірошімського саміту можна стверджувати, що G-7 змогли узгодити між собою підходи не до декарбонізації, а до зменшення залежності від російських енергоносіїв.

Узгодження власної позиції щодо введення санкцій проти Росії попри участь у проєкті «Сахалін-2».

Хоча Японія послідовно дотримується санкцій проти Росії, енергетична незахищеність спонукає Токіо залишатися в проєкті з розробки нафто-газових родовищ «Сахалін-2». Хоча Росія не є основним експортером енергоресурсів до Японії, «Сахалін-2», на думку японського уряду, є надзвичайно важливим, забезпечуючи 9% імпорту зрідженого природного газу до країни. Токіо також зацікавлене розпочати імпорт надлегкої нафти в рамках проєкту, яку держави G-7 вирішили звільнити від цінових обмежень, встановлених на експорт російської нафти. Попри досить м’яку позицію інших членів «Великої сімки», японська участь у «Сахалін-2» може ускладнити спроби Токіо сформувати об’єднану проукраїнську коаліцію з країнами Глобального Півдня та заохотити їх до введення санкцій проти Москви. Водночас неспроможність Токіо повністю відмовитись від російських енергоресурів може бути привабливою для країн, що розвиваються, через прагматичне небажання останніх проґавити можливість купувати російське паливо за доступними цінами.

На Хірошімському саміті проєкт «Сахалін-2» не згадувався жодного разу. Зважаючи на вищезгадані труднощі у формулюванні спільного підходу до питань енергетичної безпеки, це може свідчити про те, що держави-члени G-7 поки що вирішили по можливості уникати суперечеливих питань, до яких належить і «Сахалін-2». 

Просування теми ядерного роззброєння попри спроби зміцнення гарантій розширеного ядерного стримування від США.

Заклик прем’єр-міністра Кішіди до скорочення ядерних озброєнь та більш послідовного дотримання режиму нерозповсюдження ядерної зброї лунає на тлі прагнення Токіо посилити розширене ядерне стримування, яке гарантують Сполучені Штати у випадку нападу на Японію. У документах з національної безпеки, оновлених у грудні 2022 року, Японія висловлює занепокоєння нарощуванням Пекіном ядерного потенціалу, розвитком північнокорейської ядерної програми та російськими погрозами застосування ядерної зброї. З огляду на це Токіо прагне до більш надійної «ядерної парасольки» від США. Узгодження такої позиції щодо забезпечення власної національної безпеки та політичних закликів до світу без ядерної зброї може видатись непростим. Для того, щоб гасла до ядерного роззброєння знайшли підтримку серед інших держав членів G-7, Фуміо Кішіді варто окреслити реалістичний план дій, який не суперечитиме вимогам до національної безпеки. Водночас японський наголос на ядерному роззброєнні можна розглядати через призму внутрішньої політики, адже такі гасла, безумовно, спрямовані і на електорат «миролюбної» Японії.

Хірошімський саміт продемонстрував розуміння японської позиції з боку лідерів держав-членів G-7. Водночас прем’єр-міністр Кішіда зіткнувся із критикою вдома, зокрема з боку антиядерних активістів і лівих партій. Щоправда, така критика зрештою виявилась нетривалою та не затьмарила успіху саміту.

Формування спільного підходу держав G-7 щодо КНР.

Хоча кожна з держав «Великої сімки» так чи інакше висловлювала занепокоєння зростанням могутності Китаю, Японії було складно звести підхід G-7 до Китаю до спільного знаменника. У той час, коли Сполучені Штати розглядають Китай як «багатовимірну загрозу» та джерело викликів у Індо-Тихоокеанському регіоні, європейські держави не завжди готові зайняти антикитайську позицію. Підтримуючи американські та японські зусилля з економічної безпеки та експортного контролю та долучаючись до принципів «вільного та відкритого Індо-Тихоокеанського простору», Європа водночас шукає «стратегічної автономії» від США та побоюється наслідків американського протекціонізму. Так, наприклад, варто зауважити високу залежність ЄС від китайського імпорту в сфері чистої енергетики (у той час, як Вашингтон ускладнює співробітництво). Заяви президента Франції Емманюеля Макрона щодо дистанціювання від американо-китайської конфронтації породжували побоювання щодо загострення протиріч. Політичні еліти Японії, хоча і вбачають в Китаї «безпрецедентний стратегічний виклик» і долучаються до посилення експортного контролю, можуть виявитися розділеними щодо подальшого послаблення економічних зв’язків із Пекіном. Тому для досягнення спільного підходу до Китаю Токіо знадобиться, по-перше, узгодити власну безпекову та економічну політику та, по-друге, привернути увагу до схожостей американського та європейського сприйняття Китаю.

Те, що на Хірошімському саміті державам G-7 вдалося висловити єдність у своїй позиції щодо «китайського питання» та Тайваню, є певним досягненням. Однак варто зауважити, що держави «Великої сімки» також заявили про готовність співпрацювати з КНР у вирішенні глобальних викликів та будувати конструктивні та стабільні відносини загалом. Можна припустити, що саме тому лідери G-7 вирішили не вказувати Китай як економічну загрозу у «Заяві про економічну стійкість і безпеку» та зазначили у досить незвичайний спосіб у підсумковому комюніке, що їхні наміри не спрямовані нашкодити Піднебесній, а швидше мають на меті зниження ризиків та диверсифікацію ринків.

Узгодження внутрішньополітичних питань для підтримки іміджу передової демократичної держави.

Незважаючи на демократичні цінності та розвиток, Японія не поспішає приєднуватися до норм, впроваджених іншими державами G-7. Це, зокрема, стосується легалізації партнерства для одностатевих пар та більш ефективного втілення заходів з декарбонізації економіки. Хоча енергетична безпека та боротьба зі зміною клімату є пріоритетними для Токіо напрямами діяльності в рамках «Великої сімки» та під час діалогу з Глобальним Півднем, японський уряд проявляє меншу готовність до прискорення декарбонізації в самій Японії.

Головування в G-7 також створює сприятливі умови для тиску японського громадянського суспільства на токійський уряд з метою ухвалення антидискримінаційного законодавства для захисту прав представників ЛГБТ+. Зокрема, йдеться про легалізацію партнерств для одностатевих пар в Японії, єдиній державі G-7, яка ще цього не зробила.

 

Україна: Напрями співпраці

Зважаючи на вищезазначені пріоритети та дилеми, які матиме Японія під час головування у «Великій сімці», Україна має ряд можливостей для більш ефективної співпраці з G-7 загалом та Японією зокрема. 

 

1. Співпраця з Японією у сфері післявоєнної відбудови. Оскільки підтримка України, зокрема післявоєнна відбудова за українським планом, є пріоритетним напрямом для Японії, Київ має скористатися цією можливістю для просування власного бачення української реконструкції. Оскільки Токіо робить наголос на усвідомленні Україною власних потреб, Києву варто виробити чітке розуміння післявоєнного розвитку та розробити конкретні плани, консультуючись з міжнародними партнерами, зокрема Японією та G-7. Ключовим підґрунтям для післявоєнного співробітництва можуть стати традиційні для японсько-українських відносин інфраструктурні та гуманітарні проєкти, наприклад, у галузі зеленої енергетики, транспорту та охорони здоров’я. Окрім цього, Україні потрібно вчергове звернути увагу на проведення реформ для запобігання корупції та оновлення застарілого законодавства. Японія розглядає Україну як частину європейської спільноти в майбутньому та може виступити координатором механізмів, спрямованих на державне реформування, знову ж таки за умови, що Київ візьме ініціативу у свої руки.
2. Співробітництво у сфері ядерної безпеки. Російська агресія змусила багато країн задуматися, чи була здача ядерної зброї Україною стратегічно виваженим кроком. Японія, яка просуває ідеї ядерного роззброєння, з пересторогою сприймає такі настрої в міжнародній спільноті. Для Токіо важливо, щоб Україна врешті-решт стала зразком успішної держави, яка попри здачу ядерної зброї змогла вибороти для себе мирне майбутнє та стати на шлях економічного розвитку. Тому Київ зацікавлений у підтримці антиядерних гасел прем’єр-міністра Кішіди та створенні мирного образу держави, яка дотримується ДНЯЗ. Окрім цього, Україна та Японія можуть співпрацювати у двосторонньому порядку та з G-7 над покращенням безпеки на атомних електростанціях в Україні, тим паче що українсько-японська співпраця у сфері ядерної безпеки триває вже не одне десятиліття (наприклад, Японія стала одним із ключових партнерів з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи).
3. Ініціювання проєктів за участі країн, що розвиваються. Оскільки Японія хоче якомога більше залучати країни Глобального Півдня до діалогу, зокрема, для розбудови проукраїнської коаліції, Київ може долучитися до японських ініціатив. Успішним прикладом такої співпраці є вищезгаданий проєкт розмінування між Японією, Камбоджею та Україною. Окрім практичних заходів, Україна може перейняти японські заклики до «вільного та відкритого міжнародного порядку», заснованого на верховенстві права замість демократичних гасел, які часто становлять політичну перешкоду для країн Глобального Півдня приєднатися до проукраїнського табору. Перед Україною стоїть завдання пояснити, чому країни, що розвиваються, повинні зменшити співпрацю з Росією. Для того, щоб успішно впоратися із цим завданням, потрібно не затьмарити проблеми Глобального Півдня, як це часто стається, а зуміти поєднати їх з боротьбою проти російської агресії. Для цього Україні може знадобитися міжнародна та дипломатична підтримка, яку може надати Японія.
4. Співробітництво у сфері безпеки. І Україна, і Японія намагаються наблизити себе до стандартів НАТО та зацікавлені в інтеграції в євроатлантичну систему безпеки. До того ж двостороннє співробітництво між обома державами у сфері безпеки лише почало набирати обертів в останні роки. Зважаючи на це, а також на безпосередній досвід ведення сучасної війни, якого немає в жодної із держав G-7, Київ може виступити «каталізатором» японської безпекової інтеграції до європейських безпекових механізмів. Поступове послаблення суворого контролю щодо експорту військового обладнання дає підстави сподіватися, що обмін знаннями та досвідом може також сприяти подальшому зближенню Києва з Токіо з метою розвитку безпекової інфраструктури. Варто згадати і про напрям кібербезпеки – один із ключових аспектів співробітництва між Україною та Японією у сфері безпеки. Оскільки кібербезпекове співробітництво має менше юридичних перешкод для розвитку та з огляду на потужні українські ІТ-ресурси, Київ може скористатися можливістю для просування двосторонньої та багатосторонньої співпраці з кібербезпеки.

 

---

Аналітичне дослідження програми Світ Ради зовнішньої політики «Українська призма» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».