ПІСЛЯ МАДРИДА: НАТО, АСПІРАНТИ ТА ПАРТНЕРИ З РОЗШИРЕНИМИ МОЖЛИВОСТЯМИ

Доповідь зосереджена лише на одному аспекті нової Стратегічної концепції: сприйнятті Альянсом своїх партнерів та баченні форматів майбутньої співпраці.

Підписатись на новини "Української призми"

Прийнята дванадцять років тому попередня Стратегічна концепція НАТО 2010 року визначала головні загрози, партнерів та політику, спрямовану на гарантування безпеки євроатлантичного простору. Відтоді у безпековому середовищі, в якому функціонують країни-члени та партнери НАТО, відбулися значні зміни. І хоча вони відображались у деклараціях різних самітів, але  накопичення необхідних трансформацій потребувало нового стратегічного бачення. Над переглядом концепції у 2020 році працювала група незалежних експертів, призначених Генеральним секретарем НАТО. Вони представили свій звіт у лютому 2022 року, за 15 місяців до повномасштабної агресії Росії проти України. Крім того, експерти з окремих країн розробляли свої пропозиції до нової стратегії, зокрема були і українські, які були презентовані у квітні 2022 року. Утім стрімкі зміни, продиктовані російською агресією, змусили країни-члени НАТО переглянути багато положень і передомовлятися про нову Стратегічну концепцію 2022 року протягом дуже короткого часу.

ЗАВАНТАЖИТИ ПУБЛІКАЦІЮ

 

Зміст
  • Від партнерства до членства: Фінляндія та Швеція
  • Партнери з розширеними можливостями чи аспіранти? Грузія та Україна
  • Аспірант: Боснія і Герцеговина
  • Партнери без перспективи членства: Йорданія та Австралія
  • Висновки

 

У цій доповіді автори не аналізують у повному обсязі нове бачення, представлене членами НАТО на Саміті у Мадриді у червні 2022 року. Доповідь зосереджена лише на одному аспекті нової Стратегічної концепції: сприйнятті Альянсом своїх партнерів та баченні форматів майбутньої співпраці. Автори порівнюють концепції 2010 та 2022 років на предмет положень, які стосуються партнерів НАТО загалом, з особливим акцентом на аспірантах та партнерах з розширеними можливостями: Австралії, Боснії і Герцеґовині, Грузії, Йорданії, Фінляндії, Швеції та Україні. Незалежно від того, що Фінляндія та Швеція вже отримали запрошення до офіційного членства, на момент завершення підготовки Стратегічної концепції та до ратифікації протоколів вступу усіма іншими 30-ма країнами-членами, вони також залишаються у категорії  партнерів.

Стратегічна концепція 2010 року пропонувала «партнерам навколо світу додаткові можливості політичної взаємодії з Альянсом і значну роль у конфігурації операцій під проводом НАТО, в яких вони беруть участь». Насамперед концепція зосереджувалася на потенційних конвенційних загрозах від балістичних ракет та розповсюдження ядерної зброї, тероризму, екстремізму та транснаціональної незаконної діяльності на кшталт торгівлі людьми, кібератак, ризиків для енергетичної безпеки, тенденцій, пов’язаних із розвитком технологій та екологічних ризиках. Це давало доволі широкий спектр тем для співпраці з партнерами. Відтоді не всі вони були достатньо інструменталізовані, хоча можливості досі зберігаються. 

Порівняно зі Стратегічною концепцією 2010 року, де глобальна перспектива майже відсутня, у версії 2022 року вже у передмові говориться, що «Ми і надалі дотримуватимемося глобальної перспективи і тісно співпрацюватимемо з нашими партнерами, іншими країнами і міжнародними організаціями». Однак у тексті переважно немає деталей чи пояснення пріоритетних сфер, що залишає простір для різних інтерпретацій, здебільшого стосовно неосновних аспектів діяльності Альянсу.

Дванадцять років тому країни-члени НАТО зобов’язалися «посилювати наші партнерства через гнучкі формати, які зближують НАТО з партнерами – як в межах, так і поза існуючих рамок» (стаття 30). Це передбачало політичний діалог і практичну співпрацю з будь-якими країнами та відповідними організаціями, консультації щодо спільних безпекових проблем, структурну роль у розробці стратегії та рішеннях щодо місій під проводом НАТО тощо. У 2022 році подібні заяви повторено тільки щодо операцій під проводом НАТО: «Країни-партнери здійснюють вагомий внесок до операцій з врегулювання криз під проводом НАТО. Ми і надалі запроваджуватимемо регулярні політичні контакти і вдосконалюватимемо оперативну сумісність з тими партнерами, які висловили зацікавленість долучитися до наших місій і операцій» (стаття 37).

Водночас, з огляду на зміну сприйняття загроз, перехід Росії з категорії партнера до категорії загрози та посилення уваги до невійськових загроз, нова Стратегічна концепція – 2022 також відображає нові сфери співпраці з партнерами: «Ми істотно зміцнимо стримування і оборону усіх членів Альянсу, підвищимо стійкість перед обличчям силового тиску з боку Росії і підтримаємо наших партнерів у протистоянні зловмисному втручанню і агресії. У світлі ворожої політики і дій Російської Федерації ми не можемо розглядати її як партнера Альянсу» (стаття 9). 

Однак у Концепції 2010 року краще окреслена диференціація між партнерствами і партнерами, тоді як Концепція 2020 року переважно узагальнює попри створення нових форматів. У Стратегічній концепції НАТО – 2010 наголошується: «Рада євроатлантичного співробітництва і програма НАТО «Партнерство заради миру» є центральними для нашого бачення єдиної, вільної і мирної Європи Ми маємо непохитні зобов’язання щодо розвитку відносин дружби і співробітництва зі всіма країнами Середземномор’я, і ми маємо намір і надалі розвивати Середземноморський діалог протягом наступних років. Ми приділяємо велику важливість миру і стабільності в регіоні Перської затоки, і ми маємо намір поглиблювати наше співробітництво в рамках Стамбульської ініціативи співпраці».

У 2014 році НАТО прийняло рішення про запуск формату Партнерства з розширеними можливостями, покликаного виділити країни, з якими є співпраця та довіра найвищого рівня. Утім фактично цей формат протягом останніх восьми років не отримав форми з огляду на обмежені додаткові переваги для обох сторін. Відсутність будь-якої згадки цього формату у Стратегічній концепції – 2022 засвідчила радше політичне, ніж операційне його значення.

Насамкінець – тема кризового менеджменту, яка завжди була серед топ-пріоритетів НАТО і мала як транскордонний масштаб, так і залучення партнерів. 

У 2010 році країни-члени НАТО передбачили, що «Кризи і конфлікти за межами кордонів НАТО можуть створити пряму загрозу територіальній безпеці і населенню Альянсу. НАТО буде займатися тим, коли це можливо та у разі необхідності, щоб запобігти кризам, врегульовувати кризи, стабілізувати постконфліктні ситуації, а також надати допомогу у відбудові» (стаття 20) і «Якщо політика запобігання конфлікту не досягне успіху, НАТО буде готова і спроможна владнати його. НАТО має унікальний потенціал і можливості для врегулювання конфліктів, зокрема безпрецедентну можливість розгортання і застосування потужного угруповання збройних сил. Операції, що вже проводились під керівництвом НАТО, продемонстрували, який незамінний внесок Альянс може зробити в міжнародні зусилля з врегулювання конфліктів» (стаття 23). Однак ці міркування та розроблені надалі плани не підготували НАТО до війни на території близького партнера ані у 2014 році, ані у 2022. 

У Стратегічній концепції – 2022 більше уваги присвячено запобіганню кризам та управлінню ними, визнаються спільні виклики. Утім підхід залишається незмінним: партнери бачаться суто реципієнтами безпекової підтримки НАТО, а їхні досвід та знання ігноруються попри протилежну ситуацію на практиці: «Ми активізуємо наші зусилля з метою передбачення і запобігання кризам і конфліктам. Запобігання – це реалістичний спосіб сприяння стабільності і безпеці Альянсу. Ми збільшимо підтримку наших партнерів, зокрема, шляхом надання допомоги із розбудови їхнього потенціалу у галузі боротьби з тероризмом і реагування на спільні виклики безпеці. Ми збільшимо масштаб і обсяги нашої безпекової допомоги і підтримки з розбудови спроможностей уразливим партнерам, як по сусідству з нами, так і більш віддаленим, для підвищення їхньої готовності і стійкості, а також вдосконалення здатності протистояти зловмисному втручанню, запобігати дестабілізації і боротися з агресією» (стаття 38).

 

ВІД ПАРТНЕРСТВА ДО ЧЛЕНСТВА: ФІНЛЯНДІЯ ТА ШВЕЦІЯ 

Поточна війна Росії – ескалація від початку вторгнення до України в Криму та на Донбасі у 2014 році до повномасштабного вторгнення вісім років потому – призвела до фундаментальних змін у безпековій та оборонній політиці у Фінляндії та Швеції. На Саміті НАТО 2014 року в Уельсі НАТО виділило обидві країни, як такі, що відповідають критеріям Партнерства з розширеними можливостями (EOP – англ.) – формату, покликаного сфокусувати увагу НАТО на безпеці Балтійського моря. На наступному саміті 2016 року у Варшаві НАТО погодило резолюцію про дислокацію чотирьох багатонаціональних батальйонів у балтійських країнах-членах, Естонії, Латвії, Литві та Польщі (у Декларації Саміту 2022 року зазначено, що вони «будуть збільшені з нинішнього рівня бойових груп до підрозділів бригадної кількості тоді і там, де це буде потрібно»), прагнучи таким чином запевнити ці країни у відданості та підтримці Альянсу. 

Після погодження заявки на вступ до НАТО, які країни подали разом у травні 2022 року, Фінляндія та Швеція матимуть значний вплив не тільки на регіон Балтійського моря, а й на Альянс. На Саміті у червні 2022 року у Мадриді НАТО прийняло ці заявки до розгляду і затвердило нову Стратегічну концепцію на заміну попередньої від 2010 року.

Очевидно, що назагал панівний фактор у стратегічному мисленні НАТО та його еволюції з 2010 року – це агресивна війна Російської Федерації проти України. У контексті відкритого вторгнення до країни, що має статус партнера з розширеними можливостями, колективний та консенсусний підхід НАТО виявився «виключно оборонним», чітко зосередженим на стримуванні та виключенні фактичної військової підтримки Альянсу для країни-нечлена. Як свідчить зникнення із нової Стратегічної концепції зобов’язання НАТО залучати відповідний набір політичних і військових інструментів «для припинення існуючих конфліктів, якщо вони впливають на безпеку Альянсу», а також наразі дещо менш виразна позиція в описі “політики відкритих дверей”, російська війна стала поштовхом до загального стратегічного зсуву від 2010 до 2022 років, який можна описати “від проекції до захисту”. Для Фінляндії та Швеції, які самі себе сприймали позаблоковими виключно за власним вибором, це стало тривожним дзвіночком, що врешті привів до подання заявки на членство за місяць до Саміту у Мадриді. 

Раптовість цих заявок, але ще більше той факт, що заявка не дорівнює членству, природно не мала би суттєвих наслідків для нової Стратегічної концепції, але вона мала такі наслідки для підсумкової Декларації Саміту. Стратегічна концепція – у загальних формулюваннях, яких можна очікувати від такого документа, коли йдеться про регіональні фокуси – описує західні Балкани та регіон Чорного моря, як такі, що мають «стратегічну важливість», але не згадує чітко у цьому контексті регіон Балтійського моря, а тим більше Фінляндію та Швецію. Однак у Декларації Саміту стверджується, що «вступ Фінляндії та Швеції надає їм більше безпеки, робить НАТО сильнішою і євроатлантичний регіон більш захищеним». 

Якщо у Стратегічній концепції – 2010 стверджувалося, що НАТО «не розглядає жодну країну як супротивника», а відтак не виділялися якісь конкретні актори або сфери як виклики, то її наступна версія 2022 року визначає Російську Федерацію та «нарощування Москвою військової сили, зокрема у районі Балтійського, Чорного і Середземного морів, а також її військовий союз з Білоруссю», як виклик безпеці та інтересам НАТО. Таким чином нова Концепція на відміну від попередньої забезпечує східний та південний фокус Альянсу, а також стверджує, що спроможності Росії перешкоджати підкріпленню сил Альянсу і порушувати свободу судноплавства у районі Північної Атлантики – це «стратегічний виклик». Загалом, з фінської/шведської точки зору, виділення Росії та балтійського регіону додає НАТО привабливості, оскільки саме цього вони зараз прагнуть від членства в Альянсі. Утім для обох країн включення цих південного та північного аспектів у практичне оборонне планування буде в новинку, оскільки протягом багатьох поколінь така “доля безпекової політики” трактувалась як вимушений крок значно вужчого, національного і географічного масштабу.

Із дещо інших міркувань Балтійське море історично є у фокусі Безпекових стратегій як Фінляндії, так і Швеції: у першої, можливо, через щось на кшталт “пуповинного зв’язку”, а у другої через сприйняття його як водного бар’єру. У цьому контексті географічно домінантні острови та архіпелаги Готланд і Аланди були і будуть важливими попри збільшення дальності сучасних технічних систем. Обидві країни, кожна по-своєму, є важливими прибережними державами у регіоні і найбільші у цьому регіоні за протяжністю узбережжя. Оскільки обидві країни входять до ЄС, 30% усіх країн-членів союзу вже мають національні інтереси у Балтійському морі. Після розширення НАТО відповідна частка цього фокусу Альянсу зросте від 20 до 27%. Звісно, союзна оборона щонайменше членів НАТО на схід чи південний-схід від Балтійського моря сильно залежатиме від безпеки ліній комунікацій через нього. 

Хоча значні частини територій Фінляндії та Швеції географічно знаходяться у межах Арктичного регіону, історично жодна з них не вирішувала розширювати фокус військової уваги на північ за рамки опосередкованих наслідків тертя між великими державами на Крайній Півночі. При цьому за останні десятиліття значно зросла інтенсивність транскордонних навчань – здебільшого, але не тільки між ВПС Норвегії, Швеції та Фінляндії. У скандинавських країнах було дуже мало великих військових навчань будь-якого штибу, національних чи у контексті НАТО, де не брали б участь усі скандинавські сусіди. Між цими країнами поширена багатостороння і двостороння співпраця, а двостороння співпраця між Фінляндією та Швецією навіть увійшла кілька років тому у стадію Оборонного планування. Членство у НАТО для Фінляндії та Швеції природно і серйозно посприяє розбудові та поступу цієї регіональної співпраці.

Якщо військові сили НАТО, зокрема нескандинавських країн, вже давно тренують своїх фінських та шведських колег і взаємодіють із ними, то фактичне членство у НАТО поглибить нинішній рівень інтеграції та, природно, окрім врахування фінських та шведських національних потреб, дозволить включити їхні військові потужності до Оборонного планування НАТО. За даними Міжнародного інституту стратегічних досліджень (IISS), Фінляндія та Швеція дододуть до спільних військових потужностей 62 винищувачі F/A-18 (яких мають замінити 64-ма F-35), і 96 винищувачі JAS-39. Також, відповідно до Декларації Мадридського саміту, Альянс підтримав стратегію «забезпечення безперешкодного запровадження Системи повітряного попередження і управління (AWACS) наступного покоління і відповідних засобів», що відповідає шведським потужностям, які країна привносить до Альянсу – це дві повністю сумісні з НАТО системи повітряного попередження і управління S100d/ASC 890 (їх посилять дві платформи GlobalEye AEW&C, більш функціональні за E-3A AWACS, якими зараз оперує НАТО). 

Коли йдеться про морські потужності, то дві країни йдуть до НАТО, окрім інших активів, з корветами, кораблями протимінної дії та підводними човнами, звичними до/сумісними з партнерами по НАТО та блискуче пристосованими до охорони сполучних маршрутів НАТО у Балтійському морі (а їхні криголами також можуть частково компенсувати у короткостроковій перспективі нестачу цих потужностей в Альянсу у регіоні Баренцового моря). Їхні сухопутні сили історично зосереджені на «національних операціях проти вторгнення», але вони також давно підтримують операції під проводом НАТО, що не пов’язані із активацією 5-тої статті, і напевне повинні будуть брати участь у захисті території інших країн-членів у межах НАТО. У Фінляндії  більше артилерії, ніж у Німеччини, Франції чи Великої Британії – вона має РСЗВ M270 і сотні самохідних гаубиць. А разом у розпорядженні фінських та шведських сил є 220 активних основних бойових танків Leopard. Фінляндія користується системою ППО NASAMS, а у Швеції на озброєнні Patriot PAC-III (обидві країни розглядають варіант придбання ізраїльських систем протиповітряної оборони).

Будучи партнерами НАТО, Фінляндія та Швеція багато років брали участь у процесі прийняття рішень та оцінки сил Партнерство заради миру. Однак у ролі членів Альянсу вони долучатимуться до чотирирічного Процесу оборонного планування НАТО, який передбачає значно більше заглиблення на відміну від усіх інших процесів Альянсу за принципом «консенсус мінус один». Тож навіть якщо членство у НАТО не означатиме для Фінляндії та Швеції дуже значних змін на тактичному та технічному рівнях, оскільки війська обох країн здебільшого вже сумісні з НАТО, на вищих рівнях та в довгостроковій перспективі результати можуть бути більш фундаментальними. З огляду на зміну пріоритетів щодо розподілу ресурсів при плануванні, планів розвитку і процедур працевлаштування, а також зміну процесів та методів там, де раніше вони були на суто національному рівні, у цих країн буде менше гнучкості та простору для нечіткості на стратегічному, військовому та навіть операційному рівнях. Також членство у НАТО може вплинути – на краще чи на гірше – на сфери, які покриває програма Розвитку спроможностей та закупівель, щонайменше у випадку Швеції з її доволі великим ОПК. 

Складнощів у плані зміни давно усталених культур (як кажуть, «культура з’їдає стратегію на сніданок») додає той факт, що цю трансформацію доведеться провести відразу і швидко. Важливим елементом цього стане участь у діяльності НАТО – виділення постійного військового і цивільного персоналу. Але ті ж спроможності та досвід, які мають спеціалісти, відряджені до НАТО, так само будуть потрібні у часто недоукомплектованих національних відомствах, від яких цих спеціалістів доведеться відривати. Для НАТО, яке має досвід поступового приєднання учасників та розширення, прийняття нових членів може бути менш проблемним. Утім, із іншого боку, НАТО сьогодні – це інша організація, ніж її історична версія, і зараз воно раптом зіткнулося із загрозою, що виросла до величезних масштабів. 

Як підсумок, Стратегія НАТО (відображена у Декларації Саміту та Стратегічній концепції) уже змінилася через сприйняття Альянсом загрози, і знову зміниться, коли Фінляндія та Швеція стануть його членами. Ймовірним наслідком цього буде підвищена увага до регіону Балтійського моря та руху через нього. Так само, але глибше, природним чином еволюціонують безпекові політики та стратегії Фінляндії та Швеції. І цей процес уже почався із самої лише подачі заявки на вступ до НАТО. Утім паралельні історії поступово глибшої співпраці та сумісності обох країн між собою та з НАТО після 1994 року вказують на те, що у короткостроковій перспективі на тактичному та технічному рівнях наслідки вступу до НАТО для них будуть значно менш осяжними, ніж наслідки на ієрархічно вищих щаблях. 

 

ПАРТНЕРИ З РОЗШИРЕНИМИ МОЖЛИВОСТЯМИ ЧИ АСПІРАНТИ? ГРУЗІЯ ТА УКРАЇНА 

Значення для Грузії та України нової стратегічної концепції та Саміту НАТО в Мадриді визначається трьома основними факторами: 

  • російською агресією: обидві країни є жертвами російської агресії через прагнення інтеграції із Заходом та відмову залишатися на «задньому дворі» Росії. 24 лютого Росія розпочала повномасштабну війну з Україною, яка значним чином вплинула на сприйняття Альянсом загроз і власного можливого залучення. Відтак обидві країни очікували належну реакцію на незаконну та агресивну політику Росії у новій Стратегічній концепції. 
  • Інтеграція з НАТО: і Україні, і Грузії пообіцяли, що вони «стануть членами НАТО» на Саміті 2008 року у Бухаресті. Однак через відсутність консенсусу поміж країнами-членами Альянсу ані Україна, ані Грузія відтоді не отримали Плану дій щодо членства (ПДЧ), який вважається невід’ємною складовою процесу набуття членства. При цьому РФ визначила членство України і Грузії у НАТО однією з червоних ліній в ультиматумі, надісланому до Альянсу у грудні 2021 року. У НАТО неодноразово заявляли, що залишаються відданими політиці відкритих дверей і що треті сторони не можуть ветувати членство для аспірантів. Утім нова Стратегічна концепція мала відобразити проблему розширення, і принаймні повторно наголосити на дотриманні зобов’язань, взятих на Бухарестському саміті, хоча ані Грузія, ані Україна на очікували радикальних чи негайних рішень щодо інтеграції до НАТО.
  • Безпека Чорноморського регіону: багато років НАТО виявляє дедалі більше уваги до цього регіону. Альянс розробляє активні заходи та ініціативи для зміцнення власного східного флангу, але так і не сформулював стратегію щодо Чорноморського регіону. При цьому Україна і Грузія – найвразливіші елементи загальної чорноморської безпеки, і обидві залишаються за межами безпекової парасольки НАТО. 

Усі три вищезгадані питання піднімалися на дискусіях Мадридського саміту, а нова Стратегічна концепція певним чином відповідає на них. 

Російська агресія

Україна (у першу чергу російська агресія проти України) була одним із основних питань на порядку денному Мадридського саміту. Вперше за період відносин між Росією та НАТО РФ безумовно визначена загрозою для трансатлантичної безпеки (у попередніх заявах та деклараціях відзначалися тільки «агресивні дії»). «Російська Федерація є найбільш значною і прямою загрозою безпеці членів Альянсу, миру і стабільності в євроатлантичному регіоні», – йдеться у Декларації Мадридського саміту. Нова Стратегічна концепція пішла ще далі: «Російська Федерація є найбільш значною і прямою загрозою безпеці держав – членів Альянсу та миру і стабільності в євроатлантичному регіоні. Вона намагається встановити сфери впливу і прямий контроль за допомогою примусу, саботажу, агресії та анексії… Нарощування Москвою військової сили, зокрема у районі Балтійського, Чорного і Середземного морів, а також її військовий союз з Білоруссю, кидають виклик нашій безпеці і нашим інтересам». 

На відміну від нинішніх оцінок, НАТО дуже стримано оцінювало російське вторгнення до Грузії у серпні 2008 року, а у Стратегічній концепції 2010 року йшлося про «стратегічну співпрацю» та «спільні дії» з Росією. Таке неспівмірне сприйняття цувилилося у критичні прорахунки та помилки у плануванні політики Альянсу та оцінках загроз, які були пропрацьовані пізніше. Однак тепер у НАТО очевидно вивчили уроки попередніх помилок і більше не добирають слів. Мадридський саміт показав узгодженість і міцну підтримку України. Нова Стратегічна концепція підкреслює, що «сильна і незалежна Україна є вкрай важливою для стабільності на євроатлантичному просторі».

В результати союзники погодили Всеохопний пакет допомоги Україні, який передбачає постачання комунікаційного обладнання, пального, медичного обладнання, засобів для протидії біологічній, хімічній та ядерній зброї, протидронових засобів. У довгостроковій перспективі лідери НАТО погодилися допомогти Україні перейти від радянського військового обладнання до сучасного натівського. Як сказав Генеральний Секретар НАТО Єнс Столтенберґ, «Україна може покладатися на нас так довго, як їй буде потрібно». 

Також нова Стратегічна концепція підкреслює, що НАТО міцно підтримує незалежність, суверенітет та територіальну цілісність країн-аспірантів. Ця декларація трансформувалася у конкретні рішення Мадридського саміту щодо збільшення цільової політичної та практичної підтримки партнерів, зокрема Грузії. НАТО підтвердило готовність працювати з аспірантами над розбудовою цілісності та стійкості, посиленням спроможностей, а також над збереженням їхньої політичної незалежності. В результаті Грузія отримала Новий пакет підтримки, спрямований на посилення стійкості та оборонних спроможностей країни. Новий пакет містить низку конкретних елементів, зокрема активніше залучення Грузії до участі у навчаннях НАТО з кібербезпеки, а також заходи з розвитку критичної інфраструктурі та зміцнення безпеки комунікацій. 

Інтеграція з НАТО

Нова Стратегічна концепція і рішення Мадридського саміту чітко показують непохитну відданість політиці відкритих дверей з боку Альянсу. Країни-члени НАТО наголосили, що розширення було успішним, посприявши миру і стабільності у євроатлантичному просторі та створивши переваги для партнерів і самого Альянсу. Союзники вкотре підтвердили, що політика розширення відповідно до статті 10 Північноатлантичного договору – це «вияв наших основоположних цінностей і свідчення нашого стратегічного інтересу щодо забезпечення миру і стабільності на євроатлантичному просторі». НАТО залишає двері відчиненими для всіх демократичних європейських країн, що поділяють його цінності та готові й спроможні взяти на себе належні зобов’язання. Разом з тим нова Стратегічна концепція підтверджує, що «рішення щодо членства в НАТО ухвалюються виключно державами – членами Альянсу, і жодна третя сторона не має права голосу у цьому процесі». Це твердження звучить дуже доречно у момент, коли Росія намагається втручатися, як третя сторона, у відносини між НАТО та країнами-аспірантами. 

НАТО зобов’язалося посилювати політичний діалог і співпрацю «з державами, які прагнуть вступити до Альянсу, допомагати їм підвищити стійкість проти зловмисного втручання і розбудувати їхні спроможності. Ми також збільшимо практичну підтримку євроатлантичних євроатлантичних прагнень цих держав з боку Альянсу». НАТО й надалі розвиватиме «партнерство з Грузією та Україною з метою просування нашої спільної зацікавленості у мирі, стабільності і безпеці на євроатлантичному просторі». Нова Стратегічна концепція підтверджує рішення союзників із «Бухарестського саміту Альянсу 2008 року і усі наші подальші рішення щодо Грузії та України». Це твердження особливо важливе для Грузії та України, оскільки обидві країни вважають членство у НАТО своєю кінцевою метою.

Стратегічна концепція НАТО 2022 року, як і Декларація Мадридського саміту, не містять інформації щодо подальших кроків, необхідних для пришвидшення інтеграції. Тим часом Мадридський саміт продемонстрував, що процес набуття членства можна пришвидшити – Фінляндія та Швеція отримали запрошення за кілька місяців після подання заявок, обійшовши етап ПДЧ, який з квітня 1999 року є невід’ємною частиною інтеграційного процесу. ПДЧ розроблявся і запускався для того, аби допомогти аспірантам з підготовкою до членства у НАТО. Але у випадку Грузії та України він перетворився на перешкоду для подальшої інтеграції. Рішення Мадридського саміту щодо членства Фінляндії та Швеції можна вважати новою та інноваційною моделлю подальшого розширення Альянсу. 

Чорноморська безпека 

У Стратегічній концепції – 2010 немає нічого про Чорне море. Цей регіон уважався допоміжним елементом колективної безпеки. Але агресивна російська політика стосовно сусідів вивела Чорне море на передову позицію. Переважна більшість загроз і викликів, що стоять перед НАТО сьогодні, зосереджені на східному фланзі, зокрема у Чорному морі. Відтак його майбутнє є ключовим для європейської безпеки, енергетичної взаємозалежності, торговельних і транспортних шляхів між Європою та Азією.

У Стратегічній концепції – 2022 наголошено, що Чорноморський регіон «є стратегічно важливим для Альянсу». НАТО й надалі підтримуватиме євроатлантичні прагнення зацікавлених країн з цього регіону та активізуватиме зусилля, спрямовані на вдосконалення спроможностей цих держав долати конкретні загрози і виклики, а також підвищення їхньої стійкості проти зловмисного втручання або силового тиску з боку третьої сторони. Союзники наголошують, що морська безпека має вирішальне значення для миру і процвітання на євроатлантичному просторі, та висловлюють потужне бажання забезпечити безхмарне майбутнє для морської співпраці. «Ми зміцнимо нашу позицію і обізнаність із ситуацією на морі задля стримування і захисту від будь-яких загроз у морській галузі, забезпечення свободи судноплавства, убезпечення морських торговельних маршрутів і гарантування безпеки наших основних шляхів сполучення».

Ці заяви показують, що НАТО нарешті почало розробляти власну політику щодо Чорного моря, і що цей регіон поступово стає частиною політико-безпекового порядку денного Альянсу. І все ж роботи над тим, аби майбутнє Чорноморського регіону не стало синонімом зони постійної нестабільності, ще багато. Очевидно, що до спільної стратегії безпеки на довгострокову перспективу ще дуже далеко. З огляду на розмаїття поглядів і сприйняттів з боку країн-членів НАТО, це питання вимагатиме подальшого аналізу і консультацій. Утім Україна і Грузія є важливими стейкхолдерами у цьому процесі. Необхідно визнати їхній мандат, як партнерів, які розділяють тягар роботи на цьому напрямку, й обидві країни мають стати повноцінними учасницями процесу розробки чорноморської стратегії.

Нова Стратегічна концепція виділяє три основоположні завдання для НАТО: стримування і оборона, запобігання і врегулювання криз, безпека шляхом співпраці. Успіх у всіх цих вимірах серйозно корелює з ситуацією у країнах на передовій, Україні та Грузії. Відтак у концепції чітко говориться, що безпека країн, які прагнуть приєднатися до Альянсу, взаємопов’язана із безпекою НАТО. Це революційне твердження може відчинити нові двері для співпраці між НАТО і країнами-аспірантами у протидії військовим і невійськовим загрозам, зокрема взаємосумісності морських, повітряних та сухопутних сил, захисті цифрової та фізичної інфраструктури, кібербезпеці та захисті даних, кризовому управлінні тощо. Визнаючи, що безпека аспірантів «взаємопов’язана» із його власною, НАТО може глибше залучати Україну та Грузію до оцінки загроз. Це серйозно сприятиме виявленню загроз, попередженню їх на ранніх стадіях, застосуванню механізмів запобігання та реакції. Також це допоможе поліпшити безпекове середовище в Європі та сприятиме реалізації ключових цілей нової Стратегічної концепції. 

 

АСПІРАНТ: БОСНІЯ І ГЕРЦЕГОВИНА 

Значення Мадридського саміту НАТО для Боснії і Герцеговини можна досліджувати через кілька елементів – наприклад, програму саміту, події на полях саміту, рішення саміту, Стратегічну концепцію НАТО – 2022 і підсумкову Декларацію саміту. Інші важливі для Боснії і Герцеговини фактори можна виокремити з кількох параграфів, які можуть впливати на її співпрацю з союзниками, навіть якщо країна не згадується там безпосередньо.

Прикметно, що у програмі Мадридського саміту обговорення Боснії і Герцеговини передбачалося у пункті IV «Зміцнення партнерств і збереження політики Відкритих дверей» відразу після розшляду двох запрошень до членства для Швеції та Фінляндії. Це свідчить, що БіГ займає доволі високе місце на порядку денному НАТО. І це чітко свідчить, що БіГ як країна-аспірант сприймається інакше, ніж звичайні партнери Альянсу – радше як наступна в черзі на оцінку щодо можливості приєднання до НАТО. В іншому випадку БіГ розглядалася би в підтемах 14 і 15, коли обговорювалися інші країни Партнерства з розширеними можливостями або Партнерства заради миру. 

Стратегічна концепція НАТО – 2022 окремо робить акцент на важливості країн-партнерів, особливо відзначаючи тих, що прагнуть отримати членство в Альянсі, як БіГ. Оцінюючи поточне і майбутнє комплексне стратегічне середовище, Альянс відкрито враховував безпеку своїх партнерів, зобов’язуючись надавати їм конкретну підтримку. Концепція чітко наголошує на тому, що мета Росії – дестабілізувати країни на схід і південь від неї. До цього регіону входить і БіГ. Така дестабілізація передбачає деструктивне втручання з боку РФ за допомогою традиційних, кібер і гібридних засобів, не виключаючи також можливість агресії. 

Конкретно про партнерів йдеться у параграфі 40, який визначає Кооперативну безпеку. Для БіГ важливо, що нова Стратегічна концепція НАТО підтверджує продовження політики відкритих дверей, як стратегічний інтерес у контексті євроатлантичного миру та стабільності, наголошуючи на тому, що двері Альянсу надалі залишатимуться відчиненими для усіх європейських демократичних країн, чиє членство зміцнює колективну безпеку. Це ключовий момент для БіГ, як країни-аспіранта, і може додатково мотивувати усіх відповідних акторів до участі у досягненні цієї мети. Водночас це може послужити сигналом для песимістів з приводу НАТО, які гальмують процес інтеграції. Відтак виклик щодо реакції на різні загрози також є можливістю зміцнити безпеку БіГ і пришвидшити її євроатлантичну інтеграцію. 

Згадане вище значення Стратегічної концепції для БіГ виділяється у параграфі 41, де чітко визнається, що безпека країн, які прагнуть стати членами Альянсу, взаємопов’язана з безпекою НАТО. Цей наголос робиться у період, коли деякі зовнішні та внутрішні гравці дестабілізують суверенітет та територіальну цілісність БіГ. Це твердження має два наслідки для БіГ. По-перше, це свідчить про готовність НАТО долучатися до захисту країни від будь-якого роду загрози для її безпеки та до розбудови її стійкості на випадок деструктивного втручання. По-друге, сприйняття БіГ як країни-аспіранта означає, що Альянс її підтримає у процесі інтеграції. 

Стратегічне значення Західних Балкан чітко підтверджується у параграфі 45: тут БіГ безпосередньо згадується у заяві про те, що НАТО буде «надалі підтримуватимемо євроатлантичні прагнення зацікавлених держав на західних Балканах і у Чорноморському регіоні». Це говорить про те, що БіГ однозначно вважають перспективною країною-аспірантом і будь-які кроки будуть спільним зусиллям за підтримки Альянсу. Висловлена позиція конкретизувалася зобов’язанням про те, що союзники по-справжньому братимуть участь у розбудові спроможності аспірантів реагувати на очевидні виклики та загрози, а також у зміцненні їх у контексті реакції на будь-яке деструктивне зовнішнє втручання. Серйозність заявлених НАТО позицій підтвердилась відразу після саміту рішенням Великої Британії відправити до БіГ військових експертів, таким чином забезпечуючи політичну і практичну підтримку державним інституціям для запобігання гібридним загрозам відповідно до рішень, прийнятих на Мадридському саміті. 

Порівнюючи Стратегічну концепцію НАТО – 2022 з попередницею від 2010 року, можна помітити, що три основоположні завдання залишаються незмінними. Однак з’являється доволі інше сприйняття безпекового середовища, з чого випливає масштабування цих завдань. Відтак очевидно, що конвенційна загроза не сприймалася тоді настільки невідворотною, як сприймається зараз. Тому у концепції 2010 року більше уваги приділялося асиметричним загрозам, зокрема розповсюдженню зброї масового ураження, тероризму, кіберзагрозам, зміні клімату тощо. Важливо помітити, що у параграфі про кооперативну безпеку БіГ не згадувалася взагалі, а у новій концепції згадується принаймні двічі. Понад те, у підтемі Відкритих дверей у концепції 2010 року згадувалися західні Балкани, але без виокремлення БіГ як країни-аспіранта. 

Вочевидь нова концепція, на відміну від попередньої, чітко виділила підтримку Альянсу прагнень БіГ приєднатися, але також його готовність р розглядати безпеку країни, як невід’ємну складову безпеки Альянсу, що свідчить про очевидний прогрес. Наголос на важливості партнерських відносин і виділення БіГ як одного з особливих партнерів дає країні можливість поглибити відносини із НАТО, посилити власну безпеку і пришвидшити інтеграцію.

У Декларації Мадридського саміту 2022 року також містяться заяви і рішення, які стосуються або є ключовими для БіГ. Факт згадки під час саміту у документі взаємодії з БіГ, як одного з небагатьох парнтерів, яких запросили до участі, вказує на його особливий статус у майбутній конфігурації. Додатково це підкреслило зобов’язання з боку НАТО надалі розвивати партнерські відносини на користь обох сторін, що передбачає спільну відповідь на безпекові проблеми, а також потужніше політичне запевнення. У цьому контексті декларація показує, що очікується запровадження нових пристосованих до потреб конкретної країни заходів політичної та практичної підтримки: у випадку БіГ це пакет розвитку оборонних спроможностей,до якого входить активізація співпраці у питаннях озброєння, протидії тероризму, управління кризами, протидії дезінформації, кібербезпеки тощо. Також сюди входять заходи, пов’язані з посиленням представництва НАТО в Сараєво – це пряма реакція на оголошення Російською Федерацією наміру ветувати рішення Радбезу ООН про продовження місії EUFOR Алтея у Боснії і Герцеговині. Через цей намір Росії були обговорені альтернативні варіанти, які передбачають активніше залучення НАТО у БіГ – усе це задля реалізації заходів, зазначених у декларації та пакеті для БіГ. 

Також БіГ обговорювали на полях саміту НАТО у рамках дебатів на публічному форумі. У доповіді Атлантичної ради (Atlantic Council) особливо наголошується на важливості кооперативної безпеки, як одного із основоположних завдань НАТО, що зосереджується переважно на партнерських відносинах Альянсу. Статус БіГ описаний, як партнера першої категорії, що прагне членства у НАТО. У цьому контексті визнається, що БіГ вкупі з Україною та Грузією потрібна невідкладна підтримка через російську загрозу її безпеці. Додатково важливість кооперативної безпеки підкреслює зміна підходу Альянсу: раніше підхід диктувався конкретною потребою і був здебільшого добровільним; за нового підходу, партнерські відносини використовуються більш стратегічно, а пріоритет надається тим, що оптимально служать інтересам Альянсу. Ця доповідь ще раніше була представлена високопосадовцям НАТО, відповідальним за розробку нової Стратегічної концепції, таким чином долучаючись до створення останньої версії концепції. Це показує, що БіГ зараз також бачиться контриб’ютором міжнародної безпеки, що може запропонувати НАТО значну політичну підтримку та взаємосумісні військові сили.

З огляду на все згадане вище, можна зробити висновок, що Стратегічна концепція НАТО – 2022 підкреслює важливість країн-партнерів, очевидно конкретизуючи деякі з них, зокрема Боснію і Герцеговину. Це підтверджує зобов’язання про об’єднання безпеки країн-аспірантів з безпекою НАТО. Нова концепція безпрецедентно передбачає зобов’язання Альянсу зміцнювати стійкість БіГ у відповідь на різні загрози, а також підтримувати її євроатлантичні прагнення. Безпосередньо в результаті цього НАТО вже обговорює напрямки дій для забезпечення адекватної альтернативи на випадок, якщо Росія ветує продовження мандату місії EUFOR.

Підкресливши ПДЧ статус БіГ, рішення Мадридського саміту могли б забезпечити активнішу співпрацю у розробці і подані Річних національних програм, таким чином пришвидшуючи реформи і закладаючи передумови для запрошення країни до НАТО раніше. Однак це рішення не було прийняте, тож БіГ може надалі стикатися з непевностями і перешкодами, які можуть сповільнити її шлях до НАТО. Тому слід скористатися позитивним імпульсом, що виник у Мадриді, і спільними зусиллями пришвидшувати процес інтеграції.  

Членство у НАТО однозначно може у довгостроковій перспективі зміцнювати стабільність, сприяти міжнародній інтеграції, приваблювати зовнішні інвестиції, відтак приносячи економічні переваги, адже воно підкреслює позицію країни, як актуального контриб’ютора міжнародної безпеки.

 

ПАРТНЕРИ БЕЗ ПЕРСПЕКТИВИ ЧЛЕНСТВА: ЙОРДАНІЯ ТА АВСТРАЛІЯ

Австралія і Йорданія довгий час є важливими глобальними партнерами для НАТО, чия активна співпраця не обмежується регіональним масштабом. Навіть коли НАТО намагалося звузити власну активність до Північноатлантичного регіону, Індо-Тихоокеанський регіон та Близький Схід залишалися серед пріоритетних напрямків для багатьох країн-членів. Відносини між НАТО і Австралією встановилися у 2005 році, а з Йорданією в НАТО довша історія взаємодії, оскільки ініціативу Середземноморський діалог запустили у 1994 році. 

У 2014 році обидві країни стали партнерами з розширеними можливостями, хоча протягом перших років існування цього формату його концепція була дещо розмитою. Це вилилося у ситуацію, коли фактично країни продовжували двосторонній діалог з Альянсом або в межах попередньо усталених форматів. Однак рішення про надання їм цього статусу виділило Австралію з-поміж інших глобальних партнерів у Індо-Тихоокеанському регіоні (Японія, Південна Корея і Нова Зеландія) та Йорданію з-поміж партнерів по Середземноморському діалогу (Алжир, Єгипет, Ізраїль, Мавританія, Марокко і Туніс). 

Стратегічна концепція НАТО – 2010 об’єднує усіх партнерів під спільною парасолькою, коли йдеться про пріоритети співпраці: «Рада євроатлантичного співробітництва і програма НАТО «Партнерство заради миру» є центральними для нашого бачення єдиної, вільної і мирної Європи. Ми маємо непохитні зобов’язання щодо розвитку відносин дружби і співробітництва зі всіма країнами Середземномор’я, і ми маємо намір і надалі розвивати Середземноморський діалог протягом наступних років. Ми приділяємо велику важливість миру і стабільності в регіоні Перської затоки, і ми маємо намір поглиблювати наше співробітництво в рамках Стамбульської ініціативи співпраці» (параграф 35). У ній не приділяється увага окремо Австралії чи Йорданії. 

Але пізніше у деклараціях із самітів НАТО, як-от Брюссельського у 2018 році, уже бачимо більшу деталізацію пріоритетів: «Ми залишаємося відданими давньому партнерству з Йорданією у рамках Середземноморського діалогу. Ми з нетерпінням очікуємо розбудови на основі успішної реалізації нашої допомоги у  межах програми “Розбудова оборони і пов’язаних із нею безпекових спроможностей” (DCB) для Йорданії у таких пріоритетних напрямках, як кіберзахист, протидія саморобним вибуховим пристроям, цивільна готовність та кризове управління. Ми вдячні Йорданії, партнеру з розширеними можливостями, за її цінний внесок до операцій під проводом НАТО і за проведення на її території нашої тренувальної діяльності для Іраку у рамках DCB».

Стратегічна концепція – 2022 також не пропонує чіткої диверсифікації чи рамок партнерських відносин і не виділяє Австралію чи Йорданію. Навіть у Декларації Мадридського саміту, у параграфі 16 йдеться загалом про всіх чинних і потенційних партнерів за межами традиційного регіону НАТО, зокрема: «Ми і надалі будемо розвивати наші партнерства для  того, щоб вони продовжували слугувати інтересам як членів, так і партнерів Альянсу. Ми будемо обговорювати спільні підходи до глобальних проблем безпеки, де зачіпаються інтереси НАТО, розділяти перспективи завдяки глибшій політичній взаємодії і шукати конкретні сфери співробітництва над розв’язанням спільних питань безпеки. Зараз ми займаємось зміцненням нашої взаємодії з наявними і потенційними новими співрозмовниками поза межами євроатлантичного регіону».

Ще більш важливо те, що там немає очевидної згадки про Середземноморський регіон окремо (окрім того, що його називають одним із регіонів, де Росія нарощує сили). Тут увага звертається на Близький Схід, Північну Африку і Сахель, зокрема: «Конфлікти, крихкість та нестабільність в Африці і на Близькому Сході позначаються на нашій безпеці і безпеці наших партнерів. Країни по сусідству з НАТО на півдні, насамперед у таких регіонах, як Близький Схід, Північна Африка і Сахель, стикаються із взаємопов’язаними безпековими, демографічними, економічними і політичними викликами. Ситуація погіршується у зв’язку з наслідками зміни клімату, слабкості інституцій, криз у галузі охорони здоров’я і проблем продовольчої безпеки, створюючи плідний ґрунт для поширення недержавних збройних угруповань, включаючи терористичні організації. Це також дає змогу стратегічним конкурентам дестабілізувати ситуацію і здійснювати силовий вплив» (параграф11).

Водночас менше уваги приділяється Індо-Тихоокеанському регіону: «Індо-Тихоокеанський регіон має вагоме значення для НАТО з огляду на те, що розвиток подій в цьому регіоні може безпосередньо впливати на євроатлантичну безпеку. Ми поглибимо діалог і співпрацю з новими й наявними партнерами в Індо-Тихоокеанському регіоні з метою реагування на трансрегіональні виклики і забезпечення спільних інтересів у галузі безпеки» (параграф 45). Ці інтереси не визначаються у Концепції, тож їх можна просто припустити з огляду на попередні зустрічі у цьому форматі. Зокрема: «НАТО та його партнери з Азійсько-Тихоокеанського регіону погодилися поглибити політичний діалог і практичну співпрацю в кількох сферах, зокрема кібербезпеки, нових технологій та протидії дезінформації. Оскільки глобальні виклики вимагають глобальних рішень, вони також погодилися тісніше співпрацювати в інших сферах, як от морська безпека, протидія змінам клімату і стійкість».

Важливими для Австралії та Йорданії можна вважати два пункти, передбачені Стратегічною концепцією – 2022, які можна застосувати у майбутній співпраці. НАТО зобов’язується «надалі підтримувати партнерів у протидії гібридним викликам і намагатися досягти максимального рівня взаємодії з іншими відповідними гравцями, такими як Європейський Союз» (параграф 27) і стверджує, що «взаємокорисні політичний діалог і практичне співробітництво з партнерами на основі обопільної поваги сприяють стабільності поза межами Альянсу, зміцнюють нашу внутрішню безпеку і сприяють виконанню Альянсом його основоположних завдань. Партнерські відносини мають вирішальне значення для захисту загального надбання, підвищення стійкості наших суспільств і відстоювання заснованого на правилах міжнародного порядку» (параграф 42). 

Також партнери НАТО по всьому світу зазвичай згадуються у положеннях стосовно міжнародного права і безпеки, як от «Ми зміцнимо зв’язки з партнерами, які поділяють цінності Альянсу і нашу зацікавленість у забезпеченні заснованого на правилах міжнародного порядку. Ми підсилимо діалог і співпрацю для захисту цього порядку, відстоювання наших цінностей і захисту систем, стандартів і технологій, на які вони спираються. Ми розвиватимемо зовнішні контакти з іще більшою кількістю країн, як по сусідству, так і у світі, і будемо й надалі відкриті розвитку відносин з будь-якою країною або організацією у разі, якщо така співпраця може сприяти зміцненню нашої взаємної безпеки» (параграф 44). 

У червні 2022 року у Мадриді чотири азійсько-тихоокеанських партнери НАТО вперше взяли участь у саміті організації. Однак у підсумковій декларації прямо не згадуються ані Австралія, ані Йорданія. Близький Схід взагалі не називається у декларації Мадридського саміту, а Йорданія згадується тільки у контексті участі її міністра закордонних справ. Це разюча різниця, порівняно із, наприклад, декларацією Брюссельського саміту 2018 року. У декларації Мадридського саміту Індо-Тихоокеанський регіон включений до Азійсько-Тихоокеанського і також згадується тільки коротко: «Участь наших партнерів з азіатсько-тихоокеанського регіону поряд з іншими партнерами показала важливість нашого співробітництва над розв’язанням спільних проблем безпеки» (параграф 15). 

Нехтування Австралією та Йорданією, відсутність наголосу на їхніх особливих відносинах із НАТО у новій Стратегічній концепції – 2022 і в підсумковій декларації Мадридського саміту можна з одного боку пояснити фактором часу (коли російська агресія та китайський виклик привертали всю увагу союзників). Однак якщо це може бути актуально для декларації саміту, то у випадку Стратегічної концепції це виглядає дивно, адже очікувалося, що вона буде документом, який пропонує бачення на наступне десятиліття. Зосередженість країн-членів НАТО на внутрішній безпеці Альянсу зрозуміла, але нехтування стратегічними партнерами можна вважати помилкою.

 

ВИСНОВКИ

Попри активніше залучення поза периметром НАТО і роки розмов про необхідність переглянути підхід НАТО до партнерських відносин, нова Стратегічна концепція – 2022 переважно зосереджена на самих союзниках і майже не згадує їхніх партнерів. Понад те вона не пропонує жодної диференціації між партнерами. У більшості статей, де згадується співпраця з партнерами, не виділяються країни, з якими ведеться активна співпраця, але обмежений діалог, ба навіть ті, що досі формально входять до Партнерства заради миру, але постали з іншого боку конфлікту. Порівняно із концепцією 2010 року новий документ не дає ясності або оцінок відносинам із партнерами. 

Партнерство заради миру не згадується, хоча у нинішньому стані воно вже неактуальне і давно потребує серйозного перегляду. Що важливіше, програма Партнерства з розширеними можливостями навіть не названа, що підкреслює її тимчасову політичну цінність, а не операційну важливість. Окремо згадуються тільки три країни-аспіранти: Боснія і Герцеговина, Грузія та Україна. 

Концепція не приділяє уваги і не розвиває формат Партнерства з розширеними можливостями, яке останні кілька років «рекламували» як партнерство найвищого рівня довіри і взаємосумісності. Нова Стратегічна концепція і декларація Мадридського саміту фактично виявляють кілька тенденцій у відносинах між Альянсом і його партнерами: 

  • НАТО далі сприймає партнерів виключно як реципієнтів безпеки. 
  • Чітких пріоритетів чи бачення стосовно розвитку відносин із партнерами на різних рівнях немає. 
  • Підхід до партнерів залишається індивідуальним для кожної країни, а Партнерство з розширеними можливостями втрачає привабливість, оскільки через вісім років існування не отримало інструменталізації, а тільки політичну актуальність. Коли Швеція і Фінляндія стануть членами НАТО, роль Партнерства з розширеними можливостями стане ще меншою.
  • Політика відкритих дверей залишається основним підходом до трьох країн-аспірантів – БіГ, Грузії та України. Вона не розвивається із 2008 року і додає неоднозначності до динаміки майбутніх відносин. 
  • Можливості активнішої співпраці існують у контексті ясності розуміння загроз і викликів, які партнери переважно бачать однаково. Утім розуміння загроз не вилилося у чітке формулювання засобів та інструментів співпраці, окрім політичного діалогу і консультацій. 

Водночас неоднозначність у документі залишає простір для маневру та інших інтерпретацій. Такі сфери, як зміцнення морської безпеки, вплив змін клімату на безпеку, інновації, дезінформація та кібербезпека мають стати невід’ємною складовою діалогу НАТО з партнерами. З огляду на загрози і виклики, згадані у Концепції – 2022 і декларації Мадридського саміту, було би логічно, якби країни-партнери з розширеними можливостями та Боснія і Герцеговина приєдналися до новоствореного Акселератора оборонних інновацій. Це дозволило би об’єднати уряди, приватний і академічний сектори задля досягнення технологічного прогресу, а також до інших проектів, спрямованих на посилення безпеки та інноваційну готовність. Серед пріоритетів у відносинах з країнами-партнерами мають бути кібербезпека і оборона, адже деякі з них мають в цих сферах більше досвіду, ніж союзники. Відтак вони мають стати невід’ємною частиною розробки стратегії та протоколу. Процес обміну взаємовивчених уроків має стати нормою, яка би допомогла мінімізувати сприйняття відносин Альянсу із партнерами, як «отримувач – надавач», таким чином удосконалюючи взаємосумісність і ефективність співпраці. 

АВТОРИ

  • Редактор: Ганна Шелест, к.політ.н. 

Автори:

  • Д-р Алія Козляк, голова факультету міжнародних відносин та європейських студій, Міжнародний університет BURCH у Сараєво
  • підполковник Петер Ліден, лектор з Вивчення війни у Шведському університеті оборони
  • Тенґіз Пкхаладзе, Старший науковий співробітник Європейського центру міжнародної політичної економії 
  • Д-р Ганна Шелест, директорка Програми безпекових студій, Рада зовнішньої політики «Українська призма»

 


Підготовлено Радою зовнішньої політики «Українська призма» у рамках проекту «Україна-НАТО: Розширений рівень» за підтримки Центру інформації та документації НАТО в Україні